Соціальна складова як невід'ємна частина сучасних реформ

Практика минулого жорсткого державного регулювання економіки продемонструвала свою неефективність, оскільки не забезпечила нормального відтворення робочої сили, не активізвала стимулів і мотивів до результативної праці. На думку українських вчених, в Україні й досі фактично відсутнє стратегічне опрацювання соціально-економічної політики [1;2]. А неузгодженість і непослідовність виконання намічених напрямів реструктуризації економіки призводять до погіршення умов життя людей. З огляду на це в роботі ставиться мета дослідити процес становлення ринкових відносин як головного чинника радикальних змін контурів життєвого процесу, підготовки людини до життя.

Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому впровадженні ринкових відносин. Вона характеризується насамперед значною тривалістю (10−15 років) і поступовістю змін. Однак впроваджувати ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без «шоку». Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з другого. Одним стрибком нашій державі не вдасться перестрибнути в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок.

Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:

• — підготовча — демократизація економіки;
• — реформаторська — оздоровлення, стабілізація економіки;
• — творча — організація навчальної діяльності ринку.

В наслідок ринкових трансформацій утворюються нові контури суспільного життя. Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиваєреалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини [1,281].

Одним з головних чинників перетворення суспільства є трансформація ставлення до особистості, а також створення можливостей до її самореалізації. Соціально-психологічні та соціокультурні умови, які забезпечують самореалізацію особи та повагу до неї, включають:

• — забезпечення свободи розвитку потенціалу особи — кваліфікаційного, освітнього, творчого, комунікативного, підприємницького, морального та ін.;
• — свобода політичної діяльності;
• — система соціальної відповідальності особи перед трудовим колективом, суспільством;
• — система задоволення духовних потреб особи;
• — можливість вивчення культурних надбань народів України та світової культури в цілому.

Державним структурам необхідно впроваджувати гнучкі системи в політиці удосконалення ринку праці. Розвиток людських ресурсів слід враховувати найбільш важливим фактором економічного зростання країни. Тому необхідна нова політика, котра б спонукала систему освіти реагувати на зміни у попиті на професії на ринку праці. Також потрібна нова система перепідготовки кадрів, котра забезпечувала б гнучку адаптацію та підвищення кваліфікації робітників.

Мотивація трудової діяльності має тісний взаємозв'язок з роздержавленням та приватизацією, становленням ринкових відносин. Конкурентний режим господарювання та відчуття власника посилюють перспективну мотивацію трудової діяльності робітників. Очікувалось, що новий тип відносин принесе нові мотиви до праці робітника, як власника засобів виробництва. І дійсно, передача певної частки акціонерного капіталу працівникам сприяє підвищенню зацікавленості в поліпшенні фінансових результатів діяльності підприємства, узгодженню інтересів, комплексному вирішенню проблем, що виникають між керівництвом і робітниками. Останні більш активно починають підтримувати заходи, спрямовані на зростання продуктивності праці, раціональне використання засобів виробництва, погоджуються на введення гнучких графіків роботи. Виникає можливість впливу робітників на прийняття управлінських рішень, що стосуються різних сторін діяльності підприємств. Але цей аспект породжує необхідність підвищення компетенції прийняття рішень, підвищення соціальної відповідальності чому потрібно не тільки навчатися і навчати, а й вбудовувати ці моменти у мотиваційну структуру особистості за допомогою механізмів соціалізації, освіти, виховання.

Ще однією особливістю на етапі формування ринкових відносин є те, що найважливішою передумовою відродження України, оптимізації мотивації трудової діяльності є поява й розгортання підприємництва в усіх сферах і на всіх рівнях господарського життя, що демонструють і приклади інших, розвинених економічно країн. Наприклад, дотримуючись курсу усунення держави від управління економікою та соціально-політичної сфери, повернення свободи ринку й конкуренції Маргарет Тетчер у роки свого правління (1979;1990) послідовно здійснювала децентралізацію та приватизацію державного сектора економіки, розширення приватного підприємництва. В результаті були досягнуті значні успіхи в розвитку економіки країни, підвищення життєвого рівня більшості англійських трудящих. Частка власників акцій великих підприємств збільшилася у Великій Британії за 10 років з 7 до 24%. Підвищилася роль дрібних фірм і підприємств, на яких у кінці 80-х років було зайнято до ¼ всієї робочої сили. На 70% зросла кількість осіб, які мали власну справу, але не користувались найманою працею. Все це свідчить про досить глибокі й масштабні зміни у сфері виробничих стосунків і відносин власності. Вони призвели до послаблення відчуження як власника, так і робітника від засобів виробництва, від процесу та результатів праці, і врешті решт до економічного підйому [2,94].

Важливою передумовою соціально-економічного відродження України є поява та розгортання в усіх сферах і на всіх рівнях господарського життя підприємництва як фактора формування ринку України. Роль приватних підприємств частково пов’язана із взяттям на себе обов’язку по створенню робочих місць — функцію, яку донедавна цілком виконувала держава. Тепер же остання може лише стимулювати її виконання. Цей аспект пов’язаний також з формуванням специфічної підприємницької культури, норм, цінностей, традицій та обов’язків, що репрезентують у суспільство нові економічні суб'єкти.

Актуальною в нашій країні є проблема мотивації якості, причому не просто продукції, а якості результатів праці. Зміна концепції управління якістю праці полягає в тому, що формалізовані підходи, які розглядають підприємство як деперсоніфіковану структуру, замінюються гнучкими, адаптивними ситуаційними підходами, де в центрі уваги стає індивід з його інтелектуальним потенціалом.

Збільшення рівня безробіття, перш за все серед молоді, зумовлює необхідність вдосконалення системи використання випускників вищих і професійно-технічних закладів освіти на підприємствах і організаціях. Для їх покращення необхідно: — доопрацювати нормативно-правове підґрунтя, яке чітко визначало б права, взаємні обов’язки випускників, керівників закладів освіти та замовників кадрів за державними, регіональними та галузевими заявками; - підготувати механізм форсування державного замовлення у кваліфікованих кадрах, котрий унеможливив би підготовку в закладах освіти майбутніх безробітних за рахунок державних коштів. Відсутність попиту на робочу силу також стає причиною зростання зовнішньої трудової міграції.

Практично всі програми економічних і соціальних перетворень, що були запропоновані, ставили (і ставлять) за мету «ринок» або «перехід до ринку». Це — серйозний стратегічний прорахунок. Перехід до ринку — лише засіб формування ефективної економіки, орієнтованої на задоволення потреб людини, і в жодній країні він ніколи не був самоціллю. Соціальна складова будь-якої програми реформ — не додаток до неї, а невід'ємна його частина [2,97].

Перехід до ринкових методів господарювання, розв’язання складних економічних, технічних і політичних проблем — все це важливі завдання сьогодення. Розв’язуючи їх ми закладаємо фундамент майбутнього розвитку суспільства. Але прогрес сучасної цивілізації багато в чому обмежив можливості всебічного розвитку людини. На перший план виступила підготовка «вузького» спеціаліста, який ефективно виконує призначені йому функції, що деформує загальнокультурну підготовку людини, призводить до стандартизації особистості. Саме такі радикальні спрямування призводять до того, що в життя не втілюються нові підходи до освіти і культури, не враховується соціальна і моральна ситуація і, як наслідок, немає відчутних економічних зрушень в суспільстві.

Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність достатньої для створення конкурентного середовища кількості підприємств різноманітних форм власності: державних, колективних, змішаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціонування ринку. Відносини власності є економічним ґрунтом системи господарювання. Вони становлять соціальну форму привласнення насамперед засобів виробництва певними суб'єктами економічних відносин [1,290].

Ці вимоги обумовлені трансформаційними процесами в Україні, загальноцивілізаційними тенденціями розвитку і ставлять нові завдання, зокрема щодо розвитку людини в сучасних соціальних умовах життя, науково-методичного забезпечення освіти, психологічного обґрунтування і супроводу навчального процесу.

По-перше, слід підготувати людину до життя в інноваційному за типом розвитку суспільстві, що закономірно стверджується в сучасному світі. Для цього освіта і система виховання повинні переорієнтуватися на формування у дитини, молодої людини інноваційного типу культури, інноваційного типу мислення і готовності до інноваційного типу дій. Динамізм розвитку, змінність як така стає сутнісною рисою способу життя людини. І сформувати людину, здатну творити і органічно сприймати зміни — значить і людину зробити успішною і забезпечити системний прогрес суспільства.

По-друге, слід підготувати людину до життя в глобалізованому просторі, де відбувається незчисленна кількість динамічних і часто суперечливих комунікативних впливів на людину. Це вимагає приділити особливу увагу особистісному розвитку, формуванню самодостатності людини, здатності ефективно і свідомо співпрацювати в глобальному життєвому просторі. Забезпечивши, серед іншого, здійснення мовного прориву в освіті, а потім і суспільстві в цілому.

По-третє, освіта повинна готувати людину, здатну до життя в демократичному суспільстві, здатну бути його активним суб'єктом. Без демократії не тільки неможлива свобода, самореалізація особистості, а й неможливе ефективне сучасне виробництво на основі науково-інформаційних технологій.

По-четверте, освіта повинна готувати людину до життя в майбутньому суспільстві знань. Іноді саме поняття «суспільство знань» зводять лише, або переважно, до інформаційної складової. Не заперечуючи значимість цієї складової зазначимо, що в основі такого суспільства все-таки буде людина. Людина, здатна жити, діяти, приймати рішення, функціонувати в різних сферах на основі отриманих знань. Для якої знання не є чимось зовнішнім, а стають основою, базою, методологією дії, визначають сутність самої людини, чого не можна досягти без суттєвих змін у навчанні. Знання, його засвоєння — не самоціль, а шлях, спосіб формування методології поведінки і дії людини.

П’яте. Освіта повинна формувати у дитини сучасну систему цінностей, орієнтація на які дозволить людині максимально самореалізуватися, зміцнюючи при цьому гуманістичні засади самого суспільства. Дозволю зазначити, що розуміння і конкретне трактування навіть таких усталених і основоположних категорій як добро і зло та багато інших вимагає коригування порівняно із реаліями минулого століття в нашій країні. Слід акцентувати увагу на значимості ряду цінностей, увага до яких є недостатньою, в тому числі із причини невірного розуміння їх місця в сучасному людстві. Мова йде, наприклад, про формування патріотизму, почуття національної єдності, які не тільки не відміняються процесами глобалізації, а навпаки з ряду причин їх значимість зростає, бо глобалізація, окрім іншого, означає загострення, розширення і поглиблення конкуренції між державами-націями. І національне згуртування слугує позитивним чинником для досягнення успіху держави [3].

Нові життєві принципи та установки, пов’язані зі створенням нового суспільства ринкової економіки та демократичних відносин змінюють всі контури суспільного життя, починаючи з міжособистісних відносин і підіймаючись на рівень загальноцивілізаційний. З цього приводу, наприклад, М. Сенченко вважає, що духовна цивілізація, яка повинна в наш час формуватися в Україні, відзначається такими цінностями:

• — колектив вищий за індивіда;
• — інтереси держави вищі за інтересів окремої людини;
• — духовні цінності вищі за матеріальних цінностей;
• — справедливість вища за закон [4,49].

Все це можливо тільки за умов дійсно демократичного ринкового суспільства, яке треба створити в Україні.

Головним чинником, що уможливлює існування ринкових відносин є громадянське суспільство, яке ґрунтується на засадах демократичного політичного та соціального устрою. Звідси зрозуміло, що громадянське суспільство — це, з одного боку, — об'єктивно існуюча суспільна реальність, підсистема суспільства як цілого, яка розвивається в політичному просторі і часі, має свої стадії та географічно-територіальні різновиди. А з іншого боку, — це теоретична абстракція, «ідеальний тип», за допомогою якого намагаються розпізнати цю реальність і глибше осмислити суспільну систему під певним, специфічним для теорії громадянського суспільства кутом зору.

Демократичне громадянське суспільство вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги) [5,11]. Наявність громадянського суспільства також вимагає формування певних рис у членів даного суспільства, що перш за все визначається як громадська компетентність.

Література

соціальний суспільство ринковий мотивація.

• 1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — К.: Національний університет ім. Т. Шевченка, 2004. — Розділ 14.
• 2. Терещенко Н. В. Основні напрями формування дієвої мотивації трудової діяльності трудівників підприємств в умовах формування ринкової економіки // Український соціум. — 2004. — № 3 (5).
• 3. Кремень В. Формувати людину інноваційної культури / В. Кремень // Урядовий кур'єр. — 2006. — 28 квітня.
• 4. Сенченко Н. Детоксикация украинской культуры //Персонал. — 2004. — № 12.
• 5. Крижко В. В., Мамаева І.О. Аксіологічний потенціал державного управління освітою. Навч. посібник. — К.: Освіта України, 2005.