Дослідження розвитку та використання платіжних систем в Україні та за кордоном

Вступ.

Міжнародна банківська справа — це управління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійснюють міжнародні операції, є її суб'єктами. Питанням розвитку міжнародної банківської справи присвячені дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Серед них — Р. Глен Габбард, М. Енг, Ф. Лис, Е. Долан, Е .Рид, Ю. В. Макогон, О. В. Булатова, Н.Є Бойцун, С. Я. Моринець та ін. У їх працях та публікаціях наведено вичерпне визначення суті міжнародного банківського бізнесу та шляхів його розвитку та вдосконалення.

Однак через складність і місткість цього поняття, різні підходи до його застосування, воно ще лишається недостатньо вивченим у контексті входження іноземних банків. Банківська справа нині є високодинамічною діяльністю, яка убирає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масової інформації як результат функціонування валютного, грошового та фондового ринків. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають міжнародні банки.

Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух потоків існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжнародних ринках.

Мета — розгляд еволюції міжнародного банківського бізнесу як у контексті входження іноземних банків у національну економіку, так і з точки зору експансії банків за межі національної економіки з погляду інтересів українських банків у цьому процесі.

Предмет — міжнародна банківська справа Об'єкт — платіжні системи в розрізі сучасної банківської системи.

Завдання — дослідження розвитку та використання платіжних систем в Україні та за кордоном.

1. Теоретичні основи міжнародної банківської справи.

В умовах глобальних фінансових ринків діяльність транснаціональних компаній, банків, світових інвестиційних фондів переважно здійснюється поза межами національних економік, вони інтернаціональні за суттю та характером діяльності, для них встановлюється такі «правила гри», які їм зручніші і вигідніші.

За таких умов національні та міжнародні економічні відносини починають мінятися місцями. Раніше провідними були національні відносини, а в останні десятиріччя глобальні процеси поступово виходять на домінуючі позиції. Глобальна орієнтація транснаціональних компаній (ТНК), транснаціональних банків (ТНБ), міжнаціональних банків (МНБ) та інших суб'єктів закономірно зменшує для них значення національних економік та переміщує центр ваги їх стратегій з національного та наднаціональний рівень. Це багато в чому визначає сучасні стратегії та операції банків.

Взятий Україною курс на інтегрування у світовий економічний простір, стрімке зростання українських банків ставить питання не лише допуску іноземного капіталу в національну банківську систему, що потенційно може загрожувати втратою контролю за національною банківською системою, на чому неодноразово наголошували спеціалісти, а й надає найбільшим українським банкам можливості подальшого розвитку міжнародного банківництва та їх експансії за межу країни. Цього вимагають інтереси як самих українських банків, так і їх клієнтів, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю. У зв’язку з цим актуальним постають питання еволюції та сучасного стану міжнародного банківського бізнесу. 4].

Міжнародний банківський бізнес у літературі найчастіше розглядається лише у контексті обслуговування банками зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, тобто переважно, через обслуговування зовнішньої торгівлі. Такий підхід значно звужує суть цього поняття. Воно повинно охоплювати як діяльність іноземних банків, так і діяльність іноземних банків, так і діяльність національних банків у всіх операціях за межами національних економік, тому точнішим є використання терміну «міжнародне банківництво», яке було вперше запропоновано в українському перекладі американського підручника Габбарда, Р. Глена «Гроші, фінансова система та економіка».

Сучасна система міжнародного банківництва представлена значною кількістю фінансових інститутів та має чотири рівня: національні банківські системи, міжнародні банки, наднаціональні інститути — міжнародні фінансово-кредитні установи. Серед них виділяється група міжнародних банків.

Існує два типи сучасних міжнародних банків:

— Транснаціональні банки (ТНБ);

— Міжнаціональні банки (МНБ).

ТНБ — міжнародні банківські монополії, що досягли такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який завдяки зрощуванню з промисловими монополіями дає змогу їм брати реальну участь в економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів та кредитно-фінансових послуг. Це великі кредитно-фінансові комплекси універсального типу, що мають широку мережу закордонних підрозділів (філій, відділень, представництв та ін.) та більша половина їх операцій та прибутків пов’язані з обслуговуванням міжнародного бізнесу. Їх поява є наслідком процесів концентрації та централізації капіталу, які відбуваються у всьому світі. 11].

Для діяльності ТНБ характерним є велика кількість міжнародних операцій, глобалізація у географічному плані та універсальність послуг. Від національних банків вони відрізняються своєрідністю операцій, відносинами з клієнтурою. ТНБ сформувались на базі найпотужніших комерційних банків промислово-розвинутих країн.

Міжнаціональні банки — це крупні транс національні банки, в яких міжнародною є не лише діяльність, а й склад капіталу та система управління.

Діяльність міжнародних банків (ТНБ та МНБ) у глобальному масштабі мало чим відрізняється. Банки надають ті самі послуги, що й для індивідів чи фірм на національному рівні. Разом з тим їх міжнародна банківська діяльність стала чинником змін послуг, що надаються до появи нових видів. У [табл. 1.] Наведено узагальнений розвиток та суть міжнародних банківських операцій. банківський електронний платіжний міжнародний Таблиця 1.1.

Розвиток міжнародної банківської діяльності.

Традиційні види міжнародної банківської діяльності, які включали фінансування експортно-імпортних операцій, та угоди з купівля-продажу іноземної валюти визначали основні міжнародні банківські операції до кінця 60-х рр. ХХ ст. У 70-ті роки наголос було зроблено на нові види діяльності, які були пов’язані із розвитком євровалют. З 80-х років відбувається бурхливий розвиток інноваційної діяльності міжнародних банків.

Міжнародне банківництво довгий час бурхливо розвивалося за межами США, особливо в Європі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У 1997 р. десять провідних неамериканських банків володіли понад 50% своїх активів за кордоном. Лідерами є британські, швейцарські та французькі банки, а також Банк Китаю. Зростання перспектив Банку Китаю пов’язане зі зростанням зовнішньої торгівлі Китаю, а також виходом цього банку на ринок інших країн (Росії, Німеччини, Канади)[8].

При розробці стратегії міжнародної діяльності банку важливо виходити з розуміння того, що сучасні національні банківські система за багатьма ознаками відрізняються одна від одної. Тому при поширенні діяльності національних банків за межі національних кордонів важливо враховувати ключові відмінності у банківському законодавстві окремих країн.

Суть самого поняття «банківництво» по-різному визначається в різних країнах. Дозволені банками види діяльності можуть бути різними в двох країнах. В сучасних умовах у зв’язку із загальносвітовою тенденцією до дерегулювання фінансових ринків ці розбіжності поступово зникають.

Міжнародні банки надають послуги з розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги для фірм і приватних осіб, залучених до міжнародної торгівлі та фінансів. Внутрішнє і міжнародне банківництво мають три спільні риси. По-перше, як і внутрішні банки, міжнародні банки приймають депозити від заощадників і надають кредити позичальникам. По-друге, міжнародні банки знижують операційні витрати та інформаційні витрати для багатьох індивідуальних позичальників і кредиторів. По-третє, міжнародне регулювання фінансової діяльності може призводити до інновацій у банківських продуктах та на ринках цих продуктів за межами країни так само, як внутрішнє регулювання може стимулювати інновації всередині. 11].

Міжнародне банківництво розвинуте в багатьох країнах світу, хоча в основному воно зосереджене у США, Японії, Європі та Карибському басейні, оскільки багато фірм у цих країнах залучені до світової торгівлі, а Нью-Йорк, Токіо, Лондон є фінансовими центрами. Близько половиною усіх іноземних пасивів та активів володіють банки Великобританії, Японії, США та Швейцарії. Великобританія і Швейцарія мають найдовшу історію міжнародного банківництва. Участь банків України у міжнародній банківській діяльності може стати вагомішою із зростанням обсягів зовнішньої торгівлі українських фірм.

Отже, досвід еволюції міжнародного банківництва може бути використаний при вирішенні аналогічних проблем української банківської системи.

2. Аналіз електронних платіжних систем у міжнародній практиці та їх застосування в Україні.

Електронні платіжні системи — це досить зручний спосіб грошових розрахунків. Люди центральної та західної Європи, США та інших розвинених країн давно та досить активно користуються ними. На території України популярність електронних платіжних систем лише набирає обертів. Основними факторами, які блокують розвиток останніх є неосвіченість громадян в даному питанні та слабка інфраструктура. Боязнь людей перед новим спонукає українців надалі користуватись готівкою, а це, в свою чергу, гальмує розвиток інфраструктури електронних платіжних систем. 11].

За сучасних умов господарювання, виникнення платіжних систем значно полегшує і спрощує роботу у здійсненні різного виду розрахункових операцій. Для зручності у користуванні платіжними системами на практиці використовуються електронні платіжні системи. Їх застосовують при здійсненні платіжних операцій у всесвітній мережі Інтернет. За допомогою електронної платіжної системи можна здійснювати розрахунок за товари та надані послуги, наприклад — оплата за комунальні послуги, поповнення рахунку користувачів мобільного зв’язку, оплату за продукцію придбану у Інтернет-магазинах тощо. У якості платіжних засобів в електронних платіжних системах використовуються електронні, цифрові, гроші - вони є аналогом готівки і при необхідності миттєво передаються з одного електронного гаманця на інший. Хотілось би детально розглянути таку платіжну систему України, як СЕП — система електронних платежів Національного банку України. 7].

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) є державною системою міжбанківських розрахунків, що забезпечує проведення переказу коштів через кореспондентські та інші рахунки її учасників, відкриті у Національному банку України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації у файловому режимі чи режимі реального часу. Згідно з показниками, які застосовуються у світовій практиці, СЕП є системно важливою платіжною системою країни. Через неї здійснюється майже 98.5% між банківських переказів у національній валюті в межах України, тоді як через кореспондентські рахунки, відкриті банками в інших банках, — усього близько 1.5% таких переказів (рис. 2.1.).

Рис 2.1. Обсяг міжбанківських переказів у гривні за прямими кореспондентськими рахунками банків та СЕП за 2012 рік За станом на 1 січня 2013 року учасниками СЕП були 694 установи, з яких:

— 175 — банки України;

— 453 — філії банків України;

— 28 — органи Державної казначейської служби України;

— 37 — установи Національного банку України;

— 1 — ПрАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів». 2].

У 2012 році учасниками СЕП здійснено 332 865 тис. початкових платежів та надіслано електронних розрахункових повідомлень на суму 10 319 654 млн. грн., що на 1% менше за кількістю, проте на 30% більше за сумою, ніж у 2010 році (Табл.2).

Таблиця 2. 1.

Завантаженість СЕП за режимами функціонування.

У 2012 році 99.9% від загальної кількості платежів було виконано учасниками СЕП у файловому режимі, за яким між списанням коштів із рахунку платника та зарахуванням коштів на рахунок отримувача є певний проміжок часу (від 20 хвилин до 1 години). Решту 0.1% від загальної кількості платежів було виконано у режимі реального часу, за яким списання коштів із рахунку платника та їх зарахування на рахунок отримувача виконується майже одночасно (частки секунди). Протягом 2012 року щомісяця через СЕП здійснювалося платежів:

* у файловому режимі - від 22 364 тис. (січень) до 29 659 тис. (березень);

* у режимі реального часу — від 20 тис. (січень) до 45 тис. (грудень) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Завантаженість СЕП за кількістю початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних у файловому режимі (тис. шт.)[2].

Найбільше у СЕП оброблено початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, які надійшли від банків України, — 306 950 тис. шт. (92.22% від загальної кількості) рис. 2. 3).

Рис 2. 3. Завантаженість СЕП за кількістю початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень учасників СЕП у двох режимах функціонування у 2012 році.

Із цієї загальної кількості оброблених початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, від банків І групи — 212 817 тис. шт. (69.3%) (Табл.2.2.).

Таблиця 2.2.

Розподіл початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних банками у 2011 році, в розрізі груп банків за активами.

Від державної казначейської служби надійшло та оброблено 25 555 тис. документів (7.68% від загальної кількості), від інших учасників СЕП — 360 тис. (0.1% від загальної кількості). Частка початкових платежів за сумою платежу до 1 тис. грн. у 2011 році становила 67% від їх загальної кількості, а сума цих трансакцій — менше 1% від загальної суми здійснених через СЕП початкових платежів за цей період (рис. 2. 4)[2].

Рис. 2. 4. Початкові платежі в СЕП за 2012 рік Середньоденний залишок коштів за рахунками учасників СЕП протягом 2012 року коливався від 17.94 млрд. грн. (жовтень) до 30 млрд. грн. (травень) і становив 24.2 млрд. грн. (рис. 2.5). Середньодобовий коефіцієнт обігу коштів за рахунками учасників системи становив 1.7.

СЕП надає можливість учасникам системи — юридичним особам для здійснення розрахунків самостійно визначати режим своєї роботи: за моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку чи за окремим кореспондентським рахунком.

Рис. 2.5. Середньодобові показники СЕП за 2012 рік За станом на 1 січня 2013 року 44 юридичні особи — учасники СЕП (25% від їх загальної кількості) працювали в системі за однією з моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, а решта — 134 юридичні особи (75% від їх загальної кількості) працювали за окремим кореспондентським рахунком (рис. 2. 6).

Рис. 2.6. Розподіл юридичних осіб — учасників СЕП, що працювали за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку та окремим рахунком за станом на 01.01.2013 р. Із 44 юридичних осіб — учасників.

СЕП, що працювали за моделями, третю модель, яка передбачає використання внутрішньобанківської платіжної системи, обрав 31 банк, четверту — 7 банків, сьому модель — 5 банків. Державна казначейська служба працювала за восьмою моделлю обслуговування консолідованого рахунку. При цьому найбільше платежів у 2011 році виконано банками, що працювали за третьою моделлю (табл. 2.3.).

СЕП має високий рівень безпеки та надійності проведення міжбанківських переказів коштів у національній валюті.

Таблиця 2.3.

Завантаженість СЕП за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку та окремим кореспондентським рахунком.

Отже, з усього вище сказаного можна зробити висновок, що система СЕП надійна у використанні та набуває все більш широкого визнання серед банків нашої країни.

3. Шляхи вдосконалення використання платіжних систем України.

Перебіг подій валютно-фінансової кризи 2008 року в Україні продемонстрував необхідність підвищеної уваги центральних банків до таких факторів, як управління потоками банківської ліквідності, стимулювання внутрішніх заощаджень та забезпечення довіри до банківської системи. Це вивело на перше місце питання, що стосуються мінімізації ризиків і підвищення ефективності платіжно-розрахункової системи (ПРС) як забезпечення безперебійного процесу платежів в економіці. 8].

Найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася третя модель обслуговування кореспондентського рахунку, за якою юридична особа має консолідований кореспондентський рахунок і внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему, що забезпечує проведення переказу коштів між філіями банку та взаємодію із СЕП для здійснення міжбанківського переказу коштів філіями банку. 12].

Аналіз статистичних даних роботи СЕП щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом 2012 року задовольняла потреби її учасників у переказі коштів. Однак необхідність реформування ПРС зумовлена такими факторами: процесами розвитку у фінансовому й нефінансовому секторах економіки, що формують нові потреби в платіжних інструментах і послугах та створюють нові можливості їх використання, а саме появу нових банківських продуктів і послуг, створюють нові умови конкуренції, збільшують доступність фінансових послуг; усвідомленням зростаючих ризиків платіжної системи; значним рівнем відкритості економіки України та процесами входження країни в європейський платіжний простір.

У період структурних трансформацій України стратегія розвитку платіжної системи має бути спрямована на чітке визначення ролі банківського сектору та НБУ в розвитку платіжної системи; ефективне планування й реалізацію реформ у сфері розвитку СЕП; розвиток інституційної структури, необхідної для забезпечення стабільності платіжної системи; розробку надійної та ефективної платіжної інфраструктури.

Слід наголосити на тому, що розвиток СЕП є комплексним процесом, який має базуватися на потребах національного фінансового сектору. Реформування СЕП залежить від паралельного розвитку банківської системи, інституційної взаємодії у сфері платіжних послуг і платіжних інфраструктур, а отже, має бути результатом спільних зусиль банківського сектору, НБУ, органів державного регулювання та інших зацікавлених сторін.

У зв’язку із законодавчо визначеною відповідальністю НБУ за стійкість національної валюти йому належить центральна роль у розвитку використання грошей як ефективного засобу платежу. НБУ може сприяти підвищенню ефективності й надійності СЕП такими шляхами: надавати та розвивати платіжні й кредитні послуги: емітуючи готівкові гроші як безпосередній платіжний документ і депозитні вимоги як розрахунковий актив для міжбанківських платежів; керуючи розрахунковими рахунками й надаючи розрахунковий кредит для учасників системи; ініціювати, координувати, проводити дослідження і консультації щодо дизайну, функціонування СЕП та розробляти відповідну політику і законопроекти щодо розвитку СЕП здійснювати моніторинг діючих і проектних ПРС, оцінювати їх надійність та ефективність; проводити консультації та давати рекомендації. Провідну роль у реалізації зазначених напрямів відіграє НБУ, стимулюючи приватний сектор й органи управління до конкретних реформ.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна зазначити, що для розвитку механізмів взаємодії при наданні платіжних послуг необхідною є активна діяльність НБУ щодо координації дії користувачів і провайдерів на окремих та взаємопов'язаних ринках платіжних послуг створення умов для ефективного ціноутворення на ринку; забезпечення прозорого й ринкового інформування про платіжні інструменти та послуги; забезпечення справедливих і рівних можливостей та стимулів для участі фізичних осіб й організацій у діяльності ринків платіжних послуг. 5].

Отже, ключовими напрямами розвитку системи роздрібних операційних платежів мають стати: підвищення доступності платіжних систем як протягом операційного дня, так і в просторі; розширення переліку стандартизованих паперових чи електронних інструментів, особливо інструментів кредитного переказу; підвищення безпечності та конфіденційності передачі платіжної інформації; удосконалення операційної взаємодії між пунктами роздрібної торгівлі для певних видів платіжних інструментів, зокрема між мережами платіжних карток і банкоматів. 9].

Вирішення зазначених правових, технічних, економічних та організаційно-інституційних проблем у процесі вдосконалення НБУ і всієї банківської платіжно-розрахункової системи дозволить прискорити платежі, мінімізувати ризики їх проведення, оптимізувати рух коштів банків на кореспондентських рахунках, спрямувати ресурси, що вивільнилися, на фінансовий ринок і, зрештою, підвищити рентабельність діяльності банків, а отже, й ефективність монетарної політики.

Висновки.

В результаті проведеного дослідження платіжної системи України можна зробити такі висновки.

На міжнародному ринку електронні платіжні системи набрали вже широкого розмаху. Люди все більше і більше починають користуватись цим типом розрахунків, що значно є ефективнішим ніж здійснювати оплату, наприклад, за товари, роботи, послуги готівкою Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряду. У разі порушення функціонування платіжних систем найвирогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.

Платіжні системи відіграють важливу роль у фінансовому механізмі будь-якої країни. Вони привертають дедалі більшу увагу, що зумовлено перш за все, потребою в обмеженні ризиків при паралельній фінансовій лібералізації та швидкому зростанню фінансових ринків. Платіжна система забезпечує функціонування усіх інших підсистем, тому навіть незначне нераціональне втручання або збій у розрахункових потоках можуть призвести до колапсу економіки Проте, в Україні ситуація щодо електронних платіжних систем тільки починає розвиватись. На нашу думку, перш за все, в країні необхідно створити відповідні умови для легкого користування електронними платіжними системами, це зокрема і вільний доступ до мережі Інтернет будь-яким користувачам, а також здійснювати вже самими компаніями дієву рекламу, заохочувальні маневри, для того, щоб привернути увагу аудиторії споживачів до використання електронних платіжних систем. Це дозволить розширити мережу учасників та користувачів системи, удосконалити і розширити інфраструктуру платіжних систем шляхом залучення до без ризикових технологій нових надавачів торговельних та сервісних послуг.

Список використаних джерел.

1. Закон України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» від 05.04.01 р. N 2346-ІІІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2346−14.

2. Закон України «Про Національний банк України» № 679-XIV від 20.05.1999 р. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

3. Горідько Н.П. Підходи до добору членів платіжних систем // Збірник наукових праць Української академії банківської справи. — Суми: УАБС, 2006. — Вип. 16. — С. 196−200.

4. Домрачев В. М. Міжнародні банківські розрахунки: Навч. посіб. / В. М. Домрачев — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 90с.

5. Д`яконова І. І. Удосконалення банківських операцій і попередження ризиків як умова зміцнення банківської системи України: Монографія. — Суми: Університетська книга, 2007. — 88 c.

6. Карчева Г. Особливості функціонування банківської системи України в умовах фінансово — економічної кризи // Вісник НБУ. — 2009. — № 11. — С. 10−16.

7. Кірєєва К. Необхідність створення Єдиного національного платіжного простору в Україні // Вісник НБУ. — 2010. — № 9. — С. 21−25.

8. КозикВ. В .Міжнародні економічні відносини: навч. посібн. / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. — К.: Вид-во «Знання», 2008. — 406 c.

9. КоробкінаС. Безготівкові розрахунки та шляхи їх вдосконалення / С. Коробкіна // Банківська справа. — 2009. — № 12. — С. 49−50.

10. Костюк Д. Негрошові розрахунки за участі цінних паперів // Податки та бухгалтерський облік. — 2009. № 17. — С. 40−45.

11. Мозговий О. М. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний унт ім. Вадима Гетьмана / О. М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць, Ю. М. Руденко, О. О. Павлюк — К.: КНЕУ, 2005. — 502с.

12. Лапко Н. Підготовлено відкритий звіт про платіжні системи та систему розрахунку за операціями з цінними паперами в Україні // Вісник НБУ. — червень, 2010. — с.5.

13. Лук’янов В. Розвиток міжнародних платіжно-розрахункових відносин та їх вплив на платіжні системи в Україні / В. Лук’янов // Банківська справа. — 2010. — № 2−3. — С. 86−95.

14. Пиріг С.О. Платіжні системи. Навч. посібн. / С.О. Пиріг. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 240 с.

15. Чмелик Г. Розвиток внутрішньодержаних небанківських платіжних систем в Україні // Вісник НБУ. — 2006. -№ 3. — С. 30−33.

16.. .ШелудькоН.М. Реструктуризація банківського сектора в умовах світової фінансовоїкризи: міжнародний досвід і доцільність його використання в Україні // Економіка і прогнозування. — 2009. — № 1. — С. 24−34.

17. Шумило І.Теоретичні і практичні аспекти аналізу стану фінансової системи економіки // І. Шумило, В. Міщенко, Р. Лисенко // Вісник Національного банку України. — 2006. — № 3. — С. 6−11.

18. Види безготівкових розрахунків [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/komentar/chky/chky-knuga5/chky-knuga5-pozd3/168-gk-glava74/2833—1088—-.html.

19. ЖалілоЯ.А. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи / Я.А. Жаліло, 2009. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evu/ 2009_ 13/Palatna.pdf (02.02.2010).