Розробка бізнес-плану дизайн-студії «Design Plaza»

Вступ

Великий досвід зарубіжних і вітчизняних підприємств доводить, що планування підприємницької діяльності вкрай важливо, його ігнорування або некомпетентне здійснення призводять до величезних економічних втрат і, в кінцевому рахунку, до банкрутства. В умовах ринку нереально домогтися стабільного успіху в бізнесі, якщо ефективно не планувати його розвиток, не збирати постійно інформацію про власні перспективи і можливості, про стан цільових ринків, положенні конкурентів і т.д.

Актуальність даної теми дослідження полягає у тому, що успішне функціонування сучасної комерційної організації неможливе без пошуку нових ринків, вивчення потреб споживачів, забезпечення високого рівня продажів. Все це вимагає свого управління і контролю з боку керівника. Таким чином, складання бізнес-плану є актуальною проблемою сучасного менеджменту.

Планування потребує будь-яке підприємство, будь-яке виробництво, економіка в цілому. Спланувати бізнес — означає оцінити можливості, необхідність і обсяги випуску конкурентоспроможної продукції, визначити місткість ринку і його конкретного сегмента, оцінити попит на продукцію, що випускається підприємством, результативність його роботи на ринку.

Швидкий розвиток технологій, ускладнення і різноманіття пропонованої продукції та послуг, скорочення їх життєвого циклу, поява великої кількості конкурентоспроможних компаній, підвищення вимог з боку споживачів, збільшення обсягів і швидкості отримання інформації, нових знань — всі ці і інші зміни в світі змушують господарюючі суб'єкти шукати методи для кращої адаптації до нових умов.

Метою дослідження є розробка бізнес-плану для удосконалення роботи та подальшого розвитку дизайн-студії Design Plaza.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Проаналізувати сучасний стан досліджуваної проблеми.

2. Обґрунтувати сутність та особливості планування як значущої ланки професійної діяльності керівника.

3. Визначити основні ризики при роботі дизайн-студії.

4. Розробити бізнес-план для розвитку студії Design Plaza.

Об'єктом дослідження є процес планування у діяльності керівника.

Предметом дослідження є створення бізнес-плану для подальшого розвитку студії.

Планування — перший і найбільш значимий етап процесу менеджменту. На основі системи планів, створених фірмою, надалі здійснюються організація запланованих робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників. Один із «батьків» сучасного менеджменту А. Файоль зазначав: «Керувати — це передбачити», а «передбачити — це вже майже діяти». Планування — це не просто вміння передбачити всі необхідні дії. Це також здатність передбачати будь-які несподіванки, які можуть виникнути по ходу справи, і вміти з ними справлятися. Фірма не може повністю усунути ризик у своїй діяльності, але здатна керувати їм за допомогою ефективного передбачення.

Відомо, що найкращий спосіб збільшити шанси на успіх — планувати свої дії і дотримуватися призначених орієнтирів. План може вберегти від комерційної діяльності, приреченої на провал.

Багато підприємців схильні недооцінювати роль внутрішньофірмового планування взагалі та підготовки обґрунтованого бізнес-плану зокрема. При цьому вони покладаються на власну інтуїцію та досвід, що встановилися неформальні зв’язки в ділових колах, що здаються хорошими ринкові перспективи і інші обставини. І багато з них зазнають серйозних труднощів при спробі чітко і в послідовній системі викласти своє бачення бізнесу. Підготовка і складання детального бізнес-плану перетворюється для них в важку обов’язок яку все-таки треба виконувати, і не абияк, а на високому професійному рівні.

Тому оволодіння технікою бізнес-планування є актуальним завданням підприємців. Починаючи свою діяльність, вони повинні ясно представляти потребу у фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсах, джерела їхнього одержання, а також вміти чітко розраховувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи фірми. Безсумнівно, бізнес-план є основою підприємницької діяльності.

1. Планування як основна функція управління

1.1 Принципи планування

Характер і зміст планової діяльності на підприємстві визначають принципи планування. Правильне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної роботи підприємства й зменшує ймовірність негативних результатів планування.

Поряд із загальними принципами управління існують і специфічні принципи планування, а саме:

1) принцип обґрунтованості цілей і завдань підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. Виділяють п’ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

— господарсько-економічні, що забезпечують ефективність виробництва;

— виробничо-технологічні, що відображають функціональне призначення підприємства;

— науково-технічні, що забезпечують науково-технічний прогрес;

— соціальні, що забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства;

— екологічні, що забезпечують виготовлення екологічно чистої продукції без шкідливого впливу на навколишнє середовище;

2) принцип системності. Він означає, що планування є цілісною системою планів і охоплює всі сфери діяльності підприємства;

3) принцип науковості. Вимагає врахування перспектив науково-технічного прогресу й застосування науково обґрунтованих прогресивних норм використання всіх видів ресурсів;

4) принцип безперервності. Означає паралельне поєднання поточного й перспективного планування;

5) принцип збалансованості плану. Указує на кількісну відповідність між взаємозалежними (взаємозв'язаними) розділами й показниками плану, між необхідними та наявними ресурсами;

6) принцип гнучкості. Означає, що плани повинні бути гнучкими, тобто їх можна змінювати відповідно до зміни внутрішнього і зовнішнього середовищ підприємства.

1.2 Методи планування

Методи планування — це сукупність засобів, прийомів, процедур, за допомогою яких здійснюється розроблення планів підприємства.

На підприємстві використовується комплекс методів, що сприяє забезпеченню якості розроблених планів.

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів:

— нормативний метод — планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів;

— балансовий метод — цілеспрямоване узгодження напрямків використання ресурсів із джерелами їх утворення (надходження) за всією системою взаємозалежних матеріальних, фінансових і трудових балансів;

— факторний метод — на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни планових показників;

— матричний метод — шляхом побудови моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами й показниками;

— економіко-математичного моделювання із застосуванням ЕОМ — розробляється кілька варіантів плану, в якому показники окремих найбільш важливих розділів мають бути оптимізовані;

метод екстраполяції - виявлені в минулому тенденції розвитку підприємства поширюються на майбутній період;

Рисунок 1.1 — Приклад планування обсягу реалізації за допомогою методу екстраполяції

— метод інтерполяції - підприємство встановлює мету на майбутнє і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

Рисунок 1.2 — Приклад планування частки ринку за допомогою методу інтерполяції

Для досягнення 40% частки ринку до п+7 року необхідно:

1) збільшення торгових посередників та торгових точок збуту до… до п+3 року для досягнення 25% частки ринку;

2) збільшення обсягу реклами на …% до п+5 року для досягнення 30% частки ринку.

1.3 Форми планування. Система планів підприємства

Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне (довгострокове й середньострокове) і поточне (короткострокове) планування. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, достовірності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Довгострокове планування визначає загальну стратегію підприємства, основні напрямки його діяльності. При складанні плану вивчаються варіанти розширення виробництва та зниження витрат. Прогнозуються зміни в номенклатурі продукції й уточнюється політика у функціональних сферах. Результатом цього плану є формулювання довгострокових цілей, складання довгострокових проектів і прийняття довгострокової політики.

Середньострокове планування — це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковим і середньостроковим планами є досить умовною й неоднозначною. Середньострокове планування враховує можливості усіх підрозділів на основі їхньої власної оцінки. Розробляються план підприємства з маркетингу, план виробництва, план з праці й фінансовий план.

Поточне планування полягає у розробленні планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (рік, півріччя, квартал, місяць) і передбачає планування обсягу виробництва, плану з праці й заробітної плати, планування матеріально-технічного забезпечення, собівартості, прибутку, рентабельності тощо.

Залежно від змісту планових рішень розрізняють:

— стратегічне планування;

— тактичне планування;

— оперативне планування;

— бізнес-планування.

Зміст та сутність кожного виду планування розглянуті нижче.

1.4 Стратегія розвитку підприємства

Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві.

Стратегія — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення.

Метою розроблення стратегії розвитку підприємства є виявлення основних напрямків його ефективного функціонування на підставі максимальної реалізації існуючого науково-технічного потенціалу у взаємозв'язку із внутрішньовиробничими резервами й зовнішнім навколишнім середовищем.

Основними завданнями формування стратегії підприємства є:

— вибір ефективних напрямків господарської діяльності, які необхідно розвивати;

— визначення обсягу капітальних вкладень та інших ресурсів, необхідних для здійснення обраних напрямків господарської діяльності;

— оцінка результатів віддачі.

Стратегічний план підприємства складається в такій послідовності:

1 Формування стратегічних цілей діяльності підприємства.

2 Аналіз ділового навколишнього середовища та ринкових чинників (попиту, пропозиції, рівня конкуренції).

3 Формулювання генеральної стратегії й аналіз стратегічних альтернатив.

4 Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми, їх адекватності цілям діяльності.

5 Розроблення ресурсних і функціональних стратегій: маркетингу, НДДКР, виробництва, організаційних змін, а також фінансова, соціальна й екологічна стратегія.

6 Практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.

Стратегічний план підприємства складається з таких розділів:

1) цілі й напрямки діяльності;

2) поточні й довгострокові завдання;

3) генеральна стратегія;

4) функціональні стратегії;

5) опис найбільш важливих програм;

6) опис зовнішніх операцій;

7) обсяг капітальних вкладень і розподіл ресурсів;

8) формулювання резервних стратегій.

При складанні стратегічного плану використовується така інформація: обсяг річного продажу за групами товарів; річний прибуток і збитки за структурними підрозділами; річний обсяг експорту і його питома вага до загального обсягу продажу (реалізації); частка ринку; обсяг щорічних капітальних вкладень; баланс на кінець останнього року плану; фінансовий план.

Стратегія підприємства розробляється на різні проміжки часу залежно від ступеня передбачуваності майбутнього, тривалості періоду впровадження ідеї, галузевої належності підприємства й рівня технічної оснащеності (від 3 до 10 років).

1.5 Тактичне планування

Складання середньо — та короткострокових планів належить до тактичного планування діяльності підприємства. Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розроблення, змістом, терміном, охопленням сфер впливу. Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямованості більш вузька.

Тактичні плани підприємства складаються з таких основних розділів:

— маркетингової програми: планів маркетингу для основних виробів і загального плану усієї продукції підприємства;

— виробничої програми: завдань з виробництва окремих видів продукції в натуральному й вартісному вираженні (у показниках валової, товарної й реалізованої продукції) з урахуванням підвищення якості та обґрунтування виробничої програми потужністю підприємства;

— плану розвитку науки і техніки: заходів щодо створення й освоєння нових виробів, впровадження нової техніки й технології;

— плану з праці й кадрів: зростання продуктивності праці, чисельності персоналу за категоріями, фонду оплати праці, середньої заробітної плати працівників, балансового розрахунку додаткової потреби в робітниках та службовцях і джерел її забезпечення;

— плану капітального будівництва: обсягів капітальних вкладень, будівельних і будівельно-монтажних робіт, технічного переоснащення підприємства, введень в експлуатацію основних фондів і виробничих потужностей;

— плану матеріально-технічного забезпечення: визначення потреб виробництва у матеріально-технічних ресурсах та джерел їх забезпечення, а також розрахунків щодо зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива й енергії;

— планування собівартості, прибутку й рентабельності: собівартості основних видів продукції, валової, товарної та реалізованої; кошторису витрат на виробництво; прибутку і рентабельності за видами діяльності та у цілому по підприємству;

— фінансового плану: потреби у власних оборотних коштах і завдань з прискорення їх обіговості; балансу доходів і витрат; взаємовідносин з бюджетом, кредитних відносин;

— плану соціального розвитку колективу: заходів щодо поліпшення умов праці, відпочинку й побуту працівників підприємства;

— плану заходів щодо охорони природи й раціонального використання природних ресурсів, містить такі напрямки: охорону й раціональне використання водних ресурсів; охорона повітряного басейну; охорону й раціональне використання мінеральних ресурсів.

Змістова характеристика тактичних планів також передбачає виокремлення за певними ознаками показників, за якими встановлюються планові завдання, визначається ступінь їх виконання, оцінюється діяльність підприємства взагалі.

Показники, що застосовуються у плануванні, поділяються:

— за економічним змістом — на натуральні, трудові й вартісні;

— за економічним призначенням — на кількісні і якісні (продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість);

— за способом характеристики предмета — абсолютні (прибуток) і відносні (рентабельність).

1.6 Основи прогнозування

1.6.1 Суть і принципи прогнозування

Прогнозування — це передбачення перспектив розвитку й стану певного явища, об'єкта, системи, процесу в майбутньому, що базується на наукових методах та інтуїції.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації - це наукове обґрунтування ймовірних кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) у майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншого — є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища й визначення передумов для формування стратегій на стадії реалізації планів.

Прогнозування за своїм складом ширше від планування, оскільки, крім показників діяльності фірми, містить також дані про зовнішнє середовище.

Процес прогнозування базується на певних принципах, з яких головними є:

— цілеспрямованість — визначення конкретних завдань;

— системність — побудова прогнозу на основі системи методів і моделей, які характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

— наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

— інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

— адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

— комплексність — багаторівнева характеристика;

— альтернативність — визначення можливостей розвитку об'єкта за умови різних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

1.6.2 Види прогнозування та класифікація прогнозів

За об'єктами прогнозування розрізняють:

— науково-технічне;

— економічне;

— соціально-політичне.

Науково-технічне прогнозування — це прогнозування розвитку і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в галузі народного господарства.

Економічне прогнозування — це процес розроблення економічних прогнозів, що ґрунтується на наукових методах пізнання економічних явищ і використання всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Соціально-політичне прогнозування — процес розроблення науково-обґрунтованого судження про можливий варіант розвитку політичних подій та соціального розвитку в майбутньому, альтернативні шляхи і строки його здійснення, а також визначення конкретних рекомендацій для впровадження практичних заходів в умовах реальної діяльності.

У практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

1) прогнозування з використанням інтуїції, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього;

2) пошукове прогнозування — це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно ґрунтується на наявності інформації. Пошукове прогнозування може бути традиційним (прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (якщо існує декілька варіантів розвитку підприємства з урахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовищ);

3) нормативне або нормативно-цільове прогнозування, яке полягає у тому, що спочатку визначаються цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток підприємства, виходячи із встановлених цілей. У цьому разі застосовуються якісні методи дослідження, оскільки підприємство не має необхідних вихідних даних.

Безпосередньо самі прогнози можна класифікувати за такими ознаками:

1) за ступенем вірогідності:

— гіпотетичні прогнози (гіпотеза — судження, що характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії) — здійснюються без послідовних розрахунків, без урахування обмежень та можливості впливати на розвиток подій;

— аналітико-розрахункові прогнози — здійснюються на основі попередніх розрахунків без можливості істотно впливати на події;

— директивно-розрахункові прогнози — здійснюються на основі послідовних розрахунків і з можливістю впливати на розвиток подій;

2) за часом попередження:

— довгострокові - понад 15 років;

— середньострокові - 5−15 років;

— короткострокові - до 5 років;

3) за масштабом:

— глобальні;

— для країни;

— для галузі;

— для підприємства.

Основними об'єктами прогнозування на рівні підприємства (фірми) є: потреба в продукції підприємства, потреба підприємства у виробничих ресурсах (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних).

1.6.3 Методи прогнозування

Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи: фактографічні та евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі усієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Рисунок 1.3 — Методи прогнозування

Основними у цій групі є такі методи:

— метод екстраполяції - один з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; базується на припущенні про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє;

— метод функцій — базується на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція — визначення взаємозв'язку між сусідніми членами часового ряду).

В основу евристичних методів формування прогнозів покладене використання логічних прийомів, методичних правил, підходів. Конкретні методи прогнозування цієї групи об'єднуються у дві підгрупи — інтуїтивні та аналітичні.

До інтуїтивних методів належать:

— метод експертних оцінок. Використовується у разі відсутності достатньої статистичної інформації або її непридатності для прогнозування певних явищ. В основу методу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. Застосовуються два підходи до використання цього методу прогнозування: індивідуальні й групові оцінки. Сутність індивідуальних оцінок полягає у тому, що кожний експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв'ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та на отриманні сумарної оцінки від усієї групи експертів;

— метод «мозкової атаки» — є різновидом методу групових експертних оцінок. Сутність методу — колективна генерація ідей шляхом проведення дискусій.

До аналітичних методів належать:

— метод морфологічного аналізу — базується на використанні комбінаторики. Тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей розвитку об'єкта прогнозування, що досліджується та аналізується (морфології). Прогнозована оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється шляхом комбінування можливих варіантів розвитку об'єкта;

— метод побудови «дерева цілей» — застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання й обґрунтування між ними зв’язків;

— метод оптимізації - дає можливість враховувати максимально можливу кількість чинників, які впливають на техніко-економічні показники, і на цій основі вибрати найкращий варіант прогнозу.

1.7 Функціонування системи планування на підприємстві

План — це кількісний вираз цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства (фірми, компанії) — це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозволяє підприємству оцінити наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягати.

Планування — це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

Система планування згідно з теорією систем може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб'єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб'єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

В практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб «знизу-вверх»). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод («зверху-вниз»). В цьому випадку процес планування здійснюється виходячи із планування підприємства шляхом деталізації його показників зверху вниз по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати поступаючі до них плани в плани своїх підрозділів.

Круговий метод («зустрічне планування»). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів в два етапи. На першому етапі («зверху-вниз») виробляється поточне планування за основними цілями. На другому етапі («знизу-вверх») розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому в плани включаються найбільш позитивні рішення.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка являє собою послідовність робіт, що виконуються при складанні планів.

Процес планування складається із наступних етапів:

1) Визначення цілей планування. Вони являються вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

2) Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація.

3) Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найкращий та розробляються необхідні дії.

4) Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка планується.

5) Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6) Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування є засоби, які дозволяють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди входить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі, гнучкість, точність. Р. Акофф пізніше обґрунтував ще один принцип планування — принцип участі.

Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі складові процесу планування. Плани і процеси планування, які лежать в їх основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістовно пов’язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної структури підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство — цех — бригада) та їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов’язано з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства або фірми, окремий план — це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

Всі плани — це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана та узгоджена система.

Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів всіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано «зверху-донизу» і «знизу-доверху» відповідно до так званого принципу «зустрічного потоку». Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління.

Принцип участі тісно пов’язаний з принципом єдності і полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому кожний із учасників планування одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, він отримує більш обширнішу і об'єктивну інформацію про підприємство, про різні сторони його життя. Особиста участь працівників підприємства, в тому числі і рядових, приводить до того, що плани підприємства стають їх особистими планами. Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного з них появляються нові мотиви до ефективної праці, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань. Планування, засноване на принципі участі, ще називають парсипативним, оскільки планування поєднує дві функції: оперативне керування і планування. Плани перестають бути «чимось» для керівників, керівники самі залучаються до їх складання.

Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно переходили на зміну один одному.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

1) невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

2) змінюються не лише фактичні передумови, але й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може бути нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов'язаний з принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість в зв’язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов’язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто досягати економічної ефективності і не допускати «надлишку планування», що сковує ініціативу персоналу, знижує мотивацію працівників, а надмірні витрати не компенсуються результатами.

Будь-який план повинен бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, враховувати зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна структура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піраміди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду на їх організаційне забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизняних підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі системи майже зруйновані, а нові вимагають становлення.

До основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві відносяться:

1) орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

2) фрагментарність та відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

3) практично повна відсутність роботи на ринку, не розробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

4) нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та колективу.

1.8 Чинники, що впливають на вибір форми планування

У практичній діяльності підприємства використовують різні види планування, а найчастіше їх комбінацію. Вибір тої чи іншої форми плануванні залежить від багатьох чинників. Домінуюче становище у тому числі займає специфіка підприємства. Наприклад, фірма, що займається виготовленням одягу, планує свою продукцію трохи більше 1−2 років, а суднобудівна ферма — щонайменше 5−10 років.

Серед сили-силенної чинників, які впливають форму планування можна назвати три основні:

1) чинники, зумовлені специфікою фірми (концентрація капіталу, рівень механізації і автоматизації управління фірмою, географічне розташування фірми тощо.)

Тут зміст плану приймає різноманітні форми залежно загальних умов відтворення, науково-технологічного розвитку, методів і особливості управління фірмою.

Найважливішим із чинників, визначальних внутрифірмого планування, є концентрація капіталу. Наприклад, мінімальний розмір основних виробничих фондів у низці галузей американської промисловості становить сотні мільйонів. Концентрація капіталу посилюється з допомогою процесів диверсифікації і інтернаціоналізації капіталу.

У структурі найбільших компаній є десятки наукових лабораторій, сотні виробничих підрозділів, складна система матеріально-технічного забезпечення і збуту готової продукції, куди входять агентів на збуті й українські підприємства технічного обслуговування споживачів наукової продукції. Це висуває жорсткі вимоги до координації учасників виробництва, необхідності планування їхніх спільних зусиль.

Важливе значення має і те що у останнім часом у багатьох країн наявне істотне відставання темпи зростання платоспроможності населення від темпи зростання виробничих потужностей.

Ця обставина призводить до посилення ролі збуту у діяльності компаній. І тут маркетинг стає найважливішим об'єктом планування для підприємства.

Істотно впливає на процес планування надає механізація і автоматизація управління, що вже знайшло себе у форми і методи планування. Оскільки дозволяє поліпшити ступінь узгодженості і збалансованості планів різних функціональних областей виробничо-господарської роботи і структурних підрозділів підприємства, підвищує загальну культуру планової праці та т. п.

2) чинники довкілля.

— група чинників прямого впливу входять такі чинники, які визначають безпосередньої впливом геть прийняті планові рішення на формі різних умов та. Суб'єктами такого впливу може бути постачальники і споживачів, конкуренти професійні спілки, центральні і місцевих органів державної влади т. п.;

— до групи непрямого впливу входять чинники, які надають однозначного впливу планове рішення.

Кількість чинників, куди суб'єктів господарювання зобов’язані реагувати, і навіть рівень варіантності кожного чинника становлять складність довкілля, яка може мати різну динаміку зміни.

Рухливість середовища — це швидкість змін — у оточенні підприємства. Для різних господарюючих суб'єктів ці зміни може бути різної інтенсивності. Наприклад, підприємствам електронної, фармацевтичної та хімічної промисловості зовнішня середовище змінюється швидшими темпами, ніж для кондитерської промисловості чи підприємств із виробництва запасними частинами до автомобілів. Критерії, зумовлені специфікою процесу планування.

3) у яких би господарюючих суб'єктів процес планування ні здійснювався, він має те ж структуру, має відповідати типових вимог, що також стосується на виборі конкретних форм планування. Наприклад, під час виборів форми планування на вирішальній ролі можуть грати такі критерії:

— повнота планування, передбачає, що з складанні плану повинні бути враховані усі події і психологічні чинники, що мають значення ухвалення рішення;

— деталізація планування, що означає необхідність визначення з достатньою мірою подробиці всіх планованих показників;

— точність планування, що має бути досить високої задля досягнення поставленої мети;

— еластичність і гнучкість планування. Дані вимоги означають можливість плану пристосовуватися зміну різних умов.

Критерієм ефективності внутрішньофірмового планування є як і ступінь її використання практично як керівництво до дії. Багато керівників й фахівці часто відзначають, що план підприємств «ж не працюють». При ретельному аналізі з’ясовується, що які й що неспроможні працювати. Це відбувається переважно оскільки плани охоплюють занадто період, поширюються на дуже серйозні системи та зіштовхуються з великою числом випадкових процесів і подій. Тож у системі внутрішньофірмового планування необхідно мати організаційну структуру, що забезпечує постійне коригування планів відповідно до змін зовнішнього середовища й внутрішніх умов. Та розглянути чинники, які істотно впливають на методи й організацію внутрішньофірмвого планування, що віднаходить свій прояв у наступному:

1) з’являється необхідність поділу функцій під управлі-нням підприємством, і планування своєї діяльності. Поділ праці у бік відділення функцій стратегічного планування від оперативної поточної планової роботи, відділення планування від розробки та здійснення планів виробництва та реалізації продукції.

У організації планування і контролю за виконанням планів більшою мірою діють принципи поділу праці та ієрархії управління, щаблі якої визначаються організаційної структурою управління. Організаційна структура управління підприємством — ключем до розуміння методики, завдань та молодіжні організації планування.

2) підвищується складність плану. Він стає комплексом різних показників, заходів, різних за характеру, термінів, виконавцям. Зростає плановий період, куди можна вкласти початок і поклала край роботи з розробки і освоєння нового вироби, придбання і нової техніки. У зв’язку з цим зростає роль тривалих перспективних планів й необхідність координації їх з середньостроковими і поточними планами.

3) планування перетворюється на особливу сферу господарську діяльність, яка може здійснюватися за певних економічних, матеріальних умовах. Вона стає необхідною умовою функціонування фірми при що склалося рівні усуспільнення виробництва. Але ускладнення процесу планування призводить до того, що його здійснює лише велика фірма, що має при цьому відповідних фахівців, техніку. Служби внутрішньофірмового планування перетворюються на своєрідний інструмент концентрації та контролю капіталу

1.9 Організація внутрішньофірмового планування

План підприємства з своїм змістом представляє сукупність взаємозалежних заходів із підвищення прибутку рахунок збільшення ефективності використання всіх застосовуваних ресурсів і реалізації послуг. Успішність, ефективність системи планування визначається значною мірою рівнем організації, спрямованої на планомірне поєднання основних елементів системи планування:

1) плановий персонал, сформований в організаційну структуру;

2) механізм планування;

3) процес обґрунтування, ухвалення і реалізації планових рішень (процес планування);

4) кошти, щоб забезпечити процес планування (інформаційне, технічне, математико-програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення).

Система організації планування має бути спрямована створення найсприятливіших умов вдосконалення процесів виробництва й управління підприємством. Якщо теорія планування розкриває закономірності та принципи обґрунтування планових рішень, то організація планування досліджує процесно-структурний аспект.

Плановий персонал. Сюди входять всі фахівці, які якоюсь мірою виконують функції планування. Причому кого їх планові функції може бути основними видами діяльності (наприклад, для співробітників планово-економічного відділу), а інших — поєднуватися коїться з іншими видами діяльності (наприклад, спеціалісти конструкторського відділу можуть поруч із плануванням конструкторської підготовки виробництва займатися конструюванням нових виробів).

Інноваційний характер діяльності планових працівників пред’являє особливі вимоги до кадрову політику, що включає:

1) набір кадрів, включаючи пошук, вибір, і оренду;

2) розстановку (зайняття посади);

3) зайнятість, включаючи оцінку активності й винагорода;

4) розвиток (просування);

5) звільнення (плинність, звільнення).

Кадровим працівникам доводиться вирішувати найрізноманітніші завдання: поставити крапку і збалансувати короткоі довгострокові підприємства, визначити, що важливіше — збільшити свій частку ринку або підвищувати їхню продуктивність вкладеного капіталу.

Зростання ролі планових працівників у управлінні можна пояснити такими причинами:

1) зростанням інвестиційного і наукомісткого характеру сучасного виробництва;

2) посиленням за умов конкуренції пріоритетності якості та науково-технічного рівня продукції.

3) підвищенням значимості творчої праці всіх працівників;

4) посиленням колективного характеру праці, обумовленою підвищенням складності техніки і технології.

Перелічені чинники дуже гостро ставлять проблему підвищити рівень організації планової роботи, обліку у роботі підприємства індивідуальних якостей планувальників, їх особистісних установок і психологічних переваг, глибоку зацікавленість в кінцевих результатах праці. А, щоб успішно виконувати своїх функцій, плановик — менеджер крім високої професійної кваліфікації повинен мати здатність до навчання, спілкування.

Кожне підприємство наближається до вибору організаційної структури планування суворо індивідуально. Проте, можна назвати групи підприємств із найбільш типовими схемами таких структур.

У основі цієї класифікації лежить галузевої ознака. Усі підприємства (об'єднання) по галузевою ознакою можна розділити натри групи: галузеві, багатогалузеві і міжгалузеві.

До галузевої групі ставляться підприємства (об'єднання), діяльність яких обмежується якоюсь однією галуззю промисловості. Наприклад, підприємства випускають сталь, нафтопродукти, перероблене мінеральну сировину й т.д.

Практика показує, що ОС планування в господарюючих суб'єктів щодо проста. У одних господарюючих суб'єктів планування повністю централізовано лише на рівні вищого керівництва, за іншими — централізація в плануванні підвідомчими підприємствами відносно високу самостійність до прийняття рішень, узгоджується з децентралізацією у керівництві відділеннями із боку вищої адміністрації.

Відділення поруч із керівництвом структурними виробничими одиницями (цехами, корпусами, виробництвами, підприємствами) можуть керувати інші види діяльності: постачальницько-сбитовими, науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами й т. п.

Таке виробничо-сбитовое відділення може об'єднувати групу спеціалізованих підприємств, що характеризує горизонтальну інтеграцію виробництва. Відділення створюються з розширення каналів реалізації продукції і на забезпечення власного виробництва усіма необхідними компонентами: напівфабрикатами, сировиною, тарою, запасними частинами, ремонтної базою, сервісним обслуговуванням продукції і на т.д.

Група багатогалузевих господарюючих суб'єктів об'єднує, зазвичай, великі промислові концерни, котрі за характеру своєї продукції зайняті у двох-трьох і більше галузях промисловості.

Прикладом такої форми організації виробництва та планування може бути найбільший у США концерн «General Motors». Його організаційну структуру управління, як і інших американських концернів, складається з чотирьох основних ланок:

1) вищої адміністрації, спрямовуюча всю діяльність концерну;

2) адміністрації виробничих груп, координуючих діяльність виробничих підрозділів;

3) адміністрації відділень, здійснюють керівництво за роботою підприємств;

4) адміністрації самих підприємств.

Кожне відділення є комплексом взаємозалежних підприємств, які містяться у різних районах. У нашому розумінні відділення — це велике виробниче об'єднання, до якого входять підприємства двох рівнів. Перший рівень представлений підприємствами з високим рівнем спеціалізації, напівфабрикати. Вони поставляють продукцію на складальні підприємства другого рівня, де виготовляється кінцевий продукт. У цьому сутність вертикальної інтеграції виробництва, у багатогалузевих компаніях, де будується всю систему планування та управління.

Компанії, які відносяться до міжгалузевих суб'єктів господарювання спеціалізуються на випуску продукції, споживаної галузевими і багатогалузевими підприємствами і об'єднаннями. Багатоотраслева компанія може водночас випускати деталі складальні одиниці для автомобільної та авіаційної промисловості, ізоляційні й будівельні матеріали на будівництво, пакувальні матеріали для харчової в промисловості й т. п. Конкуренцію із боку галузевих і багатогалузевих компаній такі організації витримують з допомогою нижчих витрат внаслідок високої спеціалізації виробництва та масового випуску продукції.

Система планування в міжгалузевих компаніях багато в чому ідентична системі, прийнятої у допоміжних підрозділах великих галузевих і багатогалузевих концернів, що виробляють продукцію у основному задля потреб основних допоміжних підрозділів, і лише частково реалізують інших компаній. Проте за наявності уніфікованих блоків планування навіть у однотипних суб'єктів господарювання є розбіжності у засобах та методів реалізації, що свідчить про сталий розвиток й удосконаленні системи планування відповідно умовами виробництва та довкілля.

Багатоступінчастість в плануванні склалася не відразу, а поступово, зі зростанням компаній, як об'єктивна реакція на умови господарювання, зумовлені довкіллям.

Під механізмом планування розуміється сукупність засобів і методів, з допомогою яких приймаються планові рішення, і забезпечується їх реалізація.

Механізм планування включає у себе:

1) апарат вироблення цілей і завдань функціонування підприємства;

2) функції планування;

3) методи планування.

Тепер про ці компоненти докладніше.

Мета і завдання планування. Перехід до ринкової економіки істотно змінює систему цілей і завдань підприємства, що у планової економіки задавалася директивно.

В загальному вигляді постановку цілей можна з’ясувати, як процес прийняття планових рішень, який передує майбутньому дії. Цілі діяльності всіх структурних підрозділів підприємства вже повинні бути ув’язані між собою.

Тільки керівництво вищої ланки здатна забезпечити оптимального поєднання цілей і завдань окремих підрозділів зі спільними цілями діяльності підприємства.

Система цілей підприємства залежить від компонентів:

1) зовнішніх можливостей та обмежень (характер довкілля, що у відношенні цілей можна структурувати економічну, технологічну і правову);

2) можливості та обмеження (визначаються трудовими ресурсами фінансових ресурсів, матеріальних ресурсів);

3) схильність до ризику.

Система цілей діяльності підприємства має відповідати наступним вимогам:

1) повинно бути функціональними, щоб керівники різних рівнів могли легко трансформувати мети, поставлені більш рівні, до обов’язків для нижчестоящих рівнів;

2) слід установити тимчасова зв’язок між довгостроковими і короткостроковими цілями;

3) слід забезпечити необхідну концентрацію ресурсів;

4) потрібно завжди ставити систему цілей;

Під функціями планування розуміються види праці, породжувані поділом праці всередині процесу планування, тобто ж будь-яку роботу, будь-яку дію, скоєне у процесі формування плану і спрямоване зміну стану підприємства.

До складу функцій планування входять такі:

1) зменшення складності. Найважливішою функцією планування є подолання реальною складності планованих об'єктів і процесів;

2) мотивація. З допомогою процесу планування має ініціюватися ефективне використання матеріального і інтелектуального потенціалу підприємства;

3) прогнозування. Однією з функцій планування є максимально точне прогнозування стану як зовнішньої, і внутрішнього середовища підприємства шляхом систематичного аналізу всіх згаданих чинників. Якість прогнозу визначає і якість плану;

4) безпека. Планування має враховувати чинника ризику, щоб уникнути або зменшити його;

5) оптимізація. Відповідно до даної функцією планування має забезпечити вибір допустимих і найкращих, з погляду обмежень, альтернатив використання ресурсів;

6) функція координації й інтеграції. Планування має об'єднувати як у процесі розробки плану, і у процесі її реалізації. Також має запобігати конфлікти, враховувати інтеграцію різних галузей діяльності підприємства;

7) функція упорядкування. З допомогою планування створюється єдиний порядок дій всіх співробітників.

8) функція контролю. З допомогою планування можна налагодити ефективну систему контролю над виробничо-господарської діяльністю підприємства.

Методи планування для підприємства:

1) Балансовий метод, найширше використовується у разі планування на народногосподарському рівні. Він застосовується й лише на рівні підприємства. З використанням цього складаються такі види балансів:

— матеріальні (баланси палива, електроенергії, устаткування, будівельних матеріалів тощо.);

— трудові (баланс робочої сили в);

— фінансові (баланс грошових прибутків і витрат, бухгалтерський баланс, касовий план та інших.);

2) нормативний метод, сутність його у цьому, що з плануванні застосовується цілу систему і нормативів використання ресурсів підприємства (добові норми витрат сировини й матеріалів, норми вироблення і обслуговування, трудомісткість, норми чисельності, нормативи використання машин і устаткування, нормативи організації виробничого процесу, тривалість виробничого циклу, запаси сировини, матеріалів і палива, незавершеного виробництва).

Цей метод може успішно застосовуватися лише, якщо використовується прогресивна нормативна база, тобто. коли норми і нормативи переглянуті з урахуванням планованих заході впровадження нової техніки і технології і навіть вдосконаленню організації виробництва та праці;

3) Програмно-цільовий метод, переважно використовується у разі планування НТП, оскільки він дозволяє:

— зосередити і направити ресурси підприємства виконання найважливіших науково-технічних програм;

— забезпечити наскрізне планування — ідеї до впровадження у виробництво;

— ув'язати реалізацію науково-технічних програм з планом економічного та розвитку підприємства;

4) Метод планування по техніко-економічним чинникам, застосовується у основному плануванні витрат виробництва та реалізації продукції, виробничої програми розвитку й інших розділів плану економічного та розвитку підприємства.