Формування політики управління дебіторською заборгованістю

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

Формування політики управління дебіторською заборгованістю

Іллічівськ — 2011

ЗМІСТ дебіторська заборгованість актив управління Теоретична частина

1.Формування політики управління дебіторською заборгованістю Практична частина Задача 1

Задача 2

Список літератури

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Формування політики управління дебіторською заборгованістю Головним чинником, що визначає фінансовий стан підприємства, є стан його оборотних коштів і одного з елементів — дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість є особливим видом активів, який визначає права підприємства на отримання від контрагентів грошових коштів. Від умов її визнання, достовірності оцінки, а особливо своєчасності погашення залежить рівень платоспроможності підприємства [1, c. 75].

Фінансова стійкість підприємства передбачає збалансованість фінансових потоків, наявність коштів, які дають підприємству змогу підтримувати свою діяльність протягом певного періоду часу. Вона є показником платоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємств багато в чому залежать від ефективного управління їх фінансовими потоками. Управління дебіторською заборгованістю є важливим завданням загального управління фінансовими потоками підприємства.

Ефективне управління дебіторською заборгованістю підприємства неможливе без всебічного і об'єктивного аналізу інформації про зміни, що впливають на розмір дебіторської заборгованості, з метою оцінювання можливих коливань фінансових результатів і збереження необхідного рівня платоспроможності.

Тому сьогодні великого значення і особливої актуальності набувають питання розробки шляхів ефективного управління дебіторською заборгованістю підприємств, з урахуванням особливостей кожного з них.

Існує залежність між удосконаленням управління дебіторською заборгованістю та ефективністю використання оборотних коштів підприємства.

Виникнення дебіторської заборгованості на підприємстві є об'єктивним процесом, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції.

Дебіторська заборгованість є важливою складовою активів підприємств, ефективність яких безпосередньо залежить від питомої ваги дебіторської заборгованості в загальній сумі оборотних активів [2, c. 13].

П (С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначає дебіторську заборгованість як суму заборгованості дебіторів на певну дату. Дебітори — це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Реалізація товарів, робіт чи послуг на умовах відстрочення оплати вважається інвестуванням у дебіторську заборгованість, але таке твердження стає суперечливим коли її частка у складі оборотних активів щорічно збільшується. Збільшення її частки до розміру 40% і більше свідчить про втрату ліквідності активів підприємств, зменшення їх платоспроможності, неспроможності отримати позикові кошти [4, c. 24].

Причинами, що призводять до виникнення заборгованості, можуть бути:

· фінансові труднощі дебітора;

· недисциплінованість особи, відповідальної за своєчасний платіж;

· шахрайство;

· нерозуміння наслідків неплатежів.

Розмір та структура дебіторської заборгованості залежать від багатьох факторів: соціально-економічна політика держави, стан галузі, у якій працює підприємство, вид продукції, фінансовий менеджмент на підприємстві тощо.

Аналіз показників, які характеризують стан дебіторської заборгованості за попередній період, дає змогу визначити основні завдання політики управління дебіторською заборгованістю. До таких показників належать:

· оборотність дебіторської заборгованості;

· період погашення дебіторської заборгованості;

· середній період інкасації дебіторської заборгованості;

· коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості;

· частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів;

· відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації;

· ефект, отриманий від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

· коефіцієнт ефективності інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

· якість дебіторської заборгованості.

Наявність дебіторської заборгованості на підприємстві призводить до таких наслідків, як:

· недоодержання грошових коштів;

· недоодержання прибутку;

· неможливості планування витрат і доходів на середньостроковий і довгостроковий періоди;

· відволікання часу і сил співробітника від виконання основних обов’язків.

Несвоєчасне погашення дебіторської заборгованості призводить до платіжної кризи: зростання заборгованості за комерційним кредитом зумовлює збільшення попиту на короткострокові позики, скорочення їх пропозиції і зростання їх вартості. Для оплати боргів підприємства та організації повинні перетворювати високоліквідні активи в грошові кошти, у протилежному випадку їм загрожує банкрутство [5, c. 176].

Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення засобів з обороту, що призводить до зниження платоспроможності підприємства, зниження його конкурентної переваги на ринку і загалом справляє негативний вплив на фінансову стійкість підприємства.

Як бачимо з вищевикладеного, стан дебіторської заборгованості безпосередньо впливає на фінансову стійкість підприємств. Занадто висока частка «дебіторки» у загальній структурі активів знижує ліквідність і фінансову стійкість підприємства та підвищує ризик фінансових втрат підприємства.

Тому актуальним для кожного підприємства стає питання ефективного управління дебіторською заборгованістю як важливою складовою фінансових потоків з метою їх збалансування.

У системі управління дебіторською заборгованістю умовно можна виділити два великі блоки: кредитну політику, що дає змогу максимально ефективно використовувати дебіторську заборгованість як інструмент збільшення продажів, і комплекс заходів, спрямованих на зниження ризику виникнення простроченої або безнадійної дебіторської заборгованості.

Безнадійна дебіторська заборгованість — це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої є певність про її неповернення боржником або за якою закінчився термін позовної давності (три роки) [4, c. 26].

Для того, щоб визначити оптимальний рівень дебіторської заборгованості, який дасть змогу отримати максимальний прибуток при наявних можливостях, підприємства повинні визначитися з кредитною політикою щодо дебіторів. Вона має враховувати: фінансові можливості підприємства, його конкурентні переваги, стратегічні цілі та загальний стиль роботи.

При формуванні кредитної політики важливо визначити максимально допустимий розмір дебіторської заборгованості як у цілому для підприємства, так і за кожним контрагентом (кредитний ліміт). Розраховуючи ці показники, підприємство в першу чергу орієнтується на свою стратегію. При цьому підтримка достатньої ліквідності підприємства та облік кредитного ризику (ризику повної або часткової втрати виданих коштів) виступають на перше місце.

З метою мінімізації ризику виникнення прострочених боргів, які можуть обернутися для підприємства збитками, при формуванні політики управління дебіторською заборгованістю слід керуватися такими правилами:

· оцінювати фінансовий стан контрагентів, яким надається відстрочення платежу;

· передбачати в договорі умови, які спонукали б контрагентів уникати порушення термінів оплати;

· планувати обсяг дебіторської заборгованості і зацікавлювати співробітників підприємства, залучених до процесу управління дебіторською заборгованістю, в тому, щоб вона не перевищувала запланованого рівня.

Для реалізації перелічених правил на практиці доцільно створити регламент, який досконало описує весь процес управління і містить інформацію про права і обов’язки працівників, залучених до процесу управління.

Регламент слід розділити на такі блоки:

· класифікація дебіторської заборгованості;

· методи і способи роботи з дебіторською заборгованістю;

· контроль за виконанням роботи з дебіторською заборгованістю.

Усіх контрагентів можна розділити на чотири групи за рівнем надійності:

· група ризику;

· група підвищеної уваги;

· група «надійні клієнти» ;

· група «золоті» клієнти" (рис. 1).

Оцінювання надійності контрагентів здійснюється на підставі терміну роботи з клієнтом, обсягу продажів клієнта і обсягу простроченої заборгованості даного клієнта на кінець періоду [4, c. 30].

У разі невиконання договірних зобов’язань контрагентами необхідно послідовно проводити заходи, які представлені на рис. 2.

Проблеми управління дебіторською заборгованістю, з якими стикаються підприємства та організації, досить схожі:

· немає чіткої інформації про терміни погашення зобов’язань підприємствами-дебіторами;

· немає регламенту роботи з простроченою дебіторською заборгованістю;

· відсутні дані про зростання витрат, пов’язаних зі збільшенням розміру дебіторської заборгованості;

· не проводиться оцінювання фінансового стану дебіторів і ефективності надання відстрочок платежів.

Система обліку і контролю дебіторської заборгованості має включати в себе такі дані:

· відомості про неоплачені рахунки;

· час прострочення платежу за кожним з рахунків;

· розмір безнадійних боргів;

· кредитну історію дебітора.

Важливим моментом при роботі з дебіторською заборгованістю є визначення критичного терміну сплати. Критичний термін оплати — дата, не пізніше якої має бути здійснений платіж за рахунком. Для того, щоб мати можливість контролювати критичний термін оплати, потрібно враховувати час відстрочки платежу, а також дату виникнення дебіторської заборгованості.

Для спрощення розрахунку критичного терміну оплати необхідно виділити типові для підприємства умови надання відстрочки платежу та забезпечити можливість їх обліку в системі управління дебіторською заборгованістю. Наприклад, встановлюється, що критичний термін оплати — десять днів. Згідно з цим параметром розробляються регламентні дії персоналу щодо роботи з такими боргами [6, c. 29].

Визначивши критичний термін оплати і принципи співвіднесення платежів, що надходять, і виставлених рахунків, можна завжди бачити частку простроченої дебіторської заборгованості і те, на скільки днів вона прострочена. На підставі цих даних можна оцінити обсяг витрат, пов’язаних з незапланованим відволіканням коштів з обороту підприємства (вартість залучення коштів), а також обґрунтувати розмір пенею, які закладаються в договір.

Основним документом контролю дебіторської заборгованості служить реєстр «старіння» дебіторської заборгованості. Реєстр «старіння» являє собою таблицю, що містить несплачені суми рахунків, які групуються за періодами прострочення платежу. Групування здійснюється, виходячи з політики підприємства. Наприклад, можна вважати, що прострочення платежу протягом п’яти днів допустимо, при перевищенні цього терміну слід активно працювати з дебітором з повернення дебіторської заборгованості.

За строками просрочки платежу дебіторську заборгованість можна групувати таким чином (табл. 1). Цей вид аналізу доцільно проводити у міру необхідності, не прив’язуючись до початку чи кінця звітного періоду. Більш частіший моніторинг дебіторів дасть підприємству змогу швидше реагувати на заборгованість і коригувати свою політику співробітництва з тим чи іншим конрагентом.

Таблиця 1. Аналіз заборгованості платежів Якщо підприємство чи організація є достатньо великим і має в своєму складі такі структурні підрозділи, як комерційна, фінансова та юридична служби, то з метою уникнення протистояння між ними, необхідно суворо розподілити відповідальність за управління дебіторською заборгованістю між цими службами. Виправдана схема розподілу відповідальності така, при якій служба продажів відповідає за продажі і надходження, фінансова служба бере на себе інформаційну та аналітичну підтримку, а юридична служба забезпечує юридичний супровід (робота зі стягнення заборгованості через суд).

Необхідно не тільки розподілити відповідальність між підрозділами, а і описати дії всіх зайнятих в управлінні дебіторською заборгованістю співробітників. У системі обліку роботи з дебіторською заборгованістю необхідні такі функції:

· автоматично здійснювати розсилку листів з попередженням про терміни платежу та інформацією про те, які заходи будуть застосовані до боржника при невиконанні зобов’язань у строк;

· нараховувати пені та штрафи на підставі договорів;

· оновлювати дані про стан дебіторської заборгованості та надходження платежів.

І все ж таки, яку б ефективну політику управління дебіторською заборгованістю не проводило підприємство, сучасні економічні умови світової фінансової кризи вносять свої корективи. І ще вчора «надійний» дебітор сьогодні не може розрахуватися за власними боргами. У такому випадку підприємство, щоб зменшити негативний вплив, що справляє на його фінансовий стан списання безнадійної дебіторської заборгованості, на яку цілком може перетворитися сумнівна заборгованість, повинно мати резерв сумнівних боргів.

Згідно з П (С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», визначення суми резерву сумнівних боргів можливе різними методами:

· виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

· виходячи заборгованості;

· виходячи боргів у чистому доході рів, робіт, послуг.

Для оптимізації розміру та структури дебіторської заборгованості підприємствам доцільно рефінансувати її частину.

Рефінансування дебіторської заборгованості - це переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

· факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку);

· облік або дисконтування векселів (придбання банком векселя за іменним індосаментом і термінова сплата його пред’явнику, а отримання платежу тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення);

· форфейтинг (кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером).

Таким чином, можна зробити висновок, що оптимальною і результативною можна вважати таку діяльність підприємства, оцінювання показників якої свідчить про високий рівень прибутковості та ліквідності. Для забезпечення постійної наявності обігових коштів і платоспроможності підприємства дуже велике значення мають розміри його дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість — обов’язковий елемент діяльності практично будь-якого підприємства. Занадто висока частка дебіторської заборгованості в загальній структурі активів знижує ліквідність і фінансову стійкість підприємства. Це пов’язано з тим, що вона підвищує ризик неплатежів і пов’язаних з ними фінансових втрат (брак ресурсів, ризик виникнення касових розривів тощо). Тому фінансовий менеджмент має використати всі наявні можливості для погашення заборгованості [4, c. 33].

Для покращення фінансового стану підприємства необхідне ефективне управління дебіторською заборгованістю, яке передбачає:

· формування кредитної політики щодо дебіторів;

· мінімізацію ризиків виникнення прострочених боргів;

· рефінансування дебіторської заборгованості.

Зміст та основна мета управління дебіторською заборгованістю — максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості. Досягти цієї мети можна за допомогою певної моделі управління заборгованістю, яка являє собою послідовність дій, що організовуються та реалізовуються підприємством для мінімізації інвестицій у дебіторську заборгованість.

Головне при управлінні дебіторською заборгованістю — створення чітких правил, яких підприємство буде жорстко дотримуватися. Важливо, щоб ці правила були зрозумілі не тільки менеджерам підприємства, але і його клієнтам.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА Задача № 1. Визначити середню величину залишку грошових коштів за допомогою моделі Баумоля, якщо загальна потреба підприємства складає 324 тис. грн. Очікується, що готівка буде сплачуватися рівномірно. Річна ставка становить 12%. Вартість кожної операції позики або зняття готівки з рахунку складає 40 грн.

Розв’язання За моделлю Баумоля визначимо величину залишку грошових коштів за формулою:

де: C — оптимальна сума грошових коштів на рахунку;

F — витрати по конвертації грошових коштів в цінні папери;

T — середня сума потреби в грошових коштах протягом періоду (рік, квартал, місяць);

r — доходність короткострокових цінних паперів.

Таким чином, середній запас грошових коштів складає С/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів в грошові кошти (k) дорівнює:

.

Отже, Середній розмір грошових коштів на поточному рахунку складає 7348,5 грн. Загальна кількість угод по трансформації цінних паперів в грошові кошти за рік складе:

324 000: 14 697 = 22.

Таким чином, політика фірми по управлінню грошовими коштами і їх еквівалентами така: як тільки кошти на поточному рахунку закінчуються, фірма повинна продати частину цінних паперів приблизно на суму 14 697 грн. Така операція буде виконуватися приблизно раз на тиждень. Максимальний розмір грошових коштів на поточному рахунку складе 14 697 грн., середній 7348,5 грн.

Задача № 2. Скласти прогнозний звіт про прибуток і бюджет грошових коштів на березень місяць на підставі наступних даних Обсяг продажу, що запланован на березень місяць, складає 860 тис. грн., у тому числі 80% в кредит. Досвід свідчить, що 70% продажу в кредит сплачується в місяць продажу, решта — у наступному місяці.

Компанія передбачає придбати матеріалів на суму 525 тис. грн. В місяці придбання сплачується 60% вартості придбаних матеріалів,, решта — у наступному місяці. Запас матеріалів на початок наступного місяці, що передбачен нормативом, повинен бути на рівні 165 тис. грн.

У березні заплановані витрати обігу в сумі 227 тис. грн., в т. ч. амортизаційні відрахування -79 тис. грн.

Передбачено погашення векселю зі виплатою 10 відсотків.

Заплановано придбання обладнання в сумі 25,6 тис. грн., що буде сплачено в березні, а також отримання позики в банку в сумі 36 тис. грн.

Дані балансу підприємства на 1 березня наведено нижче.

Розв’язання Запланований об'єм продажу складає 860 тис. грн., із них 20% ми отримаємо відразу (172 тис. грн.) і 80% в кредит (688 тис. грн.). Відомо, що 70% продажу від кредиту ми отримаємо на протязі березня (481,6 тис. грн.), а 30% продажу від кредиту буде сплачуватися у наступному місяці (206,4 тис. грн.).

Таким чином, у березні ми отримаємо доход на суму 653,6 тис. грн.

Витрати за березень місяць:

Компанія передбачає придбати матеріалів на суму 525 тис. грн. В місяці придбання сплачується 60% вартості придбаних матеріалів, тобто 315 тис. грн., решта — у наступному місяці 210 тис. грн.

Запас матеріалів на кінець березня буде дорівнювати 165 тис. грн.

У березні заплановані витрати обігу в сумі 227 тис. грн., в т. ч. амортизаційні відрахування -79 тис. грн., тобто витрати на збут складають 148 тис. грн.

Передбачено погашення векселю зі виплатою 10 відсотків, що складає 3,6 тис. грн…

Заплановано придбання обладнання в сумі 25,6 тис. грн., що буде сплачено в березні, а також отримання позики в банку в сумі 36 тис. грн.

БАЛАНС на _березень__ 2011 р.

Тис. грн.

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

за ___березень___ 2011 р.

1. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ

за _____березень____ 2011р.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Новікова Н. М. Структурно логічна модель управління дебіторською заборгованістю підприємства / Н.М. Новікова // Актуальні проблеми економіки. — 2005. -№ 1. — С. 75−82.

2. Кузнецова С. А. Облік та аналіз дебіторської заборгованості в умовах антикри-зового регулювання стану підприємств: монографія / С. А. Кузнецова. — Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства, 2004. — 256 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість»: затв. Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237.

4. Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств / М.Д. Білик // Фінанси підприємств. — 2003. — № 12. -С.24−36.

5. Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік / Т. А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 672 с.

6. Іванілов О.С. Механізм управління дебіторською заборгованістю підприємства / О.С. Іванілов, В. В. Смачило, Є.В. Дубровська // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 1 (67). — c. 24−28.