Зміст економічного аналізу

Вступ

Перехід до ринкової економіки в Україні передбачає розв’язання багатьох виробничих, науково-технічних, організаційних проблем. Найскладнішими є організаційно-економічні проблеми, пов’язані з переходом до розмаїття форм власності, радикальної структурної перебудови економіки, орієнтацією на економічні важелі та стимули управління й менеджменту, поєднання різноманітних організаційних форм господарювання тощо.

Побудова ринкового організаційно-економічного механізму значною мірою залежить від удосконалення методології та організації комплексного економічного аналізу, особливо на рівні підприємства як первинної ланки економічної системи країни. В умовах ринкової економіки економічний аналіз суттєво змінює свою цільову орієнтацію, значно поглиблюється і розширюється зона аналітичного пошуку та діагностики, вдосконалюється методика та організація системних досліджень. Постає необхідність перебудови системи комплексного економічного аналізу відповідно до його нової функціональної ролі.

Зміст економічного аналізу становить комплексне і взаємопов'язане дослідження процесів і явищ господарської діяльності підприємств, об'єднань та їх структурних підрозділів, визначення на цій основі причинно-наслідкових зв’язків і тенденцій розвитку з метою обгрунтування та оцінки ефективності управлінських рішень за встановленими критеріями господарювання.

1. Синтез — шлях до використання резервів виробництва. Його суть і роль у досягненні мети соціально-економічної формації (суспільства)

Однією з найважливіших особливостей економічного аналізу є використання системи показників для вивчення господарських явищ та процесів. Адже економічний аналіз спроможний дослідити лише ті економічні явища, які відображено в певних економічних показниках, що мають числову характеристику. Система економічних показників базується, як правило, на системах та підсистемах економічної інформації, протее не виключено, що в ході самого аналізу виникатиме потреба в розрахунку нових показників.

Інша характерна особливість економічного аналізу — вивчення причин, що вплинули на зміну тих чи тих економічних показників. Ураховуючи, що економічні явища обумовлено причинно-наслідковою залежністю, головним завданням аналізу є розкриття та вивчення цих причин (факторів).

На господарську діяльність підприємства, навіть на окремо взятий показник, можуть впливати численні фактори. Визначити та вивчити абсолютно всі причини дуже складно, та й не завжди доцільно. Завдання полягає в тому, щоб знайти те найсуттєвіше, що найбільше впливає на той чи інший показник.

Отже, обов’язковою умовою правильного аналізу є економічно обґрунтована класифікація причин, що вплинули на господарську діяльність підприємства та її результати. До характерних особливостей економічного аналізу належить і визначення та вимірювання взаємозв'язку між об'єктивними економічними показниками. Іноді нехтування таким взаємозв'язком може призвести до некоректних висновків, а подеколи зробити аналіз узагалі неефективним. Тому в економічних дослідженнях жодне явище не може бути правильно інтерпретоване, якщо воно розглядається ізольовано, без зв’язку з іншими. Не можна також на основі окремо взятого явища робити загальні висновки про тенденцію розвитку об'єкта в цілому. Такий підхід призводить, як правило, до фальсифікованих висновків. Однак це зовсім не виключає можливості та необхідності логічного виокремлення певних явищ у процесі економічних розрахунків [7, с. 15].

Резерв, як визначають більшість дослідників ефективності використання матеріальних ресурсів, — це недовикористані можливості зниження поточних і авансованих затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів при даному рівні розвитку продуктивних сил і виробничих відносин [8, с. 15].

В науковій літературі були зроблені спроби створити класифікацію внутрішньогосподарських резервів, однак повної, щоб охоплювала всі джерела їх формування, класифікації досі ще не розроблено. Найбільш вдалою, на наш погляд, є наступна класифікація резервів, яку пропонують М.І. Баканов, А. Д. Шеремет:

— в залежності від місця виникнення: зовнішні і внутрішні. Внутрішні виявляються безпосередньо на підприємстві в процесі виробництва, зовнішні - за межами економічної системи, що розглядається;

— в залежності від способу дії на підвищення ефективності виробництва: інтенсивні і екстенсивні;

— в залежності від складності виявлення резерву: явні і приховані;

— в залежності від часу використання: поточні і перспективні. Поточні реалізуються безпосередньо протягом року, що планується, перспективні можуть бути реалізовані в більш тривалі строки.

В залежності від впливу на окремі показники роботи підприємства (по яких, як правило, проводиться оцінка їх господарської діяльності) резерви складаються із: збільшення обсягу виробництва; зростання продуктивності праці; зниження собівартості продукції; підвищення рентабельності виробництва; підвищення якості продукції, що випускається; збільшення фондовіддачі тощо.

Однак класифікація за перерахованими ознаками досить умовна.

Наведена класифікація резервів за важливими факторами підвищення інтенсифікації і ефективності виробництва дає можливість підприємству планувати механізм пошуку і мобілізації резервів, тобто складати плани організаційно-технічних заходів з виявлення і використання резервів.

На наш погляд, є необхідність класифікації резервів також за такими кінцевими результатами, на які ці резерви діють. Серед них доцільно виділити резерви: підвищення обсягу продукції; удосконалення структури і асортименту виробів; покращення якості; зниження собівартості продукції або за елементами витрат, або за статтями витрат, або за центрами відповідальності; резерви підвищення прибутковості продукції, зміцнення фінансового стану і підвищення рівня рентабельності.

Для практики пошуку резервів зниження матеріаломісткості важливе значення має класифікація їх за факторами і умовами інтенсифікації та підвищення ефективності господарської діяльності. Один з варіантів класифікації резервів зниження матеріаломісткості продукції узагальнений в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Класифікація резервів зниження матеріаломісткості і продукції

Для раціональної організації пошуку резервів важливе значення має їх групування за стадіями процесу відтворення (постачання, виробництво, збут продукції), а також за стадіями створення і експлуатації виробів (передвиробнича стадія — конструкторська та технологічна підготовка виробництва. Найбільш важливою групою класифікації резервів є, безумовно, група резервів використання матеріальних ресурсів. Ця група містить фактори економії різних матеріальних ресурсів. Ці групи факторів наводяться за окремими виробництвами і показують шляхи економії окремих видів матеріалів.

На основі проведеного дослідження на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» нами узагальнені можливі резерви, які можуть виникнути на підприємстві в процесі його господарської діяльності, що так чи інакше можуть впливати на рівень матеріаломісткості:

— удосконалення технічного рівня виробництва (раціоналізація конструкції моделей виробів, вибір заготовок та вибір матеріалів використання взаємозамінюючих матеріалів);

— удосконалення процесу виробництва (впровадження безвідходної технології та. ліквідація втрат від браку)

— удосконалення організації виробництва і праці (організація використання матеріальних ресурсів, відходів виробництва та додержання строків поставок сировини і матеріалів в необхідному асортименті, зменшення втрат при перевезеннях, складуванні

— удосконалення управління (створення системи прогресивних нормативів витрат основних і допоміжних матеріалів, оптимізація розподілу взаємопов'язаних видів матеріалів на виробництво продукції в асортименті, оптимізація використання матеріалів — розкрій матеріалу, стимулювання прогресивного рівня матеріаломісткості.

Витрати на матеріали у більшості видів економічної діяльності займають найбільшу питому вагу в собівартості продукції, що виготовляється. Тому постійне зниження матеріаломісткості - один з показників, що характеризують економічну ефективність виробництва, — актуальне і невідкладне завдання всіх підприємств незалежно від форм власності та форм господарювання.

На підприємствах промисловості зниження матеріаломісткості дає можливість із зекономлених матеріалів отримати додаткову кількість готової продукції, що забезпечить зростання фондовіддачі і знизить фондомісткість продукції при незмінних розмірах основних і оборотних виробничих засобів. Зменшення матеріаломісткості забезпечується підвищенням рівня конструювання нових моделей одягу, зниженням вагових характеристик виробів, що в решті решт призводить до зниження фондомісткості виробництва продукції. Матеріаломісткість, будучи критерієм раціональності споживання предметів праці, може розглядатись в якості важливої складової частини системи показників ефективності виробництва продукції.

Резерви виробництва і реалізації продукції розглядаються як науково обгрунтований запас виробництва для забезпечення гарантії виконання договорів поставки і як невикористані можливості зростання і вдосконалення виробництва продукції та його кінцевих фінансових результатів. Резерви випуску і реалізації продукції виникають постійно під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, праці й менеджменту. Невикористані можливості виробництва і реалізації продукції є основним об'єктом аналітичного пошуку, оскільки при цьому визначається не лише втрачена вигода, а й оцінюються можливості та доцільність їх мобілізації. Доцільно виділити чотири етапи дослідження резервів виробництва і реалізації продукції.

На першому етапі дають оцінку зовнішніх і внутрішніх резервів. Зовнішні резерви виробничої програми формуються зміною кон’юнктури товарного ринку (попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, можливостей конкурентів і контрагентів ринку), станом ринків капіталу, фондів, матеріалів, робочої сили та ін. Виділення цих резервів можливе за методикою, яка висвітлена у попередніх розділах. Внутрішні резерви виробництва і реалізації продукції виражають можливості підприємства і пов’язані насамперед з використанням виробничого потенціалу. Вони є основною областю аналітичних досліджень.

На другому етапі виділяють інтенсивні та екстенсивні резерви виробництва і реалізації продукції. Процес екстенсивного нарощування виробничого потенціалу є необхідним, але обмежується фінансовими можливостями підприємства та економічною доцільністю. Економічно виправданим є таке нарощування виробничого потенціалу, яке супроводжується більш високим приростом фінансових результатів, соціальними та економічними передумовами. Це, зокрема, нарощування виробничої потужності для забезпечення монопольного становища на ринку, збільшення витрат ресурсів для поліпшення якості і конкурентоспроможності продукції та ін. Визначальним же напрямом мобілізації резервів виробництва і реалізації продукції є інтенсифікація виробничо-збутової діяльності. Інтенсифікація використання виробничих ресурсів є головною передумовою досягнення високих фінансових результатів та стійкого фінансового стану.

Оцінка результатів інтенсифікації включає таку систему розрахунків:

а) визначення динаміки показників інтенсифікації використання виробничих ресурсів;

б) визначення співвідношення приросту використання виробничих ресурсів у розрахунку на 1% приросту обсягу виробництва;

в) розрахунок частки впливу зміни показників інтенсифікації на приріст обсягу виробництва продукції;

г) розрахунок відносної економії виробничих ресурсів;

д) комплексна оцінка всебічної інтенсифікації виробництва.

На третьому етапі дають оцінку резервів організації виробничого процесу. Раціональна організація виробничого процесу пов’язана із забезпеченням ритмічності і комплектності виробництва і збуту продукції відповідно до умов договорів поставки.

Під ритмічністю роботи підприємства розуміють випуск цехами деталей, напівфабрикатів і виробів згідно з добовими чи місячними графіками виробництва, її порушення негативно впливає на роботу суміжних підрозділів, виконання договірних зобов’язань, якість продукції та ін. Неритмічний випуск продукції протягом місяця найчастіше спричиняється використанням запасу незавершеного виробництва, відсутністю достатнього запасу, напівфабрикатів заготівельних цехів, перебоями у постачанні сировини, простоями робітників і устаткування, змінами виробничих завдань та ін. Ці причини повинні бути виявлені під час аналізу.

Ритмічність роботи підприємства визначається за днями чи декадами у межах місяця, за місяцями і кварталами з поділом на декади. Показником ритмічності є також відношення випуску продукції за першу декаду до її випуску в третій декаді попереднього місяця.

Для характеристики ритмічності випуску продукції протягом року доцільно будувати динамічні ряди за місяцями, кварталами з розподілом на декади і дні.

Недоліком цього методу є лише те, що брати за основу третю декаду недоцільно, оскільки комплектуючі вироби і напівфабрикати надходять саме наприкінці місяця не завжди з вини підприємства. Більш доцільно визначати додатковий випуск у нормо-годинах, порівнюючи нормо-години, витрачені в третій декаді і в першій та другій.

Неритмічний випуск продукції пов’язаний з використанням робочої сили і, насамперед, з внутрізмінними простоями, які виникають з причин перебоїв у поставках сировини, матеріалів, палива, енергії тощо. Простої знижують випуск продукції.

Синтетичним показником ритмічної роботи є коефіцієнт ритмічності, який визначається на підставі даних за день, п’ятиденку, декаду. Чим ближче коефіцієнт ритмічності до 1, тим ритмічнішим є виробництво.

На четвертому етапі виявляють можливості збільшення обсягу продажу, тобто виручки від реалізації продукції. Аналіз резервів приросту реалізації продукції включає пошук резервів збільшення товарного випуску і зменшення залишків нереалізованої продукції на кінець аналізованого періоду. Можливості приросту товарного випуску оцінюються як за випуском товарної продукції за аналізований період, так і за зміною залишків незавершеного виробництва на початок і кінець цього періоду. Найповніше резерви товарного випуску виявляються на перших трьох етапах аналізу. Щодо оцінки зміни залишків незавершеного виробництва, то слід зазначити, що частина їх має нормативний характер (для забезпечення ритмічності виробництва), а понаднормативні запаси скорочують можливості приросту реалізації. До основних факторів, які визначають обсяг незавершеного виробництва (Пн), належать: характер наростання витрат, тривалість виробничого циклу виготовлення виробів і середньодобовий випуск продукції.

Далі на підставі даних первинного обліку можна з’ясувати причини і виявити винуватців відхилень незавершеного виробництва.

Зміна залишків нереалізованої продукції аналізується за внутрішніми і зовнішніми причинами збуту на основі даних первинного обліку.

Важливим аспектом аналізу резервів реалізації продукції є оцінка структури формування зміни обсягу реалізації за рахунок зміни: кількості проданої продукції, її трудомісткості, власних матеріальних витрат на кооперовані поставки напівфабрикатів і комплектуючих виробів, прибутку та залишків нереалізованої продукції. Використовуючи методи аналізу структури, можна встановити пайову участь різних структурних елементів (табл. 1.2.).

Виділення пайової участі структурних елементів реалізації продукції дає змогу визначити характер використання інфляційних умов в управлінні масштабами реалізації продукції.

Аналіз впливу реалізації продукції на кінцеві фінансові результати діяльності підприємства проводиться аналогічно, як і оцінка наслідків невиконання договорів поставки.

Економічна наука має справу зі ощадними виробничими і суспільними структурами, їх взаємовідносинами. До їх сфери належить суспільне виробництво, яке становить основу життєдіяльності будь-якого суспільства. Суспільство може розподіляти, обмінювати і споживати стільки матеріальних і духовних благ, скільки вироблено його членами.

Таблиця 1.2. Структурний аналіз зміни обсягу реалізації продукції підприємства

У широкому розумінні цього терміна виробництво — це процес впливу людини на природу з метою створення економічних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді не існує, тому люди, вступаючи у певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Створення будь-якого економічного блага і перетворення природних ресурсів, що його супроводжують, пов’язані з використанням людської праці, і становлять виробничий процес. Там, де люди своєю працею створюють економічні блага або перетворюють їх, і має місце виробництво.

Виробництво завжди підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає будь-який сенс. Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії «суспільне виробництво» залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ і падання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (матеріальних благ і послуг).

Будь-яка виробнича діяльність у кінцевому підсумку зводиться до прийняття цих рішень. З цього погляду суспільне виробництво — складна інтегрована суспільна система. її складовими є різні за своїм соціально-економічним змістом організаційно-правові господарські системи. Серед них основною організаційно-правовою ланкою у межах суспільного виробництва виступає підприємство. Воно створюється і функціонує на основі різних форм власності (приватної, державної, орендної, сумісної) і в реальному житті виступає у вигляді фірми, концерну, акціонерного комплексу, сімейного підряду та ін.

Як здатність людини до праці робоча сила існувала в будь-якому суспільстві, за будь-яких соціально-економічних відносин, її сутність найповніше виявляється у виробничому процесі, де вона — сукупність фізичних і духовних здібностей, що їх має організм, жива особа людини і яким вона дає хід щоразу, коли йдеться про виробництво споживних вартостей і духовних цінностей. Нещодавно ми звично вважали, що людський фактор — це виробничі колективи, люди, які зайняті суспільно корисною працею у сфері виробництва. Проте для ринкової економічної системи такого визначення недостатньо. В умовах ринкової економіки людський фактор має дві складові: працю та підприємницькі здібності. Тому розвиток суспільного виробництва потребує перш за все вдосконалення самої людини, яка потім своїми здібностями збагачує технологічний процес новими відкриттями.

2. Резерви і шляхи досягнення підвищення ефективності підприємницької діяльності

резерв синтез економічний підприємницький В економічному аналізі одне з центральних місць посідають такі терміни, як «фактори» і «резерви».

Під терміном «фактор» розуміють причину, яка впливає на певний результат. Класифікація факторів має велике значення в процесі аналізу господарської діяльності. Вона дозволяє більш детально розібратися в причинах зміни явищ, що досліджується, точніше оцінити місце і роль кожного фактора в формуванні величин результативних показників (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Класифікація факторів

Відомо, що фактори, які діють на процес виробництва, можуть бути позитивними та негативними. Дія негативних факторів свідчить, що на підприємстві є невикористані можливості, різного роду втрати та перевитрати ресурсів, їх неефективне використання тощо. Тому основною метою економічного аналізу є виявлення цих невикористаних можливостей подальшого поліпшення показника, що аналізується. Невикористані можливості в економічному аналізі називаються резервами підвищення економічної ефективності виробництва, тому науково обґрунтована класифікація таких резервів має важливе значення для визначення конкретних шляхів мобілізації виявлених резервів і запровадження їх у практику роботи підприємств. Систематизована класифікація резервів має такий вигляд (табл. 2.2). Наведена класифікація факторів і резервів виробництва не є остаточною.

Таблиця 2.2. Класифікація резервів підвищення ефективності виробництва

Під дією матеріальних, економічних, соціально-політичних, фінансових, технічних, організаційних і багатьох інших умов формуються резерви підприємства. Вони показують реальну картину всієї можливості підприємницької діяльності і розробки механізму їх використання. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи. А ресурс — керовані фактори виробництва, що володіють вартісними властивостями і перетворюючими можливостями, необхідні для забезпечення і розвитку виробничих процесів з метою досягнення запланованих результатів.

В економіці підприємства розрізняють три поняття резервів: резервні запаси (сировини, матеріалів), що необхідні для забезпечення ритмічної роботи підприємства; резерви як невикористані можливості досягнень науково-технічного прогресу (поліпшення якості продукції, нове обладнання і технології, нові види матеріалів); резерви як нераціональне використання усіх видів ресурсів (перевитрата трудових, матеріальних, часових, фінансових, а також їхні витрати в процесі виробництва).

Предметом досліджень у теорії економічного аналізу є другий і третій вид резервів. Таким чином, резерви — це невикористані можливості зниження усіх видів витрат на виробництво продукції і збільшення результатів від її реалізації [1, ст. 65].

Методологічною основою проведеного дослідження є роботи таких провідних вітчизняних вчених — економістів як Гетьмана О. О., Горфінкеля В.Я., Швандара В. А., Мазаракі А.А., Савицької Г. В., Мацибори В.І., Стражева В.І. та інших. Вивчення їх дало нам можливість узагальнити теоретичні та методичні основи резервів підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності в сучасних умовах.

Підвищення ефективності виробництва може здійснюватися двома шляхами: на основі ліквідації непродуктивних витрат, а також внаслідок прискорення науково-технічного прогресу, впровадження нової технології і техніки. З одного боку значні виробничі запаси — це омертвіння грошових засобів, які в них вкладені, недоотримання прибутку, з іншого великий запас створює можливості безперервного виробництва, і дає змогу отримати підприємству знижки на велику закупку від постачальників. Механізм пошуку резервів передбачає комплекс досліджень, пов’язаний з утворенням, виявленням і використанням резервів. Важливе місце в цьому займає класифікація резервів підвищення ефективності виробництва:

* з позицій підприємства і в залежності від джерел утворення: внутрівиробничі, зовнішні;

* за простими елементами процесу виробництва: трудові ресурси, матеріальні ресурси, засоби праці;

* за узагальнюючими показниками ефективності: ріст прибутку і рентабельності, зниження собівартості, ріст обсягу виробництва;

* за характером дії: інтенсивні, екстенсивні;

* за стадіями життєвого циклу: передвиробничі, виробничі, експлуатаційні;

* за характером і змістом: організаційно-технічні, економічні, соціально психологічні;

* за терміном використання: поточні, перспективні;

* за очевидністю відображення: явні, приховані;

* за стійкістю: стабільні, випадкові [5, ст. 48−50].

Важливу роль при аналізі ефективності роботи підприємства відіграють зовнішні і внутрішні фактори. Фактор — це причини, що викликають відхилення фактичних показників від завданих. Причини викликають відповідні наслідки, що стосовно показників виражаються як зменшення — збільшення, погіршення — поліпшення. Фактори можуть бути загальними, часткові, індивідуальні. За рахунок класифікаційної деталізації здійснюється спрямований пошук індивідуальних факторів, що викликають відхилення фактичних синтетичних показників від планових [1, ст. 62−63].

Не слід ігнорувати систему стимулювання праці при госпрозрахунку, як ефективному методі господарювання. Господарський розрахунок вимагає від колективу обов’язкового підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, безумовного виконання і перевиконання взятих на себе зобов’язань. Для ефективного функціонування підприємства необхідно створити внутрішні й зовнішні умови, які повинні бути взаємопов'язані та взаємообумовлені. Саме самостійність, матеріальна і моральна зацікавленість трудового колективу сприятиме ефективнішому виробництву. Кредо японських виробників полягає в наступному: «Запорука успіху — високий моральний дух робітників», що базується на задоволеності і зацікавленості їх у результатах праці. Низький рівень оплати праці знижує її мотивацію, гальмує розвиток виробництва: зменшує обсяг реалізації продукції, економічна ефективність роботи підприємства і, як наслідок, створюються соціальні проблеми [6 ст. 138−139].

Найсуттєвішим в організації праці є зв’язок стимулювання з реальною оцінкою трудових зусиль працівника. Сучасна система організації праці повинна включати механізм її оцінки як один з напрямків підвищення ефективності. Особливо важливим є більш широке впровадження інноваційної політики через зміну ставлення до фахівців, які займаються інноваційною діяльністю, захист інтелектуальної власності. За відомим принципом Парето, нерівномірне розподілення природних людських здібностей виявляється таким чином: 20% працівниками забезпечується 80% результату [3, ст. 101]. З огляду на зміну цін виробників продукції в часі було б некоректним зіставлення обсягів виробництва на кінець і початок будь-якого періоду. Доцільно робити такі перерахунки на кожному підприємстві, що не викличе труднощів, бо відомості про обсяги та відпускні ціни всіх видів реалізованої продукції за попередні періоди зберігаються в базах даних. Показник продуктивності праці має бути обов’язково присутнім у квартальних розділах офіційної звітності підприємства [2, ст. 42].

Отже, аналізуючи проблему підвищення ефективності використання основних фондів та виробничих потужностей підприємства можна зробити висновок, що вона займає досить важливе місце. Від її вирішення залежить і фінансовий стан, і конкурентоспроможність, і здатність до швидкого реагування на зміни ринку, і розширення внутрішніх та зовнішніх ринків збуту. Підвищення технічної якості засобів праці і оснащеність ними працівників в основному й сприяють зростанню ефективності виробничого процесу. Не менш важливу роль відіграє і резерв збільшення продуктивної роботи підприємства для підприємства, щоб максимально скоротити його простої.

Висновки

Для досягнення успіху у підприємницькій діяльності, забезпечення стабільності на ринку в умовах конкуренції потрібна копітка аналітична робота в усіх сферах діяльності підприємства, в усіх його структурних ланках з метою оцінки «вузьких місць» і недоліків, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків зміни економічних показників, виявлення винуватців та пайової участі партнерів в отриманих результатах. Тільки ті виробничі колективи, які володіють досконалою системою аналітичних досліджень, можуть уникнути необгрунтованого ризику у прийнятті господарських рішень, швидко адаптуватись до змін ринкового середовища.

Економічний аналіз на основі комплексного дослідження всіх елементів економічної роботи підприємства, глибокого вивчення процесів і явищ господарської діяльності у їх взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості дає змогу об'єктивно оцінити хід господарювання, визначити розміри очікуваних результатів і з’ясувати причини відхилень від стандартизованих параметрів та виявити резерви підвищення ефективності виробництва і розробити заходи щодо їх мобілізації.

Література

1. Бабець Є. К., Горлов М. І., Жуков С. О., Стасюк В. П. Теорія економічного аналізу. Навч. посіб. — К.:ВД «Професіонал», 2007. — 384 с.

2. Воронін О., Пастух О. «Механізми формування доходів працівників залежно від зростання ефективності». Економіка України 2009№ 8.

3. Зайверт Л. Ваше время в Ваших руках: (Советы руководителям, как эффективно использовать рабочее время): Пер. с нем. / Авт. Предисл. В. М. Шепель. — М.: Экономика, 1991. — 232 с.

4. Мних Є.В., Буряк П. Ю. «Економічний аналіз на промисловому підприємстві», — Навч. посібник. — Львів: Світ, 2003. — 208 с.

5. Серединська В. М., Загородна О. М., Федорович Р. В. Теорія економічного аналізу. Підручник/ Тернопіль: Видавництво Астон, 2006. — 368 с.

6. Плужніков В. О, Кіях О.О. «Вплив мотивації на ефективне використання ресурсів». Економіка АПК, 2008 № 4.

7. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с

8. Экономия и нормирование материальных ресурсов / Под ред. проф. Мочалова Б. М. и проф. Смирнова К.А.М.: Высшая школа, 2001.

9. Яцків М.І. Теорія економічного аналізу. — Львів.: Світ, 2003. — 250