Продуктивність праці та резерви її підвищення на підприємстві

КУРСОВА РОБОТА з економіки та фінансів підприємства на тему «Продуктивність праці та резерви її підвищення на підприємстві»

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Cутність продуктивності праці як економічної категорії
• 2. Фактори, що впливають на продуктивность праці
• 3 Аналіз продуктивності праці на ТОВ «АКВА-ЛЮКС»
• 4.Основні резерви підвищення продуктивності праці для ТОВ «АКВА-ЛЮКС»
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, тобто економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці» .

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо.

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю; машини, споруди тощо — частково).

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Предметом дослідження курсової роботи є сукупність теоретичних, методичних та практичних проблем, пов’язаних з оцінкою продуктивності та ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві.

Об'єктом дослідження є продуктивність праці на торговельному підприємстві ТОВ «АКВА-ЛЮКС» та резерви її підвищення.

Підприємство створене у 1998 році у м. Києві та діє у відповідності до Господарського кодексу та інших законодавчих актів України, власного Статуту, інших документів.

ТОВ «АКВА-ЛЮКС» здійснює постачання та реалізацію в Україні котельного обладнання та інших матеріалів промислового призначення, організовує оптові поставки товарів по території України та формує дилерську мережу.

Обсяг майна ТОВ «АКВА-ЛЮКС» станом на 01.04.2009 року склав 1368,7 тис. грн. Статутний фонд підприємства — 451,7 тис. грн.

Основними джерелами дослідження продуктивності праці ТОВ «АВТО-ЛЮКС» стали Ф№ 2 «Звіт про фінансові результати» та Ф№ 1 «Баланс» та статистичні дані про працівників та саму діяльність підприємства, які були взяті з відповідних сайтів, навчальна література.

При проведенні дослідження були використані наступні методи дослідження: розрахунково-аналітичний, аналіз літературних джерел, аналіз документації тощо. Отримана інформація була систематизована за допомогою співставлення, проведених математичних розрахунків і подана у вигляді таблиць та діаграм.

Метою курсової роботи є дослідження продуктивності праці, її ролі в економічному зростанні підприємства, а також аналіз і резерви підвищення продуктивності праці на ТОВ «АКВА-ЛЮКС»

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

дослідити основні теоретичні положення дослідження продуктивності праці;

провести розрахунки на основі даних ТОВ «АКВА-ЛЮКС»;

визначити резерви підвищення продуктивності праці на даному підприємстві.

1. Продуктивність праці як економічна категорія

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США [9, 98].

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Модель «пастки» низької продуктивності [9, 99]

Модель показує причинний зв’язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

стратегічну — підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;

найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використанім праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо [6, 191].

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво [9, 101]:

В = Q / Т, (1.1)

де В — виробіток;

Q — обсяг виробленої продукції;

Т — затрати робочого часу.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку) [9, 101]:

Т_р = Т / Q (1.2)

де Т_р — трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так [9, 101]:

% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку) Ч 100; (1.3)

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 — % зниження трудомісткості) Ч 100. (1.4)

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості - національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду.

У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так [9, 102]:

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудування та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв’язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Зауважимо, що між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий — обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції - новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці) [9, 104]:

Ч_п = Q_в — М_в, (1.7)

або Ч_п = З_п + П_р, (1.8)

де Ч_п — обсяг чистої продукції;

Q_в — обсяг валової продукції;

М_в — матеріальні витрати;

З_п — заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

П_р — прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.

У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці).

Проте використання цього показника обмежене у зв’язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку.

Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно-чистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так [9, 105]:

НЧП = П_і Ч Н_ч.п.і, (1.9)

де П_і — план випуску і-х виробів, шт.;

Н_ч.п.і — норматив чистої продукції на і-й виріб, грн.;

п — кількість найменувань виробів за планом. Норматив чистої продукції на виріб визначається [9, 105]:

Н_ч.п.і = З_в.р (1 + К_з) + П_н, (1.10)

де З_в.р — заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

К_з — коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

П_н — нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Фактори зміни певного показника — це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

· ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

· ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

матеріально-технічні;

організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва — засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

упровадження комплексної механізації та автоматизації;

удосконалення технології виробництва;

хімізація виробництва;

зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах — транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов’язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для підвищення продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та ін., надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. Для підвищення продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

екстенсивним — збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;

інтенсивним — поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досягає 61%.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відіграти фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма [9, 113]:

П_п = Ф_о Ч Ф_в, (2.1)

де П_п — продуктивність праці;

Ф_о — фондоозброєність;

Ф_в — фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва) — К_{м.р (в)} і праці - К_м.п.

К_{м.р (в)} = (Q_м / Q) Ч 100; (2.2)

К_м.п. = (Ч_м / Ч) Ч 100 або К_м.п. = (Ч_мі Ч І) / Ч Ч 100, (2.3)

де Q_м — обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q — загальний обсяг робіт;

Ч_м — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч — загальна чисельність робітників, які беруть участь у виконанні робіт;

Ч_мі — чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І - величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;

приватизація державної власності;

розвиток середнього і малого підприємництва;

надання повної економічної свободи державним підприємствам;

диверсифікація виробництва;

залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

розроблення системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.

3. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ТОВ «АКВА-ЛЮКС»

Різні підходи до визначення продуктивності праці, зумовлюють необхідність розрахунку цілої групи показників, що характеризують ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві.

Аналізуючи дані досліджуваного підприємства, необхідно використати дані електронних джерел та звіти ТОВ «АКВА-ЛЮКС».

Аналіз показників здійснюється на основі даних за останні роки діяльності підприємства. Він дозволить виявити тенденції продуктивності праці ТОВ «АКВА-ЛЮКС».

Відомо, що продуктивність праці персоналу підприємства залежить від багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників, врахування яких є необхідною умовою для визначення, аналізу продуктивності праці підприємства та визначення резервів її підвищення. Кількісно виявити характер впливу на продуктивність праці різноманітних факторів зовнішнього середовища дуже важко, адже оцінка прояву дії макроекономічних умов функціонування підприємства є дуже трудомісткою.

Якщо розглядати фактори внутрішнього середовища, то в економічній літературі існують певні розрахункові моделі, які дозволяють визначити конкретний кількісний вплив певних факторів на зростання чи, навпаки, зменшення продуктивної праці підприємства.

В ході аналізу продуктивності праці підприємства будемо використовувати метод ланцюгових підстановок.

За допомогою методу ланцюгових підстановок оцінимо вплив основних чинників на зміну показників продуктивності праці персоналу на ТОВ «АКВА-ЛЮКС» у досліджуваному періоді.

Так, дані табл. 4.1, 4.2 та рис. 4.1 дозволяють виявити вплив на продуктивність праці зміни обсягів товарообороту та середньооблікової чисельності працюючих.

Таблиця 4.1

Таблиця 4.2

Рис. 4.1. Вплив товарообороту та чисельності на зміну продуктивності праці

З розрахунків видно, що в 2 кварталі 2008 року середньоквартальний виробіток одного працівника збільшився на 322 грн. у порівняльних цінах, що було спричинено лише зростанням обсягів реалізації (на 6,119 тис. грн.), оскільки середньооблікова чисельність працівників не змінилась.

Аналізуючи 3 квартал 2008 року можна сказати, що середньоквартальний виробіток одного працівника зменшився на 787 грн. у порівняльних цінах, що було спричинено загальним падінням обсягів реалізації та збільшенням середньооблікової чисельності працівників у цьому періоді. Так, скорочення обсягів роздрібного товарообігу у порівняльних цінах на 7,921 тис. грн. призвело до падіння показника продуктивності праці на 396 грн. у розрахунку на одного працівника. Збільшення чисельності персоналу підприємства на одну трудову одиницю спричинило скорочення обсягу виробітку у розрахунку на одного чоловіка на 391 грн.

Аналізуючи 4 квартал видно, що у ньому порівняно з попереднім кварталом показник виробітку у порівняльних цінах збільшився на 656 грн., в тому числі за рахунок скорочення чисельності працівників на 1 чоловіка збільшився на 370 грн., а за рахунок зменшення обсягів продажу (на 1,162 тис грн.) він зменшився на 61 грн.

З розрахунків видно, що в 1 кварталі 2009 року на зміну продуктивності праці, з одного боку, позитивно впливало зростання обсягів діяльності (виробіток збільшився на 454 грн.), а з іншого — негативно впливало зростання середньооблікової чисельності працівників (виробіток зменшився на 698 грн.).

З розрахунків видно, що в 2 кварталі 2009 року середньоквартальний виробіток одного працівника збільшився на 187 грн. у порівняльних цінах, що було спричинено лише зростанням обсягів реалізації (на 3,934 тис. грн.), оскільки середньооблікова чисельність працівників не змінилась.

Аналізуючи 3 квартал 2008 року можна сказати, що середньоквартальний виробіток одного працівника збільшився на 194 грн. у порівняльних цінах, що було спричинено скороченням середньооблікової чисельності персоналу на 1 працівника і збереженням обсягів реалізації на одному рівні. Зменшення чисельності персоналу підприємства на одну трудову одиницю спричинило збільшення обсягу виробітку у розрахунку на одного чоловіка на 364 грн.

Аналізуючи 4 квартал 2009 року видно, середньоквартальний виробіток одного працівника зменшився на 234 грн. у порівняльних цінах. Так, за рахунок збільшення обсягів реалізації було збільшено обсяг виробітку на одного працівника на 119 грн.

Загалом позитивна дія якісного чинника (товарообороту) у даному дослідженні не перекрила негативний вплив кількісного чинника (чисельність працюючих). В цьому випадку підприємству необхідно звертати увагу на пошук резервів зростання обсягів у плановому періоді, що позитивно відображатиметься через зростання продуктивності праці.

Наступна факторна модель дозволяє визначити кількісний вплив факторів фондоозброєності та фондовіддачі на продуктивність праці (табл. 4.3, 4.4 та рис. 4.2).

Рис. 4.2. Вплив чинників фондоозброєності та фондовіддачі на зміну продуктивності праці ТОВ «АКВА-ЛЮКС»

Таблиця 4.3 Загальні показники ТОВ «АКВА-ЛЮКС»

Таблиця 4.4

З розрахунків видно, що у 2 кварталі 2008 року дія аналізованих чинників на зміну продуктивності праці була позитивною: збільшення фондоозброєності та фондовіддачі праці призвело до збільшення показника виробітку на одного працівника відповідно на 295 грн. і 26 грн., що говорить про достатньо високу ефективність організації торговельного процесу на підприємстві у цьому періоді.

Зменшення показника фондоозброєності праці на ТОВ «АКВА-ЛЮКС» у 3 кварталі 2008 року порівняно з попереднім періодом, у розрахунку на одного працівника, призвело до скорочення показника продуктивності праці на 180 грн. Негативно відзначилося на продуктивності праці і зменшення фондовіддачі на 64 грн., що призвело до набагато більшого падіння продуктивності - на 607 грн. у розрахунку на одного працюючого.

У 4 кварталі 2008 року видно, що дія цих чинників на зміну продуктивності праці спричинила те, що збільшення фондоозброєності призвело до збільшення показника виробітку на 506 грн., зменшення фондовіддачі привело до зменшення виробітку на 197 грн.

У 1 кварталі 2009 року спостерігається протилежна тенденція. Так, зменшення фондоозброєності (за рахунок вибуття застарілого обладнання) на 120 грн. привело до зменшення виробітку на 758 грн., а збільшення фондовіддачі (тобто ефективності використання наявних основних фондів) на 514 грн. не перекрило негативний вплив першого чинника і не дозволило в цілому збільшити продуктивність праці у цьому періоді.

У 2 кварталі 2009 року дія аналізованих чинників на зміну продуктивності праці була позитивною: збільшення фондоозброєності та фондовіддачі праці призвело до збільшення показника виробітку на одного працівника відповідно на 131 грн. і 61 грн.

У 3 кварталі 2009 року спостерігається така ж тенденція, що й в 2 кварталі. Так, збільшення фондоозброєності та фондовіддачі праці призвело до збільшення показника виробітку на одного працівника відповідно на 226 грн. і 864 грн.

У 4 кварталі 2009 року через зниження показників фондоозброєності показник виробітку на одного працівника зменшився на 293 грн., а через збільшення показника фондовіддачі показник виробітку показника збільшився на 53 грн. Проте це не дало позитивного ефекту.

Впливає на продуктивність праці і склад працівників ТОВ «АКВА-ЛЮКС» (табл.4.3 та рис. 4.3.).

Рис. 4.3. Вплив зміни питомої ваги торгово-оперативних працівників на продуктивність праці

Таблиця 4.5

Таблиця 4.6

Як видно з таблиці, збільшення продуктивності праці у 2 кварталі 2008 року на 322 грн. було спричинене лише зростанням ефективності праці торгово-оперативного персоналу, оскільки питома вага цієї групи працівників залишилась незмінною.