Індивідуальний підхід до навчання як засіб підвищення якості знань учнів

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЗНАНЬ УЧНІВ У ЗАСТОСУВАННІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ

1.1 Вивчення поняття «якість знань» у науковій літературі

1.2 Сутність індивідуального підходу на уроках історії України

1.3 Дидактичні умови підвищення якості знань учнів Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЗНАНЬ УЧНІВ У ЗАСТОСУВАННІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

2.1 Вивчення стану проблеми в шкільній практиці

2.2 Розробка конспектів уроків

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Оновлення всіх сфер суспільного життя з усією визначеністю виявило потребу зміни форм індивідуального навчання підростаючого покоління. Вони стають більш демократичними, у них з’являється можливість широкого вибору. У таких умовах гнучкої, варіативної соціальної практики підвищується значимість індивідуального підходу у навчанні як способу освоєння особистістю довільних вищих форм індивідуального навчання, при яких людина є активним суб'єктом соціального вибору. Постає необхідність в якомога більш ранньому залученні кожного нового члена суспільства до складної практики індивідуального навчання у педагогічній системі, щоб сформувати особистість, яка буде готова до творчої діяльності та активної участі у перебудові суспільства в умовах життя демократичної правової держави.

Проблема індивідуальних відмінностей дітей і їх диференційованого навчання давно хвилює вчителів і вчених, тому її можна вважати не лише соціально-психологічною і філософською, а і власне педагогічною проблемою.

Проблема індивідуалізації не нова. Але сьогодні вона набуває особливої актуальності, оскільки нові орієнтації і цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість.

З розвитком педагогічної теорії та накопиченням практичного досвіду розвивалася й проблема індивідуалізації навчання. Так, автор «Великої Дидактики» Я. А. Коменський, виходячи з поняття природовідповідності, виступав за ідею індивідуалізації у навчанні. Він писав: «Якими діти народжуються, це не від кого не залежить, але щоб вони шляхом правильного виховання зробилися хорошими — це у нашій владі».

Проблема індивідуальних особливостей учнів, необхідність їх врахування і подальшого розвитку у навчально-виховному процесі була предметом уваги І.Г.Песталоцці, А. Дистервега, І.Гербарта, К. Д. Ушинського. Саме в їх працях знаходимо ідею про те, що «без урахування природи дитини» не можна досягнути успіхів у педагогічній діяльності.

За останні роки проблемі індивідуалізації і диференціації процесу навчання присвячений ряд праць вчених-методистів В. П. Беспалько, А. О. Кирсанова, Є.О.Климова, М.Н.Скаткіна та інших.

У працях педагогів визначені зміст і структура даної проблеми, а також запропоновані шляхи і засоби її вирішення.

Визнаючи беззаперечну цінність наукових праць перелічених авторів, доводиться констатувати, що окремі роботи не передбачають методику розробок індивідуальних завдань.

Індивідуальні завдання молодших школярів створюють сприятливі умови для поглиблення знань, привчають до самостійності, до подолання труднощів, вчать планувати час, виховують почуття відповідальності, ініціативу та активність школяра, сприяють розвитку здібностей та інтересу до навчання.

Навчальний матеріал створює широкі можливості для використання у навчальному процесі різних новаторських методологічних підходів. Однак, користуватись якимось одним навчальним посібником недостатньо, так як мало завдань для самостійної роботи, тому вчителю доведеться заповнювати цю прогалину за допомогою інших навчальних посібників, що зробить урок захоплюючим. Використання даних елементів у навчанні істотно підвищить якість знань молодших школярів, адже вони будуть сприяти розвитку інтересу до навчальної діяльності.

Проблема дослідження полягає в можливості використання новаторських методологічних підходів при розробці індивідуальних завдань для підвищення знань школярів.

Мета дослідження полягає в тому, аби теоретично вивчити дану проблему і практично обґрунтувати ефективність індивідуальних завдань на уроках історії України, як засіб підвищення якості знань учнів.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз наукової літератури з метою визначення поняття «якості знань».

2. Дослідити сутність індивідуального підходу на уроках історії України.

3. Визначити дидактичні умови підвищення якості знань учнів.

4. Розробити конспекти уроків історії України з використанням індивідуального підходу.

Об'єктом дослідження є організація індивідуальних завдань на уроках історії України як засіб підвищення якості знань учнів.

Предметом дослідження є індивідуальний підхід до навчання.

Методи дослідження:

— емпіричні методи: спостереження, тестування, анкетування

— методи якісного і кількісного опису

— теоретичний аналіз наукової літератури з педагогіки Практична значимість даного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть застосовуватись при розробці методологічних посібників з історії України для розробок індивідуальних завдань, і використовуватися не лише як засіб підвищення якості знань учнів, а і для розвитку уваги, пам’яті, мислення та ін.

РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЗНАНЬ УЧНІВ У ЗАСТОСУВАННІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ

1.1 Визначення поняття «якість знань» у науковій літературі

Поняття «якості знань» передбачає співвіднесення видів знань (закони, теорії, прикладні, методологічні, оцінювальні знання) з елементами змісту освіти й тим самим з рівнями засвоєння. (пед. Словник) У педагогічній науці можна виділити декілька напрямів у вивченні і розробці проблеми якості знань, умінь і навичок з метою об'єктивної оцінки результатів навчання. У ряді наукових праць якість знань досліджується як головна властивість навчальної підготовки учнів, як інтегральний показник засвоєння змісту навчання (Л.Я.Зоріна). Іншим підходами в розробці проблеми якості знань відрізняються дослідження М. О. Данилова, Б.П. Єсіпова, М.Н.Скаткіна, І.Я.Лернера, Т. В. Кудрявцева, М.І.Зарецького, С. Г. Шаповаленко та інших. Ці автори прагнуть врахувати і описати якості, з допомогою яких характеризуються окремі сторони цілісного знання учнів.

Накопичений досвід у вивченні проблеми якості знань дає можливість зробити спробу його системного опису. Повноцінні знання учнів являють собою цілісний об'єкт, який має свою структуру. Відповідно, якості знань учнів, які відображають у собі результати їх навчального пізнання, можна представити як систему з певною структурою, опис якої потребує особливої логіки, викликаною потребою виявити і оцінити знання учнів.

Якість знань у цілому являє собою складне системне утворення, тому умовно виділені групи якостей знань можуть бути представлені і як шари системи у змісті особистості учнів, і як ступені (рівні) засвоєння, які володіють різними функціями в процесі оволодіння основами наук. Кожна група якостей, описуючи процес засвоєння знань учнями, у певній мірі характеризує їх навченість (І рівень), розвиненість (ІІ рівень), вихованість (ІІІ рівень) — (Н.А.Менчинська).

Розглядаючи навчальну діяльність як процес поступового освоєння і присвоєння готових знань, якості знань можна представити як властивості проміжних результатів цієї діяльності на її різних ступенях. На предметно-змістовому рівні якості повинні відображати суттєві особливості самого об'єкта — знань учнів: відтворення окремих сторін засвоєного змісту, відтворення зв’язків всередині нього та між різними об'єктами змісту. На змістовно-діяльнісному рівні якості повинні описувати результати послідовного оволодіння навчальним матеріалом: результати закріплення і актуалізації знань, результати їх перетворення і реконструкції, результати набуття нових знань. На змістовно-особистісному рівні якості повинні відображати такі властивості особистості, яких вона набуває перш за все під впливом навчання, і описувати результати застосування знань у самостійній навчальній чи поза навчальній діяльності, з використанням різноманітного навчального матеріалу.

На предметно-змістовому рівні якостей у відповідності з ступенями відтворення знання можуть характеризуватись повнотою, узагальненістю і системністю. Повнотою знань описується результат відтворення відомих учню ознак об'єкта, з числа яких він у подальшому буде обирати необхідні і достатні для пояснення його сутності. У процесі навчання ці ознаки задаються у зв’язках і відносинах між собою, але для їх розуміння важливо вміти правильно і свідомо ці ознаки виділяти і відтворювати.

Узагальненість знань описує результат відтворення і пояснення сутності об'єктів. В. В. Давидов пише, що сутність — це внутрішній зв’язок, який як єдине джерело, як генетична основа визначає всі інші особливості цілого, а об'єктивні зв’язки при своєму розчленуванні і прояві забезпечують єдність всіх сторін цілого, надають предмету конкретності.

Системність знань характеризує результат відтворення учнями сутності зв’язків і відношень двох чи декількох пізнавальних об'єктів і на цій основі - цілісності їх організації і функціонування. Узагальненість являє собою момент системності знань по відношенню до одного пізнавального об'єкта. Але, логіка і послідовність матеріалу який вивчається, вимагає виділення системності як окремої якості.

При перевірці системності знань необхідно враховувати спосіб і характер систематизації пізнавальних об'єктів у навчальному матеріалі і ступінь освоєння їх учнями. Якості змістово-діяльнісної групи характеризують результати подальшої переробки і перетворення знань учнями. Першою в цьому ряду якостей стоїть міцність як описання результату запам’ятовування, утримання у пам’яті, збереження повного, узагальненого чи систематизованого знання. У дидактичних і методичних роботах показана залежність якості зберігання знань від того, наскільки вони систематизовані і узагальнені. Тому міцність знань розглядається вслід за узагальненістю і систематизованістю.

На змістовно-особистісному рівні якостей виділяються такі властивості розумової діяльності учня, які формуються у ньому під впливом навчання. До них відносяться стійкість, гнучкість, глибину розумової діяльності як початкові показники як самостійності мислення учнів. Під стійкістю розуміють затримку мислення на виділених ознаках ситуацій які аналізуються, утримання їх в розумі і актуалізацію у відповідних умовах. Стійкість мислення дослідники пов’язують з високою розумовою працездатністю, тривалою розумовою діяльністю, інтелектуальним напруженням. Гнучкості мислення відповідають можливості перебудови звичних дій, прояви оригінальності до аналізу пізнавальної ситуації, можливість їх переосмислення, вдосконалення вже знайдених способів рішення.

Глибина мислення відображає можливість цілісного уявлення про пізнавальних об'єкт, самостійного розгляду його в єдності внутрішніх зв’язків, у діалектичних зв’язках з іншими пізнавальними об'єктами. Глибина мислення характеризує моменти перетворення знань у внутрішні, спонукальні мотиви, переконання особи учня. Надзвичайно важливі якості знань, на які вказують дидактик і психологи, — правильність і усвідомлення не розглядаються як окремі якості, характеризуючи проміжні результати засвоєння.

Можна стверджувати, що правильність знань — це глобальна якість, яка вбирає у себе всі окремі якості результатів навчання. Тому якості результатів засвоєння можуть бути представлені, як критерії оцінки знань, умінь і навичок учнів. При цьому під оцінкою результатів засвоєння розуміється судження про наявність чи про інтенсивність, ступінь прояву якості знань, заснованих на співставленні передбачуваних і досягнутих результатів навчання. А критерій, згідно сталому в логіці тлумачення цього поняття, — ознака, на основі якої проводиться оцінка, визначення чи класифікація чого-небудь. Отже, якість знань у цілому і являється такою ознакою, засобом для судження, мірилом оцінки результатів засвоєння.

1.2 Сутність індивідуального підходу на уроках історії України Проблемі індивідуального підходу у вихованні і навчанні дітей надавали увагу багато представників прогресивної педагогіки, як вітчизняної, так і зарубіжної. Вже в системі Я. А. Коменського — великого чеського педагога — були чітко визначені положення про те, що у процесі навчання і виховання дітей необхідно враховувати їх вікові й індивідуальні особливості, а також виявляти ці особливості шляхом систематичних спостережень.

Над дослідженням основних теоретичних положень індивідуального підходу працювали такі педагоги як К. Д. Ушинський, О. Н. Водовозова, Н. К. Крупська, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський. Ними були обґрунтовані положення про те, що методи і прийоми індивідуального підходу в процесі виховання і навчання залежать від загальної мети і задач виховання, обліку вікових і індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини. Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ними у плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Індивідуальний підхід є важливим моментом у процесі навчання учнів. Існують такі способи індивідуалізації учнів: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомогає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.

Така форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, створює можливості для диференціації завдань, контролю і оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль вчителя.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Отож, аби індивідуальна робота з учнями була успішною, необхідно вивчати індивідуальні особливості учнів. Але щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім необхідно встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогом і вихованцями, зробити це часом не легко, оскільки деякі учні можуть ставитись до учнів з певною обережністю. Велике значення має авторитет вчителя, вміння швидко зорієнтуватися в ситуації і передбачити наслідки своїх дій.

Необхідною умовою здійснення індивідуального підходу є органічне поєднання диференційованого підходу до кожної дитини з вихованням і формування колективу. Індивідуальний підхід вимагає від педагога, уміння розібратися в складних проявах. У всіх випадках необхідно знайти причину формування тих або інших індивідуальних особливостей дитини.

Однією з умов правильного здійснення індивідуального підходу до дитини є єдність вимог як вчителя так і батьків. Здійснюючи індивідуальний підхід до дітей, педагог повинен пам’ятати, що він повинен не тільки розвивати ті позитивні якості, які вже є у дитини, але і формувати якості особистості.

Як вже було сказано, вчителю необхідно знати індивідуальні особливості дітей класу, і основні принципи вивчення особливостей для того, щоб організувати роботу з цими дітьми, будувати індивідуальний підхід до них. Індивідуалізація навчання передбачає організацію навчальної діяльності відповідно до його особливостей і можливостей. При цьому важливо, аби в учнів сформувався індивідуальний стиль роботи, індивідуально-своєрідні способи дій. Ці прийоми повинні бути більш-менш рівноцінними за кінцевими результатами, а також засвоєними знаннями, вміннями і навичками. Навчання повинно створювати максимальні умови для розквіту індивідуальності учня. Індивідуалізація навчання передбачає, що для кожного учня є своя міра труднощів, тобто нижня межа, яку учень у міру зростаючих можливостей повинен прагнути перевершити.

Індивідуальний підхід не виключає, а навпаки передбачає колективні, групові і фронтальні форми діяльності, а також має за мету знаходження не лише недоліків підготовки дитини до школи, але і особливості його психофізіологічного розвитку.

Вчителі використовують індивідуальний підхід для вивчення багатьох предметів, у тому числі й в історії України.

Історія, як і інші дисципліни, покликана спонукати учня стати активним учасником навчання, не лише сприймати інформацію, а й самому виявляти ініціативу в розв’язанні складних завдань, бути добре ознайомленим із процесами і потребами навчання.

Мета історії - пробудити національну і духовну свідомість, виховати людину, яка вміє самостійно мислити, яка зможе зробити свій внесок у розвиток суспільства та держави і буде озброєна необхідними для цього знаннями й уміннями.

Сучасні дослідження в галузі освіти доводять, що найпоширеніші лекційні і опитувальні методи традиційного навчання не підходять для більшості учнів. Учні по-різному сприймають інформацію, отож і підходити до них треба по-різному, застосовуючи різноманітні методи викладання. Сучасному вчителю потрібні не тільки досконалі фахові знання, а й глибокі практичні педагогічні та психологічні вміння, адже діти по-різному сприймають і осмислюють практичний матеріал. Всі діти — обдаровані і талановиті, а завдання вчителя полягає у тому, щоб у кожній дитині знайти ту чи іншу грань цієї унікальності та дати можливість проявити її у навчанні. Необхідно залучати учнів до активної участі у навчальному процесі.

Досягти цього можна, змінивши не лише мету, але і методи навчання. Щоб заохотити всіх учнів до навчання, треба застосовувати різноманітні підходи, у тому числі і індивідуальний, враховуючи психологічні особливості школярів.

Це питання досить повно висвітлено в праці Валентини Курилів «Методика викладання історії», де розглядається система «4 МАТ» Берніс Маккарті. Ця система будується на індивідуальних особливостях кожного учня, примушуючи його функціонувати навіть у незвичних умовах.

Завдання вчителя історії, полягає у тому, щоб перетворити навчальний процес уроку на цілісний цикл, де працюють права та ліва півкулі головного мозку і весь мозок загалом. Для цього необхідно чергувати завдання різної складності, різних типів, різного інтелектуального та динамічного навантаження для учнів. Також вчитель несе відповідальність за мотивацію навчального процесу, тобто необхідність підвищення зацікавленості у своїх учнів.

Отож, індивідуальний підхід у вивченні історії має надзвичайно велике значення, адже якщо вчитель зверне увагу на індивідуальні особливості учнів, то зможе організувати свою роботу з дітьми так, що процес навчання і виховання стане в рази ефективнішим.

1.3 Дидактичні умови підвищення якості знань учнів Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. У педагогічних працях цей термін використовується з ХVІІ століття.

Значний внесок у дидактику середини ХІХ століття зробив видатний німецький педагог А. Дістервег, який розглядав навчальний процес як такий, що розвиває пізнавальні можливості учнів і сприяє формуванню у них самостійності та ініціативи. На його думку, здобуття учнями глибоких знань можливе лише за умови їх вияву активності у процесі навчання. Завдання вчителя — вміло спонукати учня до пізнання, допомогати йому пізнавати істину, озброївши його методами пізнання явищ, процесів, фактів.

Питання активізації навчання школярів ставиться до числа найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності у навчанні має певне значення, тому що навчання і розвиток носять діяльний характер, і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання школярів. Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації школярів.

На кожному етапі свого розвитку дидактика намагається вирішити питання вдосконалення освіти і навчання відповідно до потреб суспільства. Окрім вдосконалення змісту освіти, модернізації його форм і методів, необхідно оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, щоб досягти найкращих результатів за найменших витрат часу і зусиль. Все це має відбуватися одночасно з інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію процесу навчання, за якої збільшується працездатність учнів і вчителів, підвищується продуктивність їх праці, і відповідно підвищується якість знань учнів.

У сучасній дидактиці існує велика кількість методів навчання, але жоден з них не є універсальним. Тривалий час в якості найважливішого методу визначався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні були пізнавати на основі спостереження і аналізу досліджуваних явищ і самостійно підходити до необхідних висновків, але такий підхід до навчання не виправдав себе. Тому, аби досягти високих результатів у процесі навчання, вчитель повинен використовувати під час уроку кілька методів одночасно, намагаючись їх поєднати.

Дуже важливе значення для підвищення якості знань має форма організації уроку. Урок — це частина педагогічного процесу, яка логічно і педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок характеризується усіма його рисами, одночасно будучи і основною його формою.

Створення методичного проекту будь-якого уроку починається з усвідомлення і правильного, чіткого визначення кінцевої його мети — чого вчитель хоче аби досягнули учні, а далі визначення способу — як вчитель буде діяти, щоб мета уроку була досягнута.

Сучасний урок вимагає постійної модернізації та вдосконалення. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень у галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому дати якісний урок — доволі складно навіть для досвідченого педагога.

Для підвищення якості знань учнів, вчитель повинен доповнювати урок, як основну форму навчання, іншими формами організації педагогічного процесу. Цими додатковими формами можуть бути екскурсії, консультації, додаткові заняття, а також допоміжні форми, які спрямовуються на задоволення багатосторонніх інтересів і потреб, до них відносять факультативи та різноманітні форми гурткової та клубної роботи.

Поряд з постійно діячими формами організації поза навчальної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають і епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки.

При вмілому використанні вчителем основної, додаткової та допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії, а відповідно і висока якість знань з предмету.

Сьогодні все більша увага приділяється людині як особистості - її свідомості, а також високорозвиненому інтелекту і інтелектуальному потенціалу. Відповідно, постає гостра необхідність такої підготовки підростаючого покоління, при якій середню школу закінчували б освідчені інтелектуальні особистості, що володіють знаннями основ наук, вмінням гнучко мислити та вирішувати різноманітні життєві та професійні питання.

Вчителям сучасних шкіл необхідно реалізувати концепцію, яка передбачає необхідність забезпечення учнів міцними і якісними знаннями матеріалу програми з одночасним формуванням особистості кожного учня, де б враховувалися індивідуальні здібності й можливості кожного учня.

Шляхи та способи реалізації цих принципів мають бути в значній мірі творчими, нетрадиційними, але залишатись при цьому ефективними.

До таких можна віднести нетрадиційні форми уроків, які зазвичай проводяться після вивчення однієї або кількох тем, виконуючи функції контролю і оцінювання знань учнів. Такі уроки проводяться у незвичній обстановці. Зміна звичної обстановки дуже доречна, оскільки в учнів з’являється атмосфера свята при підведенні підсумків теми, адже вони перестають боятись зробити помилку як це буває в традиційних умовах.

Нетрадиційний підхід у вивченні історії сприяє розвитку дітей, вчить їх прийомам аналізу і синтезу, формує глибокий інтерес до предмета, прагнення самостійно розширювати свої знання. Під час таких уроків формується дух пошуку, в які включаються і слабкі учні, які під час традиційного уроку залишалися б пасивними учасниками.

Високо ефективними, реалізуючи завдання навчання, розвитку та виховання учнів є такі форми нетрадиційних уроків як:

— уроки-семінари

— заліки

— конкурси

— подорожі

— урок-фантазування

— інтегрований урок

— заняття-конференції

— диспути

— рольові ігри

— ділова гра

— урок відкритих думок

— урок взаємонавчання

— прес-конференція

— урок змагання

— урок творчості

— урок спектакль

— урок-діалог

— мозкова атака

— урок-лекція (проблемна, візуальна, лекція вдвох)

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність використання у педагогічному процесі нетрадиційних форм уроків, оскільки вони роблять навчальний процес привабливим для учнів, підвищують їхню мотивацію. Активну участь в уроці приймають всі діти класу, у тому числі і слабкі, що дозволяє підвищувати якість знань всіх дітей без виключень.

Висновки до розділу 1

У цьому розділі велася робота над теоретичною частиною дослідження курсової роботи.

Внаслідок ґрунтовного теоретичного аналізу наукової літератури з педагогіки було розглянуте поняття «якість знань».

Досліджено сутність індивідуального підходу, та умови його застосування на уроках історії України з метою оптимізації навчального процесу.

Описані дидактичні умови які сприятимуть підвищенню якості знань учнів шляхом використання основних, додаткових та допоміжних форм навчання.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЗНАНЬ УЧНІВ У ЗАСТОСУВАННІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

2.1 Вивчення стану проблеми у шкільній практиці

Сучасна освіта в Україні має особистісну орієнтацію. Суть цього феномена полягає у тому, щоб сформувати особистість, яка буде готова до творчої діяльності та активної участі у перебудові суспільства в умовах життя демократичної правової держави.

Проблема індивідуалізації не вона, але сьогодні вона набула особливої актуальності, оскільки нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість. Знання генезису цього педагогічного явища дозволить узагальнити історію та дослідити сучасні тенденції розвитку цієї проблеми; виявити умови реалізації дидактичного принципу індивідуалізації у навчальному процесі.

Початок теоретичного осмислення індивідуального навчання пов’язують з іменами давньогрецьких філософів — Левкіппа і Демокріта. Вони вперше обґрунтували індивідуалізацію як принцип, що лежить в основі філософського пояснення буття.

З розвитком педагогічної теорії та накопиченням практичного досвіду розвивалася й проблема індивідуалізації навчання.

Вболіваючи за загальну освіту, Я. А. Коменський бачив єдиний шлях її реалізації - класно-урочну систему, що дозволить охопити якомога більше дітей навчанням. Разом з тим він розумів, що саме в такій системі схована небезпека підвести всіх учнів під один шаблон, позбавити їх своєрідності на індивідуальності. Тому педагог наполегливо пропонував вчителям «вивчати і враховувати індивідуальні особливості учнів».

Сучасний період теоретичного переосмислення і практичної реалізації індивідуалізації навчання й виховання співпав з початком 90-х років.

Індивідуальний підхід — це педагогічний принцип, що враховує індивідуальні особливості учнів у навчанні і вихованні. Суть індивідуального підходу полягає в «точному визначенні сильних і слабких сторін кожного учня й подоланні перешкод, які заважають йому успішно вчитися» (М.О.Данилов).

Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання «полягає в управлінні розвитком учня, що базується на глибокому знанні рис його особистості і умов життя» (І.П.Підласий). Педагогіка індивідуального підходу передбачає пристосування форми методів вчительського впливу до індивідуальних особливостей школяра з метою забезпечення запроектованого.

Мрією практично кожного вчителя є найбільш повне розкриття можливостей і властивостей кожного учня, розвиток його індивідуальності. Покликання педагога — знаходити шляхи до реалізації даної мрії. Важливу роль в цих пошуках відіграє розуміння того, що в процесі розвитку дитини можна умовно виділити дві «генеральні лінії» — соціалізацію і індивідуалізацію. Радянський період в історії педагогіки можна назвати «століттям соціалізації», а з 90-х років значно активізувалась наукова і методична розробка «лінії індивідуальності». Багато відомих російських вчених (І.С.Якиманська, В.В.Серіков, Є.В.Бондаревська, Є.Н.Степанов та інші) направили свої зусилля на розробку особисто-орієнтованого підходу. Поступово зростає кількість педагогічних колективів, які обирають його в якості пріоритету в своїй праці. Зараз вже можна говорити про позитивні результати, в тому числі і при викладанні історії.

Зміст особистісно-орієнтованих уроків визначається відповідно до освітньої програми, і повинен використовуватись для збагачення суб'єктивного досвіду учня. Нажаль, у навчальних посібниках не завжди можна знайти необхідний матеріал. Частіше всього доводиться вносити свої корективи, аби він відповідав концептуальному задуму уроку. У такому випадку перед вчителем постає питання: який матеріал потрібно шукати, які обирати методи? Тим більше коли перед ним велика група дітей із зниженою мотивацією до навчання, які «вже не бажають вчитися».

На думку російських вчителів, опорою, яка «допоможе перевернути світ», є образне сприйняття і образне мислення дитини, які характерні для учнів початкових класів.

У відповідності до даного підходу, пріоритет віддається освітній програмі «Мистецтво», де діти займаються розглядом і створенням своїх «образів природи», «образів міста», і т.п. Вчителі малювання, музики, літератури цілеспрямовано займаються розвитком у дітей уяви, фантазії, творчих здібностей, образного мислення. Отож, чи може вчитель історії у 5 класі використовувати ці якості, спираючись на них на своїх уроках, покласти їх в основу курсу, чи все-таки «підносити» історію як «інформаційний блок»? Як правило, останнє закладено в структурі більшості підручників, у курсі історії для 5 класу переважають описання і характеристика основних подій, дається велика кількість нових слів і наукових термінів, з’являється хронологія, пропонується робота з географічними картами. Таким чином предмет історії лягає «тяжким тягарем» на плечі учнів: аби бути успішним з даного предмету, потрібно багато запам’ятовувати, читати і писати. А на фоні зниженої мотивації учнів і їх загального інформаційного перевантаження позитивних результатів чекати не доводиться.

Вчитель з однієї сторони повинен навчити:

— визначати послідовність історичних подій

— показувати на історичних і сучасних картах місця історичних подій

— розповідати про важливі події в історії країни і т.д.

Тобто, повинен «напхати» учня інформацією, забезпечити її запам’ятовування, «змучити» пам’ять дитини. І якщо деякі учні можуть з цим впоратись, то для дитини з пониженою мотивацією до навчання, з низьким рівнем логічного мислення і вербального розвитку, з малим об'ємом пам’яті це недосяжно.

А з іншої сторони, вчитель на яскравому і доступному дітям цього віку матеріалі повинен сформувати образні уявлення про минуле і теперішнє нашої країни. Для цього вчитель повинен організувати «предметний ряд» для образного сприймання, забезпечити зіткнення учня з епохою (подією). Це особливо для дітей з пониженою мотивацією навчання, адже їм тяжко включатися в інтелектуальну діяльність, засвоювати термінологію і логіку предмета, тому необхідно перед вивченням якогось історичного предмета чи події ознайомити учнів з предметами тієї епохи. У цьому допомагають музеї різного спрямування — не тільки історичні і краєзнавчі, але і «профільні», сюди ж можна віднести знайомство з історичними і архітектурними пам’ятниками. Звісно не обов’язково відвідувати декілька музеїв, достатньо обрати той, де найбільше матеріалів, необхідних для подальшої роботи.

Нажаль, це такі заходи проводяться не у всіх школах. Не провівши таку ознайомчу роботу, вчитель втрачає можливості забезпечити широкі можливості образного сприймання на фоні нових вражень і емоцій. Необхідно відмітити що всі учні потребують у цьому, але для дітей зі зниженою мотивацією це надзвичайно необхідно.

На завершальному етапі варто звернути увагу, що успіхи учня при вивченні певної теми полягають не тільки в тому, як він відповідає на питання вчителя, але і в тому, які у нього склалися образи, уявлення, оцінки. Адже на підготовчому етапі він так багато побачив, дізнався, запам’ятав. Підсумки необхідно проводити у діалоговій формі.

2.2 Розробка конспектів уроків РОЗГОРТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ У 1648 — 1649 РОКАХ МЕТА: Продовжити знайомство учнів із подіями Національно-Визвольної війни у 1648 — 1649 роках; створенням Української козацької держави. Виховувати в учнів національну самосвідомість на патріотичні почуття. Розвивати вміння учнів працювати з картою та історичними документами.

ТИП: комбінований ОБЛАДНАННЯ: Карта «Національно-Визвольна війна українського народу», атласи історії України.

ХІД УРОКУ:

І. Актуалізація опорних знань учнів Завдання на дошці:

1) Напишіть власні назви, які ви дізналися на минулому уроці

2) Назвіть головні причини початку Визвольної війни Письмово в зошитах: розповісти про битву під Жовтими Водами:

А) від імені козака Війська Запорозького Б) від імені воїна Польської армії

Розповісти про битву під Корсунем:

А) від імені козака Війська Запорозького Б) від імені воїна Польської армії

Перевірка виконаного завдання

ІІ. Вивчення нового матеріалу План

1. Розгортання всенародної боротьби

2. Воєнні дії восени 1648 року

3. Вступ української армії до Києва

4. Програма розбудови Української держави

5. Військові дії у 1649 році

6. Зборівська угода

1. Робота з картою Завдання: користуючись картою, визначити напрям руху повстанської армії після перемоги під Корсунем.

Робота з підручником.

Бесіда. Використовуючи наведені факти, доведіть, що повстання козаків набуло характеру національно-визвольної війни.

2. Робота з документом «Літопис Самійла Величка» (кінець ХVІІ - початок ХVІІІ століття), (Битва під Пилявцями 11−13 вересня) та картою.

Завдання: Складіть схему бою та прокоментуйте її.

Розповідь вчителя:

Після перемоги козацьких військ під Пилявцями, польські війська тікали на Захід. Робота з картою. Які міста здобули козаки? На початку жовтня 1648 року козаки відступили до Львова і 5 жовтня військо, очолюване Максимом Кривоносом захопило Високий Замок. 21 жовтня міщани заплатили козакам грошовий викуп і 26 жовтня козацьке військо виступило до Замостя.

6 листопада 1648 року почалася облога Замостя Самостійна робота з підручником:

Завдання: записати в зошит не менше чотирьох причин укладення Богданом Хмельницьким перемир’я з Польщею.

Перевірка завдання: орієнтовані відповіді:

1. нестача гармат, набоїв, харчів

2. епідемія чуми

3. повернення татар до Криму

4. скорочення козацького війська

5. загроза нападу на Київщину і Чернігівщину литовської армії

3. Пояснення вчителя:

23 грудня 1648 року — Б. Хмельницький урочисто вступає в Київ. Його радо вітало все населення. Київський митрополит Сильвестр Косів і єрусалимський патріарх Паїсій благословили переможців.

4. Робота з посібником: Буштрук О. В. «Історія України» 7−8 клас, ст.174

Бесіда: Яка головна мета програми? Засоби досягнення цієї мети?

5. Пояснення вчителя:

Робота з картою: учні самостійно складають хронологічну таблицю.

Травень 1649 року — бої козаків на чолі з М. Кричевським у Білорусі проти литовців, поразка козацького війська під містом Лоєвим

10 липня — 22 серпня 1649 року — облога козаками міста Збараги

5−6 серпня 1649 року — облога військами Б. Хмельницького міста Збараж Хмельницький мав усі шанси отримати перемогу, але кримський хан Іслам Гірей зрадив українців, і перейшов на бік короля Речі Посполитої. Воювати проти двох держав Богдан Хмельницький не міг.

6. Самостійна робота учнів з посібником Буштрук О. В. «Історія України» 7−8 клас, ст.175

Бесіда: Чому Зборівський договір не відповідав фактичним успіхам Національно-Визвольної війни.

Його значення в історії України.

Підсумок уроку:

Таким чином, події 1648−1649 мають характер національно-визвольної війни, в ході цієї війни, яка охопила всі верстви українського суспільства були досягнуті значні успіхи, у результаті яких склалися всі передумови створення Української держави.

ІІІ. Закріплення нових знань учнів:

Гра: питання — відповідь.

Учні повинні поставити питання по темі уроку своїм однокласникам. Обов’язковою умовою є необхідність знати відповідь на поставлене питання.

ІV. Домашнє завдання:

Опрацювати параграф № 11 підручника Буштрука О. В. «Історія України» 7−8 клас.

Розробка уроку з історії України у 5 класі. Узагальнення з теми «Княжа Русь — Україна»

Тема: Узагальнення з теми «Княжа Русь — Україна».

Мета: повторити матеріал, використаний у темі «Княжа Русь — Україна», через систему вправ та завдань узагальнити його; через питання причинно-наслідкового характеру розвивати вміння аналітично мислити, через словникову роботу на уроці збагачувати та розвивати активний словниковий запас дітей; на матеріалі уроку, на його змістові спів діяти вихованню патріотизму, любові до рідного краю.

Обладнання: демонстраційне: карти «Київська Русь», «Напад татаро — монголів на Київську Русь у ХIII столітті»; дитячі малюнки до теми; назви розділів, епіграфи до кожного розділу; картки з термінами.

Індивідуальне: атлас, підручник, картки з завданням.

Тип уроку: урок повторення та узагальнення вивченого матеріалу.

Форма уроку: урок — літопис.

ХІД УРОКУ :

1. Організація класу.

2. Оголошення теми та мети уроку.

— Сьогодні на уроці ми повторимо увесь матеріал, що вивчали на уроках історії з теми «Княжа Русь — Україна». Який період часу ми будемо вивчати? — Ці події відбувалися дуже давно. Живих свідків не лишилося. Звідки історики дізналися про минуле?

— Сьогодні ми теж спробуємо створити свій літопис, встановимо послідовність історичних подій, проаналізуємо їх, відпрацюємо історичні терміни.

3. Актуалізація опорних знань.

— Назвіть різновиди історичних джерел.

— Назвіть письмові історичні джерела.

— Що ми називаємо «літописом» ?

ЛІТОПИС — послідовний запис історичних подій, який робився сучасником від руки.

— Як називають людину, що створює літопис?

— Розкажіть, як створювались літописи ?

— Чи були літописці безпристрасними? Свою думку доведіть.

— Ось і ми також можемо не бути безпристрасними, працюючи над літописом, навіть навпаки — потрібно показувати своє відношення до подій чи історичних діячів. Отож до праці!

4. Створення літопису.

1 сторінка «Заснування Києва».

(З’являється монах)

МОНАХ:

Мандруючи понад старим Дніпром Світанками, удень і вечорами,

Вночі, під чистим зоряним шатром, Перед вогнем, що руки грів теплом, Я думкою летів через тумани.

Туди, в минувшину далеких днів, Коли діди, забуті й незабутні,

Уперше стали між високих гір, Оглянули широкий видно зір, За покоління дбаючи майбутні.

Трудилися у поті своїх чіл, Орали землю, ставили оселі,

Воздвигли городи і частокіл,

І в клопоті буденних трудних діл, Сади садили, будували села…

Почнемо ж нині повість цю смутну Про порохом повиту давнину, Про ті часи далекі й незабутні,

Коли діди прославлені в віках, Виходили на свій великий шлях, За покоління дбаючи майбутні.

(Два учні розгортають першу сторінку, на якій записана назва, відведено місце для малюнка та епіграфа. Після розповіді про заснування Києва порожні місця заповнюються.)

1 УЧЕНЬ: Над річкою Дніпро жили поляни. Їх столицею було місто Київ. Про заснування Києва існує багато легенд. В одній з них говориться про те, що назва міста пішла від Кия, який був перевізником через Дніпро. За іншою легендою апостол Андрій прийшов зі своїми учнями на Україну, до того місця, на якому зараз стоїть місто Київ, і промовив:

— Ви бачите ці чудові гори? На них буде збудоване велике місто! Слава про нього піде по всьому світові.

Але найбільш поширеною легендою є та, в якій розповідається, що Київ заснували три брати: Щек, Кий, Хорив та їхня сестра Либідь. Від Кия пішла назва міста, а від його братів — назви гір.

2 УЧЕНЬ: Київ стояв на тому місці, де сходяться торгові шляхи з усіх сторін світу: з півночі йшли Дніпром кораблі, з заходу та сходу проходили сухопутні шляхи. Київські купці возили свої товари Чорним морем у славетний Константинополь. Завдяки торгівлі Київ став багатим та найбільшим містом Східної Європи.

(Звучить пісня про Київ за вибором вчителя. Діти тим часом заповнюють сторінку, вішають її на дошку.)

2 сторінка «Створення Київської держави. Перші князі»

— 882 рік — цей рік ввійшов у історію трагедією, та названий великим. Чому?

— Так, було вбито київського князя, але шляхом об'єднання Київського та Новгородського князівств була створена Київська Русь.

— Покажіть на карті Київське князівство, Новгородське, державу, яка утворилась.

— Назвіть перших князів, що правили у Києві, в хронологічному порядку.

Одночасно іде робота зі сторінкою, яка має такий вигляд:

— В історії багато імен забуто. Стерлися вони і в деяких місцях нашого літопису. Давайте реставруємо запис, вставимо княже ім'я, яке пов’язане з даною історичною подією.

Самостійна робота в парах

1. У похід до Візантії у 907 році відправився князь ______________. (Олег)

2. Першим на Русі створив школи для навчання боярських дітей _______________. (Ярослав Мудрий).

3. Князь _________ був жорстоко вбитий древлянами за те, що намагався ще раз зібрати данину. (Ігор)

4. Запровадив на Русі християнство князь _________________ у ___________ році. (Володимир, у 988 році.)

5. Жорстоко помстилася за вбивство чоловіка, знищила вогнем місто Іскоростень ____________ __________. (Княгиня Ольга).

6. На острові Хортиця у битві з печенігами загинув князь _________. (Святослав).

7. Був вбитий князем Олегом у боротьбі за княжу владу __________. (Аскольд).

САМОПЕРЕВІРКА

— В кого всі імена вставлені правильно? Хто зробив 1 (2−3) помилки ?

— В якому році було впроваджено християнство ?

— Хто з князів вам особисто найбільше до вподоби? Чому ?

Спасибі вам за цю тернисту путь,

В труді й на раті добре ви стояли, Нікому з нас ніколи не забуть,

І кожному годиться пом’януть, Що ви створили, що ви збудували.

3 сторінка «Монголо — татарське лихоліття»

МОНАХ:

Боролись предки. З моря і степів Ворожі хижі орди налітали,

Палили городи і нищили засів, Та проти них вставала тьма списів, Мечі із піхов люди витягали.

— XIII століття відкриває одну з найстрашніших та трагічних сторінок історії. Чому?

— Розкажіть про монголо — татарське військо. Що таке «орда»?

— Як захищались русичі?

— Чому ж руські князівства не змогли дати відсіч ?

— Послухайте опис битв. Згадайте, про захисників яких міст йде мова?

(Вчитель з підручника зачитує опис оборони міст Києва, Райгородка, або заслуховується аудіо запис)

— До чого призвела монголо — татарська навала?

4 сторінка «Данило Романович, князь Галицький»

— Щоб більше згадати про Данила Галицького, проведемо вікторину, питання до якої ви підготували самостійно вдома.

(фронтальна робота з класом)

— Отже, Данило Галицький був розумним князем, піклувався про рідну землю, будував нові міста, налагоджував торгові зв’язки з євродержавами. Заснував міста Холм, Львів. Був першим коронованим королем.

— Ми закінчуємо наш літопис. Ми пригадали події, осіб, хронологію. Та при записах ми використовували багато слів, які рідко використовуємо у повсякденному житті. Поясніть значення слів. Для цього поєднайте термін з його значенням.

(Індивідуальна робота, допомога слабовстигаючим.)

Самостійна робота № 2 (в перфокартах)

Дружина — народні збори Князь — старійшина, керівник війська, потім — правитель Віче — старовинна зброя для руйнування стін Полюддя — кочові племена Печеніги — збір данини з підданих Таран — княже військо Підсумок уроку

Висновки до розділу 2

У розділі 2 було розглянуто стан проблеми у шкільній практиці щодо організації навчально-виховного процесу з метою підвищення якості знань учнів шляхом застосування індивідуального підходу на уроках історії України. Описані і охарактеризовані негативні аспекти, які можуть зашкодити впровадженню індивідуального підходу до навчання до учнів.

Розроблено зразок конспекту уроку з теми «Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648−1649 роках». Що може бути використаний для проведення уроку історії України у 7−8 класі.

Висновки

У даній курсовій роботі велася робота над теоретичною частиною та практичною частиною дослідження.

Внаслідок ґрунтовного теоретичного аналізу наукової літератури з педагогіки було розглянуте поняття «якість знань».

Досліджено сутність індивідуального підходу, та умови його застосування на уроках історії України з метою оптимізації навчального процесу.

Розглянуто дидактичні умови які сприятимуть підвищенню якості знань учнів шляхом використання основних, додаткових та допоміжних форм навчання.

У розділі 2 було розглянуто стан проблеми у шкільній практиці щодо організації навчально-виховного процесу з метою підвищення якості знань учнів шляхом застосування індивідуального підходу на уроках історії України. Проаналізовано негативні аспекти, які можуть зашкодити впровадженню індивідуального підходу до учнів у процесі навчання.

Розроблено зразок конспекту уроку з теми «Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648−1649 роках». Що може бути використаний для проведення уроку історії України у 7−8 класі.

Практична значимість даного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть застосовуватись при розробці методологічних посібників з історії України для розробок індивідуальних завдань, і використовуватися не лише як засіб підвищення якості знань учнів, а і для розвитку уваги, пам’яті, мислення та ін.

індивідуальний підхід урок учень

Список використаних джерел та літератури

1. Баханов К. О. Організація особистісно-орієнтованого навчання / К. О. Баханов. — Х.: Основа, 2008. — 159 с.;

2. Білоконний С. Індивідуалізація навчання як педагогічна проблема у контексті особистісно-зорієнтованої освіти / С. Білоконний // Педагогіка вищої та середньої школи. — Кривий Ріг, 2005. — вип. 11. — С. 339−347;

3. Витрикуш Н. Особистісно-орієнтований підхід до викладання історії / Н. Витрикуш // Історія України. — 2006. — № 10. — С. 16−20;

4. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник;

5. Красновский Э. А. Качество знаний, умений и навыков как критерий оценки учебных достижений школьников /Э.А. Красновский, Т. Л. Коган //Советская педагогика. — 1980. — № 8. — С. 47−52;

6. Липова Л. Технологія індивідуалізованого навчання /Л. Липова, С. Ренський, М. Кушнір //Рідна школа. — 2001. — № 8. — С. 16−18;

7. Мозгорев Л. Учитель и качество образования / Л. Мозгорев, В. Панасюк // анасюк // Педагогика. — 2007. — № 1. — С. 66−69;

8. Морозова О. Э. Личностно-ориентированный поход при изучении истории в начальной школе / О. Э. Морозова // Преподование истории в школе. — 2007. — № 8. — С. 43−47;

9. Осадча З. А. Індивідуальна робота з учнями / З. А. Осадча, В.М. Єремеєва // Практикум з педагогіки. — К., 1996. — С. 381−392;

10. Про внесення змін до положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, наказ МОН України. — 15.04.04. — № 797 // Інф. збірник МОН Укр. — 2004. — № 21−22. — С. 61−62;

11. Про облік та проведення індивідуальних та групових занять // Початкова школа. — 2004. — № 9. — С. 1−4;

12. Програма курсу «Вступ до історії України», 5 клас // Історія в школах України. — 2010. — № 10. — С. 2−4;

13. Пульбере А. Мониторинг качества знаний в условиях личностно-ориентированого образования /А. Пульбере // Педагогика. — 2005. — № 9. — С. 33−36;

14. Розумовский В. Г. О качестве знаний и необходимости реформирования школы /В.Г. Розумовский // Педагогика. — 2008. — № 5. — С. 10−13;

15. Тимошенко С. Особистісно-орієнтоване навчання в процесі вивчення історії / С. Тимошенко // Історія в школі. — 2003. — № 9. — С. 11−12;

16. Турянська О. Методи особистісно-орієнтованого навчання в школі / О. Турянська // Історія в школах України. — 2002. — № 1. — С. 27−32;

17. Удод О. А. Актуальні проблеми сучасної історичної освіти: гармонія чи компроміс між наукою та історичною пам’яттю /О.А. Удод // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. — 2011. — № 8. — С. 32−38;

18. Юртанова Е. М. Теория и практика организации образования /Е.М. Юртанова //Информатика и образование. — 2007. — № 5.