Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ I

1.1 — Історичні аспекти розвитку податкової системи

1.2 — Види податків

1.3 — Структура системи оподаткування РОЗДІЛ ІІ

2.1 — Нововведення до податкової системи України

2.2 — Особливості справляння прямих податків

2.3 — Особливості справляння не прямих податків РОЗДІЛ ІІІ

3.1 — Децентралізація податкових повноважень як головний приорітет в бюджетній реформі

3.2 — Напрями реформування Податкової системи України

3.3 — Перспективи використання Україною міжнародного досвіду у частині розбудови ефективної системи оподаткування Висновки Використана література

ВСТУП

Одними з найважливіших завдань сучасної економічної науки є теоретичне осмислення економічної сутності податкової політики, принципів її реалізації спрямованих на забезпечення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку країни. Як у методологічному, так і в науково-практичному плані залишаються недостатньо досліджені питання, зумовлені розумінням інституційних змін у системі податкового регулювання, що відбуваються внаслідок економічних трансформації, а також формуванням та реалізацією нових підходів, які забезпечували б якісний рівень її функціонування.

Ефективна податкова політика є вагомою умовою для підвищення рівня і якості життя населення, забезпечення економічного зростання, модернізації економіки і соціальної сфери. В сучасних умовах податкове регулювання являє собою макроекономічний регулятор відтворювальних процесів, спрямований на реалізацію стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Циклічність економічних процесів зумовлює необхідність адаптації податкової політики до змін макроекономічних умов. У зв’язку з цим важливо своєчасно оцінити вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на інституційні складові податкової системи.

Стратегічні цілі соціально-економічного розвитку України на даний час передбачають продовження і поглиблення податкової реформи з метою формування та реалізації податкової політики на якісно новому рівні.

Пріоритетним напрямом враховуючи інституційні перетворення вітчизняної економіки є удосконалення податкового законодавства з метою підвищення інвестиційної складової та зміцнення дохідної частини бюджету, раціональне використання податкового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць надасть змогу для забезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому. Проте вагомим завданням є не тільки оптимізація використання податкового потенціалу, а й створювати сприятливих умов для зростання економічної активності суб'єктів господарювання; відновлення довіри між платниками податків та державою.

Необхідно скоротити кількість податків та зборів, які справляються в Україні. Разом з цим важливо застосовувати комплексний підхід, що дозволить не тільки удосконалити інструменти податкового регулювання, а й структурувати їх застосування в часі.

З метою підвищення обґрунтованості прийнятих управлінських рішень важливим є здійснення прогнозування наслідків передбачуваних заходів податкової політики, зокрема щодо зміни податкового навантаження залежно від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, що характеризуються високим ступенем невизначеності, зокрема динаміка соціально-економічних показників, зміна податкового та бюджетного законодавства, підвищення привабливості території як об'єкта для інвестицій тощо.

Важливим завданням визначення ефективності зміни податкового навантаження виступає аналіз чутливості обсягу податкових надходжень до зміни елементів податку, зокрема ставки та бази оподаткування.

Доцільно розробити і впровадити систему моніторингу основних категорій платників податків, на основі якої можна аналізувати динаміку нарахованих податкових платежів до бюджетів усіх рівнів та обсяги реалізованої продукції, що може дати уявлення про основні показники, що використовуються для розрахунку податкової бази, даних, що впливають на базу оподаткування з податку на прибуток, динаміку надходження податкових платежів за рівнями бюджетів, заборгованості та податковому навантаженні. Моніторинг динаміки цих показників дозволить оцінити реальний податковий потенціал господарюючого суб'єкта та обґрунтованість податкових зобов’язань, покладених на нього, своєчасно виявляти причини зміни оподатковуваної бази, а також платників, які неправомірно знижують податкове навантаження.

Важливим завданням є встановлення виважених критеріїв та вимог щодо надання податкових пільг з метою уникнення необґрунтованих втрат доходів бюджету. Надання податкових пільг доцільно здійснювати в межах пріоритетів державної соціально-економічної політики. Разом з тим, виходячи з досвіду розвинутих країн, доцільним є збереження пільг соціальної спрямованості, а також пільг, спрямованих на інновації та енергозбереження. Підвищення рівня якості оцінки ефективності використання податкових пільг передбачає удосконалення процесу розкриття статистичної інформації та податкової аналітики в розрізі галузей економіки, визначених у державних програмах, що надасть можливість забезпечити прозорість та відкритість формування бюджетних інвестицій. Надання податкових пільг має ґрунтуватись на оцінці інноваційної та інвестиційної діяльності за пріоритетними секторами економіки. Доцільним є визначення характеру податкових пільг, об'єкту їх впливу, створення єдиного реєстру інвестиційних та інноваційних проектів з метою застосування прямих і непрямих заходів державної підтримки стимулювання економіки. Підвищенню результативності надання податкових пільг сприятиме удосконалення фінансового інструментарію, у тому числі методів аналізу, оцінки та фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності організацій з урахуванням зарубіжного досвіду. [11]

Розробка податкової стратегії із врахуванням циклічності соціально-економічних процесів, збалансованості складових податкової системи сприятиме дієвому перетворенню вітчизняної економіки у напрямі інноваційної моделі розвитку.

РОЗДІЛ 1. Особливості побудови та розвитку податкової системи України

1.1 Історичні аспекти розвитку податкової системи

Історія податків сягає своїм корінням глибокої давнини. Податкова система та її розвиток залежать від політичних напрямів, пов’язаних із розвитком суспільних відносин. Механізм сплати податків найкраще характеризує рівень цивілізованості суспільства. Облік та звітність підприємств цілком залежать від податкової системи країни. Створення та подальше функціонування податкових систем у сучасному світі базується на різних принципових засадах, головною метою яких є розроблення концептуальних основ структури національних систем оподаткування. Відповідно, розвиток податкового обліку прямо залежить від розбудови податкової системи.

Сутність розвитку податкового обліку в економічній системі прямо залежить від розвитку податків, вибору бази оподаткування та сплати. Змінюється податкова система, як наслідок — вносяться зміни до наказів про облікову політику підприємств, а відповідно, змінюється звітність. Існує досить багато наукових досліджень, у яких розглядається загальний підхід до проблеми оптимального оподаткування, досліджується розвиток податкової системи, однак недостатньо уваги приділяється розвитку податкового обліку. Виходячи з цього, постає питання: яким чином вносити зміни до податкової системи, а відповідно, до системи ведення податкового обліку, особливо протягом звітного періоду, щоб підприємства мали змогу не приховувати отримані доходи, а були зацікавлені їх сплачувати.

Протягом багатьох століть Україна постійно перебувала під владою інших держав або входила до їх складу. Тому податкові механізми цих держав справляють певний вплив на формування податкової системи України.

Історичний розвиток системи оподаткування України поділяється на кілька етапів.

Перший етап — період Давньоруської держави і Київської Русі. Він характеризується введенням поплужного податку, що пов’язаний з основним землеробським знаряддям (плугом); полюсного та подимного податку, яким обкладалася окрема особа (полюддя) або сім'я (подимне); стягувалися податки на утримання державної влади та церковної парафії; велика кількість податків сплачувалась у вигляді мит.

Другий етап — період Золотоординського ярма, для якого було характерним уведення десятини. Крім того, сплачувався ямський обов’язок, що йшов на утримання численних чиновників з їх почтом.

Третій етап — період Московської держави. Він характеризувався введенням нових податків на території України з метою поповнення імперської казни та пригнічення національних інтересів, а саме подвійного оподаткування — за одиницю оподаткування брався двір — селянське господарство.

В кінці ХIХ ст. і практики, і теоретики, і навіть законодавці досліджували проблеми бухгалтерської звітності. У цей період виникають правила подання публічної звітності., з’являються товариства бухгалтерів, були прийняті закони, що є актуальними і в сучасних умовах господарювання.

Основною податковою звітністю кінця ХІХ та початку ХХ ст. був баланс підприємства, за даними якого проводилися розрахунки з оподаткування прибутку й особистих промислів. Бухгалтерський баланс встановлює рівновагу між дебетом і кредитом, причому розрізняють рахунок балансу вхідного, якщо ним відкриваються комерційні книги, та рахунок балансу вихідного, якщо він виводиться після закінчення рахунків.

Майно (інвентар), яке відображається в балансі, іноді досконально перераховується. Складання інвентарю дуже важливе для того, щоб переконатися, що цифра чистого капіталу, яка зазначається на рахунку балансу, є не тільки результатом арифметичних викладок, а й оцінкою дійсно існуючого майна. Але законодавство, що нормує ведення торгових книг, має на меті не інтереси приватних господарств, а прагне до забезпечення суспільного кредиту, дає інші правла для складання балансу й піклується головним чином про те, щоб баланс указував кредиторам купця точний розмір його активу, його дійсно існуючого майна.

Четвертий етап — період Російської імперії. На цьому етапі був введений особливий збір, тобто по суті - непрямий податок — це плата за торгівлю з крамниць, лотків, розносів тощо. На особливу увагу заслуговує податок введений Петром І - це подушна подать замість подвірної і пов’язана з нею збірна подать з державних селян. Непрямими податками переважно обкладалися сіль, напої, тютюн, введений акциз на буряковий цукор, гас, дріжджі, освітлювальні нафтові масла, сірники та інші товари. 3]

П’ятий етап — період Української Народної Республіки. Під час громадянської війни діяли механізми стягнення податків шляхом обкладання населення добровільними податками, що спрямовувався на розбудову української державності, були введені денікінський та білогвардійський податки, які витрачалися на утримання армії.

Шостий етап — період Української Радянської Соціалістичної Республіки. Використовувався такий механізм стягнення податків, як здавання хліба селянами. Основними видами прямого податку були сільськогосподарський, промисловий, рентний, прибутково-майновий, гербовий збори, мито. Був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі, тобто примусово стягували товарні надлишки в селян. Характерним для років НЕПу було формування хлібного фонду шляхом закупівлі на ринку хліба.

Основними непрямими податками були: акцизи i митний збiр. Цей перiод характеризувався впровадженням податку з обороту, тобто пiдлягали оподаткуванню обороти господарюючих органiзацiй i пiдприємств з продажу ними товарiв. Обороти з виконання робіт і надання послуг оподатковувалися податком з нетоварних операцiй, а по кожному товару податок з обороту сплачувався один раз, вiдповідно, внутрiшнi обороти не підлягали оподаткуванню. Характерною для цього перiоду є повна централiзацiя коштiв і вiдсутнiсть будь-якої самостiйностI пiдприємств у вирiшеннi фiнансових питань, тобто це позбавило господарюючих суб'єктiв свободи в господарюваннi, що призвело країну до фінансової кризи.

Сьомий етап — сучасний. Характерним є формування податкової системи незалежної держави. При формуваннi законодавства України важливим кроком стало визначення системи мiсцевих податкiв i зборiв. Також було прийнято Закон України «Про державний реєстр фiзичних осiб — платників податкiв та iнших обов’язкових платежiв», відповiдно до якого створено реєстр фiзичних осiб — платникiв податкiв та iнших обов’язкових платежiв як автоматизований банк даних. У 1997 р. було введено податковий облiк в Українi. Проблема податкового обліку постала у зв’язку з рiзними пiдходами до визначення фiнансового результату дiяльностi пiдприємств для його власника та фiнансового результату як об'єкта оподаткування. Методологiя розрахунку фiнансового результату однакова — «витрати — випуск», тобто зіставляють усі доходи всi витрати. Реформування податкового облiку триває до сьогоднi. Також з 2000 р. Україна перейшла на мiжнароднi стандарти бухгалтерського облiку, що зумовило суттєвi змiни у веденнi бухгалтерського облiку. Позитивним при переході на мiжнароднi стандарти бухгалтерського облiку є те, що інвестори мають змогу самостійно читати фiнансову звiтнiсть господарюючих суб'єктiв та приймати вiдповіднi рішення щодо вкладення інвестицій.

Водночас бухгалтерський облiк та оподаткування регулюються рiзною нормативною базою, оскiльки мають рiзну мету.

Сутнiсть податкiв і їх мiсце в економiчнiй системi суспiльства змiнюються паралельно з розвитком суспiльних відносин. Механізм сплати податкiв характеризує рiвень цивлiзацiї суспільства. Очевидно, що оподаткуванню повиннi підлягати результати кiнцевої працi, чи, говорячи мовою сучасних бухгалтерiв, має дотримуватися принцип вiдповідностi доходiв i віднесених на них витрат. Однак сьогодення свідчить про iнше: якщо отримав бiльше доходiв, відповідно, сплати бiльше податкiв. Окремим податкам немає аналогiв — це податок на додану вартість, що стягується за ставкою 20% для всiх суб’ектiв господарювання або податок на прибуток за ставкою 25%.

Актуальним є також питання оподаткування прибутку пiдприємств, що регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку», який регламентує склад валових доходiв i валових витрат. Що стосується оподаткування прибутку товаровиробникiв як основного джерела фiнансування пiдприємства, то воно не враховує інтересiв юридичних суб'єктiв господарювання, дiє таке спiввiдношення: чим більший прибуток, тим бiльша величина податку на прибуток в абсолютному виразi. Але оскiльки основним джерелом збiльшення прибутку є зниження валових витрат, то не менш очевидним стає спiввідношення: чим меншi валовi витрати, тим бiльша величина прибутку, а вiдповідно, податку на прибуток в абсолютному виразi. Така ситуацiя не тiльки не забезпечує рацiональних витрат на виробництво продукцiї, а й не створює економiчної зацiкавленостi у виробника зменшувати валовi витрати.

Запровадження в Українi податку на додану вартiсть, а також спроби удосконалення його в 1997 р., знаменували перехiд до класичної форми податку, свідчили про наближення до цивiлiзованих форм і методiв справляння податку.

Однак цi нововведення в Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. зi змiнами та доповненнями стали додатковим податковим тягарем як для юридичних, так i для фiзичних осб, тобто зазнали суттєвих деформацiй i замiсть оптимiзацiї справляння ПДВ дали поштовх до нагромадження проблем, які поступово перетворили податок на найслабшу ланку української податкової системи. Ставки податку змiнювалися зi змiнами потреб держави, при цьому не враховувалася діяльність господарюючих суб'єктів, а також були спроби впровадження спецрахункiв.

Основним негативним ефектом від запровадження спецрахункiв, що викликав найбiльшу критику, є «заморожування» обiгових коштiв підприємств. Це свiдчить про те, що спецрахунки не стали iнструментом вирiшення всiх проблем справляння ПДВ.

Відомо, що основною метою податкової політики є збiльшення доходiв держави i зниження диференцiацiї доходів населення, забезлечення бiльшої соцiальної справедливостi. Принципи податкового перерозподiлу, що дiють у кожнiй країнi, найповнiше відображаються в оподаткуванні iндивуальних доходів. Однак варто визнати те, що єдина ставка оподаткування прибуткового податку, до якої прагнула Україна, не дала позитивних результатiв, сьогоднi вона є скорiше винятком, нiж правилом.

Розвинутi країни свiту завжди враховують життєво важливі витрати громадянина, на якi вiн має право зменшити оподатковуваний дохiд, це стосується також i підприємцiв, котрi скорочують на суму витрат, пов’язаних з веденням бiзнесу, свій оподатковуваний дохід. Звичайнi громадяни зарубiжних країн зменшують доходи на розмiр комунальних платежiв, страхових платежiв, витрат на будiвництво житла, на виховання й освіту дітей тощо. У розвинутих країнах світу звiльняються вiд оподаткування доходи, що не забезпечують мiнiмальних життєвих потреб, а максимальнi ставки податку застосовуються до надвисоких доходiв, що перевищують рiвень, обумовлений у демократичних державах як економiчно й соцiально розумний. Що стосується оподаткування фізичних осіб України, важливо правильно скоригувати валовий і оподатковуваний дохід.

Запроваджений законодавчий акт щодо податку з доходiв фiзичних осіб не дає чітких вiдповідей стосовно зменшення податкового тягара, а навпаки до цього часу вносяться змiни щодо збiльшення сплати податків. Вiдповiдно, нововведення в оподаткуваннi фiзичних осiб також вплинули на змiну ведення бухгалтерського облiку: змiнилася ставка оподаткування, база оподаткування, а також податкова соціальна пільга та пiльги щодо дітей, інвалідiв i чорнобильцiв.

Податкове законодавство України повинно постiйно розвиватися, змiнюватися, реагуючи на реалiї життя. Досить тривалий час вiдбуваються дебати щодо зниження ставки податку на додану вартiсть, що буде компенсатором запровадження жорсткiшої системи його адмінiстрування, а також автоматичного вiдшкодування ПДВ окремiй групi платників (спочатку до зазначеної групи пропонувалося зарахувати великих платникiв, потiм — сумлiнних). Ця ідея є досить правабливою, оскiльки сприяє створенню передумов для розв’язання такої гострої проблеми, як зміцнення податкової дисциплiни і зменшення недоплати податку. Однак в умовах корупції преференцiї можуть сприяти не розв’язанню проблеми з ПДВ, а лише «модернізації» наявної iндустрiї вiдшкодування. Тому сьогодення потребує обмеження будь-яких преференцiй, оскiльки вони є живильним пiдгрунтям для корупцiї, інструментом, за допомогою якого полiтики i бюрократія забезпечують перерозподiл ВВП на користь окремих бiзнесових груп, що користуються їх підтримкою.

Основними недолiками чинної податкової системи є її надмiрна заплутанiсть (як теоретичних тлумачень, так і в практичному застосуваннi), велика кiлькiсть податкiв, високi ставки. Тобто на сьогоднi податкова система продовжує виконувати лише фiскальну функцiю. У цiлому вона потребує упорядкування і перегляду податкових ставок. При цьому необхiдно враховувати, що Податковий кодекс — дуже складний документ, оскiльки вiн втручається у сферу численних суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi. Важливо дуже виважено сформувати його за змiстом, гармонiзуючи iнтереси держави, юридичних i фiзичних осiб.

Великi надiї платники податкiв покладали на введення Податкового кодексу. Новий Податковий кодекс повинен звільнитися вiд недолiкiв чинної податкової системи, зберегти все раціональне, врахувати нагромаджений позитивний досвiд, стабiлiзувати систему податкiв.

Податковий кодекс повинен бути надiйним гарантом стабiльностi вітчизняного податкового законодавства, його адаптацiї до правового поля єдиної системи, а також запорукою подальшого інтегрування України у свiтове співтовариство.

Надiї платникiв податкiв поки що не виправданi, тому що до цього часу вносяться змiни до проекту Податкового.

1.2 Види податків податковий система реформа бюджетний Податок є одним з головних понять фінансової науки. Чинна правова база з питань оподаткування містить таке визначення податку: «Під податком та збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування».

Податки встановлюються виключно державою на підставі закону, за юридично закріпленими правилами. Податки, порівняно з іншими обов’язковими платежами, мають ряд характерних ознак.

По-перше, податки — це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість податку виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника, тобто необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви. По-друге, при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Іншими словами, податкові надходження мають, як правило, односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП від юридичних і фізичних осіб до держави. По-третє, податку властива індивідуальна безоплатність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу. По-четверте, для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки. По-п'яте, податок — категорія не тільки економічна, але й правова. Правовий зміст категорії податку проявляється через систему специфічних зобов’язань, правових норм, інститутів. По-шосте, податки є невід'ємним атрибутом держави, який встановлюється для фінансового забезпечення виконання нею своїх функцій і соціально-економічної підтримки населення та господарських структур. Основним законодавчим актом, який визначає основні терміни та загальні положення оподаткування в Україні, є Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 року (зі змінами та доповненнями).

Законом також визначено принципи побудови податкової системи України та перелік видів податків і зборів, які справляються на території України. В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Одним із видів податків є непрямі податки, що включаються до ціни товарів та послуг як надбавка до них і сплачуються за рахунок такої надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Вони поділяються на два види: акцизи та мито. У свою чергу, акцизи можуть носити універсальний та специфічний характер. До універсальних акцизів відносять податок на додану вартість, податок з обороту та податок з продажу; до специфічних акцизів — акцизний податок. Нині в Україні застосовується така форма універсального акцизу, як податок на додану вартість, а також мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) — це податок, який нараховується та сплачується на кожному етапі просування товару від виробника до кінцевого споживача і пливає на процеси ціноутворення та на структуру споживання. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання та кредиту звітного періоду.

Акцизице непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів. На відміну від ПДВ, який включається до ціни на кожному етапі просування товарів від виробника до кінцевого споживача, акцизний збір закладається один раз, як правило, на кінцевому етапі виготовлення підакцизних товарів. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Цей перелік останнім часом значно скорочений і на сьогодні включає чотири підакцизних товарів: алкогольні напої та пиво, тютюнові вироби, транспортні засоби та нафтопродукти. Взагалі, акцизам у сучасній фінансовій науці відводиться особливе місце, адже саме вони є найбільш фіскально значимими для бюджетів різних рівнів. Непрямі податки та їх складова — акцизи — є важливим інструментом регулювання економіки будь-якої держави в галузі фінансів і найважливішим елементом фінансових відносин на всіх рівнях — держави, підприємств, громадян. Універсальними акцизами оподатковуються усі групи товарів (з окремими виключеннями), їх встановлюють для всіх виробництв, а сплачують всі споживачі. Специфічні акцизи встановлюються лише на окремі групи товарів і, зазвичай, їх стягнення пов’язано з необхідністю регулювання споживання окремих товарів. Серед усіх видів акцизів саме специфічний акциз був першим із непрямих податків, який коли-небудь застосовувало людство. Основною метою запровадження такого податку було забезпечення надходжень до казни через оподаткування окремих груп товарів. Платниками акцизного збору можуть бути:

Суб'єкти підприємницької діяльності, а також філії, відділення — виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

Нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва та осіб, прирівняних до них згідно з законодавством;

Будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

Юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, коригування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів;

Фізичні особи — резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні товари або предмети на митну територію України у вигляді супроводжуваного або несупроводжуваного багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні товари, переслані з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжуваного багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством.

Мито — це податок на товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України. Платником мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню. Об'єктом оподаткування митом, в залежності від виду ставки, є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщують через митний кордон країни, чи кількість товарів. В залежності від напряму руху товарів та митної політики держави встановлені такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне.

В зв’язку з діленням податків на прямі та непрямі фінансова наука обговорювала їх переваги та недоліки, що мело значення для побудови податкової системи. А. Сміт вважав, що прямому оподаткуванню повинні підлягати всі види доходів. Аналізуючи непрямі податки, в першу чергу на предмети першої необхідності, А. Сміт дійшов висновку, що утримання останніх сприяє скороченню виробництва. Але при цьому А. Сміт стверджував, що без непрямих податків держава залишиться без доходів, «тому вона має вагомі причини не відміняти таких податків».

Д.Рікардо не додавав значення класифікації податків, вважаючи, що всі податки сплачуються з прибутку і лише деякі - з поземельної ренти.

Ж.Сисмонді вважав, що головним недоліком непрямих податків (на споживання) є їх непропорційність доходам платників при здійсненні витрат.

На перший погляд, перевагою непрямих податків, які включаються в ціну товару, є їх непомітність для споживача. Наприклад, купуючи кілограм солі чи кави, покупець не задумується над тим, що він сплачує в ціні податок. Разом з тим зі світової практики податкового регулювання відомо про недостатньо неоднорідний вплив непрямих податків на економіку. Непрямі податки є одним з вагомих ціноутворюючих факторів, що нерідко створюють негативний вплив на ринкову кон’юнктуру.

Проте не можна не враховувати і достатньо позитивний вплив непрямого оподаткування на структуру споживання (наприклад, через механізм стягування акцизів по алкогольній продукції).

Система українського оподаткування спирається на підсистему непрямого, внаслідок того, що майже 70% традиційних доходів радянського бюджету наповнювали непрямі податки та труднощів при переході до ринку, де змінилися основи податкової системи. 2]

Ще одним засобом оподаткування є прямий податок, що встановлюється безпосередньо щодо платника. Розмір прямих податків залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. До них належать: подушний податок, прибутковий податок, майновий податок, податки на спадщину та дарування. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать: земельний податок, домовий податок, промисловий податок та податок на грошовий капітал. Ніні в Україні застосовуються податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел.

В останній час в економічній пресі багато уваги приділяється ролі прибуткового оподаткування, яке відноситься до категорії прямих податків. Доходи державного бюджету на 2015 рік, сформовані за рахунок податкових надходжень, складуть 365,6 млрд грн, що вище від фактичних показників податкових надходжень у 2014 році.

За даними Мінфіну, найбільші надходження до загального фонду державного бюджету в січні-грудні 2014 року становили:

— податок на додану вартість (збір) з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) — 80 685,1 млн. грн., на 3540,7 млн. грн., або на 4,2 відсотка менше за аналогічний період минулого року;

— податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів — 107 287,3 млн. грн., що на 10 743,5 млн. грн., або на 11,1 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

— податок на прибуток підприємств — 39 805,9 млн. грн., що на 14 444,0 млн. грн., або на 26,6 відсотка менше за аналогічний період минулого року;

— акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), включаючи особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами — 25 668,7 млн. грн., що на 1612,6 млн. грн., або на 6,7 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

— плата за користування надрами — 18 199,1 млн. грн., що на 5178,8 млн. грн., або на 39,8 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

— ввізне мито — 11 038,1млн. грн., що на 57,3 млн. грн., або на 0,5 відсотка менше за аналогічний період минулого року.

У січні-грудні 2014 року кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України «Про Національний банк України» становили 22 807,3 млн. гривень. Проти аналогічного періоду минулого року надходження зменшились на 5500,8 млн. грн., або на 19,4 відсотка.

До спеціального фонду державного бюджету за 12 місяців 2014 року надійшло 46 304,5 млн. грн., що на 1349,9 млн. грн., або на 2,8 відсотка менше ніж за аналогічний період минулого року, у співставних умовах (без врахування відшкодування ПДВ у сумі 6,9 млрд. грн. по спеціальному фонду державного бюджету за рахунок випуску ОВДП) більше на 5533,6 млн. грн., або на 11,6 відсотка.

Зростання доходів спеціального фонду державного бюджету у співставних умовах проти січня-грудня 2013 року в основному обумовлене збільшенням надходжень від акцизного податку з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) на 7220,7 млн. грн. та запровадженням у 2014 році сплати збору з купівлі іноземної валюти в безготівковій та/або готівковій формі, від якого надійшло у січні-грудні 6658,5 млн. гривень.

Власні надходження бюджетних установ становили 21 957,5 млн. грн., що на 7074,5 млн. грн., або на 24,4 відсотка менше ніж за аналогічний період 2013 року, та пов’язано із надходженням у січні-грудні 2013 року коштів від залучення Державним агентством автомобільних доріг України кредиту під гарантію уряду в сумі 6,0 млрд. грн., тоді як у 2014 році такі кошти не надходили.

1.3 Структура системи оподаткування Без сумнiву, для реформування системи оподаткування в Українi необхiдно використати досвiд економiчної науки всiх епох. Враховуючи особливостi системи оподаткування України, сформованої на постсоцiалiстичному просторi, її фiскальний характер сьогоднi, для вiдродження регулюючої i стимулюючої функцiї пропонуються такi принципи оподаткування:

1. Принцип однозначної визначеностi податку. Як говорив геніальний А. Смiт: «3 досвiду всiх народiв нiщо не приносить такого великого зла, як найнезначнiша невизначенiсть у податку». В Українi ж, i це визнають усi учасники податкового процесу, неоднозначне, а часто навiть i множинне тлумачення законодавчих норм з питань оподаткувания давно вже стало нормою життя.

2. Принцип рiвностi в опадаткуваннi. Цей принцип має означати абсолютно рiвнi обов’язки громадян суспiльства сплачувати податки, рiвну (однакову) вiдповiдальнiсть всiх громадян перед законом за несплату податку. Податки мають сплачувати всi, нiхто не може буги звiльнений вiд сплати податкiв повнiстю. В законодавствi можуть бути тiльки певнi знижки (зменшення) та розстрочки при сплатi податкiв.

З. Принцип подоходностi податку. Цей принцип має означати, що податок виникає тiльки там, де виникає доход. Немає доходу — немає i податку Україна ж при побудовi власної системи оподаткування вiдступила вiд цього принципу, засновуючи податки. якi не мали нiчого спiльного з доходом, як наприклад:

— комунальний податок (податок з підприємств за кожного штатного працiвника);

— податок на рекламу (підприємство, замовляючи рекламу, може зовсiм не отримати вiд неї доходу, або навiть мати збитки, але повинне сплачувати податок);

— податок на символiку (аналогiчно немає нiякого прямого зв’язку з можливим чи неможливим доходом, а податок сплачуеться) та iншi.

Недотримання цього принципу спричинює неприйняття, вiдторгнення платниками таких податкових законiв, i, як наслiдок, — ухилення вiд сплати податкiв, тiнiзацiя економiки.

4. Принцип справедливостi. Принцип податкової справедливостi полягає в тому, що оподаткування орiєнтується на економiчну платоспроможнiсть. Це означає, що оподатковуватись мають доходи, якi залишаються у людини пiсля задоволення основних життєвих потреб. Зазначений принцип є головним у побудовi податкових систем багатьох розвинених країн свiту. На жаль, в Українi вiн також не виконується, про що яскраво свiдчить досвiд прибуткового оподаткування громадян, коли встановлюється неоподатковуваний мiнiмум значно менший вiд мiнiмальної заробiтної плати, яка, у свою чергу, менша вiд прожиткового мiнiмуму.

5. Принцип рснтабельностi податку. Будь-який податок, збiр, обов’язковий платiж має приносити значно бiльший дохiд, нiж витрати на його адмiнiстрування. Для кожного податку повинна визначатись ефективнiсть, рентабельнiсть — економiчнi показники. Для ефективностi справляння податку формула рентабельностi може мати такий вигляд:

R = 100 — (Витрати із стягнення / Сума податку) 100.

6. Принцип мiнiмізацiї витрат при стягненнi податкiв. Органiзацiя адмiнiструвания податкiв має вимагати мiнiмально можливих витрат.

7. Принцип зручностi. Кожен податок слiд стягувати тодi, коли платниковi найзручнiше його платити (А. Смiт).

Принципи виконують роль стандартiв податкової системи, провiдних настанов щодо проведения податково полiтики та розробки технологiй оподаткувания.

З моменту проголошення України незалежною державою вона забезпечує проведення ефективної податкової політики згідно з Конституцією України.

Податкова політика як інструмент державного регулювання економічних та соціальних процесів забезпечує інтереси держави, підприємницьких структур та громадян, але, як показує практика податковій політиці властивий низький рівень функціонування сучасної моделi оподаткування підприємства, її невiдповідністъ вітчизняному розвитку підприємств в Україні. Оскільки сучасна податкова політика України розроблялася та реалізувалася без достатнього практичного досвіду, враховуючи постійні зміни та доповнення до податкових ставок без прогнозованого впливу цього процесу на ділову активність підприємницького сектора, рівня прибутку підприємства, розмірів пільг тощо. Саме тому покращення сучасного стану податку на прибуток підприємства знаходиться в числі найважливіших соціально-економічних проблем, від швидкого вирішення яких великою мірою залежить подальший розвиток малого та середнього 6ізнесу в Україні.

Це дозволяє максимально наблизитися за своїми обсягами до найбільш значного за розмірами в доходах бюджету податку з доходів фізичних осіб. Податок на прибуток, який стягується в Україні, має дуже велике фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено, перш за все, пропорціями в розподiлі валового нацiонального продукту, що склалася історично в централізовано-плановій економіці. Основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну — податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. У нинішніх умовах ймовірним є поступове вирівнювання між фондом споживання і фондом нагромадження, наслідком чого стане збільшення бюджетного значення податку на доходи з фізичних осіб і зменшення податку на прибуток підприємств. 1]

Податок на прибуток підприємства, крім великого фіскального значення, має й широкі можливостi для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив можна здійснюватися як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльностi, так і у виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено його великим бюджетним значенням, внаслідок цього і застосовуєтъся крайня ставка податку на прибуток підприємств. У результаті проведення реформування податкової системи України у 2002;2005 роках змінилася методика, ставка та порядок адміністрування податку на прибуток підприємств.

Для України дуже важливим на сьогодні є вдосконалення податку на прибуток підприємства, який має бути необхідністю забезпечення достатніх державних надходжень.

Податки завжди залишалися спiрним питанням для обговорення щодо функціонування їх чи ні, навіть 33% пiдприємцiв до складу податкiв України відносяться позитивно й 67% - негативно, тому державi слiд звернути увагу на це, оскільки, можливо, таке вiдношення до податкiв у деякiй мiрi має вiдношення пiдприємцiв до сплати податкiв.

Першочерговим кроком до удосконалення функцiонування податку на прибуток пiдприємства є виявлення витокiв i сфер прояву протистояння iнтересiв держави та платника податкiв, серед одних найбiльшим витоком на сьогоднi можна вважати вiдсутність єдиного Податкового кодексу, проте Президент, Кабiнет мінiстрів, Верховна Рада поступово починають реалізувати цей недолiк. Обговорення та ухвалення Верховною Радою України концепцiї реформування податку на прибуток пiдприємства повинно стати першим етапом прийняття Податкового кодексу.

З метою детального ознайомлення з проблемою функцiонування податку на прибуток підприємства було проведено анкетування серед пiдприємцiв, зокрема на запитання, якою, на їх думку, має бути ставка податку на прибуток .

Відношення підприємців до нинішньої ставки податку на прибуток підприємств За результатом 59% опитаних вважають, що ставка податку на прибуток має дорiвнювати 0−20%, 33% опитаних вважають, що ставка має становити 21−40%, та 8% твердять про ставку податку 41−60%.

Висока ставка податку призводить до приховування прибутківта ухилення вiд оплати податкiв пiдприємством, а це є основною причиною збiльшення вiдтоку прибутку у тiньову економiку. Передусiм наобхідно встановити реальну ставку оплаченого податку, компенсувати його оборот, щоб на ускладнювати обчислення податку на прибуток пiдприємства.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що в Українi майже 50% підприємств, які здійснюють підприємницьку діяльність, щорічно не оплачують податку на прибуток підприємства на суму 6 млрд.грн. До того ж результатом анкетування на запитання, якби ставка вiдповідала вибраному варіанту попереднього питання, то чи була б ймовiрність того, що вони приховували б свої прибутки .

Ймовірність приховування своїх прибутків підприємцями після зміни відсоткової ставки податку на прибуток підприємства.Результат був очiкуваний, оскiльки 75% опитаних стверджують, що вони не будуть приховувати своїх прибутків, 17% вважають, що вони б приховували свої прибуток, і лише 8% опитаних відносяться до тієї категорiї, які вбачають залежнiсть від податкового законодавства.

Таким чином, ставка податку має бути зменшеною, звiдси знизиться високе податкове навантаження на прибутки суб'єктiв господарювання. Причому зниження ставки податку на прибуток має відбуватися поступово, оскiльки через це може виникнути рiзке зниження надходжень до державного бюджету, тому це має стати предметом грунтового аналiзу держави.

Одним з недолікiв при нарахуваннi та сплаті податку на прибуток пiдприємства є необґрунтоване розширення податкових пiльг, в разультаті яких затримується поповнення державного бюджету, звiдси, ускладнюється робота податкових органів. Досвід розвинутих країн свідчить, що поширення форми пiдтримки пiдприємства, як пільги на податок з прибутків підприємства, не є перспективною. Діюча система оподаткування передбачає досить широке коло пільг для пiдприємства. Скасування пiльг на податок з прибутку підприємства дасть змогу створення основних умов для здорової економіки. Так, необхідно зазначити, що за умови вiдмови від пiльг можна з впевненістю знижувати ставку податку на прибуток, тобто якщо ставка податку на прибуток підприємств не є високою, а податкова система є обґрунтованою, то підприємства зможуть обiйтися і без пiльги, оскiльки встановлена пльга не є вагомим показником стимулювання. Принаймні, якщо пiльга вже функцiонує, то це має вiдбуватися протягом визначеного термiну, або поетапне її обмеження чи взагалi скасування. Хоча можливе лише встановлення амортизаційних пiльг платникам податку на прибуток підприємства. 2]

Отож, виходячи з рiвня економiчного розвитку України потрiбно переглянути доцiльністъ пiльг податку з прибутку підприємства, оскiльки скасування безпiдставних податкових пільг дасть поштовх до створення фiнансової могутностi ринкової економiки держави.

РОЗДІЛ 2. Оцінка діючої податкової системи України

2.1 Нововведення до податкової системи України Закон України № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)» підписаний Президентом і опублікований в «Голосі України» 31 грудня 2014 р. Таким чином, уже 1 січня 2015 року він набув чинності.

Серед основних змін, внесених цим Законом:

1. Скорочено кількість податків та зборів.

Так, до загальнодержавних податків належать:

· податок на прибуток підприємств;

· податок на доходи фізичних осіб;

· податок на додану вартість;

· акцизний податок;

· екологічний податок;

· рентна плата;

· мито.

До місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів — збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Окрім того, вони вирішують питання щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених ПКУ, забороняється.

2. Податок на прибуток Зокрема, уточнено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно НП (С)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухобліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 млн грн, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Такий платник податку може прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про це слід зазначити у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років.

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухобліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує 20 млн грн, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці.

Основна ставка податку на прибуток не змінилася і становить 18%.

3. Податок на доходи фізосіб Встановлено такі ставки ПДФО:

— 15% - якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати (тобто 12 180 грн);

— якщо ж база оподаткування в календарному місяці перевищує 10-кратний розмір мінімальної зарплати, то до суми такого перевищення застосовується ставка 20% (раніше було 17%).

До доходу у розмірі до 120 мінімальних зарплат буде застосовуватись ставка 15%; понад 120 розмірів мінімальної заробітної плати — 20%.

Також вводиться оподаткування так званих пасивних доходів, зокрема, дивідендів, процентів, роялті. Зокрема, ставки податку на пасивні доходи до бази оподаткування встановлюються у таких розмірах:

— 20% - для пасивних доходів, у тому числі нарахованих у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, що виплачуються ІСІ;

— 5%- для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами — платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування).

Норму пп. 169.1.1 ПКУ, згідно з яким розмір податкової соціальної пільги дорівнює 100% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць) (розд. XIX ПКУ), перенесено на 1 січня 2016 року.

4. Податок на додану вартість Збільшено «поріг» обов’язкової реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ до 1 млн грн (раніше — 300 тис. грн).

Окрім того, передбачено тестовий режим застосування електронної системи адміністрування ПДВ з 1 лютого до 1 липня 2015 року. У розділі ХХ «Перехідні положення» уточнено, що з 1 лютого 2015 року реєстрації в ЄРПН підлягають всі податкові накладні та Розрахунки коригування (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

У перехідному періоді до платників податків не будуть застосовувати штрафи за порушення термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі.

5. Спрощена система оподаткування Зменшено кількість груп платників єдиного податку з 6-ти до 4-х:

перша група — фізособи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300 000 гривень (раніше — 150 000 грн);

друга група — фізособи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; а обсяг доходу не перевищує 1 500 000 грн (раніше — 1 000 000 грн).

третя група — фізособи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юрособи — суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20 000 000 грн;

четверта група — сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка с/г товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75%.

Зверніть увагу! Платники єдиного податку третьої - шостої груп, які перебували на обліку в контролюючих органах до 1 січня 2015 року, з 1 січня 2015 року вважаються платниками єдиного податку третьої групи.

Розширено коло осіб, які зобов’язані застосовувати касові апарати. Тепер обов’язок застосування РРО поширюється також і на підприємців ІІ та ІІІ груп (фізособи) спрощеної системи, крім тих які, здійснюють діяльність на ринках та продаж товарів дрібнороздрібної торговельної мережі через засоби пересувної мережі. При цьому мораторій на перевірки стосовно питань застосування РРО такими підприємцями встановлено до 2017 року.

6. Військовий збір Продовжено дію військового збору до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України. Уточнено також, що об'єктом оподаткування військовим збором є усі доходи, визначені статтею 163 ПКУ.

7. Для роздрібної торгівлі підакцизними товарами вводиться акцизний податок Ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.

8. Змінено об"єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Пільги із сплати податку передбачено:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 180 кв. метрів.

Сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, встановлена цим підпунктом. 7]

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

9. За престижні автомобілі сплачуватиметься транспортний податок:

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку — 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, Транспортний податок сплачується:

а) фізичними особами — протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (податкове повідомлення — рішення вручається до 1 липня);

б) юридичними особами — авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації";

Законом України від 29.12.2014 р. № 77-VIII створено єдиний Фонд соціального страхування шляхом об'єднання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування України здійснюватиме керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадитиме акумуляцію страхових внесків, контролюватиме за використанням коштів, забезпечуватиме фінансування виплат за цими видами соціального страхування та здійснюватиме інші функції згідно з затвердженим статутом.

Утримання Фонду здійснюватиметься за рахунок коштів, що надійшли від єдиного внеску, а не за рахунок держбюджету. Кабмін вважає, що це підвищить ефективність управління в сфері зайнятості та соцстрахування, скоротить й оптимізує витрати на управління та спростить обслуговування застрахованих осіб і роботодавців.

Крім того, Закон вносить суттєві зміни до Закону про ЄСВ:

1. Члени сімей фізосіб-підприємців, які беруть участь у провадженні підприємницької діяльності, виключаються з переліку платників єдиного внеску;

2. Підприємці, і на загальній системі і на єдиному податку, зобов’язані платити мінімальний ЄСВ навіть за місяці, в яких вони взагалі не отримували доходів;

3. Збільшуються розміри штрафів:

· за несплату (несвоєчасну сплату) єдиного внеску — з 10% до 20% від своєчасно не сплачених сум;

· за донарахування податковою своєчасно не нарахованого ЄСВ — з 5% до 10% від донарахованої суми за кожний повний або не повний звітний період, але не більше 50% від донарахованого ЄСВ.

Крім того встановлено штраф за неподання звіту з ЄСВ — 170 грн (10 н.м.д.г.) і 1020 грн (60 н.м.д.г) за повторне порушення.

3. Роботодавці тепер зобов’язані платити ЄСВ не менше мінімального (розрахований з мінімальної зарплати встановленої законодавством), не залежно від суми нарахованої зарплати. Це, щоправда, не стосується виплат за неосновним місцем роботи.

4. Роботодавці - підприємства та підприємці, які виплачують зарплату або винагороду за договором ЦПХ, — мають право платити ЄСВ (нарахування на ФОП) за ставками з урахуванням понижуючого коефіцієнту (не менш 0,4 для 2015 року), якщо роботодавець дотримується наступних умов:

база ЄСВ за період, за який проводиться нарахування, як мінімум в 2,5 рази

· більше середньомісячної бази нарахування ЄСВ за 2014;

· середня зарплата по підприємству збільшилася не менше як на 30% порівняно з середньою зарплатою за 2014;

· середній платіж за працівника (іншу застраховану особу) після застосування коефіцієнта) становить не менше 700 грн;

середня зарплата по підприємству становить не менше ніж 3-х кратний розмір мінімальної зарплати.

Продовжено мораторій на перевірки бізнесу Законом України № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)» встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізосіб — підприємців з обсягом доходу до 20 млн гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабміну, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Проте це обмеження не поширюється :

· - з 1 січня 2015 року:

на перевірки госпсуб'єктів, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

· - з 1 липня 2015 року:

на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи — підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування РРО.

Водночас Законом від 28.12.2014 р. № 76 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня — червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки. 5]

2.3 Особливості справляння прямих податків Зміни в оподаткуванні доходів фізосіб у 2015 році

Насамперед зауважимо, що таких кардинальних змін у законодавстві, як ті, котрі ми отримали останніми днями минулого року, давно вже не було. У матеріалі ми проаналізуємо основні нововведення, пов’язані з ПДФО. Змін чимало, тому серед них виділимо такі категорії:

· зміна ставок ПДФО;

· зміни в оподаткуванні пасивних доходів;

· зміни в оподаткуванні виграшів і призів;

· зміни в оподаткуванні пенсій тощо.

Розглянемо всі ці нововведення почергово.

Збільшена ставка ПДФО Замість 17% — 20%. Правила застосування підвищеної ставки не змінилися: якщо база обкладення ПДФО для місячного оподатковуваного доходу не перевищує 10-кратного розміру мінзарплати, установленої законом станом на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році —12 180 грн), застосовується ставка ПДФО 15%. У разі якщо база обкладення ПДФО, визначена з урахуванням п. 164.6 ПКУ, перевищує розмір десяти мінзарплат — до суми перевищення застосовують ставку 20%. Відповідні зміни внесено до п. 167.1 ПКУ.

Отже, замість звичних 17% податку на доходи, із 1 січня 2015 року ставка ПДФО підвищена до 20%.

Застосування подвійної ставки ПДФО (30%). Подвійний розмір ставки, визначеної абз. 1 п. 167.1 ПКУ (30%), застосовується до доходів, нарахованих як виграш чи приз (окрім виграшів, призів у лотерею) на користь резидентів або нерезидентів. Раніше серед винятків, прописаних у п. 167.3 ПКУ, були також виграші в державну та недержавну грошові лотереї та виграші гравця (учасника), отримані від організатора азартної гри.

Тож виграші від азартної гри з нового року також обкладаються ПДФО за спеціальною ставкою — 30%. Крім того, зважаючи на те що пп. 165.1.46 ПКУ вилучили, виграші та призи в державну та недержавну грошові лотереї підлягають оподаткуванню в повній сумі за ставкою 15%. Звільнення від обкладення ПДФО суми виграшу в державну грошову лотерею в розмірі, що не перевищує 50 мінімальних зарплат, з 01.01.2015 р. уже не діє.

Ставку ПДФО в розмірі 10% для зарплати шахтарів скасували. Адже вилучено п. 167.4ПКУ, яким була запроваджена пільгова ставка ПДФО (10%) для обкладення ПДФО зарплати шахтарів — працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві й уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, якщо вони зайняті на підземних роботах протягом повного робочого дня та 50% і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у вугільній промисловості.

Зміни в оподаткуванні пасивних доходів До пп. 164.2.8 ПКУ внесено зміни, згідно з якими до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються пасивні доходи (крім визначених у пп. 165.1.41 ПКУ). Перелік пасивних доходів наведений у пп. 167.5.3 ПКУ.

Тож із 1 січня 2015 року за ставкою 20% обкладаються ПДФО такі пасивні доходи:

· проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;

· проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках;

· інші проценти (у тому числі дисконтні доходи);

· процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

· плата (відсотки), що розподіляється згідно із пайовими членськими внесками членів кредитної спілки;

· дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону, доходи у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування;

· дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами);

· відсотки (дисконт), отриманий власником облігації від їх емітента;

· дохід за сертифікатом фонду операцій із нерухомістю та дохід, отриманий платником податку в результаті викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій із нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

· інвестиційний прибуток, включаючи прибуток від операцій з облігаціями внутрішніх державних позик, у тому числі від зміни курсу іноземної валюти;

· роялті.

Як бачимо, з 2015 року перелік пасивних доходів, які оподатковуються за ставкою 20%, доповнено, зокрема, інвестиційним прибутком (пп. 170.2.9 ПКУ), роялті (пп. 170.3.1 ПКУ) йіншими процентами (тобто не лише за банківськими вкладами), у т.ч. дисконтних доходів (пп. 170.4.3 ПКУ).

У спецнормі щодо обкладення процентів по банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунках, ощадних (депозитних) сертифікатах, вкладах (депозитах) членів кредитної спілки (абз. 2 пп. 170.4.1 ПКУ) досі йдеться про обкладення ПДФО таких доходів за ставкою 15% відповідно до абз. 1 п. 167.1 ПКУ. Найімовірніше, це упущення авторів Закону № 71. Адже щойно перелічені види процентів є пасивними доходами, які згідно з пп. 167.5.1 ПКУ мають обкладатися за ставкою 20%. Вони не можуть обкладатися за ставкою 15%, оскільки ставки, визначені пп. 167.1 ПКУ, не застосовуються до доходів, прописаних у п.п. 167.2−167.6 ПКУ, про що чітко мовиться в абз. 4 п. 167.1 ПКУ.

На окрему увагу заслуговують дивіденди, правила оподаткування яких теж дещо змінилися з 01.01.2015 р.:

· для дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами — платниками податку на прибуток підприємств, ставку податку на доходи зберегли на рівні 5% (пп. 167.5.2 ПКУ);

· дивіденди, нараховані по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, що виплачуються інститутами спільного інвестування, обкладають ПДФО за ставкою 20% (пп. 167.5.1 ПКУ);[3]

· дивіденди за привілейованими акціями, як і раніше, згідно з пп. 170.5.3 ПКУприрівнюються до зарплатних виплат й обкладаються ПДФО за ставкою 15% (20%).

· Як бачимо, у разі виплати дивідендів єдинниками ставка ПДФО становить 20%. Законотворець лояльно поставився лише до платників податку на прибуток.

Стосовно іноземних дивідендів (дивідендів з іноземним джерелом нарахування або нарахованих нерезидентами), то норму абз. 2 пп. 170.11.1 ПКУ, яка дозволяла їх оподатковуватиза ставкою 5%, виключено. Тож виходить, що з нового року такі іноземні дивіденди обкладаються як пасивні доходи — за ставкою ПДФО 20%.

Дивіденди остаточно обкладаються податковим агентом під час їх нарахуванняплатнику податку (пп. 170.5.4 ПКУ). Тому дивіденди, нараховані в 2014 році, обкладаються за старими правилами із застосуванням ставки 5%.

Оподаткування виграшів і призів По-перше, податковим агентом платника податку під час нарахування (надання) на його користь доходу у вигляді виграшів у букмекерському парі та в парі тоталізатора тепер також є особа, яка здійснює це нарахування (виплату) (пп. 170.6.1 ПКУ).

По-друге, податковий агент — оператор лотереї щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, має сплачувати до бюджету загальну сума податку, нарахованого за ставкою 15%, із загальної суми виграшів (призів), виплачених за податковий (звітний) місяць гравцям у лотерею (пп. 170.6.2 ПКУ). Такі податкові агенти у формі № 1ДФ відображають загальну суму нарахованих (виплачених) у звітному податковому періоді доходів у вигляді виграшів (призів) і загальну суму утриманого з них ПДФО. Інформація про суми окремого виграшу, суми нарахованого на нього податку, а також відомості про фізичну особу — платника податку, яка одержала дохід у вигляді виграшу (призу), уформі № 1ДФ не зазначається (абз. 2 пп. 170.6.2 ПКУ).

По-третє, під час нарахування (виплати) доходів у вигляді виграшів у лотерею або в інших розіграшах, які передбачають попереднє придбання платником податку права на участь у таких лотереях чи розіграшах, до уваги не беруться витрати платника податку у зв’язку з отриманням такого доходу (пп. 170.6.4 ПКУ).

По-четверте, доходи у вигляді виграшів і призів остаточно обкладаються під час їх виплатий за їх рахунок (пп. 170.6.5 ПКУ).

Оподаткування пенсій

Із 1 січня 2015 року пенсії (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячне довічне грошове утримання, що одержуються із ПФУ чи бюджету, підлягають обкладенню ПДФО за ставками 15% (20%) — у частині, що перевищує 3 розміри мінзарплати (у 2015 році — 3654 грн). До 01.01.2015 р. під обкладення ПДФО потрапляла лише частина пенсії, що перевищувала 10 000 грн (пп. 164.2.19 ПКУ).

У разі якщо розмір пенсії не перевищує 3654 грн, її не включають до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та не обкладають ПДФО (пп. «е» пп. 165.1.1ПКУ).

Щодо недержавного пенсійного страхування, то в пп. 164.2.16 ПКУ уточнено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається також дохід у вигляді сум пенсійних внесків, страхових платежів, у т.ч. за договорами добровільного медичного страхування та за договором страхування додаткової пенсії, сплачений будь-якою особою-резидентом за платника податку чи на його користь.

Тож страхові платежі за договорами добровільного медичного страхування та за договорами страхування додаткової пенсії тепер підлягають обкладенню ПДФО. Потрапили під податковий прес і внески роботодавців-резидентів за договорами довгострокового страхування життя, які прибрали із винятків, передбачених пп. «в» пп. 164.2.16 ПКУ, щодо звільнення від обкладення ПДФО.

Тож, починаючи із 01.01.2015 р. внески роботодавців за своїх найманих працівників за договорами довгострокового страхування життя, незалежно від розміру таких внесків, включаються до загального (річного) оподатковуваного доходу платників податків — найманих працівників.

Перерахунок ПДФО Загалом зміни стосовно перерахунку є суто технічними. В абз. 5 пп. «є» п. 176.1 ПКУ ставку 17% замінили на ставку 20%. До того ж в абз. 6 згаданого підпункту уточнено, що від'ємна різниця податку (отримана в результаті перерахунку) підлягає поверненню платнику податку в порядку, установленому ПКУ.

Розмір податкової соціальної пільги У попередній редакції абз. 8 п. 1 «Прикінцевих положень» ПКУ було зазначено таке: до 31 грудня 2014 року податкова соціальна пільга, згідно з п. 169.1 ПКУ, надається в розмірі, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць) для будь-якого платника податку. Із 1 січня 2015 року розмір пільги планували підвищити до 100% розміру такого прожиткового мінімуму. Однак у зв’язку зі складною економічною ситуацією введення податкової соцпільги в розмірі 100% тепер перенесли на 2016 рік (п. 117 Закону № 71).

Таким чином, упродовж 2015 року розмір податкової соцпільги становитиме (як і у 2014 році) 609 грн.

Інші зміни Надання нерухомості в оренду. У матеріалі «Коли сплачувати ПДФО з орендної плати: судова практика» газети «Інтерактивна бухгалтерія» № 226/2014 ми вже порушували питання щодо неоднозначного трактування ПКУ дати сплати ПДФО з доходу, отриманого від надання нерухомості в оренду. 10]

Ця неоднозначність полягала в тому, що норма пп. 170.1.4 ПКУ, у якій зазначалося, що доходи від надання нерухомості в оренду оподатковуються під час їх виплати, не узгоджувалася з пп. 168.1.5 ПКУ, який вимагає з нарахованого, але не виплаченого доходу, перераховувати ПДФО до бюджету не пізніше 30 календарних днів, наступних за місяцем нарахування доходу.

Тож тепер таку неузгодженість усунено. Доходи від надання нерухомості в оренду, відповідно до оновленого пп. 170.1.4 ПКУ, обкладаються податковим агентом під час їх нарахування (виплати).

Оподаткування боргу, прощеного кредитором. Із 1 січня 2015 року ст. 165 ПКУ доповнено пп. 165.1.55, згідно з яким, якщо кредитор за власним самостійним рішенням (не пов’язаним із процедурою банкрутства) до спливу строку позовної давності прощає платнику податку основну суму боргу (кредиту) у сумі, що не перевищує 50% однієї мінімальної зарплати (у 2015 році — 609 грн) — така сума прощеного боргу не включається до загального оподатковуваного доходу платника податку та не обкладається ПДФО. Сума перевищення обкладається ПДФО як додаткове благо (пп. «д» пп. 164.2.17 ПКУ).

Кредитор при цьому зобов’язаний повідомити платника податку — боржника про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до форми № 1ДФ за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Повідомлення надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення або надається боржнику під підпис особисто. Також можна укласти договір про прощення боргу.

За умови якщо повідомлення було направлено боржнику, то він самостійно сплачує ПДФО та відображає його в річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента.

Екологічний податок З 1 січня 2015 року з кола платників екологічного податку виключено суб'єктів господарювання, які сплачували екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення. Разом з тим Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-УШ, яким внесено зміни до Податкового кодексу, передбачає збільшенням ставок акцизного податку на всі види моторного палива.

Відтепер платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються (п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України):

· викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

· скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

· розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів, які розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів

· утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

· тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Слід зазначити, що у 2015 році об'єкти, база оподаткування, ставки, базовий податковий (звітний) період, порядки обчислення, подання податкової звітності та сплати податку залишилися незмінними порівняно з попереднім роком. При цьому платник податку зобов’язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини (п. 249.2 ст. 249 Кодексу).

Платники податку складають податкові декларації за встановленою формою, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації (п. 250.2 ст. 250 Кодексу). До затвердження Міністерством фінансів України нової форми податкової декларації платникам податків рекомендується звітувати за формою податкової декларації, затвердженою наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за№ 26/18 764.

Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, він зобов’язаний повідомити про це контролюючий орган за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення податку. У іншому випадку платник податку зобов’язаний подавати податкові декларації (п. 250.9 ст. 250 Кодексу).

Рентна плата: особливості справляння Внесеними змінами до Податкового кодексу України (далі - ПКУ) Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71) окремі платежі трансформовано у рентну плату.

Так, відповідно з 1 січня цього року рентна плата складається з рентної плати за:

· користування надрами для видобування корисних копалин;

· користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

· користування радіочастотним ресурсом України;

· спеціальне використання води;

· спеціальне використання лісових ресурсів;

· транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Платники, об'єкти оподаткування, бази оподаткування та ставки рентної плати у 2015 році залишилися незмінними, крім ставок рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, користування надрами для видобування вуглеводневої сировини.

Разом з тим, ставки рентної плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копали, встановлено в абсолютних значеннях за календарний рік, а ставки рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України — за календарний місяць.

Про ці та інші питання рентної плати йдеться у листі ДФС України від 29.01.2015 № 2703/7/99−99−15−04−02−17.

2.3 Особливості справляння не прямих податків Змінами, внесеними до Податкового кодексу України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014, передбачено певні особливості справляння податків і зборів, що сплачуються до місцевих бюджетів, на які слід звернути увагу місцевим радам при прийнятті відповідних рішень.

Особливості оподаткування та встановлення ставок акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів З 1 січня 2015 року Законом № 71 запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо) та одночасно скасовано збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. 2]

Платники податку та їх реєстрація контролюючими органами Платниками цього податку є суб'єкти роздрібної торгівлі, які реалізують безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування, такі підакцизні товари: пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну, товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу, зокрема нафтопродукти, насамперед бензин та дизельне пальне, паливо моторне альтернативне, біодизель, скраплений газ тощо (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14, п.п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Кодексу).

Відповідно до п.п. 212.3.11 п. 213.1 ст. 213 Кодексу платниками податку є особи — суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів. Такі суб'єкти підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу зазначених вище підакцизних товарів. Реєстрація здійснюється не пізніше граничного терміну подання декларації з акцизного податку за місяць, в якому здійснюється реалізація таких товарів.

Отже, реєстрація контролюючими органами таких платників, як платників акцизного податку здійснюється автоматично при поданні ними декларації з акцизного податку до контролюючих органів, які територіально обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.

Щодо бази, об'єкта оподаткування та ставки акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів База оподаткування — це вартість (з податком на додану вартість) реалізованих через роздрібну торговельну мережу підакцизних товарів (п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Кодексу).

Датою виникнення податкових зобов’язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265), а у разі реалізації товарів фізичними особами — підприємцями, які сплачують єдиний податок, — дата надходження оплати за проданий товар (п. 216.9 ст. 216 Кодексу).

Згідно із Законом № 265 розрахункова операція — це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

До повноважень сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення в межах, визначених Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п.п. 12.4.4 п. 12.4 ст. 12 Кодексу).

При цьому п.п.215.3.10 п. 215.3 ст. 215 Кодексу передбачено, що для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості підакцизних товарів (з податком на додану вартість) — у розмірі 5 відсотків.

Відповідно до п. 4 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 71 органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році ставок акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно з п.п.12.3.5 п. 12.3 статті 12 Кодексу, якщо сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про встановлення акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковим відповідно до Кодексу, такий податок до прийняття рішення справляється виходячи з норм Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, акцизний податок за ставкою 5 відс. сплачується починаючи з 1 січня 2015 року незалежно від наявності прийнятих місцевими радами рішень, оскільки Кодексом передбачено єдину ставку — 5 відсотків.

Щодо подання декларації та сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів Відповідно до п. 223.1 ст. 223 Кодексу базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.

Суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, подає щомісяця (не пізніше 20 числа наступного періоду) контролюючому органу за місцем реєстрації (тобто, за місцем розташування пункту продажу підакцизних товарів) декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 Кодексу (п. 223.2 ст. 223 Кодексу).

Отже, декларації з акцизного податку подаються до контролюючих органів, які територіально обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів. Тобто, кількість таких декларацій за звітний період має відповідати кількості адміністративно — територіальних одиниць, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.

Перше подання декларації за січень 2015 року здійснюється платниками акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів не пізніше 20 лютого 2015 року.

Суми податку перераховуються до бюджету суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період (п.п. 222.3.1 п. 222.3 ст. 222 Кодексу).

Особа — суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, сплачує податок за місцем реалізації таких товарів (п.п. 222.3.2 п. 222.3 ст. 222 Кодексу).

Отже, сплата податку відбувається до місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.

Перша сплата задекларованих сум податку з роздрібного продажу підакцизних товарів за січень 2015 року здійснюється платниками акцизного податку не пізніше 2 березня 2015 року.

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення податкової системи України

3.1 Децентралізація податкових повноважень як головний приорітет в бюджетній реформі

Сутність бюджетної децентралізації полягає у забезпеченні фінансової автономії місцевого самоврядування. Втілення бюджетної децентралізації передбачає існування наступних базових чинників:

· наявність кількох рівнів влади із чітким розмежуванням повноважень;

· достатність наданих повноважень місцевим органам влади й місцевому самоврядуванню в межах своїх територій, у тому числі й нормативно-правового регулювання;

· центральний уряд має сприяти вільному переміщенню товарів, послуг і факторів виробництва між територіями;

· наявність жорстких бюджетних обмежень для всіх рівнів влади;

· наявність відповідальності та інституційних гарантій, щоб розмежування повноважень між рівнями влади мало стійкий і довгостроковий характер.

Бюджетна децентралізація актуалізує виконання принципу партнерства, кооперації і координації між рівнями влади шляхом прозорих, формалізованих і зрозумілих процедур взаємодії, які забезпечують не тільки відповідальність органів публічної влади, але й мотивують їх на підвищення ефективності управління публічним сектором. Місцеві посадовці повинні відповідати за свої дії, щоб не мати можливість перекласти свою низьку якість управління фінансами на центральну владу, їх недостатню фінансовому підтримку і недосконалу податкову політику.

Податкові повноваження органів державної і місцевої влади й місцевого самоврядування як їх компетенція з оподатковування, установлюється законодавством. Ця компетенція насамперед полягає в установленні податків, умов їх стягнення та мобілізації. Рівень децентралізації податкових повноважень залежить від закріплених за владою податків і податкових повноважень, а також від ступеню обмеженості прав центральної влади, обласних і районних державних адміністрацій щодо реальності місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування повинне мати як мінімум повноваження із встановлення місцевих податків і зборів та додаткових податкових ставок на окремі загальнодержавні податки, а також не менш ніж одне істотне власне податкове джерело.

Загальнопоширеною практикою є закріплення за місцевими рівнями влади податкових повноважень з малозначимих податкових джерел — місцевих податків і зборів, а також платежів за місцеві послуги, щоб їх повноваження дозволяли покривати видатки з надання публічних благ. Більш вищий рівень місцевої влади не може мати прав на встановлення податкової бази і максимального рівня ставки місцевих податків, які є компетенцією місцевого самоврядування.

Найважливішим завданням при закріпленні податкових джерел є відповідність податків функціям центральної чи місцевої влади. Алокаційній функції відповідають непрямі податки, які не залежать від циклічних коливань та їх закріплюють на всіх рівнях влади. При закріпленні податкових джерел важливо, щоб податкові повноваження органів місцевої влади й місцевого самоврядування не обмежували переміщення ресурсів, не спотворювали ринкове поводження виробників і споживачів, а також не дозволяли експортувати податковий тягар на сусідні території. Тому податки, бази яких є мобільними (наприклад, податок на прибуток підприємств) або розподілені вкрай нерівномірно між територіями (наприклад, плата за природні ресурси), варто залишити загальнодержавними, тобто закріпити за центральною владою. Місцевій владі варто передати немобільні податки, які не переміщуються з одної території в інші. Типовими загальнодержавними податками центральної влади є мито, рента, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок на багатство, податок на нерівномірно розташовані природні тощо.

Типово місцевими податками місцевого самоврядування є податки на нерухомість, землю, роялті, місцеві збори (наприклад, збір на вивіз сміття), платежі за надані послуги бюджетними установами тощо. Місцеве оподатковування, база і/або граничний розмір ставок місцевих податків має встановлювати місцеве самоврядування разом із затвердженням бюджету. Закон не повинен обмежувати місцеве самоврядування на встановлення зборів і плати місцевого значення, які мають не постійний характер.

Ряд податків можуть бути одночасно закріплені за різними рівнями влади відповідно до виконуваних функцій та фіскальної еквівалентності публічних благ. Зокрема — це акцизи, рівномірно розподілені природні ресурси, екологічний податок, окремі види бізнесу (малий, гральний).

При обмеженості найважливіших джерел податкових доходів, які переважно закріплюються за центральним рівнем, багато країн на місцевих рівнях влади стали використовувати додаткові податкові ставки, насамперед до загальнодержавних податків на доходи фізичних осіб, прибуток корпорацій й універсального акцизу. При цьому місцева влада має право встановлювати додаткову ставку податку, а Уряд має податкове адміністрування і контроль за величиною цієї ставки. Місцева влада має право встановлювати додаткові ставки до податку на доходи фізичних осіб в Бельгії, Канаді (за винятком Квебека), Данії й Ісландії. У Португалії місцева влада має право вводити додаткову ставку до податку на прибуток корпорацій в розмірі до максимальної ставки 10%. У США окремі штати ввели місцеві додаткові ставки до податку із продажів. Таким чином, використання додаткових ставок до загальнодержавних податків дозволяє поєднати переваги централізованого управління податковою системою і переваги децентралізації окремих податкових повноважень місцевій владі.

При цьому, запорукою успіху децентралізації податкових повноважень має бути бюджетна реформа, яка базується на трьох первинних складових:

· територіальна реформа;

· адміністративна реформа разом із одночасною люстрацією влади;

децентралізація публічного адміністрування, що включає передачу повноважень, ресурсів, відповідальності на рівень місцевого самоврядування. Головним спрямуванням децентралізації податкових повноважень в Україні має стати встановлення принципу фіскальної ефективності, що передбачає вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку територій.

3.2 Напрями реформування Податкової системи України У даний період розвитку держави податки відіграють важливу роль, а тому можна говорити про те, що без чітко впорядкованої податкової системи, яка відповідає умовам розвитку вітчизняного виробництва, не можливо збудувати ефективну ринкову економіку. Розвиток економіки регулюється фінансово-економічними методами, а саме застосуванням налагодженої системи оподатковування, маневруванням позичковим капіталом і процентними ставками, виділенням із бюджету капітальних вкладень і дотацій, державних закупівель та ін. Податки в цьому комплексі посідають центральне місце і, як і всі економічні відносини, потребують постійного контролю.

Податковий контроль — це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Загальні проблеми вдосконалення податкового контролю знайшли своє відображення у працях вітчизняних вчених — В. Борейка, А. Даниленка, М. Свердан, В. Литвиненка, В. Ревуна, А. Сігаєва. Питанням податкового контролю значну увагу приділяли такі вітчизняні вчені, як: В. Вишневський, Д. Липницький, С. Каламбет, А. Крисоватий та ін.

Таким чином, метою даної статті є розкриття сутності напрямів удосконалення податкового контролю в Україні.

Якість податкового контролю, що включає рівень, повноту, достатність, порядок виконання податковими інспекторами як суб'єктами контролю роботи із забезпечення його цілей, реалізації окремих процедур є досить важливою умовою ефективності діяльності податкових служб. Для цього першочергового вирішення потребують питання оптимізації процедур податкового контролю, підвищення якості проведення податкових перевірок та забезпечення контролю за роботою податкових інспекторів.

У Податковому кодексі зберігається існуючий поділ податкових перевірок, який не відображає суті цих перевірок і призводить до появи ще нових термінів, таких, як документальна, оперативна, зустрічна перевірки тощо. В результаті проект кодексу не вирішує проблеми з визначенням предмета перевірки. Запропонована в проекті Податкового кодексу концепція правового регулювання податкового контролю, яка побудована на запровадженні єдиних уніфікованих правил для всіх напрямів контрольної діяльності податкових органів, не дозволяє уникнути існуючих труднощів у взаємовідносинах податківців та платників податків під час проведення контролю та гарантувати свободу підприємницької діяльності.

Наявність прогалин у податковому контролі не дає змоги стабілізувати потреби держави у грошових і матеріальних ресурсах, тому з’явилась необхідність дослідження недоліків у контрольно-перевірочній роботі податкових органів із метою визначення подальших напрямів щодо його вдосконалення.

Податковий контроль можна розглядати з двох сторін: як функцію державного управління економікою і як особливу діяльність щодо виконання податкового законодавства України. Обидві сторони податкового контролю знаходяться в нерозривній єдності, безупинному розвитку та вдосконаленні. Якість податкового контролю, що включає рівень, повноту, достатність, порядок виконання податковими інспекторами як суб'єктами контролю роботи із забезпечення його цілей, реалізації окремих процедур є досить важливою умовою ефективності діяльності податкових служб.

Податковий кодекс визначає порядок організації та проведення податкового контролю органами державної податкової служби разом з іншими контролюючими органами, уповноваженими від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. Зокрема встановлюється перелік контролюючих органів, які мають право здійснювати перевірки суб'єктів господарської діяльності. Визначені форми проведення податкового контролю, загальні правила проведення податкових перевірок (камеральних і виїзних), встановлені терміни тривалості податкових перевірок, закріплені права та обов’язки службових осіб податкових органів.

Актуальною проблемою сьогодні є підвищення ефективності проведення податкових перевірок, зниження кількості помилок під час проведення та прийняття вмотивованих рішень за їх результатами.

Системного вдосконалення потребує методика проведення контрольно-перевірочних дій. На відміну від існуючої практики суб'єктивно-вибіркового формування програм перевірки в діяльність податкових органів слід упровадити структурно-організаційну модель як норматив документальної перевірки, яка передбачатиме напрями контрольно-перевірочних дій, їх послідовність та перелік процедур, що мають бути виконані. Поліпшенню обслуговування платників податків сприятиме створення інформаційно-довідкової служби податкових органів, а також інституту податкових консультантів. Реалізація цих пропозицій забезпечить підтримання балансу інтересів платників податків і фіскальних органів, що сприятиме підвищенню рівня дотримання податкового законодавства, добровільності сплачування податків та ефективності податкової системи в цілому. Також має бути вдосконалена система фінансування податкових органів та оплати праці їх фахівців.

Сучасне реформування податкової служби спрямоване на європейську і світову інтеграцію економіки України. Основна його мета — створення дієвої системи отримання державою доходів на основі добровільного виконання платниками податків вимог податкового законодавства; компетентного, чесного, неупередженого адміністрування податків; сприяння розвиткові підприємництва та економічному піднесенню держави. Зазначене потребує одночасного реформування податкової системи і податкового контролю, який має виконувати задекларовані цілі з адміністрування податків, профілактиці, виявленню і припиненню податкових правопорушень.

Ефективний податковий контроль має забезпечувати прозоре економічне адміністрування податкових відносин при оптимальному розмірі витрат на його здійснення і є необхідною умовою функціонування податкової системи. За його відсутності або малої ефективності важко розраховувати на те, що всі платники податків будуть своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори, що, у свою чергу, може поставити під загрозу економічну безпеку держави.

Слід зазначити, що ефективний податковий контроль за умови неефективної системи оподаткування матиме обмежену дію, що призведе до посилення його фіскальної функції та загрожує перерости у державний каральний механізм. Тому податковий контроль має бути адекватним системі оподаткування, а його реформування — відбуватись у контексті реформування податкової системи України в цілому.

Розглядаючи питання податкового контролю, варто пам’ятати про те, що однією є головна вимога його здійснення випливає з відомого принципу оподаткування — контроль повинен приносити значно більше коштів, ніж витрачається на його проведення.

Розробка урядом та виконання ним своїх головних функцій неможливі у випадку, якщо контроль буде обмежено лише проведенням перевірок платників податків і застосуванням санкцій до порушників. Без масової роз’яснювальної роботи, глибокого аналізу економічної ситуації неможливо реалізувати великий регулюючий, стимулюючий і перерозподільний потенціал оподаткування. У час фінансової кризи потрібно приділяти велику увагу податковому контролю, тому що працівники державних органів виявляють відхилення параметрів дохідної частини бюджету від заданих умов, аналізують їх причини та визначають шляхи подальшого розвитку оподаткування.

3.3 Перспективи використання Україною міжнародного досвіду у частині розбудови ефективної системи оподаткування Податкова система, крім функції наповнення дохідної частини бюджету, впливає на економічний розвиток та є інструментом перерозподілу коштів, забезпечення функціонування соціальної сфери. Проблема побудови та модернізації ефективної податкової системи є однією із найбільш актуальних у процесі розвитку в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Вивченню питань, що стосуються формування ефективних податкових систем, а також можливих шляхів їх вдосконалення, присвячені численні дослідження вітчизняних та закордонних науковців, зокрема І. Барановського, В. Буряковського, А. Вагнера, В. Вишневського, В. Гейця, Ю. Іванова, І. Лютого, Т. Єфименко, Н. Калдора, В. Корнуса, О. Погорлецького та інших. Оскільки податкові системи різних країн формувалися під впливом різних економічних, політичних та соціальних умов, це пояснює їхню специфіку і, в свою чергу, зумовлює ту обставину, що в різних країнах ведеться постійний пошук взаємоузгоджених оптимальних рішень у сфері оподаткування. Основне протиріччя при формуванні податкових систем полягає в неузгодженості потреб у податкових надходженнях із можливостями їхнього отримання. На сьогодні в Україні система оподаткування відстає у своєму розвитку та дієвості від багатьох розвинених країн. Про це свідчить, наприклад, рівень тінізації економіки в Україні у порівнянні з іншими країнами. Враховуючи, той факт, що між рівнем податкового навантаження та рівнем тіньової економіки просліджується слабкий взаємозв'язок, можна навіть сказати — обернений, для вдосконалення системи оподаткування необхідно, перш за все, звернути увагу на її якісні, а не кількісні показники. Про оберненість зв’язку між рівнем податкового навантаження та рівнем тіньової економіки свідчить розрахований коефіцієнт кореляції, що склав -0,24. До уваги бралися, як країни з податками більше 25, але менше 30% ВВП (США, Австралія, Португалія), так і країни з податками більше 40% ВВП (Норвегія, Франція, Бельгія, Данія, Швеція). У 2012 році рівень тіньової економіки у відсотках від офіційного ВВП складав: у Польщі - 26, у Румунії - 30,2, у Німеччині - 15,3, у Франції - 14,7, у Великобританії - 12,2, в той час як в Україні - 46,8. Це означає, що Україні варто застосовувати зарубіжний досвід при модернізації системи оподаткування та підвищенні її ефективності. Розглядаючи питання оптимальної структури податкових надходжень, насамперед, варто звернути увагу на співвідношення прямих і непрямих податків.

Основний фактор, що визначає дане співвідношення — це життєвий рівень переважної частини населення. Низький рівень об'єктивно обмежує масштаби податкових надходжень із доходів юридичних і фізичних осіб, тим самим зменшуючи роль прямих податків. У розвинених країнах, навпаки, прямі податки відіграють головну роль в обсягах податкових надходжень. Структура податків, що існує в Україні, не повністю відповідає структурі податків країн Євросоюзу. Основним податком в ЄС є податок на доходи фізичних осіб, який у середньому становить 8,95% ВВП.

В Україні податок на доходи фізичних осіб у 2012 році становив 4,8% ВВП. В Україні ж найбільшу частину податкових надходжень забезпечує ПДВ (10% ВВП). Після ПДВ за своїм фіскальним значенням йдуть у порядку зменшення податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств і акциз. Беручи до уваги структуру надходжень розвинених країн, і якби рівень життя українців був достатньо високим, можна було б приділити більшого значення ПДФО, податку на прибуток підприємств, податку на доходи від власності, акцизному збору, платі за землю. Ці податкові надходження є найкращими з точки зору управління та значення для бюджету. Вони не потребують значних затрат і зусиль на управління і разом з тим мають істотне фіскальне значення, забезпечуючи високі надходження до бюджету. Зазначимо, що прибуткові податки відіграють важливу роль у податковій системі таких розвинених країн, як Велика Британія, Німеччина, США. Проте на даний момент в нашій країні неможливе підвищення ставки прибуткових податків і тим самим надання їм більшого фіскального значення, адже в Україні, як вже зазначалося, не існує достатньо високого рівня добробуту населення .

Розглядаючи питання ефективності системи оподаткування, не можливо не згадати про податкові пільги, які за певних умов є дієвим інструментом підтримки національної конкурентоспроможності. Основним недоліком чинного пільгового оподаткування в Україні є те, що більшість податкових пільг надаються на невизначений термін, з необґрунтованим і нецільовим змістом, що призводить до постійних втрат бюджетних надходжень і гальмування економічного зростання. Досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі. Надання пільг в Україні повинне супроводжуватись ефективним моніторингом. Наприклад, в Австралії компанії, що отримують пільги, 3 перебувають під наглядом урядового спостережного комітету, який кожні три роки оприлюднює офіційну оцінку результативності програми. Також в податкових системах багатьох розвинених країн активно застосовується принцип зручності сплати податків. Так, суб'єктам підприємництва пропонуються декілька процедурних варіантів сплати податків, які вони можуть вільно обирати з огляду на соціально-економічні особливості їх діяльності. Отже, можна впевнено стверджувати, що система оподаткування в Україні потребує значного вдосконалення, має базуватися на обґрунтованій адаптації передового зарубіжного досвіду до умов, що склалися в країні, а не зводитися до формального копіювання моделі оподаткування інших країн. Рівень розвитку нашої економіки значно нижчий від розвинених країн, проте, спираючись на їхній досвід, можна використати певні світові здобутки при модернізації нашої системи оподаткування.

ВИСНОВОК Сучасна фінансова наука дедалі більше уваги приділяє розробці концепцій справедливості оподаткування, зменшення податкового тиску на менш забезпечених суб'єктів оподаткування. Важливим є те, що поступово податковий тягар переноситься на фізичних осіб. При цьому юридичні особи як провідна категорія платників податків поступово втрачають свої позиції у структурі фіскальних платежів за винятком внесків до державних цільових фондів. Зменшення податкового тиску на юридичних осіб можна досягти шляхом зниження ставок оподаткування цільовими фондами, що сприятиме зростанню фонду оплати праці, а відповідно, збільшенню фінансових ресурсів для фізичних осіб — домогосподарств. Це сприятиме зростанню ролі фізичних осіб як платників податків, а також трансформації податкової системи щодо оподаткування фізичних осіб.

Нині податкова система характеризується високим податковим навантаженням на прибутки суб'єктів господарювання, що призводить до поширення обсягів тіньового сектора економіки. До речі, за результатами анкетування 54% підприємців вважають, що чим менше податкове навантаження на підприємства, тим більше надходжень до бюджету, тим менша тіньова економіка, 38% заперечують таке твердження та 8% стверджують, що не завжди.

Отож, на сьогодні дійсно існуюча податкова система спрямована на вирішення багатьох питань, зокрема встановлення оптимальних податків, які б не стримували розвиток підприємств та забезпечували постійні надходження до бюджету, достатні для задоволення державних потреб, враховуючи специфіку держави. Чинна система формування та справляння податку на прибуток підприємств має стати каталізатором росту державного бюджету та поступового покращення стану платіжного балансу, що дасть поштовх до реального економічного зростання. З метою удосконалення податку на прибуток підприємств потрібно звернути увагу на недосконалість та неузгодженість податкового законодавства, зокрема відсутність Податкового Кодексу, звідси здійснення комплексу потрібних заходів щодо забезпечення прийняття та введення в дію кодексу, поетапне обмеження та скасування економічно необґрунтованих пільг, високий рівень ставки податку на прибуток тощо.

Існує ще безліч методів удосконалення податку на прибуток підприємства, які не розглянуті, серед яких є покращення податкового обліку, податкового контролю, проведення податкової реформи, зменшення розмірів штрафних санкцій тощо, у тому числі здобуття довіри українського суспільства, шляхом поліпшення прозорості, компетентності, передбачуваності та неупередженості діяльності ДПС України.

Нагальним являється гострота питання про удосконалення податку на прибуток підприємств, так як основним повинно бути найближчі перспективи бюджетних надходжень, оскільки вже сьогодні податок на прибуток підприємств багато в чому не відповідає вимогам часу, вимогам демократичного суспільства.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Постанова Правління НБУ № 189 від 14.05.2003 р. «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу». [Електронний ресурс].

— Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0381−03

2. Постанова Правління НБУ № 492 від 12.11.2003 р. «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах». [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1172−03

3. Андрианов В. Д. Бюрократия, коррупция и эффективность государственного управления: история и современность [Эленктронный ресурс] / В. Д. Андрианов. -2-е изд., перераб. и доп.- М.: Волтерс Клувер, 2011. — С. 58 (288 с.) — Режим доступа: http://books.google.com.ua/

4. Усова Е. В. Зарубежный опыт противодействия коррупции [Эленктронный ресурс] / Е. В. Усова // Наука и образование: хозяйство и экономика; предпринимательство; право и управление. — 2011. — Январь. — Режим доступа: http://www.journal-nio.com/index.php?option=com_content &view=article&id=262&Itemid=82

5. Манжола П. Удосконалення механізмів координації державної політики протидії корупції: аналітична довідка [Електронний ресурс] / П. Манжола / Національний інститут стратегічних досліджень: відділ стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції. — Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juli2009/11.htm

6. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження / [Керівник авт. кол. доц. І.О. Ревак]. — Львів: ЛьвДУВС, 2011. — 220 с.

7. Мельник О. В. Електронна комерція як складова частина електронного бізнесу [Електрон. ресурс] / О. В. Мельник // Сьома Всеукраїнська наук.-практ. інтернет-конф.

«Соціум. Наука. Культура». — Режим доступу: http://intkonf.org/melnik-ov-elektronnakomertsiya-yak-skladova-chastina-elektronnogo-biznesu.

8. Шишка О. Р. Співвідношення понять «електронна комерція» та «електронна торгівля» / О. Р. Шишка // Вісник Запорізького національного університету. — 2011. — № 2. — С. 95 — 101.

9. Податковий кодекс України: № 215-VIII від 02.03.2015 [Електронний ресурс] - Режим доступу: www. rada.gov.ua.

10. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III станом на 19.04.2014 [Електронний ресурс] - Режим доступу: www. rada.gov.ua.

11. Новицький А. М. Правове регулювання інституціоналізації інформаційного суспільства в Україні: [монографія] / Андрій Миколайович Новицький. — Ірпінь: НУ ДПС України, 2011. — 444 с.

12. Бабіч В. В. Удосконалення оподаткування прибутку на основі визначення об'єкта оподаткування / В.В. Бабіч, А.М. Поддєрьогін // Фінанси України. — 2013. — № 9 (178). — С. 71−76

13. Вахновська Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України // Економічний форум. — 2011. — № 1. — С. 123−127

14. Гудима О. В. Оподаткування прибутку підприємств: шляхи вдосконалення // Реформування підходів до визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток: зб. наук. праць за матер. наук.-практ. круглого столу, 11 липня 2013 року / НДІ фінансового права. — К.: Алерта, 2013. — 120 с.

15. Іванишина О. С. Підвищення фіскальної ефективності прямого оподаткування в контексті побудови постіндустріальної економіки // Економічний вісник університету: збірник наукових праць учених та аспірантів. — ПереяславХмельницький: ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», 2010. — Том 2. — С. 1 Розмір тіньової економіки в Європі [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cikavosti.com/rozmir-tinovoyi-ekonomiki-v-yevropi/

16. Тимченко О. М., Сибірянська Ю.В. Фіскальні ефекти структурних зрушень у податковій системі України / О. М. Тимченко, Ю.В. Сибірянська // Економічний часопис — ХХІ (Ekonomicnij Casopis — XXI) — № 1−2 (1) — 2014. — С. 69−73.

17. Якушик І. Д. Податкові системи зарубіжних країн / І. Д. Якушик, Я. В. Литвиненко: Довідник. — Київ: «МП Леся», 2004. — 480 с.

18. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, зі змінами та доповненнями: офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/

19. Звіти про Виконання Державного бюджету за 2007;2015 рр.: офіційний сайт Державної казначейської служби України. — Режим доступу: http://treasury.gov.ua/

20. Офіційний портал Державної фіскальної служби України. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/

21. Офіційний сайт KPMG. — Режим доступу: http://www.kpmg.com/

22. Бабіч В. В. Удосконалення оподаткування прибутку на основі визначення об'єкта оподаткування / В.В. Бабіч, А.М. Поддєрьогін // Фінанси України. — 2013. — № 9 (178). — С. 71−76

23. Вахновська Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України // Економічний форум. — 2011. — № 1. — С. 123−127

24. Гудима О. В. Оподаткування прибутку підприємств: шляхи вдосконалення // Реформування підходів до визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток: зб. наук. праць за матер. наук.-практ. круглого столу, 11 липня 2013 року / НДІ фінансового права. — К.: Алерта, 2013. — 120 с.

25. Іванишина О. С. Підвищення фіскальної ефективності прямого оподаткування в контексті побудови постіндустріальної економіки // Економічний вісник університету: збірник наукових праць учених та аспірантів. — ПереяславХмельницький: ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», 2010. — Том 2. — С. 1

26. Податковий кодекс України. Станом на 02.03.2015р. 592с. 2015р.

27. Evaluation of the Skatte FUNN Tax Credit to Support R&D: Summary and Proposals [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ssb.no/skattefunn/rapp_200 802_en.pdf

28. Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні: Закон України від 27.03.2014 № 1166-VII. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1166−18.