Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Прогнозування та моделювання в соціальній роботі

КонтрольнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Інтерес суспільства до соціального прогнозування історично пов’язаний із спробами передбачення настання тих або інших подій в умовах глобальних воєн і локальних військових конфліктів, економічних і політичних потрясінь, якими була насичена вся світова історія ХХ ст. В наш час, що характеризується величезним і безперервно зростаючим динамізмом соціально-політичних, економічних, науково-технічних… Читати ще >

Прогнозування та моделювання в соціальній роботі (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти та науки України Контрольна робота № 1

Соціологія праці

Варіант № 17

1. Охарактеризуйте основні положення теорії соціальної мобільності П. Сорокіна Під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності) з однієї соціальної позиції з іншу. Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю, чи переміщенням, мається на увазі перехід індивіда чи соціального об'єкта з однієї соціальної групи до іншої, розташовану на тому ж рівні. Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда чи соціального об'єкта вже з соціального пласта на другий. У залежність від напряму переміщення існує два типу вертикальної мобільності: висхідна і спадна, тобто, соціальне підвищення і соціальний спуск. Висхідні течії перебувають у двох основних формах: проникнення індивіда з нижнього пласта на більш високий пласт і «створення такими індивідами нової групи, також проникнення всієї групи на більш високий пласт до рівня з роботи вже існуючих груп цього пласта» [1, с. 64].

Спадні течії також мають дві форми: перша полягає у падінні індивіда з вищої соціальної позиції на більш низьку, не руйнуючи своєї вихідної групи; інша форма проявляється у деградації соціальної групи в цілому, в зниженні її рангу, і натомість інших груп, чи руйнуванні її соціальної єдності.

З кількісного погляду слід розмежувати інтенсивність і загальність вертикальної мобільності. Під інтенсивністю розуміється соціальна дистанція, кількість верств, прохідних індивідом у його висхідному чи спадному періоді, за певний період часу.

Під загальністю вертикальної мобільності мається на увазі число індивідів, що змінили своє соціальне становище у вертикальному напрямі за певний проміжок часу. Пропорція таких індивідів всього населення дає відносну загальність вертикальної мобільності. Поєднавши інтенсивність і відносну загальність вертикальної мобільності у певній соціальній сфері (наприклад, економіці), можна було б одержати сукупний показник вертикальної економічної мобільності даного суспільства.

Розглянемо принципи вертикальної мобільності.

" Навряд чи колись існували суспільства, соціальні верстви які були зовсім закритими, чи у котрих була відсутня б вертикальна мобільність у її з трьох основних іпостасях — економічної, політичної й професіональної" [3, с. 136].

" Ніколи немає суспільства, у якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід із одного соціального прошарку на другий, здійснювався б без будь-якого опору" [3, с. 144].

Якби мобільність була абсолютно вільною, то у суспільстві не було б соціальних страт. Воно нагадує будинок, у якому стіни та стелі, відділені одні від інших. Усередині суспільства існує свого роду «сито», просіюючи індивідів, що дозволяє деяким підніматися нагору, залишаючи інших на нижніх шарах і навпаки.

" Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі" [3, с. 203].

У результаті історії будь-якої країни чи соціального групи, існують періоди, коли вертикальна мобільність збільшується як кількісно, так і якісно, проте є періоди, коли вона зменшується.

За один чи два роки російської революції були знищені майже всі представники найбагатших верств; майже вся політична аристократія була звергнута на нижчий щабель.

З іншого боку, протягом 5−6 років більшість людності, які до революції були «нічим», стали «всім» і піднялися на її вершину політичної, економічної та фахової аристократії. Ніколи в нормальні періоди російське суспільство не знало настільки сильної вертикальної мобільності.

Оскільки вертикальна мобільність є у будь-якому світі початковими верствами виступають канали соціальної циркуляції.

Функції соціальної циркуляції виконують різні інституції, канали соціальної мобільності. Їх чимало, але розглянемо найважливіші з них: армія, церква, школа, політичні, економічні та професійні організації.

Армія відіграє особливо важливу роль у періоди міждержавних і громадянських війн. Мужність і стратегічний талант солдатів незалежно від соціального становища високо цінуються у такі періоди. Війна піддає випробуванню і таланти простого солдата, і здібності привілейованих класів. Небезпека, що загрожує державі, примушує останнього ставити солдата у безвихідь, відповідальна його істинним здібностям. Замість нагород їх чекає підвищення службовими щаблями.

У мирний час армія продовжує займати позицію каналу вертикальної циркуляції, але у ці періоди роль її значно менша, ніж у воєнний час.

Другим каналом вертикальної циркуляції є церква. Але вона виконує цю функцію тільки тоді, коли зростає її соціальна значимість.

Церква одночасно була і засобом спадного руху. Досить згадати тисячі єретиків, язичників, ворогів церкви, злочинців, розорених і знищених. Відомо, що було чимало королів, герцогів, князів, лордів, аристократів і дворян високих рангів, котрі посідають високе соціальне положення.

Інститути освіти та виховання уже в усі часи були засобами вертикальної соціальної циркуляції. У суспільствах, де школи доступні всім його членам, шкільна система є «соціальний ліфт», рухомий від низу суспільства аж до верхів.

Політичні організації, починаючи з уряду та закінчуючи політичними партіями, також грають роль ліфта і зараз відіграють важливу роль.

Багато функції, що належали церкві, уряду, й іншим соціальним організаціям, беруть від політичної партії. Переважна більшість політичних лідерів, правителів, державотворців, сенаторів та інші посадових осіб сучасних країн досягли своїх позицій на каналі політичних партій. Особливо це стосується тих, хто народився у нижньому соціальному прошарку.

Наступним каналом є організації по створенню матеріальних цінностей. Вони завжди виконували роль каналу підйому чи падіння вертикальної соціальної площини.

Серед інших каналів вертикальної циркуляції можна згадати сім'ю і шлюб (особливо з офіційним представником іншого соціального статусу). Такий шлюб зазвичай наводить одного з партнерів — чи до своєрідного соціального просування, або до соціальної деградації. Отже деякі зробили кар'єру, інші - зруйнували її.

Крім зазначених каналів, безперечно, існують і інші, але вони менш важливі ніж всі попередні.

Змінюючи свою форму і цьогорічні масштаби, канали вертикальної циркуляції перебувають у будь-якому стратифікованому суспільстві, і вони так само необхідні йому, як судини для кровообігу людського організму.

Отже, сьогодні проблема соціальної мобільності дуже актуальна, адже ми маємо можливість щодня стежити за процесами переходу із одного соціального шару на другий, змінами соціального простору індивіда, ми щодня зіштовхуємося з каналами і ліфтами соціальної мобільності, проходимо них, змінюємо своє соціальне положення.

На мій погляд, сьогодні найважливішим, чільним каналом соціальної мобільності, на жаль, є гроші й матеріальні цінності. Головною метою людей стало накопичення багатства, втім, як було завжди. У ідеалі, у П. Сорокіна, людина просувається соціальними сходами завдяки своєму таланту і здібностям. Але, на жаль, все цілком інакше. Чільну роль зайняли гроші, які сьогодні є основним каналом вертикальної циркуляції.

2. Опишіть загальні засади соціологічного прогнозування

Інтерес суспільства до соціального прогнозування історично пов’язаний із спробами передбачення настання тих або інших подій в умовах глобальних воєн і локальних військових конфліктів, економічних і політичних потрясінь, якими була насичена вся світова історія ХХ ст. В наш час, що характеризується величезним і безперервно зростаючим динамізмом соціально-політичних, економічних, науково-технічних, ідеологічних та інших змін, наукове передбачення майбутнього набуло винятково важливого, часто глобального значення. Зараз перед ученими і практиками встає необхідність усвідомити можливості впливу людини на розвиток суспільства, світу в цілому, уточнити співвідношення об'єктивних процесів, з одного боку, людської дії на них — з іншого. Від цього залежить концептуальне бачення майбутнього, його прогнозування: або це лише позначення тенденцій, що розвиваються, і передбачуваний на їх основі прогноз, або це прогноз з врахуванням можливостей і необхідності впливу людини на тенденції розвитку, що позначилися, відповідно до сучасних переконань [5, с. 48].

Однією з форм наукового передбачення є прогнозування — процес вироблення прогнозів. Прогноз — імовірне судження про стан того чи іншого явища в майбутньому. У вузькому значенні, прогноз — спеціальне наукове дослідження перспектив тих чи інших явищ, переважно з кількісними оцінками. Прогнозування не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього.

Прогнозування має також і велике прикладне значення. Воно сприяє вибору найоптимальнішого варіанта при обґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення.

Теорія прогнозування як наука тільки формується, її предметом є дослідження законів і способів прогнозування, завданням є розробка проблем гносеології і логіки прогнозування, типології прогнозів, методів прогнозування, категорій і понять, спеціальних методологічних проблем прогнозування з метою підвищення методичного обґрунтування прогнозів. У структурі прогнозування розвиваються окремі теорії прогнозування як у координатах загальної прогностики, так і відповідних сфер прогнозування.

Наукова потреба в прогнозуванні була сформульована американським ученим Норбертом Вінером в 40-х рр. ХХ століття у вигляді основ кібернетики, пов’язаних із теорією інформації та теорією керування. У 1968 р., коли вся світова спільнота була стурбована безперервними погрозами початку третьої Світової війни, видним громадським діячем і промисловцем Ауреліо Печчеі було засновано Римський клуб. Клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн. Доповіді, підготовлені для клубу, дали поштовх розвитку прогнозування як науки [7, с. 88].

Отже, в розвитку прогнозування можна виділити такі етапи. Початок прогностичних досліджень відноситься до 1950;х рр., коли стали використовуватися прості прогнозні моделі. У 1960;1970;ті рр. спостерігається своєрідний «бум прогнозування» — розроблені теоретичні питання, нові методи, створені складні прогнозні моделі. З кінця 1970 — початку 1980;х рр. настає наступний етап розвитку наукового прогнозування — досягнення прогностики використовуються в діяльності підприємств і організацій різного профілю [8, с. 256].

Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє - такий стан явищ, процесів, який витікає з теперішнього і має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елементів. Але визначити, яке майбутнє у них, можна тільки на основі законів розвитку тих чи інших об'єктів. Закони — зв’язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціальні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх розвитку є носіями інформації про майбутнє.

Одним із найбільш загальних і універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причинної) залежності. Враховуючи основну ознаку цього закону — причина обов’язково зумовлює наслідок, — з’ясовуючи причини, можна передбачити і наслідки цих причин. Більше того, якщо певні наслідки не бажані, можна спробувати їх уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількісне, математичне вираження.

Важливе значення для прогнозування мають ритмоциклічні закономірні зв’язки явищ. Циклічний розвиток в суспільному житті простежується значно слабше, ніж в неорганічній природі чи в біосфері. Циклічність піддається кількісним вимірам, що і дає змогу прогнозувати тенденції суспільного розвитку.

Системна будова явищ також є об'єктивною основою передбачення. Знаючи характерні риси, функції залежних між собою елементів явища як системи, можна передбачити і поведінку явища в цілому.

Необхідною умовою пізнання майбутнього є з’ясування відповідних властивостей психіки. Корені таких властивостей лежать в психофізіологічній еволюції вищих тварин і людини. Адже передбачення хоча б найближчого майбутнього потрібне кожній живій істоті, наділеній психікою, навіть для елементарних дій. Психіка не тільки відображає дійсність, але й проникає в майбутнє. Цю властивість називають «випереджаючим відображенням», «моделлю потрібного майбутнього». Таке передбачення виявляється як на безумовно-рефлекторному (інстинктивному), так і на умовно-рефлекторному рівнях психіки. Властивість психіки випереджати події зовнішнього світу є однією з найефективніших форм пристосування до середовища.

Основою випередження майбутнього, випереджаючого відображення є досвід минулого. Він накопичується нервовою системою завдяки властивості нервової тканини «записувати» минулі події. Повторюваність, циклічність подій створюють об'єктивні умови для передбачення майбутнього.

Оцінка людьми перспектив розвитку явищ чи процесів на основі попереднього досвіду, за аналогією з уже відомими подібними явищами і процесами, є одним з основних джерел інформації про майбутнє. Іншим джерелом є екстраполяція (умовне продовження в майбутнє тенденцій, закономірності розвитку яких в минулому і нині достатньо відомі).

Ще одним шляхом одержання інформації про майбутнє є моделювання майбутнього стану того чи іншого явища, процесу з урахуванням очікуваних або бажаних змін деяких умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі. Хоча соціальний детермінізм має імовірний характер, це не є на заваді передбачення суспільного розвитку. Саме ймовірний підхід до передбачення є особливістю і методичною основою соціального прогнозування. Воно стало динамічно розвиватися тільки після усвідомлення того, що продуктивним є не відгадування конкретних рис майбутнього, а вироблення ймовірного спектра перспектив його розвитку.

Соціальне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву — сукупності даних, які приведені в певну систему наукових фактів і характеризують об'єкт прогнозування. До складу інформаційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відрядження спеціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрограми, політичні заяви, ноти урядів, особові характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світоглядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо.

Інформацію про об'єктивні й суб'єктивні сторони життя суспільства не можна дістати тільки методами прямої статистики, тут потрібні конкретно-соціологічні, соціально-психологічні та інші дослідження.

Важливим у прогнозуванні є врахування того соціального, економічного, організаційного і науково-технічного тла, на якому розвивається об'єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов, зовнішніх факторів, обмежує розвиток об'єкта прогнозу в майбутньому, активно взаємодіє з ним [10, с. 208].

Отже, сутність соціального прогнозування, як наукового напряму, полягає в систематичному аналізі соціальних процесів через призму теоретико-методологічних принципів для виявлення проблем і тенденцій суспільного розвитку, визначення шляхів вирішення соціальних завдань. У сучасних умовах уміння передбачати і прогнозувати майбутнє, а, отже, і впливати на соціальні процеси стає однією з найважливіших якостей фахівця.

Вихід України з кризи вимагає інноваційних дій і широкого сучасного мислення. Без прогнозування різних явищ і процесів, без передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироблення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і протиріч суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення — важливе завдання соціального прогнозування.

3. Обчисліть соціометричні індекси, побудуйте соціограму і зробіть відповідні висновки за такими результатами соціометричного дослідження

№ з/п

Хто обирає

Кого обирають

Іванчук

*

;

;

Петренко

;

*

;

Сидоренко

*

Михайленко

*

Гриценко

;

*

Розв’язання:

№ з/п

Хто обирає

Кого обирають

Кількість виборів

Позитивних

Негативних

Всього

Іванчук

*

;

Петренко

;

*

;

Сидоренко

*

Михайленко

*

Грищенко

;

*

Кількість виборів

Позитивних

Негативних

Всього

Індекс соціометричного статусу індивіда визначають як кількість отриманих ним виборів ((+) — позитивних, (-) — негативних), поділену на максимально можливу кількість таких виборів:

Максимально можлива кількість виборів, яку може отримати кожний член групи з урахуванням того, що він не може вибрати сам себе, дорівнює N — 1, де N — кількість членів у групі:

Іванчук = ¾ = 0,75

Петренко = ¾ = 0,75

Сидоренко = ¾ = 0,75

Михайленко = ¼ = 0,25

Гриценко = ¾ = 0,75

Індекс позитивного статусу:

Іванчук =¼ = 0,25

Петренко = ¼ = 0,25

Сидоренко = ¾ = 0,75

Михайленко =¼ = 0,25

Гриценко = 2/4 = 0,5

Індекс негативного статусу:

Іванчук = 2/4 = 0,5

Петренко = 2/4 = 0,5

Сидоренко = 0

Михайленко = 0

Гриценко = ¼ = 0,25

" Зіркою" в даному колективі є Сидоренко.

Оскільки з тих в кого найбільший індекс статусу, в нього найбільший позитивний індекс.

На основі отриманих даних побудуємо графік:

4. Підготуйте програму соціологічного дослідження на тему «Трудові конфлікти в організації»

1.1 Проблема дослідження Тема мого дослідження, на мою думку, є надзвичайно актуальною у сьогоденні. Трудові конфлікти виконують сигнальну функцію, виявлення нестерпних умов праці, адміністративного свавілля, зловживання службовими положенням тощо. Конфлікт втому чи іншому підрозділі з заводським керівництвом примушує працівників суміжних ділянок не лише обговорювати його причини і вірогідний вихід, а й у випадку необхідності підтримати колег по роботі. Адміністрація, яка раніше не звертала увагу на людський фактор, немовби прокидається.

Прагнучи уникнути ескалації конфлікту, вона прислуховується до сигналів зловживання чи порушення прав працівників. І хоча основним мотивом переорієнтації персоналу, який до цього залишається збереження влади, об'єктивно він приймає необхідні заходи, які перешкоджають переростанню ситуації в деструктивний конфлікт. З огляду на це, на великих підприємствах, як правило, у складі соціологічних лабораторій діють профілактичні служби.

1.2 Мета дослідження Метою згаданої роботи є вивчення проблеми впливу трудових конфліктів на клімат у виробничому колективі та продуктивність праці працівників.

1.3 Об'єкт дослідження, спосіб збору інформації

Об'єктами мого соціологічного дослідження є трудовий колектив, що складається із тридцяти чоловік: 15 чоловіків та 15 жінок.

1.4 Гіпотеза Гіпотезою даної роботи, заснованої на аналізі даних THEWORLDVALUESSURVEYS («Світові дослідження цінностей»), є:

— наявність, якісь, загальні чинники, визначальні ставлення до конкретних аспектів праці.

1.5 Інтерпретація базових понять Трудовий конфлікт є видом соціального конфлікту, об'єктом якого є трудові відносини й умови їхнього забезпечення. Термін «трудовий конфлікт» з’явився в нашому законодавстві у 1989 p., коли був прийнятий Закон СРСР «Про порядок розв’язання колективних трудових суперечок (конфліктів)». Трудовий конфлікт відрізняється від трудової суперечки. До трудових суперечок відносяться суперечки між працівником (групою працівників) і роботодавцем із приводу умов праці.

Трудовий конфлікт — більш широке поняття. Крім зіткнення в області трудових правовідносин він часто включає зіткнення інтересів. Наприклад, страйки чи демонстрації можуть супроводжуватися вимогами не тільки підвищення заробітної плати, але і поліпшення постачання продовольством, а іноді й політичними вимогами. Тому трудовий конфлікт може регулюватися як нормами трудового законодавства, так і іншими правовими і не правовими засобами.

Види трудових конфліктів. Залежно від того, які сторони залучені в боротьбу, можна виділити міжособистісні і міжгрупові трудові конфлікти.

З огляду на особливості сторін виділяють наступні трудові конфлікти:

— між трудовим колективом і адміністрацією;

— між трудовим колективом і профспілковим комітетом;

— між адміністрацією і профкомом;

— між трудовим колективом і керівництвом галузі;

— між трудовими колективами різних організацій;

— між трудовими колективами й органами управління держави.

Предмет трудового конфлікту. Залежно від того, у якій сфері взаємодії виникає протиріччя, можна виділити три предмети конфлікту.

1. Умови праці (технологія, нормування, режим, безпека і т. д.).

2. Система розподілу ресурсів (виплата заробітної плати, витрата фінансових коштів, розподіл отриманого прибутку, участь працівників в управлінні капіталом, правила проведення приватизації і т. д.).

3. Виконання раніше прийнятих домовленостей (взаємні постачання, розрахунки, погашення боргів і т. д.).

Причини трудових конфліктів:

— бюрократичне відношення адміністрації до інтересів працівників;

— бездіяльність адміністрації в поліпшенні умов праці;

— спроби адміністрації незаконно звільнити працівників;

— незнання чи ігнорування роботодавцем норм чинного трудового законодавства;

— девальвація цінностей трудової культури;

— зниження трудових і соціальних гарантій працюючих;

— низька заробітна плата, несправедливі розцінки;

— несвоєчасна виплата заробітної плати;

— нецільова витрата керівниками фінансових коштів;

— порушення договірних зобов’язань з постачання, оплати і т. д.;

— зростання безробіття;

— зубожіння населення, включаючи найманих робітників.

Функції трудових конфліктів:

1. Трудовий конфлікт впливає на баланс індивідуальних, групових, колективних інтересів, робить внесок у соціальну інтеграцію підприємства. Конфлікт робітників з адміністрацією, з одного боку, підсилює їхню конфронтацію, а з іншого боку — підвищує згуртованість робітників.

2. Трудові конфлікти виконують сигнальну функцію, розкриваючи найбільш гострі протиріччя в житті колективу.

3. Існує інноваційна, творча функція трудового конфлікту. З його допомогою можна перебороти перешкоди на шляху економічного, соціального чи духовного розвитку колективу.

4. Соціально-психологічна функція трудового конфлікту полягає в тому, що він приводить до зміни соціально-психологічного клімату, згуртованості, авторитету, взаємної поваги. Серед форм розв’язання протиріччя виділяють: виступи на зборах колективу; проведення демонстрацій; звертання в пресу, на радіо і телебачення; звертання до вищого керівництва; звертання за підтримкою до народних депутатів, партій; пред’явлення вимог через профспілковий комітет; звернення в комісію з трудових суперечок; організацію пікетів, локаутів; страйки, які розглядаються більшістю робітників як найбільш ефективний засіб боротьби за свої права.

Страйк — вид міжгрупового трудового конфлікту, який полягає в припиненні чи скороченні роботи, випуску продукції, надання послуг із висуванням вимог економічного, соціального чи політичного характеру. Особливості страйку як конфлікту: масовий характер участі в ньому працюючих; наявність органів управління; значний вплив страйку на тих, проти кого він спрямований. Страйки поділяють на: загальні, повні, часткові, термінові, безстрокові, боротьбу за права і виступи в знак солідарності. Не усі види страйків є легальними. Деякі страйки виходять за рамки трудового конфлікту, переростаючи в соціальні, а іноді й політичні потрясіння. З погляду чинного законодавства вони повинні визнаватися незаконними.

Анкета Шановні громадяни!

Я прошу виділити небагато часу для моєї анкети і відповісти на декілька неважких запитань, щоб допомогти моєму дослідженню. Прошу відповідати чесно. Анонімність та конфіденційність гарантую.

Дайте, будь-ласка відповіді на наступні запитання. До кожного питання наводяться варіанти відповідей. Оберіть той, який найбільше відповідає Вашій думці, позначивши його кружечком чи галочкою, або напишіть свій варіант відповіді там де це передбачено.

Від щирості Ваших відповідей залежить якість дослідження, результати якого використовуватимуться в узагальненому вигляді виключно у наукових цілях.

Завчасно дякую!

Вкажіть вашу стать?

а) жіноча;

б) чоловіча.

2. Ваше місце проживання?

а) вдома;

б) у гуртожитку;

в) винаймаєте квартиру.

3.Яку б Ви поставили оцінку «клімату» у своєму виробничому колективі?

а) добре;

б) задовільно;

в) незадовільно.

4 Чи задоволені ви роботою свого керівника стосовно врегулювання трудових конфліктів?

а) так;

б) ні;

в) мені байдуже.

5. Чи потрібні профспілки, як центри врегулювання трудових конфліктів?

а) так;

б) ні;

в) не знаю.

6. Як часто вам доводилося звертатися до профспілкового комітету з приводу вирішення конфліктів?

а) 2−3 рази;

б) 3 і більше разів;

в) я не користуюсь.

7. Чи маєте якісь побажання або зауваження щодо роботи керівництва Вашого підприємства з приводу профілактики вирішення трудових конфліктів?

Обробка даних Опитавши 30 робітників ПП «Хмельницькмед», я підрахувала всі відповіді і представила їх у відсотках, а потім розділила по статі (чоловіча та жіноча).

Формула розрахунків:

— доля, основана на всій виборці (доля студенток, доля студентів);

спільна кількість відповідей;

30 — спільна кількість респондентів;

сорокін соціограма соціальний дослідження

Інтерпретація:

№ п/п

А

Б

В

1.

50%

50%

;

2.

56%

30%

14%

3.

10%

13%

77%

4.

17%

63%

20%

5.

37%

46%

17%

6.

67%

30%

3%

7.

3%

97%

;

Запитання — результати:

19% опитуваних стверджують, що не мають жодних побажань та зауважень щодо роботи керівництва з приводу врегулювання і профілактики трудових конфліктів.

10% вважає що необхідно терміново зробити нововведення щодо роботи профспілок у сфері врегулювання конфліктів.

71% опитуваних вважає, що необхідні зміни у роботі керівництва підприємства і профспілкового комітету з приводу запитань щодо врегулювання і запобігання трудових конфліктів.

Отже, гіпотеза — про існуванні кількох чинників, визначення думки щодо врегулювання трудових суперечок, підтвердилася.

Таблиця 1. Характеристика конфліктних ситуацій.

№ з/п

Конфліктні ситуації

Характеристика за ознакою результатів

Характеристика за змістом

Причина виникнення

Наслідки конфлікту

Між начальником відділу маркетингу, де працює 15 чол. та неформальною групою у складі 4 чол. з приводу способів рекламування продукції (телебачення, радіо, газети)

Функціональні

Між особою та групою

Різні погляди на проблему рекламування продукції між начальником і неформальною групою

Погіршення мікроклімату в колективі

Між заступником директора з питань виробництва і заступником директора з маркетингу з приводу своєчасності реалізації виготовленої продукції

Дисфункціональні

Між особисті

Розбіжності і по даному питанню в керівників різних служб

Несвоєчасність реалізації продукції

Таблиця 2. Управління конфліктами.

№ з/п

Конфліктні ситуації

Способи попередження конфлікту

Способи вирішення або усунення

Комунікації, що застосовуються для вирішення конфлікту

Між начальником відділу маркетингу, де працює 15 чол. та неформальною групою у складі 4 чол. з приводу способів рекламування продукції (телебачення, радіо, газети).

толерантність до партнера — «входження» у положення партнера, усвідомлення його труднощів, вираз співчуття; шанобливе ставлення до нього, хоча інтереси обох партнерів у даному контексті і розходяться;

психологічне «прогладжування» — це підтримка хорошого настрою, позитивних емоцій через найрізноманітніші приводи, що знімає напруженість, викликає почуття симпатії до партнера і тим самим помітно ускладнює виникнення конфліктної ситуації

Використання узгодженої інформації

Між заступником директора з питань виробництва і заступником директора з маркетингу з приводу своєчасності реалізації виготовленої продукції

толерантність до партнера — «входження» у положення партнера, усвідомлення його труднощів, вираз співчуття; шанобливе ставлення до нього, хоча інтереси обох партнерів у даному контексті і розходяться;

психологічне «прогладжування» — це підтримка хорошого настрою, позитивних емоцій через найрізноманітніші приводи, що знімає напруженість, викликає почуття симпатії до партнера і тим самим помітно ускладнює виникнення конфлікту

Використання узгодженої інформації

Таблиця 3. Розв’язання конфліктних ситуацій.

№ з/п

Конфліктні ситуації

Формальні групи, які слід залучити для вирішення конфлікту

Роль формальних груп у вирішенні конфлікту

Неформальні групи, які слід залучити для вирішення конфлікту

Роль неформальних груп у вирішенні конфлікту

Між начальником відділу маркетингу, де працює 15 чол. та неформальною групою у складі 4 чол. з приводу способів рекламування продукції (телебачення, радіо, газети).

Група любителів перегляду кінофільмів

Залагодження непорозумінь в колективі

Група неформальних шанувальників засобів масової інформації

Залагодження непорозумінь в колективі

Між заступником директора з питань виробництва і заступником директора з маркетингу з приводу своєчасності реалізації виготовленої продукції

Група любителів перегляду кінофільмів

Залагодження непорозумінь в колективі

Група неформальних шанувальників засобів масової інформації

Залагодження непорозумінь в колективі

Чим раніше виявлена проблемна ситуація соціальної взаємодії, тим менші зусилля необхідно докласти для того, щоб вирішити її конструктивно. Завчасне виявлення соціальних суперечностей, розвиток яких може призвести до конфліктів, забезпечується прогнозуванням. Прогнозування конфліктів полягає в обґрунтованому припущенні про їх можливе майбутнє виникненні або розвитку.

Профілактика конфліктів полягає в такій організації життєдіяльності суб'єктів соціальної взаємодії, яка виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними.

Профілактика конфліктів — це їх попередження в широкому сенсі слова. Мета профілактики конфліктів — створення таких умов діяльності і взаємодії людей, які б мінімізували імовірність виникнення або деструктивного розвитку протиріч між ними.

Попередити конфлікти набагато легше, ніж конструктивно розв’язати їх. Як показує практика, профілактика конфліктів не менш важлива, ніж уміння конструктивно їх вирішувати. При цьому вона вимагає менших витрат сил, коштів і часу, попереджає навіть ті мінімальні деструктивні наслідки, які має будь-який конструктивно дозволений конфлікт. У сучасній організації діяльність з попередження конфліктів можуть здійснювати самі учасники соціальної взаємодії. Вона може вестися за чотирма напрямками:

1. Створення об'єктивних умов, що перешкоджають виникненню і деструктивному розвитку перед конфліктних ситуацій. Повністю виключити виникнення перед конфліктних ситуацій в колективі, організації, суспільстві неможливо. Однак створити об'єктивні умови для мінімізації їх кількості та дозволу неконфліктними способами не тільки можливо, а й необхідно. До числа цих умов належать, зокрема, наступні: створення сприятливих умов для життєдіяльності працівників в організації; справедливий і відкритий розподіл матеріальних благ у колективі, організації; наявність правових та інших нормативних процедур вирішення типових перед конфліктних ситуацій; заспокійливе матеріальне середовище, що оточує людину (зручне планування приміщень, наявність кімнатних рослин та ін.)

2. Оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування компаній — важлива об'єктивно-суб'єктивна передумова попередження конфліктів. До об'єктивно-суб'єктивних умов попередження конфліктів відносять організаційно-управлінські чинники, включаючи оптимізацію організаційної структури компанії, оптимізацію функціональних взаємозв'язків, відстеження відповідності працівників пред’явлених до них вимог, прийняття оптимальних управлінських рішень та грамотна оцінка результатів діяльності інших працівників.

3. Усунення соціально-психологічних причин конфліктів.

4. Блокування особистісних причин виникнення конфліктів.

Соціальна взаємодія носить несуперечливий характер тоді, коли він збалансований. Існує п’ять основних балансів, свідоме чи несвідоме порушення яких може призвести до конфліктів. Одним з них є підтримання в ході взаємодії балансу ролей. Кожен з партнерів може грати по відношенню до іншого ролі старшого, рівного чи молодшого за своїм психологічним статусом. Якщо партнер приймає відведену йому роль, то рольового конфлікту не відбувається. Тому в ситуації соціальної взаємодії важливо зрозуміти, яку роль грає партнер, і якій ролі він очікує від нас. Якщо очікуване партнером, розподіл ролей нас влаштовує, то ми граємо ту роль, яку від нас чекають. Якщо не влаштовує, то очікування партнера необхідно безконфліктно скорегувати. Оскільки роль молодшого, як правило, менш комфортна, то для попередження конфліктів людина повинна уникати значного психологічного домінування над партнерами. Найбільш сприятливим для попередження рольового конфлікту є взаємодія з оточуючими на рівних.

Попередження конфліктів сприяє підтримання при взаємодії людей і соціальних груп балансу взаємозалежності в рішеннях і діях. Кожній людині спочатку внутрішньо притаманне прагнення до свободи і незалежності. Однак свобода кожного з нас не може забезпечуватися за рахунок свободи тих, з ким ми взаємодіємо. У ході спілкування необхідно відчувати, яка залежність від нас партнера, не є для нього дискомфортною, і підтримувати комфортний баланс взаємозалежності.

У процесі спільної діяльності люди надають один одному особисті послуги. Аналіз конфліктів між людьми показує, що ми свідомо чи підсвідомо фіксуємо послуги, які надали ми, і ті, які надали нам. Порушення балансу взаємних послуг у взаємодії людей загрожує напруженістю у стосунках і можливим конфліктом. Якщо людина надала товаришеві по службі особисту послугу (підміна іншого на роботі, безкорислива допомога у виконанні термінового завдання, «діставання квитка», товару тощо), а у відповідь не отримав з плином часу послуги приблизно такої ж цінності, то баланс послуг порушується, що призводить до порушення гармонії у взаєминах, а при значному дисбалансі - до конфліктів.

Крім балансу взаємних послуг люди, взаємодіючи один з одним, в тій чи іншій мірі прагнуть підтримати баланс збитку. Якщо людині завдано істотної шкоди, то вона відчуває бажання завдати у відповідь шкоди тим людям, з чиєї вини постраждала. Тому важливою соціально-психологічною умовою профілактики конфліктів є не завдання шкоди оточуючим в процесі взаємодії з ними. Нанесення шкоди порушує збалансованість міжособистісної або міжгрупової взаємодії і може стати основою конфлікту.

П’ятий баланс, збереження якого сприяє профілактиці конфліктів, полягає в збалансованості самооцінки та зовнішньої оцінки. У процесі соціальної взаємодії люди постійно оцінюють один одного. Аналіз міжособистісних конфліктів показав, що, оцінюючи себе і результати своєї діяльності, людина як основа оцінки частіше вибирає позитивні сторони своєї особистості і те, що їй вдалося зробити в процесі роботи. При оцінці роботи інших людей (особливо підлеглих) людина найчастіше оцінює її з того, що підлеглому (або іншій людині) не вдалося зробити в порівнянні з ідеалом, нормативних вимог до діяльності та її метою.

Говорячи про баланси ролей, взаємозалежності в рішеннях і діях, послуг, шкоди, самооцінки і зовнішньої оцінки, як передумови попередження конфліктів, необхідно підкреслити, що мова йде не про об'єктивний, а про суб'єктивно оцінений баланс. Потенційною передумовою конфлікту може бути суб'єктивно оцінюване порушення балансу, яке перевершує знову-таки суб'єктивно оцінювану партнерами допустиму величину.

Список використаної літератури

1. Сорокін П. О. Загальнодоступний підручник соціології / П.О. Сорокін. — М.: 1994. — 181 с.

2. Кукушкіна Є.І. «Питирим Сорокін — вчений, педагог, організатор науки й громадський діяч» // Вісник МДУ, серія 18, 2009 р., № 3, С. 123−124.

3. Сорокін П.О. «Людина. Цивілізація. Суспільство» / П.О. Сорокін. — М.: 1992. — 544 с.

4. Сорокін П.О. «Система соціології», т. 2 / П.О. Сорокін. — М.: 1993. — 587с.

5. Євдокимова І.А. Соціальне прогнозування: Навчально-методичний посібник для студентів соціологічного факультету / І.А. Євдокимова. — Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2009. — 80 с.

6. Тюптя Л. Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): навч. посіб. / Л. Т. Тюптя., І.Б. Іванова. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — С. 237- 242.

7. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл. — М.: «Academia», 1999. — 120 с.

8. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование: учебное пособие / А. С. Панарин. — М.: Алгоритм, 2000. — 300 с.

9. Сафронова В. М. Прогнозування та моделювання в соціальній роботі: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / В. М. Сафронова. — М.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 288 с.

10. Соціальне прогнозування та проектування майбутнього України. Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції 29 березня 2013 року. — Запоріжжя: ЗНУ, 2013. — 272 с.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою