Соціальна педагогіка як наука і мистецтво. 
Предмет і завдання соціальної педагогіки. Її структура і функції. 
Загальні категорії і специфічні поняття

Реферат на тему:

Соціальна педагогіка як наука і мистецтво. Предмет і завдання соціальної педагогіки. Її структура і функції. Загальні категорії і специфічні поняття. Соціальна педагогіка як професія.

ПЛАН

1. 1.Місце соціальної педагогіки в системі наук про людину.

2. 2.Завдання і функції соціальної педагогіки.

3. 3.Структура соціальної педагогіки.

4. 4.Основні категорії та поняття.

5. 5.Функції та завдання соціального педагога.

6. 6.Посадові обов’язки соціального педагога.

7. 7.Кваліфікаційна характеристика соціального педагога.

Соціальна педагогіка — це наука про соціально-педагогічні механізми становлення особистості в соціумі. Джерелами соціальної педагогіки є результати досліджень багатьох наук, які вивчають розвиток особистості: філософія, психологія, соціологія, етика, етнографія, історія і інші. Важливим питанням у розвитку соціальної педагогіки виступає питання співвідношення між соціальною педагогікою і соціальною роботою.

У сучасній педагогічній науці розрізняють наступні підходи до відповіді на це питання:

1) соціальна педагогіка розглядається як складова частина соціальної роботи. Так, у США і ряді країн Європи не існує професії «соціальний педагог». Тут соціальна робота розглядається як професійна діяльність з надання індивідам, групам допомоги з метою посилення або повернення їм здатності нормального соціального функціонування;

2) соціальна педагогіка виступає більш загальною і містить соціальну роботу як складову. Наприклад у Німеччині в багатьох землях існує професія «соціальний педагог», яка передбачає надання освітньої та виховної допомоги;

3) соціальна педагогіка і соціальна робота співіснують як дві самостійні але суміжні дисципліни.

З наукової точки зору соціальна педагогіка — це наука яка вивчає процес соціального виховання усіх вікових та соціальних груп населення, інтегрує наукові досягнення суміжних наук і реалізує їх в практику соціального виховання.

Соціальна педагогіка як термін введена в обіг німецьким педагогом Дістервергом в середині 19 століття. Основоположники соціальної педагогіки Ноль і Боймер вважали, що соціальна педагогіка являє собою соціальну допомогу знедоленим дітям і профілактику правопорушень серед неповнолітніх. На думку німецького дослідника П. Наторпа соціальна педагогіка вирішує проблеми інтеграції усіх виховних сил суспільства з метою підвищення культурного рівня населення В Україні провідними теоретиками і практиками соціальної педагогіки традиційно вважалися А. С. Макаренко та В. О. Сухомлинський.

Предметом соціальної педагогіки є дослідження, організація та керівництво впливами соціального середовища на формування духовності людини, групи, суспільства в цілому предметом соціальної педагогіки є формування людини в соціумі:

1) формування самостійно діючої, моральної, гармонійної особистості, яка відповідає за вибір життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей у найрізноманітніших сферах (людина-людина, людина-праця, людина-природа, людина-суспільство, людина-сім'я, людина-здоров'я, людина-час, людина-моральність);

2) адаптація людини до соціокультурного середовища і середовища до людини;

3) виховно-освітня допомога соціальному становленню особистості, підтримка незахищеної особистості;

4) сприяння в критичних і екстремальних ситуаціях розвитку життєвих цінностей і відносин особистості.

Метою соціальної педагогіки є створення у соціумі умов для позитивного розвитку особистості, цілеспрямована гуманізація між-та надособових стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.

Основні завдання соціальної педагогіки:

1. Самостійне дослідження та узагальнення досягнень дотичних наук щодо процесу соціального формування особистості, групи, суспільства.

2. Створення умов в соціумі для духовного становлення, розвитку та реалізації в соціумі людини, групи, суспільства.

3. Організація гуманної, демократичної системи соціального виховання в суспільстві.

4. Розробка механізмів регуляції та корекції ставлення:

а) особистості до себе, іншої особистості, групи, суспільства, природи;

б) групи до особистості, суспільства, природи;

в) суспільства до особистості, групи, природи.

5. Дослідження перспектив розвитку соціальної педагогіки в нашій країні та за рубежем.

Прикладні завдання соціальної педагогіки:

1. Формувати в свідомості людини любові до ближнього і всього живого, добра, справедливості.

2. У випадку кризи ставити за мету вийти з неї, визначити шляхи виходу з цієї кризи, визначити мету життя, навчити людей спілкуванню.

3. Розвивати прагнення пізнавати навколишній світ, людину в ньомурозуміти унікальність, духовні та фізичні особливості, права і обов’язки людини в суспільстві.

4. Розвивати почуття власної гідності, самостійності і впевненості у собі.

5. Навчити людей вирішувати конфлікти опираючись на моральні та правові норми суспільних відносин, які діють у соціумі.

Функції соціального педагога у навчальному закладі:

1. Вивчення дитини, її стосунків у сім'ї, групі, колективі, стану в стадії конфлікту.

2. Надання допомоги дитині у випадку кризової ситуації.

3. Вивчення аналіз та у випадку необхідності корекція соціального виховання спрямованого на дитину.

4. Вивчення, узагальнення та пропаганда досвіду соціального виховання.

5. Координація та об'єднання зусиль спеціалістів та організацій здатних вирішувати проблеми дитини.

6. Спрямування діяльності дитини на самовиховання та саморозвиток.

7. Організація нових досліджень в галузі соціальної педагогіки школи.

Усі ці функції стосуються як усіх типів навчальних закладів так і працівників і вчителів у них.

Таким чином, усі функції соціальної педагогіки можна поділити на три групи:

а) виховна;

б) соціально-правова;

в) соціально-реабілітаційна.

Структуру соціальної педагогіки складають:

а) андрогогіка — наука про навчання і виховання людини протягом усього її життя;

б) агогіка — наука, що вивчає проблеми попередження відхилень у поведінці;

в) герогогіка — наука, що вивчає проблеми людей похилого віку;

г) віктимологія — наука, що вивчає проблеми людей які стали жертвами соціального виховання або насильства.

Соціальний педагог — це кваліфікований спеціаліст який забезпечує інтеграцію цілеспрямованих впливів на особистість, що розвивається і регулює взаємини в системі «особистість-сім'я-суспільство». З іншого боку, соціальний педагог — це фахівець соціального виховання, що здійснює посередництво між людиною і соціальним середовищем з метою розвитку як першої так і другої, а також гармонізації відносин між ними.

Найважливішими особистісними якостями соціального педагога є:

1. Комунікативність.

2. Екстравертність.

3. Гуманізм.

4. Високий рівень культури.

5. Організаторські здібності.

6. Тактовність.

Професійні якості соціального педагога:

1.Педагогічна і психологічна освідченість.

2.Вміння аналізувати соціальні явища і процеси.

3.Усвідомлення власної ролі та місця в суспільному житті країни.

4.Здатність забезпечити належним посередництвом в системі особистість-суспільство.

5.Вміння працювати в умовах неформального спілкування залишаючись в позиції неофіційного радника.

6.Активізувати зусилля осіб з особливими потребами для більш ефективної адаптації їх до життя в суспільстві.

7.Вміння виявляти інформацію та належним чином її використовувати.

8.Вміння виявляти потреби людей і розробляти новаторські ідеї їх ефективного вирішення.

9.Вміння забезпечити міжінституційні зв’язки в суспільстві.

10. Вміння виявляти соціальні проблеми, доводити їх до відома громадськості та сприяти їх вирішенню.

З метою повноцінного ефективного виконання обов’язків, соціальний педагог повинен знати:

1. Конституцію України.

2. Закони України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

3. Конвенції Прав Людини та Дитини" .

4. Основи соціальної політики держави.

5.Основи таких наук як педагогіка, психологія, валеологія. Володіти соціально-педагогічними методиками.

6.Знати правила охорони праці та техніки безпеки.

Найважливішими комунікативними вміннями соціального педагога є:

1. Вступати в контакти з людьми різних вікових груп та категорій.

2. Легко налагоджувати зв’язки між працівниками різних соціальних служб.

3. Здійснювати індивідуальний підхід до дітей підлітків, інвалідів та людей похилого віку які мають специфічні потреби.

4. Співпрацювати з дітьми, дорослими, сім'ями, установами та організаціями, підтримуючи дружні або ділові контакти.

5. Створювати атмосферу доброзичливості, комфортності та взаєморозуміння.

6. Викликати довіру у клієнтів, співпереживати спільно з ними, вирішувати їх проблеми.

7. Дотримуватися конфіденційності в стосунках з клієнтом, бути тактовним і коректним у стосунках з ним.

8.Спонукати клієнта до ініціативи, творчості, прагнення вирішити швидко і ефективно проблему самостійно.

9. Впливати на стосунки між людьми, спілкування.

10. Впливати на суспільну думку в мікросоціумі.

11. Правильно сприймати, реагувати та враховувати критику.

Уміння саморегуляції:

1. Керувати і контролювати свої емоції в будь-якій ситуації.

2. Керувати своїм настроєм.

3.Бути вимогливим до себе.

4. Володіти здатністю витримувати значні нервово-психічні навантаження.

5. Вміти поступатися своїми інтересами заради інтересів клієнта.

6. Вміти знімати психологічне навантаження після роботи з клієнтом.

Основними вимогами до соціального педагога є:

1. Любов до людей і педагогічної діяльності.

2. Знання та ерудиція.

3. Педагогічна інтуїція та інтелект, загальна культура і моральність, комунікабельність, артистизм, веселість, хороший смак.

4. Педагогічний такт — це вміння коректно виходити з цієї ситуації(вирішувати ту проблему) в яку потрапляє соціальний педагог або його клієнт.

Наслідком врахування усіх основних вимог, поставлених до діяльності соціального педагога є хороший результат у вирішені проблем клієнтів. В основі цього хорошого результату є створення сприятливого мікроклімату у сфері «соціальний педагог — клієнт» .

Умови створення сприятливого клімату:

1. Спільна віра в успіх.

2. Вірні або правильні стосунки між соціальним педагогом та клієнтом (врахування педагогічного такту).

3. Доброзичливе ставлення до клієнта.

4. Сприятливі умови спілкування.

5. Зовнішній вигляд соціального педагога.

Важливою складовою професійного становлення професійного працівника є прагнення до самовдосконалення. Бажання особистості піднятись на вершину професіоналізму (за Е. Зеєром) включає 5 основних стадій:

1. Оптація — це формування особистісних і професійних орієнтирів, усвідомлений вибір професії.

2. Професійна підготовка.

3. Професійна адаптація — це первинне входження в професію, засвоєння певної ролі.

4. Професіоналізація — формування професійної позиції, кваліфіковане виконання професійних обов’язків.

5. Професійна майстерність — це повна реалізація самоствердження особистості в професійній діяльності.

Як і будь-яка інша професія, професія соціального педагога має свої негативні сторони. Однією з них є професійний ризик соціального педагога. Він пов’язується насамперед з несприятливими умовами праці. Цей ризик стосується таких сторін як:

1) виконання професійних обов’язків;

2) професійне спілкування та особистість соціального педагога.

Незалежно від різновиду роботи яку виконує соціальний педагог, його діяльність пов’язується з підвищеною моральною відповідальністю за життя і здоров’я окремих людей, груп та суспільства в цілому.

Соціально-педагогічна діяльність вимагає надзвичайних психофізичних зусиль спеціаліста при виконані його професійних обов’язків. Однією з основних концепцій діяльності соціального педагога є так звана концепція прийнятого ризику (ризик — небезпека яка може виникнути в будь-яку хвилину). Найбільш загальними джерелами виникнення ризику є:

— екологічний фактор (штучне середовище);

— гігієнічні і соматичні захворювання (внутрішнє середовище);

— нещасні випадки, кризові ситуації (природне середовище);

— професійні захворювання, нещасні випадки на виробництві (професійне середовище);

— девіації чи суїциди (соціальне середовище).

Соціальним педагогам як і за родом своєї діяльності включені в систему людина-людина, властиве таке професійне захворювання як «синдром емоційного згорання». Термін «синдром емоційного згорання» був введений в 1974 році американським вченим Фрейденбергом для характеристики нервово-здорових людей, які витримують постійне значне психологічне навантаження. Основними ознаками синдрому є:

а) відчуття емоційного виснаження.

б) наявність негативних емоцій по відношенню як до клієнта так і до співробітників.

в) негативна самооцінка.

У результаті проведених досліджень було встановлено, що «синдром емоційного згорання» виникає внаслідок дії трьох основних факторів:

1) особистісного (відсутності або перебільшення відчуття особистісної значимості, відчуття самотності).

2) рольового (наявність сильної конкуренції або рольової невизначеності).

3) організаційного (ненормований робочий день, відсутність здорового мікроклімату, відсутність або надконтроль, недосконалість системи управління в цілому).

Література:

1. 1.Азаров Ю. П. Семейная педагогика. — М., 1989.

2. 2.Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень (Спец.выпуск к международному семинару) № 6. -М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.

3. 3.Алмазов Б. Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. — М., 1988.

4. 4.Антология социальной работы. — Т.1. — М., 1994.

5. 5.Галагузова М. А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. -М., 2000. -С.212−227.

6. 6.Гребенников И. В. Основы семейной жизни. — М., 1991.

7. 7.Гурски С. Внимание, родители: наркомания. — М., 1989.

8. 8.Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М. С. Певзпер. — М., 1966.

9. 9.Социальная педагогика под ред. Галагузовой М. А. — М. — 2000.

10. 10.Социальные отклонения. -М., 1984.

11. 11.Турчапинова Ю. И. Педагогическая техника и мастерство учителя. — М., 1987.

12. 12.Ушинский К. Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. -М.: Педагогика, 1989. -С.39−40.