Комерційні банки у зовнішньоекономічних операціях підприємств (на прикладі ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут економіки і менеджменту Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств Курсова робота з дисципліни «Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції»

на тему:

«Комерційні банки у зовнішньоекономічних операціях підприємств (на прикладі ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»)

Виконав:

студент V курсу 503 групи ФМЛ за напрямом підготовки «Менеджмент ЗЕД»

Гориненко Андрій Юрійович Науковий керівник: Остапенко Т. Г.

Київ — 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи взаємовідносин банка та суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності

1.1 Правове регулювання взаємовідносин між комерційними банками та суб'єктами ЗЕД

1.2 Види розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності

Розділ 2 Аналіз операцій комерційних банків у зовнішньоекономічних операціях підприємства «Coca-Cola Beverages Ukraine»

2.1 Оцінка фінансово-господарського стану «Coca-Cola Beverages Ukraine»

2.2 Платіжні операції з комерційними банками, як важливий елемент зовнішньоекономічної діяльності «Coca-Cola Beverages Ukraine»

Розділ 3 Недоліки, проблеми та напрямки вдосконалення операцій з комерційними банками у зовнішньоекономічній діяльності «Coca-Cola Beverages Ukraine»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП комерційний банк зовнішньоекономічний платіжний Вихід на світовий зовнішній ринок — закономірність розвитку ринкової економіки. Діяльість підприємств на світовому ринку пов’язана з міжнародною виробничою та науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом товарів і послуг. Вона також включає вивіз капіталу в формі інвестування в іноземні підприємства і залучення іноземних інвестицій. У законодавчих актах України зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними що має місце як на території України, так і за її межами.

Законодавством України передбачені різні види, форми і способи міжнародних розрахунків, що здійснюють уповноважені банки, маючи відповідні на це ліцензії.

В Україні використовуються наступні форми розрахунків: банківський переказ, акредитив, інкасо.

Міжнародна торгівля є прибутковим, але складним видом діяльності з підвищеним ризиком, що потребує спеціальних, систематизованих знань. Продавці і покупці, які беруть участь в експортно-імпортних операціях, мають різні інтереси, у тому числі з питань вибору форм, методів і визначення умов розрахунків. Фінансовими посередниками між ними виступають комерційні банки. Осноним принципом та правовою основою взаємовідносин підприємств з комерційними банками є звичайні ринкові відносини, тобто вони будуються на основі двосторонніх договорів та взаємної вигоди. Від правильного їх вибору та застосування, залежать швидкість і гарантія оплати, розмір витрат, пов’язаних із здійсненням розрахунків, запобігання збитків. Тому підприємство обирає надійний у фінансовому відношенні банк, що, при цьому, пропонує широке коло послуг, а банк — фінансово надійного клієнта.

Враховуючи вище зазначене можна стверджувати, що тема курсової роботи є актуальною.

Метою даної курсової роботи є дослідження взаємодії та діяльності комерційних банків з суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності у зовнішньоекономічних операціях останнього.

Завданнями курсової роботи є:

— розглянути законодавчі та правові особливості взаємовідносин між комерційними банками, та суб'єктами ЗЕД.

— розглянути типи розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності;

— оцінити економічний і фінансовий стан та господарську діяльність підприємства «Coca-Cola Beverages Ukraine»

— зробити аналіз особливостей проведення розрахункових операцій у експортно-імпортних операціях та іншій зовнішньоекономічній діяльності «Coca-Cola Beverages Ukraine»;

— визначити і проаналізувати проблеми, а також знайти напрямки покращення взаємодії між комерційними банками та компанією в зовнішньоекономічній діяльності «Coca-Cola Beverages Ukraine»;

Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади збільшення ефективності при взаємодії комерційних банків та суб'єкта ЗЕД в умовах Української економіки.

Об'єктом дослідження є приватне акціонерне товариство «Coca-Cola Beverages Ukraine», яке є один з найбільших українських виробників різноманітних напоїв.

При вивченні даної теми та написанні курсової роботи був проведений розгляд законів та теоретичних особливостей теми, а також зроблені спостереження та аналіз діяльності підприємства, були вивчені особливості взаємодії та операцій маж комерційними банками та підприємством-субєктом ЗЕД

При аналізі даної теми були розглянуті роботи та публікації наступних спеціалістів: Берзона Н. И, Богомазова М. И., Богуна В. Я., Бочарова В. В., Голубовича А. Д., Кадуріна Л.О., Колесника, В.Б., Леонтьева В. Е., Лисюка С. Т., Пашути М. Т., Савчука В. П., Хрипача В. Я,

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи взаємовідносин банка та суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності

1.1 Правове регулювання взаємовідносин між комерційними банками та суб'єктами ЗЕД Взаємовідносини банка та суб'єкта зовнішньо економічної діяльності регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» N 2121-III від 07 грудня 2000 року з змінами та доповненнями, та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» N 2664-III від 12 липня 2001 року з змінами та доповненнями, а також великою кількостю нормативно-правовх актів Національного банку України.

Нижче наведені деякі базові положення цих Законів якими суб'єкти ЗЕД повинні користуватись у своїх відносинах з банками.

Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Цим Законом визначені терміни:

Банк — юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банківська діяльність — залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Банківський платіжний інструмент — засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів.

Банківські рахунки — рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Клієнт банку — будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Кошти — гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент;

Кредитор банку — юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.

Розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Уповноважена особа банку — особа, яка на підставі статуту чи угоди має повноваження представляти банк та вчиняти від його імені певні дії, що мають юридичне значення. [15]

Комерційні банки можуть здійснювати наступні види діяльності.

Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, наведену нижче. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. [15]

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється

Національним банком України. Банк зобов’язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим

Національним банком України вимогам.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України — в іноземній валюті. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. [15]

До кредитних операцій комерційних банків належать

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. [15]

Банк зобов’язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою. [15]

Розрахункові банківські операції:

Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію,

необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов’язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. [15]

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку.

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. [15]

Ці положення не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Цим Законом визначені наступні терміни:

1) фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, — інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг;

3) фінансовий кредит — кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент;

5) фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

7) учасники ринку фінансових послуг — особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг. [19]

Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ коштів. [19]

Між підприємством та комерційним банком укладається договір про надання фінансових послуг:

Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання;

3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін. [19]

При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.

Право клієнта на інформацію:

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов’язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов’язковому оприлюдненню;

2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів;

3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою;

4) ціну/тарифи фінансових послуг;

5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п’ять відсотків;

6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України. [19]

Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про:

1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг;

2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість;

3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги;

4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги;

5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги;

6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів;

7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. [19]

Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав’язування її придбання.

Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов’язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

1.2 Види розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо і банківський переказ.

У даний час найбільш розповсюдженою і дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання і за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару).

Розрізняють два види банківського переказу: авансовий платіж та по факту відвантаження товару.

Вибір валюти і форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Авансовий платіж в оплату імпорту рекомендується використовувати тільки у випадку абсолютної впевненості нашого клієнта в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачань (90 днів). [15]

Платежі в оплату імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки — Лоро і Ностро, що ведуться в Головному банку. Усі платіжні доручення, на перерахування через Лоро рахунки, оформляються на російській (українській) мові, через Ностро рахунки — тільки іноземною мовою .

Комісії і S.W.I.F.T. — витрати стягуються відповідно до тарифів банку і суми стягнених комісій вказуються в платіжному дорученні. [39]

Гарантованою і більш дорогою формою міжнародних розрахунків є документарний акредитив. «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів» розглядають акредитив як: «яку-небудь угоду, якби вона не була названа або визначена, відповідно до якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і по інструкції клієнта (заявника) або його наказу, або акцептувати й оплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати й оплатити переказні векселі (тратти), або уповноважує інший банк негоціїровать проти передбачених документів при стримуванні термінів і умов акредитиву». Тобто, це є умовним грошовим зобов’язанням банку здійснити платіж, акцепт або негоціацію тратт, або надати повноваження іншому банку на здійснення цих дій.

Виходить, в основі акредитива лежить формула — «гроші проти документів», а звідси універсальність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що продавцю гарантується негайна оплата відвантажених товарів або зроблених послуг, і він застрахований від неплатоспроможності або відмовлення покупця платити; покупцю — що виплачені їм засоби не пропадуть і надійдуть у розпорядження контрагента після того, як він виконає свої зобов’язання. Саме в цьому і складається перевага акредитивної форми розрахунків. Але основним її недоліком є вартість акредитива (комісійні банків за авізування, підтвердження, перевірку документів, платіж), що значною мірою і впливає на активність його використання в зовнішньоторговельних відносинах. [7]

Норми права, що регламентують механізм здійснення акредитивної операції, ґрунтуються на двох основних принципах, а саме на автономії акредитива і його строгого виконання.

Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з «червоним застереженням», резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів. [7]

Підставою для виникнення акредитивних зобов’язань є доручення платника про відкриття акредитива, що він дає банку, що його обслуговує (банк-емітент). Таке доручення є основою для виникнення інших правовідносин по акредитивній операції. Варто визначити, що форма доручення на відкриття акредитива, як правило, є типовою, і в ній повинні бути зазначені усі вимоги, передбачені Уніфікованими правилами. [25]

Оскільки акредитив — це зобов’язання по проведенню платежів, умови акредитива є умовами виконання цих зобов’язань, тому вони повинні бути складені так, щоб з одного боку, вони давали можливість банкам без ускладнень їхній проконтролювати і перевірити документально, а з іншого боку — забезпечували б інтереси сторін, що використовують акредитивну форму розрахунків. Усі терміни, що застосовуються, повинні відповідати вимогам Уніфікованих правил, тобто варто використовувати стандартні терміни і формулювання, передбачені Уніфікованими правилами, якщо акредитив не містить інших умов. Це дає можливість заявнику акредитива включати в умови акредитива, відповідні застереження.

Уніфіковані правила вимагають від заявника не тільки чітко й у повному обсязі формулювати інструкції з відкриття і виконання акредитива, але і внесення в нього змін.

Умови і порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. [25]

Важливе значення має питання щодо терміну дії акредитива. Банк-емітент може провести платіж як негайно після надання необхідних документів, так і через деякий час (акредитиви з частковою відстрочкою платежу). Уніфіковані правила визначають термін дії акредитива, як граничний період для надання документів для оплати, акцепту, негоціації. До того ж, Уніфіковані правила вимагають, щоб «всі акредитиви передбачали дату закінчення термінів і місце надання документів для платежу, акцепту або за винятком вільної негоціації акредитива місця надання документів для негоціації».

У правовому регулюванні акредитивних відносин акредитивні документи (транспортні, страхові, комерційні рахунки й інші документи) є підставою для проведення розрахунків по документарному акредитиву. Тому в інструкціях з відкриття акредитивів, у самих акредитивах повинні бути чітко зазначені документи проти яких варто здійснити платіж, акцепт або негоціацію.

Виходить, акредитив — це фактично безпечна попередня оплата. Він є свого роду компромісом у випадку, коли покупець товару сумнівається в надійності продавця і не зважується ризикувати своїми грошима, і крім того акредитив дає можливість звести до мінімуму всі ризики, особливо в тому випадку, коли комерційні зв’язки з іноземними партнерами тільки налагоджуються. [8]

Ще одною, у даний час менш використовуваною, формою міжнародних розрахунків є інкасо, що визначено як «одержання, передача і пред’явлення до оплати векселя, чека або іншого документа банком, що інкасує, для клієнта з наступним переказом коштів на його рахунок». Інкасо — банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк із доручення свого клієнта одержує, на підставі розрахункових документів належні йому від платника за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або зроблені послуги і зараховує ці засоби на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо — це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк, зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов’язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умовами виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера.

Розрізняють два види інкасо: чисте і документарне.

Чисте інкасо означає - інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек або інші фінансові документи і не обробляють рахунок фактуру, коносамент, транспортну накладну й інші.

Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; комерційні документи, не супроводжувані фінансовими документами і являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, що повинний відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею по відкритому рахунку (коли експортер розраховує на покупця, що повинний оплатити відправлений йому товар) .

Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дана вказівка обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер має можливість зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець) не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це обумовлено тим, що коносамент є документом на право власності і тому банк контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати покупцю, після того як він виконує всі умови експортера, зазначені в інкасовому дорученні.

Існує кілька видів операцій по застосуванню документарного інкасо. Це так називані «документи проти платежу», «документи проти акцепту» і «акцепт із платежем проти документів».

Завдяки значно меншим формальним вимогам це банківська послуга є більш дешевою і гнучкою в порівнянні з документарним акредитивом. Розрахунок за інкасову форму більш вигідний імпортеру, оскільки зберігає його право власності на товар до моменту оплати розрахункових документів. Разом з тим при розрахунках документарним інкасо експортер, що відвантажує товар не може бути упевнений у тім, що покупець вчасно оплатить відвантажений товар.

Тому інкасова форма розрахунків застосовується в тому випадку, коли: експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки між двома боками діють перевірені часом відносини; політичні, економічні і правові умови в країні імпортера, розглядаються як стабільні; у країні покупця немає імпортних обмежень або якщо є такі, останній завчасно одержав усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає твердих обмежень термінів здійснення розрахунків за отриманий товар. [8]

Отже, можна зробити висновок, що взаємовідносини між комерційним банком та суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Виконання положень, встановлених цими законами є обов’язковим як для комерційних банків, так і для усіх учасників ЗЕД.

У світовій практиці в даний час активно використовуються такі форми міжнародних розрахунків як банківський переказ, акредитив і інкасо. Найбільше часто використовуваною формою міжнародних розрахунків є акредитив, хоча на Україні розповсюджений банківський переказ, використання ж інкасо відійшло на другий план. Також вигідною формою розрахунків є використання банківських переказів.

Теоретичні аспекти, наведені у цьому розділі, є невід'ємною частиною взаємовідносин між Coca-Cola Beverages Ukraine та комерційними банками. Це стало фундаментом для подальшого аналізу взаємовідносин цього підприємства з комерційними банками у зовнішньоекономічній діяльності.

Розділ 2 Аналіз операцій комерційних банків у зовнішньоекономічних операціях підприємства ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

2.1 Оцінка фінансово-господарського стану ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

The Coca-Cola Company — відома у всьому світі компанія, що бере участь у виробництві та продажу безалкогольних напоїв по всьому світу. Основний асортимент продукції складають газовані та негазовані напої, енергетики та ароматизовані води, соки і соковмісні напої, готові до вживання чаї ті кава, різноманітні спортивні напої. Вона також забезпечує ароматичні інгредієнти, підсолоджувачі, порошки для очищеної води, інгредієнтів напоїв, сиропів і фонтан. Компанія реалізує свої продукти через власні мережі, що належать компанії або контрольованих нею продавців, а також за рахунок самостійних дистриб’юторів, оптовиків і роздрібних торговців. The Coca-Cola Company була заснована в 1886 році і є штаб-квартирою в Атланті, штат Джорджія.

Сьогодні компанія Coca-Cola — це більш 2800 напоїв, які виробляються і продаються в понад 200 країнах світу. Компанія Coca-Cola володіє 4 з 5 найпопулярніших брендів безалкогольних напоїв. Бренд Coca-Cola — найдорожчий бренд у світі, знайомий 94% населення Землі.

ІП Cocа — Cola Beverages Ukraine Ltd. — дочірнє підприємство компанії Кока-кола Хелленик, однієї з найбільших компаний-ботлеров, яка займається виробництвом, розливом і дистрибуцією безалкогольних газованих напоїв у світі. Завод Cocа — Cola, побудований у Броварському районі Київської області, є найбільшим в Європі та найпотужнішим в Україні серед безалкогольних виробництв. До асортименту продукції компаніх належить виготовлення та дистрибуція Coca-Cola, Coca-Cola light, Coca-Cola Vanilla, Fanta, Sprite, соків та нектарів Rich та «Добрий», BotaniQ, холодних чаїв Nestea, енергетичних напоїв Burn та Gladiator, природної води Bonaqua. Кожен день в Україні продається більше 10 000 порцій напоїв компанії. На сьогоднішній день Coca-Cola тримає свою формулу свого основногонапою в таємниці

На сьогоднішній день в компанії працює понад 2500 висококваліфікованих фахівців на Виробництві, в Головному офісі та 22 філіях Компанії по всій території України.

Головним фактором, що визначає конкурентну перевагу компанії є піар. Для Coca-Cola характерна стабільність маркетингу. Широку популярність, багато в чому, Coca-Cola придбала не через смакових якостей, а з причини грамотно продуманого і талановитого піару. Рекламні ролики саме цієї компанії апелюють до консервативних сімейних цінностей, які не змінюються століттями і в майбутньому навряд чи піддадуться якихось змін.

Оцінити фінансово-господарську діяльність підприємства"Coca-Cola Beverages Ukraine" можна за допомогою:

структурного аналізу підприємства;

оцінки ліквідності підприємства;

оцінки капіталізації підприємства;

оцінки ефективності підприємства;

аналізу рентабельності підприємства.

Структурний аналіз ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

Таблиця 2.1

Баланс ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

Активи У 2012 році сумарні активи збільшилися на 6200 тис. грн. у порівнянні з 2011 роком. Згідно з індексним аналізом частка сукупних активів Coca-Cola Beverages Ukraine виросла на 7,8%. Це показує наявну позитивну тенденція для активів компанії. Оборотні активи зросли на $ 4831 млрд або на 18,9%. Цей зріст досить значний, тож цього можна зробити висновок, що у Coca-Cola присутня тенденція до подальшого зростання активів.

Зобов’язання Сумарні зобов’язання також збільшилися в 2012 році на 5045 тис. грн. порівняно з 2011 р. Відповідно їх зростання згідно з індекс аналізом складає 10,4%. У складі сумарних поточних зобов’язань відбулось незначне зростання з 30,4% до 32,3%. А частка сумарної довгострокової заборгованості трохи зменшилася з 30,1% до 29,7% у відношенні до загальної кількості активів. Загалом Coca-Cola Beverages Ukraine доводиться витрачати більше грошей в 2012 році для виплати поточних зобов’язань і боргів.

Акціонерний капітал Оскільки кількість сумарних зобов’язаннь збільшилася з 57,5% у 2010 році до 61,9% в 2012 році, то вони мають тенденцію до зростання. Результатом цього стало те, що, сумарний акціонерний капітал зменшився з 42,5% у 2010 році до 38,21% у 2012 році у відношенні до загальної кількості активів. Це відбулось через збільшення кількості зобов’язань і боргів. Але відповідно з горизонтальним та індексним аналізами помітне зростання в період між 2011 і 2012 на 1155 тис. грн. і 3,7% відповідно.

Таблиця 2.2

Звіт про доходи

Згідно горизонтального та індексного аналізу (з 2011 по 2012 р) загальний дохід збільшився на 1475 тис. грн. і 3,2% відповідно і становить 48 017 тис. грн. Проти 2010 — 2011 років збільшення доходу досить незначне. Чистий прибуток трохи зріс на тис. грн. або на 5,1%. Загалом 2012 рік виявився краще за 2 попередні роки.

Оцінка ліквідності підприємства проводиться для виявлення його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.

Таблиця 2.1

Коефіцієнти ліквідності підприємства ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

Коефіцієнт поточної ліквідності. Ідеальний показник поточної ліквідності повинен бути між 1,50−2,00, але не менш 1,00. Цей показник розраховується як частка від ділення оборотних коштів на короткострокові зобов’язаннями і показує, чи є у фірми достатньо ресурсів, щоб оплатити свої борги протягом наступного року.

За останні 3 роки Coca-Cola показує погіршення результатів поточної ліквідності. Поточна ліквідність Coca-Cola має тенденцію до зниження.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Це відношення найбільш ліквідних активів (грошові кошти плюс легко реалізовані цінні папери плюс короткострокова дебіторська заборгованість) до короткострокових зобов’язань; характеризує здатність підприємства своєчасно і швидко погашати свою заборгованість. Ідеальний діапазон для цього коефіцієнта ліквідності є 0.7−1.00.

В Coca Cola у швидкій ліквідності також наявна тенденція до зменшення. Але зниження з 0,85 у 2010 році до 0,77 у 2012 році не є критичним, і цей показник коливається в допустимому діапазоні.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності. Це показник здатності компанії розплатитися з її короткостроковим зобов’язаннями, якщо з якоїсь причини виникає необхідність їх погасити. Визначається як відношення готівки і легко реалізованих цінних паперів до поточних зобов’язань. Найбільш сприятливий діапазон для коефіцієнта є 0,25−0,50

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є показником здатності компанії розплатитися з її короткострокові зобов’язання, якщо з якоїсь причини негайна сплата вимагали. Найбільш сприятливий діапазон для співвідношення грошових є 0,25−0,50.

У Coca-Cola цей показник більше за норму і залишається стабільним протягом трьох років і майже не змінюється. Його значення 0,59 показує надлишок грошових засобів які можна було інвестувати.

Загалом можна помітити, що протягом трьох років у Coca-Cola помітний спад усіх трьох показників ліквідності.

Таблиця 2.2

Коефіцієнти капіталізації компанії ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

Співвідношення позикових і власних коштів. Це відношення суми короткострокових зобов’язань і довгострокових запозичень до власного капіталу; чим вищий цей коефіцієнт, тим менше захист кредиторів і більше фінансовий ризик. У компанії Coca-Cola відбувається значне збільшення боргових зобов’язань проти акціонерного капіталу. Тобто борги компанії ростуть.

Відношення сумарної заборгованості до сумарних активів. Цей коефіцієнт показує відношення суми довгострокових і короткострокових боргових зобов’язань до сумарних активів. Чим більше це відношення тим більший борг у порівнянні з активами, відповідно, тим більше ризиків буде пов’язано з роботою фірми. Рекомендовані значення: 0,2 — 0,5. Але значення коефіцієнта фінансової залежності не більше 0,6−0,7 ще вважається нормальним. В компанії цей показник є не досить високим. Результатом його збільшення може стати зниження вірогідності залучення позикових ресурсів, що, в свою чергу знизить фінансову гнучкість компаній.

Значення цих співвідношень в компанії порівняно стабільні. У Coca-Cola наявне незначне збільшення з 0,57 у 2010 році до 0,62 у 2012 році. Це означає, що сума боргу в активах компанії збільшується. Чим вище коефіцієнт, тим більше ризиків буде пов’язано з роботою фірми.

Коефіцієнт покриття відсотків. Це відношення прибутку до сплати податків і відсотків по кредитах до сумарних процентних платежів. Характеризує ступінь захищеності кредиторів від невиплати відсотків за наданий кредит і показує. Цей показник також дозволяє визначити допустимий рівень зниження прибутку, використовуваної для виплати відсотків. Нормальним вважається значення показника від 30% до 40%, тож Coca Cola змогла підняти його до нормальних умов і в неї достатньо залишкового грошового потоку з операційної прибутку для обслуговування процентних платежів. Якщо значення коефіцієнта стає менше 10%, це означає, що фірма не створює достатнього грошового потоку з операційної прибутку для обслуговування процентних платежів.

Мультиплікатор власного капіталу. Розраховується як відношення сумарних активів компанії до її власного капіталу; характеризує ступінь, в якій компанія віддає перевагу використанню позикових коштів при фінансуванні своїх активів. Показує, у скільки разів рентабельність власного капіталу більша рентабельності активів.

Протягом аналізованого періоду у Coca-Cola цей показник мав такі зростаючі значення: 2,35; 2,53; 2,63. Дана тенденція є позитивною і вказує на збільшення ефективності управління активами і пасивами. При його підвищенні зростає прибутковість власного (акціонерного) капіталу, за умови, що рентабельність активів вище вартості позикових коштів, а й збільшується ступінь фінансового ризику підприємства (знижується коефіцієнт автономії, ліквідності).

Таблиця 2.3

Коефіцієнти ефективності компанії ІП «Coca-Cola Beverages Ukraine»

Оборотність активів. Оборотність активів оцінює, наскільки добре компанія використовує свої активи для отримання доходів. Визначається як відношення загального доходу до сумарних активів. Певного нормативу для показників оборотності не існує, оскільки вони залежать від галузевих особливостей організації виробництва. У Coca-Cola цей показник є не досить високим, тож для компанії бажана більш висока оборотність активів. Низька оборотність може свідчити про недостатню ефективність використання активів. Але у капіталомістких галузях оборотність активів зазвичай нижче, ніж у торгівлі або сфері послуг. Тож така оборотність активів не є абсолютно незадовільною.

Оборотність дебіторської заборгованості. Розраховується як відношення чистого обсягу продажів або обсягу продажів у кредит до середнього за період розміру дебіторської заборгованості; вимірюється в кількості оборотів за період. Вимірює швидкість погашення дебіторської заборгованості організації, наскільки швидко організація отримує оплату за продані товари (роботи, послуги) від своїх покупців. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за період (рік) організація отримала від покупців оплату в розмірі середнього залишку неоплаченої заборгованості. Coca-Cola Змогла покращити свою дебіторську боротність з 7,93 до 10,09. Для оборотності дебіторської заборгованості, також не існує чітких нормативів, оскільки вони сильно залежать від галузевих особливостей і технології роботи підприємства. Але в будь-якому випадку, чим вище коефіцієнт тобто чим швидше покупці погашають свою заборгованість, тим краще для організації.

Оборотність товарно-матеріальних запасів. Розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції (продаж) до середнього за період об'єму запасів на складі; показує, скільки разів запаси оновлюються протягом певного періоду. Чим вище оборотність запасів компанії, тим ефективнішим є виробництво і тим менше потреба в оборотному капіталі для його організації. Знову ж таки, його значення залежить від галузію. У Coca-Cola цей показник коливається в районі 5, що означає оборотність запасі 5 разів на місяць. Крім того, оборотність запасів залежить від маркетингової політики організації. Для організацій з високою рентабельністю продажів властива більш низька оборотність, ніж для фірм з більш низькою нормою рентабельності. Для компанії цей коефіцієнт є нормальним, адже її рентабельність є високою.

Оборотність кредиторської заборгованості. Це показник швидкості погашення організацією своєї заборгованості перед постачальниками та підрядниками. Даний коефіцієнт показує, скільки разів (за рік) фірма погасила середню величину своєї кредиторської заборгованості. Визначається як відношення вартості придбаних ресурсів (собівартість продажів) до середньої за період величині кредиторської заборгованості. В обох компанії цей коефіцієнт є низьким. Це добре, адже низький коефіцієнт дозволяє мати залишок неоплаченої кредиторської заборгованості в якості безкоштовного джерела фінансування своєї поточної діяльності. Тоді як для кредиторів, звичайно, краще вищий коефіцієнт оборотності.

Період погашення дебіторської заборгованості Це середнє число днів, необхідне для стягнення дебіторської заборгованості. Визначається як кількість днів (365) поділене на коефіцієнт дебіторської заборгованості. Компанія витрачає трохи більше місяця на її погашення, що є хорошим часом.