Управління інтелектуальною власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах

Реферат

на тему:

«Управління інтелектуальною власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах»

У сьогоднішніх економіках, заснованих на знанні, де первинним економічним активом є інтелектуальна власність, університети та дослідницькі центри (в подальшому — дослідницький заклад, або заклад) відіграють ключову роль як головні творці цих потенційно цінних активів. Необхідно з’ясувати, як найкраще управляти цими активами і як отримати прибуток від їх використання. Традиційно дослідники прагнуть видати свої роботи в наукових журналах і оприлюднити їх на конференціях, і це донині все ще є стимулом і мірою їхнього успіху. Проте сьогодні, тільки-но комерційний потенціал результатів досліджень стає очевидним, слід зробити дійові управлінські кроки, щоб уникнути «витоку» інтелектуальної власності через неуважне або передчасне суспільне розголошення. Водночас заохочення використання цих результатів у режимі конфіденційної інформації є не менш важливим. Оскільки дослідники добре розуміють результати своєї роботи, вони іноді вважають, що ці результати є тривіальні або очевидні, не розуміючи їх комерційного значення. Справді, деякі з найкращих винаходів найпростіші, найбільш фундаментальні. Велику роль відіграє запровадження університетами й дослідницькими центрами ефективної стратегії, системи та ресурсів, спрямованих на заохочення оцінки комерційного потенціалу результатів досліджень і вкладення грошей у подальше доопрацювання та доведення їх до стану, в якому буде зрозумілішою цінність цих активів.

Сьогодні уряди та промисловість інвестують величезну кількість грошей у дослідження в університетах і дослідницьких центрах. Завдання — отримати прибуток від цієї інвестиції. У зв’язку з цим розгляньмо деякі практичні адміністративні заходи й інструменти, які можуть допомогти досягти цього. Викладені далі Пропозиції ґрунтуються на досвіді та найкращій практиці.

В усьому світі було розроблено дуже багато стратегій і заходів, щоб допомогти перетворити наукове дослідження на багатство та соціальний добробут. Є багато варіантів «передання технологій», проте буде помилкою просто імпортувати цей досвід без адаптації, оскільки починаючи з різних місцевих умов, як, наприклад, комерційне й академічне оточення, культура, місцеві та національні політичні уподобання, — все має вплив. Наприклад, у США відносно легкий доступ до венчурного капіталу на ранніх стадіях розвитку фірми в поєднанні з підприємницькою культурою керівництва призвело до поширення моделі створення нових фірм. Ситуація в Україні є іншою, і просте запозичення американської моделі не буде ефективним, доки не відбудеться відповідна венчурна консолідація й не буде здійснено розбудову необхідної інфраструктури з її обслуговування.

Коротко розгляньмо історію передання технологій і розвитку офісів з передання технології (ОПТ). Потім зачепимо практичні проблеми, які спочатку має розв’язати керівництво установи, наприклад, політика, правила та системи ідентифікації, управління й використання результатів досліджень. Це передбачає досить детальне обговорення та приклади механізмів і таблиць контрольних перевірок для їх оцінки й використання. На завершення підсумуємо ключові чинники, які приводять ОПТ до успіху.

Цікаво подивитись, як зросла важливість інтелектуальних активів у сьогоднішній економіці, ґрунтованій на знаннях, і як формальне управління ними та їх використання розвивалися в дослідницьких установах. У Сполученому Королівстві розвиток організацій, відповідальних за управління результатами досліджень, розпочався відносно нещодавно — в 1948 з прийняттям «Акта створення винаходів» і заснування Національної корпорації досліджень і розробок (НКДР). Протягом минулих 20 років, починаючи від середини 1980;х, відбувся значний поступ у цій сфері - великою мірою завдяки зростанню сектору глобальних комунікацій і глобальному ринку.

Економісти й історики говорять про хвилі інновацій — головні фундаментальні технологічні інновації, які змінили суспільство. Наприклад, перше застосування сили води привело до промислового перевороту в Англії у XVIII і XIX сторіччях. Потім винайшли паровий двигун, залізницю і телеграф. На початку XX сторіччя на зміну прийшла електрика й автомобілі. Важко уявити, де б ми були сьогодні без електрики, автомобілів або залізниць. Остання половина XX сторіччя ознаменувала розвиток авіації, телебачення й електроніки. Багато з цих нововведень — залізниці, телеграф, літаки, телебачення — пов’язані з поліпшенням комунікацій. Сьогодні ми спостерігаємо вплив Інтернету. За цими інноваційними хвилями криються фундаментальні зміни. Економічні системи XVII і XVIII сторіч були переважно засновані на сільському господарстві. Власники землі або її «продукції» управляли економікою. Головні товари протягом XIX і XX сторіч були фізичними активами, як, наприклад, вугілля, залізо і нафта. Ті, хто володів або мав доступ до цих фізичних активів, управляли економікою. Сьогодні, в XXI сторіччі, ключовим активом е інтелектуальна власність. Тепер ми можемо легко купити сировину де-небудь у світі (де це найдешевше) і відвезти її до місця переробки. Ми можемо розмістити виробництво там, де це можна зробити найдешевше. Ми можемо рекламувати й продавати продукцію по всьому світові, використовуючи сучасні технології комунікацій та Інтернет. Ми можемо готові вироби перевезти літаком клієнтам у будь-яку точку світу. Зокрема, сьогодні головним є власник інтелектуальної власності, а не власник сировини чи виробничих потужностей. Головним цінностями в світі є знання, або інтелектуальна власність, і їх прибуткове використання бізнесом — це ключ до конкурентності та зростання. Таке твердження слушне не тільки для великих міжнародних корпорацій, але й для всіх бізнес-структур, зокрема й малих.

Є проблема, на яку наражаються всі бізнес-структури, великі чи малі, постачальники виробів або послуг — це проблема забезпечення конкурентності. Загальна причина економічної кризи в бізнесі - технологічне старіння. Утримання рівня конкурентоздатності означає безперервно вдосконалювати товари, послуги. Це також означає збереження бізнесу! Отже, основна ідея в цій справі одна — «Впроваджуй інновації або помри»! Бізнес-структури виживають і ростуть, маючи конкурентні переваги. Вони можуть бути пов’язаними з технологіями, обслуговуванням, якістю, вартістю або розташуванням. Що б це не було, але конкурентні переваги будуть «розмиті» конкурентами, якщо бізнес не продовжуватиме інноваційну діяльність. Сьогодні багато інновацій можуть бути описані в термінах «права інтелектуальної власності». Саме ці активи безпосередньо, а не вироби, в яких вони виражені, нині визнають як такі, Що мають найбільшу вартість і значення.

Отже, де може організації одержати ці знання? Багато великих організацій мають свої власні внутрішні дослідницькі відділи — вони давно вже визнали необхідність проводити дослідження. Вони також визнають, що не кожен результат досліджень, які вони проводять, відповідають потребам їхнього бізнесу, або що вони мають монополію на цінні ідеї. Великі компанії стають дедалі активнішими сьогодні в ліцензійному бізнесі, як купуючи, так і продаючи інтелектуальну власність. Малі компанії, навпаки, мають мало ресурсів, щоб виконувати дослідження для майбутнього. їм також доводиться впроваджувати інновації, але їхні ресурси для виконання наукових і прикладних досліджень обмежені. Ключовим джерелом нових ідей і нововведень, як для великих, так і для малих компаній, є результати досліджень та інтелектуальна власність, створена в університетах і дослідницьких центрах. Це багатий і значною мірою невикористаний ресурс. Багато людей сьогодні стверджують, що такі дослідницькі установи — двигуни економіки, заснованої на знаннях. Результат діяльності бізнес-структур — товари або послуги, а університетів — знання та інтелектуальні активи, а також висококваліфіковані фахівці.

Уряди розуміють, що найдинамічніше економіки мають сильні університети, які розвивають співпрацю з бізнесом. Але перетворення нової ідеї, що виникла в результаті університетського дослідження, на комерційний успіх — не легка справа.

Як було згадано вище, професійне управління та використання результатів досліджень, фінансованих державою, почалися у Великій Британії 1948 року. Фактично ж цікавитися наукою та технологіями британський уряд почав ще в 1675 році - із заснуванням Королівської обсерваторії. Проте до початку XX сторіччя наука була залишена значною мірою науковцям і багатим підприємницям — прихильникам науки. Після Другої світової війни уряд Великої Британії усвідомив значення і важливість інтелектуальної власності в результаті національного скандалу, який виник з пеніциліном. Поки Олександр Флемінг винаходив пеніцилін, а дослідники в Оксфордському університеті виявляли способи його застосування, американці запатентували виробничий процес — і в результаті британський уряд було втягнуто в тривалий судовий процес під час війни. В результаті в 1948 був прийнято законопроект «Акт створення винаходів», який зумовив створення Національної корпорації досліджень та розробок (НКДР). Роль НКДР полягала в тому, щоб володіти, охороняти, розвивати й використовувати результати досліджень, фінансованих урядом. Це була перша організація в світі, що взяла на себе таку роль, і її заснування стало ключовим моментом у комерціалізації університетських досліджень. Доти багато залежало від комерційних стимулів, навичок і ресурсів окремих науковців і багатих індивідуумів.

НКДР була дуже успішною, відповідаючи за охорону та отримання прибутку від використання багатьох важливих винаходів, таких як, наприклад, транспортний засіб на повітряній подушці, тілесні сканери MRI (магніто-резонансне відображення) та інсектициди Pyrethrin. У 1980 р. відбулося злиття НКДР з іншою організацією — Національною радою підприємств (НРП), в результаті чого утворилася Британська технологічна група (БТГ). НРП заснував британський уряд у 1970 р. для того, щоб інвестувати в британську промисловість. Це була насправді урядова установа венчурного фінансування. БТГ мала переважне право, а не зобов’язання, управляти створенням і комерціалізацією винаходів у британських університетах. Власність на ці розробки все ще залишилась за державними фондами, що фінансували їх. Але у 1985 р. це змінилося й університетам було надано право власності на об'єкти права інтелектуальної власності та право самим використовувати результати досліджень. Це призвело до створення офісів передачі технологій у багатьох університетах Великої Британії. Ці університети незалежно встановили свою власну політику щодо прав інтелектуальної власності, комерціалізації та правила для спільного використання прибутку. Проте ці установи переймалися не лише управлінням і комерціалізацією інтелектуальної власності (IB), але їм довелося управляти також іншими відносинами з промисловістю та місцевим суспільством (наприклад, консультації і технопарки), а також дослідницькими контрактами. Пізніше деякі установи створили незалежні ОПТ, щоб зосередитися на управлінні комерціалізацією досліджень, без розпорошення уваги та відволікання ресурсів на іншу діяльність.

Тим часом у США ключовим моментом стало прийняття Акта Бея Доула у 1980 році. Метою цього документа було просування використання винаходів, створених під час виконання фінансованих урядом досліджень, і надання дозволу університетам мати власні патенти, які виникли в результаті їх виконання. Університети тепер могли продавати ліцензії на використання цих результатів Досліджень, але не передавати всі права повністю, і вони також підлягали зобов’язанню надавати безоплатну ліцензію уряду та при виборі партнерів віддавати перевагу американським компаніям. Формальні вимоги були також накладені на університетський штат: розкривати винаходи тепер вони мали за трудовою угодою. Також було прийнято загальну схему розподілу прибутку. У США більшість університетів нині мають офіси передання технології, які діють подібно до своїх британських колег і мають подібні завдання.

У Великій Британії, США та більшості країн Європи власність на фінансовані урядом результати інтелектуальної праці залишаються за установою-розробником. Є, звичайно, дохід, що розділяється з винахідниками, і винахідникам також дозволяється брати участь у процесі використання IB. У меншості країн IB все ще перебуває у власності особи або держави — без винагород для індивідуальних винахідників. Проте більшість країн зараз схиляються до моделей власності розробника, які передбачають розподілення частки доходу між індивідуальними винахідниками і дозволяють їм брати участь у комерціалізації винаходів. Багато європейських дослідницьких установ нині відкрили ОПТ, чия роль передбачає не тільки питання управління та комерціалізації IB, але часто також інші дії.

Хоча ці заходи й заохочують приплив інвестицій в управління та комерціалізацію результатів досліджень, деякі проблеми все ще залишаються. Більша частина всіх ОПТ є складовими частинами дослідницьких установ і як такі мають надавати послуги. Це означає, що вони не можуть легко спеціалізуватись або зосереджуватися на ключових елементах, а повинні бути експертами з усіх питань. Більшість університетських ОПТ володіють дуже малими ресурсами. Ці ресурси необхідні для того, щоб підтримувати й управляти великим (міжнародним або навіть національним) патентним портфелем. Проблемою для індивідуальних ОПТ є зібрання необхідної кількість фахівців, щоб оцінити технології або ринки. Крім того, багато наявних ОПТ виконують інші функції. Управління IB зазвичай є тільки частиною їхніх обов’язків. Вони повинні також управляти дослідницькими контрактами й іншими «комерційними» завданнями, як, наприклад, консультування, бізнес-інкубатори тощо. Це тільки деякі з проблем, які стали очевидними через певний час завдяки досвіду і які, можливо, стали уроками. Це також означає, що для ефективного управління ОПТ має бути центром з чіткими структурою та системною й процедурною підтримкою.

Розгляньмо практичні аспекти управління та використання результатів досліджень. Базуючись на досвіді Великої Британії, США та Європи ідентифікуємо деякі ключові проблеми та чинники успіху. На сьогодні ще немає ні простої відповіді, ні набору правил для досягнення успіху. Але обізнаність з проблемами може допомогти намалювати дорожню карту для ефективного використання результатів досліджень, виробити систему використання директив і таблиць контрольних перевірок.

У цьому розділі ми спочатку розглянемо процеси ідентифікації, захисту й комерціалізації результатів досліджень та інших об'єктів права інтелектуальної власності. Потім, для того щоб забезпечити підґрунтя для управління та комерціалізації IB, зосередимося на проблемах, на які необхідно звернути увагу перед безпосереднім початком дослідження. До цих аспектів належить, зокрема, впевненість, що дослідницькі угоди безпосередньо зачіпають проблеми IB і що установа встановила певні правила щодо IB. З’ясувавши ці деталі, перейдемо до практичних проблем ідентифікації, управління та комерціалізації результатів досліджень. Це передбачає підвищення рівня обізнаності дослідників щодо IB безпосередньо (таким чином, щоб вони могли розпізнавати об'єкти), політики установи у сфері IB, правил і процедур (вони мають знати, що робити після того, як розпізнали об'єкт). Також важливо пояснювати дослідникам роль і можливості офісу передання технологій (ОПТ). Обговоривши проблеми підвищення рівня обізнаності, розгляньмо деякі процедури та системи, які можуть бути використані з метою (а) формалізації виявлення результатів досліджень, (б) оцінка сили IB і її комерційного потенціалу, (в) пошуку партнерів для впровадження IB. Далі розгляньмо низку проблем, пов’язаних з комерціалізацією IB, зокрема й деякі детальні поради щодо ліцензування — одного з найпоширеніших шляхів використання IB. Обговорімо також «управління проектом після завершення угоди» та кроки, які потрібно здійснити, ведучи переговори щодо укладання угоди. Наприкінці зазначимо деякі «ключові чинники успіху» ОПТ, тобто ті характеристики, які ОПТ повинні постаратися напрацювати, щоб бути успішними.

Комерціалізації винаходів та нових ідей не завжди відбуваються безпосередньо в університетському або комерційному середовищах. Один зі всесвітніх найбільш «плідних» винахідників Томас Альва Едісон казав: «Винахід складається з 2% натхнення і 98% поту». Для процесу комерціалізації необхідні відповідні навички та ресурси. їх мають, наприклад, патентні повірені й інші фахівці в сфері IB, адвокати, торгівці, комерційні менеджери, посередники при укладанні угод та аудитори з роялті. Роль офісу передання технологій — звести разом т управляти цими фахівцями і, звичайно, управляти безпосередньо винахідниками — фахівцями в створенні об'єктів права інтелектуальної власності.

На різних стадіях процесу адміністративні заходи мають бути спрямовані на одержання потрібної інформації, документації або підготування формальних угод. Наприклад, інформацію безпосередньо про винахід, про правовідносини між творцями винаходу, якщо залучено кілька винахідників, участь і зобов’язання інших учасників, що мають стосунок до винаходу. Після початкової ідентифікації винаходу слід ужити певних заходів, щоб оцінити ефективність винаходу й визначити найбільш підходящі форми його охорони. Для об'єктів авторського права та суміжних прав охорона виникає автоматично. Але для набуття прав винахід вимагає витрат (наприклад, на отримання патенту). Необхідно оцінювати комерційну ефективність (співвідношення витрат і потенційної вигоди). Також потрібно брати до уваги походження інтелектуальної власності, попередній рівень технології та умови використання.

Література

1. Економіка і маркетинг виробничо-підприємницькій діяльності. Гаврись О. М. — Харків. — 2004 — 640 с.

2. Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. — 2004 — 296 с.