Зовнішня політика Центральної Ради

Реферат

Зовнішня політика Центральної Ради

центральний рада партійний політика

Вступ

Перша світова війна призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. Перемога лютневої революції 27 лютого 1917 року призвела до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу).Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих органів влади виникають губернські, міські й повітові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Україні. Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виникла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3−4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови Центральної Ради обійняв Михайло Грушевський.

Загальні відомості: створення Центральної Ради, партійний склад

Центральна Рада — крайовий орган влади.

Центральна Рада повинна була стати не тільки національним, а й територіальним представницьким органом влади. Тому повний склад Центральної Ради збільшився 822 членів і сформувався в 4 найбільші за численністю групи

— представників рад;

— представників соціальних партій;

— представників професійних, просвітних, економічних і національних організацій;

Центральна Рада відразу перетворилася на помітний чинник політичного життя України. Центральна Рада проголосила себе верховним органом влади. Але реально поширити свою владу на всю територію України. Очолила національно-визвольний рух в Україні.

Мільйони жителів України перебували у складі Російської імперії. Центральна Рада мала певну чітку мету: вона прагнула до незалежності України.

Перша спроба українського народу створити демократичну державу наштовхнулася на великі перепони. На шляху стали могутні внутрішні і зовнішні сили. Тому, Центральна Рада доклала максимум зусиль, щоб досягнути своєї мети.

Партійний склад УЦР Він був досить різноманітний:

— Товариство українських поступовців (ТУП; Є. Єфремов, Д, Дорошенко), що пізніше було перейменовано на Союз українських автономістів-федералістів;

— Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП; В. Винниченко, С. Петлюра);

— Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський);

— Українська народна партія (УНП).

Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Демократичний принцип формування УЦР, яке уособлювалося три представництва: національне, соціально — класове, територіальне, — забезпечив їй широку підтримку з боку народних мас. УЦР перетворилося на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу.

Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917р). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова — М. Грушевський;

Заступник — В. Винниченко, С. Євромов ;

Виконавчий орган — комітет, або Мала Рада.

Переговори про мир з радянською Росією

На початку 1917р. (липень) Тимчасовий уряд не зміг провести радикальних змін в економіці країни, не зняв напругу в соціальній сфері, а тому почав втрачати прихильників курсу на війну до переможного кінця. Ці та інші умови призвели на початку липня 1917р. багатолюдних демонстрацій у Петрограді, які спричинили нову політичну кризу в країні. Ситуація істотно погіршилася у зв’язку з поразкою Росії на Південно — Західному фронті.

В цих умовах Тимчасовий уряд вирішив приступити до розв’язання українського питання. В Київ була направлена урядова делегація, мала виробити основні засоби компромісу між Тимчасовим урядом і Центральною Радою. В ході переговорів між делегацією Тимчасового уряду і президією Центральної Ради та Генеральними секретарями було затверджено, що Тимчасовий уряд зобов’язувався негайно визначати Центральну Раду державним органом влади.

Радником зобов’язувався визнати незалежність УНР і укласти мир з Центральною Радою. Поки сторони домовилися про місце майбутніх переговорів, у столиці України стався переворот. Голова радянської делегації Раковський та його заступник Мануїльський приїхали у Київ у травні 1918 р. на чолі з делегації 18 консультантів та експертів. Переговори проводилися з української сторони українською мовою, а з радянської - російською.

12 червня було підписано прелімінарну угоду про припинення стану війни і поновлення залізничних і поштово — телеграфних комунікацій. Українська держава здобувала право заснувати консульства в багатьох міст Росії.

Найбільш складним пунктом подальших переговорів було питання про державний кордон. Шелухін висунув аргументи економічного й етнографічного характеру щодо включення до складу України північних і південно — західних повітів Курської і Воронізької губерній, а також Донецького вугільного басейну з районом Таганрога. Радянська делегація висловила згоду з етнографічним підходом до визначення приналежності території, але висунула претензії на чотири повіти Чернігівської губернії, всі південні повіти Курської та Воронізької губерній і навіть на частину Харківської та Катеринославської губерній.

У доповідній записці про хід переговорів, яка адресувалася урядові, Шелухін заявив, що Раднарком розпочав переговори, бо змушений був підкоритися умовам Брестського миру.

У вересні Раковський і Мануїльський почали зустрічатися з Винниченком, який уже готував повстання проти гетьманського режиму.

Радянська делегація зобов’язувалася визнати самостійність повновладної УНР.

На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін у силі залишалися прелімінарні умови мир

Бессарабське питання

У війні на боці Антанти Румунія вступила тільки в серпні 1916 року, а вже на початку березня 1918 року вона поспішила укласти мир з немалими для себе територіальними втратами на користь Австро — Угорщини. Відразу після цього, користуючись війною в Україні, вона компенсувала себе анексією Бессарабії. Так виникло Бессарабське питання.

Коли румунські війська ввійшли у Кишинів, прем'єр — міністр УНР Голубович звернувся до Німеччини і Румунії з нотами протесту. Аргументуючи зацікавленість свого уряду долею Бессарабії, він казав, що в її північній частині живуть переважно українці і вони ж переважають серед багатонаціонального населення території між гирлами Дунаю і Дністра. Голова уряду Центральної Ради заявляв, що будь — яка зміна колишнього російського — румунського кордону глибоко порушує політико — економічні інтереси УНР. Голова Центральної Ради Грушевський також засвідчив: з української сторони ніхто не має права на ті частини Бессарабії, в яких більшість становить молдавська народність.

Після приходу до влади гетьманський уряд перервав дипломатичні відносини з Румунією, який вже почала укладати Центральна Рада, прагнучи вирішити Бессарабське питання мирним шляхом. Одним із перших його розпоряджень була заборона вивозу до країни — агресора будь — яких товарів. Тільки через півроку, коли виникла потреба в контактах з Антантою, Скоропадський пішов на укладення тимчасової угоди.

В Румунії були дипломатичні представництва держав Антанти, і гетьман сподівався на посередництво її уряду на переговорах. Розв’язання Бессарабського питання вирішили відкласти до кінця світової війни.

Зовнішня політика УЦР

Центральна Рада була поставлена в складне становище і шукала оптимального виходу з цієї ситуації. Дії Центральної Ради були вимушеними і мотивувалися деякими обставинами:

1. відсутністю військової сили для боротьби з Тимчасовим урядом;

2. непідготовленістю народних мас до сприйняття ідеї боротьби з Тимчасовим урядом, а значить, і з Росією;

3. можливістю руйнування українського фронту і окупації України німецькими та айстро — угорськими військами.

Тимчасовий уряд невблаганно торував шлях від демократії до встановлення диктатури. З цією метою Керенський скликав у Москві Державну нараду. Але Центральна Рада і більшовики відмовилися брати в ній участь. Та це не перешкодило підготовці Корніловського заколоту з метою встановлення військової диктатури в країні. В Центральній Раді було утворено більшовицьку фракцію.

Розвиток історичних подій спонукав Центральну Раду до рішучих кроків у боротьбі за державний суверенітет. Центральну Раду у боротьбі з Тимчасовим урядом своїми рішеннями підтримував з'їзд народів Росії, який проходив у Києві 21 — 28 вересня 1917 року. З'їзд засудив державну централізацію і закликав до федеративної побудови Росії, до розв’язання болючих питань соціально — економічного розвитку, що суттєво загострило відносини між Центральною Радою і Тимчасовим урядом.

Центральна Рада готувалася до скликання Установчих зборів.

Було затверджено виборчий закон, за яким встановлювалося загальне і рівне виборче право шляхом безпосередніх виборів і таємного голосування.

Більшовики готовили повстання в Києві, але Центральна Рада роззброїла їх. Центральна Рада взагалі підкреслено лояльно ставилася до діяльності більшовиків, більшовицьких організацій, не визнаючи стану війни з Раднаркомом. На території області Війська Донського вів рішучі бої з військовим урядом під керівництвом генерала О. Колегіна і вимагав від Центральної Ради підтримки своїх дій. Центральна Рада мала щодо цих подій власну політику. Назрівав конфлікт, який вилився 17 грудня 1917 року в ультиматум Раднаркому Центральній Раді. У зв’язку з цим було чотири ультиматуми:

1. відмовитися від спроб деорганізації загального фронту (йшлося про утворення українського фронту);

2. не пропускати військові частини з фронту на Дон або інший район з ворожими Раднаркому урядами;

3. пропускати революційні (більшовицькі) війська на Південний фронт;

4. припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійських загонів.

На роздуми ЦР давалося 48 годин і у випадку незгоди Раднарком вважав ЦР у стані відкритої війни проти радянської влади на Україні. ЦР відкинула ультиматум Раднаркому, бо у випадку його прийняття вона повинна була б самоліквідуватися. Напрошується. Напрошується висновок, що більшовицький уряд шукав приводу для війни з Україною.

У відповідь ЦР прийняла рішення про припинення транспортування хліба на північ Росії, про створення власної грошової системи. Сторони почали готуватися до війни.

Раднарком не тільки прийняв виклик Центральної Ради, а й ретельно до нього підготувався. До Харкова було стягнуто великі збройні сили, а 23 грудня більшовики і ліві есери сформували в місті ВРК, до якого перейшла вся повнота влади. Поступово більшовики витіснили з міста гарнізони Центральної Ради.

Раднарком воював проти Центральної Ради, тому що вона була проти існування радянського уряду, проголошеного представниками трудящих самої України.

У Харкові в грудні 1917 р. було створено радянську УНР обрано Центральний виконавчий комітет (ЦВК), головою якою став Медвєдєв. ЦВК затвердив перший радянський уряд — Український Народний Секретаріат. Схожість назви з урядом Центральної Ради була не випадковою.

Співіснування Центральної Ради і більшовицьких організацій в Україні у кінці 1917 р. призвело не тільки до «війни декретів «та відвертої «силової боротьби ». Більшовицький центр домігся свого і 23 — 24 грудня в Харкові було проголошено радянську владу в Україні, спрямовано уряд, підпорядкований Раднаркому. Для Раднаркому цей факт мав велике значення. Виходило, що тепер Радянська Росія допомогла українським трудящим захистити створений ними радянський уряд, а не воювати проти УНР.

Народний секретаріат видав декрет про скасування заборони на вивіз хліба з України в Росію. Було також опубліковано постанову про недійсність усіх постанов Генерального секретаріату.

Проводилися і військові операції з метою роззброєння сил противника та поширення своєї влади. Попереду тут були більшовики. У цій ситуації керівники Центральної Ради зрозуміли неможливість перетворення Росії у демократичну федеративну державу і вирішили відокремитися від більшовицької диктатури. З’явилася нагальна потреба проводити самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками у Брест — Литовському. Тоді було проголошено Центральною Радою ІV Універсал, який проголосив незалежність УНР від Росії. Українські лідери зрозуміли нагальну потребу відмежуватися від контрольованого більшовиками центру. Продовжували точитися бої між Центральною Радою і радянськими військами. Був наступ на Київ, який відбувся у трьох напрямках: через південь, через Яготин, через Ніжин та Бровари.

29 січня відбувся бій під Крутами. Був сформований загін із студентів та гімназистів — старшокласників, який був посланий для захисту Києва Петлюрою. Сили були нерівними — більшість із них загинула, 27 полонених за наказом Єгорова розстріляли.

В результаті безкомпромісної боротьби за владу між ЦР і Раднаркомом перемогу здобули більшовики. Уряди Англії і Франції розглядали Україну як потенціального супротивника німецьким та австро-угорським військам на Сх. фронті. Не визнаючи УНР, англійський і французький уряди невизначиними обіцянками намагалися утримати УНР, від зближення з Центральними державами.

Раднарком скористався з ситуації, звинувативши Центральну Раду у «буржуазності» та зраді національним інтересам.

Але ЦР після підписання перемиря між Росією та Четвертним союзом змушена була відійти від країн Антанти і піти на союз з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Уряд Центральної Ради звернувся з нотою дот всіх воюючих і нейтральних держав, де наголошувалося, що до утворення федеративного російського уряду УНР здійснювати міжнародні відносини самостійно. Підкреслювалося, що мирна угода буде чинною в Україні лише тоді, коли її підпише і ухвалить уряд УНР. Німеччина і Австро-Угорщина прагнули зближення з УНР, оскільки укладення миру з Україною могло б розв’язати гостру проблему нестачі харчів у цих країнах та, з іншого боку послабити позиції більшовицької Росії. Тому Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина погодилися і запросили на переговори представників УНР. Українську делегацію очолив Голубович. Міжнародна ізоляція та відсутність боєздатних збройних сил змусили Центральну Раду піти на союз з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Враховуючи своє становлення ЦР публічно відмежувалася від контрольованого більшовиками центрального російського уряду і 4-им Універсалом проголосила незалежність УНР від Росії. Українська держава виступила як самостійна сторона у мирних переговорах у Брест-Литовському.

9 лютого (27 січня) 1918 р. договір між Україною і чотирма державами Німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір, укладений у ході Світової війни. За умовами договору УНР зобов’язувалося постачати Німеччині та Австро-Угорщині м’ясо та іншу сільсько-господарську продукцію: сировину, хліб.

З приходом союзників Україна фактично була окупована. Австро-Угорщина зайняла південь — західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губернії, а Німеччина — решту території.

Управління залізницями і водним транспортом контролювало німецьке командування, кам’яною і залізорудною промисловістю, союзники управляли спільно. Хоч союзники проголошували єдиною метою, відновлення в Україні законної влади — Центральної Ради, фактично встановлювався окупаційний режим. Німці хотіли від окупації отримати воєнні вигоди, вивозити з України потрібні їм продукти і сировину.

Падіння Центральної Ради

Коли Центральна Рада повернулася в Київ жителі зустріли її без особливого ентузіазму, бо їм була незрозумілою безпорадність ЦР перед радянськими військами. Ще більш незрозумілим був союз з німецькими та австрійськими військами. Як підкреслює історик Я. Грицак, в очах багатьох мешканців України ЦР ставала символом «неладу і безладдя».

Політика ЦР в нових умовах не змінилася, а це не влаштовувало практично всі верстви суспільства.

Поміщики і заможні селяни хотіли відновити приватну власність на землю, повернувши конфісковане. Промислово-фінансові кола наполягали на скасуванні робітничого законодавства.

Німецко-австрійське командування також було розчароване станом справ в Україні. Стало зрозумілим, що ЦР не зможе забезпечити регулярних поставок продуктів до Німеччини та Австро-Угорщини.

29 квітня було останнє засідання Центральної Ради. Депутати затвердили Конституцію УНР. М. Грушевський був проголошений президентом ЦНР.

ЦР вдалося досягнути значних успіхів. Але вона дуже часто вдавалася до компромісів, недооцінила динаміку розвитку революційного процесу. Її виражена програма мала б успіх за умов мирного розвитку суспільства.

Висновок

В умовах формування нової державності надзвичайно важливе значення мають відносини з іноземними державами, близькими і далекими сусідами.

Керівники Центральної Ради добивалися офіційного визнання УНР Антантою. Однак Антанта стосовно України вела двоїсту політику. Її симпатії були на боці великоруської контрреволюції. Разом з тим, прагнучи утримати УНР від переговорів з Німеччиною, Франція і Велика Британія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР. Та реальну допомогу від цих держав Україна в складних умовах світової війни так і не отримала.

Рада недооцінила можливостей більшовиків, вважаючи, що вони приречені на швидку поразку. Тому її лідери звернулися до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдавії з пропозицією вступити в переговори з метою утворення федерації. Це вело до формування в майбутньому нового демократичного уряду федеративної Росії.

Помилки Центральної Ради, посилення тиску на неї з боку Радянської Росії прискорили суспільний розкол в Україні.

Список використаної літератури

1.Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К., 1999.

2.Верстюк В. Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України // УІЖ.- 1997.

3.Гошуляк І. Л. Про причини поразки Центральної Ради // УІЖ.- 1994.

4.Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення .- К., 1995.

5.Кудлай О. Б. Переговори Центральної Ради і представників Тимчасового уряду (28−30 червня 1917р.)// УІЖ.- 1999.

6.Кульчицький С. В. Центральна Рада. Утворення УНР// УІЖ .- 1992.

7.Субтельний О. Україна: історія .- К., 1991.