Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Започаткування монетного виробництва України на ЛВЗ, початок 90-х рр. ХХ ст

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Існування жодної держави неможливе без функціонування грошової системи. Саме тому, коли наприкінці 80-х років ХХ століття намітився розпад СРСР, в Україні гостро постало питання про створення національної грошової одиниці взагалі і монети зокрема. Одним з-поміж перших це питання порушив на установчій Львівській краєвій конференції, яка відбулася 7 травня 1989 р., старший науковий співробітник… Читати ще >

Започаткування монетного виробництва України на ЛВЗ, початок 90-х рр. ХХ ст (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Започаткування монетного виробництва України на ЛВЗ, початок 90-х рр. ХХ ст.

У статті на основі всебічного аналізу архівних документів та історичних досліджень проаналізовано процес зародження монетного виробництва на Луганському верстатобудівному заводі. Авторами досліджені причини обрання Луганського заводу монетним двором незалежної України, які полягають у досвіді понадмасового виробництва виробів, яке подібно із технологічним процесом чеканки монет; з наявністю висококваліфікованих кадрів та відповідного обладнання тощо.

В статті наведені данні стосовно розробників ескізів і перших технологів монет, залучених до карбування. На основі документів виявлені основні етапи становлення монетної справи в Україні: підготовка територій та цехів, навчання персоналу, етап засекречення процесу карбування монет, перші проби. Саме використання в роботі архівних документів, котрі містять достовірні дані додають наукову цінність публікації. Обробка джерельної бази дозволяє зробити висновок стосовно мети роботи, яка є розкритою майже в повному обсязі.

Окремо досліджені особливості реформування заводу для нового виробництва. Публікація має чітку структуру періодизації виробничого процесу, що дає в повній мірі отримати уявлення щодо налагодження роботи на заводі. Також у статті багато уваги приділено персоналіям, завдяки яким було покладено початок чеканки монет сучасної незалежної України.

В статті зроблені відповідні висновки, які дозволили узагальнити та систематизувати матеріал для подальшого його використання.

Існування жодної держави неможливе без функціонування грошової системи. Саме тому, коли наприкінці 80-х років ХХ століття намітився розпад СРСР, в Україні гостро постало питання про створення національної грошової одиниці взагалі і монети зокрема. Одним з-поміж перших це питання порушив на установчій Львівській краєвій конференції, яка відбулася 7 травня 1989 р., старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту економіки АН України М. А. Швайка. Питання розробки нової національної валюти неодноразово підіймалось і на засіданнях Верховної Ради. Так, більш повну й детальну програму створення національної грошової системи Національного банка України М. А. Швайка висловив у своїх доповідях на Всеукраїнському з'їзді Руха 8 вересня 1990 р., а потім 19 липня 1991 р. — в залі Верховної Ради, вже у якості народного депутата і заступника голови Комісії з питань економічної реформи.

Питання, пов' язані з дослідженнями історії монетного виробництва в сучасній Україні цікавлять як істориків, які займаються економічною історією так і спеціальними історичними дисциплінами. Особливої уваги заслуговують праці луганських дослідників-краєзнавців О. Люлька [5, 6, 8], О. Князевої [4], В. Подова [7], Ю. Темніка [9, 10] та ін. Втім комплексне окреме дослідження щодо зародження та розвитку монетного виробництва на Луганському верстатобудівному заводі наразі відсутнє.

Мета даної роботи полягає в дослідженні особливостей розвитку монетного виробництва України на Луганському верстатобудівному заводі у 90-х рр. ХХ ст. карбування монета україна луганський верстатобудівний У 1991 р. була скликана група художників, яка мала розробити дизайн грошових знаків, до якої увійшли майже всі українські художники-графіки: народний художник О. Данченко, заслужені діячі мистецтв В. Перевальський, В. Чебаник, заслужені художники В. Юрчишин, С. Якутович, В. Лопата. Консультував групу кандидат мистецтвознавства С. Білоконь. На спільному засіданні групи з членами Комісії Верховної Ради України з питань культури і національного відродження і представниками НБУ було визначено коло історичних постатей, портрети яких мали бути розміщені на національних банкнотах. А серед багаточисельних назв, які було запропоновано: український долар, карбованець та ін. — було вирішено повернути, за пропозицією М. Швайки, стародавню назву гривня, яка існувала у Київській Русі.

Проект двох художників В.І. Лопати та Б. М. Максимова було визнано найкращим і Голова Верховної Ради УРСР Л. М. Кравчук відокремив з-поміж загального ряду саме їхню купюру. І як переможці конкурсу вони отримали замовлення на розроблення дизайну й решти ряду номіналів банкнот. Роботу розподілили за напрямками — один малював портрети й архітектурні пам’ятки, інший розробляв дизайн купюр [2, 344].

Складне й неоднозначне питання постало з визначенням назви української монети. Було представлено безліч варіацій її назви. Наприкінці 1991 р. за попередньою рекомендацією Міністерства фінансів України одну соту основної грошової одиниці гривні було вирішено назвати стотінкою. Були навіть визначені її номінали (1, 5, 10, 25 стотінок), вага, діаметр та річна програма, але вчасно згадали, що грошова одиниця з такою ж самою назвою вже існує у Болгарії та було вирішено шукати назву розмінної монети в історичному минулому власної держави. Було чимало варіантів: рєзана, гроші, копи та ін. У лютому 1992 р. дизайн останніх двох навіть почали розробляти в якості монет автори банкнот. Врешті решт зупинилися на запропонованій В. Лопатою назві - шаги. І як тільки було прийнято Верховною Радою герб, художники розпочали розробку нової монети.

Розробивши ескізи чотирьох номіналів 1, 5, 10, 25 шагів (їхні копії були відразу ж були переслані на ЛВЗ для виготовлення з металу), Б. Максимов та В. Лопата були змушені припинити роботу над ними. Це пояснювалося тим, що очікувалася чергова зміна назви монет. Ескізи, які були отримані заводом і які стали тепер не потрібними, були одразу ж надійно сховані у першому відділі та архіві інструментального виробництва. Але, якимось чином, назва шаги, не дивлячись на всю секретність та заборони, перейшла на цехові монети, які почали виготовляти в інструментальному виробництві [3, 397].

Паралельно урядом України вирішується ряд технічних питань, головне з яких — місце виробництва майбутньої розмінної монети. Одним з потенційних претендентів було визнано Луганський верстатобудівний завод, який за роки УРСР виріс у найкрупніше підприємство оборонної промисловості, ставши разом з тим флагманом вітчизняного верстатобудування. Слід підкреслити, що на вказаному підприємстві паралельно із виготовленням часто унікальних й високоточних верстатів й товарів народного споживання ще з середини 50-х рр. ХХ ст. в цеху № 2, а пізніше й в цеху № 4 починається випуск різноманітних знаків, значків та пам’ятних медалей, які відображали життя міста й країни.

1 жовтня 1991 р. завод отримав від Верховної ради України запит «поручить своим специалистам в срочном порядке отработать вопросы, связанные с выпуском металлических монет» [11].

Відомо, що подібні запити отримали й інші підприємства, які приймали учать у конкурсі, спеціалісти яких, як і спеціалісти ЛВЗ, багаторазово їздили до Києва на різноманітні консультації й наради, представляючи переваги своїх підприємств. На одній з таких нарад луганчани представили підборку сувенірних, спортивних й пам’ятних медалей, які були виготовлені ЛВЗ у різні роки. Зразки були і в інших підприємствах, але виконані в альтернативній техніці виготовлення — безвідхідній порошковій металургії. Виявилось, що ще до цього конкурсу чеканку на заготівках, отриманих методом порошкової металургії на своєму підприємстві пропонував НБУ у 1991 р. канадський інженер українського походження Б. Мацків.

Наприкінці 1991 р. з-поміж усіх претендентів на право розміщення першого монетного двору України залишились тільки два підприємства: виробничі об'єднання «Електрон» у м. Суми і «Луганський верстатобудівний завод» у м. Луганську, які мали дуже важливу перевагу — майже готові площини для побудови монетного двору [12].

За дорученням Держкомоборонпроммашу з-поміж спеціалістів Дніпровського проектного інституту було сформовано дві бригади, які, відвідавши ці заводи, розглянули у комплексі їх готовність й здатність у найкоротший термін з мінімальними витратами забезпечити виконання найважливішого державного замовлення. Підсумки цих поїздок було заслухано на засіданні комісії, яка складалася з представників Міноборонпрому, НБУ і обох заводів-конкурсантів.

В результаті перегонів переможцем було визнано ПО «Луганський верстатобудівний завод», чому сприяли наступні фактори:

  • 1) наявність висококваліфікованих кадрів;
  • 2) досвід понадмасового виробництва виробів шляхом листоштамповки (у даному випадку набоїв), який подібний із технологічним процесом чеканки монет;
  • 3) наявність обладнання (вирубних пресів, печей для відпалювання тощо), яке було можливим пристосувати на деяких технологічних етапах виробництва монет, звідси зниження державних витрат (адже гроші при передаванні почесного замовлення верстатобудівельному заводу знадобилися б лише для закупівлі найнеобхіднішого — чеканочних пресів і деяких верстатів для виготовлення чеканочного інструменту);
  • 4) близькість розташування Луганського верстатобудівельного заводу до завода-постачальника монетного металу;
  • 5) здатність заводу до самовідтворювання, тобто можливість виготовити у себе обладнання, якого не вистачає, майже будь-якої складності, щоб не втрачати час на його пошуки та гроші - на його придбання;
  • 6) режимний характер виробництва [5, 131].

У цей час київські художники закінчували розробку дизайну монет. І ЛВЗ, як їх виробнику, пропонувалося надіслати в Київ свого представника для остаточного узгодження дизайну, яким став П.Н. Черепахін. До його поїздки, в надії отримати замовлення на виготовлення жетонів Київського метрополітену, дизайн якого розробила Н.Н. Мітіна, викарбували кілька зразків з нержавіючої сталі. Перша робота Луганського монетного двору «нумізматичного характеру», у зв’язку з передачею замовлення Київському заводу «Арсенал», так і залишилася незатребуваною.

Наприкінці квітня 1992 р. НБУ зажадав засекретити виробництво монет. Головний технолог Н.Ф. Ілюшин запропонував слово «монета» замінити словом «метиз». Тому на заводі слово «монета» більше не згадувалося. З метою засекречення були перейменовані і всі відділи виробництва монет [8, 174].

Наступним кроком стало підвищення кваліфікації виробників на заводі. Так, у серпні 1992 року В. Г. Лобас і П.Н. Черепахін були направлені до Англії для вивчення технології виробництва монет на практиці і уточнення термінів постачання замовленого устаткування. Проходячи на монетному дворі по технологічному ланцюжку виготовлення інструменту для ЛВЗ П.Н. Черепахін побачив, що оброблюваний на зменшувальній машині аверс п’ятдесяти копійчаної монети має втиснутий герб. Судячи з усього, працівники НБУ, ніколи не займалися технічною стороною виробництва монет, прислали сюди помилково невірний ескіз. Про побачене він повідомив супроводжуючій їх особі. Але ніяких заходів щодо виправлення помилки зроблено не було. Тому, вона виявилась тільки в Луганську при отриманні цих пуансонів.

Переслідуючи такі ж цілі - підвищення кваліфікації співробітників 22 грудня 1992 р. на монетні двори Німеччині для вивчення технології виготовлення Чеканочних інструментів на запрошення фірми «Grabener» був направлений старший майстер дільниці виготовлення чеканочних пуансонів інструментального виробництва Н.І. Лицоєв [6, 42]. Повернувшись, він у своєму письмовому звіті детально описав побачене, зробив аналіз роботи монетних дворів Німеччини та Луганська. Намітив план роботи керованої ним ділянки. Цікава його приписка на останній сторінці звіту: «Мюнхен. 26.10.1992 р. Директор монетного двору висловив велике здивування з приводу великої кількості монет, які пропонуються освоїти в Україні. Ніде в світі цього не робиться. Оптимальна кількість — вісім монет. Рішення про випуск латунних монет дуже неекономічне «[5, 168]. Можливо, саме ця приписка стала основою для ініціювання заводом перед НБУ питання про зменшення кількості номіналів до семи, шляхом ліквідації не кратних гривні номіналів 3 і 15 копійок.

Для карбування першої монети були обрані пуансони, виготовлені пізніше. Після виготовлення цих пуансонів настала черга пуансонів 50 і 10 копійок. При гравіруванні центрального стрижня тризуба 50 копійок стрижень «заліз» у вузол нижнього овалу, а при виготовленні копіра 10 копійок гравер забув зобразити ягоди з зовнішнього боку вінка. Займатися виготовленням інших пуансонів цього номіналу було колись, т.к. необхідно було запускати прибули на ділянку метизів карбувальні преси. У підсумку, перші пробні монети України 50 і 10 копійок, карбовані цими пуансонами, придбали зазначені нами особливості [9].

На початку грудня 1992 р. розпочалась робота над виготовленням пуансонів першої в історії України монети 1 гривня. Після пробного карбування гривні з різних металів (латуні, міді, нержавіючої сталі та алюмінію) на різних по товщині заготовках роботу довелося зупинити. Роботи з виготовлення нового пуансона вже почалися, але отримання 16 грудня 1992 р. з Англії пуансонів і матриць, а 29 січня 1993 р. і копірів для їх виготовлення, зробило цю роботу зайвою. На початку 1993 р. з копірів І.Я. Гродзовського були виготовлені пуансони пробної монети 2 копійки, з віддаленим від канта вінком і датою 1992 р. Разом з нею пуансоном аверсу цієї монети карбувався алюмінієвий ВІНІЛ 10 копійок розміром 17,3 мм. Зараз обидві монети вкрай рідкісні. Монета 2 копійки карбувалася в кількості 2−3 десятків, а 10 копійчана монета — не більше 5−10 примірників. Надалі всі майстер-пуансони виготовлялися на імпортному обладнанні, тільки з імпортних копірів і маткових пуансонів. Висока точність передачі дрібних нюансів малюнка і написів пуансоном, виготовляється на новому обладнанні, дозволило позбутися многотипності, характерною першим луганським монетам. У травні-червні всі пуансони, виготовлені з копірів Гродзовського, були замкнені в сейфі інструментального виробництва, зрідка застосовуючись тут же при досвідченої карбуванні, а сам І.Я. Гродзовській, зайнятий своєю основною роботою на лекальній ділянці, до виготовлення копірів більше не притягувався [5, 144].

В результаті проведеної підготовчої роботи на заводі почали чеканити монети номіналом 1, 2 і 5 копійок, а також 1 гривню та колекційну монету в 2 гривні, більшість з яких знаходиться в оберті й сьогодні.

Питання про карбування власної монети стало актуальним для України з моменту проголошення незалежності в 1991 році паралельно з розробкою символіки молодої держави. У конкурсі на право розміщення монетного виробництва брали участь багато підприємств колишнього оборонного комплексу, які зазнали конверсії. Серед них і Луганський верстатобудівний завод, головною продукцією якого на той момент були патрони для стрілецької зброї. Реформування виробництва і початок карбування монет для нової держави стало новою віхою в історії заводу, а також в новітній історії України.

Ця тема має перспективи подальшого дослідження, зокрема, що стосується особливостей виробництва та причин припинення виготовлення монет у Луганську.

Література

  • 1. История Луганского края. Ефремов А. С., Курило В. С., Бровченко И. Ю., Климов А. А., Красильников К. И., Семистяга В. Ф., Подов В. И. — Луганск: Альма-матер, 2003. — 432 с.
  • 2. Історія України. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гурій О.І. / Під ред. В.А. Смолія К.: Альтернатива, 2002. — 427 с.
  • 3. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник./ Уклад., комент. В. Ю. Король. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 448 с.
  • 4. Князева О. Книга об истории знаменитого завода / Ольга Князева // НАША ГАЗЕТА: Издание Луганского областного совета. 2005. 25 Січень № 10. — С. 3.
  • 5. Люлько А. С. Луганский станкостроительный завод — первый монетный двор Украины / А. С. Люлько. — Вып. 3. — Луганск: Янтарь, 2005. — 180 с.
  • 6. Люлько А. С. Исследования и материалы по истории города Луганска и Луганской области. Луганский станкостроительный завод — первый монетный двор Украины / А. С. Люлько / Музей истории и культуры города Луганска. — Ч.1. Первые шаги. — Луганск: Шлях, 2000. — 50 с.
  • 7. Подов В. И. История Лисичанска в документах 17 951 995: В двух частях / В. И. Подов. — Выпуск 2-й. — Луганск, 1998. — 142 с.
  • 8. Приколота О. В. Люлько А.С. Исследования и материалы по истории города Луганска и Луганской области — Луганский литейно-пушечный завод в переписке и указах 1795−1797 гг. вып.4 [Текст] / О. В. Приколота, А. С. Люлько. — Луганск: Шико, 2008. — 260 с.
  • 9. Темник Ю. А. Луганские металлурги: к 200-летию металлургии Украины / Ю. А. Темник // Вторые областные Краеведческие чтения «Луганщина в пространстве и во времени» (г. Луганск, май 2000 г.): [Электронный ресурс]
  • 10. Темник. Ю., Музей Луганского станкостроительного завода: Ковалевский Е. П., Изъюров Л. Е., Мевиус А. Ф., Тиме И. А., Фелькнер И. Ф. / Ю. Темник. — Луганск: 1998. — 16 с.
  • 11. Чиж А. О гривнях… на мусор: Состоялась очередная сессия Луганского городского совета / Алла Чиж // РАКУРС-плюс: обл. независимая газ. 2005. 15 июня (№ 18). — С. 3.
  • 12. Это наша с вами история // РАКУРС-плюс: обл. независимая газ. 2005. 10 сентября (№ 42). — С. 7.
Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою