Розділ 2. Сучасний стан державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва

Світовий досвід організації технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств

Історично склалось так, що в країнах з ринковою економікою організаційну основу виробництва сільськогосподарської продукції становлять сімейні ферми. Для сучасної практичної системи це ефективна форма господарювання в аграрному секторі економіки, що підтверджується багаторічною практикою стабільного забезпечення населення продовольством. У переважної більшості ферм (80%) Франції, Німеччини, Ірландії, та інших корисна сільськогосподарська площа становить менше 20 га. Середня площа сільськогосподарської ферми в Західній Європі - 13,9 га, повний робочий день на ній працює лише один робітник [44, с. 75]. Позитивним тут є те, що державам вдалось привабити людину високої кваліфікації до роботи на землі і бути деякою мірою власником цієї землі та забезпечувати населення продовольством.

В окремих країнах у Західної Європи середні розміри ферм такі: Великобританія — 65,1 га, Данія — 30,7 га, Франція — 27,1 га, Ірландія — 22,7 га, ФРН — 16 га, Нідерланди -14,5 га, Бельгія -14,1 га, Італія — 5,1 га, Греція — 4,3 га.

Доцільно відмітити, що в останні роки в європейських країнах знайшли поширення великі господарства або господарства з розвиненою спеціалізацією, які мають певні переваги над дрібними. Цей важливий висновок слід неодмінно враховувати в процесі створення сільськогосподарських організації та фермерських господарств в Україні.

Сільське господарство провідних зарубіжних країн відзначається високим рівнем енергозабезпеченості праці, комплексною механізацією технологічних процесів.

Рівень забезпеченості в Україні тракторною технікою та зернозбиральними комбайнами значно нижчий порівняно із Німеччиною, Францією та Польщею, які знаходяться в однакових кліматичних умовах. [45, с. 60−62].

У Великій Британії найбільшим попитом користуються трактори, які були в експлуатації не більше 3−5 років і мають загальний виробіток близько 3000 годин. Ці трактори на 5 — 15 відсотків дешевші, ніж нові. Фермери охоче купують комбайни, сівалки, машини для внесення добрив, косарки, що були в експлуатації, але стараються придбати лише нові обприскувачі, різне стаціонарне обладнання для тваринницьких ферм. Вважається вигідним замінити вузол трактора, що вийшов з ладу, на вузол з розібраного трактора, купленого у дилера. У такий спосіб вдається забезпечити приблизно однаковий строк служби всіх найважливіших вузлів машини.

Збільшення витрат на придбання, утримання і експлуатацію техніки переконує в необхідності організації спільного використання сільгоспмашин. Це дає змогу зменшити капіталовкладення в техніку, експлуатацію тракторів і складних машин при повному їх завантаженні.

Міжгосподарське використання сільськогосподарського та іншого обладнання — реальна можливість знизити вплив таких негативних чинників, як невеликий розмір господарств, сезонні потреби в робочій силі, відсутність удосконаленої техніки, нестача фінансових ресурсів.

Уряди багатьох країн підтримують міжгосподарське використання техніки шляхом регулювання податків, надання пільгових позичок і кредитів, субсидування послуг координаторів машинної кооперації та ін. Організовуються курси для координаторів, механізаторів та інших членів машинних об'єднань.

За оцінками дослідників Німеччини, мінімальне допустиме річне завантаження потужних тракторів становить 500 годин, оптимальне — 600−700 годин. Завантаження тракторів потужністю 88−110 кВт (які застосовують переважно для обробітку ґрунту) у господарствах з площею орних земель від 500 до 1000 га має бути 200−400 годин. Такі показники досягаються при міжгосподарському використанні тракторів, що скорочує витрати до 30 євро/га [44, с. 84−85].

У Великій Британії проводились дослідження по визначенню ефективності використання тракторів на фермах розміром від 100 до 400 га. Спеціалісти відмічають, що оптимальні показники досягаються на фермах розміром 300−400 га.

Тому багато фермерських господарств, особливо дрібних та середніх, часто вдаються до різноманітних форм поза господарського та міжгосподарського використання складної сільськогосподарської техніки.

Завдяки кооперації створюються передумови для знижування потреби в основних засобах виробництва, скорочується кількість обслуговуючого персоналу, значно зростає продуктивність праці. Перевагою міжгосподарського використання техніки є можливість впроваджувати нові методи та технології на економічно вигідних умовах, застосовувати дороге обладнання, знижувати напруженість робіт у напружені періоди, розширити підприємство за рахунок використання власної робочої сили і машин на сусідніх фермах та ін.

У зарубіжних та вітчизняних публікаціях фахівці з міжгосподарського використання техніки вживають поняття «товариство», «домашній синдикат», «машинне об'єднання (кільце)», «машинний ринг», «гуртки по обміну технікою», «машинні списки» та ін. Вони запропонували їх класифікацію, в основу якої покладено ознаку власності (табл. 2.1) [44, с. 88].

Таблиця 2.1 Класифікація форм міжгосподарського використання сільськогосподарської техніки*

*Джерело: [44, с. 88].

Перша група — це товариства по спільному використанню техніки: машинні ринги, гуртки, списки та ін. Основна їх ознака — машина використовується на кількох фермах, але власник у неї один. Основна ознака другої групи — користування машинами, що належать кільком власникам. Третя група — це підприємства по наданню механізованих послуг, машини яких (власність одного чи кількох власників) є джерелом отримання доходів на відміну від фермера, для якого вони — знаряддя праці.

Однак на практиці чіткого розмежування між цими формами немає. Так, машинні ринги (товариства) у Німеччині можуть надавати послуги третім особам (не членам товариства), тобто, по суті займатися підприємницькою діяльністю. Окремі власники підприємств по наданню механізованих послуг мають свої фермерські господарства, і для них надання послуг є не основним, а побічним джерелом доходів.

У країнах Європи вже давно широко практикують різні форми її міжгосподарського використання. Економічний аналіз даних по 17,5 тис. сільськогосподарських підприємствах Італії показав, що 78,6% господарств звертаються за допомогою для виконання механізованих робіт, 43% мають хоча б один трактор, тільки 22% господарств забезпечені машинами для внесення добрив та обприскувачами і 10% - збиральною технікою [46]. Реклама та технічна інформація, яка наводить переваги користування механізованими послугами, сприяє їх розширенню, спонукає фермерів розвивати сільськогосподарське виробництво. У Німеччині, Швейцарії і Австрії видаються спеціальні періодичні журнали для підприємств щодо інформування можливого надання технічних послуг у сільському господарстві. В результаті знижується вартість основних засобів виробництва.

В останні роки в провідних країнах світу спостерігаються суттєві кількісні і якісні зміни організаційно-економічних форм сільськогосподарського виробництва. Зросла частка нових організаційних форм з рисами індустріального виробництва. При загальному скороченні кількості ферм зберігається тенденція зростання ферм середнього розміру з одночасним збільшенням ступеня їх диференціації. Разом з тим більшість ферм продовжує лишатись індивідуальними чи сімейними, сільськогосподарські корпорації в основному сімейні. З іншого боку, традиційна індивідуальна (сімейна) форма організації сільськогосподарського виробництва ввібрала в себе багато характерних ознак індустріального агробізнесу.

Значно зросла середня потужність і продуктивність нової техніки, а ще більше зросли ціни на неї. Останнє, поряд з іншими причинами, зумовило падіння попиту на нову техніку, збільшення обсягів придбання частково спрацьованих машин, загальне старіння парку машин в сільському господарстві, появу і розвиток різних форм оренди та прокату техніки.

У сільськогосподарських товаровиробників Англії, Франції, Німеччини, США на один куплений новий трактор припадає три-чотири використаних. Іноземні товаровиробники значну частину сільськогосподарських машин закупляють на ринку потриманої техніки. Так, наприклад, ринок потриманих комбайнів у США втричі перевищує ринок нових машин. Крім цього потримані машини часто розбирають і реалізують у вигляді запасних частин. Більш як 50% механізованих робіт фермерські господарства виконують тракторами, придбаними на вторинному ринку техніки. Основним продавцем частково зношеної техніки виступають дилерські підприємства, які мають змогу продавати якісну перепродажну її підготовку, забезпечити належне технічне обслуговування, а при необхідності і ремонт. Інформація щодо продажу техніки, як нової, так і тієї, що була у користуванні, друкується у спеціалізованих журналах — каталогах. У цих виданнях бажаючим придбати техніку надаються різноманітні послуги, головним чином інформаційного та посередницького характеру. На кожну машину, яка пропонується до продажу, наводиться інформація. Поряд з фотографією машини друкується коротке повідомлення, де обов"язково вказується її марка, рік випуску, наробіток, декілька основних технологічних параметрів та ціна машини. Такої інформації цілком достатньо, щоб потенційному покупцю техніки було над чим поміркувати та зробити висновки.

На західно європейському вторинному ринку техніки можна зустріти машини, яким вже за двадцять і навіть більше років. Сільське господарство, і зокрема рослинництво, має настільки велику кількість різноманітних за характером та умовами виконання технологічних операцій, що там знаходять своє практичне застосування технічні засоби різного віку з різноманітними техніко-експлуатаційними параметрами. Результатом цього є той факт, що у країнах Західної Європи з розвиненим сільськогосподарським сектором на тисячу гектарів припадає у п"ять — сім разів більше сільськогосподарської техніки, ніж в Україні.

Стабільне функціонування вторинного ринку сільськогосподарської техніки пояснюється незначними розмірами ферм і відповідно низьким річним завантаженням технічних засобів. Так, у Німеччині середньорічне завантаження трактора складає 400 — 600 годин роботи, зернозбирального комбайну — 50 га. Створення ринку уживаної техніки сприяє застосуванню прискореної амортизації машин і обланання. Великим фермам вигідно використовувати техніку тричотири роки, потім продавати її та купити нову, більш удосконалену. В Німеччині, наприклад, ціна на трактори зі строком експлуатації два — три роки складає 40 — 60% від початкової.

Для фермерів країн Західної Європи купівля техніки, що вже була у користуванні є справою звичною і буденною. Вони заздалегідь проводять економічні підрахунки і визначаються, який варіант для них є більш вигідним — придбання більш нової, але і дорожчої техніки, чи старшої, але значно дешевшої. Українські фермери, купуючи вживану техніку ризикують значно більше у порівнянні з закордонними колегами. Вітчизняні покупці на вторинному ринку імпортної техніки більше платять (власне вартість самої техніки, транспортні витрати тощо). Для того, щоб при купівлі вживаної техніки звести ризик до мінімуму, необхідно приділити належу увагу деяким питанням.

Характерною особливістю технічного сервісу сільськогосподарської техніки у США є багатоваріантність ланок і зв’язків підприємств та служб технічного сервісу, які забезпечують ефективний механізм економічних взаємовідносин, що своєчасно сигналізує про необхідність організаційно-економічних нововведень.

Основна частина дилерів має економічну самостійність, юридично не залежна від фірм-виробників і несе економічну відповідальність перед споживачем. Гарантійні зобов’язання є обов’язковими не тільки для фірм-виробників, а й для дилерів. Їхня виробнича діяльність відзначається різноманітністю видів, що гарантує стабільне функціонування в умовах постійної зміни споживчого попиту.

Зарубіжна практика виробила чимало прогресивних організаційно-економічних форм щодо ефективного використання сільськогосподарської техніки. Вони можуть становити значний інтерес і для України, зокрема, сприяти розвитку технічного сервісу на базі діючих РТП.

Одним з показників міжгосподарського використання техніки є обсяг послуг машинного рингу, який припадає на одиницю сільськогосподарських угідь. В Німеччині він становить 200−240 євро/га, але за розрахунками спеціалістів найбільш ефективний при обсязі 360 євро/га.

В Австрії розвивається також міжфермерська механізація у вигляді машинно-тракторних об'єднань — машинних рингів. Вони успішно функціонують, отримують федеральні субсидії. Наприкінці 80-х років понад 30% фермерів були членами машинних рингів, кожен із рингів обслуговував у середньому 255 фермерів. Тут машинні ринги працюють на 33% всіх сільськогосподарських площ. У федеральній Землі Форарлберг цей показник сягає 62%, у найбільшій за площею Землі Верхня Австрія — 56% із 4300 господарств, 57% є членами одного з п’яти машинних рингів, що діють у провінції Форарлберг. Участь фермерів у машинних рингах Австрії характеризують такі дані: замовників (користуються лише послугами рингів) — 42%, замовників і підрядників (пропонують послуги) — 33%, підрядників — 11%, пасивних учасників — 14%. Для 14% фермерів машинний і виробничий ринг є надійним страхуванням [46].

В Австрії діють сільськогосподарські палати і земельні спілки машинних рингів, які приділяють велику увагу розвитку міжгосподарського використання техніки. Наприклад, в провінції Бургенланд розроблено спеціальну програму інформування фермерів про можливості і переваги машинних рингів. В ній показано, що ферма буде більш міцною, якщо виконувати роботи не тільки на своїй фермі, а й отримувати побічний доход. Кількість ферм, які вступили до машинного рингу в цій Землі, становить більш як 20% і їх число постійно зростає.

Зразкові машинні ринги запрошують фермерів, які не є членами рингу, для показу їм переваг і можливостей міжгосподарського використання машин. Фермер має впевнитися, що робота тут виконується кваліфіковано і надійно, що у рингів є перспективи, що дилер, член зразкового рингу, користується авторитетом.

На дещо інших принципах функціонують машинні ринги, у яких усе знаряддя та засоби виробництва лишаються у приватній власності їх членів. Кожний член рингу, який має у розпорядженні ту чи іншу техніку, виконує за її допомогою необхідні роботи в господарствах інших членів на їх замовлення, а також надає послуги стороннім організаціям. Машинні ринги співпрацюють з кредитними кооперативами для забезпечення своїм членам пільгових кредитів на придбання техніки з метою створення машинного парку відповідно до виробленої на перспективу програми. Тарифну сітку оплати використання машин та роботи їхніх власників щороку затверджують загальні збори рингу. Збори також приймають рішення про розмір внесків членів рингу. Обсяг та якість проведених робіт підтверджують замовники, а облік і взаємні розрахунки згідно з затвердженим тарифом проводяться наприкінці року.

Головний принцип об'єднання фермерів на міжгосподарській основі полягає в тому, що вільні у фермера машини використовують інші члени об'єднання, розподіл машин здійснює управляючий. Слід відмітити, що навіть в одній країні дуже важко відрізнити одну форму використання техніки від іншої. Назви у низ різні, а умови роботи — схожі. Так, в Австрії діють об'єднання взаємної допомоги і спільного використання техніки, які самі не володіють складною сільськогосподарською технікою, а беруть її в оренду.

У Німеччині такі об'єднання відомі під назвою машинні товариства. До їх складу входять, як правило, середні і великі фермерські господарства. Товариства спільно закуповують складну і дорогу техніку. Якщо товариство складається з двох членів, то для кожного з них економія на придбанні машини становить 50% її вартості, при трьох кожен вносить не 50% вартості, а 33,3%. Тому оптимальна кількість членів товариства — 2−3 чоловіка. Лише при придбанні дорогої техніки з чітко вираженою сезонністю її використання кількість членів у товаристві доцільно збільшити до 5−6.

У Швеції в одній з областей 12 фермерських господарств розміром від 20 до 300 га створили рослинницьке акціонерне товариство, власниками якого є лише вони. За розробленим планом фермери об'єднали свої земельні наділи загальною площею 1400 га. Для ведення справ найняли управляючого.

Фермерські господарства мовби здають в оренду АТ свою орну землю строком на 5 років. Акціонерне товариство виступає самостійною організацією по відношенню до господарств, які входять до нього управляючий бере на себе повну відповідальність за роботи по рослинництву, які за розрахунками становлять 6 год./га. Товариство створює власний машинний парк (він складається в основному з раніше експлуатованої техніки), який забезпечує вільний вибір машин для роботи на площі в 1400 га. Якщо співвласники мають потрібну техніку, то товариство закуповує її за звичайними ринковими цінами.

Діяльність кооперативу базується на довірі членів один до одного, а також на здатності групи людей-активістів (ядра кооперативу) організовувати його роботу. Прийняття статуту кооперативу і певного внутрішнього розпорядку сприяє ліквідації неузгодженостей, запобігає виникненню суперечностей.

Нині у Франції нараховують приблизно 12,5 тис. таких кооперативів з 250 тис. селян. Протягом 80-х років їх кількість подвоїлась, близько 60% з них існує менше 10 років. Зі зростанням кількості кооперативів збільшився попит на сільськогосподарську техніку [46]. Машини, які знаходяться у розпорядженні кооперативів, як правило, є колективною власністю і за заявками фермерів (з використанням найманого персоналу) виконують у їхніх господарствах необхідні роботи. Державне сприяння кооперативам здійснюється у формі пільгового оподаткування та пільгових кредитів для придбання техніки.

Останнім часом кооперативи приділяють усе більше уваги придбанню техніки для переробки сільськогосподарської продукції. Фінансування кооперативів проводиться з трьох джерел: позики (63% всіх закупок кооперативами по використанню техніки), дотації (3,7%) і власний капітал.

Кооперативи є серйозними конкурентами підприємствам, які виконують механізовані послуги. Причому в цій боротьбі вони мають певну перевагу, бо не платять професійний податок та користуються іншими пільгами. Отже, приватні підприємці повинні досягати більшої продуктивності (майже на 9%), щоб отримати ті ж результати, що й кооперативи. Але в деяких районах Франції кооперативи не дістали поширення. Це пояснюється тим, що у селян зберігається індивідуалістський підхід до своєї техніки. Спільне придбання техніки вони розглядають як певну втрату власної ініціативи.

Машинні пули. Існує кілька типів машинних пулів, однак найбільш поширеним є об'єднання невеликої кількості фермерів. Машини купують спільно кілька фермерів при роздільному володінні. Вони розподіляють між собою капітальні вкладення, як правило, порівну, визначаючи частку щорічних витрат залежно від кількості годин використання обладнання на фермі. Якщо ферми дуже відрізняються за розмірами, то відповідно до них можна розподіляти і капітальні вкладення. Інші витрати розраховуються щорічно і розподіляються залежно від робочих годин на фермі.

У великих машинних пулах, які складають 59−100 членів, наймають спеціалістів для керування і утримання техніки. Для всіх видів машинної кооперації надзвичайно важливо розрахувати потужність обладнання, особливо це стосується великих машинних пулів. Рекомендується укладати письмові угоди між фермерами, щоб запобігти будь-яким суперечностям, які можуть виникнути згодом відносно розподілу затрат, ремонту, відповідальності тощо.

У багатьох країнах консультанти з питань механізації, які працюють в різних організаціях, мають зразки контрактів для машинних пулів. Машинна кооперація не має власних машин. Члени кооперації надають свої машини колегам, а основне завдання членів кооперації - скоротити затрати на обладнання. Великі ферми можуть допомагати дрібним господарствам, надаючи їм у користування машини більшої потужності. Зі свого боку, дрібні ферми можуть пропонувати великим господарствам робочу силу в пікові періоди.

В процесі технічного прогресу сільськогосподарська техніка удосконалюється, і фермери дістають можливість надавати все більше послуг третім особам. В результаті вони перевищують встановлений поріг (30%) і стають підприємцями, що не заважає їм продовжувати роботу в рамках машинного рингу. В даний час у Німеччині 4 тис. таких підприємців. Їхній річний оборот становить від 20 тис. до 2 млн. марок. Різниця між особами, які надають послуги в рамках машинного рингу, і підприємцями все більше стирається.

У Німеччині, Франції, Італії, Нідерландах, Австрії існує велика кількість підприємств, що надають механізовані послуги. Найбільш помітна їхня діяльність при проведенні збиральних робіт (залежно від країни і типу сільськогосподарської культури — від 50 до 90% обсягу робіт). У Франції, наприклад, вони здійснюють 47% робіт по збиранню кукурудзи на силос (225 га на машину), кожний зернозбиральний комбайн щорічно обмолочує зерно на 135 га [46].

Існує також кілька форм підприємницької діяльності по наданню механізованих послуг сільськогосподарським виробникам. Одна з них — підрядники, які здають обладнання в найм фермерам, як правило, з досвідченим оператором. Отже, фермер одержує машини, робочу силу, а також професійну допомогу, наприклад, у галузі захисту рослин. У більшості випадків підрядники можуть допомогти у використанні найновіших машин і найефективніших методів роботи. Підряднику оплачують не тільки витрати на машини, а й адміністративні витрати, витрати на послуги його службовців, пов’язані з соціальними аспектами, а також транспортні витрати. Тому послуги підрядника коштують дорожче, ніж участь у машинній кооперації, але якість роботи підрядника значно вища.

В європейських країнах існують сільськогосподарські підприємства, які не мають власного обладнання і користуються послугами підрядників для виконання усіх польових робіт. Однак на практиці підряд є найбільш уразливим видом міжгосподарського використання техніки. Підрядники повинні мати управлінські навички у галузі інвестицій, трудових відносин та планування. На них поширюється менш сприятлива система оподаткування, ніж на фермерів, які використовують машини на засадах сусідської взаємодопомоги.

У різних регіонах Великобританії діють контрактні фірми, які за договірними цінами виконують механізовані роботи (запилювання, розкидання гною, збирання врожаю та ін.). Виконання робіт та їх вартість обумовлюються контрактами, а іноді усною домовленістю. Фермер може відмовитися від контракту, якщо він погано працює, знайти іншого виконавця, а завданий збиток (недоодержання прибутку) стягти через суд. Як правило, контракту не допускають порушення договірних зобов’язань, щоб не втрачати клієнтів. Національна асоціація сільськогосподарського контракту Великобританії пропонує платні послуги фермерам для виконання будь-яких робіт при вирощуванні сільськогосподарських культур.

У країнах Західної Європи багато фермерів мають тільки частину необхідної техніки, а деякі взагалі її не мають і користуються послугами сусідів, контакторів і підрядників (типу машинно-тракторних станцій, машинних рингів, гуртків та ін.). В умовах значного подорожчання сільськогосподарської техніки у багатьох розвинених країнах широко використовуються такі форми кооперації, як прокат і оренда. Основна їх відмінність у тому, що машини наймаються без оператора. Це нерідко викликає складнощі, пов’язані з визначенням оплати за виконану роботу, оцінкою поломок та якістю ремонту взятих напрокат машин.

Консультанти по сільськогосподарській техніці при уповноважених по сільському господарству постійно видають орієнтовний цінник щодо прокату сільськогосподарської техніки, дуже часто одразу для кількох губерній. Ці ціни базуються на фактичному використанні тракторів або колісних навантажувачів по 500−600 годин на більшості середні з ферм Швеції. Затрати на обслуговування визначаються на підставі досліджень Сільськогосподарського університету Швеції.

У Великобританії для виконання механізованих робіт фермер може вибрати один з трьох варіантів: а) допомогу підрядника — контактора; б) оренду по контракту на 2−3 роки; в) короткострокову оренду або прокат. Переваги короткострокового прокату в тому, що наймач використовує на фермі додаткове обладнання стільки часу, скільки потрібно для закінчення робіт, а потім його не викуповує, а повертає. Обладнання можна взяти в короткостроковий прокат у дилера або у спеціалізованого великого концерну.

При придбанні техніки в розстрочку покупець отримує машину, яка експлуатувалась три роки і на яку немає ніякої гарантії. Короткостроковий прокат вигідний також тим, що фермер підбирає собі техніку, наприклад, трактор потрібної потужності, на певний період часу. Плата за прокат включає в себе витрати по технічному обслуговуванню і ремонту. Крім того, плата за прокат в рік оренди не оподатковується. При придбанні машини в розстрочку не оподатковується лише 25% від її вартості.

Переваги короткострокового прокату поширюються і на інші види техніки: комбайни із подрібнювачами, причепи, плуги, дискові борони, сівалки з пневматичними висівними апаратами, машини для підрізання живоплоту та ін. Концерн гарантує отримання в строк будь-якої потрібної фермеру машини.

Короткостроковим прокатом обладнання користуються дрібні і середні фермери, які ведуть своє господарство за контрактом (хлібороби і тваринники). Це дає змогу їм звести капітальні витрати на техніку до мінімуму. Більшість фермерів бере машини напрокат як додаток до тих, що уже є. Інтерес фермерів до короткострокового прокату постійно зростає, сфера послуг концернів прокату розширюється.

В основі розрахунку за прокат техніки у США два види витрат: постійні та змінні. Постійні включають амортизацію (з урахуванням залишкової вартості машини), відсоток рентабельності (прибутковості), розмір податків на майно, розмір страхування, витрати на збереження техніки.

На вартість прокату техніки впливають різноманітні фактори, в тому числі розмір, конфігурація та топографія поля, тип ґрунту і вид сільськогосподарських робіт, урожайність та особливості культур, погодні умови, відстань до поля, розмір і тип машин, що використовуються. Поряд з цими фізичними факторами існують і інші: попит та пропозиція на прокат техніки в регіоні; особливості конкретної машини (повністю нова модель чи машина з конструктивними удосконаленнями); обсяг щорічного використання машини.

Останнім часом у США створюються спеціалізовані фірми по оренді сільськогосподарської техніки та підрядних роботах. Майже 40% фермерів країни використовують підрядні механізовані роботи, витрати на які становлять більш як 15% поточних витрат фермерських господарств на утримання машинно-тракторного парку.

Уряд США підтримує свого фермера тому (серед іншого), що інакше той втратить свої конкурентні переваги перед фермером тієї ж Австралії або Франції, де фермера підтримує уряд. Жодна країна не хоче залишити свого сільгоспвиробника безпорадним перед його суперниками на світовому ринку [47, с. 463].

У Канаді набула поширення фермерська кооперація. Вона захищає економічні інтереси фермерів, сприяє у придбанні матеріально-технічних засобів, сервісному обслуговуванні новою технікою не тільки численних фірм Канади, а й США та Західної Європи. Продукцію реалізують через широку мережу дилерських пунктів, які являють собою роздрібні магазини, що водночас і обслуговують куплену фермерськими господарствами нову техніку (гарантійний ремонт та обслуговування тракторів і машин, постачання запасних частин та ін.). Крім продажу техніки, запчастин, ремонту і технічного обслуговування машин, дилерські пункти займаються доукомплектуванням машин, виготовленням нескладних пристроїв, модернізацією машин на замовлення клієнтів; підготовкою кадрів (механіків, тощо); пропагандою і рекламою техніки.

Ефективно організована сфера обслуговування фермерських господарств. Оперативне використання промисловістю останніх науково-технічних розробок сприяють безперервному росту продуктивності сільського господарства провідних капіталістичних країн. За таких умов великого значення для фермерів набуває оренда сільськогосподарської техніки та підряд на виконання механізованих робіт на фермі, головним чином, на збиранні врожаю.

На нашу думку, мають рацію фахівці, які стверджують: «Ми не повинні копіювати практику високо розвинутих країн — членів ЄС. У цих країнах частка сільського господарства у структурі ВВП в 10 разів нижча, ніж в Україні, а обсяг ВВП на душу населення настільки ж вищий» [47, с. 461]. В Україні мають бути розроблені власні засади підтримки аграрного сектору, які дозволили б підняти сільськогосподарське виробництво до рівня економічно розвинутих країн. Важливо визначити принципові підходи. Державна підтримка має спрямуватись на підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, забезпечення продовольчої безпеки та стабілізації аграрного ринку.