Розвиток забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами за рахунок кредитів та оподаткування

Однією з послуг, що надаються комерційним банком є різні види кредитування, які сприяють розширенню виробництва, підтриманню поточного торгового обороту і т. д. Кредитна політика банку будується на принципах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпеченості й платності.

Більшість розвинутих держав розглядають залучення інвестицій не лише як джерело додаткових коштів, необхідних для фінансового забезпечення структурних трансформацій в економіці, але і як можливість здійснити технічне і технологічне оновлення виробництва. Аграрний сектор економіки України потребує міцного підґрунтя для оновлення технічних засобів для виробництва.

Дослідження фінансового забезпечення АПК, у тому числі сільськогосподарських товаровиробників, свідчить про те, що вони в основному працюють за рахунок власних коштів, частка яких у виробничій діяльності значна, проте недостатня. Обмеженість власних коштів змушує аграрні підприємства сподіватися на підтримку з боку держави й зумовлює…

Отже, специфіка виробничого процесу і сільському господарстві зумовлює необхідність виконання в процесі організації кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників певних вимог стосовно порядку погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Банки повинні враховувати, що всі платежі за кредитними зобов’язаннями сільськогосподарські товаровиробники мають здійснювати по мірі одержання виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, строки надходження якої різняться залежно від спеціалізації господарств.

У 1996 — 1999 р. працював механізм залучення іноземних кредитів під гарантії Уряду. Одним із шляхів вирішення питання на той період щодо поновлення парку сільськогосподарської техніки була закупівля її за іноземними кредитами у передових іноземних фірмах. Найбільший іноземний товарний кредит отримала корпорація «Украгропромбіржа». В подальшому, корпорація уклала із сільськогосподарськими товаровиробниками договори на поставку 1000 зернозбиральних комбайнів «Джон Дір».

Механізм отримання іноземних товарних кредитів під гарантії Уряду було призупинено на початку 2000 року, оскільки не було чіткого механізму повернення коштів державному бюджету за виконання зобов’язань Уряду перед іноземними кредиторами. В той же час механізм залучення іноземних кредитів повинний існувати, як додаткове джерело для оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств. Але залучення цих кредитів повинно бути під гарантії комерційних банків.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи з кредитування комплексу сільськогосподарських робіт» від 25 лютого 2000 року № 398 був запроваджений механізм часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами комерційних банків для підприємств агропромислового комплексу. Механізм здешевлення кредитів є державною програмою фінансової підтримки, спрямованою на стимулювання грошового кредитування та поліпшення умов надання кредитів підприємствам АПК. Цей механізм спрямований на кредитне забезпечення аграрного сектора економіки України ринковими стимуляційними інструментами і відміняє практику прямої участі держави в цьому процесі.

За даними департаменту фінансів Міністерства аграрної політики і продовольства України, у 2010р. підприємства агропромислового комплексу отримали кредитів на суму 10,1 млрд. грн, що на 74% більше порівняно з відповідним періодом 2009р. Протягом 2010р. 2238 підприємств галузі отримали кредити. Водночас спостерігалися помітні позитивні зрушення в обсягах кредитування суб'єктів господарювання аграрного сектора.

У структурі залучених коштів найбільша частка (70%, або 7 млрд. грн.) припадала на короткострокові (до 12 місяців) кредити, а 30% становили середньострокові (до 36 місяців) — 1,4 та довгострокові (до 60 місяців) — 1,7 млрд. грн.

Найактивніше кредитування агропідприємств проводилося у Черкаській, Полтавській та Харківській областях. Кредитування агропідприємств у 2006;2010 рр. здійснювали понад 110 комерційних банків і кредитних спілок, серед яких лідерами за обсягами були ТОВ КБ «Фінансова ініціатива», ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ВАТ «Державний експортно-імпортнийбанк» (Укрексімбанк); за кількістю позичальників — ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ВАТ «Державний ощадний банк України», (Ощадбанк), які входять до переліку найбільших банків України.

Незважаючи на обсяги банківських кредитів, ставки користування аграрних підприємств залученими коштами зберігалися на високому рівні: так, у 2009;2010 рр. вони коливалися в межах 16−36%. За даними НБУ, у грудні 2010р. середньозважена ставка за кредитами, наданими у сільське господарство, мисливство та лісове господарство, становила 14,9% за середньої ставки 14% річних [75, с. 122].

Аналіз загальнодержавних і галузевих макропоказників розвитку економіки України свідчить про чітку тенденцію докризового поступального зростання й відносної стабілізації рівнів валового внутрішнього продукту держави та аграрної сфери (табл. 3.3). Протилежна тенденція простежується з динамікою кредитування економіки в цілому та агропромислового виробництва.

Загальні обсяги наданих кредитів у масштабах економіки України за період із 2000 по 2008 рр. збільшилися у 36 разів, а в аграрну сферу лише у 10 (із 2,1 до 20,1 млрд грн). Обсяги кредитування економіки збільшувалися щорічно на 57%, а в аграрному секторі - лише на 32,8%.

У післякризовий період відбулося суттєве зменшення обсягів кредитування — від 724,2 до 501,0 млрд. грн, а в аграрному секторі - від 20,1 до 9,7 млрд. грн. Зазначимо, що частка кредитів в АПК у загальному обсязі кредитування мала сталу тенденцію до зменшення (перевищення показника посткризового 2010р. над попереднім пояснюється фактично повним припиненням кредитування АПК у кризовому 2009р.).

Таблиця 3.3. Обсяги кредитування аграрної сфери економіки в динаміці, млрд.грн.*

*Джерело: [76].

Якщо загальний обсяг кредитів у 2009р. зменшився від 724,2 млрд. грн. до 703,5 млрд. грн. (тобто на 2,9%), то обсяг кредитування аграрного сектора зменшився від 20,1 до 5,8 млрд. грн., або на 71,1%. Є підстави вважати, що скорочення обсягів кредитування економіки приблизно на 70% відбулося, здебільшого, за рахунок зменшення кредитування аграрного сектора. Практично аналогічна ситуація спостерігалася під час фінансування української економіки в цілому, після того як вона була визнана надзвичайно ризиковою для інвесторів [77, с. 10−11].

Кредитні відносини з підприємствами аграрного сектора для банків були й залишаються ризикованими. З-поміж основних видів ризиків можна виділити сезонність виробництва і попиту на продукцію (з цим пов’язані коливання обсягів грошових надходжень і платоспроможність позичальника), високу залежність результатів господарювання від погодних умов, недостатню ліквідність застави, що пропонується в забезпечення кредиту; необхідність формування кредитором значних страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій, що знижує рентабельність цих операцій, нерозвиненість страхового ринку в країні, який нині забезпечує сільськогосподарським товаровиробникам формальний страховий захист; операційні ризики, пов’язані з недосконалістю банківських технологій і відсутністю у банків досвіду роботи із сільськогосподарськими позичальниками.

Визначальним у кредитуванні АПК є процес здешевлення кредитів, адже пільґові кредити в середньому становлять 60% загального обсягу. Середня відсоткова ставка, що компенсується за рахунок бюджетних коштів, становить приблизно 10,9%.

Обсяг пільґового кредитування істотно залежить від обсягу коштів, передбачених державним бюджетом на пільґове кредитування, а цей показник має тенденцію непостійності й зменшення. Так, частка бюджету, що виділяється на здешевлення кредитів, знаходиться в межах від 0,1 до 0,5%. Рівень кредитоспроможності агроформувань знаходиться на низькому рівні: майже 40% підприємств аграрного сектора в 2011р. залишаються збитковими, темпи розвитку низькі й нестабільні.

Аналіз існуючої практики кредитування банками підприємств агропромислового виробництва України дає змогу виділити такі її особливості:

• — банки видають кредити переважно на строк від шести до дванадцяти місяців, хоча останнім часом набуває розвитку середньострокове кредитування терміном до 2−3 років;
• — процедура отримання банківського кредиту для підприємств аграрного сектора залишається ускладнено-бюрократизованою, потребує надання значної кількості необхідних документів і тривалого періоду їхнього розгляду;
• — наявність досить широкої диференціації умов кредитування клієнтів залежно від виду забезпечення, строку кредитування, надійності клієнта, мети кредитування, обсягу кредиту тощо;
• — складність визначення обсягу та компонент забезпечення кредитів (для забезпечення використовуються ліквідні товарно-матеріальні цінності, зібраний або майбутній врожай, сільськогосподарська техніка, основне стадо тощо);

Механізм надання державної підтримки через здешевлення кредитів не допускає до кредитних ресурсів на пільгових умовах збиткових підприємств, навіть за наявності у них застави, створює перешкоди для новостворених підприємств, у яких відсутня кредитна історія позичальника.

Існує велика нерівномірність розподілу підтримки серед сільськогосподарських підприємств. Так, здешевлення вартості кредитів і добрів отримує лише частина сільськогосподарських підприємств, а здешевлення вартості техніки — взагалі мізерна кількість підприємств. Підтримку розвитку галузей рослинництва і тваринництва, садівництва та виноградарства отримують менше чверті сільськогосподарських підприємств. Водночас велика кількість підприємств не має ніякої підтримки (крім податкових пільг). Але є невелика частина підприємств (10%), які одержують більше 70% загальної суми підтримки галузі [ 47, с. 461].

З метою удосконалення вітчизняного механізму фінансової підтримки підприємств АПК через механізм здешевлення кредитів доцільно було б встановити фіксовані розміри часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами, диференційовані за пріоритетними напрямками використання (будівництво (реконструкція) тваринницьких і птахівничих ферм та комплексів, придбання сільськогосподарської техніки, реалізація інноваційних проектів), термінами кредитування (короткотермінове, середньотермінове й інвестиційне довготермінове) та позичальників, які більшою мірою потребують державної допомоги (сільськогосподарські підприємства та дрібні сільськогосподарські товаровиробники). Крім цього, за довготерміновими кредитами на цілі розвитку галузі тваринництва, технічного переоснащення сільськогосподарського виробництва, впровадження нових ресурсозберігаючих технологій розмір часткової компенсації процентної ставки має бути більшим, ніж за короткотерміновими кредитами на поточні потреби.

За результатами проведених досліджень інституту сільського розвитку близько 64% сільськогосподарських підприємств України мають потребу в довготерміновому кредитуванні (терміном від 5 до 20 років), 16% - необхідні середньострокові кредити (від 1 до 5 років) [78, с. 29].

На нашу думку, низька прибутковість сільськогосподарських підприємств не може забезпечити відшкодування більшість витрат по вищевказаних напрямках протягом 3 років по середньострокових кредитах та протягом 5 років по довготермінових кредитах. Це вплине на зменшення ефективності використання кредитів, оскільки позичальники будуть об'єктивно неспроможні повернути одержані кредити в обумовлений термін. У механізмі державної фінансової підтримки через здешевлення кредитів не враховано значних термінів окупності інвестиційних вкладень та об'єктивної необхідності у довготермінових кредитах терміном на 5−8 років.

Крім цього, в державній програмі здешевлення кредитів необхідно передбачити кредити за оптимальними термінами, які б враховували специфіку сільського господарства, особливості процесів виробничого циклу в окремих його галузях. Діючим порядком надання державної фінансової допомоги підприємствам агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів передбачений конкурсний підхід до залучення підприємств до пільгового кредитування, який ускладнює доступність позичальників до кредиту. На нашу думку, основною умовою одержання кредиту підприємством має бути такий важливий критерій як можливість своєчасного його погашення. Тому для банків не матимуть суттєвого значення результати конкурсів, а їх більше цікавитимуть гарантії повернення виданих кредитів. Тому більше уваги необхідно приділяти питанням зменшення ризиків кредитування сільськогосподарських підприємств, оскільки з цим негативним фактором банкіри пов’язують основні проблеми щодо кредитування аграрної галузі. Заслуговують на увагу і питання подальшого розповсюдження випадків кредитування сільськогосподарських підприємств під гарантії третіх осіб, кредитування сільськогосподарських товаровиробників в комплексі з переробними підприємствами. На наш погляд, необхідно удосконалити сучасну систему страхування ризиків кредитної діяльності, що дасть можливість банкам захистити себе від ризику неповернення кредитів та збільшити обсяги кредитування агросфери як на загальній, так і на пільговій основі.

Враховуючи об'єктивну необхідність у державній підтримці розвитку кооперативної форми кредитного забезпечення аграрного сектора економіки України, приєднуємося до думок вчених, про доцільне її виділення в окрему цільову програму. Як свідчить світова практика, найбільш поширеною є державна підтримка кредитних кооперативів пільговими кредитами для формування ресурсної бази на поворотній основі. Саме такий вид державної підтримки є більш ринковим і повинен прийти на зміну формально існуючому [79, с. 61].

Практика адміністративного встановлення максимального розміру процентної ставки за кредитами, за яким здійснюватиметься часткова компенсація процентної ставки з державного бюджету призводить до того, що одержати компенсацію можуть, передусім, великі та фінансово стабільні підприємства, тоді як фінансово слабкі та малі сільськогосподарські підприємства, для яких і передбачалася державна фінансова підтримка через механізм здешевлення, не мають змоги одержати кредити за такими ставками, а відповідно й компенсацію процентної ставки.

У Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначено, що розмір кредитної субсидії щорічно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 березня поточного бюджетного року. У зв’язку з цим, на початок року сільськогосподарські товаровиробники не мають інформації про обсяги державної допомоги і не можуть бути впевненими в одержані коштів на часткову компенсації відсоткової ставки за залученими кредитами в подальшому. Щорічне прийняття законодавчих актів стосовно здешевлення пільгових кредитів, зміна умов надання кредитів насторожують комерційні банки щодо послідовності урядової політики, внаслідок чого останні зволікають із укладенням кредитних угод до прийняття необхідних нормативно-правових актів. Така несвоєчасність створення відповідної нормативної бази спричиняє порушення оптимальних термінів надходження кредитів в аграрний сектор. Для того, щоб сільськогосподарські товаровиробники змогли своєчасно одержати підтримку за цільовою державною програмою здешевлення кредитів, відповідні нормативні акти, які регулюють механізм її дії, мають бути прийнятими не пізніше 20 грудня звітного року, тоді як фактично вони затверджуються у лютому-березні планового року.

Таким чином, при удосконаленні діючого механізму надання державної фінансової підтримки підприємствам агропромислового комплексу через здешевлення кредитів підприємствам АПК необхідно врахувати економічні інтереси усіх учасників кредитних відносин — кредиторів, сільськогосподарських підприємств-позичальників і держави. Для цього необхідно:

• — встановити фіксовані розміри часткової компенсації відсоткової ставки за залученими сільськогосподарськими підприємствами кредитами у банках залежно від термінів кредитування (короткострокові, середньострокові та довгострокові), позичальників і цілей використання, що дасть можливість виділити пріоритетні напрями кредитування та забезпечити пільговими кредитами підприємства, які найбільш потребують державної підтримки.
• — надавати пільгові кредити на умовах часткової компенсації з бюджету відсоткової ставки тільки сільськогосподарським підприємствам та підприємствам споживчої кооперації та виключити зі складу одержувачів пільгових кредитів інші підприємства АПК, що дасть можливість збільшити обсяги залучених кредитів у сільськогосподарське виробництво;
• — встановити терміни програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств відповідно до напрямів кредитування: за короткостроковими кредитами для поточних потреб рослинництва до 1 року, для поточних потреб тваринництва — 1 — 2 роки; за середньостроковими кредитами — до 5 років; довгостроковими кредитами — до 8 років, що забезпечить окупність здійснених витрат сільгоспвиробниками та своєчасне повернення кредиту;
• — у механізмі державної фінансової підтримки через здешевлення кредитів передбачити пріоритетне спрямування коштів на підтримку сільськогосподарських підприємств та напрямів їх господарської діяльності, які найбільше потребують державної підтримки;
• — удосконалити критерій розподілу лімітів бюджетних коштів на здешевлення кредитів за регіонами, що дасть можливість максимально врахувати фактичну потребу в коштах сільськогосподарських підприємств;
• — спростити умови конкурсного відбору. Основною умовою одержання кредиту підприємством має бути такий важливий критерій як можливість своєчасного його погашення;
• — порядок надання часткової компенсації відсоткової ставки за залученими сільгосппідприємствами кредитами у кредитних спілок вилучити з загального механізму здешевлення кредитів і передбачити в окремій цільовій програмі;
• — прискорити терміни прийняття законодавчих актів, які регулюють механізм щорічного запровадження надання державної підтримки сільськогосподарським підприємствам через механізм здешевлення кредитів

Рис. 3.1. Удосконалення механізму здешевлення кредитів підприємствам АПК*

*Джерело: [35].

Державна підтримка сільськогосподарських підприємств через механізм здешевлення позик сприяє підвищенню рівня їх забезпечення кредитними ресурсами. Кредитне забезпечення АПК, окрім інших факторів, суттєво залежить від суми коштів Державного бюджету, спрямованих на програму здешевлення позик АПК [80, с. 33].

Разом з тим в умовах трансформаційних зрушень для сільськогосподарських підприємств має формуватися спеціальна кредитна система, для якої слід застосувати особливі методи державного регулювання.

Перша складова цієї системи — державний Аграрний банк — може бути інститутом проведення фінансово-кредитної політики в аграрному секторі економіки, центром зосередження всіх фінансових ресурсів галузі та здійснювати координації кредитно-фінансових потоків. Другою складовою має бути парабанківська система, до складу якої повинні входити лізингові компанії, фінансовий та товарний ринок і постачальники матеріально-технічних ресурсів. Лізингові компанії мають надавати технічні засоби на умовах фінансового лізингу.

Фінансовий ринок має надавати можливість залучати додаткові грошові ресурси через продаж цінних паперів позичальників. Третьою складовою кредитної інфраструктури повинні бути гарантійні установи, в тому числі товариства взаємного гарантування, механізми гарантування повернення кредитів і дієва система страхування сільськогосподарського виробництва. Четверта складова — Фонд страхових і кредитних гарантій, має формуватися на основі державних програм здешевлення кредитів і страхування. Окремою системою повинні бути інституційні ланки, які здійснюють нормативно-законодавче регулювання відносин між кредиторами та позичальниками, рейтингове агентство підприємств АПК, бюро кредитних історій сільськогосподарських позичальників, розвинутий інструментарій кредитних операцій (іпотека, вексель, лізинг, факторинг тощо). Таким чином, кредитне забезпечення сільськогосподарських підприємств має формуватися на ринкових засадах, але з елементами державного регулювання.

Одним з найважливіших елементів державного регулювання аграрного сектору економіки є система оподаткування, яка впливає на обсяги, спеціалізацію та розміщення аграрного виробництва. Від того, яка система оподаткування застосовується в сільському господарстві, залежать успішність функціонування та результати діяльності інших галузей і секторів економіки та макроекономічна ситуація в цілому.

Від рівня рентабельності та його розмірів великою мірою залежить ставка податку на прибуток. Наприклад, ставки податку на прибуток у Італії знаходять в межах від 12 до 62%, США — від 15 до 39,6%, Великобританії - від 5 до 40%, Нідерландах — від 16 до 72%. В більшості розвинутих країн існують корпорації, які платять податок за підвищеними ставками, — від 35 до 85% прибутку. Поряд з цим в цих країнах передбачено низку знижок і пільг, що доводить реальну суму податку у Нідерландах — до 21,4%, Франції та Німеччині до 17%.

Пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників широко застосовується у Німеччині. В цій країні пільги встановлені на два види податку: податок на доходи від сільського та лісового господарства та земельний податок. Так, при оподаткуванні доходів від сільського та лісового господарства передбачені доходи, які не підлягають оподаткуванню, що виключаються із суми оподатковуваного доходу. Земельний податок, який становить 0,5−0,6% від балансової вартості землі, залишається стабільним протягом тривалого проміжку часу [81, c. 79].

У Німеччині загальна ставка ПДВ дорівнює 15%. Однак основні продовольчі товари, а також книжково-журнальна продукція оподатковуються за зниженою ставкою — 14%. Справляння ПДВ у Німеччині має певні особливості. Так, підприємець, в якого оборот (разом з ПДВ) за минулий календарний рік не перевищує 25 000 євро, а в поточному році планується не більше 100 000 євро, звільняється від сплати ПДВ. Проте в цьому випадку він позбавляється права повернення йому ПДВ у виставлених на нього рахунках за здійснені послуги. Він не має права виставляти рахунки із зазначенням нарахованого ПДВ. У такому разі підприємець має право відмовитись від звільнення і перейти на розрахунки на загальних умовах.

Нині діюча в Україні ставка податку на додану вартість у розмірі 20% є більшою за податкові ставки вищерозглянутих країн. З метою спрощеної системи оподаткування аграрного сектору в Україні запроваджено фіксований сільськогосподарський податок (ФСП).

Запровадження нового режиму оподаткування у сільському господарстві ґрунтувалось на таких засадах:

• — включення максимально можливої кількості податків та платежів з диференціацією їх на 1 га земельних угідь за регіонами, районами і сільськогосподарськими товаровиробниками пропорційно грошовій оцінці землі; це забезпечило дотримання принципу простоти обчислення та адміністрування такого податку;
• — забезпечення незмінності ставок оподаткування протягом 3−5 років;
• — запровадження ставок оподаткування на рівні реальної платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників;
• — передбачення грошової та натуральної форм сплати податку (зерном, цукром чи іншими видами продукції) за щорічними індикативно-ринковими цінами еквівалентності;
• — забезпечення збільшення частки суми податків, що залишається на місцях для всебічного сприяння розвитку сільськогосподарського виробництва та фінансування розвитку соціальної сфери на селі, для проведення заходів з підвищення родючості землі;
• — закріплення пріоритету в розподілі сум податку на користь платежів до Пенсійного фонду для фінансування вчасної виплати пенсій сільським пенсіонерам [82, c. 95].
• — Найважливішим позитивним аспектом цього податку є зменшення кількості податків і обов’язкових зборів (платежів) — один проти дванадцяти, що значною мірою зменшує обсяг облікової роботи і звітності. Внаслідок цього змінилась структура податкових платежів сільськогосподарських підприємств.

До запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, тобто до 1999 р., основну частку (57,6%) у сумі сплачених податків та зборів займав ПДВ, а саме даний податок має найбільш негативний вплив на наявність обігових коштів у сільськогосподарських підприємств.

Починаючи з 1999 р. у структурі податкових платежів основну частку займають фіксований сільськогосподарський податок та ПДВ. Однак сума ПДВ порівняно з 1998 р. скоротилась більше ніж у два рази. Але на це вплинуло не запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, а введення для сільськогосподарських товаровиробників спеціального режиму справляння ПДВ. У свою чергу зросла частка податку на прибуток до 15,2% та податку на землю до 14,2%.

У 2004 році структура податкових платежів дещо змінилась. Частка фіксованого сільськогосподарського податку становить у структурі податкових платежів 45,6%, частка податку на прибуток — 2,1%, податку на землю — 8,9%, а частка інших платежів — 22,5%.

При визначені термінів сплати фіксованого податку враховано сезонність сільськогосподарського виробництва, що є позитивним моментом від запровадження цього податку. Сплата податку проводиться щомісячно до 20 числа наступного місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

у І кварталі - 10 відсотків;

у II кварталі - 10 відсотків;

у III кварталі - 50 відсотків;

у IV кварталі - 30 відсотків.

Для стабілізації сільськогосподарського виробництва було звільнено з 1 січня 1999 р. до 1 січня 2001 р. від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарських товаровиробників, які відповідно до норм Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [83] є платниками цього податку. При цьому платники фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати коштів на обов’язкове державне пенсійне страхування та на обов’язкове соціальне страхування і здійснюють відрахування в розмірах: на обов’язкове державне пенсійне страхування — 68% від суми податку, на обов’язкове соціальне страхування — 2%, тобто сільськогосподарські товаровиробники сплачували лише 70% від суми податку, а 30%, що необхідно було сплачувати до бюджету, залишали у своєму розпорядженні.

Починаючи з 2005 р. у порядок справляння фіксованого сільськогосподарського податку вносяться зміни, згідно з якими з даного податку вилучено внески на обов’язкове соціальне страхування на випадок тимчасової втрати працездатності та на обов’язкове державне пенсійне страхування, що дозволило зменшити ставки податку на 70%, а сума податку спрямовується виключно до місцевого бюджету.

Згідно зі ст. 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість» [39] сільськогосподарські товаровиробники мають право не сплачувати до бюджету суми податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса у живій вазі, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50% загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до державного бюджету України в безспірному порядку. 3 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 31 жовтня 2008 року № 639-VІ «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» [84].

Цей Закон регламентує новий спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Сільськогосподарське підприємство, яке є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, застосовує ставки податку, встановлені пунктом 6.1 статті 6 Закону «Про податок на додану вартість» [39], а саме за ставкою 20%.

Приєднання України до СОТ і орієнтація на стандарти ЄС об'єктивно вимагають подальшого удосконалення податкових відносин в аграрному секторі економіки.

Саме тому основним податком для сільськогосподарських підприємств має бути земельний. Для цього потрібно передбачити систему санкцій і пільг: перші пов’язуються з порушенням землекористування, а другі можуть мати більш широкий характер — звільнення від податку фермерських господарств на період їх облаштування, зниження ставок на час освоєння земель, при виконанні державних програм, при викуповуванні майна працівниками сільськогосподарських підприємств. Мають звільнятися від податку також землі, введені в сільськогосподарський оборот за рахунок кредитів, на термін їх погашення тощо.

Земельний податок має бути основним, але не єдиним видом прямого оподаткування. Адже сільськогосподарське виробництво, як правило, є багатогалузевим. Воно поєднує як чисто сільськогосподарську діяльність, так і діяльність інших напрямів, питома вага яких у перспективі зростатиме. Ці види діяльності часто поєднані такою мірою, що з позицій доходності розглядати їх окремо недоцільно. Існують також підприємства, які організовують виробництво на кооперативних засадах і тому мають незначну земельну площу, що теж має враховуватися при оподаткуванні [85, с. 53].

Отже, враховуючи орієнтири стратегічного напряму розвитку аграрної політики України в контексті участі держави в світоінтеграційних процесах, подальша фінансова підтримка потребує адаптивної трансформації.