Загальна характеристика костюмів

Суспільно-економічний і культурний розвиток давньоруських земель та політичні умови, в яких опинилися ці землі в період феодальної роздробленості, визначили процес відособлення окремих частин давньоруської народності і виникнення передумов для зародження на її основі трьох братніх народів з властивими їм особливостями мови, культури й побуту — російського, українського та білоруського. Спорідненість цих народів збереглася в часи інтенсивного утворення російської, української та білоруської народностей (XIV ст.) і продовжувала розвиватися далі.

Закономірним результатом усієї попередньої історії братніх народів було возз'єднання України з Росією внаслідок визвольної війни 1648−1654 рр. Воно стало поворотним етапом у житті українського народу, визначило його історичну долю, дальший соціальний і культурний розвиток. Селянство України пліч-о-пліч з російськими селянами брало активну участь в антифеодальних війнах, у масових селянських рухах, що неухильно наростали в Росії і завдавали відчутного удару феодально-кріпосницькій системі.

Близькість російського і українського народів «і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією» викликала спільність багатьох видів одягу. Російська та українська сорочки (і чоловіча, і жіноча) відрізнялися лише деталями. Дуже своєрідне поясне драпіруюче жіноче вбрання у вигляді незшитої спідниці характерне було і для російської паньови, і для української плахти. Каптаноподібний тип чоловічого одягу прямого крою із суцільною спинкою — теж дуже близький в обох костюмах. Навіть специфічний, суто російський, захід одягу наліво виявився досить характерним для українського костюма. Взуття також було майже однаковим. Соціальна диференціація в українському костюмі XV-XVII ст. була чітко виявлена, позначаючись не тільки на якості матеріалів, кількості уборів і прикрас, а й на типах одягу. Литовські, польські та угорські магнати, що входили до складу правлячої верхівки, одягалися у свої національні костюми, дуже помітно вирізняючись із загальної маси українського населення. Українське дворянство, яке наслідувало іноземні зразки, носило костюми, в яких самобутні українські елементи поєднувалися з польсько-литовськими та угорськими, або й костюми цілком запозичені. Так, у середовищі багатих верств з’явилися польського типу чоловічі жупани, кунтуші, плащі, шуби, жіночі плаття з відрізними, прилягаючими, до того ж часто декольтованими ліфами й шнурівками, спідниці, відкладні комірці на сорочках та ін. Пов’язана з цим і помітна приталеність чоловічого та жіночого одягу в українському костюмі, яка суттєво відрізняла його від давньоруського костюма. Ця риса, очевидно, проникла через Польщу й Угорщину із Західної Європи, де вже з XIV ст. був відомий прилягаючий, приталений тип одягу. Приталеність, особливо в чоловічому одягові, могла бути й наслідком певної «воєнізації» костюма, пов’язаної з похідним побутом українського населення, насамперед козаків: на міцно обтягнутий пояс прикріплювали шаблю, за нього засовували кинджали (а пізніше й пістолі), підвішували необхідні предмети спорядження та амуніції. Серед козацтва поширився типовий для багатьох східних народів звичай сидіти на підлозі, схрестивши ноги «по-турецькому», до чого був пристосований і крій широких шароварів.

Міський люд — торгівці, ремісники, дрібні землевласники, представники місцевої нижчої адміністрації — вніс свої особливості в український костюм. Основна маса сільського населення — покріпачені селяни — мала свій самобутній народний костюм, найбільш тісно пов’язаний з давньоруськими прототипами. Внаслідок цього в XV-XVII ст. створилася значна різноманітність костюмів. Суто українським одягом, що виник у XV-XVII ст., були саме народні форми: широкі шаровари, кептарі, бурки, смушеві шапки — у чоловіків, сорочки з суцільними рукавами, плахти, запаски, лейбики — у жінок. Панівна верхівка тогочасного українського суспільства, крім одягу основних народних форм, широко зверталася до верхнього специфічного російського одягу (ферязей, охабнів, шуб, літників, тілогрій, опашниць) та іноземного (кунтушів, плащів-накидок, делій тощо).

Основним матеріалом для пошиття українських народних костюмів було домоткане полотно з льону та конопель. При цьому здебільшого таке полотно було білого кольору, оскільки його ретельно вибілювали. З цього полотна шили чоловічі й жіночі сорочки, штани різних типів, фартушки, деяке інше жіноче вбрання, що обгорталося навколо тіла, а іноді й літній верхній одяг. Поряд з полотном, виняткового поширення набули також шерстяні тканини як місцевого домашнього виробництва, так і привізні. Із сукна шили верхній одяг усіх типів і серед різних верств населення, а домоткані шерстяні тканини йшли на виготовлення плахт, запасок та іншого поясного жіночого одягу. Тільки вищі верстви тогочасного українського суспільства використовували імпортні кольорові сукна; у народі переважали більш цупкі тканини, в тому числі ворсисті. Цупкі тканини з довгим ворсом — типові для костюмів гірських районів Карпат. Шовкові тканини побутували в досить широкому асортименті серед панівної верхівки. З них виготовляли чоловічий і жіночий одяг, а також іноді й парадно-святкове вбрання запорізьких козаків. Найбільш поширеними були привізні узорчаті шовкові тканини з тканим узором (парча, бархат із золотими або срібними нитками), а також тканини типу штофів (з чергуванням блискучих і матових елементів узору) і ритого бархату (узор якого виділявся різницею у висоті ворсу, що створював рельефну поверхню). Серед одноколірних гладеньких шовків зустрічалися атлас і камка. З узорчатих шовкових тканин шили переважно верхній чоловічий і жіночий одяг (жупани, кунтуші, накидки тощо). Значно менше застосування в ті часи мали бавовняні тканини: лише щільний одноколірний перкаль і вибивну китайку часом використовували для пошиття шароварів та деякого жіночого вбрання. Узори на тканинах (здебільшого привізних) повторювали звичайні для того часу ренесансні або «східні» мотиви, тобто стилізовані рослинні розводи з листя, стебел, квітів і плодів, часто в комбінуванні з великими медальйонами й клеймами. В XVII ст. у Бродах, Слуцьку і на Галичині виникло золототкацьке виробництво, яке теж користувалося такими самими мотивами. Особливо популярним був мальовничий узор па домотканих плахтах і запасках: на плахтах — строго поділені смугами квадрати, заповнені всередині додатковими геометричного типу фігурами (ромбами, колами, багатокутниками); на запасках — різнокольорові поперечні смуги. Цілком природно, що такі узори за своїм характером були близькими до узорів російського народного одягу, зокрема жіночої паньови; їхня східнослов'янська спільність безсумнівна. Узорність українського народного костюма дедалі збагачувалась. Це пояснюється насамперед значно більшим поширенням вишивок, якими оздоблювали одяг: вишивка мережкою («вирізування» з наскрізним узором), гладь («настилування») і, починаючи з XVII ст., — вишивання хрестиком («хрещиками»). Вишивали всі чоловічі і жіночі сорочки (за винятком щоденних, робочих). Нерідко вишиванням оздоблювали й верхній одяг, особливо на західних землях. Улюбленим було шиття шнуром — кольоровим і золотим, яке досягло високої досконалості. Таке шиття широко застосовували для оздоблення верхнього одягу, жіночих головних уборів, поясів тощо; воно густо вкривало кептарі, лейбики та сердаки карпатських горців. Львів уже в XVI ст. славився золотими вишивками з обвідкою кольоровим шовком. Узори вишивок XV-XVII ст. були майже винятково геометричними (ромби, квадрати, трикутники, зірки, розетки). Лише з XVII ст., з поширенням вишивок хрестиком, виникли геометризовані рослинні мотиви: хміль, сосонка, вербові листочки, мальви, гвоздика тощо. Оздоблювали одяг і тасьмою або кантом, а також аплікаціями з кольорової шкіри, дуже характерними насамперед для західних земель. Хоч перлами іноді й прикрашали дуже розкішне парадне вбрання, проте вишивання одягу перлами в українському костюмі не набуло значного розвитку. Ще менш характерним для українського костюма було застосування петлиць. Ними прикрашали тільки ошатний чоловічий одяг вищих верств населення, і їхній тип обмежувався шнурковим варіантом (близьким до угорського і, частково, до польського); до петлиць із смужок тканини й тасьми зверталися дуже рідко.

Хутро в українських костюмах використовували досить широко. І в народі, і в багатих верствах населення найчастіше застосовували овече хутро. При цьому особливо улюбленим був сірий смушок (для комірів, облямувань чоловічих шапок). З іншого хутра траплялися куниця, видра й лисиця.

Колірне вирішення українських костюмів XV-XVII ст. було дуже різноманітним. У народних костюмах переважав загалом світлий колорит основного полотняного одягу. Білими були не тільки сорочки й штани, а нерідко й шерстяний верхній одяг — свити, гуглі, гуні. Майже білого кольору (точніше, світло-кремового) було часто й некрите овчинне вбрання, вироблене «набіло» (кожухи, кептарі). Ця білизна, особливо у святкових і нарядних костюмах, підкреслювала яскраві колірні плями плахт, запасок, поясів, головних уборів, а також вишивок і аплікацій. Найбільш поширеними кольорами українського народного одягу були коричневий і сірий різних відтінків (від темних до світлих, пісочно-бежевих). Чорний колір — також дуже типовий для верхнього одягу, зокрема карпатських бойків і лемків. Поширеним був і яскраво-червоний колір (особливо улюблений у запорізьких козаків), який зустрічався не тільки в одягові з кольорового іноземного сукна, а й як колір тканин місцевого виробу, зокрема у гуцулів. Червона гама загалом переважала і в жіночих плахтах, а також у поясах обох статей. Популярний колір в українських костюмах — синій (темний і голубий). Відносно меншу роль відігравали зелений, жовтий, фіолетовий кольори. В одягові дворянства, козацької старшини та багатого міщанства (який шили з імпортних шерстяних і шовкових тканин найрізноманітніших кольорів) зустрічалися ці, більш рідкісні, тони. Та все ж мальовнича барвистість українських костюмів ніколи не переходила в багатоколірну строкатість. Розмаїтість кольорів не порушувала принципу переважання колоритної єдності, двоколірності і навіть монохромності у колірному вирішенні костюмів. Кольори вишивок у XV-XVII ст. теж не були строкатими, до того ж поряд із чорними, червоними й синіми застосовувались і білі вишивки.

Роль начіпних прикрас в українському костюмі була відносно незначною: у жінок — це нашийне і нагрудне намисто різного типу, сережки, персні, а в чоловіків — тільки персні. Крім того, і чоловіки, і жінки користувалися аграфами та пряжками. До браслетів майже зовсім не зверталися. Намисто низали переважно з бісеру, коралів (у тому числі й із штучних — скляних та фаянсових), а також з металевих бляшок, ланцюжків і монет. На оздоблення жіночих і чоловічих головних уборів ішло пташине пір'я і квіти (штучні і справжні), а також колоски і мітелки ковили. Кольорові шовкові стрічки, характерні й неодмінні для жіночих, особливо для дівочих, українських головних уборів пізнішого періоду (починаючи з XVIII ст.), у XV-XVII ст. ще не були поширеними, оскільки власне стрічки до XVII ст. ще не вироблялися, їх частково заміняли смуги з орнаментованих, узорчатих тканин.