Звичаї українського народу

Звичаї українського народу Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народньої.

творчості.Саме тому народна творчість нерозривно зв`язана з звичаями народу .

Звичаї народу — це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них справах. Звичаї, а також мова — це ті найміцніші.

елементи, що об`єднують окремих людей в один на;

род, в одну націю .Звичаї, як і мова, виробилися про;

тягом усього довгого життя і розвитку кожного народу .

В усіх народів світу існує повір`я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу .

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає питає :

Чи ти рано до схід-сонця.

Богу не молилась ?

Чи ти діточок непевних.

Звичаю не вчила?

I.

Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури .

Зустріч Візантії з Україною — це не була зустріч бідного з багатим — це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляє;

мо Різдва без куті, Великодня — без писанки, Святої Троїці - без клечання, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила, чи вий;

де заміж цього року? Нарешті, діти, бавляться весною ,.

співають :

«А ми просо сіяли, сіяли ,.

Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли …".

Співають подібне і дівчата, ведучи хоровід :

«Ой, дід, дід і Ладо …».

Все це — наша дохристиянська культура, наша найстаріша традиція. Кутя — це символ урожаю, писанка — це символ на;

родження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє.

II.

житло від нечистих духів, що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи — від русалок, мавок, перелес;

ників …

Купала — це типове дохристиянське свято з усіма старо;

українськими атрибутами. Ладо — це поганський бог кохання.

і плодючості .

На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства на Україні прпадало свято зимово;

го повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік — а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка — дружинника князя або й самого княжеча. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі .

Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється.

і у звичайних обрядах, як ось: дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі .

Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.