П «єр Безухов в романі» Війна і мир

За що ми любимо П'єра, не дивлячись на всі його помилки? Перш за все за те, що він звинувачує у своєму нещастю не когось іншого, а себе, мучиться, але шукає свою вину.

«Но в чем же я виноват? — спрашивал он. — В том, что ты женился на ней, не любя ее, в том, что ты обманул и себя, и ее… Зачем я себя связал с нею, зачем я ей сказал это: «Je vous alme «, которое было ложь? — говорил он сам себе …"[14;75].

П'єр виганяє князя Василя який з’явився для того, щоб примирити його з дружиною, — і це буде йому радісно тому, що не можливо допостити, щоб такі низькі люди, як хотіли так і вертіли П'єром.

Але чи легше П'єру від своїх поступків? Аніскільки не легше. Розвівшись з дружиною, він їде в Петербург — і його мучать все одні й ті питання, що заволоділи ним в ніч після дуелі. Ось про що думає П'єр: «Что дурно? Что хорошо? Что надо любить, что ненавидеть? Для чего жить и что такое я…"[14;98].

Коли П'єр розвівся з дружиною і виїхав з Москви, то на станції в Торжці зустрів одного з найвпливовіших діячів оргаганізації франкмосонів, він його вислухав і йому повірив.

Що таке масонство і яка його роль у суспільному житті Росії? Багато декабристів пройшло через масонські брехні (так називалась первинна організація масонів); Під час південного заслання вступив в масони Пушкін. Кругом масонів було створено цілком визначна суспільна думка: їх рахували порушниками спокою, майже бунтівниками. Слово «фармазон», лайливе на вустах добродійних поміщиків, виникло від перекрученого «франкмасон».

Чого люди йшли в масонські брехні? Кожний за своїм. Пізніше ми побачимо, як серед масонів Бориса Друбецького, аж цей істини не шукає, не розв’язує питання про добро і зло. І багато таких, як він, ставали масонами, щоб мати серед своїх «братів» людей впливових і відомих, користуватися їх допомогою в земних справах.

Але багатьох — в тому числі і П'єра — притягувала та ідея внутрішнього очищення і самозвершення, яку відкрив П'єру зустрінутий в Торжці масон Баздєєв.

Суть масонства міститься в заклику до внутрішньої духовної роботи над собою. «Очисти себя, и по мере очищения ты будешь познавать мудрость», — говорить П'єру Баздєєв. Попрощавшись з ним П'єр відчув себе новою людиною. «В душе его не оставалось ни следа прежних сомнений. Он твердо верил в возможность братства людей, соединенных с целью поддерживать друг друга на пути добродетели, и таким представлялось ему масонство"[17;106].

Після розлучення з дружиною, після розвалу всіх своїх попередніх надій П'єр так хотів знайти нову істину, новий зміст життя, що, звичайно, повинен був знайти його. І ось, переповнений мрією про братство людей, він поїхав у свій маєток з ціллю полегшити стан селян, тобто принести користь і добро іншим людям, своїм братам. Він хоче відпустити селян на волю, але головний управитель його маєтками пояснює, що це неможливо, у всякому разі, вже. Тоді П'єр висуває нові реформи: скорочує селянські роботи, полегшує працю жінок з дітьми, знищує тілесні покарання, установи лікарень і шкіл…І, здавалось би, йому все вдається. Об'їжджаючи через деякий час свої маєтки, П'єр бачить подяку гарно вдягнених селян, лікарні і школи, що будуються; чує подяку жінок з грудними дітьми, які позбавлені від тяжкої праці.

Ось із цієї поїздки, щасливий від свідомості, щ він приносить людям добро, П'єр появляється в князя Андрія. Він прагне показати, що тепер він «совсем другой, лучший Пьер, чем тот, который был в Петербурге». Він жвавий, розказує, розпитує, намагається відкрити відчайдушному другу свій новий світ діяльної любові до людей: «Только теперь, когда я живу, по крайней мере стараюсь (из скромности поправился Пьер) жить для других, только теперь я понял все счастье жизни"[14;78].

Князь Андрій все це слухає недовірливо і похмуро. Він не тільки нічого не хоче розказати про себе, але, слухаючи П'єра, дає зрозуміти, що все це йому давно відоме й нецікаве.

П'єр виголошує: потрібно робити людям добро. Андрій відстоює інше: потрібно жити так, щоб не робити нікому зла. Слухаючи цю суперечку, ми, звичайно, стаємо на сторону П'єра, але скоро виявиться, що насравді все складніше, ніж здавалося нам і йому.

При найближчому розгляді корисної діяльності П'єра, виявляється, що не така вона вже й корисна. «Пьер не знал, что там, где ему подносили хлеб-соль и строили предел Петра и Павла… придел уже строился давно богачами-мужиками села, а что девять десятых мужиков этого села были в величайшем разорении… Он не знал, что священник, встретивший его с крестом, отягощал мужиков своими поборами и что собранные к нему ученики со слезами были отдаваемы ему и за большие деньги были откупаемы родителями…"[14;296].

П'єр виголошує: потрібно робити людям добро. Андрій відстоює інше: потрібно жити так, щоб не робити нікому зла. Слухаючи цю суперечку, ми, звичайно, стаємо на сторону П'єра, але скоро виявиться, що насправді все складніше, ніж здавалося нам і йому.

При найближчому розгляді корисної діяльності П'єра, виявляється, що не така вона вже й корисна. «Пьер не знал, что там, где ему подносили хлеб-соль и строили предел Петра и Павла… придел уже строился давно богачами-мужиками села, а что девять десятых мужиков этого села были в величайшем разорении… Он не знал, что священник, встретивший его с крестом, отягощал мужиков своими поборами и что собранные к нему ученики со слезами были отдаваемы ему и за большие деньги были откупаемы родителями…"[14;296].

Читаючи про це побачення, можна думати, що як часто ми боїмося образити горе, в яке занурені наші друзі, боїмося причинити їм біль нагадуванням про те, що життя продовжується. І залишаємо близьких людей, які у відчаї .А П'єр не побоявся — і виявився правим, він зробив такий крок, без якого би внутрішнє відродження князя Андрія було би неможливим.

Напевно, старий Болконський і княжна Мар’я зрозуміли це, адже коли князь Андрій привіз до них П'єра, батько і сестра Андрія були дуже ласкаві з гостем, а після його від'їзду говорили про нього тільки добре.

Але не тільки П'єр і князь Андрій намагалися полегшити становище своїх селян; таким було завдання багатьох чесних і розумних поміщиків; деякі з них ввійшли потім в таємні товариства, інші не ввійшли, але до реформ хотіли. Приклад П'єра і князя Андрія показує, що масштабні перетворення не можуть бути здійснені окремими людьми в окремих маєтках; в одного є «практическая цепкость», а в іншого немає - яким би сильним його намагання робити добро не було. Щоб змінити стан селян. небхідний був загальний для всієї країни розв’язок селянського питання.