Литературная полеміка навколо образу Гамлета

Литературная полеміка навколо образу Гамлета Количество інтерпретацій всієї трагедії, і особливо характеру її головний герой величезна. Вихідною точкою для безперервної і з сьогодні полеміки, стало судження, висловлене героями роману Гете «Роки вчення Вільгельма Мейстера», де пролунала думка у тому, що хотів показати «велике діяння, що тяжіє над душею, якої часом таке діяння під силу… тут дуб посаджений в дорогоцінний посудину, якому призначення плекати у своїй лоні лише ніжні цветы…"1. З Бєлінськ погодилися у цьому, що Гамлет — образ, має загальне значення: «…людина, це, це, це кожен із нас, більш-менш, в високому чи смішному, але завжди у жалюгідному і сумне смысле…"2. З Гете почали сперечатися, і всі наполегливіше, із завершенням романтичного періоду, стверджуючи, що Гамлет не слабкий, а поставлене умови історичної безвиході. У Росії її що така історичний поворот думки було запропоновано вже У. Р. Бєлінськ. Що ж до слабкості Гамлета, то, знаходячи своїх прибічників, дедалі більше ця теорія зустрічалась із опровержением.

Протягом ХІХ ст. судження про Гамлеті стосувалися, передусім, з’ясування його власного характеру.

Сильного чи слабкого; самопогруженного, що становить, передусім самоаналіз, «егоїзм, тому безвір'я», на противагу моральному ідеалізму Дон-Кіхота. Таким побачив І. З. Тургенєв в знаменитої статті «Гамлет і Дон Кихот"(1859), ще десятьма роками раніше давши сучасне втілення вічного образу оповіданні «Гамлет Щигровского повіту». У англійському шекспірознавстві, навпаки, утвердилася традиція вбачати у реформі випадку з Гамлетом трагедію, пережиту моральним ідеалістом, хто розпочав світ із вірою і, але болісно потрясенным загибеллю батька і зрадою матері. Саме таку інтерпретацію запропонував у своїй класичної роботі «Шекспірівська трагедія» А. З. Бредлі (1904). У певному сенсі поглибленням та розвитком цю концепцію стало фрейдистское прочитання образу, намічене самим Фрейдом та детально розроблене його учнем Еге. Джоунзом, на кшталт психоаналізу представившим трагедію Гамлета як наслідок Едіпового комплексу: неусвідомленої ненависть до батьку й любові до матери.

Проте в XX столітті почало дедалі частіше лунати попередження, яким розпочав свій знамените есе про трагедію Т. З. Еліот, хто сказав, що «п'єса „Гамлет“ — першорядне проблема, а Гамлет як характер — лише другорядна». Зрозуміти Гамлета — отже зрозуміти закони художнього цілого, у якого саме воно виникло. Сам Еліот вважав, що Шекспір у тому образі геніально вгадав народження людських проблем, настільки глибоких і нових, який зміг ні обрати раціонального пояснення, ні знайти для них адекватної форми, отож у художньому відношенні «Гамлет» — велика неудача.

Близько цього часу у Росії починає складатися аналіз трагедії «Гамлет» з погляду жанрової структури, проведеної Л. З. Виготським. Ставлячи питання: «Чому зволікає Гамлет?» — чудовий лінгвіст і психолог шукає відповідь у цьому, як, відповідно до законів побудови і впливу трагедії, у ній співіснують фабула, сюжет і герой, відвідуючи неминуче протиріччя. І це сенсі «Гамлет» не порушення жанру, а ідеальне здійснення його закону, визначального для героя як неминучого умови існування у кількох планах, що він марно намагається звести і зводить лише фіналі, де акт помсти збігаються з актом його власної смерти.

Гамлет — герой інтелекту і муки сумління, і вона виділяється із усієї галереї шекспірівських образів. Тільки Гамлеті з'єдналися блискуча цивілізованість й глибока чутливість, удосконалений освітою розум і не похитнута моральність. Він ближче, рідніша нам, ніж інші герої Шекспіра, і силою своєї зрілості й слабкістю. за таким набагато легше подумки подружитися, нього хіба що сам Шекспір безпосередньо спілкується на нас. Якщо Гамлета таким легким шляхом полюбити, це оскільки у ній ми відчуваємо певною мірою себе; якщо інколи так важко зрозуміти, це тому що ми і ні ще добре зрозуміли.

Список литературы

Гете І. У., Роки вчення Вільяма Мейстера, Повне зібр. тв. в 13 томах, т. VII — М., Художня література, 1978, стор. 248.

Белинский У. Р. «Гамлет», драма Шекспіра. Мочалов у ролі Гамлета — М., державне видавництво художньої литературы, 1948, стр. 301.