Влияние державної політики в розвитку російсько-українських торгово-економічних отношений

СЕВЕРО-КАВКАЗСКАЯ АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБЫ.

ПЯТИГОСКИЙ ФИЛИАЛ.

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛИН.

ДИПЛОМНА РАБОТА.

ТЕМА: «ВПЛИВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НА РОЗВИТОК РОССИЙСКО-УКРАИНСКИХ.

ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН «.

СТУДЕНТА V КУРСА БОРОДИНОВА В’ЯЧЕСЛАВА ЮРІЙОВИЧА ГРУПИ 505 ФАКУЛЬТЕТУ УПРАВЛІННЯ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ГРЭ ______________________________________.

подпись.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК САДОВСЬКА НАДІЯ МИХАЙЛОВНА.

К.Э.Н., ДОЦЕНТ КАФЕДРЫ.

ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛИН.

_______________________________________.

подпись.

ЗАВІДУЮЧА КАФЕДРОЮ МАЛАШИХИНА НАТАЛЯ НИКОЛАЕВНА.

К.Э.Н., ДОЦЕНТ КАФЕДРЫ.

ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛИН.

_______________________________________.

подпись.

ПЯТИГОРСК.

Запровадження …3.

1. Трансформація економічної роль держави на етапі …6.

1. Концепція цивілізаційних вимірів економічного розвитку сучасного государства…6.

2. Становлення сучасної державної економічної політики у країнах із перехідною экономикой…13.

1.3. Роль і значення зовнішньоторговельної політики государства…21 2. Аналіз труднощів і розвитку російсько-українських економічних отношений…32.

1. Сучасне стан зовнішньоторговельних взаємовідносин Росії із Украиной…32.

2. Тенденції, проблеми і перспективи розвитку російсько-українських економічних отношений…53 3. Оцінка ефективності міжрегіонального економічного співробітництва російських регіонів з Украиной…68.

1. Проблеми та напрями активізації регіональних російсько-українських торгово-економічних отношений…68.

2. Аналіз розвитку зовнішньоекономічного співробітництва Ставропольського краю та Украиной…80 Заключение…94.

Список використаної литературы…102.

Приложения…106.

Зовнішньоекономічні зв’язку у сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Зараз опановувати найновішими досягненнями науку й техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, змарнувати часу і темпи развития.

Зовнішньоекономічна діяльність дає можливість прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації загальних досліджень, швидкому переобладнання сучасної технікою цілих і виробництв, сприяє вирішенню багатьох соціальних проблем. Зовнішньоекономічні зв’язку стають однією з основних чинників розвитку господарства России.

Торгово-економічні відносини Росії істотно впливають на структуру економіки, динаміку економічного та розвитку, що істотно актуалізує проблему торгово-економічного співробітництва, його вдосконалювання і развития.

Пострадянський простір — сфера життєво важливих інтересів Росії, яка має напрацювати і реалізувати нову стратегію взаємовідносин з що виникли з урахуванням республік СРСР незалежними державами; розвиток взаємодії із нею офіційно проголошено нашим безумовним зовнішньополітичним приоритетом.

Серед країн СНД Україна — стратегічно найважливіший і водночас одне з найбільш складних для Росії партнерів у економічному сотрудничеству.

Особливості формування російсько-українських відносин обумовлені багатьма об'єктивними чинниками, головними серед яких є: територіальна близькість Росії й України, геополітичне розташування України між Росією і Центральною Європою, значна протяжність загальної сухопутної і військовий морський кордону; єдність незвичайного історичного минулого і слов’янської культури, багатовікові культурні і такі суто людські зв’язку; значна ступінь взаємної дифузії населення; наявність багатогранних і тісних економічних пріоритетів і наукових взаємозв'язків; існування ресурсної і технологічної взаємозалежності окремих деяких галузей і виробництв обох країн. З іншого боку, хоч би яким прагматичним ні сучасний світ, в стосунках між Росією і виконання Україною далеко ще не все можна звести тільки в холодним розрахунках. Необхідно враховувати почуття спільності народов.

2002 р. оголошено роком України у Росії, 2003 р. був роком Росії України, підписано і ратифіковано Угоду формування Єдиного економічного простору. Усе це надає ще більшу актуальність російсько-українським взаємовідносинам, сприяє розширенню двосторонніх зв’язків економіки, науці, освіті та культуре.

Економічні відносини Російської Федерації й Україна розглядаються у роботі як стосунки між двома суверенними державами, що утворилися у межах колишнього єдиного простору СРСР і дружина мають будувати якісно «нові відносини у економічної сфері на рівноправних засадах, взаємній повазі державних суверенітетів, територіальної цілісності і національних економічних інтересів обох сторон.

Метою дипломної роботи є підставою розгляд зовнішньоторговельних зв’язків Росії з Україною у тому суті Доповнень і структурі та визначення напрямів їх вдосконалювання і развития.

Мета дипломної роботи визначає об'єкт й предмета дослідження. Об'єктом дослідження дипломної роботи є торгово-економічні відносини Росії з Україною. Предметом дослідження дипломної роботи є структурно-функціональна визначеність торгово-економічних зв’язків обох стран.

З головної мети дипломної роботи, визначені такі основні завдання: дослідження місця Росії й України у новій системі геополітичних і геоекономічних координат; ретроспективний аналіз стану російсько-українських економічних відносин; визначення основних напрямів стратегічного економічного партнерства між Росією і Украиной.

Під час написання дипломної роботи використовувалися загальнонаукові принципи системного аналізу, методи порівняння і узагальнення, економіко-статистичний і структурно-функциональный методи исследования.

У процесі підготовки дипломної роботи проаналізовані законодавчі і нормативні акти, регулюючі зовнішньоекономічну діяльність Росії й України, і навіть двосторонні угоди, є фундаментом російсько-українських торгово-економічних отношений.

Теоретико-методологической базою дипломної праці є новітні праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Інформаційній базою дипломної праці є матеріали державних статистичних служб Росії й України, журнальні і статті у газети, офіційні сайти державні органи обох країн Интернете.

У дипломної роботі врахування положень Договору про дружбу, співробітництві і партнерство між Україною та Російською Федерацією, заходи Програми економічного співробітництва в України та Російської Федерації на 1998;2007 рр., і навіть основні тези угоди про формування Єдиного економічного простору України, Росії, Білорусії та Казахстана.

Дипломна робота складається з запровадження, трьох глав і укладання, і навіть списку використаної літератури та додатків. У першій главі досліджені трансформація економічної роль держави на етапі, роль і значення зовнішньоторговельної політики. У другій главі проведено аналіз торговоекономічних зв’язків Росії з Україною, є такі тенденції, існують, та перспективи розвитку російсько-українських економічних відносин, запропоновані напряму, і методи їхньої організації поліпшення. У третій главі дається оцінка ефективності міжрегіонального економічного співробітництва в російських регіонів з Україною, аналізуються перспективи розвитку та напрями активізації регіональних російсько-українських взаємовідносин з прикладу Ставропольського края.

1. Трансформація економічної роль держави на сучасному этапе.

1.1. Концепція цивілізаційних вимірів економічного розвитку сучасного государства.

Попри існуюче розмаїтості та багатоваріантність розвитку складових частин світового господарства, її майбутнє розвиток буде характеризуватися зростаючим єдністю і підвищення рівня інтегрованості. Майбутнє світового господарства буде єдиної системою, інтегрованої на глобальної инновационно-информационной та їх грошової основі. У її розвитку зростатиме роль загальносвітових економічних інтересів, під якими розуміємо глобальній економічній інтереси людства. Поруч із цими новими тенденціями розвитку світової економіки відбувається прискорення розвитку продуктивних зусиль і подальше підсилення взаємозалежності національних экономик.

Процеси формування новою глобальною світової економіки, інтенсифікація комунікацій, посилення світогосподарських і гуманітарних зв’язків йтимуть паралельно з глобалізацією основних труднощів і загроз розвитку. Критичний загострення і ускладнення глобальних проблем диктують необхідність всебічного посилення міжнародного співробітництва на основі узгодженого розвитку глобального світового господарства і шляхом створення глобальної універсальної системи загальної (всесвітньої) безпеки. Як бачимо, на глобальному рівні економічного розвитку органічно пов’язані з політичним розвитком та з вадами безпеки. Ці тенденції усиливаются.

За сучасних умов, як засвідчило Чорнобиль, загроза ядерного і екологічного самознищення людства ще відвернена, інші загрози зростають у своїх масштабах. Забезпечення світу і «соціального прогресу, як загального (глобального) загальнолюдського інтересу, вже стала безальтернативній домінантою сучасної епохи. У цьому слід пам’ятати, що більшість людства перебуває поки що не доіндустріальної стадії розвитку. Економіка багатьох країн переживає складні системні трансформації. Індустріальна трансформація відсталих країн відбувається під відповідальність сучасного світу. Допомагаючи економічно відсталим країнам, передові країни, цим, сприяють інтернаціоналізації продуктивних сил національних хозяйств. 1].

Нині однією з найбільш суперечливих проблем економічного розвитку є особливим проблема транснаціоналізації національних економік і дуже важливою завданням є розробка нової стратегії глобальної інтеграції, з принципового норму закону про економічному єдності світу. Необхідно відшукати раціональні зв’язку й співвідношень між інтересами національного економічного розвитку та глобальної, а як і регіональної економічної інтеграцією. Глобальна економічна інтеграція, веде до формування цілісного світового господарства, технічну основу якого складають сучасна інформаційно-комп'ютерне технологія. Тому, механізми глобальної інтеграції слід формувати одночасно знизу, з виробництва, і згори, — на макрорівні економіки. Йдеться необхідності попереднього посилення ступеня громадської інтеграції у що розвиваються, соціальній та країнах із перехідними економічними системами, включаючи Россию. 2].

У той самий час, коли більшість країн розвиненою ринковою економіки перейшло на постіндустріальний етап розвитку та активно формує прообрази структури інформаційної економіки, дві інші групи країн підсистеми світової економіки перебувають, відповідно, на етапі індустріальному і доіндустріальному. Це дуже утрудняє і ще довгий час ускладнюватиме стикування економічних пріоритетів і народногосподарських структур цих груп країн, гальмувати процеси міжнародної виробничу краще й економічної інтеграції. Вихід із цієї становища може бути знайдений лише з шляху забезпечення успіху стратегій і національних програм інформатизації виробництва та економіки загалом. Інформаційно-комп'ютерне технологія остаточно стала основою сучасних глобальних продуктивних сил. У результаті повністю об'єктивно трансформується і має трансформуватися як структура виробничого процесу, і галузева структура економіки. Системно-структурная трансформація економіки новому інформаційно-комп'ютерної основі - це не єдиний шанс індустріалізованих країн перехідною економіки (у цьому числі Росії й України) наздогнати передові ринкові країни з рівню економічного розвитку на наступні 35−40 років. Ці країни потенційно готові до структурним галузевим зрушень на користь наукомістких галузей, так як мають великий науково-технічний потенціал і висококваліфіковану робочої сили. Досвід свідчить, нові ринкові країни при раціональному виборі національних економічних стратегій можуть забезпечувати дуже високих темпів зростання ВВП й особистого споживання душу населення лише на рівні 10−15% ежегодно. 3] Приклади Китаю та інших країнах є тому подтверждением.

У країнах колишніх республік СРСР, як-от Росія, Україна, Білорусь, завдяки командно-адміністративної системи управління, був досягнуть високий рівень державної інтеграції економіки. Але з своєї природі державна інтеграція, що базується на 95% державної власності, стала і могло стати громадської інтеграцією виробництва та економіки. Низький рівень громадської інтеграції господарства у країнах є дуже інерційним процесом, наслідки якого будуть відчутні ще багато років живе. Інтеграція підприємств із державою, нероздільність фінансів підприємств і держави призводить до бюджетної перенагрузке держави, виснажує механізми саморозвитку підприємств, консервує позаекономічні механізми, формує методи щодо організації господарства. Аналіз свідчить, що у умовах активного реформування економіки цю систему відтворюється, що веде до внеэкономическому перерозподілу національного прибутку і перешкоджає впровадженню складніших форм і європейських механізмів ринкової організації хозяйства. 4].

СРСР та інші колишні соціалістичні країни проходили фази «форсованої індустріалізації» і примусової колективізації на політичної, а чи не на економічної, ринкової основі. Через війну наявні структурні перекоси настільки складні, що буде потребуватимуть довгострокової системно-структурной трансформації, реіндустріалізації, реприватизації сільського господарства, й переведення економіки на товарноринкові рейки. Практика довела, що ринкового товарного виробництва та підприємництва виявилися адекватними з місця зору розвитку продуктивних сил, внутрішньої і до зовнішньої інтеграції виробництва, оскільки вони створюють умови для самоувеличения капіталу. З з іншого боку — адміністративно інтегрований державний «єдиний народногосподарський комплекс» СРСР розпався, щойно союзних республік отримали незалежність, оскільки економічні інтереси й товарно-грошові відносини, в якості основи на інтеграцію, не сформировались.

Постає запитання, але в яких засадах базуватиметься інтеграція світового господарства за умов початку постіндустріальним економікам. Усі наступні можливі трансформації економіки не скасовують товарного характеру виробництва та ринково-економічного характеру міжнародної та глобальної интеграции.

Розвиток світового господарства, як певної цілісності з урахуванням стикання зі загальними світовими продуктивними силами, відбувається на базі об'єктивно зростаючій зацікавленості держав в функціонуванні світового господарства. Останнє означає неухильне поглиблення взаємозалежності країн — суб'єктів світового господарства. Але реалізація цих принципів є нелегким справою. Що стосується Росією, що із іншими прагне інтегруватися у європейську і в світову економіку, йдеться у тому, щоб попередньо вирішити дуже складні проблеми становлення власної державності, демократії, підвести під неї відповідну економічну основу. Міжнародна економічна інтеграція Росії у вирішальною мірою залежить від масштабів, темпів і «якості» трансформації внутрішньої (національної) економічної системи (спираючись за власні чинники розвитку), а далі від збалансованої стратегії економічної співпраці з Сходом і Заходом. Тут особливе значення має тут трансформація системи власності і за державний менеджмент, державного регулирования. 5].

На сьогоднішньому етапі розвитку глобальних продуктивних сил відбувається глибока трансформація функціональної структури світового господарства. Основне напрям трансформації - переорієнтування і до постиндустриально-информационному типу функціонування всіх систем і функцій виробництва, обміну інформації, інновацій, сервісною індустрії, управління, інфраструктури, кредитування торгівлі, наукового обслуговування і сопровождения.

Сьогодні стверджувати, мирова господарство і всі без винятку його національні структурні складові перебувають у перехідному етапі формування та розвитку. Масштаби і культурний рівень інтеграції світової економіки й зростають стають необоротними явищами і процессами.

Зростає і відкритість економік, спроможність до подальшої інтеграції. У найрозвиненіших країнах вже нині процес розширеного відтворення неможливий без зростаючих зовнішньоекономічних зв’язків, без подальшого посилення економічної взаємозалежності стран.

Існуюче протиріччя між різними соціально-економічними підсистемами у складі глобального світового господарства (розвинених країн, країни перехідною економіки, що розвиваються) полягає у різному «ролі» їх економічних систем і різноманітних досягнутих рівнях економічного та розвитку. Найрозвинутіші ринкові країни на нинішньому на новому етапі, рішуче які стали шлях подальшої «соціалізації капіталізму», випереджають цьому шляху й інші страны. 6] Відставання інших країнах загострює протиріччя розвитку світової економіки. Це протиріччя то, можливо вирішено лише поступово, шляхом прийняття відповідних міжнародних стратегій синхронізації взаиморазвития і сотрудничества.

Однією із визначальних сучасних протиріч світової економіки є протиріччя між інтересами країн розвиненою ринковою економіки та інтересами країн перехідною, від централізовано керованої до ринкової економіці. У розвинутих ринкових країнах збільшується концентрація і інтеграція капіталу і економіки, стрімко розвивається науковотехнічний прогрес і вкриваю його основі - економічного зростання, у країнах перехідною економіки триває тривалий системний економічний криза, трансформаційні процеси загрозливо затрималися багато років, зростає їх відносне, і абсолютне відставання би в економічному розвитку. Цей потенціал загроз можуть призвести до глобальній економічній війні за виживання і развитие. 7].

У процесах трансформації сучасної регіональної структури глобальної економіки особливу увагу займають проблеми поглиблення європейської економічної інтеграції та формування європейського економічного простору. Сьогодні ще проведено глибокий економічний аналіз них, не розроблено національні концепції, й стратегії участі у інтеграції. Такі висновки особливо характерні і таких нових країн, як і Україна, де відбуваються складні трансформаційні процеси. Європейський регіон ще склався, як завершена цілісна економічна система. Нова тенденція розвитку Європейського регіону у тому, що він об'єднує захист регіональних інтересів влади з розвитком співробітництва коїться з іншими регіонами. У надрах регіону надто повільно ростуть масштаби спільного підприємництва, зокрема між західноєвропейськими і східноєвропейськими країнами, повільно йде процес інвестування і передачі технологий. 8] Разом про те нових ринкових країн, зокрема й Росії, стратегічно важливо знайти власні джерела розвитку, покладатися за свої сили та шукати оптимальні співвідношення внутрішньої системно-структурной трансформації і зовнішньої интеграции.

Однією з раціональних пріоритетних напрямів взаємодії країн Європи є спільний пошук найефективніших механізмів рішення, передусім, глобальних соціально-економічних, екологічних, інформаційних і ресурсних проблем.

У процесі глобального економічного розвитку поступово формується нова серйозна загроза всім країн, відсталих у своїй економічному розвитку. Вона використала всі більш проявляється у стосунках економічної асиметрії і деформації взаємозалежності найрозвиненіших країн і менше розвинених. Взаємозалежність трансформується в такий спосіб, що менше розвинені країни, через нераціональної структурної трансформації, стають все більш залежать від країн, а багаті країни поступово позбавляються ресурсної, сировинної залежність від менш розвинених. Це загрозою глобальної дезінтеграції. Посилюється диференціація країн за рівнем соціально-економічного розвитку, темпам і масштабам структурної перестройки. 9] Приміром. Азіатсько-тихоокеанський регіон розвивається нас дуже швидко з урахуванням раціональної модернізації національних економічних структур переходити від трудомістких, ресурсомістких і капіталомістких до наукомістким галузям. Ряд країн Європейської регіону, зокрема Росія, втрачають міжнародну конкурентоспроможність. Велика сімка, країн ЄС посилюють свої панівні позиції з світовому господарстві, як і відносному, і у абсолютному понимании.

У цьому надзвичайно важлива роль держави, здатного протистояти негативним проявам глобалізаційних процесів і сконцентрувати свої зусилля на пошуку найефективніших методів боротьби з глобальної дезинтеграцией.

1.2. Становлення сучасної державної економічної політики у країнах із перехідною экономикой.

Економічна історія світу переконливо свідчить, що економіка, продуктивні сили розвиваються успішне лише тоді, коли держава як інститут організації товариства ставить цього відповідні прийнятних умов. Тому економічна роль держави була, є й світло буде об'єктивно значної. Невдалий соціально-економічний експеримент абсолютної этатизации (одержавлення) економіки колишнього СРСР та інших соціалістичних країн завдав великої шкоди розробці стратегічних концепцій про економічну регулюючої роль держави. Але абсолютизація державної власності та державна економічна монополія і деспотія було неможливо усунути, скасувати такий об'єктивної економічної категорії, як підприємливість населення, його господарська ініціатива і самодеятельность.

Досвід показав, держава неспроможна виступати єдиним монопольним підприємцем. І що підприємництво, як частину економічної системи, і з цим ні економічна система ефективні тоді, що вони базуються за принципами економічної демократії. Економічна деспотія тоталітарної держави може дати лише тимчасовий відносний успіх з допомогою чинників тотальної мобілізації та споживання. Але в довгостроковій перспективі одержавлення економічна система неконкурентоспроможна, наочно показав досвід колишнього СССР. 10].

Після розвалу СРСР і соціалістичної співдружності перед новими незалежними державами стала проблема трансформації державних економік у соціальноорієнтовані ринкові економіки. Якщо, у принципі, цей нелегкий шлях безальтернативний всім «нових» країн без винятку, то разом про те всім цих країн залишався довгий час невирішеним питання про роль держави у побудові нових економічних систем, нової структури національного господарства, у проведенні радикальних економічних реформ. У такому випадку у багатьох країнах, зокрема у Росії, було зроблено багато помилок, і втрачено багато часу возможностей.

У першій стадії розвитку незалежних країн було використано граничні підходи — роль держави або ігнорувалася зовсім, чи абсолютизировалась як і зараз. Це від соціально-культурних традицій та розвитку державності. Ілюзія про можливість побудови саморегулюючим ринкової економіки й без участі держави — велика стратегічною помилкою. Ще більшої помилкою є наївне уявлення про можливість автоматизму у переході до новою економічною системе. 11] У жодній країні світу для формування та розвитку ринкових економічних систем уникнути не вдалося і могло уникнути активної, регулюючої ролі государства.

Відмовляючись від невластивою їй функції безпосереднього виробника і підприємця, держава завжди зберігало у себе функції таки економічного контролю сприяння, організації, регулювання. Помилки і недооценивание економічної роль держави випливають, з нашої погляду, речей, що сьогодні практично відсутні сьогодні теорії нового держави, теорії його функцій, зокрема і стабільності економічних. Сучасне держава як общесоциальный інститут — єдиний можливий гарант інтеграції і синхронізації розвитку політичних, економічних пріоритетів і соціальних систем. Без випереджальних процесів державного будівництва, без відповідного законодавства, без попереднього рішення відповідних політичних труднощів і проблем соціального захисту населення неможливі успішні економічні реформи та формування нових ринкових економічних систем. 12].

Створення демократичної ринкової економіки вимагає кардинального посилення роль держави, зміцнення його економічних пріоритетів і стратегічних інститутів. Як і інших країнах, у Росії має бути єдина економічна стратегія і прозорого політика і єдина практика послідовного державного регулювання экономики.

Розгляд економічної роль держави, очевидно, годі було обмежувати лише інтересами такий етапною глобальної трансформації, як революційний перехід не від системи державної економіки до системи демократичної економіки у багатьох нових країнах мира.

У разі постіндустріального нашого суспільства та інформаційної економіки держава, як соціальна інституція, вперше виступає інструментом реалізації економічних інтересів не будь-якого панівного клану, а суспільства загалом. Тому головними функціями держави стають пошуки форм соціального партнерства, соціального компромісу, соціального рівноваги і, соціальної ефективності. Соціалізація виробництва та соціалізація економіки стають найважливішими пріоритетами государства. 13].

Роль держави має бути особливо значної, коли йдеться про з розробки й реалізації загальнонаціональної стратегії структурної перебудови економіки, коли держава має ефективними засобами впливу економіку не шляхом «скасування» об'єктивних економічних законів, а шляхом обліку, і стимулювання їхні діяння. Волюнтаризм і деспотизм держави, як його ігнорує економічні закони та закони розвитку, призводять до тотальної, планової дезорганізації економіки, встановленню штучних пропорцій і зв’язків, тож під кінець кінців, гальмують економічне развитие. 14] Надмірна втручання у економіку, особливо тотальне одержавлення економіки, є крайнім проявом економічної ролі государства.

З ідеологічних, політичних принципів, держава, зайшле змінюють Російської Імперії, нас дуже швидко зруйнувало ринкову економічну систему склало командно-адміністративну систему господарювання. Але сьогодні держава не може «запровадити» ринкову систему шляхом видання декретів та умов надання урядам надзвичайних повноважень. Отже, нове посткомуністичне держава може своїми декретами змусити суспільство швидко поновити і задіяти ринкове економічне систему. Але роль держави у цьому випадку полягає у тому, щоб сприяти створенню нової ринкового середовища, ринкової інфраструктури, нової економічної законодавства, єдиних правил економічної поведінки громадян, їхньої економічної культури. Йдеться головному — ринкової ментальності націй. У групі тих посткомуністичних країнах, де збереглася, ринкові реформи проходять набагато успішніше (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Польща, Естонія, Литва, Латвія). У країнах, де ринкова ментальність лежала в руїнах повністю (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан та інших.) і не приділяється достатньої уваги її відродженню, трансформація державної економіки демократичну ринкову економіку йде вкрай трудно.

Щоб сформувати внутрішньої ринкового середовища у нових незалежних країнах потрібен щодо тривалий перехідний час. Цей період може бути наповнений великими послідовними інвестиціями формування ринкового ментальності та ринкового середовища. Як свідчить аналіз, жодна з посткомуністичних країн не забезпечила створення цього требования. 15] Друге вимога затяжного перехідного періоду у тому, аби запобігти руйнації старого господарського механізму, доки створено новий. Тобто йдеться про сполучення різних форм і методів управління на перехідному етапі, про використання адміністративних методов.

Усі спроби у один прийом трансформувати одержавлену економіку і створити економіку приречені на неуспіх, як вид волюнтаризму і досягнення державної деспотии. 16].

Але найгіршим є бездіяльність держави, як його немає послідовної стратегічної програми реформування і пускає перебіг подій на самоплив. Не слід забувати, що тривалий економічну кризу в таких країнах, як Україна, Україна, Білорусь та ін., є катастрофічним і вимагає надзвичайних заходів. І вони можуть зводитися до конвеєра нереалізованих програм. Кожне держава має бути і бути носієм і гарантом прогресивної й ефективної системи господарювання, генератором національної економічної стратегії та політики. Трансформація економічних систем з неринкових в ринкові - це найбільша і найвища відповідальність нових незалежних країн, завдання їх держав і урядів перед своїми народами. Саме держав, оскільки є верховним власником, який має реалізувати, інтереси націй в цілому. Історично саме держави зруйнували ринкові економічні системи у країнах. І тільки вони можуть їх відновити, забезпечити поступовий перехід до ринкових економічним системам.

Сьогодні йдеться про про непростому реформуванні економічної системи великий групи країн, але тільки про структурну перебудову їх економік. Маю на увазі вищі категорії. По-перше, ми переживаємо заміну одного суспільного устрою іншим. Сказати, що це повернення від соціалізму до капіталізму, — отже, не сказати, бо було жодної соціалізму, немає і вже класичного капіталізму. У економічному плані ми переживаємо епоху переходу від суспільного устрою економічної деспотії держави до суспільного строю економічної демократии. 17] З іншого боку, трансформація неринкових економічних систем в ринкові у нових незалежних країнах Центральній і Східній Європи, Азії, і інших регіонів відбувається і натомість гігантських глобальних процесів трансформації традиційних ринкових економічних систем індустріального типу в ринкові економічні системи постіндустріального твань, типу технотронноінформаційних ринкових систем.

Це переплетення процесів трансформації настільки ускладнює трансформацію економічних систем колишніх країн із державної економікою, що, здавалося б, вони видаються приреченими у вічне відставання, оскільки будуть завжди наздоганяти країни, які рухаються з прискоренням системної економічної динаміки. Без мобілізуючої, організуючою роль держави рішення цього утричі ускладненого питання здається нереальним. Але й найактивнішої роль держави замало рішення історичних завдань трансформації економічних систем у кожному нової країні. Оскільки не лише про входження неринкових економічних систем в ринкові, а й реінтеграції цих ринкових систем і кількості економік до структури світової економіки. Без такий реінтеграції економіки нових країн країни перехідною економіки не зможуть забезпечити перехід від індустріального до постіндустріальному типу розвитку та тим будуть приречені у вічне отставание. 18].

Тут є дилема і протиріччя між інтересами интравертного і экстравертного розвитку та, у зв’язку з цим, питання нової ролі держави у економічний розвиток. Загальновідомо, що інтернаціоналізація господарських зв’язків, інтеграційні процеси, глобалізація економіки значно обмежують державний економічний суверенітет і можливості реалізації державою свого права верховного власника і верховного регулятора національного економічного розвитку. Як об'єднати інтересів держави щодо верховенства над своїм економічним потенціалом і в об'єктивній неминучістю втрати великої частини економічного суверенітету. Дозвіл цього протиріччя можливий лише шляхом ефективного міждержавного регулювання розвитку, від регіонального до рівня. Втрати кожної держави від обмеження економічного суверенітету би мало бути кожному етапі рекомпенсированы ефектом інтеграції економік і ефектом системної економічної синергії. Ці небачені досі феномени економічної ефективності можна реалізувати різними країнами по-різному, в залежність від якості їх економічних стратегій і політик. Абсолютного рівності в динамічних процесах економічного розвитку буде, оскільки самі ці процеси завжди залишатимуться конкурентними. Разом про те глобальні інтеграційні процеси відкриють небачені горизонти і ніші для економічного розвитку кожної країни. З іншого боку, рішення вищезгаданого протиріччя піде лінії трансформації національних держав, їх місця, ролі и.

механізмів регулювання економічного развития. 19].

Еволюція державності, й держави, історична трансформація економічної політики держав, модифікація економічних стратегій держави, пошук раціональних стратегії і політик — нині це актуальні завдання дослідників проблем міжнародного економічного розвитку. Нова історія економічної політики держави починається з первинного накопичення капіталу та становлення ладу підприємницької ринкової экономики. 20] Трансформація економічної політики починається з меркантилізму, як першої науково обґрунтованої та практично реалізованої економічної політики держави. У основі цю концепцію — розширення втручання у процеси економічного відтворення й розвитку. У процесі трансформації економічної політики концепція меркантилізму замінили концепцією фізіократів, основним змістом якому було ідеї свободи торгівлі, максимального обмеження втручання держави у економіку. Надалі цю концепцію, своєю чергою, трансформувалася на економічну політику вільної конкуренції з урахуванням ідей школи класичної політичної экономии.

Трансформація економічних систем неминуче веде до трансформації самої держави, його економічних функцій. Сьогодні функції ще формуються внаслідок складного процесу взаємодії, боротьби, і узгодження інтересів різних класів та верств населення. Політика держави є наслідком певного соціального конфлікту. Основна тенденція у тому, що функція держави як інструмент реалізації класових економічних інтересів обмежується, поступаючись загальноекономічним, общесоциальным, загальнолюдським інтересам. На етапі переважно розвинутих країн існують фактично дві основні концепції економічної політики. Одна виходить з державне регулювання, інша на ринковому саморегулировании. Історичний досвід доводить необхідність певних пропорцій і балансу між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням. Дуже часто гармонія і їхню взаємодію механізмів державного регулювання і ринкового саморегулювання порушувалися, що призводило глибоким економічним кризисам. 21].

Та заодно слід зберегти і механізми державного регулювання. Без інтеграції державного регулювання і ринкового конкурентного саморегулювання теперішньому етапі розвитку індустріального суспільства економічний поступ нездійсненний. Досвід «великої депресії» США 1929;1933 років показав, що відсутність балансу державного регулювання та правових механізмів ринкового саморегулювання може мати щонайменше руйнівний характер. Досвід «великої депресії» змусив західних країн розроблені ефективні державного регулювання економіки. Така трансформація ринкових економічних систем Заходу у бік інтеграцію з системами державного регулювання цілком виправдала і довела реальну можливість співіснування органічного взаємодії державного регулювання і ринку. Визначення співвідношення і балансу ринкового саморегулювання і державної регулювання — одну з найважливіших завдань економічної стратегії нових країн ринкової орієнтації, зокрема і России.

Слід сказати, що за умови про ринкову трансформацію економічних систем нових країн неминуче відбувається специфічна трансформація самих механізмів і систем державного регулювання. Якщо умовах повної одержавлення економіки вони мають переважно адміністративний характер, то умовах змішаної економіки, заснованої на ринкових засадах у процесі регулювання, держава поруч із регулюючими застосовує економічні методы.

1.3. Роль і значення зовнішньоторговельної політики государства.

Традиційної і найрозвиненішої формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. За деякими оцінками частку торгівлі припадає близько 80% всього обсягу МЭО. Міжнародна торгівля опосередковує більшість видів міжнародного сотрудничества.

Для кожної країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. По визначенню Дж. Сакса, «економічний успіх кожної країни світу грунтується на зовнішній торгівлі. Ще країні не вдавалося створити здорову економіку, изолировавшись у вир світової економічної системы». 22].

Міжнародна торгівля є формою зв’язок між товаровиробниками різних країн, виникає з урахуванням міжнародного поділу праці, і своє їх взаємну зависимость.

Сучасні міжнародні економічних відносин, які характеризуються активним розвитком міжнародної торгівлі, зазнає багатьох нового і специфічного у процес розвитку національних экономик.

Структурні зрушення, які у економіці різних країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва посилюють взаємодія національних господарств. Це активізації міжнародної торгівлі. У міжнародну торгову систему щорічно надходить до чверті виробленої світі продукції. Міжнародна торгівля, опосредующая рух всіх межстрановых товарних потоків, зростає швидше виробництва. Відповідно до досліджень Всесвітньої торгової організації (СОТ), на кожні 10% зростання світового виробництва доводиться 16% збільшення обсягів світової торговли. 23] Тим самим було створюються сприятливіші умови щодо його розвитку. Зовнішня торгівля стало могутнім чинником економічного зростання. Одночасно значно зросла залежність країн від міжнародного товарообмена.

Міжнародна торгівля історично перша форма міжнародних економічних відносин між країнами. Для національної економіки участь у торгівлі набуває форми зовнішньої торговли.

Зовнішня торгівля — це торгівля однієї країни знайомилися з іншими, що складається з вивезення (експорту) і ввезення (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торговлю.

Під міжнародної торгівлею розуміється сфера міжнародних економічних відносин, відбиває закономірності руху товарів та послуг межі національних кордонів окремих держав між національними економіками, і навіть між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ знає як єдине господарське пространство.

Міжнародна торгівля є чинником розвитку економік країн і держави-лідери міжнародної економіки загалом. Розвиток міжнародної торгівлі супроводжується збільшенням світового багатства: з 1948 по 1986 р. середньорічні темпи зростання світового експорту до 1,5 разу перевершили середньорічні темпи зростання світового виробництва. За 26 років, з 1960 по 1986 р, обсяг світового виробництва зріс у 3 разу, а світової торгівлі - в 4,5 раза. 24].

Міжнародна торгівля має низку специфічних особливостей, які різнять його від внутрішньонаціональної. До них относятся:

1. Різні валюти. Кожна країна міжнародну торгівлю використовує різні валюти, із можливим зміною їх цінового соотношения.

2. Політичне втручання контроль. Уряд кожної країни жорстко контролює пов’язані із власними торговими операціями валютно-фінансові відносини; своєю торговою і фінансово-бюджетної політикою породжує власну систему мит, обмежень імпорту, експортні субсидії, власне податкового законодавства і др.

3. Відмінність переміщенні факторів виробництва між країнами. Існують розбіжності у ступеня свободи переміщення факторів виробництва всередині країни та між країнами. Мовні і культурних бар'єри, імміграційні закони ставлять жорсткі перепони по дорозі трудову міграцію. Інституційні бар'єри, регулювання економіки та бізнесу ускладнюють переміщення капіталу між странами.

Міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжений відмінностями в ступеня мобільності ресурсів усередині країни та між странами.

У основі сучасної зовнішньоекономічної політики лежить перманентний процес складного пристосування структур національної економіки (галузевої, технологічної, організаційної, ін.) до більшої позитивної динаміки по своїй — природі структурі світового господарства, про що свідчать, колись всього, випереджаючі темпи зростання світової торгівлі, і закордонного інвестування на порівнянні з сукупним валовим національним продуктом. Такому пристосуванню, що неминуче тягне зміну структури сформованого господарства, заважають як виробництво, яке об'єктивно прагне стабільності, а й економічна політика государства.

За сучасних умов держава впливає, хоча у неоднаковою мері і з різною інтенсивністю, на всі області світогосподарських зв’язків. Держава відчутно впливає стан валютних і кредитних відносин, на масштаби та напрями міжнародного руху капіталів, технологій, робочої сили в, на товарну й географічну структуру міжнародних товарних потоків. Причому виявляється цей вплив на різних рівнях: національному — з допомогою органів структурі державної влади; регіональному — з допомогою інтеграційних угруповань; міжнародному — використовуючи різні міжнародних організацій, двосторонні і багатосторонні угоди коїться з іншими странами.

Слід зазначити, що конкретне напрям зовнішньоекономічної політики, характер його впливу на внутрішню економічну політику держави змінюються залежно від внутрішніх та зовнішніх умов розвитку національної економіки. У цьому задля досягнення бажаних результатів використовується той чи інший набір средств.

Нині використовується досить великий арсенал форм, методів і інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної деятельности.

Серед застосовуваних методів слід виділити великі групи: прямі методи лікування й непрямі. До прямим відносять адміністративні методи, серед яких контингентирование, ліцензування, митні тарифи. Непрямі методи спираються використання таких інструментів, як кредитування, страхування, субсидування, оподаткування агентів зовнішньоекономічного обміну. Вони можуть надавати стимулюючий чи обмежувальне впливом геть об'єми та напрями зовнішньоекономічних угод не безпосередньо, а шляхом регулювання розмірів витрат виробництва та прибыли. 25].

Весь арсенал інструментів державного регулирования внешнеэкономической діяльності як і то, можливо подразделен на дві групи. Одну становлять інструменти, принцип дії яких у зміні, коригуванні вартісних факторів, і пропорцій зовнішньоекономічного обміну. Сюди входять різноманітних податки, тарифи, збори та інші надходження до скарбниці, субсидії, фінансові гарантії, кредити, державні закупівлю та другие стоимостные важелі. Друга ж група інструментів організаційнорозпорядницькі кошти впливу держави щодо зовнішньоекономічні зв’язку, значення яких у забезпеченні загальних політичних лідеріва і організаційно — технічних умов зовнішньоекономічного обміну. У тому числі міжурядові договори, національне зовнішньоекономічне законодавство, різні норми, правила, розпорядження, встановлювані державою для регламентації тих чи інших сторін зовнішньоекономічної деятельности.

Отже, спектр використовуваних методів і інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності досить широкий. І на залежність від того, яких пріоритетів дотримується країна області світогосподарських зв’язків, тобто. якому типу зовнішньоекономічної політики віддається перевагу поки що, використовується той чи інший набір средств.

Які ж самі основні типи зовнішньоекономічної політики держав: У узагальненому вигляді можна казати про двох типах: «протекціонізм» і «вільна торгівля», хоча у реальному житті ні той, ні другий тип в чистому вигляді не виступає. Зупинимося кожному із зазначених типів подробнее.

Вільна торгівля є систему важелів, вкладених у скасування чи зниження бар'єрів по дорозі міжнародних товаропотоків. У основі концепції «вільної торгівлі» лежить принцип порівняльних переваг, який було сформульовано ще Адамом Смітом. Цей принцип у тому, що сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожний товар здійснюватиметься тієї країною, у якій нижче издержки. 26].

Відзначають такі докази на користь «вільної торгівлі». Оскільки структура і культурний рівень технологічних знань кожної країни різні, то кожна має виробляти ті товари, витрати яких щодо нижче витрат у інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, інші товари, витрати виробництва яких у країні вище щодо інших країнах. Якщо кожна буде надходити в такий спосіб, світ може у повної ступеня використовувати переваги географічної й людської спеціалізації. Тобто — і кожна вільно торгуюча країна — може мати простий більший реальний прибуток від використання того обсягу ресурсів, якими вони мають. Якщо ж країни що неспроможні вільно торгувати вони мають перекинути ресурси з ефективного (з низькими витратами) їх використання неефективне в цілях задоволення якихось своїх різноманітних потребностей.

Вченими відзначається ще й можливість досягти побічної вигоди від вільної торгівлі, що полягає у тому, що вона стимулює конкуренцію — й обмежує монополію. Вища конкуренція іноземних фірм змушує місцевих фірм переходити до великих виробничих технологіям з найнижчими витратами. І це змушує їх вводити нововведення, підвищувати якість продукції, використовуючи нові методи виробництва, і такою чином сприяти економічного зростання. Вільна торгівля, при цьому, надає споживачам можливість вибрати з ширшого асортименту продукции. 27].

Попри визнання міжнародною рівні зовнішньоекономічної політики, заснованої за принципами вільної торгівлі, як найбільш прийнятною, ряді країн регулювання зовнішньоекономічних зв’язків дотримуються політики протекционизма.

Протекціонізм є зовнішньоекономічну політику, обперту на набір інструментів, здатних забезпечити захист національного ринку від іноземної конкуренции.

Отже, протекціоністська торгова політика здійснюється з допомогою таких засадничих инструментов:

— тариф чи митні пошлины;

— імпортна квота;

— нетарифні барьеры;

— добровільні експортні ограничения;

— експортні субсидії і компенсаційні пошлины;

— демпинг.

З метою протидії демпінгу вводиться антидемпінгове мито — тимчасовий збір у розмірі різниці між цінами продажу товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, запроваджуваний импортирующей страной. 28].

На користь політики протекціонізму видається ряд доказів. У тому числі необхідність забезпечення оборони, збільшення внутрішньої зайнятості, захист молодих деяких галузей і диверсифікація заради стабильности.

Аргумент необхідність забезпечення оборони ось у чому. Стверджується, що у нестабільному світі воєнно-політичні цілі (самозабезпеченість) повинні брати гору над економічними (ефективність розміщення світових ресурсів). Але досягнення самозабезпеченості з допомогою мит породжує вади у формі вищих внутрішніх ціни продукцію захищених отраслей.

Ще вразливий такий доказ на користь протекціонізму, як зростання внутрішньої зайнятості. Вважається, у результаті збільшення чистого експорту з допомогою скорочення імпорту станеться різке зростання доходів населення і занятости. 29].

Справді, збільшення імпорту призводить до зменшення деякого кількості робочих місць, але ж у той час створюються та інші робочі місця у ефективніших галузях, і навіть з’являються нові робочі місця, пов’язані у реалізації імпортної продукції, її сервісним та інших обслуживанием.

І, нарешті, підняття мит встановлення квот однієї країною підштовхне до відповідним діям її партнерів, у результаті погіршуються загалом умови міжнародної торгівлі, скоротиться її об'єм і знизиться рівень доходів населення і зайнятості переважають у всіх странах.

Заслуговує на увагу і такий аргумент виправдання мит, як необхідність диверсифікації заради стабільності. Передбачається, що захист митами і квотами необхідна країн із високоспеціалізованої економікою для стимулювання промислової диверсифікації як наслідок, зменшення залежність від кон’юнктури на світові ринки однієї чи двох видів продукції. Вочевидь, що така аргумент можна використовувати лише слаборозвиненими країнами й за певних обстоятельствах.

І, нарешті, кілька слів про такий доводі на користь протекціонізму, як захист молодих галузей. Цей аргумент може бути справедливим винятком, у яких економічне виправдання. Справді, тимчасова захист молодих національних фірм від жорсткій конкуренції більш стиглих та на цей час ефективніших іноземних фірм дає можливість зароджуваним галузям зміцніти та мріяв стати ефективними виробниками. Але у зв’язку пам’ятаймо ось що. По-перше, в слаборозвинених країнах дуже важко визначити, яка з галузей є тим новонародженим, що може досягти економічної зрілості і тому заслуговує захисту. По-друге, в високорозвинених країнах, як у умовах жорсткої іноземної конкуренції національні виробники звертаються до уряду з проханням захистити їх, давши можливість провести модернізацію устаткування та підвищення конкурентоспроможності, може бути протилежний ефект. Протекціонізм, збільшуючи прибутків і надаючи кошти на модернізацію, до того ж час знімає гостроту питання необхідність изменений.

Слід зазначити, що арґументів на користь протекціонізму, як правило, підкреслюють негайний ефект, імовірний внаслідок запровадження торговельних бар'єрів, і ігнорують довгострокові последствия. 30].

Що ж до наслідків політики протекціонізму, то, передусім, треба сказати підвищення та подальше зниження обсягу товарів, куди поширюються захисні мита. Від цього, ясна річ, насамперед страждають національні споживачі. Є також непрямі наслідки протекціонізму. Останні полягають у тому, мито прямо сприяють експансії щодо неефективних галузей, які мають порівняльними перевагами, і у спосіб викликають згортання щодо ефективних галузей, мають порівняльні переваги. Це означає, мито служать причиною менш ефективне використання світових ресурсів немає і призводять до скорочення реального обсягу світового производства.

Враховуючи всі вищесказане, не можна погодитися з низкою авторитетних дослідників, хто вважає, що вигоди, які приносить політика протекціонізму, досягаються ціною значно більших втрат для економіки целом. 31].

Отже, України в міжнародній практиці отримали розвиток два типу зовнішньоекономічної політики: вільної торгівлі і протекціонізм. Причому досвід показує, що, зазвичай, тенденції до вільної торгівлі та тенденції до протекціонізму перемежовують одне одного. Розвинені країни розглядають свободу торгівлі, як режим, до якого прагнути уряду. Обмеження ж торгівлі розглядаються, як небажаний, але неминучий компроміс, викликаний необхідністю вирішувати актуальні нині проблеми національної экономики.

Сучасну зовнішньоекономічну політику держав із ринкової економікою може бути неопротекционизмом, спираються на цілу систему прихованих засобів захисту внутрішнього ринку. Але треба відзначити, що нині набагато більший наголошується не так на обмеження імпорту і встановленні витончених бар'єрів (хоча і має місце), але в стимулюванні експорту і підвищення конкурентоспроможності экономики.

Зовнішньоторговельна політика тісно пов’язана з внутрішньої економічної політикою держави. Тому неї давав зумовлено тими завданнями розширеного відтворення, які країна вирішує у рамках національного господарства. У самій загальної формі можна сказати, що вирішення головного завданням зовнішньоторговельної політики є створення сприятливих зовнішньоторговельних умов розширеного відтворення всередині страны.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі здійснюється з допомогою кола заходів, кількість яких постійно растет.

Пояснюється це передусім тим, що в міру розширення зовнішньоекономічних зв’язків тій чи іншій країни потрібні дедалі нові інструменти оптимізації її участі у міжнародної спеціалізації, огорожі національної економіки від іноземних негативного впливу зовнішніх чинників (циклічних спадів, надмірних коливань валютних курсів, недобросовісної конкуренції тощо.), сприяння зміцнення позицій національних виробників на світовому ринку. Заходи із регулювання зовнішньої торгівлі діляться ми такі 8 категорий:

1. Митний тариф. Імпортний митний тариф — включає у собі систематизований перелік (номенклатуру) ввезених товарів, методи визначення їхніх митної вартості і стягування мит, механізм запровадження, зміни або скасування мит, правила визначення країни походження товару. Активна частина імпортного митного тарифу — ставки мит, є зі свого економічним значенням податком із ввезення іноземних товаров.

2. До паратарифным заходам ставляться інші платежі, стягнуті під час ввезення іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Ці заходи часом істотно впливають на зовнішню торговлю.

3. Заходи контролю над цінами покликані забезпечити захист національних інтересів виробників. До них належать антидемпінгові і компенсаційні заходи, спрямовані проти експортні субсидії. З іншого боку, за захистом деяких уразливих секторів економіки (передусім аграрного) можуть застосовуватися що сковзають імпортні збори, завдання яких — довести внутрішню ціну товару до певного уровня.

4. Фінансові заходи. Для регулювання зовнішньої торгівлі можуть вводитися особливі правила скоєння валютних операций.

5. Кількісний контроль. На ввезення і вивіз товарів встановлюються кількісні обмеження (квоты).

6. Автоматичне ліцензування. Для ввезення (вивезення) певних товарів потрібно отримати встановлений документ. Отже, здійснюється спостереження (моніторинг) за торгівлею цими товарами. Таке спостереження перестав бути обмежувальної мірою, але полегшує запровадження подібних заходів у разі необходимости.

7. Монополія держави. Держава встановлює свій монополію на торгівлю певними товарами взагалі чи зовнішню торгівлю ими.

8. Технічні бар'єри містять у собі контролю над імпортом на предмет його відповідності національним стандартам безпеки і качества. 32].

Чималу роль розвитку тенденції лібералізації торгівлі зіграло Генеральну угоду за тарифами й торгівлю (ГАТТ), підписаною в 1947 року 23 країнами, і який перетворилася на форум для ведення переговорів із тарифним бар'єрам на багатосторонній основі. Завдяки ГАТТ, основою регулювання економічних зв’язків було покладено три фундаментальних принципу: рівний не дискримінаційний режим всім країнучасниць ГАТТ, зниження мит шляхом проведення багатосторонніх переговорів, усунення імпортних квот.

З січня 1996 року почала роботу всесвітня торгова організація (СОТ), яка замінила чинне з повоєнного періоду Генеральне угоду з тарифами й торгівлю (ГАТТ). Порівняно з своїм попередником, у СОТ існує більше повноважень і більше форматизированная структура. Основними принципами СОТ є принцип найбільшого сприяння і принцип національного режиму. Членами нової організації стали 125 країн-членів ГАТТ після ратифікації ними Уругвайського раунду всесвітніх торгових угод. Більше 30 інших країнах хотів би приєднатися до ГАТТ/СОТ, зокрема Китай, Тайвань, В'єтнам, Росія та Украина.

За правилами СОТ на час працює майже всі світове співтовариство, що забезпечує до 98% світових товаропотоків. Завдання ГАТТ/СОТ забезпечити мінімальні зобов’язання в ступеня відкритості економіки з боку всіх партнерів Світовий організації торговли.

Вочевидь, що ця велика держава як Україна неспроможна залишатися поза системи ГАТТ/СОТ. У даний період питання про вступ Росії до ВОТ придбав політичне значение. 33].

2. Аналіз труднощів і розвитку російсько-українських економічних отношений.

2.1. Сучасне стан зовнішньоторговельних взаємовідносин Росії с.

Украиной.

Глибокий і тривалий спад, що спостерігалося економічних системах обох країн, була викликана розпадом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, розривом більшості господарських перетинів поміж країнами, а також об'єктивними втратами і промахами у процесі перекладу адміністративно-командної економіки на ринкові рейки. Однією із перших сфер зовнішньоекономічної діяльності, яка стала пожвавлюватися на обох країнах, стала зовнішня торгівля. У торгових відносинах України і України було, переважно, застосовані узвичаєні у торгівлі принципи митного регулювання, але із суттєвою асиметрією оподаткування, закладених у національних законодательствах.

Два держави у значною мірою є взаємозалежними з ресурсної і технологічного погляду, мають розвинену мережу багатосторонніх економічних зв’язків, прагнуть цивілізованої інтеграції на світовий економічного простору. Особливості глобального і національного поступу вимагає від Росії й України формування своїх взаємин у стратегічної перспективі саме у економічному фундаменті, максимально використовуючи, передусім взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво і взаємні через відкликання міжнародними економічними организациями.

Невідкладні проблеми, які перебувають перед двома державами, — колись всього необхідність структурної перебудови економік і забезпечення постійного його зростання — схожі, але водночас є договір певні відмінності, пов’язані особливостям ринкових перебудов і механізмів подолання кризи. У окремих випадках російські і деякі українські товаровиробники перетворилися на реальних конкурентів у його сегментах ринку, що раніше не поглинали всю (чи значну частину) наукової продукції. Є певні розбіжності інтересів у сфері енергопостачання. Діють та інших чинники, що стримують розширення й поглиблення економічних интересов.

Тому, потрібна активізація співробітництва саме в сферах, де взаємні інтереси зберігаються, та віднайдення компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають расхождения.

Російської Федерації є найбільшим ринком збуту для товарів традиційного українського експорту: продукції агропромислового комплексу, машинобудування, металургійної та хімічної промисловості. Під час перебування чергу, Україна імпортує зі Російської Федерації сировину, газ, нафту, нафтопродукти, ядерного палива, продукцію машиностроения.

Протягом 1994;1996 рр. обсяги зовнішньої торгівлі товарами між Росією і виконання Україною невпинно зростали. Якщо 1994 р. товарообіг становив 11,0 млрд. дол., в 1995 р. — 13,9 млрд. дол., то 1996 р. — 14,4 млрд. дол., т. е. збільшився за 3 року у 1,3 разу. На тлі цих успіхів неможливо не помітити факт непаритетного товарообміну між країнами. Якщо у період 1994;1996 рр. експорт російських товарів у Україну зріс у 1,4 разу, то імпорт українських товарів до Росію зріс у 1,2 разу. Через війну сальдо зовнішньоторговельного балансу Росії торгувати товарами збільшилося на 1,5 млрд долл. 34].

Природний розвиток міждержавного товарообміну було перервано в результаті введення у травні 1996 р. ввізних мит цукор і підакцизні товари, і з 1 вересня — запровадження ПДВ попри всі товари українського походження. Це означало позбавлення України режиму сприяння і переклад торгового режиму на принцип, у якому ПДВ імпорту стягується обома странами.

Після запровадження цих дискримінаційних заходів для зовнішній торгівлі Росії й Україна спостерігався обвальний зниження обсягів експортно-імпортних операцій, про ніж переконливо засвідчує таблиця 2.1.

Таблиця 2.1.

Зовнішня торгівля Росії й України в 1996;2003 гг.

(млн. дол. США) |Російські |19,1 |19,1 |4,0 |6 | |інвестиції | | | | | |на що| | | | | |України з | | | | | |років | | | | | |1994 | | | | | |1995 |30,9 |50,0 |5,6 |5 | |1996 |56,2 |106,2 |7,4 |4 | |1997 |46,4 |152,6 |7,4 |4 | |1998 |34,6 |187,2 |6,7 |5 | |1999 |70,5 |257,7 |8,9 |3 | |2000 |28,8 |286,5 |8,4 |4 | |2001 |8,7 |295,2 |7,3 |5 | |2002 |15,7 |310,9 |6,1 |5 | |Українські |4,2 |4,2 |0,2 |2 | |інвестиції | | | | | |на що| | | | | |РФ за літами| | | | | | | | | | | |1994 | | | | | |1995 |7,9 |12,1 |1,3 |1 | |1996 |5,5 |17,6 |0,8 |1 | |1997 |10,6 |28,2 |0,4 |2 | |1998 |8,6 |36,8 |0,14 |2 | |1999 |10,1 |46,9 |0,08 |3 | |2000 |21,2 |68,1 |0,1 |2 | |2001 |16,7 |84,8 |0,09 |1 | |2002 |12,4 |97,2 |0,2 |1 |.

Джерело: internet (офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі РФ).

Співвідношення накопиченого обсягу прямих російських інвестицій у економіки України й немає прямих українських інвестицій у економіці РФ становило 3,2/1.

Аналіз структури російських інвестицій за галузями (на 01.01.03) показує, що все накопичений обсяг російських інвестицій розподіляється між виробничим і невиробничими секторами економіки України у співвідношенні 1/0,99. Найпривабливішими російських інвесторів чи були такі галузі України, як охорону здоров’я, фізична культура і соціальний забезпечення (42,4% загального обсягу); промисловість у цілому (22,5%); фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення (12,2%); транспорт і зв’язок (7,8%); будівництво (7,0%); торгівля і громадське харчування (4,8%).

Серед підгалузей промисловості російських інвесторів найбільше цікавили такі, як паливна промисловість (92,7% від загального обсягу інвестицій у промисловість), машинобудування металообробки (2,5%), харчова (1,6%) і паперова (0,9%) промисловість, промисловість будівельних матеріалів (0,6%). Серед підгалузей промисловості, які мають питому вагу які направляються виробництво інвестицій становив п’ятдесят і більше відсотки, чи були такі як паливна промисловість (99,9%), машинобудування металообробки (85%), промисловість будівельних матеріалів (93,8%), хімічна (80,6%), поліграфічна (56,3%) промисловість, кольорова металургія (100,0%). 57].

Галузеву і регіональну структуру імпорту прямих українських інвестицій за станом 01.01.2003 р. характеризує следующее:

1.Почти половину (46,4%) обсягу українського капіталу Російську Федерацію залучено з підприємств, що працюють у виробничій сфері. Співвідношення обсягів прямих українських інвестицій, залучених з підприємств виробничого і невиробничого секторів економіки України, становило 1:1,15. Найбільші обсяги українського капіталу були вкладено промисловими підприємствами (56,9%), закладами охорони здоров’я (19,5%), і навіть будівельними організаціями (19,3%);

2.Среди підгалузей промисловості найбільшими за обсягами експортерами українського капіталу були підприємства деревообробної і целлюлознопаперову промисловість (22,8% від загального обсягу), машинобудування і металообробки (18,7%), чорної металургії (14,3%) і паливної промисловості (0,9%).

3.Лидерами українськими підприємств і закупівельних організацій, які випускали продукцію та що вклали свій капітал на російську економіку, були машинобудівні підприємства (99,9%), будівельні організації (100,0%), підприємства чорної (56,6%) і паливної (43,9%) промышленности. 58].

Нині з ініціативи Торгового представництва Російської Федерації України на р. Києві створюється Російсько-український інвестиційнокомерційний центр, основне завдання якого є залучення російських інвестицій у об'єкти економіки України та українських — з Росією, і навіть проведення роботи з активному розвитку російсько-українських торгово-економічних зв’язків на міжрегіональному уровне. 59].

2.2. Тенденції, проблеми і перспективи розвитку російсько-українських економічних отношений.

Серед країн СНД Україна — потенційно найважливіший і водночас одне з найбільш складних для Росії партнерів у економічному співробітництву. З моменту, як дві найповажніші з экс-республик СРСР почали будувати свої взаємні зв’язку як держав, господарська складова системи їх двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктного зіткнення національних інтересів. В усіх говорять про горезвісні «торгові війни» Росії з Україною, коли те з одного, те з з іншого боку споруджувалися бар'єри шляху товарів до ринків сусіднього государства.

Певною мірою це зумовлено загальної двоїстої позицією України відносного економічної співпраці з Росією. У українському підході поєднуються зацікавленість у збереженні обсягів взаємодії і навіть у їх розширенні нерішучістю під час свого «стратегічного партнера», з прагненням забезпечити високий рівень економічної незалежності він нього (тому виробничі форми нашої співпраці поки правильніше характеризувати формулою «кооперація — конкуренція», ніж як повноцінне інтеграційна взаємодія, подразумевающее значну міру узгодження економічних интересов).

Після розвалу СРСР правляча еліта України обрала зовнішньоекономічну стратегію прискореного зближення Росії з Заходом. Заявлено необхідність входження країни у євроатлантичних структур безпеки й у європейську систему економічного співробітництва в. Реінтеграція ж пострадянських держав під егідою Росії, навіть на ринкових умов, розглядали як загроза незалежності, варіант «відновлення империи».

Ця стратегічна зовнішньополітична установка Києва конкретно реалізовувалася за такими направлениям.

1. Україна вийшов із Договору колективної безпеки все країн СНД і нарощує співробітництво з НАТО за програмою «Партнерство в ім'я мира».

2. Україна вступила в жодну з які з’явились у в рамках СНД регіональних угруповань з участю Росії (винятком стало підписання 19 вересня 2003 р. угоди про формування Єдиного проголошеного простору). Вона очолила інтеграційну угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Вірменія, Молдова), члени якого, м’яко висловлюючись, стримано ставляться до багатосторонній інтеграції під егідою РФ.

3. Європейський вибір України набув статусу національної ідеї. З початку 1994 р. взятий курс — на входження у Євросоюз (в названий року Україна підписала двосторонню угоду про партнерство і співробітництво в ЄС, що набрало чинності з пізніше, у березні 1998 г.). 60].

А співробітництво з Росією на офіційному рівні розглядається лише як один напрям зовнішньоекономічних зв’язків у тих магістрального руху України у Европу.

Такий дуалізм в позиції України з відношення до Росії, по-перше, неспроможна не надавати негативного впливу двосторонніх відносинах й у цілому на взаємне економічне співробітництво у в рамках СНД. По-друге, з’являються підстави поставити під сумнів абсолютної істинності відомої формули, за якою «Україна і Росія приречені на сотрудничество». 61] Справді, нас багато зближує, передусім — сформовані в рамках єдиного народногосподарського комплексу СРСР і успадковані від нього економічні взаємозв'язку. Але за умови різновекторної геополітичної орієнтації останні здатні породжувати розбіжність і навіть на поверхню, зокрема, у торгівлі і обгрунтованість розрахунків. Найяскравіші приклади тут — залежність України від російської газу та російська залежність від транзиту через територію енергоресурсів на Запад.

Проте безглуздо, звісно, заперечувати наявність об'єктивної зацікавленості України у розвитку торгового, производственнотехнологічного і інвестиційного співробітництва з Росією. У підтвердження, варто виокремити такі області інтересів, про яких речь.

1. Україна потребує великих обсягах імпорту російських енергоносіїв по сформованим цінами, причому бажано — із застосуванням спеціальних схем розрахунків (наприклад, оплати транзитних послуг газом і нефтью).

2. Дуже гостра питання про розширення українського експорту до Росію. У 2002 р. він становить близько 21% загального експорту України (1990 р. аналогічна цифра перевищувала 80%). 62].

3. Україна має потребу у промисловій кооперування з Росією, у цьому числі націленої виробництва експортної продукції для третіх країн. У загальному обсязі промислової продукції України лише 28% можна виготовити самостійно, без постачання з РФ інших країн СНГ.

4. Завдяки двостороннім економічним зв’язків із Росією, Україна отримує великі прибутки від надання транзитних послуг, особливо що з експортом до Європи нафти і газа.

5. Фінансове донорство Росії - вагомий чинник розвитку Украины.

Отже, об'єктивна заінтересованість України у розвитку господарського взаємодії з Росією налицо.

Нинішня ситуація у торгівлі характерна тим, що на даний час, практично, вичерпані використовувані досі екстенсивні джерела її подальшого увеличения.

Які ж самі основні причини, стримуючі розвиток двосторонніх торговоекономічних зв’язків і завдання розв’язання цих проблем?

1. Нинішньому становищу справ у торгівлі виникло над минулому року, а є закономірним відбитком попереднього періоду російсько-українських взаємин у економічній сфері. Понад десять попередніх років ці відносини розвивалися у руслі дезінтеграції, взаємного суперництва в спорудженні торговельних бар'єрів. У цьому державну підтримку інтересів власних підприємницьких кіл базувалася у тому розумінні, що єдиним умовою нарощування національного виробництва окремих товарів можуть бути вищі ввізні мита і квоты.

Як наслідок, ігнорувалися інтереси національних споживачів, безпосередньо у собі які зазнали запровадження тих чи інших обмежень у торгівлі. У результаті, товаровиробники обидві країни у багатьох сегментах економіки втратили внутрішні ринки збуту одне одного, потрапили (України — більшою мірою) залежить від кон’юнктури ринків третіх країн, сформували галузеву структуру економіки, виходячи з інших національних інтересів, та якщо з інтересів досвідченіших в конкурентної боротьби компаній розвинених стран.

Причини різкого падіння (до 10,4 млрд. дол.) взаємного товарообігу 1999 року загальновідомі. Але падіння почалося з 1997 року, коли насправді почали реалізовувати курс офіційного Києва «багатовекторність» зовнішньоекономічної діяльності. Насправді це означало вжиття заходів, вкладених у підкреслену орієнтацію на західні ринки, створення преференційних умов експортноутворювальних як підприємств, а й цілих українських галузей. У цьому стали вводитися на дію заходи обмежувального характеру для російських товаров.

2. Україна має відсутня реально працююче законодавство у сфері створення міжнародних фінансово-промислових груп, яка дозволяє здійснювати спільну роботу у налагодженні стійких коопераційних зв’язків у числі необхідної сільгосптехніки для АПК, у хімічній промисловості, виробництві добрив та інших. Не працює також правової механізм у сфері законодавства про поділ продукції. Зокрема, це призводить до того, що російські компанії немає змоги брати участь в великих інвестиційні проекти, які мають взаємний інтерес (наприклад, розвідування й видобуток газу на шельфі Азово-Чорноморського бассейна).

Однією з шляхів розв’язання зазначених проблем має стати організація активного взаємодії парламентаріїв двох із метою гармонізації законодавчо-нормативної бази держав і виключення можливості прийняття нормативних правових актів, що порушують принципи договорів і угод, підписаних у межах двостороннього економічного співпраці між Росією і виконання Україною, стримуючих розвиток товарообігу між обома странами.

3. Нині назріла гостра потреба залучення тих напрямів двосторонніх торгово-економічних зв’язків, які, попри прийняті численні рішення, ще залишаються нереализованными.

Йдеться реальному розгортанні двостороннього міжрегіонального співробітництва лише на рівні середнього та бізнесу. Вочевидь, що треба й розширювати «географію» зв’язків російських регіонів з Україною, і насичувати їх конкретним змістом. За оцінками Торгового представництва України, саме за розвитку міжрегіонального взаємодії можна збільшити наші постачання до України машин і устаткування, приладів та інструментів, продукції хімічної промисловості та пов’язаних із нею галузей промисловості, виробів целюлозно-паперової в промисловості й деревини, тобто. продукції, котра покращує структуру російського экспорта.

Слід підкреслити особливо, що неприпустимо повільно здійснюється реалізація рішень із питань розвитку міжрегіональних зв’язків обох країн, узвичаєних міжурядовому уровне.

З іншого боку, господарючих суб'єктів російських і українських регіонів (особливо у середньому і малому бизнес-уровнях) відчувають гострий брак інформації про часто мінливою нормативно-правову базу, котра регламентує зовнішньоекономічну діяльність у обидві країни, у доборі надійних діловими партнерами, їх комерційних пропозиціях, в юридичному супроводі угод, про можливості участі у об'єктів господарювання України та Росії. Усе це істотно стримує процеси освіти та розвитку стійких ділових зв’язків як наслідок, товарообміну у цьому уровне.

4. Слід також вирішити комплекс питань, що з спрощенням діючих процедур митного контролю та митного оформлення товарів на російсько-української границе. 63].

Нині значної частини часу російській і української митницях витрачається на митні (практично дублюючі друг друга) процедуры.

Правовий базою торгово-економічного співробітництва між Росією і Україною є міжурядову Угоду про вільної торгівлі, договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російської Федерацією («Великий договір») і Програма економічного співробітництва в України із Російською Федерацією на 1998;2007 рр., за якою пріоритетними напрямками співробітництва двосторонній основі являются:

— авиастроение;

— металлургия;

— паливно-енергетичний комплекс;

— ракетно-космічна та хімічна промышленности;

— сільське хозяйство. 64].

Цими документами передбачається проведення заходів із узгодженню стратегії здійснення економічних реформ, поглибленню економічної інтеграції з урахуванням гармонізації господарського законодавства, узгодженню фінансової, інвестиційної і митної політики, збереженню та розвитку на взаємовигідних засадах виробничу краще й науково-технічної кооперації в розробці й виготовленні сучасної наукомісткої продукции.

Відповідно до Договором дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Росією, і навіть Програмою економічного співробітництва в до 2007 року модель економічних відносин має будуватися на засадах рівноправного партнерства і взаємовигідній інтеграції ринково орієнтованих економічних систем суверенних государств. 65].

Реалізація положень зазначених документів дає можливість налагодити співробітництво у різних галузях економіки, розширити поставки устаткування, будівельних машин і товарів вітчизняної промисловості; реалізувати проекти створення спільних підприємств; виконувати спільні науково-технічні розробки та впроваджувати новітні технології; реалізовувати міждержавні економічні програми розвитку й т.п.

Найважливішою віхою історія пострадянського часу, і навіть российскоукраїнських відносин стало підписання рамках 36-го саміту СНД на Ялті 19 вересня 2003 р. президентами України, Росії, Білорусії та Казахстану масштабного угоди про формування Єдиного економічного простору (ЕЭП). 66] Про створення ЄЕП президенти чотирьох країн заявили у лютому 2003 р. Ратифікація парламентами України та угоди про формування ЄЕП відбулася 20 квітня 2004 г. 67].

Під Єдиним економічним простором країни-учасниці розуміють економічного простору, що об'єднує митні території країн учасниць, у якому функціонують засновані на єдиних принципах механізми регулювання економік, вільний оборот товарів, послуг, капіталу та ініціативною робочою сили, і навіть здійснюється єдина зовнішньоторгова й узгоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова политика. 68].

Метою формування ЄЕП є створення умов стабільного і розвитку економік країн-учасниць і підвищення рівня життя населения.

Координація і управління формуванням і функціонуванням ЄЕП на міждержавному забезпечуватимуться радою президентів. Кількість голосів кожної держави-учасника у межах ради глав держав розподіляється виходячи з принципу «одна держава — один голос». Рішення радою президентів приймаються консенсусом.

Правовий основою забезпечення формування та функціонування ЄЕП є міжнародні договори і рішення органів ЄЕП, які підписуються і приймаються з урахуванням законодавства сторін й у відповідність до загальновизнаними нормами і принципів міжнародного права.

У угоді відзначається, що для реалізації угоди боку розробляють комплекс основні заходи до формування ЄЕП. Концепція формування ЄЕП є невід'ємною частиною соглашения. 69].

Україна, Росія, Білорусь та Казахстан, що входять до Єдиний економічний простір, першому етапі своєї інтеграції вирішили зону вільної торгівлі (ЗВТ) без вилучень та. У цьому ЗВТ передбачає незастосування у торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальні захисні заходів з урахуванням проведення єдиної політики у сфері тарифного і нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної. Другим етапом інтеграції боку визначили уніфікацію принципів розробки застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм. Третім етапом визначено гармонізація макроекономічної політики. Четвертим — створення умов вільного переміщення товарів, послуг, капіталу робочої сили. П’ятим — боку намітили гармонізацію законодавства надають у тій мірі, у це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торгову і конкурентну політику. Шостою, і останніх, етапом учасники мають намір формувати єдині принципи регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та іншій системі), єдину конкурентну політику й забезпечувати недискримінаційний доступ слова й рівний рівень тарифів послуги суб'єктів природних монополий. 70].

Отже, Єдиний економічний простір має забезпечити зростання економіки країн, переміщення товарів, послуг, капіталів, сприяти підвищення рівня кооперації і журналіста міжнародного розподілу праці, доступ на ринки держав ЄЕП, який сприятиме створенню духовних нових робочих мест.

Головними передумовами російсько-українського партнерства є спільність, тотожність стратегічних інтересів обох Держав в економічній сфері, що сьогодні зосереджені на рішенні наступних проблем:

. реструктуризація та модернізацію економіки, відновлення, точніше налагодження, на рівні з урахуванням що сталися змін добросусідських відносин між галузями і підприємствами, освіту спільних виробничих структур;

. розвиток ключових виробництв і збереження їх профиля;

. запобігання утворенню дублюючих виробництв, стимулювання експортоорієнтованих виробництв, вихід на міжнародні товарні рынки;

. залучення прямих іноземних інвестицій і вихід на міжнародних ринках капіталів на противагу пріоритетності допомоги з боку міжнародних структур і розвинених країн у вигляді кредитов;

. збереження та розвитку науково-технічного потенциала;

. досягнення внутрішньої соціально-економічної і політичною стабільності, подолання тенденції зубожіння населения. 71].

Збіг російсько-українських проблем цим переліком, звісно, не обмежується, проте зрозуміло, що є база для сотрудничества.

Життя показала, що у автономному режимі, без відновлення раціональних виробничих, коопераційних і технологічних зв’язків, без взаємного доступу до энергосырьевым ресурсів, ринків збуту національні економіки, як Росії, і України, ефективно функціонувати не могут.

Зрозуміло, економіка України ще за СРСР спеціалізувалася на виробництві продукції найбільш енергоі матеріаломістких галузей промисловості - металургійної, машинобудівної, нафтохімічної і хімічної. Питома вага продукції цих галузей, яка споживалася, в основному, поза межами країни становив: 30% - з машинобудування, 42% - по кольорової металургії, 81% - по нафтохімічної. Основний споживач експортної продукції (приблизно 80%) була Росія. Нині українські доставки продукції металургії з Росією скоротилися майже 20 раз, мінеральних добрив — більше, аніж 15 раз. Взаимопоставки машинобудівної продукції, які раніше становили 40% товарообігу між країнами, сьогодні досягають ледь 13%. 72] Скорочення взаємопоставок має місце за всі без винятку промисловим товарним группам.

Через розриву добросусідських відносин різко знизилися можливості виробництва багатьох видів продукції. У промисловості Росії простоює приблизно 40% виробничих потужностей, чисельність зайнятих в економіці роки незалежності скоротилася на 9,8 млн. чол. Україна має завантаженість виробничих потужностей становить лише 50%, а чисельність працівників зменшилася на 2,4 млн. чел. 73] Одне слово, йде безперервний процес деіндустріалізації обох країн, і проблему економічного виживання і збереження статусу держав технічної цивілізації стала домінантою як Росії, так Украины.

Аналіз подій протягом останнього десятиліття промовисто свідчить, що Росії й Україні Захід саме готує роль сировинних придатків і індустріальних звалищ. Наприклад, сьогодні її вже надходять пропозиції щодо поховання ядерних відходів, продажу «національних квот» забруднення довкілля багато років уперед і т. п. Стратегічна мета Заходу — подальша деіндустріалізація та послаблення Росії і близько Украины.

Будь-які дії з нашому зближенню викликають різке неприйняття з боку США, які, не соромлячись, втручаються у внутрішні справи України. Просто вони використовують всіх можливих важелі впливу у тому, аби запобігти реального її тяжіння до Росії, зокрема, зірвати низку дуже важливих российскоукраїнських програм, наприклад об'єднання энергосистем.

Російський вектор в недалекому майбутньому залишатиметься Україні домінантним, тож треба докласти максимум зусиль, щоб у найближчим часом оптимізувати економічні відносини, які сьогодні мають для обох країн менше значення, ніж зближення з ЕС.

На початку 1999 р. додатково до відомим традиційним стимулам з’явився ще один причина необхідності якнайшвидшого розширення торгових перетинів поміж Росією і виконання Україною. Є у вигляді початок функціонування Європейського валютного Союзу (ЄВС) та введення нової валюти — євро. Річ у тому, що всі ці події стимулюватиме додаткові інвестиції країн ЄВС з єдиною метою стабілізації кредитних портфелів зовнішніх для Союзу через валютну диверсифікацію. З цієї причини країни ЄВС також збільшать свої інвестиції США, Японію, соціальній та що розвиваються. Безумовно, що зростання в зазначені країни призведе там до пожвавлення виробництва, отже, до подальшого посиленню конкуренції на світовому ринку. У результаті більш неконкурентоспроможним товарам Росії й України буде ще складнішим пробитися на світові ринки та для стабілізації своїх торгових балансів просто змушені збільшувати взаємні товарообороты.

У плані конкретного взаємодії Росії й України у розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів хороших і збільшення експорту як між собою, і у інші країни світу, найперспективніших і її реальним вважається подальший розвиток міждержавної виробничої кооперації з урахуванням доцільного поновлення давніх і налагодження нових зв’язків на ринкових умов. Така кооперація тим паче корисна, якщо врахувати, що чимало, як російські, і українські товари неконкурентоспроможні на світові ринки, але дуже необхідні нормально функціонувати національних экономик.

Російсько-українську кооперацію слід орієнтувати на виробництво, передусім, експортної продукції, конкурентоспроможної на світові ринки, і з розвитку виробництва імпортозамісної продукції, залишивши лише ту, брак якої загрожує військової чи економічній безпеці государства.

Перед більш конкурентоспроможними економіками розвинених країн світу Росії й Україні необхідно й не так конкурувати між собою, скільки взаємодіяти на світових ринках із метою виграшу максимальних переваг перед третіми країнами. Тому доцільно розробити спільну програму підвищення їх конкурентоздатності експорту наших товарів і рівнем послуг, у якій передбачити усунення дублювання, закріплення за кожної країною спеціалізації по найбільш розвиненим напрямам з подальшим взаимообменом розробленими технологіями і розділом ринків сбыта.

У механізмах реалізації російсько-українських економічних відносин, з погляду, доцільно предусмотреть:

— створення надійної інформаційної бази про стан економічних отношений;

— прогнозування розвитку співробітництва з метою розробки виваженої стратегії й терміни прийняття оперативних рішень щодо їх нормалізації, а також попередження загроз економічної безопасности;

— обов'язкову наукову експертизу законодавчих і управлінських рішень, що стосуються міждержавних економічних взаимоотношений;

— постійний моніторинг і зіставлення економічних параметрів розвитку обох країн, аналіз усього спектру російсько-українських економічних відносин також відповідну коригування стратегії і тактики цих взаимоотношений;

— ревізію і актуалізацію усією нормативно-правовою бази економічних відносин із урахуванням їхньої сучасного стану, розвитку і найважливіших чинників зовнішнього влияния;

— проведення регулярних консультацій (двосторонніх й у рамках інституціональних установ СНД) за погодженням фінансової, приносить чималі грошікредитної, бюджетної, інвестиційної, цінової, податкової, торговоекономічної митної политики;

— взаємодія у сфері обмеження «тіньової» политики;

— взаємодія у міжнародних економічних і полі-тичних организациях;

— максимальне розширення присутності Росії українського ринку капіталів, товарів та послуг через розвиток прямих торгово-економічних відносин всіх рівнях через спеціалізацію і кооперацію технологічно пов’язаних підприємств із розробки та у виробництві сучасної наукомісткої продукції, зокрема та продукції ВПК;

— раціональне взаємодія в інноваційної сфері з урахуванням прямих зв’язків і міждержавних програм взаємного використання інноваційного потенціалу за умови надійний захист інтелектуальної власності Росії на світовому ринку науково-технічної продукции.

Необхідно відпрацьовувати спеціальну систему держпідтримки, що діяльність вітчизняних компаній українського ринку. Так, для нормальної реалізації коопераційних проектів, у промисловості (насамперед у алюмінієвої, нафтопереробної, хімічної промисловості та комбайностроительной галузях) важливо домагатися підписання з Україною міжурядових угод (подібних «автомобільному») досить тривалі терміни, які передбачають неможливість прийняття національних законів, погіршують умови міжнародної кооперации.

Щоб стимулювати міжгалузевий і внутрішньогалузевої кооперації з урахуванням створення російсько-українських фінансово-промислових груп було б, далі, перед українською стороною питання якнайшвидшому прийнятті нею закону про фінансово-промислові групи, сполученого з певним російським актом. А ще неодноразово вказували і доки українські експерти. Важливо пам’ятати: можливість створення російсько-українських ФПГ перебувають у авіаційної, автомобільної, суднобудівної, харчової, алюмінієвої, шинної та інших галузях промисловості, в военнотехнічних производствах. 74].

Найважливішим аспектом підтримки російсько-українських проектів міг би стати поліпшення політичного і дипломатичного забезпечення економічного співробітництва лише на рівні президентських й урядових структур.

Для розширення російського економічного присутності Україні доцільно було б створити спеціалізоване зовнішньоторговельне об'єднання (АТ) державним участю — Торговельний Дім «Україна», що представляє інтереси всіх російських фірм, працівників ринку. Це дозволило б підкріпити наше торгове співробітництво маркетингової деятельностью.

Так чи інакше, але на вирішення багатьох економічних і полі-тичних проблем російсько-українських відносин необхідний тісний діалог структурі державної влади, бізнесу і Російської православної церкви, що є духовним фундаментом східнослов'янського єдності. Причому у справжнє час саме російський бізнес, активний і творчий в Україні, представляє собою силу, максимально зацікавлену в справжньому партнерство, здатну «переплавити» економічні інвестиції до політичних, отже, сприяти зміцненню союзу двох государств. 75] Це повною мірою відповідає інтересів Росії, якої і з її могутнім економічним, культурним і науковий потенціал без української складової буде важче залишатися суб'єктом глобальних світових процесів. Тож Росії важливо, щоб Україна була стабільним, успішним, і економічно потужним государством.

Головним пріоритетом у рамках російсько-українського стратегічного партнерства можна вважати економічне співробітництво у рамках Єдиного економічного простору, створення Зони вільної торгівлі, проведення спільної податкової, фінансової та митної політики, і навіть сприяння організації міждержавних фінансово-промислових груп, спільних підприємств та інших господарських структур, які дозволять притягати позабюджетні кошти, швидкого реагування зміну кон’юнктури зовнішнього і внутрішнього рынков.

3. Оцінка ефективності міжрегіонального економічного співробітництва в російських регіонів з Украиной.

3.1. Проблеми та напрями активізації регіональних російсько-українських торгово-економічних отношений.

Однією з істотних напрямів підвищення ефективності економічного співробітництва в Росії й України, важливою передумовою підключення їх господарських комплексів до сучасної моделі світових господарських відносин є з’ясування прямих торгово-економічних перетинів поміж територіальними структурами обох країн й підтримка цих регіональних взаємовідносин державною уровне.

Нині вже є ряд нормативно-правових документів, які створюють номінальну змога розвитку міжрегіонального співробітництва. Початок покладено 1994 р. після виходу указу Президента України «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва в галузей України з суміжними прикордонними областями Російської Федерації «. У процесі реалізації цього указу укладено міжурядові угоди про співробітництво в прикордонних областях України з відповідними територіями Росії (від 27.01.95 г.). 76] У 1999;му р. вийшов Федеральний Закон РФ «Про координації міжнародних стандартів і зовнішньоекономічних зв’язків суб'єктів Російської Федерации».

Основою прикордонних і міжрегіональних зв’язків, насамперед в торгово-економічної області, є Програма міжрегіонального і прикордонної співпраці Російської Федерації й України у 2001;2007 рр. Її пріоритетними напрямками являются:

. проведення структурних перетворень економіки регионов;

. створення спільних предприятий;

. координація діяльності наукових закладів та навчальних заведений;

. організація регіональних російсько-українських інформаційних систем. 77].

Суть нормативної бази, з урахуванням якої будуються зовнішні економічні зв’язку наших регіонів, зводиться до тісної взаємодії між уряд і регіоном для підготовки угод українських регіонів з регіонами іноземних государств.

Відповідно до ст українського законодавства суб'єкти іноземних держав, мають федеративний устрій, заслуговують відкривати в Україні свої торгові представництва. Необхідні для реєстрації такого торгового представництва документи повинні спрямовуватися посольством Росії у МЗС з нотою, яка сприймається як згоду федеральних органів влади Росії на реєстрацію конкретного представництва суб'єкти федерації. Нині України функціонують торгові представництва Татарстану, Ямало-Ненецького автономного округу, Дагестану, Бурятії і президента Республіки Саха (Якутия). 78].

Щодо представництв російських фірм і закупівельних організацій зі статусом нижче торгового представництва суб'єкта РФ, їх початку 2000 р. було зареєстровано 148. Вони зустрічалися з більш більш-менш презентують різні регіони Росії, включаючи Москву.

На початок 2000 р. адміністративно-територіальними одиницями України була укладено близько 280 угод про торгово-економічне співробітництво з суб'єктами Російської Федерации. 79].

Результативність міжрегіонального співробітництва різних регіонах різна і від своїх активності у цій сфері. Однак у окремих випадках, приміром, із Татарстаном, товарообіг сягає багатьох десятків мільйонів долларов.

Широко поширеної особливістю українських регіонів і те, що з них орієнтується на постачання до Росії переважно за бартером агропродукції і сировини, мало уваги приділяють просуванню на російський ринок промислової продукції. У цьому тлі винятком може стати досвід економічного та науково-технічного співробітництва Чернігівської галузі з своїми російськими, і білоруськими партнерами. Аналіз розвитку економічних контактів Чернігівщини з Брянській і Гомельської областями свідчить, що тільки протягом останніх 3 роки її експортний потенціал збільшився майже 2 разу. Промисловість Чернігівщини забезпечує приблизно 83% загальнодержавного випуску вовняних тканин, 31% хімічних ниток, 96% шпалер. З іншого боку, у сфері налагоджений випуск унікальної Україні широко експортованої - білкової оболонки, анидной кордной тканини тощо. Зокрема треба сказати великі експортні можливості сільського господарства області: стосовно внутрішньої потреби забезпеченість хлібопродуктами становить 490%, картоплею — 440%, молокопродуктами — 189%, цукром — 178%, а м’ясом — 162%. 80].

Тенденція формування експортозорієнтованої спеціалізації Чернігівщини доповнюється широкої мережею кооперативних наукових і виробничих відносин із підприємствами суміжних регіонів же Росії та Белоруссии.

Цілком очевидна необхідність здійснення радикальних заходів для розвитку микроинтеграционных процесів з урахуванням формування багатосторонніх форм економічного співробітництва в прикордонних регіонів Росії й України. Праця у цьому напрямі повинна починатися з оцінки експортно-імпортних потенціалів прикордонних регіонів і виявлення спектра взаємних інтересів господарюючих суб'єктів. У цьому доцільно звернення до європейського досвіду систематизації взаємних інтересів господарюючих суб'єктів шляхом створення проблемних каталогів регионов.

Турбота навколо розвитку прикордонних регіонів пояснюється їх інфраструктурною навантаженням у системі міжнародних економічних зв’язків, що охоплює реалізацію ними контрольних, бар'єрних, контактних і розподільних функцій. У зв’язку з цими обставинами тенденції світового господарського розвитку на тій чи іншій ступеня б’ють по специфіці господарювання прикордонних територій, а именно:

— такі регіони забезпечують трансприкордонний рух товарів у умовах лібералізації торговли;

— прикордонні регіони виконують контактні і бар'єрні функції під тиском динамічно зростаючого транскордонного руху населення формах міжнародної міграції трудових ресурсів, туризму, ділових та освітніх поїздок, що є проявом глобалізації світових господарських отношений;

— освіту регіональних інтеграційних угруповань необхідна за через відкликання відставанням, котрий іноді депресивним станом прикордонних територій, що є наслідком їх периферійного положения;

— загальносвітовій тенденцією є посилення правий і повноважень місцевих органів влади, зокрема у області співробітництва з органами влади суміжних територій зарубіжних стран.

Практичне розв’язання проблеми розвитку прикордонних регіонів багато країни світу, у тому числі - з розвиненою економікою, досить ефективно вирішували з допомогою формування спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ). За кордоном найбільшого поширення має трактування ВЕЗ як територій, у яких, завдяки впровадженню безмитного режиму, ні з допомогою інших економічних пріоритетів і організаційних важелів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних инвестиций. 81] Офіційно визнаної є дефініція вільної зони (чи зони «портофранко »), яка приведено в VIII доповнення до Киотской конференції, ухваленій у 1973 р. У ньому під зоною «порто-франко «визначалася частина території, де товари розглядалися як об'єкти, які перебувають поза кордоном національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю і налогообложению. 82].

Вільна митна зона (СТЗ) у міжнародних торгово-економічних відносинах використовується кілька століть, а перші «порто-франко «виникли узбережжя Середземного моря ще ХVІ столітті. Вже сьогодні понад 200 років існує портовий місто Одеса, що у дореволюційної Росії мав пільговим режимом «порто-франко », а сьогодні активно домагається поновлення цих прав в незалежній Україні. Нині таких у світі налічується більш 400. Тільки Європі є близько 130 СТЗ, а США перевищив на основі спеціального закону 1934 р. функціонує більш 180 СТЗ, які тоді називаються «зовнішньоторговельні зони «. 83].

У Росії її з кілька десятків вільних економіч-них зон (ВЕЗ) реально функціонують лише дві - Калінінградська і «Знахідка », які діють у прикордонних регіонах двома протилежних — західної та східної межах величезної страны.

Створення вільних економіч-них зон одна із заходів перенесення акцентів у управлінні процесами з макроекономічного на регіональний рівень добробуту й також одна форму забезпечення ефективності территориально-хозяйственной організації товариства, що цілком збігаються з загальнодержавним підходом Росії у розширенні самостійності її регионов.

Україна має надто вигідне географічне розташування у центрі Європейського континенту (серед розвинених країн Західної Європи), на перетині торгових шляхів із Європи до Азії. Принциповим є і те, що майже 70% основного обсягу товарообміну України здійснюється в країни близького зарубіжжя і лише 30% - на країни далекого зарубіжжя: обсягом її зовнішнього товарообміну основне місце належить партнерським зв’язків із Росією. Тому сьогодні економічні зони розглядаються Україною як із дієвих інструментів досягнення відкритості національної економіки світу і стимулювання міжнародного економічного співробітництва. До цілям, які ставить під час створення ВЕЗ, належать: розв’язання проблеми зайнятості процес формування нових робочих місць; активізація обміну знаннями й технологіями, тобто досягнення нового інноваційного якості економіки; розширення експортної бази чи розвиток імпортозаміщення; на збільшення обсягів зовнішніх надходжень і поліпшення платіжного балансу; ефективне використання місцевих ресурсів немає і т. п. 84] Одночасно формування спеціальних (вільних) економічних зон може розглядатися України як спосіб розв’язання проблем депресивних старопромышленных чи слабозаселенных районів з низькому рівні економічного развития.

Загальновідомо, що спочатку ринкових і структурних змін у народному народному господарстві України ініціатива зі створення ВЕЗ належала Закарпатської, Одеської, Чернівецькій, Харківської, Дніпропетровської областям та Автономній Республіку Крим. На першому етапі створення таких зон відкладалося через брак відповідної законодавчої бази для, затвердженої концепції державної регіональної політики і програми в Україні спеціальних (вільних) економічних зон. Отже, на жаль, ініціатива регіонів залишалася не востребованной.

Етапними у справі формування ВЕЗ, у Україні почали 1992 р., коли було ухвалено закон «Про взаємних засадах створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон », і 1994 р. — рік затвердження Кабінетом міністрів України направив Концепції створення СЭЗ. 85].

Попри наявність досить якісної нормативно-правової бази на, яка регламентує створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, процес формування (насамперед у прикордонних і приморських регіонах) відбувається повільними темпами. Тільки 1996 р. відповідно до постанови Верховної Ради України створено країни спеціальна (вільна) економічна зона «Сиваш ». Основу механізму ВЕЗ становить економічний режим діяльності її суб'єктів. За визначенням він з пільгових митного, податкового, валютно-фінансової і суто організаційноправового режимів. Їх норми встановлено Закон України «Про патентування деяких питаннях валютного регулювання оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш «(лютий 1996 г.). 86].

Пільги Северокрымской експериментальної економічної зони (розляглася ВЕЕЗ) «Сиваш «перебувають у звільнення від обкладення ввізним митної митом і ПДВ сировини, матеріалів, устаткування й оснастки (крім підакцизних товарів), які ввозяться на митну територію України потреб власного виробництва суб'єктів цієї зони. Відмінністю податкового режиму розляглася ВЕЕЗ «Сиваш «від загальнодержавного є можливість зменшення суб'єктам, які реалізують інвестиційні проекти її території, суми податку реинвестированный дохід на 50%. 87].

З іншого боку, під час укладання інвестиційних контрактів передбачається використання таких максимальних термінів оренди: для житлового будівництва і АПК — до 30 років, для промислового сектора — до 50, для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення — до 40 років. Дані пільги застосовуються лише у суб'єктам підприємницької діяльності, зареєстрованих біля розляглася ВЕЕЗ «Сиваш «погоджується з чинним законодавством України і проводять у ній інвестиційні проекти, затверджені Кабінет міністрів України. Реєстрацію суб'єктів цієї зони проводить її администрация. 88].

Указом президента України (червень 1995 р.), постанови Кабінету міністрів України направив (квітень 1996 р.) та інші документами передбачається, створення розляглася ВЕЕЗ «Сиваш «супроводжуватиметься відповідним державним фінансуванням, що у Державного бюджету України, починаючи 1998 р., мали включатися (і лише частково включалися) необхідні суми цільових налогов. 89].

На третьому році існування розляглася ВЕЕЗ «Сиваш «(тобто у 1998 р.) виконавчої влади України прийняте рішення про заснування ще кількох ВЕЗ. Зокрема, 18 червня 1998 р. України підписав два указу з приводу створення 3 спеціальних економічних зон «Донецьк », «Азов «і «Славутич ». У у перших двох зонах терміном на 60 і 30 років відповідно впроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності таких територій Донецькій області: Донецьк, Макіївка, Горлівка, Єнакієве, Дзержинськ, Сніжне, Торез, Харцизьк, Кіровське, Ждановка, Угледар, Красноармійськ, Дімітров, Селідове, Новогродовка, Добропіллі, Маріуполь, Волноваский і Марииновский районы. 90].

Спеціальний режим інвестиційної діяльності діятиме лише в західних областях, які визначає Кабінет міністрів України. Інвестиційні проекти, які неодмінно реалізовуватимуться цих територіях, будуть пріоритетними надання кредитів, залучених під державні гарантии.

Зону «Азов «передбачається створити з урахуванням Маріупольського торгового порту та прилеглих щодо нього територій. У період освоєння земельного наділу, наданого здійснення цього інвестиційного проекту, Плата землю не взимается.

Спеціальні режими ввезення (вивезення) товарів територій «Донецька «і «Азова «ні поширюватися на бартерних операцій. Кабінет міністрів може встановлювати спеціальний режим ввезення та вивезення товаров.

Для зон Донецькій області передбачається встановити спеціальний пільговим режимом оподаткування — 20%-й податку з прибутку. Доходи, отримані нерезидентами, біля вільних економіч-них зон оподатковуються 2/3 ставок оподаткування. Пільга не поширюється з доходів від здійснення інвестицій у цінних паперів, які випускають у вирішенні уповноваженого державний орган чи органу місцевого самоврядування, й доходи, одержані від страхування (ст. 13 пункт 6 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств »).

Відповідно до Закон передбачає звільнити з оподаткування прибуток підприємств, інвестиції у яких еквівалентні не менше 1 млн. дол. США — на 3 року, як від 4 до 6 років — оподаткування здійснюватиметься за половинної ставкою. Імпорт товарів задля потреб власного виробництва та експорт товарів виробництва спеціальної економічної зони у Донецьку заборонена ліцензуванню і квотуванню. Застосування спеціального режиму інвестиційної діяльності також предусматривает:

• звільнення на період реалізації інвестиційного проекту, але з понад 5 років, від обкладення ввізним митної митом сировини, матеріалів і устаткування (крім підакцизних товаров);

• звільнення до 2009 р. податку в Державний інноваційний фонд України та зменшення на 50% збору Фонд Чорнобиля з новостворених предприятий;

• у складі валового доходу підприємства, що за СЕЗ та на території пріоритетного розвитку, оподаткуванню заборонена отримана відповідно інвестиційному проекту сума іноземних інвестицій грішми, тих матеріальних цінностей і нематеріальних активов. 91].

Інші рішення про заснування ВЕЗ, прийняті Президент України, стосувалися зовнішньоторговельних зон Миколаївській (м. Миколаєва), Львівської («Яворів », «Курортополіс — Трускавець ») і Закарпатської областях, а й у в Автономній Республіці Крым. 92].

Слід сказати дві важливі моменту, що потенційно можуть обумовити негативні наслідки установи України вільних економіч-них зон, якщо їх своєчасно не врахувати. По-перше, Укази президента України по створенню названих нових ВЕЗ утримують тільки рішення про заснування зон, по яким компетентні органи доручається розробити пакет нормативноправових актів (зокрема — техніко-економічне обгрунтування). Таким чином, рішення приймається, з мотивів швидкого радикального поліпшення соціально-економічної чи її економічною ситуації, а розрахунки його фінансово-економічної ефективності, на жаль, оставляются на потім. По-друге, створюється багато ВЕЗ (у тому числі - кілька зон одного типу), що охоплюють значну територію України й дуже багато суб'єктів підприємництва, але мають обгрунтованою нормативно-правової бази на. У умовах кризи похибки у процесі формування ВЕЗ можуть дискредитувати цю прогресивну ідею. Тому, на погляд, необхідно спочатку апробувати всіх аспектів створення і забезпечення ефективного функціонування невеликих ВЕЗ кожного типу, і у разі отримання позитивних результатів поступово поширювати цим досвідом на інші регіони, як це й передбачається Концепцією СЕЗ в Украине.

Черговим етапом у розвитку міжрегіонального економічного співробітництва стало рішення України, Росії, Білорусі, й Казахстану, які входять у Єдиний економічний простір створити Зону вільної торгівлі. У цьому ЗВТ передбачає незастосування у торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальні захисні заходів з урахуванням проведення єдиної політики у сфері тарифного і тарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної поддержки. 93].

Для подальшої активізації ролі регіонів, передусім прикордонних і прибережних, у зовнішньоекономічних зв’язках Росії з Україною доцільно в найближчим часом реалізувати такі організаційні мероприятия:

• активізувати спільну діяльність із створенню транскордонних транспортних коридоров;

• скасувати перепони на шляху пересування прикордонним областям товарів та послуг, вироблених з допомогою місцевих ресурсів у межах в прикордонних областях і виділені на споживання територій цих областей;

• створити робочу групу підготовки пропозицій з гармонізації законодавчих та інших актів, вкладених у регулювання економічних перетинів поміж прикордонними областями;

• спростити процедури прикордонного, митного, міграційного і інших напрямів контролю щодо громадян, котрі проживають на територіях прикордонних областей;

• врегулювати міграційні процеси, навіщо скласти комісію з представників зацікавлених міністерств та прикордонних і розробити порядок працевлаштування громадян Росії й України в прикордонних областях;

• звільнити з оподаткування митної митом власного майна громадян в прикордонних областях України та РФ після перетину митної границы;

• запровадити спрощений порядок митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими територій в прикордонних областях, і навіть для фізичних осіб щодо реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва територій прикордонних областей;

• для оперативного проведення розрахунків між банківськими установами в прикордонних областях відкрити кореспондентські рахунки кожної з областей двох государств;

• прискорити вирішення питання створенні фінансово-промислової компанії із виробництва труб для газопроводів, що включає металургійні підприємства Російської Федерації та України й газовидобувні підприємства РФ;

• розробити систему пільг для прикордонної торгівлі, і спільної підприємницької деятельности;

• визначити правової статусу і повноваження прикордонних областей;

• організувати регулярний обміну інформацією потреби суб'єктів підприємницької діяльність у інвестиціях та створення спільних предприятий;

• запровадити статистичну звітність про співробітництво прикордонних областей, зокрема по взаємної заборгованості суб'єктів господарювання цих областей;

• вийти з пропозицією до уряду України про проведення спільного прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через російсько-українську границу;

• визначити на залізничних переходах односторонній прикордонний контроль на в'їзд до держави, а проведення митного контролю здійснювати в пунктах пропуску біля своїх государств;

• на автодорожніх переходах проводити послідовну спільну роботу прикордонних і митних служб однією пропускному пункті на території РФ і Украины;

• затвердити групи товарів, робіт, послуг реалізації прикордонної торгівлі товарами, які виробляються не більше відповідної прикордонної території, і навіть розробити і затвердити порядок митного оформлення зазначених товаров;

• розглянути питання доцільність створення міждержавної лізингової компании;

• встановити активну співпрацю з питань попередження й ліквідації територій в прикордонних областях надзвичайних ситуацій прикордонного і техногенного характера;

• створити информационно-маркетинговую мережу для медичному оснащенню і надання медичних послуг і лікарських препаратів у прикордонних областях РФ й Україна, і навіть створити єдиний інформаційний простір прикордонних областей;

• відпрацювати механізм створення спільного комплексу для лікарських засобів задля потреб населення прикордонних областей;

• відкрити біля в прикордонних областях України «зелені коридори «з прикордонними областями РФ, і навіть створити спільні пункти пропуску з-за кордону з прискорення руху вантажів і спрощення міграційних процессов;

• сприяти створенню фінансово-промислової групи «Укрространсмаш «з виготовлення виробів транспортного машинобудування з участю відповідних луганських підприємств й російського АТ «Коломенський завод » .

Практичними інструментами реалізації запропонованих заходів має стати нормативно-правову базу міжрегіонального економічного співробітництва, і навіть систему управління впровадженням цих мероприятий.

3.2. Аналіз розвитку зовнішньоекономічного сотрудничества.

Ставропольського краю та Украиной.

Ставропольський край — це — регіон з досить високою промисловим і сільськогосподарським потенціалом. Його надра багаті різними корисними копалинами: газом, нафтою, редкоземельными металами, сировиною для будівельних матеріалів, мінеральні води. В Україні розташовані самі потужні на північному Кавказі Ставропольская і Невинномысская теплові електростанції, пролягають великі нафто — і газопроводи. За підсумками конкурсу «100 кращих товарів Росії «край входить у п’ятірку регіонів-лідерів за по випуску конкурентоспроможної продукции.

Край перебуває на позиції з країні за реалізацію програми «Електронна Росія », має розвинену оптоволоконную зв’язок. Це дає можливість прискорити процеси інформатизації економіки, науці, освіті та соціальної сфери, з'єднати міжміські міські телефонні станції у містах Ставрополь і Мінеральні Води на єдину систему й забезпечити вихід абонентів краю на 185 країн мира. 94].

Координацію міжнародної та зовнішньоекономічної діяльності, зі зарубіжними партнерами здійснює Міністерство економічного розвитку та торгівлі Ставропольського края.

Сьогодні вже можна казати про деяких результати та про плани Уряди краю на розвитку міжнародних зв’язків, і навіть їхньої ефективності для економіки Ставрополья.

Торгівля з зарубіжними країнами традиційно є важливим сектором економіки Ставропольського краю. Ставлення зовнішньоторговельного обороту до валовому регіональному продукту краю на 1998 — 2003 роках становила від 12 до 18%.

У 2003 року у сферу ЗЕД краю було залучено більш 900 учасників, котрі здійснювали зовнішньоторговельні операції з 85 країнами світу. Найбільші обсяги зовнішньої торгівлі викликають країни Європи (36%), Америки (14%) і СНД (15%). У цьому якщо вилучити з розгляду експорт азотних добрив і полімерів, виявиться, що зовнішньоторговельними партнерами краю є розвинені європейські країни (Німеччина, Італія, Франція — як постачальники високотехнологічного устаткування) і країн СНД (Україна, Білорусь, Казахстан — як споживачі продукції високого рівня обработки).

У 2002 року закріпилися позитивні тенденції зростання показників зовнішньоторговельного обороту. У той самий час, імпорт продукції з-за кордону, знижений більш ніж 2 разу після девальвації рубля, досі не досяг докризового уровня.

За підсумками 2003 року зовнішньоторговельний оборот Ставропольського краю вперше протягом останніх 6 років перевищив значення півмільярда доларів — і становив 593,6 млн. дол., зокрема експорт — 337,3 млн. доларів, імпорт — 256,3 млн. доларів. У порівняні з 2002 роком зовнішньоторговельний оборот становило 44,9%, в тому числі експорт — на 6%, імпорт — в 1,5 разу (див. рис. 3.3.). 95].

Рис. 3.3. Зовнішньоторговельний оборот Ставропольського краю за 2002;2003 гг.

Характерною рисою зовнішньої торгівлі Ставропольського краю є перевищення вартісних обсягів експорту над імпортом. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зберігалося впродовж останніх 7 років, крім 1998 року. Разом про те, в 2001;2003 роках із мері зміцнення валютного курсу рубля намітилася тенденція скорочення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі краю: цей показник зменшився зі 162,3 млн. доларів на 2001 року до 81,0 млн. доларів на 2003 году. 96].

Товарна структура експорту Ставропольського краю на 2003 р. характеризується переважанням продукції хімічній галузі промисловості, передусім мінеральних добрив і поліетилену (див. рис. 3.4.). Мінеральні добрива (43,1% експорту краю) усе ще основним експортним товаром регіону. У порівняні з попередніми періодами 2003 р. побільшився експорт сільськогосподарської продукції, передусім зернових культур. Однак у області сільськогосподарського виробництва до нашого часу край не задіяв свій зовнішньоекономічний резерв. Традиційно вважається «житницею Росії», Ставропольський край 2002 р. зібрав найбільший у своєї історії врожай зернових — 6,3 млн. тонн. Експорт зерна зросло зі 160 тис. тонн 2001 р. до 407 тис. т дизпалива на 2003 р. Пшениця і ячмінь — конкурентна перевага регіону, що слід в повною мірою використати в світовому рынке.

Експорт основних товарів краю на 2003 году:

• добрива азотні - 86 815 тис. долл.;

• нафту — 64 230 тис. долл.;

• пшениця — 37 873 тис. долл.;

• ячмінь — 6417 тис. долл.;

• органічні та хімічні сполуки — 24 684 тис. долл.;

• відходи і брухт чорних металів — 1963 тис. долл.;

• кукурудза — 931 тис. долл.;

• масничні насіння і плоди — 1490 тис. долл. 97].

[pic].

Рис. 3.4. Товарна структура експорту Ставропольського краю на 2003 г.

Товарна структура імпорту 2003 року, як в попередні роки роки, характеризувалася переважанням машинобудівної продукції, і навіть продовольчих товарів хороших і сировини їхнього производства:

• продовольчі товари та сировину — 88 млн долл.;

• продукція нафтохімічного комплексу — 18 млн долл.;

• чорні, кольорові метали і вироби і них — 21 млн долл.;

• машини та устаткування — 91 млн долл. 98].

У Ставропольський край країн СНД імпортована наступна продукція сільськогосподарського виробництва: чай, гречка, рис, овочі, і навіть трактори й інша техніка, необхідна щодо сельхозработ.

Як у експортних, і у імпортних поставках краю домінують країни далекого зарубіжжя, долю яких останніми роками доводиться 80 — 85% його зовнішньоторговельного обороту. У 2003 року найбільші обсяги зовнішньої торгівлі було зафіксовано із Європи (36%), Азії (26%), Америки (14%) і СНД (15%). У цьому якщо вилучити з розгляду експорт азотних добрив і полімерів, найважливішими зовнішньоторговельними партнерами краю будуть розвинені європейські країни (Німеччина, Італія, Франція — як постачальники високотехнологічного устаткування) і країн СНД (Україна, Білорусь, Казахстан — як споживачі продукції високого рівня обработки). 99].

У 2001 — 2003 рр. з Ставропольського краю на держави СНД експортована наступна що сільськогосподарська продукція: пшениця, ячмінь, шерсть, шкіряну сировину, борошно, алкогольні і безалкогольні напої, соняшник, олію соняшникова. Новим моментом і те, що у товарної структурі експорту з Україною з’явилася позиція — обладнання птицеводства.

Історично сформоване територіальний поділ праці та існуючі технології виробництва орієнтує господарські зв’язку краю на взаємовигідна співпраця і інтеграцію у межах економічного простору СНД, і навіть країн колишньої РЕВ і Чорноморського Економічного Сотрудничества.

Протягом останніх 5 років Уряд Ставропольського краю послідовно переймається тим стимулювання конкурентоспроможних секторів економіки, формування сприятливого ділового і інвестиційного климата.

Діяльність Уряди краю зі створення сприятливих умов інвесторів стимулювало приплив у економіку іноземних інвестицій. Як результат, останні кілька років стабілізувалася тенденція його зростання. Тільки 2000 р. додатково залучено 34,3 млн. дол. США іноземних інвестицій, що у 3,9 рази більше, ніж у 1999 р. На 1 січня 2004 р. економіки краю було накопичено 207,0 млн. дол. іноземних інвестицій, у тому числі 48,1% склали прямі инвестиции.

У 2003 р. на що Ставропольського краю надійшло 13,8 млн. дол. іноземних інвестицій. У тому числі 12,1 млн. дол. — прямі інвестиції. Загалом обсязі інвестицій, направлених ним у економіку краю на 2003 р., частка іноземних перевищила 10%. 100].

Слід зазначити, основна частка (близько 45%) іноземних інвестицій, що у економіку краю, посідає великі інвестиційні проекти, з обсягом фінансування перевищують 10 млн. дол. До таких проектів у області аграрного сектора можна віднести угоду між Урядом Ставропольського краю та французької фірмою «Дрейфус «початок спорудження олієекстракційного заводу продуктивністю 600 т дизпалива на добу із загальним обсягом інвестицій 150 млн. дол., і навіть створене іноземними інвесторами останніми роками в Красногвардійському районі велике сільськогосподарське підприємство — Агрофірма «Золота Нива». 101].

На території Ставропольського краю зареєстровано понад 400 підприємств із участю іноземних інвесторів з 52 країн мира.

Останнім часом Уряду краю вдалося розробити чіткішу концепцію розвитку торгового співробітництва з зарубіжними країнами. Пріоритетом є просування продукції ставропольских виробників. У цьому плані свої виправдала себе таку форму співробітництва як презентація торговельно-економічного потенціалу Ставропольського края.

Протягом останніх півтора року міністерством економічного розвитку і торгівлі Ставропольського краю, зокрема, організовані й проведено: презентація торговельно-економічного потенціалу Ставропольського краю на Турецької Республіці, Британо-Российской Торговельної Палаті м. Лондоні (Великобританія), на 9-му засіданні Российско-Турецкого Ділового Ради р. Казані, Ісламської Республіці Иран.

Досягнуто домовленості для встановлення співробітництва з повноважними представниками Республіки Татарстан у низці іноземних держав і уявленню ними інтересів Ставропольського края.

Важливою складової у цій роботі є співробітництво з крайовими підприємствами-експортерами. Міністерством економічного розвитку підготовлені й перекладені кілька іноземної мов каталоги експортної продукції (зокрема сільськогосподарської) та надання послуг, запропонованих підприємствами і міжнародними організаціями краю. Це в нагоді закордонним партнерам краще ознайомитися з експортним потенціалом Ставропольського края.

У цьому контексті, пошук ділових партнерів у інших країнах пріоритетне напрямом діяльності міністерства. Міністерством ведеться ділова листування і пройдено перші кроки по дорозі встановлення співпраці між ставропольскими організаціями та діловими колами країнах світу (США, Канада, ФРН, Великобританія, Франція, Італія, Туреччина, Південну Корею, Японія, Ізраїль, Греція, Швеція, Швейцарія, Австрія та ін.). Активізовано робота з організації співробітництва з державами СНД (Білорусь, Україна, Азербайджанська Республіка, Республіка Молдова, Казахстан, Туркменістан, Грузия).

Встановлено контакти, й спрямовані пропозиції щодо організації співробітництва із власними торговими представництвами РФ більш ніж 20 країнах світу, які становлять найбільше стратегічний інтерес для економіки Ставропольського краю (Канада, Грецька Республіка, Німеччина, Королівство Іспанії, Чехія, Болгарія, Об'єднане Королівство Великій Британії та Північної Ірландії, Італійська Республіка, Бельгія, Люксембург, КНР, Югославія, Ізраїль, Танзанія, Ефіопія і т.д.).

Проведено робота з встановленню інвестиційного і торговельного співробітництва із тодішнім керівництвом Российско-Турецкого Ділового Ради (ДЕЙК). Підготовлено проект Програми в розвитку торгівлі, і інвестиційного співпраці між Ставропольським краєм і ДЕЙК.

Встановлено і підтримується співробітництво до міжнародних організаціями ТАСІС, СОФИ, Північно-Кавказький міжнародний системний союз (ISU), Інститут Світового Банку та пр.

Динамічно розвиваються і побратимські зв’язку Ставропольського краю. У час 9 міст краю, беручи участь у русі споріднених міст, мають 18 городов-партнеров о 7-й країнах мира.

У розвитку міжнародної співробітництва останніми роками чітко простежується цілеспрямована політика, коли за виборі країни потенційний партнер враховується чинник економічної доцільності, політичну стабільність та географічній близькості. Як наслідок — Ставропіллі здійснює торгово-економічне, науково-технічний і культурне співробітництво у рамках 12 Угод, підписані з зарубіжними партнерами.

Уряд Ставропольського краю підтримує зв’язки Польщі з такими некомерційними організаціями, як Американська Торговельна Палата, БританоРосійська Торговельна Палата, Швейцарська організація сприяння інвестиціям, Российско-Турецкий ділової рада, Представництво німецької економіки Москві. Слід визнати ефективність яких і доцільність продовження такого роду роботи з зближенню ділових кіл Ставропольського краю і розвинених государств.

З урахуванням досвіду роботи, визначено справді стратегічні інтереси Ставропольського краю на виборі пріоритетних партнерів задля встановлення торговельно-економічного, науково-технічного і охорони культурної співробітництва. Такими партнерами для краю є і може бути країни Півдня Європи (Туреччина, Греція), Закавказзя (Азербайджан), Середню Азію (Туркменістан, Казахстан, Узбекистан), Украина.

У плануванні роботи з розвитку інвестиційного співробітництва у середньостроковому періоді ключовими інвесторами Ставропольського краю залишаться розвинені держави: Німеччина, та США, які мають величезними інвестиційними можливостями, і навіть Італія й Франція, котрі мають сталі інтереси у економіці Півдня Росії. Іншими ймовірними інвесторами будуть Туреччина, Греція і Кіпр, насамперед у силу географічну близькість. У сфері сільського господарства і харчової промисловості найбільша увага заслуговують інтенсивно вкладають інвестиції Панама, Італія й Ліхтенштейн. З держав-учасників СНД іноземні інвестиції до краю здійснюють Казахстан, Узбекистан і Україна. Тому ключова роль відводиться наявності ефективну систему контактів із инвесторами.

Слід сказати, що ефективності роботи регіону прямо залежить від рівня взаємодії урядових органів з адміністраціями міст і навіть районів краю, від зацікавленого участі керівників підприємств, всіх трудівників Ставропілля у реалізації намічених планів і програм економічного та розвитку Ставрополья.

З метою рішення соціально — економічних труднощів, стимулювання економічних реформ у краї, активізації процесів інтеграції економіки Ставропольського краю на систему міжнародного поділу праці, визначення пріоритетних напрямі розвитку зовнішніх економічних зв’язків Ставропольського краю на період до 2006 року затверджена розпорядженням Уряди Ставропольського краю від 26 травня 2003 р. № 156 — рп. Концепція розвитку внеэкономической діяльності Ставропольського краю на період до 2006 р., що є основою зовнішньоекономічної політики Уряди Ставропольського краю на найближчий период.

Основний зміст і спрямованість Концепції перебувають у визначенні пріоритетних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) Ставропольського краю для наступної розробки комплексу аналітичних, економічних, організаційно-правових і спеціальних заходів, стимулюючих цю сферу економіки Ставропольського края.

Стратегічна мета Концепції у визначенні шляхів розвитку зовнішньоекономічної складової економіки краю, які дозволили б максимально використовувати внутрішні і його зовнішні резерви господарського комплексу Ставропольського края.

Зовнішньоекономічне співробітництво покликане сприяти залученню завезеними на територію Ставропольського краю фінансових ресурсів, зарубіжних технологій й історичного досвіду, створення робочих місць і умов економічного зростання. ЗЕД, крім того, що і будь-яка інша «внутрішня «економічна діяльність, впливає на стан господарського комплексу краю своїми результатами, жадає від даного господарського комплексу відповідного рівня розвитку, що забезпечить успішне позиціонування Ставропольського краю зовнішньому ринках за умов наростання процесів глобалізації світової экономики.

Засобами досягнення даної мети є підвищення ефективності і масштабів зовнішньоекономічної діяльності краю з урахуванням послідовного вдосконалення товарної структури експортно-імпортних операцій, оптимізації географічної структури зовнішньоекономічних зв’язків, використання прогресивних форм міжнародного торговельно-економічного сотрудничества.

Водночас окремо вдосконалюється й нормативно-правова база регіону. Так, останніми роками було прийнято низку законодавчих актів у галузі залучення іноземних інвестицій. Найважливішими є: Закон Ставропольського краю «Про залучення іноземних інвестицій у економіку Ставропольського краю», прийнятий у листопаді 2002 р.; Закон СК «Про державну підтримку і стимулюванні сільськогосподарського виробництва, у Ставропольському краї» (листопад 1998 р.); Постанова Уряди СК «Про затвердження порядку фінансування видатків на компенсацію частини лізингових платежів» (березень 2003 р.), останнє має безпосередній стосунок стосовно питання про вдосконалення лізингової діяльність у агропромисловий комплекс РФ і др.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності Ставропольського краю необхідно здійснювати тісному контакту з Міністерством закордонних справ Російської Федерації. З метою забезпечення обліку специфічних інтересів Ставропольського краю під час проведення федеральної зовнішньої політики України слід брати участь у роботі Консультативної Ради при МЗС РФ, виносячи на його засідання пропозиції з удосконалення міжнародної та зовнішньоекономічної діяльності. Необхідно установити більш тісне взаємодію Космосу з Департаментом зв’язків із суб'єктами Федерації, парламентом і суспільно-політичними організаціями МЗС РФ (ДСПО), так як саме такий департамент здійснює координацію міжнародних зв’язків суб'єктів Федерації, організує взаємодію Космосу з посольствами і консульствами Росії у зарубіжних державах. З іншого боку, доцільно пропрацювати питання відкриття краї представництва МЗС РФ.

У наявних передумови розвитку зовнішньоекономічної діяльності Ставропольського краю присутній низка чинників, надають негативне впливом геть формування та функціонування зовнішньоекономічного комплексу регіону. До до їх числа относятся:

— високий рівень зносу виробничих фондів підприємств зовнішньоекономічного комплексу Ставропольського края;

— низьку якість товарів високого рівня переработки;

— відсутність розвинених систем сертифікації і за якістю експортної продукції підприємств края;

— відсутність програм державної експорту, зокрема і краевых;

— нерозвиненість системи страхування зовнішньоторговельних сделок;

— політична нестабільність регіону, наявність загальної границы.

Ставропольського краю та Чеченської Республикой.

Отже, потрібно зробити висновок у тому, що економіка Ставропольського краю, будучи менш інтенсивно залучена до міжнародну торгівлю, ніж економіка Російської Федерації загалом, тим щонайменше, має досить міцні та підтримувати стабільні міжнародні торгові связи.

Як показав представлений аналіз зовнішньоекономічної діяльності Ставропольського краю, Україна одна із найперспективніших держав СНД у плані розвитку подальшого зовнішньоторговельного регіонального співробітництва. Зупинимося більш докладному аналізі економічних взаємовідносин регіону, із Украиной.

У цілому нині зовнішньоторговельний оборот Ставропольського краю та Україною 2002 р. становив 26,03 млн. дол. і збільшився проти 2001 р. на 28,9% чи 5,83 млн. дол. У цьому експорт збільшився на 25,5% і становить 9,4 млн. дол., а імпорт на 30,9% і становить 16,62 млн. дол. (див. таб. 3.3.). 102].

Таблиця 3.3.

Зовнішня торгівля Ставропольського краю та Україною 2000 — 2002 гг.

(тис. долл.).

|Показатели |2000 |2001 |2002 | |Зовнішньоторговельний оборот |25 957,53 |20 195,75 |26 034,94 | |Експорт |8096,69 |7492,84 |9406,65 | |Імпорт |17 860,84 |12 702,91 |16 628,29 | |Сальдо |-9764,14 |-5210,07 |-7221,63 |.

Джерело: internet (офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського края).

Як очевидно з таблиці сальдо торгового балансу Ставропольського краю та Україною постійно зводиться до мінусу з допомогою значного переважання імпорту над экспортом.

Товарна структура експорту Ставропольського краю на Україну, як і й інші країни, характеризується переважанням продукції хімічної галузі промисловості, передусім мінеральних добрив, і навіть органічних хімічних сполук (див. додаток 1):

— добрива мінеральні і хімічні - 435 тис. долл.;

— органічні хімічні сполуки — 1780 тис. долл.;

— акумулятори електричні - 504 тис. долл.;

— реактори ядерні, казани, устаткування — 111 тис. долл.;

— меблі, постіль — 88,9 тис. долл.;

— трактори — 14 тис. долл.;

— масничні насіння і плоди — 10,5 тис. долл.

Товарна структура імпорту 2002 р. (див. додаток 2):

— реактори ядерні, казани, устаткування — 3968 тис. долл.;

— продовольчі товари — 3106 тис. долл.;

— чорний метал — 1312 тис. долл.;

— труби — 1112 тис. долл.;

— локомотиви залізничні, рухомий склад, трамваї - 894 тис. долл.;

— холодильники, морозильники — 930 тис. долл.;

— меблі для сидіння — 451 тис. долл.;

— прилади й апарати оптичні - 98 тис. долл.

У структурі експорту 34,1% обсягу припадає на продукції хімічній галузі, вартість якого проти 2001 р. збільшилася на 1483 тис. дол. Зросли поставки мінеральних і хімічних добрив, органічних і хімічних сполук, олійних насіння ріпаку і плодів. У теж час зменшився експорт ядерних реакторів, котлів і устаткування більш як удесятеро (2001 р. аналогічний показник становив 15,8% від загального обсягу експорту, а 2002 р. лише 1,2%). 103].

Розширення внутрішнього споживчого й інвестиційного попиту умовах відносно сталого розвитку економіки краю було основним чинником, визначальним збільшення закупівель і зростання імпорту загальному товарообігу з Україною. У 2002 р. основними імпортованими товарами залишалися машини та устаткування, продовольчі товари та сировину їхнього виробництва. Вартість їх імпорту збільшилася відповідно на 19,4% і 3,4% проти 2001 р. Зокрема істотно зросли закупівлі по таким товарних груп, як: реактори ядерні, казани, устаткування — у два разу, холодильники і морозильники — в 5,5 разу (проти 2000 р.), алкогольні і безалкогольні напої - у вісім раз. 104].

Скоротився ввезення продукції металургійного комплексу на 423,6 тис. дол. чи 15%. Це з тим, що з 2000;2002 рр. різко скоротилися поставки труб великого діаметра (в 4,3 разу). Причиною стало завершення будівництва ставропольського ділянки нафтопроводу «Тенгіз — Новороссийск».

Що ж до товарообмінних (бартерних) операцій, їх обсяг 2002;го р. загалом зовнішньоторговельному обороті становив 16,4 тис. дол. і скоротився по порівнянню з 2001 р. на 209,1 тис. дол. У цьому експорт зменшився на 116,7 тис. дол., а імпорт на 91,4 тис. дол. Отже обсяг бартерних операцій на 2002 р. проти попереднім роком скоротився в 13,7 раза.

Товарна структура експорту Ставропольського краю на Україну бартерних операцій 2002 р. представлена мінеральної і газованою водою, і навіть барвами й лаками з урахуванням синтетичних полімерів. У структурі імпорту 73% товарообмінних операцій посідає барвні речовини і неорганічні продукти, 27% - на бутля, пляшки і іншу тару. 105].

Найважливішим напрямом активізації торгового співробітництва є постачання в Україну їстівного збіжжя. Так по російсько-українського угоді Ставропольський край 2003 р. відвантажив 102 тис. тонн продовольчу пшеницю борошномельним підприємствам Украины. 106].

Потреба внутрішнього ринку України у їстівних запасах міндобривні становить 6−7 млн. тонн на рік. Як свідчить аналіз останніх ця потреба не повністю реалізується, тому Україна змушена закуповувати зерно в інших стран.

Основний постачальник і конкурентом Росії на зернового ринку України є Канада, що надає Україні гнучку систему преференцій (зокрема, 2003 р. Канада виділила Україні 2,5 млн. дол. у межах технічної допомоги в розвитку зернового і біржового рынков). 107] Проте якісними показниками канадське зерно істотно поступається російському. Перевага російського, зокрема ставропольського зерна у тому, що його найбільш високоякісне, має високий стійкість, містить дуже багато корисних речовин, особливо белков.

Ставропольський край має ще однією істотною перевагою — дуже вигідним і дешевим виглядом поставки зерна — залізничним транспортом.

Перепони творяться у системі законодавства і державної управління. Уряд Росії збільшує мита, цим збільшує ціну зерна. Рішенням цього питання має стати вступ Росії у ЕЭП.

Існує проект федерального закону «Про поставці зерна». Проте Ставропольський край його що підтримувати не може, т. до. вигідніше поставляти борошно, ніж торгувати зерном.

Отже, аналіз зовнішньоекономічних зв’язків Ставропольського краю з Україною показує, що з країн СНД Україна посідала перше місце обсягу товарообігу і є найперспективніших і стратегічно важливим економічним партнером Ставропольського краю. Особливого значення набуває робота з поглибленню співробітництва у хімічній галузі промисловості, агропромисловий комплекс, машинобудуванні й металургії. Тим більше що ще успішного співробітництва підприємств краю відносини із своїми українських партнерів необхідно тісний контакт урядових структур обох країн, у цьому числи лише на рівні регіонів. Великі надії в цьому напрямі пов’язані із вступом Росії, України, Білорусі, й Казахстану в Єдиний економічний простір і які у цій зв’язку возможности.

Заключение

.

На етапі розвиток всіх країн і секторів світового господарства визначається процесами глобалізації, і посилення економічної взаємозалежності держав. Принципово нові інформаційні технології і кошти комунікацій, узгоджена лібералізація ринків товарів, послуг і фінансів різко збільшили швидкість економічних процесів і зменшили свободу в господарської деятельности.

Разом про те транснационализация економік в час однією з найбільш суперечливих проблем. З одного боку, в розвинених країн вже нині процес розширеного відтворення неможливий без зростаючих зовнішньоекономічних зв’язків, без подальшого посилення взаємозалежності країн. З іншого боку, у процесі глобального економічного розвитку поступово формується нова серйозна загроза глобальної дезінтеграції. Посилюється диференціація країн за рівнем соціально-економічного розвитку, темпам і масштабам структурної перестройки.

У цьому надзвичайно важлива роль держави, здатного протистояти негативним проявам глобалізаційних процесів і сконцентрувати свої зусилля на пошуку найефективніших методів боротьби з глобальної дезинтеграцией.

Кожне держава має бути і бути носієм і гарантом прогресивної й ефективної системи господарювання, генератором національної економічної стратегії та політики. Трансформація економічних систем з неринкових в ринкові - це найбільша і найвища відповідальність нових незалежних країн, завдання їх держав і урядів перед своїми народами.

У разі про ринкову трансформацію економічних систем нових країн є і трансформація самих механізмів і систем державного регулювання. Якщо умовах повної одержавлення економіки вони мають переважно адміністративний характер, то умовах змішаної економіки держава, поруч із регулюючими, застосовує економічні методы.

Структурні зрушення, які у економіці різних країн під впливом науково-технічного прогресу, спеціалізація і кооперування промислового виробництва сприяють активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля, опосредующая рух всіх межстрановых товарних потоків, зростає швидше виробництва, будучи наймогутнішим чинником розвитку економіки країн та «міжнародної економіки целом.

Зовнішньоторговельна політика тісно пов’язана з внутрішньої економічної політикою держави. Тому неї давав зумовлено тими завданнями розширеного відтворення, які країна вирішує у рамках національного хозяйства.

Особливості глобального і національної розвитку вимагає від Росії і близько України формування своїх стосунків в стратегічної перспективі саме у економічному фундаменте.

Глибокий і тривалий спад, що спостерігалося економічних системах обох країн, була викликана розпадом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, розривом більшості господарських перетинів поміж країнами. Однією із перших сфер зовнішньоекономічної діяльності, яка стала пожвавлюватися обидві країни, стала зовнішня торговля.

Два держави у значною мірою є взаємозалежними з ресурсної і технологічного погляду, мають розвинену мережу багатосторонніх економічних связей.

Російської Федерації є найбільшим ринком збуту для товарів традиційного українського експорту: продукції агропромислового комплексу, машинобудування, металургійної та хімічної промисловості. Під час перебування чергу, Україна імпортує зі Російської Федерації сировину, газ, нафту, нафтопродукти, ядерного палива, продукцію машиностроения.

Як свідчить аналіз, динаміка зовнішньоторговельного обороту між Росією і виконання Україною з 1994 р. по 2003 р. відрізнялася своєї нестабільністю. У 2003 р. зовнішньоторговельний зворот із Україною становив 15 млрд. дол. Сальдо зовнішньої торгівлі з Україною залишається положительным.

Останніми роками економічних відносин РФ з Україною почали набирати комерційних ознак стабільності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються загальним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво у аерокосмічній галузі, нафтопереробної в промисловості й енергетиці, суднобудуванні. Значну динаміку набуває співробітництво у металургійному комплексі, хімічної промисловості, транспортному машинобудуванні. Помітно пожвавилося розвиток регіональних связей.

Коопераційне співробітництво російських і українських підприємств здійснюється з-поміж них переважно у формах спільного виробництва, спільних підприємств, спільних проектів із і транснаціональних компаний.

Важливою складової торгово-економічного співробітництва РФ з Україною є напряму, і форми взаємного инвестирования.

Нині України створюється Російсько-український инвестиционно-коммерческий центр, основним завданням якої є залучення російських інвестицій у об'єкти економіки України та українських — в Россию.

Стратегічні інтереси обох держав у економічній сфері зосереджені сьогодні на рішенні наступних проблем:

. реструктуризація та модернізацію економіки, налагодження добросусідських відносин між галузями і предприятиями;

. розвиток виробництва і стимулювання ключових і експортоорієнтованих виробництв, вихід на міжнародні товарні рынки;

. залучення прямих іноземних инвестиций;

. збереження та розвитку науково-технічного потенциала;

. досягнення внутрішньої соціально-економічної і політичною стабільності, подолання тенденції зубожіння населения.

Об'єднання виробничих, технологічних та фінансових потенціалів обох країн через різноманітні форми міжнародної кооперації (передусім через спільні підприємства, фінансово-промислові групи, вертикально інтегровані компанії, тощо. п.) надзвичайно важлива з позиції назрілого структурного реформування російської й української економік. Для обох країн вкрай актуальні питання розвитку обробних галузей промисловості на модернізованої основі, підвищення їх конкурентоздатності за умов викликів світогосподарчої глобализации.

Важливим умовою активізації економічних відносин між країнами є обопільне максимальне усунення усіляких перепон та в торгово-економічних связях.

Істотну роль зниженні рівня взаємодії грає неузгодженість державних нормативно-правових баз регулювання зовнішньоекономічних отношений.

Йдеться, передусім, відмінності в тарифних і нетарифних методах регулювання експортно-імпортних операцій, їхьому оподаткуванні, що обумовлює невиправдане підвищення цін продукцію, перешкоджає вільному руху товарів та послуг, стримує приріст обсягів взаємної легальної торгівлі, і призводить до розширенню масштабів її нелегальних форм.

Нині відбувається серйозне переосмислення негативного досвіду російської стосовно України та українською — щодо Росії, виробляються конкретні ставлення до шляхах економічного і політичного зближення двох стран.

Найважливішою віхою історія пострадянського часу, і навіть российскоукраїнських відносин стало підписання президентами України, Росії, Білорусії та Казахстану масштабного угоди про формування Єдиного економічного простору у вересні 2003 г.

Єдиний економічний простір має забезпечити зростання економіки країн, переміщення товарів, послуг, капіталів, сприяти підвищенню рівня кооперації і журналіста міжнародного розподілу праці, доступ до ринків держав ЄЕП, який сприятиме створенню духовних нових робочих мест.

Аби вирішити з завдань в форматі ЄЕП слід підписати і ратифікувати десятки документів. Отож шлях остаточне формуванню ЄЕП як довгий, а й тернистий. Складність у цьому, що напрям шляху хоч і зазначено, але конкретні правила руху у ній поки що ні составлены.

Зараз, після створення концепції угоди щодо ЄЕП, слід підписати економічну хартію взаємодії, яка буде регламентувати порядок роботи у сфері тарифів, транспорту та зв’язку. Це дозволить нашим економікам більш конкурентоспособными.

Однією з істотних напрямів підвищення ефективності економічного співробітництва в Росії й України, важливою передумовою підключення їх господарських комплексів до сучасної моделі світових господарських відносин є з’ясування прямих торгово-економічних перетинів поміж територіальними структурами обох країн й підтримка цих регіональних взаємовідносин державною уровне.

Вочевидь, що треба розширювати «географію» зв’язків російських регіонів з Україною, і насичувати їх конкретним змістом. За оцінками Торгового представництва України, саме за розвитку міжрегіонального взаємодії можна збільшити наші постачання до України машин і устаткування, приладів та інструментів, продукції хімічної промисловості та що з ній галузей промисловості, виробів целюлозно-паперової в промисловості й деревини, тобто. продукції, котра покращує структуру російського экспорта.

Для подальшої активізації ролі регіонів, у зовнішньоекономічних зв’язках Росії з Україною доцільно найближчим часом реалізувати такі організаційні мероприятия:

• активізувати спільну діяльність із створенню транскордонних транспортних коридоров;

• створити робочу групу підготовки пропозицій з гармонізації законодавчих та інших актів, вкладених у регулювання економічних перетинів поміж прикордонними областями;

• спростити процедури прикордонного, митного, міграційного і інших напрямів контролю щодо громадян, котрі проживають на територіях прикордонних областей;

• врегулювати міграційні процеси, навіщо скласти комісію з представників зацікавлених міністерств та прикордонних і розробити порядок працевлаштування громадян Росії й України в прикордонних областях;

• запровадити спрощений порядок митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими територій в прикордонних областях, і навіть для фізичних осіб щодо реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва територій прикордонних областей;

• розробити систему пільг для прикордонної торгівлі, і спільної підприємницької деятельности;

• визначити правової статусу і повноваження прикордонних областей;

• організувати регулярний обміну інформацією потреби суб'єктів підприємницької діяльність у інвестиціях та створення спільних предприятий;

• запровадити статистичну звітність про співробітництво прикордонних областей, зокрема по взаємної заборгованості суб'єктів господарювання цих областей;

• розглянути питання доцільність створення міждержавної лізингової компании;

• встановити активну співпрацю з питань попередження й ліквідації територій в прикордонних областях надзвичайних ситуацій прикордонного і техногенного характера;

• створити информационно-маркетинговую мережу для медичному оснащенню і надання медичних послуг і лікарських препаратів у прикордонних областях РФ й Україна, і навіть створити єдиний інформаційний простір прикордонних областей.

Аби вирішити завдань оптимізації зовнішньоекономічного співробітництва Ставропольського краю і з Україною, і іншими країнами СНД і далекого зарубіжжя необхідна реконструкція раннє чинного механізму управління зовнішньоекономічним комплексом регіону, із метою його адаптацію зміненим економічним умовам. Основних напрямів такий реконструкції станут:

1. Оптимізація інфраструктури зовнішньоекономічної деятельности.

Ставропольського краю. За підсумками аналізу функцій, структури та взаємозв'язків організацій, які у сфері регулювання ЗЕД, визначення створених протиріч необхідно розробити систему заходів, вкладених у формування цілісного механізму управління ВЭД.

2. Посилення економічних важелів керування діяльністю субъектов.

ЗЕД. Інструментами такого стимулювання можуть бути субсидування рахунок коштів крайового бюджету операцій страхування зовнішньоекономічних угод, експортні кредити і гарантії, ініціювання міжнародних програм технічного содействия;

3. Включення в міжнародні угоди, укладені органами власти.

Ставропольського краю положень, які передбачають надання пільг і преференцій суб'єктам ЗЕД кожної зі сторін, розробка програм зовнішньоекономічного співробітництва, включення складовою в розроблювані федеральні і впливові міжнародні программы.

Розширення цих напрямів має виконуватися лише з акцентуванням наступних моментов:

1.В экспорте:

— реалізація український ринок товарів, мають техникоекономічні переваги проти товарами інших стран;

— просування продукції з високим рівнем переработки;

— розширення масштабів регіонального виробництва та забезпечення зайнятості у господарському комплексе.

Ставропольського края;

— формування валютних ресурсів, необхідні забезпечення імпортних поставок, накопичення резервов;

— створення підвищення конкурентоспроможності продукції, виробленої підприємствами региона;

— розвиток системи сертифікації експортної продукції підприємств края.

2.В імпорті: — модернізація виробничого і технологічного потенціалу предприятий.

Ставропольського краю, постачання устаткування створення нових виробництв; - розширення пропозиції на регіональному ринку й формування конкурентного середовища для внутрішніх виробників; - імпорт товарів, не які виробляються в Ставропольському краї; - забезпечення з урахуванням взаємності сприятливих умов експорту підприємств Ставропольського края.

Важливим механізмом реалізації зовнішніх економічних зв’язків краю, його обличчям може стати створення Україні торгового представництва Ставропольського краю. Створення представництва — важлива складова її подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і двостороннього економічного співробітництва в. Досвід інших регіонів Росії показує, що діяльність закордонних представництв регіону безпосередньо впливає формований там імідж, на приплив іноземних инвестиций.

Список використаної литературы.

1. Бетма У. М. Оборонно-промисловий комплекс України та: співробітництво, партнерство, конкуренція. — Київ: Лібра, 2003.

2. Богданов У. Кучма Москвою залишився задоволений. Російська газета, 2004, 19 марта.

3. Богомолов Про. Складний шлях інтеграції Росії у в світову економіку // Світова економіка та багатосторонні міжнародні відносини. — 2003. -№ 9.

4. Булатів А. З. Світова економіка. — М.: Юристъ, 2001.

5. Владимиров Д. Порушники кордонів. Російська газета, 2004, 23 апреля.

6. Воробйов У. Курортний роман президентів. Російська газета, 2003, 19 сентября.

7. Горіна І. Путін і той домовляться про головне. Російська газета, 2004, 23 января.

8. Горін І. Київ йде Захід. Російська газета, 2003, 11 ноября.

9. Дугін А. Нова економічна імперія. Російська газета, 2003, 4 ноября.

10. Євзеров Р. Я. Україна з Росією: разом чи порізно? — М.: Весь світ, 2000.

11. Евпланов А. Митне тріо. Російська газета, 2004, 13 января.

12. Закон Ставропольського краю «Про залучення іноземних інвестицій у економіку Ставропольського краю» від 10 листопада 2002 р. № 49-ФЗ. — Збірник законів та інших правових актів Ставропольського краю. 2002. № 12. У розділі ст. 2269.

13. Зиядуллаев М. Росія — Україна: стратегічне суперництво чи партнерство // Економіст. — 2002. — № 5.

14. Зиядуллаев М. Економіка країн Співдружності за умов глобалізації // Питання економіки. — 2002. — № 3.

15. Косикова Л. З. Проблеми пострадянських країн. — М.: ИМЭПИ, 2001.

16. Косикова Л. Виробниче співробітництво Росії з Україною: тенденції та страшної суперечності // Російський економічний журнал. — 2002. — № 2.

17. Косикова Л. Приватизація в Україні: тенденції, проблеми, зовнішній чинник // Вісник Співдружності. — 2002. — № 9−10.

18. Косикова Л. Економічне взаємодія Росії з державами СНД і реструктурування пострадянського простору: нових умов, тенденції і завдання // Російський економічний журнал. — 2003. — № 11−12.

19. Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002.

20. Кудров У. Світова економіка і Росія // Питання економіки. — 2003. — № 3.

21. Кузьмін У. Ялтинська зустріч. Російська газета, 2004, 24 апреля.

22. Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004.

23. Макогон Ю. Зовнішньоекономічні зв’язку України та: інвестиційний аспект // Економіка України. — 2003. — № 5.

24. Макогон Ю. У., Миронов У. З., Бударіна М. А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Під ред. Макогона Ю. У. — Донецьк: Виду Джерело, 2001.

25. Мау У., Новиков У. Відносини Росії і близько ЄС: простір вибору чи вибір простору? // Питання економіки. — 2002. — № 6.

26. Миколаєва І. П. Світова економіка: Навчальний посібник для вузів. — М.: ЮНИТИ ДАНА, 2003.

27. Ольшевський У. Кооперація окремих підприємств України та // Економіка України. — 2002. — № 5.

28. Регіони Росії. Соціально-економічні показники. 2003: Стат. рб. / Держкомстат Росії. — М., 2003.

29. Романенка У. Машинобудування України та: існують, та шляху співробітництва // Економіст. — 2001. — № 10.

30. Російський статистичний щорічник. 2003: Стат. рб. / Держкомстат Росії. — М., 2003.

31. Соціально-економічний становище Ставропольського краю за 2003 р. Ставропольская щоправда, 2004, 10 марта.

32. Митна статистика зовнішньої торгівлі за 2002 р.: Бюлетень / Відділ зовнішньоекономічних зв’язків Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського края.

33. Пирожков З. І., Губський Б. У., Сухоруков А. І. та інших. Україна — Росія: проблеми економічного взаємодії. — Київ: НИУРО, 2000.

34. Федеральний Закон «Про регулювання зовнішньоторговельної діяльності» від 13 жовтня 1995 р. № 157 — ФЗ. — Збори законодавства Російської Федерації. 1995. № 42. У розділі ст. 3923.

35. Федеральний Закон «Про фінансово-промислові групи» від 30 листопада 1995 р. № 190 — ФЗ. — Збори законодавства Російської Федерації. 1995. № 49. У розділі ст. 4697.

36. Федеральний Закон «Про угоди щодо розділі продукції» від 30 грудня 1995 р. № 225 — ФЗ. — Збори законодавства Російської Федерації. 1996. № 1. У розділі ст. 18.

37. Федеральний Закон «Про координації міжнародних стандартів і зовнішньоекономічних зв’язків суб'єктів Російської Федерації» від 4 січня 1999 р. № 4 — ФЗ. — Збори законодавства Російської Федерації. 1999. № 2. У розділі ст. 231.

38. Федеральний Закон «Про внесенні в законодавчі акти Російської Федерації зміни й доповнення, що випливають із федерального закону «Про угоди про розподіл продукції» від 10 лютого 1999 р. № 32 — ФЗ. — Збори законодавства Російської Федерації. 1999. № 7. У розділі ст. 879.

39. Федеральний Закон «Про іноземних інвестицій у складі Федерації» від 9 липня 1999 р. № 160 — ФЗ. — Збори законодавства Російської Федерації. 1999. № 28. У розділі ст. 3493.

40. Хахлюк Але Україна — на транзитну державу // Економіка України. — 2003. — № 1.

41. Хейфєць Б. Результати реструктуризації заборгованості іноземних держав Росії // Світова економіка й отримуючи міжнародні відносини. — 2003. — № 8.

42. Шурубович А., Ушакова М. Присутність коштом російського капіталу на пострадянському економічному просторі. — М.: ИМЭПИ РАН, 2002.

43. Щебаров М. Держ. регулювання: співвідношення свободи торгівлі, і протекціонізму // Світова економіка та впливові міжнародні відносини. — 2003. — № 3.

44. Щебаров М. Зовнішньоекономічна політика Росії // Питання економіки. — 2003. — № 1.

45. Якименко У. І. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003.

46. internet.

47. internet.

48. internet.

49. internet.

50. internet.

51. internet.

52. internet.

Приложения.

Додаток 1.

Товарна структура експорту Ставропольського краю на Україну видам найважливіших товарів за 2000 — 2002 гг.

(тис. дол.) |Найменування |2000 |2001 |2002 | |Експорт, всього |8096,6 |7492,8 |9406,6 | |Олійні насіння і плоди |- |6,6 |10,5 | |Органічні хімічні сполуки |584,9 |895,3 |1780,9 | |Добрива мінеральні і хімічні |117,7 |418,1 |1435,0 | |Реактори ядерні, казани, |1947,5 |1186,5 |111,0 | |устаткування | | | | |Акумулятори електричні |- |- |504,2 | |Трактори |- |- |14,0 | |Меблі, постіль, |12,7 |- |88,9 | |світильники | | | | |Пшениця |202,4 |501,9 |- | |Добрива азотні |20,4 |418,8 |- | |Машини і механізми порання і |1575,1 |923,9 |- | |обмолоту | | | | |Комбайни зернозбиральні |1575,1 |708,8 |- | |Дизельне паливо |17,6 |- |- | |Лісоматеріали не оброблені |10,1 |- |- | |Казани пароводяные і парові всіх |27,75 |- |- | |типів | | | | |Автомобілі вантажні |5,0 |- |- | |Літальні апарати |27,4 |- |- | |Решта |1972,5 |2432,21 |5461,8 |.

Джерело: internet (офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського края).

Додаток 2.

Товарна структура імпорту Ставропольського краю з України 2000 — 2002 гг.

(тис. долл.).

|Наименование |2000 |2001 |2002 | |Імпорт, всього |17 860,8 |12 702,9 |16 628,2 | |Прилади і апарати оптичні |91,6 |112,6 |98,0 | |Меблі для сидіння |20,7 |- |451,3 | |Іграшки, гри, спортінвентар |- |- |20,2 | |Харчові продукти |1481,4 |2984,6 |3019,9 | |Алкогольні і безалкогольні |- |11,0 |88,1 | |напої, оцет | | | | |Інсектициди, гербіциди |- |- |1,0 | |Чорні метали |2319,6 |1006,6 |1312,3 | |Труби, профілі безшовні |402,6 |199,93 |284,6 | |Труби і трубки з d — 406,4 мм |3058,3 |661,6 |518,2 | |Труби і трубки, профілі інші |1336,8 |981,1 |310,5 | |Реактори ядерні, казани, |3744,8 |1892,9 |3968,9 | |устаткування | | | | |Насоси рідинні |58,2 |290,3 |32,1 | |Холодильники, морозильники |168,9 |- |930,2 | |Машини порання і обмолоту |603,7 |342,3 |154,6 | |Устаткування для промислового |13,5 |894,6 |118,9 | |приготування їжі | | | | |Локомотиви залізниці, рухомий склад, |733,0 |894,5 |898,4 | |трамваї | | | | |Автомобілі для перевезення людей |67,5 |- |27,4 | |Машини очищення, сортування і |- |357,67 |379,9 | |калібрування насіння, зерна | | | | |Яловичина морожена |- |9,4 |- | |Літальні апарати |- |50,0 |- | |Борошно пшенична |8,7 |- |- | |Цукор білий |20,9 |- |- | |Лікарські кошти |67,2 |- |- | |Машини швейні |1,2 |- |- | |Центри обробні, верстати |5,3 |- |- | |Верстати металорізальні |5,3 |- |- | |Двигуни і генератори электрические|1,4 |- |- | |Автомобілі легкові |5,5 |- |- | |Меблі інша і його частини |4,2 |- |- | |Решта |3640,5 |2013,7 |4013,6 |.

Джерело: internet (офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського края).

Додаток 3.

Товарообмінні операції (бартер) Ставропольського краю та Україною 2000 -.

2002 гг.

(тис. долл.).

|Наименование |2000 |2001 |2002 | |Експорт | | | | |Води, включаючи природні чи |- |- |3,0 | |штучні мінеральні, | | | | |газовані, на кригу й сніг | | | | |Барви і лаки з урахуванням |- |29,2 |3,4 | |синтетичних полімерів | | | | |Кров людська, кров тварин, |- |45,4 |- | |сироватки імунні, культури | | | | |мікроорганізмів і аналогічні | | | | |продукти | | | | |Апаратура електронна для |- |14,4 |- | |комутації чи захисту електричних | | | | |ланцюгів | | | | |Проводу ізольовані, кабелі і |- |9,5 |- | |інші провідники | | | | |Осциллоскопы, аналізатори спектра |- |24,6 |- | |Лісоматеріали невідпрацьовані |10,1 |- |- | |Реактори ядерні, казани, |34,9 |- |- | |устаткування | | | | |Казани пароводяные і парові |27,2 |- |- | |Автомобілі вантажні |5,0 |- |- | |Імпорт | |- |- | |Барвні речовини, неорганічні |- |- |7,3 | |продукти | | | | |Бутля, пляшки, флакони, глечики, |- |45,5 |2,7 | |горщики, банки, ампули й інші | | | | |скляні ємності | | | | |Цегла вогнетривкий, блоки, плитка і |- |16,9 |- | |аналогічні вогнетривкі | | | | |будматеріали | | | | |Механічні устрою для |- |39,0 |- | |разбрызгивания, вогнегасники, | | | | |пульверизаторы | | | | |Чорні метали |9,0 |- |- | |Труби і трубки, профілі пустотілі |7,5 |- |- | |Реактори ядерні, казани, |90,5 |- |- | |устаткування | | | | |Насоси рідинні |23,9 |- |- | |Прилади і апарати оптичні, |73,3 |- |- | |фотографічні | | | |.

Джерело: internet (офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського края).

———————————;

[1] Якименко У. І. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003. З. 113.

[2] Зиядуллаев М. Економіка країн Сдружества за умов глобалізації // Питання економіки. — 2002. — № 3. З. 45.

[3] Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. С. 153.

[4] Косикова Л. З. Проблеми пострадянських країн. — М.: ИМЭПИ, 2001. З. 66.

[5] Богомолов Про. Складний шлях інтеграції Росії у в світову економіку // Світова економіка і впливові міжнародні відносини. — 2003. — № 9. З. 27.

[6] Кудров У. Світова економіка і Росія // Питання економіки. 2003. — № 3. З. 45.

[7] Кудров У. Світова економіка і Росія // Питання економіки. 2003. — № 3. З. 46.

[8] Мау У., Новиков У. Відносини же Росії та ЄС: простір вибору чи вибір простору? // Питання економіки. — 2002. — № 6. З. 134.

[9] Якименко У. І. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003. З. 114.

[10] Косикова Л. З. Проблеми пострадянських країн. — М.: ИМЭПИ, 2001. З. 74.

[11] Косикова Л. З. Проблеми пострадянських країн. — М.: ИМЭПИ, 2001. З. 75.

[12] Щебаров М. Зовнішньоекономічна політика Росії // Питання економіки. 2003. — № 1. З. 155.

[13] Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. З. 212.

[14] Див.: там же.

[15] Косикова Л. З. Проблеми пострадянських країн. — М.: ИМЭПИ, 2001. З. 82.

[16] Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. З. 217.

[17] Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. З. 218.

[18] Кудров У. Світова економіка і Росія // Питання економіки. 2003. — № 3. З. 47.

[19] Якименко У. І. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003. З. 127.

[20] Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. З. 219.

[21] Макогон Ю. У., Миронов У. З., Бударіна М. А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Під ред. Макогона Ю. У. — Донецьк: Вид-во Джерело, 2001. З. 35.

[22] Макогон Ю. У., Миронов У. З., Бударіна М. А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Під ред. Макогона Ю. У. — Донецьк: Вид-во Джерело, 2001. З. 11.

[23] Миколаєва І. П. Світова економіка: Навчальний посібник для вузів. — М.: ЮНИТИ ДАНА, 2003. З. 37.

[24] Кравченка М. І., Бударіна М. А., Яценко А. Б. Світова економіка і міжнародні економічних відносин: Навчальний посібник. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. С. 14.

[25] Булатів А. З. Світова економіка. — М.: Юристъ, 2001. З. 31.

[26] Булатів А. З. Світова економіка. — М.: Юристъ, 2001. З. 36.

[27] Щебаров М. Держ. регулювання: співвідношення свободи торгівлі, і протекціонізму // Світова економіка та впливові міжнародні відносини. — 2003. — № 3. З. 11.

[28] Миколаєва І. П. Світова економіка: Навчальний посібник для вузів. — М.: ЮНИТИ ДАНА, 2003. З. 52.

[29] Щебаров М. Держ. регулювання: співвідношення свободи торгівлі, і протекціонізму // Світова економіка та багатосторонні міжнародні відносини. — 2003. — № 3. З. 12.

[30] Макогон Ю. У., Миронов У. З., Бударіна М. А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Під ред. Макогона Ю. У. — Донецьк: Вид-во Джерело, 2001. З. 27.

[31] Щебаров М. Держ. регулювання: співвідношення свободи торгівлі, і протекціонізму // Світова економіка і впливові міжнародні відносини. — 2003. — № 3. З. 14.

[32] Миколаєва І. П. Світова економіка: Навчальний посібник для вузів. — М.: ЮНИТИ ДАНА, 2003. С. 51.

[33] Богомолов Про. Складний шлях інтеграції Росії у в світову економіку // Світова економіка й отримуючи міжнародні відносини. — 2003. — № 9. З. 27.

[34] Євзеров Р. Я. Україна з Росією: разом чи порізно? — М.: Весь світ, 2000. З. 24.

[35] Пирожков З. І., Губський Б. У., Сухоруков А. І. та інших. Україна — Росія: проблеми економічного взаємодії. — Київ: НИУРО, 2000. З. 29.

[36] internet.

[37] internet.

[38] Хейфєць Б. Результати реструктуризації заборгованості іноземних держав Росії // Світова економіка та багатосторонні міжнародні відносини. — 2003. — № 8. З. 92.

[39] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 53.

[40] Косикова Л. Приватизація в Україні: тенденції, проблеми, зовнішній чинник // Вісник Співдружності. — 2002. — № 9−10. З. 47.

[41] Хахлюк Але Україна — на транзитну державу // Економіка України. — 2003. — № 8. З. 78.

[42] Зиядуллаев М. Росія — Україна: стратегічне суперництво чи партнерство // Економіст. — 2002. — № 5. З. 66.

[43] Горін І. Путін і той домовляться про головне. Російська газета, 2004, 23 января.

[44] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 71.

[45] Косикова Л. Виробниче співробітництво Росії з Україною: тенденції та страшної суперечності // Російський економічний журнал. — 2002. — № 2. З. 73.

[46] Бетма У. М. Оборонно-промисловий комплекс України та: співробітництво, партнерство, конкуренція. — Київ: Лібра, 2003. З. 107.

[47] internet.

[48] Романенка У. Машинобудування України та: проблеми освіти й шляху співробітництва // Економіст. — 2001. — № 10. З. 67.

[49] Богданов У. Кучма Москвою залишився задоволений. Російська газета, 2004, 19 марта.

[50] Євзеров Р. Я. Україна з Росією: разом чи порізно? — М.: Весь світ, 2000. З. 44.

[51] Макогон Ю. Зовнішньоекономічні зв’язку України та: інвестиційний аспект // Економіка України. — 2003. — № 5. З. 10.

[52] Ольшевський У. Кооперація окремих підприємств України та // Економіка України. -2002. — № 5. З. 18.

[53] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 106.

[54] Косикова Л. Виробниче співробітництво Росії з Україною: тенденції та страшної суперечності // Російський економічний журнал. — 2002. — № 2. З. 81.

[55] Див.: там же.

[56]Косикова Л. Виробниче співробітництво Росії з Україною: тенденції та страшної суперечності // Російський економічний журнал. — 2002. — № 2. З. 82.

[57] Макогон Ю. Зовнішньоекономічні зв’язку України та: інвестиційний аспект // Економіка України. — 2003. — № 5. З. 17.

[58] Макогон Ю. Зовнішньоекономічні зв’язку України та: інвестиційний аспект // Економіка України. — 2003. — № 5. З. 18.

[59] internet.

[60] Євзеров Р. Я. Україна з Росією: разом чи порізно? — М.: Весь світ, 2000. З. 42.

[61] Косикова Л. Виробниче співробітництво Росії з Україною: тенденції та страшної суперечності // Російський економічний журнал. — 2002. — № 2. З. 71.

[62] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 92.

[63] internet.

[64]Пирожков З. І., Губський Б. У., Сухоруков А. І. та інших. Україна — Росія: проблеми економічного взаємодії. — Київ: НИУРО, 2000. З. 17.

[65] Див.: там же.

[66] Дугін А. Нова економічна імперія. Російська газета, 2003, 4 ноября.

[67] Владимиров Д. Порушники кордонів. Російська газета, 2004, 23 апреля.

[68] internet.

[69] Див.: там же.

[70] internet.

[71] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 101.

[72] Хахлюк Але Україна — на транзитну державу // Економіка України. — 2003. — № 1. З. 77.

[73] Косикова Л. Виробниче співробітництво Росії з Україною: тенденції та страшної суперечності // Російський економічний журнал. — 2002. — № 2. З. 72.

[74] Зиядуллаев М. Росія — Україна: стратегічне суперництво чи партнерство // Економіст. — 2002. — № 5. З. 69.

[75]Зиядуллаев М. Росія — Україна: стратегічне суперництво чи партнерство // Економіст. — 2002. — № 5. З. 70.

[76]Пирожков З. І., Губський Б. У., Сухоруков А. І. та інших. Україна — Росія: проблеми економічного взаємодії. — Київ: НИУРО, 2000. З. 153.

[77] Зиядуллаев М. Росія — Україна: стратегічне суперництво чи партнерство // Економіст. — 2002. — № 5. З. 69.

[78] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 137.

[79] Див.: там же.

[80] Євзеров Р. Я. Україна з Росією: разом чи порізно? — М.: Весь світ, 2000. З. 244.

[81] Миколаєва І. П. Світова економіка: Навчальний посібник для вузів. — М.: ЮНИТИ ДАНА, 2003. С. 99.

[82] Макогон Ю. У., Миронов У. З., Бударіна М. А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Під ред. Макогона Ю. У. — Донецьк: Вид-во Джерело, 2001. З. 64.

[83]Макогон Ю. У., Миронов У. З., Бударіна М. А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Під ред. Макогона Ю. У. — Донецьк: Вид-во Джерело, 2001. З. 65.

[84] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 139.

[85] internet.

[86] internet.

[87]internet.

[88] internet.

[89] Див.: там же.

[90] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 142.

[91] Макогон Ю. У., Чигрин З. З. Економічні зв’язку України та. — Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. З. 143.

[92] Див.: там же.

[93] internet.

[94] Інститут прямих інвестицій internet 2004 г.

[95] Соціально-економічний становище Ставропольського краю за 2003 р. Ставропольская щоправда, 2004, 10 марта.

[96] internet.

[97] Соціально-економічний становище Ставропольського краю за 2003 р. Ставропольская щоправда, 2004, 10 марта.

[98] Соціально-економічний становище Ставропольського краю за 2003 р. Ставропольская щоправда, 2004, 10 марта.

[99] Див.: там же.

[100] internet.

[101] Див.: там же.

[102] Митна статистика зовнішньої торгівлі за 2002 р.: Бюлетень / Відділ зовнішньоекономічних зв’язків Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського краю. З. 3.

[103] internet.

[104] Митна статистика зовнішньої торгівлі за 2002 р.: Бюлетень / Відділ зовнішньоекономічних зв’язків Міністерства економічного розвитку та торгівлі Ставропольського краю. З. 47.

[105] Див.: там же.

[106] Соціально-економічний становище Ставропольського краю за 2003 р. Ставропольская щоправда, 2004, 10 марта.

[107] internet.