Облік виробничих витрат у птахівництві

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗАТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

1.1 Сучасний розвиток птахівництва

1.2 Склад витрат в птахівництві

1.3 Облік витрат і обчислення собівартості продукції

1.4 Внутрішньогосподарський контроль: поняття, завдання, суб'єкти та об'єкти

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ВИТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства

2.2 Синтетичний і аналітичний облік витрат на виробництво продукції птахівництва.

2.3 Обчислення собівартості продукції птахівництва

2.4 Контроль витрат

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ ЗАТРАТ

3.1 Вдосконалення контролю витрат продукції птахівництва

3.2 Вдосконалення обліку витрат продукції птахівництва

4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Заходи щодо забезпечення безпеки та охорони праці у птахівництві.

4.2 Облік витрат на охорону праці

5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

У нашій країні птахівництво, як галузь, відіграє важливу роль в народному господарстві, так як постачає дієтичні продукти харчування — яйця і м’ясо. За поживністю вони переважають більшість продуктів тваринництва. Економічні переваги цієї галузі полягають у тому, що птиця відрізняється від домашніх тварин високою плодючістю, скоростиглістю та продуктивністю.

Дуже важливу роль при виробництві продукції птахівництва має правильний облік витрат. Він необхідний для обчислення собівартості продукції. Облік і контроль витрат виробництва і калькуляція собівартості продукції господарство здійснює згідно з Типовим положенням № 452 і частині, яка не суперечить вимогам П © БО 16 «Витрати».

Процес праці - це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою працею. Сукупність витрат живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно — технічних та економічних умовах.

П (С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Об'єктами обліку виробничих витрат у птахівництві, яке є спеціалізацією СВК «Вільнянськ», виступають доросле стадо птиці, молодняк на вирощуванні та інкубація яєць. На кожну таку групу птиць відкривають окремі аналітичні рахунки, на яких відображають витрати на утримання птиць і вихід продукції птахівництва.

На кожному аналітичному рахунку облік витрат ведуть за такими статтями: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, засоби захисту тварин, корми, роботи та послуги, витрати на утримання основних засобів (амортизація, паливо, будівельні матеріали тощо) та інші.

Ці статті витрат можуть коригуватися в залежності від особливостей вирощування та годівлі даної вікової групи та породи.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягненням довгострокового економічного зростання підприємств. При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись в хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь — який момент на окремих видатках продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають в тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення.

Облік затрат по птахівництву ведеться в розрізі окремих об'єктів обліку по певним статтям витрат: оплата праці; відрахування на соціальні заходи, корми, утримання основних засобів, амортизація основних засобів, інкубаційні яйця, інші прямі затрати, управління і обслуговування виробництва загально виробничого призначення.

Треба замітити, що вартість робіт і послуг власних допоміжних виробництв записують на витрати птахівництва виходячи зі зробленого обсягу робіт і їх фактичної собівартості, яку визначають щомісячно.

Облік витрат потрібен для обчислення виробничої собівартості продукції. Для цього треба враховувати прямі матеріальні затрати, прямі витрати для оплати праці, інші прямі витрати, які включають відрахування на соціальні заходи, плата за оренду землі, амортизація і інші витрати.

Собівартість — це грошове вираження витрат підприємства пов’язаних з виробництвом та збутом продукції. Собівартість продукції птахівництва визначається діленням витрат на утримання або вирощування відповідної групи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість відповідної продукції. Одиницею вирахування собівартості продукції, отриманої від дорослого стада птиці на вирощуванні - 1ц. приросту живої ваги.

Мета даної дипломної роботи: розглянути та проаналізувати на прикладі СВК «Вільнянськ» виробничу собівартість продукції птахівництва, знайти раціональні шляхи поліпшення обліку внутрішнього контролю виробничої собівартості.

Об'єктом дослідження є СВК «Вільнянськ» Вільнянського району, Запорізької області.

1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗАТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

1.1 Сучасний розвиток птахівництва

На даному етапі темою розвитку птахівництва в сучасних умовах займаються такі вчені як: О.І Дацій, О. О Кузнєцов, Ф. О. Ярошенко.

Без розвитку індустріального птахівництва на базі власного кормовиробництва практично неможливо вирішити завдання забезпечення зростання виробництва м’яса птиці на одну людину. За розрахунками академіка І.Р.Юхновського, в Україні на одну особу має припадати до 25 кг. м’яса птиці на рік, хоча це цифра й завищена, бо в країнах Європейського Союзу вона становила у 2001 році 23,5 кг.

Відомо, що в усіх країнах світу продукти птахівництва постійно високоприбуткові. В Україні традиційно склалося так, що продукти цієї галузі серед продуктів тваринництва були й залишаються другорядними.

Для відродження індустріального птахівництва потрібна модернізація існуючих і будівництво нових промислових виробництв, розширення виробництва обладнання для птахофабрик та птахо племінних заводів для селекційної роботи. 22].

Створити сприятливі умови для підвищення ефективності птахівництва в цілому, забезпечити населення високоякісними продуктами харчування, витримати значну конкуренцію на внутрішньому ринку і знайти шляхи виходу на зовнішній ринок можливо тільки за допомогою інновацій, спрямованих на зростання рівня індустріалізації у галузі. Одним із факторів, що спричинили значне зниження рівня виробництва яєць і м’яса птиці у 90 х роках, став розвал великих господарств, внаслідок чого значна частина продукції для населення виробляється саме селянськими й невеликими фермерськими господарствами. 11].

Індустріалізація в птахівництві практично не можлива без інновацій і науково — технічного прогресу в цій галузі. В той же час перспективи технічного переоснащення галузі залежать від багатьох факторів, які потребують вирішення. Перш за все, основою індустріального птахівництва є комплексна механізація та автоматизація всіх виробничих процесів — виробництво, переробка і реалізація.

Нині реальністю є те, що вітчизняні товаровиробники віддають перевагу імпортному обладнанню. Основна причина цієї переваги полягає у вищій технологічній та економічній ефективності імпортного обладнання.

Технологічні й економічні характеристики яскраво свідчать, що українська техніка в значній мірі поступається іноземному обладнанню. Наприклад, строк використання вітчизняного обладнання — 8 років, а західних фірм — 12 — 20 років, сучасне обладнання для прибирання посліду знижує витрати електроенергії у 5 — 10 разів, вологість посліду знижується до 15 — 20%, транспортні витрати і витрати на переробку посліду — на 2 — 3%, при цьому продуктивність птиці в таких умовах підвищується в середньому на 10 — 15%.

Купуючи іноземне обладнання для виробництва продукції, птахівники керуються ще й тим, що обладнання для вирощування птиці при його виготовленні має враховувати нормативи застосування новітнього вентиляційного й опалювального обладнання випуск комплектів вентиляційного обладнання продовжує здійснюватися без комп’ютеризації та за відсутністю систем обігріву, охолодження і збагачення повітря вологою. Обладнання для автономного опалення взагалі відсутнє не тільки в галузі птахівництва, а й у країні в цілому, бо діючі підприємства промислового птахівництва використовують теплову енергію від центральних котелень. В Україні зовсім відсутнє промислове виробництво інкубаторів та обладнання для них, без якого не обходяться підприємства птахівницької галузі. 33].

Державна промислова політика має визначити напрями вирішення задачі забезпечення власних виробників продукції птахівництва обладнання для технічного переоснащення вітчизняної галузі. Безперечно, тут потрібна чітка і зрозуміла для виробників державна стратегія технічної й економічної політики. В наукових колах і у фахівців — птахівників сформовані два напрями, серед яких необхідно визначити пріоритет. Один шлях — закупівля високоякісного обладнання за кордоном, другий — розвиток власного обладнання на інноваційній основі.

Для національної економіки найбільш доцільним є розвиток власного виробництва високоякісного обладнання. У нашій країні є певний науково — технічний потенціал, який потребує подальшого розвитку. Існуюча машинобудівна база здатна сприйняти інноваційні технології. В країні є в наявності сировинна і матеріальна бази. До того ж, розвиток машинобудування створює вкрай необхідні робочі місця і дає змогу ефективніше використовувати банківські кредити.

Виробництво вітчизняного обладнання саме для птахівницької галузі має ще ряд позитивних факторів:

— інноваційні витрати дадуть швидку віддачу, адже птахівництво — високоприбуткова галузь;

— виникає можливість залучення в українську економіку іноземні капітали та інновації через створення спільних підприємств;

— стане можливим розробка й реалізація державних програм розвитку птахівництва і виробництва обладнання для цієї галузі, застосування пільгового оподаткування та кредитування;

— створяться сприятливі умови для розвитку машинобудування, в тому числі сільськогосподарського; виробники одержать допомогу з боку держави для розвитку селекції у птахівництві;

— наукові установи та виробничники надаватимуть допомогу у розробці сучасного обладнання і технологічних процесів у цій галузі саме вітчизняним конструкторам. 22].

Тому в сучасних умовах досить актуальним стає забезпечення особистих селянських і фермерських господарств всіма необхідними засобами ефективного ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до розмірів їхніх господарств і звичайно, певними методами виробництва, а саме: новітніми технологіями, кращими здобутками селекції, кормами, відповідною технікою й обладнанням, засобами захисту рослин і тварин, створенням сприятливих економічних умов виробництва. Спрямування економічної й технологічної політики до потреб цих господарств викликано об'єктивними умовами: особисті селянські й фермерські господарства забезпечують левову частку виробництва сільськогосподарської продукції, особливо тваринницької. 11].

Таким чином, вітчизняне птахівництво потребує державної підтримки у напрямі налагодження випуску технологічного обладнання з урахуванням інноваційних технологій.

1.2 Склад витрат в птахівництві

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати — це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст терміну витрат і собівартістю поєднується в понятті витрати виробництва.

Визначення витрат. Згідно з П (С)БО 16 «Витрати» витратами визнаються:

— витрати відображуються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

— витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

— витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені.

— витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

— якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

Витратами не визнаються:

— попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

— погашення одержаних послуг.

— інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

— витрати, які відображуються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Завдання обліку витрат є:

1. скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими кошторисі;

2. збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;

3. забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

4. розподіл накладних витрат.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

Витрати виробництва класифікують за: складом, економічним змістом, характером участі у виробництві, способом віднесення на собівартість продукції, відношенням до обсягу виробництва.

За складом витрати бувають простими (одноелементними) і комплексними (складними). До простих витрат належать такі, як за економічним змістом не поділяються на складові частини, наприклад вартість кормів, амортизація основних засобів, заробітна плата робітників тощо. Комплексні витрати складаються з кількох елементів. Так, вартість поточного ремонту складається з вартості матеріалів, запасних частин, зарплатні тощо.

За економічним змістом витрати поділяють на витрати живої і уречевленої праці. До витрат живої праці належать витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату по соціальному страхуванню тощо.

До витрат уречевленої праці належать вартість використаних у процесі виробництва оборотних засобів і вартість використаних у процесі виробництва основних засобів.

За характером участі у виробництві розрізняють основні і накладні витрати. Основні витрати безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Це витрати на оплату праці робітників, зайнятих на виробництві продукції, вартість витраченого насіння, кормів, амортизація основних засобів тощо. Накладні витрати у свою чергу поділяють на загальновиробничі і загальногосподарські. До загальновиробничих належать витрати, зумовлені організацією і управлінням окремою галуззю виробництва або виробничим підрозділом. Їх включають у собівартість продукції тільки певної галузі виробництва. загальногосподарські витрати пов’язані з обслуговуванням і управлінням господарством в цілому. Їх включають у собівартість всіх видів продукції.

За способом віднесення на собівартість продукції витрати поділяють на прямі і непрямі. До прямих належать витрати, пов’язані з виробництвом тільки одного виду продукції. Їх безпосередньо відносять на вироблену продукцію. Так, вартість насіння пшениці відносять тільки на собівартість пшениці, вартість кормів, згодованих птиці, — тільки на собівартість продукції птахівництва. Непрямі витрати пов’язані одночасно з виробництвом кількох видів продукції, і тому їх включають у собівартість кожного виду продукції шляхом розподілу. Більшість основних витрат є прямими, а всі накладні витрати — непрямими.

За відношенням до обсягу виробництва витрати поділяють на змінні і умовно постійні. Змінні витрати безпосередньо залежать від обсягу виробництва. Наприклад, чим більша площа посіву, тим більше потрібно висівати насіння. Умовно — постійні витрати не залежать або майже не залежать від обсягу виробленої продукції чи виконаних робіт (адміністративно — управлінські витрати, амортизація основних засобів тощо).

Класифікація виробничих витрат зумовлює організацію бухгалтерського обліку. Так, для обліку кожного виробництва планом рахунків передбачено окремий синтетичний рахунок, по дебету якого протягом року відображають прямі витрати, а по кредиту — вихід продукції. Щоб забезпечити облік за статтями витрат, для кожного виду продукції передбачено спеціальні реєстри аналітичного обліку. 27].

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції установлюються підприємством.

На кожному аналітичному рахунку облік витрат ведуть за такими статтями: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; засоби захисту тварин; корми; роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати;загально виробничі витрати.

По статті «Витрати на оплату праці» обліковують основну і додаткову оплату праці працівників, які безпосередньо зайняті в технологічному процесі виробництва продукції птахівництва. Підставою для нарахування оплати праці є належним чином оформленні первинні документи: табель обліку робочого часу, розрахунок нарахування заробітної плати працівникам тваринництва, наряд на відрядну роботу.

По статті «Відрахування на соціальні заходи» відображують нарахування обов’язкових внесків до Державного Пенсійного фонду, Фонд соціального страхування тощо, як передбачено чинним законодавством.

До статті засоби захисту тварин" відносяться вартість придбаних за рахунок коштів підприємства біопрепаратів і дезинфікуючих засобів. Вартість препаратів, придбаних за рахунок асигнувань із бюджету, списують на зменшення сум цільового фінансування. Витрачення зазначених цінностей контролює ветеринарна служба.

По статті «Корми» відображають вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання. На дану статтю відносять також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списують безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів, що залежить від технологічних особливостей приготування та роздачі кормів.

Витрати на транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів, а також безпосередньо на ферму з місця їх зберігання не включають у вартість кормів, а відносять до інших відповідних статей.

По статті «Роботи і послуги» відображають витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами.

Зокрема на дану статтю відносять вартість послуг автомобільного транспорту, тракторного парку, живої тяглової сили, електропостачання, водопостачання тощо.

Підставою для запису витрат по даній статті є нагромаджу вальні відомості з розподілу робіт і послуг власних допоміжних виробництв та рахунки підприємств і організацій, які виконували відповідні роботи або надавали послуги.

По статті «Витрати на ремонт необоротних активів» відображають витрати, пов’язані з ремонтом основних засобів, які використовуються у тваринництві.

По статті «Інші витрати на утримання необоротних активів» обліковують такі витрати: оплата праці, включаючи відрахування на соціальні заходи персоналу, що обслуговує основні засоби; вартість пального та мастильних матеріалів, витрачених на експлуатацію основних засобів у тваринництві; амортизаційні відрахування по будівлях, спорудах та інших об'єктах основних засобів, що нараховуються відповідно до прийнятого порядку.

По статті «Інші витрати» відображують витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретної продукції тваринництва і не включені до інших статей, а саме; вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, знос спеціального одягу та спеціального взуття, платежі за страхування тварин тощо.

На статтю «Непродуктивні витрати» записують втрати від падежу тварин на вирощуванні та відгодівлі птиці, що відносяться за рахунок господарства. Ці витрати зменшуються на вартість одержаної сировини за цінами можливої реалізації або використання у своєму підприємстві. Загибель тварин, що сталася внаслідок стихійного лиха, відноситься на фінансові результати підприємства, а з вини матеріально відповідальних осіб — за рахунок цих осіб.

По статті «Загальновиробничі витрати» відображають суму загальновиробничих витрат, що припадають на конкретний об'єкт обліку в порядку їх розподілу. 25].

Крім цих рахунків тут можуть бути відкриті такі аналітичні рахунки: «Батьківське стадо» (продукція — інкубаційні яйця); «Промислове стадо» (продукція — харчові яйця); «Вирощування і відгодівля» (продукція — приріст живої маси); «Інкубація» (продукція — добові пташенята). Так як в господарстві утримують різні види птиці, то облік ведуть за їх видами — кури, гуси та качки.

1.3 Облік витрат і обчислення собівартості продукції

В сьогоднішніх умовах, коли професора Я. В. Соколов і В. А. Палій в своїх наукових роботах стверджують, що калькуляція фактичної собівартості не лише громіздка і кропітка справа, але й непотрібна, — детальніше з’ясування цього питання заслуговує на увагу. Обов’язковою умовою існування нормативного методу є складання нормативної калькуляції. Визначення собівартості продукції повинно бути на основі єдиної системи динамічних норм і нормативів, лімітів та інших розрахунків. Ще одним принципом нормативного методу обліку витрат є систематичний перегляд діючих норм у зв’язку із удосконаленням техніки й технологій, організації виробництва, постійний змін норм і відображення в їх плановій і нормативній документації. Норми повинні повно і точно відображати ту частину суспільно необхідного виду продукції чи виконавчих робіт, що є потужним стимулятором суспільного виробництва. 24].

Вивчення П (С)БО 16 «Витрати» показало, що не чітко визначено склад загальновиробничих витрат. Тому зроблена спроба привести склад цих витрат у відповідності до потреб сільськогосподарських підприємств. Так, до складу загальновиробничих витрат галузі відносять витрати:

— оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи та медичне страхування управлінського та виробничого персоналу цехів і галузей;

— амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

— амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

— витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць;

— витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації);

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовід, ведення та інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на охорону праці та техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

— витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів;

— витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг,

— амортизація, витрати на опалення, освітлення та ремонт будинків, споруд, інвентарю загальногалузевого (цехового) призначення, зокрема зерносушарок, ветлікарень, агрокабінетів, лабораторій, бригадних споруд автомобілів ветеринарної медицини;

— амортизація та ремонт техніки, що закріплена за галузями;

— втрати від псування цінностей в межах норм природних втрат.

— інші витрати (втрати від браку і простоїв).

До загальногалузевих (цехових) витрат відносять витрати по організації виробництва і управління галуззю (цехом) рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, що включаються в собівартість продукції, яка виробляється в даній галузі. 27].

Сюди відноситься: основна і додаткова заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи і медичне страхування працівників, що належать до апарату управління:

— у рослинництві - агрономи, завідуючі машинним двором та цехом рослинництва, бригадири тракторних відділків та рільничих бригад, завідуючі і працівники току,

— у тваринництві — зоотехніки, лікарі ветеринарної медицини, санітари та інші працівники ветеринарного пункту, лаборанти, завідуючий цехом тваринництва;

— у промислових виробництвах — начальники цехів, майстри.

При обліку загальновиробничих витрат потрібно виділяти окремо загальнобригадні витрати. До їх складу відносять витрати по організації виробництва і управління технологічним процесом у бригаді, а саме:

— витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи та медичне страхування працівників апарату управління підрозділу, орендна плата, амортизація і витрати на ремонт основних засобів бригадного (фермерського) призначення, в тому числі амортизація і ремонт комбайнів та сільськогосподарських машин; витрати на перевезення працівників до місця безпосередньої роботи;

— витрати на утримання польових станів і літніх таборів та інші витрати, пов’язані з правлінням і обслуговуванням виробництва окремих підрозділів, витрати на псування матеріалів в межах норм природних втрат при зберіганні.

В сільськогосподарському виробництві бригади і ферми, як правило, очолюють не звільнені від основної роботи особи, тому до складу витрат на управління бригадами включають лише доплату за керівництво, а іншу оплату відносять на прямі витрати.

При веденні аналітичного обліку бригадні (фермерські) витрати необхідно групувати в розрізі структурних підрозділів (бригад, ферм, цехів).

Раніше наведено склад загальновиробничих витрат різного рівня (галузь, цех, підрозділ). До їх складу входять суми, які характеризують витрати на експлуатацію техніки. Потреба в цьому випливає з того, що на відміну від раніше існуючого плану рахунків, де для цих потреб застосовувався синтетичний рахунок 24 «Витрати на утримання машин і обладнання», в нових умовах ці суми включені до складу загальновиробничих витрат. Однак подібний підхід ускладнює розподіл витрат на утримання сільськогосподарської техніки, так як базою для їх розподілу має бути обсяг виконаних робіт, а той час як загальновиробничі витрати списуються на відповідні об'єкти обліку витрат пропорційно іншій базі, яка має бути передбачена в Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Тому витрати на утримання техніки повинні обліковуватися на окремих аналітичних рахунках рахунку 91.

Коли техніку зосереджено в одному підрозділі чи галузі і вона виконує роботи в рослинництві, тваринництві тощо та надає, послуги на сторону, то до витрат по утриманню й експлуатації техніки будуть включатися тільки амортизація і ремонт навісних майданчиків для зберігання машинно-тракторного парку; самохідних сільськогосподарських машин, А всі інші витрати будуть відноситися на. витрати галузі, за якою закріплена та чи інша техніка.

При утворенні цеху механізації як окремого структурного підрозділу, до витрат на утримання та експлуатацію техніки потрібно відносити: амортизацію і витрати на. ремонт тракторів, комбайнів, самохідних, зачіпних та причіпних сільськогосподарських машин і знарядь для обробітку ґрунту, вирощування і збирання сільськогосподарських культур, витрати на виконання транспортних робіт та при наданні послуг на сторону у вигляді заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування трактористів-машиністів, вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних на цих роботах, обліковують на окремих рахунках.

У виробничу собівартість продукції необхідно включати частину загальногосподарських витрат, а саме: витрати на утримання складського господарства — амортизація і ремонт складів по зберіганню запасних частин, малоцінних швидкозношуваних матеріалів, інвентарю та обладнання, вантажно-розвантажувальних механізмів приладів, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи, медичне страхування експедитора, завідуючого складом, вагаря тощо. Ці витрати пов’язані з виробничим процесом і мають бути включені до собівартості продукції, хоч і виходять через специфіку сільськогосподарського виробництва за рамки загальновиробничих витрат. В той же час адміністративно управлінські витрати мають бути віднесені безпосередньо на фінансові результати. Така схема побудови обліку непрямих витрат найбільш повно відповідає діючим національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку і практиці діяльності сільськогосподарських підприємств.

Загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, витрати по експлуатації машинно-тракторного парку, загальногосподарські витрати необхідно збирати на окремих субрахунках з метою їх правильного розподілу, тому що у них будуть різні бази розподілу.

Витрати на експлуатацію машинно-тракторного парку розподіляють між об'єктами за раніше існуючою базою розподілу.

Для обліку загальновиробничих витрат новим Планом рахунків обліку передбачено використовувати збирально-розподільчий рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». На цьому рахунку ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва. За дебетом цього рахунка відображається сума визначених загальновиробничих витрат протягом звітного періоду, а по кредиту — їх списання на об'єкти обліку витрат.

До рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» в сільськогосподарських підприємствах доцільно відкривати такі субрахунки:

1. Загальновиробничі витрати рослинництва.

2. Загальновиробничі витрати тваринництва.

3. Загальновиробничі витрати промислових виробництв.

4. Витрати по експлуатації машинно-тракторного парку.

5. Загальногосподарські витрати.

На перших чотирьох субрахунках доцільно обліковувати витрати з деталізацією в галузеві (цехові) витрати; бригадні (фермерські) витрати і при необхідності третій — витрати по експлуатації машинно-тракторного парку, а в середині потрібно відкривати аналітичні рахунки для групування витрат по кожному структурному підрозділу (бригаді, фермі, цеху) з деталізацією по статтях витрат.

1.4 Внутрішньогосподарський контроль: поняття, завдання, суб'єкти та об'єкти

Внутрішньогосподарський контроль представляє собою незалежну оцінку відповідності діяльності підприємства поставленим завданням. Необхідність у внутрішньогосподарському контролі зумовлюється тим, що вище управління безпосередньо не займається контролем повсякденної діяльності. Зважаючи на це йому необхідна інформація про діяльність нижчих рівнів управління або підтвердження достовірності звітів керівників нижчих рівнів. Внутрішньогосподарський контроль включає контрольні функції, які забезпечуються керівниками підприємств відповідно до діючого законодавства. 3].

Контроль є важливим інструментом управління, оскільки дозволяє надавати керівництву інформацію, зібрану на основі аналізу та оцінки, а також надавати рекомендації, та інформацію про об'єкти, які перевіряються, допомагає реально оцінити багато сторін діяльності, визначає напрямки майбутнього розвитку, сприяє прийняттю правильних управлінських рішень.

Організація внутрішньогосподарського контролю відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» покладена на керівника підприємства. На підставі затвердженого плану та відповідно до посадових інструкцій працівники, зайняті управлінням здійснюють систематичний поточний і оперативний контроль за діяльністю підрозділів господарюючого суб'єкта. За результатами контрольних перевірок керівництво підприємства приймає рішення щодо усунення причин, що негативно впливають на діяльність господарюючого суб'єкта.

Важливими особливостями внутрішньогосподарського контролю є:

— здійснення функцій контролю особами, які представляють інтереси даного підприємства і членами даного колективу;

— охоплення всіх видів контролю, який здійснюється представниками підприємства;

— забезпечення не тільки зворотного, але й прямого зв’язку між структурними підрозділами підприємства, між керованою і керуючою системами, між лінійними і функціональними підрозділами.

Завдання внутрішньогосподарського контролю наступні:

— надання інформації про процеси, що відбуваються;

— надання допомоги в прийнятті найбільш доцільних управлінських рішень;

— оцінка правильності прийнятих рішень, своєчасності і результативності їх виконання;

— своєчасне виявлення та усунення умов і факторів, які заважають ефективному веденню виробництва;

— коригування діяльності суб'єкта господарювання та його структурних підрозділів.

Більш конкретно завдання внутрішньогосподарського контролю проявляються у здійсненні контролю за:

— організацією пропускного режиму на підприємстві щодо дотримання режиму ввезення, винесення та вивезення матеріальних активів і готової продукції;

— своєчасним та повним оприбуткуванням запасів у день їх надходження; складанням документів на їх оприбуткування в присутності осіб, які доставили вантаж;

— оформлення комерційних актів та інших документів у випадках невідповідності інформації супровідних документів і фактичної наявності, а також стану запасів, на які виписані супровідні документи, про пошкодження упаковки та своєчасне виставлення претензій і позовів до постачальників;

— відпуском виробничім запасів виробничим підрозділам та іншим господарським одиницям; повнотою повернення запасів; дотриманням встановленого порядку видачі та оформлення документів по таких операціях;

— витрачанням дорогих і дефіцитних виробничих запасів; забезпеченням їх збереженості в процесі виробництва і поверненням після закінчення зміни до виробничої комори;

— дотриманням норм витрачання відпущених запасів за документами про їх використання у виробничих підрозділах і витрачання запасів для внутрішньовиробничих та господарських потреб;

— наявністю виробничих запасів відповідно до нормативів;

— станом аналітичного обліку на складах;

— зберіганням готівки та дотриманням цільового використання коштів;

— станом розрахунків з покупцями та постачальниками, наявністю прострочених платежів по розрахунках та позиках банку;

— застосуванням типових форм первинних документів, станом їх оформлення;

— дотриманням документообігу, графіку передачі документів по підрозділах підприємств для їх перевірки та обробки. 2].

Обов’язки працівників, які аналізують виконання плану за собівартістю продукції та здійснюють поточний контроль за рівнем виробничих витрат, розподіляються на контроль за виконанням планових показників виробничих підрозділів і поточний бухгалтерський контроль за дотриманням норм витрачання матеріалів заробітної плати, інших витрат, а також положень про планування, облік, калькулювання собівартості продукції.

Внутрішньогосподарський контроль охоплює всі стадії відтворення — постачання, виробництво, збут готової продукції і всі види діяльності підприємства, пов’язані з господарським процесом.

Організація ефективно функціонуючої системи внутрішньогосподарського контролю — це складний багатоступеневий процес, який відбувається в декілька стадій.

1. Критичний аналіз і порівняння колишніх умов функціонування і філей господарювання підприємства, прийнятого раніше курсу дій, стратегії і тактики з видами діяльності, розмірами, оргструктурою, а також потенціалом підприємства.

2. Розробка і документальне закріплення нової ділової концепції підприємства (що представляє собою господарюючий суб'єкт, його цілі, сфера, в якій наявні конкурентні переваги, бажане місце на ринку), а також комплексу заходів, суб'єкта, успішної реалізації його цілей, закріпленню його позицій на ринку. Такими документами повинні бути положення про фінансову, інноваційну, постачальницьку і кадрову політику. Положення розроблюються на основі аналізу кожного елементу політики і вибору з наявних альтернатив найбільш прийнятих для даного підприємства.

3. Аналіз ефективності функціонування існуючої структури управління, розробка положень про організаційну структуру, підприємства та його підрозділів. Розробка планів документації і документообігу, штатного розкладу, посадових інструкцій із зазначенням прав, обов’язків і відповідальності кожної структурної одиниці. Такий підхід дозволить здійснювати чітку координацію діяльності всіх ланок системи внутрішнього контролю підприємства.

4. Розробка формальних типових процедур контролю конкретних фінансових і господарських операцій, які дозволяють упорядкувати взаємовідносини працівників з приводу контролю фінансово — господарської діяльності, ефективно управляти ресурсами, оцінювати рівень достовірності інформації для прийняття управлінських рішень.

5. Організація роботи відділу внутрішнього аудиту.

6. Визначення шляхів удосконалення внутрішньогосподарського контролю з врахуванням розвитку підприємства, внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування, які безперервно змінюються.

Внутрішньогосподарський контроль на підприємствах здійснюють штатні контролери — ревізори, внутрішні аудитори, керівники і співробітники відділів управління підприємств, а також посадові особи інших підрозділів відповідно до покладених на них службових обов’язків.

Суб'єктами внутрішньогосподарського контролю є управлінський персонал та спеціалісти, обліковий персонал, спеціальні служби (ревізійна комісія, інвентаризаційна комісія, внутрішні аудиторські служби), створені на підприємстві з метою контролю.

Обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером здійснює контрольні функції в процесі відображення господарських операцій в первинних документах, регістрах, звітах.

Ревізійна комісія здійснює контроль за діяльністю керівництва підприємства. Порядок діяльності, склад та умови оплати праці затверджуються зборами, які її обрали. Про результати роботи комісія доповідає загальним зборам, обов’язково складає висновок по річних звітах і балансах, без якого загальні збори не мають права затверджувати звітність. Ревізійна комісія діє на підставі статуту підприємства.

Інвентаризаційна комісія — це колективний орган, що формується з групи осіб, які наділяються певними правами для встановлення фактичної наявності і стану майна та фінансових зобов’язань підприємства, прийняття рішення за результатами проведених інвентаризацій. Внутрішні інвентаризаційні комісії формуються з працівників даного підприємства. До функцій таких комісій може входити проведення інвентаризацій з метою вирішення організаційних питань, прийняття управлінських рішень виробничого характеру, перевірка даних бухгалтерського обліку при проведенні аудиторської перевірки тощо.

Внутрішній аудит — невід'ємна частина загальної системи управління. Виконує контрольні функції залежно від мети і завдань, покладених на внутрішніх аудиторів підприємства. Внутрішні аудитори залежні і підпорядковані органу, який їх призначив. Вони проводять планові та позапланові перевірки за вказівкою вищого керівництва, є штатними працівниками, не зобов’язані мати сертифікат аудитора, можуть бути фахівцями з бухгалтерського обліку, фінансів, економіки, права тощо. За результатами внутрішнього аудиту складається звіт, який передається вищому керівництву. В звіті дається оцінка виявлених фактів, надаються рекомендації, поради та інша інформація.

Служба внутрішнього аудиту функціонує на підставі Положення про відділ внутрішнього аудиту, яке визначає відокремлене положення служби в системі управління підприємством, його цілі та завдання, відповідальність та взаємовідносини з іншими функціональними підрозділами підприємства. Основний принцип функціонування служби внутрішнього аудиту — незалежність — визначений чітким становленням прав, обов’язків та відповідальності, підзвітністю та підлеглістю тільки керівнику підприємства.

В найбільш загальному вигляді об'єкти контролю включають ресурси, господарські процеси та їх результати. При цьому під об'єктом контролю розуміють все те, нащо направлена контрольна діяльність суб'єкта контролю. Так об'єктами внутрішньогосподарського контролю є дії, події, господарські операції. 19].

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ВИТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Вільнянськ» підприємство, створене його засновниками на добровільних засадах для спільного виробництва продукції сільського господарства, на підставі Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про господарські товариства», «Земельного Кодексу України» та інших Законів України шляхом об'єднання юридичних та фізичних осіб у іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, коштів для спільної діяльності членів Кооперативу. Членами кооперативу можуть бути громадянами України та юридичні особи, зареєстровані в Україні. Рішення про створення кооперативу приймаються його установчими зборами. Кооператив є юридичною особою, діє на підставі чинного законодавства України та цього Статусу. Він набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, проведеної в порядку, встановленому чинним законодавством України і є правонаступником Вільнянського КСП по птахівництву. Кооператив має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, кутовий та інші штампи, печатки, із своїм найменуванням, товарний знак та інші реквізити. СВК є власником майна, яке йому належить, може набувати майнових і немайнових прав, орендувати майно і землю, відчужувати майно, бути позивачем в суді, арбітражному суді. Кооператив не відповідає за зобов’язаннями членів кооперативу. Члени несуть відповідальність у межах своїх пайових внесків. Він самостійно здійснює зовнішньо — економічну діяльність відповідно до чинного законодавства України. СВК передбачає обов’язкову участь членів кооперативу у господарській діяльності кооперативу. Пайовий внесок члена кооперативу, направляється на розвиток кооперативу. Він може проводитися шляхом передачі кооперативу майна, грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Членом кооперативу може вноситись також додатковий пай, який зараховується до пайового фонду. Зміни до цього Статуту вносяться за одноголосним рішенням зборів членів, на який присутні всі члени кооперативу. Повідомлення про зміни та доповнення до Статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив у тижневий термін з часу їх, внесення. Кооператив створюється на невизначений термін.

Повна назва кооперативу: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Вільнянськ». Адреса кооперативу: 70 000, м. Вільнянськ, вул. Пушкіна, 13 — а, Вільнянського району, Запорізької області.

Головною метою кооперативу є:

— виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою отримання прибутку.

Предметом діяльності кооперативу є:

— організація виробництва сільськогосподарської продукції й сировини, розвиток племінного яєчного качківництва;

— переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної та її зберігання;

— оптова й роздрібна, комісійна торгівля товарами власного виробництва, фірмова торгівля, зовнішня торгівля;

— організація та здійснення будівельник та інших робіт і послуг підприємствам, організаціям, в тому числі й населенню;

— здійснення лізингових та бартерних операцій, випуск та придбання цінних паперів.

Кожний член кооперативу повинен дотримуватись основних принципів, на який створений і здійснює свою діяльність кооператив.

Зокрема:

— добровільність членства фізичних та юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

— відкритість і доступність членства для тих хто визнає Статут кооперативу, бажає користуватися його послугами, та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених Статутом кооперативу;

— демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом «один член кооперативу — один голос»

— розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;

— контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому. Статутом кооперативу.

Юридична особа при вступі в кооператив не втрачає свого статусу. Членство в кооперативі не перешкоджає особі бути членом іншого кооперативу.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески. Нові члени кооперативу приймаються Правління кооперативу. Протягом не більш 1 місяця з часу подачі заяви, питання про прийом у члени розглядають загальні збори. Розмір вступного внеску члена кооперативу, який вноситься після прийому в члени кооперативу, становить 60 неоподаткованих мінімумів.

Членство в кооперативі припиняється у разі:

— добровільного виходу з кооперативу;

— несхвалення загальними зборами рішення Правління про прийняття до кооперативу;

— невнесення на протязі 1 місяця вступного та 6 місяців із дня прийому в члени кооперативу, пайового внесків;

— невиконання членом кооперативу положень Статуту;

— втрати членом кооперативу статусу юридичної особи, якщо член кооперативу був юридичною особою;

— смерті члена кооперативу;

— реорганізація та ліквідація кооперативу

— виключення з кооперативу з мотивів систематичного невиконання або неналежного виконання обов’язків, перешкоди своїми діями досягнення мети кооперативу.

У разі припинення членства в кооперативі особа, яка виходить із нього, має отримати свій пайовий внесок натурою або грішми чи цінними паперами. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене в судовому порядку.

Член кооперативу має право:

— брати участь в управлінні справами кооперативу;

— одного голосу на загальних зборах кооперативу;

— обирати й бути обраним в органи управління кооперативу;

— користуватися послугами кооперативу;

— отримати пай у разі виходу з кооперативу;

— отримувати інформацію про діяльність кооперативу, знайомитися даними бухгалтерського обліку, звітності та іншою документацією;

Незалежно від часу вступу в кооператив користуватися рівними правами з іншими членами кооперативу.

Основними обов’язками членів кооперативу є:

— дотримуватися Статуту та виконання рішень загальних зборів членів кооперативу, Правління, Голови кооперативу;

— внесення у визначені Статутом строки вступного й пайового внесків;

— дбати про збереження майна кооперативу,

— не розголошувати комерційної та конфіденційної таємниці;

— надавати кооперативу інформацію, необхідну до розробки окремих питань, які відносяться до діяльності кооперативу;

— активно сприяти кооперативу в досягненні мети його діяльності й завдань;

— утримувати від дій та заходів, що можуть завдавати шкоду кооперативу.

Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.

Органами управління кооперативом є:

— загальні збори членів кооперативу;

— спостережна рада;

— правління кооперативу;

— ревізійна комісія.

Загальні збори:

— вносять зміни й доповнення до статуту, приймають нормативні документи внутрішнього характеру («Правила внутрішнього розпорядку», «Регламент», тощо);

— обирають шляхом прямого таємного голосування Голову кооперативу, Правління кооперативу, Ревізійну комісію;

— заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;

— визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;

Затверджують: Правила внутрішнього розпорядку; річний звіт і баланс кооперативу; рішення Правління кооперативу про прийняття нових членів, виключення з членів кооперативу;

Вирішують: питання про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, асоціацій, тощо, створення підприємств різних видів; питання про реорганізацію та ліквідацію кооперативу; питання про притягнення посадових осіб кооперативу до матеріальної відповідальності; визначення умов оплати праці працівників кооперативу; утворення джерел та визначення розмірів і порядку використання фондів кооперативу.

Загальні збори проводяться щорічно після закінчення року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу або за ініціативами не менше третини членів кооперативу. Правління зобов’язане прийняти рішення і повідомити своїх членів про час і місце їх проведення не пізніше ніж за 10 днів.