Кардинал Рішельє

КАРДИНАЛ РИШЕЛЬЕ.

Автор Фельдман Виталий.

Р. Екатеринбург.

Ліцей № 88.

«Д`Артаньян стояв й розглядав із замилуванням цієї людини. Спочатку йому здалося, і ним суддя, вивчав якесь справа, але він зауважив, що людина, який сидів за одним столом, писав, чи, вірніше виправляв рядки не рівної довжини, відраховуючи склади на пальцях. Він зрозумів, і ним поет. Хвилину через поет закрив свою рукопис, на обкладинці якому позначалося: „Світам, трагедія трапилася у п’яти актах“, і подивилася вгору. Д`Артаньян дізнався кардинала.».

Так писав Дюма у романі «Три мушкетери» першого міністра Франції. Так, кардинал Рішельє вважав себе буде державним діячем, а й творчої особистістю. По крайнього заходу він говорив, що віршування доставляє йому найбільше задоволення. Проте ми знаємо Рішельє за його поетичним творів. Він передусім перший міністр, засновник Французької академії, творець єдиної держави і творець абсолютизма.

Арман-Жан дю Плеси, герцог Дюку де Рішельє (1585−1642), — всемогутній кардинал, 18 років тримав в руках політику Франції. Його діяльність по-різному оцінювали сучасники і нащадки. Рішельє визначив напрям розбудови держави на 150 років. Створена їм система впала лише під час Французькій революції. Невдячна революційна Франція 1793 року з ненавистю жбурнула залишки міністра Людовіка XIII серед кімнати бурхливої натовпі, не безпідставно вбачаючи у ньому однієї з стовпів старого режима.

Сходження Рішельє на політичний олімп було важким і болісним. Скільки грамотних інтриг довелося сплести изворотливому розуму кардинала, скільки небезпек і невдач судилося пережити цьому дивовижно талановитому людині, перш ніж став таким, яким його знаем!

Жорстокий і підступний, він умів бути чарівним і великодушним з нечисленними друзями. Рішельє любив самотність, вважаючи, що такий доля великих людей. Кардинал був невдячною стосовно тим, хто допомагав йому робити політичну кар'єру, але б умів і щедро обдаровувати своїх прихильників, і ніхто міг звинуватити їх у скупості. Будучи фізично слабким і болючим, він півжиття провів у сідлі і військових походах, проявляючи дива витримки. Набожний Рішельє ніколи було фанатиком. Завдяки йому ми у Франції відмінність з інших католицьких країн не зверствовала інквізиція і палали вогнища «Ведовских процесів». Дивно тонко вміючи відчувати людей, кардинал у XXI століття особистого впливу чудово використовував марнославство і слабкості сильних світу цього на свої цілей. Присвятивши все своє життя плекання Франції, Рішельє виявився, мабуть, однією з непопулярний політиків за історію країни. І, проте, сьогодні ми можемо сказати, що якийсь міністр належить до найбільш яскравих, значних і трагічних постатей истории.

Спочатку Рішельє готував себе на кар'єру військового. Але сімейні обставини змусили його змінити шпазі та одягти рясу священика. Він отримав кафедру м. Люсоне. Допитливий і самовпевнений молодий єпископ Люсонский з’явившись при дворі Генріха VI, відразу ж став плекати мрії про державної кар'єрі. 23- літній Рішельє зумів привернути до себе увагу короля, який був такий зачарований його розумом, ерудицією і красномовством, що називав би його не інакше як «Мій епископ».

Проте невдовзі проникливий юнак швидко зрозумів, що зі своїми талантами лише наживає собі ворогів. Тоді Рішельє вирішив залишити столицю й чекати свого часа.

У Люсоне, не вдовольняючись лише єпископськими обов’язками, він такий ретельно поповнював свої погляди і так великі знання, що стала страждати жахливими головним болем, мучившими його потім усе жизнь.

З провінції Рішельє уважно стежив за подіями у столиці. Він дивовижно точно, черпав відомості тільки з листів, становив уявлення про розстановці політичних сил є. Попри ряд які спіткали його невдач при спробі висунутися, єпископ не залишав надій на політичну кар'єру, роблячи у своїй ставку Генріха IV. Проте сталася подія: 14 травня 1610 р. король було вбито фанатиком Равальяком.

Новому королю Людовіку XIII було лише шість років, і міська влада опинилася у руках бездарної і самовпевненої королеви Марії Медічі і його фаворита, порожнього і нікчемного Кончино Кончини. Сім тривалого потрібно було Франції терпіти цю невгамовну і претензійну парочку, що зуміла зруйнувати усе, що з такими зусиллями створив Генріх IV.

Єпископ Люсонский, придивившись вирішив залишити своє добровільне вигнання і спробувати щастя на Парижі. Правдами і неправдами, грубої лестощами і розумними порадами за років зумів викликати в Кончини і майже підпорядкував собі королеву. У 1616 р., потіснивши численних лакуз фаворита, Рішельє перетворилося у державне секретарем.

Уряд Марії Медічі переорієнтувало політичного курсу Франції, повернувши країну обличчям до Іспанії, з якою Генріх IV збирався воювати. «Іспанська партія», до котрої я спочатку приєднався Рішельє, примудрилася відштовхнути від Франції всіх його старих союзників. Потужність Іспанії росла, погрожуючи поглинути і підпорядкувати своєму впливу всю Європу. Чи слід говорити, що така орієнтація не принесла ні користі, ні престижу Франції. Солідарність з «Іспанській партією» стала першої помилкою Рішельє, яка, втім, випливала із загальної політики держави. Другим його прорахунком, трохи не який став для честолюбного єпископа Люсонского фатальним, було його неуважність до молодому Людовіку XIII, щиро ненавидевшему державного секретаря.

Юний монарх, безвольний і меланхолійна, тяготився нахабством Кончини і властолюбством матері. Вирішивши правити самостійно, він задумав усунути ненависного фаворита. За наказом Кончини, став вже маршалом д`Анкром, було вбито. Водночас і закінчилося правління кабінету Марії Медичи.

Єпископ Люсонский, лише п’ять місяців виконував обов’язки державного секретаря, змушений піти у відставку. Але не збирається здаватися. Через сім років повернеться до влади визначатиме політику Франції. Йому доведеться пережити роки немилості, страху, інтриг, принижень, неустанної роботи, перш ніж зуміє підпорядкувати короля своєму впливу. Досягнення цього Рішельє буде безсоромно використовувати свою покровительку Марію Медічі, що й кроку неспроможна піднятися без него.

У Франції тим часом палають пожежі повстань. Вивищення нових фаворитів, які бажають тільки брати не можуть нічого дати, викликало бурхливе обурення аристократії. Провінції, підбурювані принцами Конде, Суассоном і Буиольоном, бунтують проти короля. Королева-мати приєднується до цього дружному хору противників молодого монарха, і Людовік XIII, над силах протистояти тиску, мусиш іти на поступки. Марія Медічі домагається повернення Париж, звідки вона вислана. Про те мріє і Рішельє, прагнучи продовження за політичну кар'єру. Лише 1622 року королева-мати погоджується погодитися з сином, але з умовою — єпископ Люсонский, дуже багато нею значивший, має стати кардиналом.

У Парижі кардинал Рішельє зумів довести свою незамінність й у 1624 року очолив новий уряд. Що стосується інтриг перший міністр не знав собі рівних. Розповідь у тому, як і домігся вищої української влади у державі, — справжній авантюрний роман, якого бліднуть все твори Дюма. Зберігати владу у протягом наступних 18 років Рішельє допомогло його безприкладну вміння лавірувати при дворі. Важко перелічити всі змови, які влаштовували проти першого міністра все незадоволені його політикою. Іноді життя його висіла на волосинці. Єдину підтримку Рішельє знаходила і знаходив в безвладному і апатичному королі, яка має вистачало здорового сенсу цінувати свого міністра і розуміти правильність його действий.

Численні замаху життя Рішельє зробили необхідної організацію його особистою охорони. Так мушкетери, яких Дюма помилково називав гвардійцями. На відміну від мушкетерів короля, які одягали блакитні плащі, охорона Рішельє блискуче виступала червоними — під колір кардинальської мантии.

Посівши посаду міністра, Рішельє спробував проведення цілої низки істотних реформ, покликаних зміцнити королівську влада. Однією з головних завдань було мир в багатостраждальної країні. Спочатку вимагалося вгамувати «фронду принців», яка прагне вирвати у короля привілеї і гроші. Рішельє порадив королю припинити робити поступки і взяв жорсткий курс — на приборкання непокірних аристократів. Йому майже вдалося накинути узду на неспокійних родичів монарха, упокоривши їх непомірну гординю. Кардинал не соромився проливати кров заколотників, не рахуючись із їх становищем. Страта однієї з перших осіб країни, герцога Монморансі, змусила аристократію здригнутися від ужаса.

Другий у черзі стояло завдання приборкання гугенотів, з часів Генріха IV котрі користувалися великими правами. Гугеноти створили біля Франції справжні маленькі держави, готових будь-якої миті вийти з покори. Центром опору гугенотів була зміцнена і незалежна фортеця Ла-Рошель.

Рішельє вважав, що настав час покласти край гугенотської вольницею. Підходящий випадок поспішив випаде. У 1627 року загострилися відносини з Англією, стурбованої розпочатим Рішельє будівництвом флоту. Політики туманного Альбіону вирішили викликати смуту у володіннях сусіда, піднявши заколот на Ла-Рошели. З англійським десантом французька армія впоралася досить легко, тоді як облога бунтівної фортеці затяглася на дві року. Нарешті, в 1628 року, зломлені голодом і втративши будь-якої надії допоможе, захисники фортеці склали зброю. За порадою Рішельє король дарувавши прощення що у живих і підтвердив свободу віросповідання, позбавивши гугенотів лише привілеїв. Протестантський Лангедок втратив свої вільності в 1629 року. Ніяких релігійних гонінь не було. Кардинал Рішельє видався надміру політиком, щоб намагатися нав’язати країні релігійну однорідність — химеру, яку відстоював Рим. Проте що завдяки такій тактиці кардинал нажив собі ворогів серед служителів церкви.

Коли йшлося про інтереси держави, питання віросповідання хіба що відходили йому другого план. Кардинал говорив: «І гугеноти, і католики був у очах однаково французами». Так знову міністр узвичаїв давно забуте за чварами слово «француз», і закінчилися релігійні воїни 70 років раздиравшие страну.

Під час Рішельє до партії влади сталися серйозні зміни й у зовнішньої політиці. Довгий шлях до високого посаді пройдено недарма. Кардинал оцінив і зрозумів своїх помилок. Він поступово м’яко почав виманювати країну з фарватеру Іспанії і повернув їх у традиційне русло політики Генріха IV. Відбудовуючи зв’язок із старими союзниками, Рішельє методично вселяє Людовіку XIII думка про необхідність дати надмірний відсіч домаганням Іспанії та Австрії. Династія Габсбургів, котра правила в на обох імперіях, повільно заковтувала Європу, витіснивши Францію з Італії та майже підпорядкувавши собі Німеччину. Протестантські князі, які мають сил опиратися потужному тиску Австрії, здавали позицію одною. Якби втручання Рішельє, невідомо, ніж скінчилася та нерівна боротьба. Католицький кардинал, не мало не бентежачись, почав субсидіювати протестантських государів і укладати із нею союзи. Дипломатія Рішельє, а головне, французькі пістолі зуміли вдихнути життя й сили у готові капітулювати німецькі князівства, зробивши впевненим у своїй перемозі Габсбургам неприємний сюрприз. Завдяки дипломатичному, та був і військовому втручанню Франції Тридцятилітня війна (1618 — 1648 рр.) була продовжено й закінчилась повним крахом імперських задумів Австрії, але Іспанії. Перед смертю 1642 року Рішельє міг з гордістю сказати Людовіку XIII:"Теперь пісенька Іспанії скінчилася". І що це не порожні слова.

Під час війни реалізували ідея кардинала про майбутнє запровадження Франції в «природні кордону»: сталося довгождане об'єднання всіх історичних територій — Лотарингії, Эльзаса і Руссильона, котрі після років боротьби увійшли до складу Французького королевства.

«Іспанська партія» подарувала Рішельє зміну політичного курсу країни. Найбільш впливові люди королівства — Марія Медічі, Ганна Австрійська, Гастон Орлеанський — наполегливо лагодили підступи і куховарили змови проти «пана головного министра».

Марія Медічі з упертістю кинутою жінки переслідувала Рішельє, підриваючи своєї ненавистю й так слабке здоров’я кардинала. Вона не могла йому простити ані виняткового впливу Людовіка XIII, ні зради її політиці, а головне — свого відтискування другого план. Зрештою, після низки невдалих спроб знищити свого колишнього улюбленця тікала з країни, щоб будь-коли повернутися назад.

Брат короля Гастон Орлеанський прагнучи зайняти престол далеко не гидував навіть союзом ворогами Франції. Нерозумний, безсовісний, жадібний, легковажний зрадник, вона бачила в Рішельє свого ворога. Презиравший його кардинал вважав, що принц немає жодного морального права бути спадкоємцем французького престола.

Більше складними були стосунки Рішельє з Анною Австрійською. Вона стала занадто іспанкою, щоб бути королевою Франції. Абсолютно не розуміючи політики кардинала, спрямованої на піднесення країни, вона активно підтримувала свого брата, короля Іспанії Філіппа IV, сподіваючись з його допомогою ми скинути ненависного міністра навіть ціною поразки Франції у війні. Втім, для людей стоять особисті інтереси завжди були вище государственных.

Рішельє був одержимий ідеєю блага держави. Він цілком резонно сприймав всі замахи зважується на власну життя як спробу знищити національну політику Франції. У цей століття занадто багато чого залежало від особистості. Зміна міністра означала зміну орієнтації. Вдумайтеся, наскільки непатріотично виглядають дії д`Артаньяна і натомість титанічних зусиль Рішельє убезпечити Францію. Та хіба один д`Артаньян ставив служіння красивою жінці вище від інтересів власної страны?

Французьке дворянство, на благо якого невпинно трудився кардинал, ненавиділо першого міністра. Як хворий дитина, недолюбливающий того, хто змушує її пити гірке ліки, дворянство ставало до опозиції Рішельє, врачующему його вади і вади. Поняття «батьківщина», запроваджене першим міністром в політичний ужиток, було цілком чуже першому сословию.

Загальну ненависть до Рішельє викликав і закону про заборону дуелей. Дворяни хотіли бачити в королі лише першого серед рівних. Кардинал само прагнула навіяти їм думка про священність королівської влади. На думку Рішельє, кров підданих то, можливо пролита лише в ім'я батьківщини, уособлюваної священної особливої короля. Якщо ж дворяни жертвують життям, захищаючи свою честь, тим самим ставлять себе одну дошку з монархом — неприпустима вільність! Крім іншого, величезну кількість найкращих представників дворянських пологів заканчивало життя в дуелі, зволікається без жодної користі держави. В ім'я інтересів самого дворянства Рішельє прагнув залучити його до державній службі, демонструючи, в такий спосіб, першого стану для країни. Усе це, проте, викликало шалений спротив і глузування, не зустрічаючи понимания.

Не менше ненависті відчувала до Рішельє й третє стан. Замотаний створенням єдиного национально-политического держави, кардинал вирішив припиняти будь-який сепаратизм. Як-от щодо нього були схильні парламенти великих міст, які бажали бачити загальнодержавних інтересів за своїми місцевими проблемами. Урізання прав парламенту стало причиною величезної не популярності першого міністра. Політика Рішельє стосовно парламентам призвела до свідомому знищення офіційної опозиції третього стану. Такої ж курсу дотримуватимуться і послідовники великого кардинала. Відсутність віддушини для виходу політичної активності у системі абсолютизму виллється у вибух обурення народу через 150 років — під час Французької революции.

У простого люду теж були підстави невдоволення першим міністром. Руйнівні війни, Тридцятилітня і Іспанська (1635 — 1659 рр.), в які виявилася втягненою стараннями кардинала Франція, принесли як зовнішньополітичні вигоди, а й страшне руйнування. Часом воєнних дій велися біля Франції. Ельзас і Лотарингія були приєднано до неї після трьох походів армії Людовіка XIII, навали імперських військ, які, як, сарана, не залишали каменю на камені. Війна вимагала гігантського напруги сил. Селяни і буржуа було невідомо і хотіли знати про великих задумах кардинала і прийдешньому «золотий вік», обіцяне Людовіку XIII його міністром. Протягом 18 років правління кардинала країну стрясали народні повстання, доставляючи Рішельє чимало хлопот.

Бачачи собі єдину мета — благо країни, Рішельє вперто рухався до ній, долаючи шалений спротив противників та, попри майже загальне нерозуміння. Кардинала цілком обгрунтовано вважатимуться однією з батьків-засновників французької нації, вищі творців сучасної Европы.

Мало хто з державотворців чи може похвалитися здійсненням всіх своїх задумів. «Я обіцяв королю вжити все мої здатності розуміти й все кошти, що йому захочеться представити для моє розпорядження, те що, щоб знищити гугенотів як партію, послабити незаконне могутність аристократії, оселити повсюдно мови у Франції послух королівської влади й возвеличити Францію серед іноземних держав» — так визначав Рішельє завдання свого уряду. І вони було виконано. Всупереч окружавшей його ненависті і обвинувачень на прагнення до особистої вигоді Рішельє всі свої сили віддавав служінню Франції. Перед смертю на пропозицію вибачити своїх ворогів відповів: «Я був інших ворогів, крім ворогів держави». Кардинал мав права за показ такої ответ.

1. Енциклопедія для детей.

2. Три мушкетери, А. Дюма.

3. Мала радянська енциклопедія, 1956 г.