Золота Орда та Русь

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ОНУ ім. І.І. Мечникова Реферат з історії України на тему: «Золота Орда та Русь»

Виконала:

студентка 1 курсу 2-ої групи

Єганян Агун Одеса 2012

План

1. Історія Золотої Орди

1.1 Утворення держави Золота Орда та її державний устрій

2. Територія Золотої Орди

2.1 Перший похід монголів на Русь. Трагедія на річці Калці

2.2 Монголо-татарське нашестя на Північно-Східні князівства

2.3 Падіння Переяславського і Чернігівського князівств

2.4 Оборона Києва. Монголо-татарське нашестя на Галицько-Волинську державу

2.5 Наслідки монголо-татарської навали

3. Справляння данини і встановлення влади

4. Життя населення Русі в період Золотої Орди Література

1. Історія Золотої Орди

1.1 Утворення держави Золота Орда та її державний устрій

На території Євразії більше двох століть існувало одне з найсильніших держав світу — Золота Орда. Нащадки численних народів Орди сьогодні є громадянами Української, Російської держав і успадковують духовні традиції минулого.

Спочатку XIII століття в Центральній Азії виникла Монгольська держава. У 1206 році її главою був проголошений Чингізхан.

Історія Золотої Орди почалась у 1243. Її засновник хан Батий, також як Чингізидів в інших улусах, ставився до підвладній території як до родового володіння, не розглядаючи її в ролі абсолютно незалежної держави. Всі монгольські улуси юридично складали єдину імперію із центральним урядом у Каракорумі і повинні були відраховувати на його користь певну частку доходів. Всі стратегічні питання вирішувались в столиці імперії. Сила центральної влади-враховуючи її віддаленість від західних улусів-трималася тільки на авторитеті, але цей авторитет Батиєм неухильно визнавався. Однак 60-ті роки XIII століття ситуація змінилася. Правив у Золотій Орді Менгу Тимур, скориставшись всередині династичними суперечками в центрі імперії, відмовився підкорятися її верховному правителю. Золота Орда знайшла самостійність.

Внутрішньодержавна структура Орди копіювала систему, введену в Монголії ще Чингізханом. Керована територія ділилася спочатку на дві великі адміністративні одиниці, а з кінця XIII століття-на чотири (Сарай, Дешт-і-Кипчак, Крим, Хорезм). Їх очолювали намісники хана-улус беки.

Монгольське панування на українських землях. Після Батиєва нашестя українські землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Переяславщини потрапили під владу Золотої Орди. Початок цієї держави досягають 1242−1243 рр. коли, повернувшись з походу Батий влаштувався в прикаспійських і причорноморських степах, де неподалік дельти ріки Волга заснував столицю-місто Сарай (в перекладі - Палац). Спочатку Золота Орда була складовою частиною Монгольської імперії, що виникла в результаті монгольських завоювань. Столицею імперії було місто Каракорум (на території сучасної Монголії), де знаходився великий хан. У 60-ті рр. XIII в. Золота Орда звільнилася від влади Каракорумських ханів.

На підкорених землях монголи вимагали, щоб народи «давали їм десяту частину від всього — як від людей, так і від майна». Крім того, монголи збирали плужне (податок з плуга), мито, подвірне (податок з двору), корм (перевезення і утримання ханських послів). Для визначення розмірів надходжень від податків і поборів на підкорених землях монголи здійснювали переписи населення і майна. Перший такий перепис відбувся в Південній Русі на рубежі 1245−1246 рр. Крім того, починаючи з 50-х рр. XIII століття, на територіях українських земель монголи впроваджують баскакську систему. Вона передбачала призначення баскаків (намісників) на певні території. Баскаки з військовим загоном, об'їжджаючи свої володіння, збирали данину і здійснювали нагляд над своїми територіями. Для зміцнення влади баскаків створювалися спеціальні укріплені пункти. На землях, де монголи зберегли княжу владу, сам князь повинен був збирати данину і відправляти її в Орду. Також князь повинен був отримувати ярлик — дозвіл на князювання в своїх володіннях.

До особливостей золотоординського панування можна віднести те, що руські Землі не були безпосередньо включені до складу Золотої Орди (за деяким винятком). Також на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників. До того ж, монголи толерантно ставилися до християнства та православного духовенства.

Панування монголів на українських землях крім значних людських і матеріальних втрат мало наслідком і «знекняження» окремих земель. Так, Переяславське князівство було ліквідовано, а його землі перейшли під безпосередню владу монголо-татар. Київське князівство майже всю другу половину XIII — початок XIV ст. Теж залишалося без князя. Лише на початку 30-х рр. XIV в. в письмових джерелах з’являються згадки про київських князів. У Чернігово-Сіверських землях у перші роки після навали Ольговичі ще утримували владу. Після загибелі в Орді Михайла Всеволодовича, який відмовився поважати монгольські язичницькі ідоли, вони втрачають владу. Постійні набіги, зловживання баскаків та інші негаразди призвели до значного знелюднення земель Переяславщини і Чернігівщини. Поступово центр Чернігівщини перемістився в місто Брянськ, яке в кінці XIII в. попав під владу смоленських князів. Нащадки Ольговичів змогли лише закріпитися в невеликих удільних князівствах, що розташовувалися у верхів'ях річки Ока. Так з’явилися численні князівські «Верховські» пологи: Новосільского, Одоєвські, Воротинського, Масальський, Мезецькі, Оболенський т.д.

Таким чином, монголи фактично знищили Київське, Переяславське та Чернігово-Сіверське князівства. У рамках цих земель з’явилися монголо-татарські округи — «тьми». Землі на південь від Києва стали називати Татарській землею, а згодом і Поділлям. На цих землях жили як монголо-татарське населення, так і підкорене.

Незважаючи на те, що до Золотої Орди входила частина земель Русі, татари не асимілюються русько-візантійської культурою, а лише поверхнево ісламізують. Монголо-татарське ярмо затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, послаблювало їх політично, призводило до посилення феодального роздроблення. У землях на заході Русі боротьбу проти Золотої Орди на початку 1240-х років очолив король Русі Данило Романович Галицький. Однак незабаром він змушений був визнати владу монголо-татарських ханів, але взагалі галицько-волинські князі знаходилися в меншій залежності від Золотої Орди, ніж землі інших князів на півночі Русі - Московії, яка з 1277 року стала улусом (державною одиницею) Золотої Орди. У 14 ст. Внаслідок розвитку феодальних відносин, міжусобної боротьби монголо-татарських феодалів за ханську владу, посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів військово-політична міць Золотої Орди поступово занепадала. Хан Золотої Орди Берке (правив у 1257−1266 роках) підтримує в 1265 році болгар проти Візантії вступає в союз з мамелюками проти держави Іль-ханів. У правління Менгу-Тимура в 1266—1282 роках держава стає самостійною від Монгольської імперії, починається карбування власної монети. Але з тим у 2-й половині 14 ст. Золота Орда починає розпадатися. Скориставшись феодальної роздробленості руських земель і послабленню Золотої Орди, Велике князівство Литовське поступово з 1363 прилучає до себе Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину, Східну Волинь, перебували під монголо-татарським ярмом, а польські феодали захопили Галицьку землю і західну частину Волині.

Великий князь Литовський Гедимін першим став титулуватися «королем литовців і руських», а також називав себе «збирачем земель руських». Ключовими в боротьбі литовсько-руських сил проти Золотої Орди стали битва на річці Ірпінь і битва на Синіх Водах, в результаті яких майже всі руські князівства звільнилися від влади Золотої Орди. На півночі боротьбу проти гніту Золотої Орди очолило Московське велике князівство.

Під проводом великого князя московського Дмитра Донського об'єднані російські збройні сили в Куликовській битві 1380 р. вщент розгромили величезне військо золото ординського темника Мамая. Вирішальну роль у розгромі зіграв засадний полк під командуванням князя, воєводи Боброк-Волинського, родом з Волині. Завдяки раптового удару Засадного полку татарське військо зазнало в Куликовській битві остаточної поразки. Але це не допомогло Московії. Бо через два роки, 1382, Москва була вщент розбита і спалена ордою. Деякої могутності Золотій Орді вдалося досягти після об'єднання в 1378 році з Білої Ордою. Але пізніше значних ударів Золотій Орді завдав середньоазіатський правитель Тимур (походи 1389, 1391, 1395−1396 рр. на Поволжі, Крим та інші території). Спроби Едигея і інших правителів Золотої Орди припинити розпад і відновити її могутність успіху не мали. Виділилося в кінці 15 в. Сибірське ханство, в кінці 14 — початку 15 ст. — Ногайська орда, потім виникли Казанське ханство (1438 р.), Кримське ханство (1449 р.), в 1460-х роках — Казахське, Узбецьке, Астраханське ханство. 1502 кримські татари руйнують столицю Сарай. Розпавшись в 2-й половині 15 — початку 16 століття на окремі самостійні ханства, Золота Орда перестала існувати.

2. Територія Золотої Орди

Спочатку потрібно відзначити два істотні моменти. По-перше, територія держави не залишалася стабільною, змінюючись протягом усього періоду його існування; вона то скорочувалася, то знову збільшувалася. По-друге, специфіка золотоординських кордонів полягала в тому, що всі навколишні народи намагалися якомога далі селитися від районів проживання монголів через цілком зрозумілій турботі про власну безпеку. В результаті по периметру золотоординських кочовищ виникали «порожні місця», або, застосовуючи сучасний термін, нейтральні зони. У ландшафтному відношенні вони звичайно представляли собою перехідні лісостепові райони. Як правило, вони використовувалися поперемінно то однією, то іншою стороною у господарсько-промислових цілях. До прикладу, якщо влітку золото ординці пасли тут худобу, то взимку руські займалися полюванням. Правда, потрібно відзначити, що подібні нейтральні зони особливо характерні лише для XIII в. — Періоду найбільшої військової агресивності монголів. У XIV в. вони поступово починають освоюватися оточуючими Золоту Орду осілими народами.

2.1 Перший похід монголів на Русь. Трагедія на річці Калці

На початку XIII в. в монгольських степах під владою Чингізхана з’явилася могутня держава, яка, як вам вже відомо з всесвітньої історії, на протязі 1207−1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію і Закавказзя.

В кінці другого десятиліття XIII ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та Причерноморскі степи, в яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідки шляху до вторгнення через Кавказ був направлений тридцятитисячне військо під керівництвом досвідчених полководців Чингізхана Субедея і Джебе.

У 1222 р. монгольське військо не очікувано для половців здолало Кавказькі гори і виявилося у них в тилу. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де завоювали і венеціанську фортецю Судак.

Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удалого половецький хан Котяк звернувся за допомогою до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас завтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об'єднати руських князів для проти дії монголам. На з'їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах.

Цікаві факти

Українські джерела подають іншу версію подій. Так, коли монголи здолали Кавказькі гори, вони зустрілися з аланами, що мешкали на Північному Кавказі. Алани звернулися за допомогою до половців. Коли об'єднане військо аланів і половців «спільно зійшлося з військом монголів, ніхто з них не залишився переможцем». Напередодні нової битви монголи підкупили половецьких ханів, і ті зрадили аланів. Але розплата за зраду була жорстокою. Монголи, розгромивши алан, несподівано напали на половців, вбиваючи всіх, хто траплявся на їхньому шляху, забравши усілякого добра в два рази більше, чим дали половцям за зраду. Коли хан Котяк звертався до Мстислава Удатного, він, звичайно, промовчав про своє віроломство. У похід проти монголів виступили київський, галицький, волинський, чернігівський, Смоленський, Курський, Трубчевський і путивльський князі. Тільки володимиро-суздальський князь відмовився від походу. В середині квітня 1223 об'єднані війська князів і половців, складало 50−60 тис. воїнів, зібралося на острові Хортиця, що на Дніпрі. Монголи, дізнавшись про це, направили до руським князям послів з пропозицією відмовитися від походу, оскільки їм були потрібні тільки половці. Але князі відхилили їх пропозицію, до того ж убивши монгольських послів.

23 травня 1223 об'єднане військо рушило назустріч монголам. Вже перша сутичка, що проходила з невеликою монгольським загоном, який переганяв худобу, показала досвідченість ворога і нелегко подальшої боротьби з ним. Але засліплені успіхом російські князі втратили пильність.

31 травня (за іншими відомостями -16 червня) 1223 головні сили русько-половецького війська і монголів зустріли на річці Калці (нині Кальчик, притока річки Кальміус, що впадає в Азовське море).

Спочатку руське-половецьке військо змусило монголів відійти на лівий берег річки. У вирішальний момент битви між князями спалахнула сварка. Мстислав Удалий не захотів ні з ким ділитися славою і вступив у бій без узгодження з іншими князями. Так полки під керівництвом Данила Романовича (Галицького) та половці переправилися через Калку і атакували монголів, під ударом важко озброєних дружинників почали відступати. Але половці не витримали монгольського контрудар і кинулися в розсипну, несучи безлад в ряди руських дружин. Під час бою Данило був ранений у груди, але все ж продовжував керувати своїми полками. Князь зміг організовано вивести війська з бою, уникнувши монголів, які переслідували їх три дні, і з незначними втратами повернутися додому.

Коли стало зрозуміло, що полки Мстислава Удатного і половці зазнали поразки, інші князі так і не рушили в бій, щоб переломити його на свою користь. Це дало монголам можливість розбити руські полки окремо. Завзято пручався великий київський князь Мстислав, який встиг побудувати укріплений табір. Монголи три дні намагалися його захопити, але їх зусилля були невдалими. Тоді вони підступністю зломили опір. Мстислав зазнав обіцянці, що монголи відпустять обложених і не проллють їх крові в обмін за викуп. Але як тільки російські князі склали зброю, монголи «людей посікли, а князів придушили, поклавши під дошки. А самі на верх сіли бенкетувати «.

Під час битви на Калці руські дружини зазнали значних втрат: загинули шість князів, лише кожен десятий воїн повернувся неушкодженим. Як пише літопис, «руські князі зазнали такої поразки, якої ще не було ніколи».

Крім втрат князівських дружин, перша зустріч з монголами ніяк не позначилася на внутрішньому розвитку Русі. Монгольське військо, зруйнувавши декілька невеликих подніпровських міст, повернулося в свої степи. Русь надалі продовжувала залишатися роздробленою, а князь я — вести міжусобну боротьбу.

2.2 Монголо-татарське нашестя на Північно-Східні князівства

Після десяти річної перерви в 1235 р. монголи почали готуватися до завойовницькі походи на Захід. Як свідчать іранські джерела, нащадки Чингізхана, «досягнувши загальної згоди, пішли війною на руських». Очолив Великий західний похід хан Батий (Бату). Монгольська армія була добре навченої і дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. В армію також увійшли загони підкорених племен (одним з них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарською). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими займалися китайські інженери. Після розгрому Волзької Болгарії перший удар монголів на початку зими 1237 припав на Рязанське князівство. Батий, пославши до рязанським князям Юрію та Олегу послів, вимагав, щоб йому дали «десятину» — десяту частину людей, майна і зброї. Князі відмовилися виконувати їх умови. Не маючи підтримки, рязанські князі почали діяти самостійно. Княжа дружина в розпачливому бою зустріла ворога на кордоні князівства, але була подолана. Після цього монголи взяли в облогу Рязань, яка опиралася шість днів. Монгольське військо, увірвавшись в місто, учинив жорстоку різанину, знищуючи все на своєму шляху. Внаслідок цього князі та їхні родини загинули, місто було зруйноване вщент. Однак Рязанцев не припинили опору. Загін воєводи Євпаторія Коловрата ще довго наносив дошкульних ударів монголам, здійснюючи стрімкі набіги.

Потім прийшла черга Володимиро-Суздальського княжества, в той час мало сильне військо серед князівств. Але й воно не змогло встояти перед монгольською навалою. П’ятнадцять міст князівства були захоплені і спалені, а значна частина їх жителів була знищена або взята в полон. Князь Юрій Всеволодович так і не зміг стати перешкодою монгольського просування. Військо, зібране князем, було несподівано розбите монголами в таборі на річці Сита і знищено разом з великим князем.

Після цього монголи повернули на південь у степ. По дорозі в кінці березня 1238 головні сили монголів підійшли до не великого міста Козельськ, чернігівського князівства. Протягом семи тижнів Батий намагався зламати опір його жителів. Лише тільки після того, як монголи підвезли облогові машини, їм вдалося потрапити в Козельськ. Останні захисники міста здійснили відчайдушно сміливий крок. Вночі вони вийшли з палаючого міста і, винищивши чотири тисячі монголів і обсадні машини, всі полягли. За відчайдушному опір монголи назвали Козельськ «злим містом», а все населення винищили.

В 1238 Батий завдав поразки і половецьке хану Котяку, після чого той зі своєю ордою вирушив в Угорщину.

2.3 Падіння Переяславського і Чернігівського князівств

Взимку 1239 монголи продовжили свій похід російськими князівствами. На цей раз він був спрямований проти Переяславського і Чернігівського князівств. Подолавши оборонну лінію проти кочівників на кордоні Переяславського князівства, монголи підійшли до самого міста. Переяслав мав міцні укріплення. Крім того, оборону міста зміцнювали водні перешкоди, що оточували місто, — річки Трубіж і Альта і рів між ними. Очолив оборону міста єпископ Симеон. Незважаючи на запеклий опір, 3 березня 1239 місто впало. Як свідчить літопис, ворог взяв місто «списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла розтрощивши… І єпископа, преподобного Симеона, вони убили «.

Восени 1239 монголи підступили до Чернігова. Чернігівський князь Мстислав Глібович дав бій монголам під стінами міста. У запеклій битві «переможений був Мстислав, і безліч з воїнів його побито були». Князь з рештою був змушений рятуватися втечею. 18 жовтня вороги увірвалися в місто, пограбували і спалили його. Далі монголи зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста.

В кінці року монгольське військо підійшло в Київ, але не наважилися на його штурм і відійшло в степ.

Того ж року монголи здійснили вдалий похід у Крим, підпорядкувавши його східну частину, обклали даниною велике місто Судак.

2.4 Оборона Києва. Монголо-татарське нашестя на Галицько-Волинську державу

золота орда русь татарська навала

У 1240 р. Батиєва нашестя докотилася до Галицько-Волинського князівства тільки були об'єднані під владою Данила Романовича (Галицького). Саме передмонгольськім настанням до володінь Данила було приєднано Київ, управління котрим було доручено тисяцькому Дмитру, талановитому і хороброму воєначальнику.

Кияни, відчуваючи, що їм доведеться чинити опір монголам, які вже господарювали в інших князівствах, готували Городку облозі. Вони відновлювали стіни і вали міста, були найбільшими серед городі у Східній Європи.

На початку літа на лівому березі Дніпра з’явився великий розвідувальний загін, який направив посланців в місто з пропозицією здатися, проте кияни відхилили цю пропозицію. Тоді після ретельної підготовки в кінці літа 1240 величезна монгольське військо з півдня вдерлося в межі Київського князівства. Першими прийняли на себе удар гарнізони міст-фортець уздовж річки Рось, що прикривали Київ від набігів кочівників. Усі 23 фортеці після запеклого опору були зруйновані монголами. Потім така ж доля спіткала міста, безпосередньо прикривали Київ: Витачів, Василів, Білгород та інші.

5 вересня 1240 Батий підійшов до стіни міста і почав його облогу.

Боротьба за місто була надзвичайно жорстокою і кровопролитною. Лише після того, як Батий дізнався, що слабке місце в обороні Києва знаходиться в районі Лядських воріт, монголи змогли переломити хід подій на свою користь. В районі цих воріт було зосереджено основну масу стінопробивних машин, «безперестану били день і ніч». Нарешті 19ноября в стінах міста з’явилися проломи. Монголи пішли на штурм. У перший день вони змогли опанувати стінами і валом міста Ярослава, але далі просунутися не змогли. Скориставшись перервою, кияни створили нову лінію оборони вздовж укріплень міста Володимира. 6 грудня монголи прорвали укріплення в районі Софіївських воріт і підійшли до останнього рубежу оборони міста, побудований захисниками біля Десятинної церкви. Останні захисники чинили відчайдушний опір, але Батий знову застосував облогові машини. Під їх ударами кам’яні стіни Десятинної церкви не витримали і завалилися, поховавши під уламками останніх захисників. В руки монголів попав поранений тисяцький Дмитро, якому вони на знак поваги дарували життя. З 40 монументальних споруд Києва залишилося (дуже пошкодженими) тільки 5, з 9 тис. дворів — 20, а з 50 тис. населення — не більше 2 тис. У деяких районах стародавнього Києва життя відродилася лише через кілька століть. Київ був відкинутий на кілька століть назад.

Документи розповідають

Італійський мандрівник Плано де Карпіні про відвідування Києва в 1246 р.

«Коли ми їхали через їх землю, ми знаходили незліченні голови й кістки мертвих людей, що лежали на полі, так місто це було досить великим і дуже багатолюдним, а тепер воно зведене майже нанівець, ледве існує там 200 будинків, а людей там тримають вони в найтяжчому рабстві «. Отримання Києва відкрило Батию шлях на Захід. Подолавши опір на лінії укріплень вздовж річок Верхньої Тетерів, Горинь, Случ, на початку 1241 р. монголи вторглися на Волинь, прямуючи до Владимира-Волинського. Несподівано для себе монголи зіткнулися із сильним опором міст-замків Данилов і Кременець, Холм, які Батию так і не вдалося захопити. Три дні зміг протриматися інший столичний місто — Галич. Зрозумівши, що облога затягнеться надовго, а напад принесе великі втрати, Батий змінив тактику. Відступивши від неприступних замків, він розділив свою армію на декілька сильних загонів, розійшлися по землях Галичини й Волині, знищуючи все на своєму шляху. Основними силами Батий облягав Володимир-Волинський. Столицю Волині - Володимир-Волинський завойовники захопили лише після тривалої облоги. Боротьба за місто була кривавою — воно захищалося до останнього. Останні центрами опору стали муровані церкви, які після відходу ворога залишилися заповненими трупами, про що свідчать дані археологічних досліджень. Так само вперто захищалися і другі міста князівства — Звенигород, Галич, Райки, Ізяслав т.д. Тільки новий і сильно укріплений Холм і гірські фортеці відбили нападу ворогів.

Тим часом як монголи нищили землі Галицько-Волинського князівства, князь Данило Галицький безуспішно намагався склонити до спільної боротьби проти монголів правителів Угорщини та Польщі. Останні сподівалися, що навала їх мине, однак монголи, подолавши Карпатські перевали, поступилися в межі Угорщини та Польщі, де продовжили свій похід до Адріатичного моря, завдавши угорцям і полякам нищівної поразки. У 1256 р. князь Данило Галицький відкрито кинув виклик монголам, вигнавши їх війська з Північного Поділля і Східної Волині. Спроби монголо-татарського воєначальника Куремси взяти Володимир-Волинський і Луцьк закінчилися невдачею. Однак в 1260 р. загін монголо-татар здійснив похід на Галицько-Волинське князівство, змусивши князів зруйнувати фортеці у Володимирі-Волинському, Луцьку, Кременці та Львові. Монголо-татари були ослаблені боротьбою з руськими князями і не змогли прийти до «останнього моря», як заповідав їм Чингізхан. До того ж у цей час помер хан ханів Угедей, і Батий повертає військо назад, щоб взяти участь в, поділі Монгольської держави. Фактично боротьба Руських князівств проти монголів врятувала Західну Європу від поневолення У 1242 монголи повернулися в причорноморських і прикаспійських степах, де заснували свою державу Золота Орда. Приводом до повернення стала смерть головного монгольського хана Угедея, проте причини були набагато серйозніше: Батий не мав достатніх сил, щоб тримати в покорі всі завойовані народи Східної і Центральної Європи.

Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором врятували Західну Європу від монгольської навали. Українські землі потрапили в залежність від нової держави — Золотої Орди, заснованої Батиєм, оскільки були розрізненими, воювали кожен за себе, а монголи вже мали великий досвід ведення бойових дій.

2.5 Наслідки монголо-татарської навали

Навала Батия не була звичайним грабіжницьким набігам кочівників, які раніше приходилось переживати Київської Русі. Правляча монгольська верхівка прагнула не тільки збагатитися за рахунок пограбування і розорення, а поставити під свою залежність князівства, включити їх у свою імперію, управлялася нащадками Чингізхана, і отримувати з них постійний дохід.

Наслідками навали були катастрофічними для руських князівств. З 74 міст Київської Русі були розорені 49. 14 з них вже не відродилися, а 15 з часом перетворились в села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а до монгольського рівня кам’яного будівництва був досягнутий лише через сто років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони обезлюдніли, скоротилися посівні площі, занепад торгівлі. Монголо-татарське нашестя також призвело до значних демографічних втрат, були знищені багато представників руської еліти.

Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинило розвитку розорених земель. З часом населення відродило міста та господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1363 р. українські землі були звільнені від їх володарювання.

3. Справляння данини і встановлення влади

Золотоординські хани розглядали руські землі як політично автономні, мають свою власну владу, але знаходяться в залежності від ханів і зобов’язані платити їм данину — «вихід». Крім «виходу» існували екстрені виплати — запити. Якщо хану потрібні були кошти на війну, то він спрямовував на Русь несподіваний «запит», який стягувався також неухильно. Величезні багатства йшли на подарунки хану, його родичам, послам, на хабарі придворним і підкуп ординських чиновників.

Князям і населенню було оголошено, що відтепер вищим правителем Русі є глава Монгольської імперії, а безпосереднє управління здійснює хан Бату. За ординським ханом закріпилася назва «цар». Руські феодальні князівства стали в васальні відносини до хана. Всі уцілілі під час навали князі повинні були з’явитися до Бату і отримати від нього ярлик — жалувану грамоту, яка підтверджувала його повноваження на управління князівством. Залежність від ханів виражалася в тому, що російський великий князь сідав на своєму столі «пожалування царевим», тобто ханським. Це робилося від імені хана або митрополитом російським, або уповноваженим ханським. Посаджений на стіл від імені хана князь ставилося в той же час під контроль ханської влади. Це відноситься вже не тільки до великого князя, а й до інших князів. Контроль цей здійснювали баскаки. Курський баскак Ахмат тримав баскачество курського князя, інші - за іншими князювання.

Але вже з кінця XIII в., Точніше — з першої половини XIV ст., Татарські баскаки зникають. Збір татарської данини покладається на руських князів під відповідальністю великого князя. Влада хана по відношенню до цих васальним князям формально виражалася ще й у тому, що ці князі затверджувалися на своїх княжих столах ханами через вручення їм ярликів. Старший серед князів, або великий князь, теж отримував особливий ярлик на велике князювання. Татарський «вихід» повинні були платити всі. З цією метою татари і виробляли перепису населення. Для першого перепису та збору данини Бату послав баскаків. Новий перепис була зроблена, як ми бачили, в 1257 р. при хані Берке, який прислав для цього вже спеціальних численників. Ці численникі, відповідно до показання Лаврентіївському літописі, поставили десятників, сотників, тисяцьких і темників. У 70-х роках ХІІІ ст. була нова перепис при ханові Менгу-Тімура. Про рік цього перепису джерела говорять неясно. Про інших татарських переписах наші літописи не згадують, але в інших джерелах ми маємо вказівки на продовження цієї практики.

Ми не знаємо, як саме проводилися перепису з метою збирання данини до татар, але ми маємо абсолютно точні факти про стягування данини і одиницях оподаткування («рало», «плуг», «соха»). Цими вже готовими одиницями обкладання і скористалися татари. Крім данини татари вимагали від російського населення деяких повинностей, без яких татари не могли здійснювати своєї влади.

Всю територію захопленої країни вони ділили на тумени або темряви — округи, здатні виставити в ополчення на випадок війни з 10 тис. боєздатних чоловіків. Народ в туменів розподілявся по тисячам, сотням і десяткам. У Північно-Східної Русі завойовники утворили 15 туменів; у південній Русі - 14 туменів.

Як ми вже бачили, з підкорених земель татарські хани вимагали, перш за все, грошей і людей. Звільняючи духовенство від цих повинностей і платежів, хани звільняли його і від постачання воїнів, підвід, Ямська повинності. Збирання воїнів з підкорених народів — це звичайний прийом татарської влади. Що стосується інших повинностей, де застосовувалася безпосередньо людська сила, то тут треба, перш за все, вказати на Ямська повинність, яка, мабуть, не відразу стала натуральною. У першому відомому нам ярлику «ям» означає вид данини. Але татарські хани ввели і «ям» як повинність постачати коней татарським послам і чиновникам. Суть її полягала в тому, що Русь включалася в загальну систему шляхів та повідомлення Монгольської імперії. Через певні відстані на проїжджих шляхах влаштовувалися стайні і заїжджі двори. Служило там навколишнє населення, яке і поставляло коней. Такий пункт називався ям, а його служителі ямчі. Завданням ямчі було забезпечити невпинне рух гінців з ханськими дорученнями, тримати напоготові і представляти свіжих коней проїжджих послам і чиновникам.

Але, як було сказано вище, збір данини виконувався татарськими чиновниками порівняно недовго. Вже з кінця XIII в. цей обов’язок був покладений на руських князів. Вони самі і по-своєму мали її збирати і доставляти в Орду. Всі князі повинні посилати своїх данників, але зібрані суми здаються в казну великого князя, який і є відповідальним перед ханом за «вихід». Розміри «виходу» не були стійкими. Сума данини змінювалася в залежності від різних обставин: то самі князі, конкуруючи один з одним через великого князювання, накидали суми, то хани збільшували ці суми, керуючись різними міркуваннями. Нам відомі деякі цифри. Великий князь Володимир Дмитрович платив «вихід» у сім тисяч карбованців, Нижегородської князівство — півтори тисячі карбованців і т. п.

Ще одним засобом утримання Русі в покорі були неодноразові монгольські набіги. За підрахунками істориків, у другій половині 13 століття ворог вторгався в російські межі чотирнадцять разів.

Залежність від Золотої Орди виявлялася в трьох формах:

1) ви дача ярликів (грамот) на князювання, причому без урахування конкретних прав на престол, що призвело до численних інтриг.

2) сплата данини. Князі знаходилися під наглядом представників ханів — баскаків. Збиралося 14 видів ординських данини і повинностей (безпосередньо для хана, торгові збори, Візничого по винності, «корм» баскакам та ін.)

3) забезпечення монгольської армії рекрутами.

4. Життя населення Русі в період Золотої Орди

Життя різних людей складалася по різному. З одного боку, хани Золотої Орди звільнили від податків практично усі релігійні установи, зокрема християнські монастирі, призвело до їх розвитку. Вільні люди, торговці і воїни теж могли служити і торгувати в усіх землях степової імперії. Слід звернути увагу, що саме ці часи можна розглядати як час зародження українського козацтва та чумацтва, двох важливих суспільних явищ, які впливали на життя українського суспільства аж до XX ст. Разом з тим в ті часи звертає на себе увагу бідність і тяжке становище простих людей того часу, селян або як їх ще називали «селян», тобто православних російських християн, мирно жили в селах, платили податі і сповідували християнську віру. Як відомо з історії саме важке положення і невдоволення цих людей політикою влади призвело до розпаду Золотої Орди і появи нових держав і суспільно-господарських утворень на її землях. Історії з життя часів Золотої Орди до наших днів продовжує жити в народі, в усній народній творчості, у піснях, прислів'ях і казках.

Література

1. Грушевський М. С. Історія Київської землі. М.: Просвещение, 1997.-641с.

2. Дроянов І. Я. Київська Русь: Нариси соціально-економічної Історії. СПб.: Дельта, 2002.-638с.

3. Золота Орда і її падіння. — Б. Д. Греков, А. Ю. Якубовський, Москва: Видавництво Академії Наук СРСР, 1985. — 463с.

4. Золота Орда: міфи і реальність. — В. Л. Єгоров, Москва: ИНФРА, 2003.-518с.

5. Історія Малої Росії. Д. Н. Батиш-Каменський, Київ: Година, 2003.-648с.

6. Карамзін Н. М. Перекази століть. Москва: Наука, 2000.-381с.

7. Рибаков Б. А. Київська Русь і російські князівства XI-XII ст. М.: ИНФРА, 2002.-583с

8. Рибаков Б. А. Світ історії. Москва: Наука, 2001.-368с.