Система забезпечення національної безпеки України

Поняття, зміст і призначення системи забезпечення національної безпеки

Ураховуючи той факт, що СНБ є багатокомпонентною, звичайно постає потреба в існуванні спеціальної підсистеми, мета функціонування якої полягала б у забезпеченні функціонування та розвитку самої СНБ, тобто у забезпеченні життєздатності системостворюючих елементів СНБ, зокрема, національних інтересів особи, суспільства, держави. Такою системою і є система забезпечення національної безпеки.

Відсутність даної системи унеможливить надійний захист основ, базису національної безпеки, і сприятиме фатальним флуктуаціям не лише для самих елементів, а й для всієї системи у цілому. Головне призначення цієї системи полягає у досягненні цілей національної безпеки, а отже основною функцією даної системи є забезпечення збалансованого існування інтересів особи, суспільства і держави через моніторинг, діагностування, виявлення та ідентифікацію, запобігання та припинення, мінімізацію та нейтралізацію дії внутрішніх і зовнішніх загроз і небезпек. Реагування на загрози має бути адекватним не лише характерові та їх масштабам, а й рівню бажаного і можливого стану забезпечення національної безпеки.

Система забезпечення національної безпеки України створюється і розвивається відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері управління національною безпекою.

Основу системи забезпечення національної безпеки України складають органи, сили та засоби забезпечення національної безпеки, які вживають систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, ефективне функціонування самої системи національної безпеки України.

У Концепції (основи державної політики) національної безпеки України поняття системи забезпечення національної безпеки визначалося, як «організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України». А у нинішньому Законі України «Про основи національної безпеки України» визначення даного поняття взагалі відсутнє. Тому проаналізуємо поняття, що містилося у Концепції.

Характеризуючи дане визначення, застосовуючи методологію системного підходу, навряд чи вірним буде вживати термін узгодженість. За цього випадку система позбавляється зворотних зв’язків, а це є суттєвим моментом, за якого втрачається сам зміст системи управління. Тому більш вірно казати про взаємодію суб'єктів, за якої система прямих та зворотних зв’язків працюватиме у повному обсязі. На цю ж обставину звертає увагу і ШР. Нижник влучно зазначаючи, що «узгодженість дій не є аналогом взаємодії, бо саме остання зумовлює наявність прямих і зворотних зв’язків» .

Цікавою є думка Л. Белово, який під системою забезпечення національної безпеки розуміє сукупність нормативних актів, організаційно-технічних та інших заходів, а також сил та засобів, необхідних для їх виконання.

Створення будь-якої системи є актом свідомим, а отже можна казати, що поява СНБ є наслідком вольового акту людини, результатом процесу цілепокладання. Відповідно до викладеного, СЗНБ має власні цілі, завдання, функції, принципи функціонування та розвитку, а також методи забезпечення поставлених завдань, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування даної системи, що ми назвали — механізмом.

Система забезпечення національної безпеки передбачає наявність відповідних структур і певно регламентованого процесу прийняття і реалізації управлінських рішень у сфері управління національною безпекою.

Зазначимо, що нині важко говорити про існування дійсно системи забезпечення національної безпеки України, що пов’язано з несформованістю і відсутністю регламентації функціонування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки.

Функціонування будь-якої системи характеризується певними параметрами, вихід за межі яких свідчить про відхилення від норми. Теж стосується і СЗНБ, для оцінки ефективності діяльності якої має бути розроблена критеріальна шкала оцінювання. На нашу думку, основними критеріями ефективності функціонування СЗНБ є її здатність забезпечувати: 1) процес управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України; 2) ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки України.

Однією з характеристик даної системи є ефективність, тобто здатність системи за найменших витрат якісно забезпечити якнайбільше коло національних інтересів.

Відповідно до необхідності забезпечення збалансованого існування інтересів особи, суспільства і держави можна виділити три одекват ні напрями функціонування системи забезпечення національної безпеки: забезпечення безпеки особи, забезпечення безпеки суспільства і забезпечення безпеки держави.

Ураховуючи той факт, то відповідно дост. З Конституції України найвищою соціальною цінністю є життя людини, особлива увага має приділятися побудові надійного механізму захисту конституційних прав і свобод, законних інтересів громадян, дія якого забезпечуватиметься, передусім, законодавчим закріпленням за державними і недержавними структурами обов’язків і відповідальності за захист національних інтересів.

Отже, формування СЗНБ має відбуватись за усвідомлення необхідності формування механізму балансу інтересів особи, суспільства і держави, що слугуватиме збереженню цілісності даної системи. Водночас провідну роль у даному процесі мають відігравати державні інституції, функціональним призначенням яких і є максимальне використання державно-владних повноважень і ресурсів для досягнення мети функціонування СНВ.

Саме на державні інституції мають бути покладені завдання щодо забезпечення функціонування ядра національної безпеки, яке складається із його системостворюючих компонентів, ключове місце серед яких посідають життєво важливі інтереси української нації. Окрім цього, виключно до компетенції державних органів мають бути включені такі пріоритетні напрями забезпечення національної безпеки, як захист конституційних прав і свобод громадян, конституційного ладу і територіальної цілісності держави, недоторканності її державних кордонів та деякі інші. Саме це зумовлює акцентування нами уваги на державному управлінні національною безпекою, а також формуванні органів державного управління національною безпекою.

Звичайно, прерогатива державних органів щодо ЗНБ не має всеохоплюючого характеру, через те, що згодом такий механізм може перетворити державу на монопольного суб'єкта цієї діяльності, а звідси — стати індикатором формування тоталітарної держави. Система державних органів, що забезпечують національну безпеку* має ґрунтуватися на принципі розподілу влад, проте, звичайно, особливу роль мають відігравати органи виконавчої влади.

Для нейтралізації дисбалансу у СЗНБ має бути сформована система стримувань і противаг, за допомогою якої можна буде гарантувати забезпечення прав особи і громадянина. Найбільш продуктивним у цьому напрямі вважається створення системи наступних гарантій'.

• * розроблення на підставі Конституції нормативно-правових актів, які регулюватимуть компетенцію суб'єктів СЗНБ, передбачивши конкретні сфери дії, права, обов’язки, принципи взаємодії та інші питання, що забезпечуватимуть ефективне функціонування збалансованої СНБ;
• * формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки;
• * формування механізму забезпечення національних інтересів (інтереси особи, нації і держави) на локальному, національному, регіональному, міжнародному і глобальному рівнях як єдино пов’язаної системи;
• * удосконалення наявних і розбудова нових інститутів безпеки;
• * розроблення механізму взаємодії та нагляду за суб'єктами СЗНБ з метою недопущення порушення законності, активне впровадження демократичного цивільного контролю над суб'єктами забезпечення національної безпеки.

Звичайно, що перелік гарантій можна розширяти, головне — створення надійного механізму функціонування СНБ, ефективність якого, насамперед, залежатиме від цілісності системи, яку утворюватимуть різні структурні елементи.

Багатовимірність феномену національної безпеки корелює з багатовекторністю дії системи забезпечення національної безпеки. У найбільш загальному плані пропонується виділяти три основні напрями дії даної системи: стратегічний, тактичний, оперативний відповідно до окреслених вище груп національних інтересів.

Важливим моментом має стати закладання в дану систему наступного керівного принципу: Україна має сформувати таку систему забезпечення національної безпеки, яка дозволить гарантовано забезпечити завдання шкоди будь-якій державі або коаліції держав за будь-яких умов, якщо буде існувати реальна загроза (небезпека) національній безпеці держави.

Знаковим є те, що переважна більшість дослідників і авторів ототожнюють поняття «система національної безпеки» і «система забезпечення національної безпеки». І це, на мою думку, відбувається через ту обставину, що чітко не є визначеними самі поняття. Дана хиба була закладена також і у Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, в якій взагалі не містилося визначення поняття «система національної безпеки». Не усунув цей недолік і прийнятий 19 червня 2003 року Закон України «Про основи національної безпеки України «. Водночас, слід чітко відмежовувати дані поняття. При чому дане питання лежить в площині не тільки теоретичній. Підтвердженням тому є думка МЈ. Левицької9 яка стверджує, що на сучасному етапі розвитку суспільства життєво важливим національним інтересом будь-якої держави є становлення та закріплення системи забезпечення міжнародної безпеки. Отже, визначення даного поняття має не лише суто теоретичний, а й практичний інтерес, пов’язаний із необхідністю формування системи органів державного управління національною безпекою.

Як завжди виділимо декілька підходів до визначення поняття «система забезпечення національної безпеки»

• 1. Представники першого підходу визначають дане поняття крізь формулу адекватності загроз і засобів, які мають вживатися. Прикладом, на думку М.Б. Левицької, для своєчасного виявлення та об'єктивної оцінки загроз національним інтересам, вибору та вжиття адекватних засобів їх локалізації, зменшення чи нейтралізації створюється система забезпечення національної безпеки.
• 2. Представники другого підходу визначають дане поняття крізь формулу гарантій та механізмів. Так, Є. Кравець та М. Мельник вважають, що з точки зору системно-функціонального аналізу система забезпечення національної безпеки України становить сукупність суспільних, державних і особистих гарантій, а також економічних, політичних, правових та інших механізмів, які гарантують належний рівень захищеності особи, суспільства та держави від загроз національним інтересам України.
• 3. Також окремо можна виділити підхід, за якого аналізоване поняття виражається через здатність. Приміром, О. С, Бодрук вважає, що система забезпечення національної безпеки — це здатність держави захищати свої інтереси та реалізовувати свої цілі у сфері безпеки як всередині держави, так і за її межами.
• 4. Цікавим, і ми відстоюємо дану позицію, є підхід, за якого поняття, що розглядається, має визначатися не лише крізь призму гарантій, заходів і загроз, а й ураховувати напрям забезпечення власного розвитку. Дану позицію репрезентує Н. Косолапов, який зазначає, що практична, оцінювана в історичній перспективі життєздатність соціального організму повинна розглядатись і враховуватись як важливий фактор національної безпеки, і відповідно, система забезпечення національної безпеки повинна бути орієнтована не тільки на охорону самого суб'єкта і його поточної життєздатності, але й на розвиток останньої.

На наш погляд, у широкому значенні під системою забезпечення національної безпеки можна розуміти комплекс організаційно-управлінських, правових, спеціальних, соціально-психологічних, режимних, інженерно-технічних, учбово-методичних та інших заходів, спрямованих на якісну реалізацію національних інтересів і забезпечення ефективного функціонування самої системи.

Варто зазначити, то поняття системи забезпечення національної безпеки є складним для визначення також і через ту обставину, що дослідники не дійшли згоди щодо назви самого процесу. Питання визначення поняття «забезпечення національної безпеки» порушувались нами у попередньому розділі, водночас вважаємо за доцільне проаналізувати ще один аспект даної проблеми.

Зокрема, хотіли б акцентувати увагу на тій обставині, що деякі дослідники вживають словосполучення «діяльність із забезпечення національної безпеки». Прикладом, М. Б. Левицька визначає діяльність із забезпечення національної безпеки в якості «способу здійснення життєдіяльності суб'єкта (системи), яка полягає в своєчасному й адекватному реагуванні на різноманітні загрози життєво важливим національним інтересам шляхом внутрішньої саморегуляції і здійснення відповідного впливу на джерело загрози». Розглянемо дане визначення більш детально.

По-перше, у даному визначенні йдеться лише про загрози життєво важливим інтересам, у той час як поза увагою лишаються такі категорії національних інтересів, як: важливі національні інтереси та інші національні інтереси. Таким чином, за даного визначення система забезпечення національної безпеки призначена для забезпечення лише життєво важливих інтересів, що не відповідає меті її створення, через те, що вона має просувати забезпечені недоторканістю національні інтереси в усьому їх розмаїтті.

По-друге, усе розмаїття безпекогенних чинників, дана дослідниця зводить лише до загроз, оминаючи небезпеки. При цьому, і за текстом самої дисертації автор нечітко визначає власну позицію щодо класифікації безпекогенних чинників, що і знаходить свої відображення в усіх подальших визначеннях ключових понять. Отже, забезпечення національної безпеки не обмежується реагуванням лите на загрози, а включає, як мінімум і реагування на небезпеки.

Потрете, і це майже чи не найголовніше. У визначенні даного поняття автор робить логічний наголос на реагування на загрози. Це означає, що діяльність із забезпечення національної безпеки практично зводиться до захисту від загроз і небезпек. На наше переконання, відповідно до власного бачення і пропонованого управлінського підходу до розв’язання зазначеного питання, зміст діяльності по забезпеченню національної безпеки полягає в здійсненні свідомого, цілеспрямованого впливу на об'єкт з метою його стійкого розвитку. Отже, за такого випадку забезпечення національної безпеки визначається нами, передусім як активний процес, який полягає в здійсненні управління. Дана позиція і була нами відображена при визначенні поняття «забезпечення національної безпеки» .

Підсумовуючи аналіз визначення даного поняття, зазначимо, що воно не є повним і не відображає сутності процесу забезпечення національної безпеки.

Таким чином, це є ще одним аргументом на користь того, що для означення процесів забезпечення національної безпеки більш коректним вважається вживати термін «забезпечення національної безпеки» .

Отже, під системою забезпечення національної безпеки нами розуміється система теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки України.

Безперечно, можна довго дискутувати з приводу того чи іншого терміну, можна пропонувати численні варіанти, водночас змістовними вони будуть лише тоді, коли буде визначена мета створення і організації управління даною системою, що і буде зроблено нами нижче.

Актуальним в контексті розглядуваних проблем вбачається проаналізувати зміст та призначення системи забезпечення національної безпеки України.

Забезпечення національної безпеки досягається у процесі свідомої цілеспрямованої діяльності суб'єкта управління, спрямованої на запобігання можливого порушення його нормального функціонування в результаті дії загроз та небезпек.

Метою забезпечення національної безпеки є створення підґрунтя для реалізації національних інтересів за умов дії загроз та небезпек, а також проведення моніторингу стану національної безпеки для розроблення оптимальної моделі функціонування системи забезпечення національної безпеки. На дану обставину також посилаються і інші дослідники.

Вживаючи термін «система», і ми свідомо акцентуємо увагу на цьому, нами робиться логічний наголос на утворенні нової якості, яку складають загрози та небезпеки, національні інтереси, цінності та потреби, державні і недержавні суб'єкти забезпечення національної безпеки. Саме тому структурна зв’язаність елементів системи забезпечення національної безпеки є істотною її якісною характеристикою і розрив зв’язків між цими елементами може призвести до зникнення самої системи, а отже актуалізується питання забезпечення структурної єдності даної системи. Причому зауважимо, що у даному дослідженні будемо вважати тотожними поняття системи управління національною безпекою і системи національної безпеки, через те, що вони обидва включають як суб'єктів управління національною безпекою (органи управління, органи забезпечення, сили, засоби тощо), так і об'єкти (національні інтереси, цінності та потреби української нації, суспільні відносини у сфері національної безпеки тощо), прямі та зворотні зв’язки, вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

При взаємодії об'єктів і суб'єктів системи забезпечення національної безпеки суттєвим є те, що на державу в особі її органів виконавчої, законодавчої та судової влади покладається обов’язок щодо захисту національних інтересів, а громадському об'єднанню та окремій особі надаються права щодо захисту своїх інтересів. Таким чином, суб'єкти системи забезпечення національної безпеки України тісно взаємодіють між собою, але кожний з них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції. У результаті такої взаємодії зазначені суб'єкти доповнюють один одного, внаслідок чого утворюють струнку організаційно-функціональну систему, яка виступає ядром забезпечення реалізації національних інтересів України.

Отже, об'єктами системи забезпечення національної безпеки України є:

• * національні інтереси, цінності та потреби української нації;
• * їх носії (юридичні та фізичні особи) і відносини між ними (суспільні відносини у сфері національної безпеки);
• * власне система забезпечення національної безпеки України.
• 1.1 Принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки

Звичайно, що побудова такої важливої підсистеми має відбуватись на науковій основі згідно з основоположними началами її функціонування, таким чином можна впевнено казати про необхідність окреслення принципів побудови СЗНБ. Зокрема до основних з них можна віднести:

• * пріоритет забезпечення українських національних інтересів;
• * пріоритет превентивних заходів забезпечення національної безпеки;
• * невідворотність відплати за створення умов або реальне заподіяння шкоди українським національним інтересам;
• * законність;
• * непорушність конституційних прав і свобод людини і громадянина;
• * безумовне надання пріоритету раціональній та превентивній безпеці;
• * централізованого управління;
• * координації і взаємодії державної і недержавної підсистем забезпечення національної безпеки;
• * відповідальність суб'єкта управління СНБ за прийняті рішення;
• * взаємна відповідальність особи, суспільства і держави;
• * оперативне взаємне інформування і узгодженість дій сил забезпечення національної безпеки;
• * розумна і цільова достатність;
• * оптимальна вартість;
• * наукова обґрунтованість;
• * адекватність внутрішнім і зовнішнім загрозам;
• * єдність, взаємозв'язок і збалансованість усіх складових національної безпеки;
• * професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі;
• * пріоритетність політичних, інформаційних та економічних заходів;
• * комплексного і системного використання сил і засобів;
• * постійна готовність до здійснення заходів будь-якої інтенсивності, виходячи з принципу достатності, з метою реалізації національних інтересів;
• * постійне підтримання високого рівня професіоналізму суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, відповідності вимог до якості їх підготовки міжнародним стандартам у цій сфері, а також необхідності забезпечення національної безпеки;
• * раціональна дислокація сил забезпечення національної безпеки з урахуванням потенційної небезпечності об'єктів і територій;
• * виправданий ризик та відповідальність суб'єктів забезпечення національної безпеки за забезпечення національної безпеки;
• * пріоритетне здійснення заходів щодо запобігання виникнення та ескалації безпекогенннх чинників;
• * соціальна захищеність суб'єктів ЗНБ;
• * забезпечення населення достовірною інформацією, відповідно до вимог законодавства щодо надання інформації з обмеженим доступом про стан національної безпеки, можливу загрозу для життя та здоров’я людей і про виконання заходів, спрямованих на нормалізацію рівня національної безпеки;
• * використання позитивного світового досвіду організації діяльності СЗНБ при реалізації державної політики національної безпеки.

Зазначимо, що функціонування даної системи в межах заданих параметрів суб'єктом управління СНБ є завданням складним, а отже потребує наявності певної системи перевірки функціонування даної системи. У даному випадку можна говорити про необхідність або можливість висунення певних критеріїв, за якими можна було досліджувати стан функціонування СЗНБ, а також своєчасно вносити корективи у її діяльність. До таких критеріїв вбачається доцільним віднести наступні:

• * відсутність або несвоєчасне виявлення загроз та небезпек системі національної безпеки, а також спроб їх реалізації (наприклад, спроба організації демпінгових розслідувань з метою дискредитації українських виробників металопрокату);
• * забезпечення системної цілісності національної безпеки: недопущення зниження сумарного потенціалу підсистем національної безпеки до граничних значень (повна дестабілізації, наприклад системи соціальної безпеки є менш серйозною за дестабілізацію на 25% одночасно підсистем забезпечення інформаційної, геополітич-ної, геоекономічної, воєнної, екологічної безпеки);
• * попередження діяльності терористських та інших екстремістських організацій зсередини країни (так, наприклад, діяльність на території України руху Талібан може призвести до потрапляння України до списку держав, що підтримують тероризм з усіма наслідками, у той же час участь України в операції в Іраку стає джерелом жевріння ісламського тероризму);
• * збереження матеріальних і духовних цінностей, інтелектуального потенціалу України (так, за умови незбереження інтелектуального потенціалу країни створюються підстави для серйозної стурбованості з приводу можливості адекватного розвитку в інформаційну цивілізацію, коли саме високий інтелект забезпечуватиме подальший поступ нації у лоно еволюції);
• * припинення посягань на життя, права та свободи громадян України у будь-якій точці планети;
• * стабільність фінансового та економічного розвитку української держави відповідно до намічених планів і завдань поза залежністю від зміни параметрів обстановки.

Якісними ознаками функціонування СЗНБ: бойова здатність, ефективність, стійкість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, адекватність, готовність збереження гомеостазису при перевищенні граничних параметрів функціонування системи.

У межах окреслених завдань, мети, функцій та принципів діяльності СЗНБ, постає необхідність в окресленні сил та засобів функціонування даної системи.