Музыка наприкінці ХІХ початку XX века

[pic].

Музика на початку XX века.

Виконали: Трофимов Ярослав,.

Герасимов Олександручні 10 э1 класса.

[pic].

«Ні землі живого существа,.

Настільки жорстокого, крутого, пекельно злого,.

Щоб не могла хоча годину один.

У ньому музика здійснити переворота…".

Вільям Шекспир.

[pic].

Кінець XIX і почав ХХ століття (до 1917 року) — період щонайменше багатий, але значно більше складний. Він отделён від попереднього будь-яким переломом: кращі, верхові твори Чайковського й Римського-Корсакова ставляться саме до 90 -м років XIX і до першого деcятилетию XX века.

Але вже пішли з життя Мусоргський і Бородін, а 1893 року і Чайковський. На зміну їм приходять учні, спадкоємці і продовжувачі їх традицій: З. Танєєв, А. Глазунов, З. Рахманінов. Але як не близькі вони своїм вчителям, в їх творчості ясно відчуваються нові смаки. Опера, протягом ніж століття яка обіймала чільне місце у російської музиці, явно відходить другого план. А роль балету, навпаки вырастает.

Широко розвиваються симфонічні, камерні жанри у творчості Глазунова і Танєєва. Величезною популярності набув фортепіанне творчість Рахманінова, що й був великим піаністом. Фортепіанні концерти Рахманінова (як і концерти Чайковського, і скрипковий концерт Глазунова) ставляться до вершин світового мистецтва. Останній чверті ХІХ століття творчість російських композиторів було визнано в усьому цивілізованому мире.

Серед покоління музикантів, які почали творче життя в кінці минулогона початку нинішнього століття, були композитори й іншого типу. Вже перші їх твори написані дуже зі свого: гостро, іноді навіть зухвало. Такий Скрябін. Одних слухачів його музика підкоряла натхненною силою, інших обурювала незвичайністю. Трохи згодом виступив Стравінський. Його балети, Поставлені під час «Російських сезонів» у Парижі, залучили увагу Європи. І, насамкінець, вже найближчими роками першої Першої світової російською піднімається ще одна зірка — Прокофьев.

Велику роль музичного життя Росії цього часу сыграл Беляевский гурток, під назвою як за імені його він засновника Митрофана Петровича Бєляєва — відомого лісопромисловця, власника величезного гніву й пристрасного любителя музики, особливо російської. Гурток, що виник в 80-ті роки, об'єднав майже всіх дуже добрих музикантів на той час; М. А. Римський — Корсаків став ідейним центром цього музичного співдружності. Всіма доступними засобами Бєляєв прагнув допомогти тим, хто служив російської музыке.

Яка базується Бєляєвим нове видавництво протягом кількох десятиліть свого існування видало дуже багато творів російських композиторів. Щедро оплачуючи працю композиторів, Бєляєв організував ще й щорічні конкурси на краще камерний твір, і потім і конкурси ім. І. Глінки на краще твір російської будь-якого жанру. Бєляєв сприяв відродженню напівзабутих партитур великого Глінки, чиї великі твори тоді ніде не звучали — на жодному оперній сцені, і симфонічної эстраде.

Необхідно згадати й організовані Бєляєвим протягом багатьох сезонів «Росіяни симфонічні концерти», і навіть «Росіяни камерні вечора». Їхньою метою було — знайомити російську публіку твори національної музики. Керували концертами і вечорами Н.А. РимськийКорсаків та її талановитих учнів О. К. Глазунов й О. До. Лядов. Вони розробляли план кожного майбутнього сезону, становили програми, запрошували виконавців… Виконувалися виключно творів російської музики: чимало їх, забуті, відкинуті раніше російським музичним суспільством знайшли тут перших своїх виконавців. Наприклад, симфонічна фантазія М. П. Мусоргського «Ніч на лисою горі» вперше пролунала саме у «Російських симфонічних концертах» майже через двадцять років після створення, та був була многократна повторена («по зажаданню публіки», як у програмах).

Важко переоцінити роль цих концертів. Протягом років, коли таких геніальні опери, як «Бориса Годунова» і «Хованщина», було б накладено вето царської цензури, як у найвпливовішої, майже єдиної Росії музыкально-концертной організації (РМТ) було засилля західноєвропейського репертуару, коли оперні театри, іменовані імператорськими, за словами Стасова, «вижили із своїх підмостків опери Глінки, Мусоргського, Бородіна, Римського-Корсакова», коли цензура забороняла пісні Мусоргського, названі їм «народними картинками», — тоді єдиним місцем Росії, де звучала вся відкинута офіційними колами музика російських композиторів, були «Росіяни симфонічні концерты».

Знаменно, що за рік після смерті А. П. Бородіна влаштували концерт з Шевченкових творінь, більшість із яких пролунало тоді впервые.

Бєляєвський гурток в 80—90-е роки виявився єдиним музичним центром, де об'єднувалися найактивніші музиканти, які шукають нових шляхів розвитку искусства.

Дуже примітним явищем у російській музичного життя кінця XIX століття стояла так звана приватна опера З. І. Мамонтова у Москві. Сам Сава Іванович Мамонтов будучи подібно Беляеву багатим підприємцем, орга-нізував у Росії оперну трупу. З ним він здійснив перші постановки російських опер — «Русалки» А. З. Даргомижського і «Снігуроньки» М. А. РимськогоКорсакова, — які мали у московської публіки значним успіхом. Також він поставив оперу «Псковитянка» М. А. Римського-Корсакова. З цієї оперою, яка ніде не йшла, театр виїхав на гастролі до Петербург.

На межі XIX-XX століття відроджується інтерес до старовинної музиці. Малопомалу розпочинається будівництво органів у Росії. На початку ХХ століття їх можна було буквально перелічити на пальцях. З’являються виконавці, що знайомлять слухачів з органної музикою колишніх епох століть: А. До. Глазунов, Старокадомский.

Це час є важливим етапом історія скрипки. З’являється група віртуозів — композиторів, і виконавців, які розкривають невідомі колись можливості скрипки як сольного інструмента. Виникають нові чудові твори, серед яких чільне останнє місце посідають твори радянських композиторів. Нині всьому світу відомі концерти, сонати, п'єси Прокоф'єва, Хренникова. Їх чудове мистецтво допомагає нам відчути, що з дивовижний це інструмент — скрипка.

Наприкінці XIX і на початку ХХ століття, і особливо в предоктябрьском десятилітті, через все російське мистецтво, і зокрема музику, проходить тема очікування великих змін, які мають змести старе, несправедливе громадське пристрій. Не всі композитори усвідомлювали неминучість, необхідність революції" і співчували їй, але предгрозовую напруженість відчували всю або «майже все. Більшість музикантів особистої участі в революційних подіях не приймали, і тому зв’язок між ними були досить слабыми.

Література: 1. Л. З. Третьякова «Сторінки російської», «Російська музика ХІХ століття». 2. Є. Л. Даттель «Музичне подорож». 3. Л. Тарасов «Музика у ній муз». 4. Ф. Оржеховская «П'ять портретів». 5. З. Газарян «Розповідь про гітарі». 6. У. М. Бескоровайная, М. П. Павлович «Музичні мандрівки сучасного підлітка» 7. М. А. Зильберквит «Музика й ти» 1,3,4,6,7 частини. 8. У. Васина-Гроссман «Книжка про музику і великих музикантів». 9. Еге. Смирнова «Російська музична література». 10. Б. С. Энциклопедия.