Індивідуалізація учнів у навчанні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ПВНЗ «КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ І ТЕХНОЛОГІЙ»

УМАНСЬКА ФІЛІЯ КУРСОВА РОБОТА На тему:

" Індивідуалізація учнів у навчанні"

УМАНЬ 2015

Зміст Вступ

1. Психолого-педагогічні аспекти індивідуалізації у вихованні

1.1 Суть та особливості індивідуалізації у вихованні

1.2 Засоби реалізації індивідуалізації виховного процесу

1.3 Індивідуальна робота в класному колективі

2. Проблеми індивідуалізації у навчанні зі школярами

2.1 Особливості індивідуалізації навчання з важкими підлітками

2.2 Аналіз дослідної роботи в індивідуалізації навчання старшокласників Висновок Список використаної літератури Додатки

Вступ Те що кожен педагог повинен знати своїх вихованців, не викликає ніякого сумніву. Завданням виховного процесу, а в тому числі і школи сьогодні - це створення всіх необхідних умов для всебічного розвитку кожного учня.

Гармонійно і всебічно розвинена особистість, особистість яка займається самоосвітою та самовихованнямось мета виховання. До закінчення школи кожен вихованець повинен опанувати, духовну, моральну, естетичну культуру, а також фізичну культуру та культуру праці.

Для виховання такої особистості необхідний індивідуальний підхід до кожного учня, виявлення і формування інтересів та здібностей у кожного з них. У деяких учнів виникають труднощі у досягненні моральної та духовної зрілості. Чому? А саме тому що, розвивальне та виховне навчання діє на особистість не безпосередньо, а через «внутрішні умови» її розвитку.

Разом з тим ми бачимо, що особистість розвивається у суспільстві, а саме в колективі. Кожна особистість відіграє важливу роль у формуванні колективу, але в той же чай і колектив відіграє немалозначну роль у вихованні особистості. В цей час і виникає протиріччя у вихованні. Таким чином, коли повністю сформований колектив, педагог не повинен випустити з поля зору окрему особистість. Задля уникнення цього, потрібно сформувати індивідуальний підхід до кожного вихованця у колективі. Іншим протиряччям є подолання між «хочу» і «можу», «хочу» і «треба». Подолати таке протиріччя допоможе індивідуальне знання особистості. Виходячи з усього вище сказаного була обрана тема «Індивідуалізація учнів у навчанні» .

Об'єкт вивчення — індивідуальний виховний процес у школі.

Предмет вивченняіндивідуалізація в навчанні.

Мета — показати роль індивідуалізації у виховній роботі з учнями.

Завдання:

1. Знайти та дослідити психолого-педагогічну літературу з проблем індивідуалізації.

2. Показати роль індивідуалізації у навчанні школярів.

3. Показати роль педагога у здійсненні індивідуалізації навчання.

4. Розкрити форми та методи індивідуалізації навчання.

Гіпотеза — кожен учень може краще навчатися, якщо індивідуалізація буде здійснюватися за всіма правилами.

Методи дослідження: анкетування, спостереження, бесіди з учнями та педагогами, проведення роботи з можливостей виконання індивідуального підходу у навчанні.

1. Психолого-педагогічні аспекти індивідуалізації у вихованні

1.1 Суть та особивості індивідуалізації у вихованні

Перш ніж розкрити суть поняття «індивідуалізація» ми повинні знати насамперед, що таке «індивідуальність» та «особистість», адже без знання цих базових понять немає сенсу розкривати суть «індивідуалізації» .

Особистістьсуспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються в суспільних зв’язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.

Як індивід людина має такі ознаки, як стать, вік, професія, інтереси, освіта. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми.

Особистість — це якість індивіда. Кожна особистість має певний набір рис який властивий тільки їй, та який визначає її індивідуальність.

Розвиток особистості - це становлення людини, як соціальної істоти під впливом факторів — біологічних, екологічних, соціальних, ідеологічних і психологічних.

У формуванні особисточті важливу роль відіграє наслідування дитиною дорослих. Діти наслідують як і позитивне, так і негативне, адже ще не мають певного досвіду й не сформоване критичне ставлення до дій дорослих. Наслідування особливо яскраво виражається у дошкільнят. Дошкільнята не виявляютьсамостійності у ставленні думок, вчинків, поведінки дорослих, та механічно повторюють їх. Із розвитком особистості у юнацькому та підлітковому віці діти зі зростанням їх інтелекту починають критично ставитися до дій та вчинків дорослих, запозичують для себе краще, а гірше навпаки — відкидають. Проте і в старшому віці діти перейматимуть негатив дорослих, якщо для них несформований позитивний досвід навколишньої дійсності.

Успішне керування формуванням особистоті потребує досконалого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його використання у навчально-виховній роботі.

Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.

Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, у звичках і уподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших — малопомітно. Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Так, оригінальність інтелекту виявляється в здатності бачити те, чого не помічають інші люди, у вмінні чітко формулювати проблеми і знаходити їх вирішення. Своєрідність емоцій констатують за надмірної інтенсивності одних почуттів і недостатньої — інших, їх стійкості чи мінливості. Особливості волі можуть розкриватися в ступені розвитку вольових якостей.

Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. Однак навіть повний перелік індивідуальних якостей людини не характеризує її як особистість, хоча індивідуальність характеризує особистість конкретніше, детальніше і повніше. Нетотожність понять «особистість» та «індивідуальність» не дає змоги розглядати структуру особистості як своєрідний набір індивідуально-психологічних властивостей і якостей. Хоча деякі зарубіжні психологи трактують її саме так.

Індивідуальний підхід у навчанні посів важливе місце у дидактиці за часів А. Я. Коменського. З його слів навчальний процес повинен базуватися на індивідуальних можливостях учня. Коменський навіть поділив учнів на шість груп:

1. діти з гострим розумом;

2. діти з гострим розумом, але повільні, хоча і слухняні;

3. з гострим розумом, але вперті;

4. слухняні та допитливі, але повільні та мляві;

5. діти байдужі;

6. байдужі з зіпсованою та злісною натурою;

Ідея індивідуального підходу підкреслювалася не лише А. Я. Коменським, але й іншими вченими, Ж-Ж.Руссо та Й.Г.Песталоцці.

Таким чином, індивідуальний підхід до дітей — це процес педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом, досягається вплив на кожну дитину, який грунтується на знанні її особистих рис і умов життя.

Індивідуалізацію розуміють як:

— організацію навчального процесу, при якій вибір способів, методів, прийому, темпів навчання враховує індивідуальні можливості учнів, рівень їх розвитку, та можливостей навчання.

— Система виховних та дидактичних способів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозводяють забезпечувати навчальну діяльність учня на рівні його можливостей з врахуванням мети навчання.

Однак І.Унт зазначає, що при використанні поняття «індивідуалізація» навчання необхідно мати на увазі, що у його практичному використанні не використовується абсолютна індивідуалізація. У шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з таких причин:

1. враховуються індивідуальності не кожного учня окремо, а групи учнів які мають схожі особливості;

2. враховуються лише відомі комплекси і зокрема такі, які важливі з точки зору навчання;

3. Іноді здійснюється врахування деяких особливостей, у тому випадку, якщо це важливо для даного учня;

4. індивідуалізація реалізується не повністю за обсягом навчання, а епізодично та інтегрована з індивідуалізованою роботою.

Реалізація здійснюється в таких напрямках:

— психологічному

— дидактичному Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:

1. Глибоке вивчення особистості дитини:

— Характеру протікання розумових процесів;

— Навчичок навчально-пізнавальної діяльності;

— Рівня пізнавальних здібностей;

— Рівня знань і вмінь;

— Ставлення до навчання, до успіхів, невдач;

— Працездатності;

— Вольового розвитку, ступеня наполегливості;

— Рівня научуваності учня;

Ю.К.Бабанський у свої працях ввів поняття «реальні навчальні можливості школяра», яке розглядає як «сукупність психологічних, фізіологічних і моральних потенцій особистості, а також опосередкованих нею зовнішніх умов, котрі разом забезпечують певну успішність здійснення навчального процесу» .

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей:

— Пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

— Радить читати щоденно підібраний вчителем текст, усвідомлювати його, запам’ятовувати головні думки і розповідати однокласникам, другу або вчителю;

3.Аналіз одержаних результатів:

— Коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал у межах шкільних програм, а більш талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей;

Таким чином проаналізувавши та визначивши поняття «індивідуалізація», «індивідуальність», «особистість», «розвиток особистості» ми бачимо що всі ці понятті взаємопов'язані та залежать один від одного.

Отже, сутність принципу індивідуального підходу у навчанні полягає у вивченні та врахуванні в навчальному процесі індивідуальних та вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних та подолання негативнихіндивідуальних особливосей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

1.2 Засоби реалізації індивідуалізації виховного процесу Враховуючи індивідуальні можливості кожного учня окремо, постає питання як здійснити все це організаційно? Нажаль, у наших школах де вчитель займається з великою кількістю учнів, це є і вузловою проблемою індивідуалізації. Серед педагогів поширена думка, що якщо зменшиться кількість осіб у колективі, то покращиться навчання та можливості індивідуалізації. Але навіть мала кількість учнів не забезпечує можливості врахування індивідуальних можливостей учнів. Дуже часто зустічаються випадки у шкільній практиці коли у колективі з відносно малою кількістю учнів можливості індивідуалізації не використовуються.

Але і навпаки, є педагоги які у відносно великму колективі успішно здійснюють можливості індивідуалізації.

На першому етапі індивідуалізації необхідно вивчити учнів та їх індивідуальні особливості. Для цього використовуються спеціаьні психолого-педагогічні методи. Найпоширеніші з них — це:

— Спостереження;

— Анкетування;

— Бесіда;

— Вивчення продуктів діяльності;

Метод спостереженняспостереження за людиною, яке є цілеспрямованим і вивчається на основі сприйняття дій та вчинків особистості у різних природних ситуаціях.

Вимоги до спостерігача:

— Збереження природності психічних проявів;

— Спостереження повинно бути цілеспрямованим;

— Фіксація його результатів;

Недоліки методу спостереження:

— Експерементатор знаходиться в пасивній позиції(змушений очікувати коли наступлять психічні явища, які його цікавлять);

Метод анкетування — полягає у збиранні фактів на основі письмового самозвіту дослідження за спеціально складеною програмою.

Анкети бувають:

— Закриті

— Відкриті

Закриті анкети — пропонується вибрати одну із запропонованих відповідей.

Відкриті анкети — самосформулювання відповіді на поставлене запитання.

Перевага відкритої анкети полягає в можливості отримати повніші дані про досліджуваних.

Недоліки відкритої анкети:

— Тяжкість опрацювання через різноманітність відповідей.

Позитивність методу анкетування — полягає у тому, що отримується велика кількість матеріалу, а недолік — відповіді не завжди є адекватними реальній поведінці.

Метод бесіди — збирання фактів про психічні явища, у процесі особистісного спілкування за спеціально складеною програмою. Плануючи бесіду необхідно мати на увазі, що дані про явище яке нас цікавить може бути одержане у вигляді відповідей на прямо поставленні запитання.

Метод вивчення продуктів діяльності учнівзбирання фактів у процесі аналізу, матеріалізованих результатами психічної діяльності.

Вимоги:

— Типовість/характерність самої діяльності;

— Типовість умов діяльності;

— Аналіз різних продуктів діяльності;

Недолік:

— Не всі психічні явища можна розкрити в продуктах діяльності (допоміжний метод).

Є також багато інших методів вивчення особливостей учнів: метод тесування, метод експериментування.

Метод тестування — призначений для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших дослідженнях. Вимоги до тестів:

— Стандартизовані випробування.

— Кожен тест повинен давати досліджуваному однакові можливості для прояву наявних у них психологічних особливостей.

— Інтерпретація результатів виконання тесту.

Тести — це найчастіше разові випробування, що дозволяють зробити зріз і зафіксувати те, що є на даний момент. Тому не можна на основі результату тесту будувати прогнози, передбачати можливості чи міру успішності подальшого психологічного розвитку.

Таким чином, головним педагогічним завданням є застосування необхідних методів та прийомів виховання окремого учня та цілого класу загалом.

1.3 Індивідуальна робота в класному колективі

Залучення учнів до спільної діяльності, одночасно формує колектив та розвиток особистості, в педагогіці розглядається як важливий аспект успішної індивідуалізації дитини, через який засвоюється соціальний досвід життя.

Ще А. С. Макаренко порівнював колектив з тренувальним залом, де зароджуються позитивні якості особистості. Чим яскравіше життя колективу, тим яскравіша особистість яка у ньому знаходиться. Колективпротидіє негативним вчинкам особистості, змінює їх самооцінку.

Беручи участь у різних видах діяльності, учень порівнює себе з іншими, випробовує свої сили, отримує можливість розібратися у своїх помилках. Спільна діяльнвсть дозволяє учневі налагодити зіпсовані відносини з педагогами та однолітками, створює сприятливі умови для переходу від критики до самокритики, дисципліни в самодисципліну.

Колективне самоврядування сприяє формуванню навичок управління над собою, тим самим розвиває волю, самостійність та відповідальність — загалом ті якості, які потрібні в подальшому для активного самовиховання. Колектив є підгрунтям нормального розвитку особистості, що в подальшому є психологічною підставою для індивідуального становлення особистості.

Критерії вихованості колективу:

— Спрямованість — виявляється в заагльному висуванні рішень, та прийняття їх більшістю;

— Згуртованість — виражається в організованості та спільній думці;

— Гуманні відносини — застосовані на взаємоповазі, чуйності, турботі один до одного;

Ці критерії свідчать про те, що кожен учень засвоює для себе значущість набутих знань у колективі, розвиває свої здібності, повищує самовиховання та самоконтроль.

Опосередковано впливає на на особистість складний характер. Існує кілька видів опосередкованого впливу:

1.Пряме на колектив:

Педагог-колектив;

2.Пряме на особистість:

Педагог-особистість-колектив-особистість;

1. Непряме через колектив на особистість:

Педагог-колектив-особистість;

Поняття «прямий» вплив вживається умовно. Вся справа в тому, що прямого педагогічного впливу на учня у класному колективі, фактично бути не може. Навіть допомога педагога учневі, бесіда з ним, індивідуальні дорученнявсе це взаємодія педагога з колективом, яке виходить з його можливостей.

На практиці формуючи колективну роботу учитель формує свої думки, оголошує їх, та аналізує сприйняття їх більшістю. Цей ланцюжок

(усі-більшість-кожен) відображає характер прямого впливу педагога на колектив.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обгрунтований та використовуваний Макаренкомпринцип паралельної дії, згідно з яким вихованці проявляюь вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив та його самоврядування. Особлива роль у згуртуванні колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формуванням її вияву є загальні збор, на яких вирішуються важливі справи, проблеми.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність, прагнення до вирішення складних завдань, активна участь кожного у вирішенні, товариські взаємини, повага один до одного.

Однією з важливих умов запобігання появі негативнио спрямованих мікрогруп є комплектація класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх декілька.

Тест-анкета «Кругозір школяра»

Проводиться з колективом або активом учнів, як засіб поліпшення організації шкільного життя підлітків і старшокласників з метою подальшого аналізу результатів.

1) Назви шкільні предмети, які здаються тобі найцікавішими (у порядку переваги).

2) Назви корисний для тебе шкільний предмет.

3) Назви найважчий для тебе шкільний предмет.

4) Назви найважчі для тебе шкільні уроки (якщо такі є).

5) Допиши незакінчені пропозиції:

— Найбільш охоче я зустрічаюся у школі…

— Менш за все мені б хотілося зустрічатися у школі з…

— Після уроків у школі я охоче займаюся…

— Найбільше я цікавлюся…

— Моє улюблене заняття вдома…

— У школі мені найцікавіше…

— Мені подобаються книги…

— Я люблю таку музику, як…

— Про сучасну музику можна сказати…

— Мені подобаються телепередачі…

— Я можу назвати такі цікаві фільми як…

— Свій вільний час я витрачаю…

— Я мрію про таку професію…

— Закінчивши школу, я обов’язково…

6) Виділи серед названих ті види діяльності, які тобі найбільш цікавіші: навчальна, трудова, громадська, художня, організаторська, ігрова, комерційна, туристична.

У процесі індивідуалізації педагог до виховання залучає батьківський колектив, пояснює те, як виховувати дітей на позитивних прикладах в сім'ї, пояснює як долати особисті недоліки, проводить бесіди, які допомагають батькам звернути увагу на те, що індивідуальність дитини та її особистісних якостей закладаються в сім'ї.

В індивідуальних бесідах батьки розповідають про обов’язки дітей в побуті. Потім на батьківських зборах, батьки обмінюються досвідом виховання дітей між собою. Спільна діяльність батьків та учнів, що організовується педагогом, розкривається систему цілісних орієнтацій сім'ї. Педагогічна діяльність батька чи матері підвищує статус дитини в колективі.

Для засвоєння досвіду кожному учневі дається змога діяти самостійно у колективі. Для цього використовуються різноманітні методи та прийоми:

· Залучення школярів до виконання різноманітних завдань.

· Вибір варіантів самостійного вирішення проблем.

· Розробка праці спільної діяльності.

· Організація робочих груп.

· Залучення учнів до коригування та аналізу виконаної роботи.

Індивідуальна робота з учнями у колективі - включення дітей до колективу, діти збагачують колектив своїми достоїнствами. Відкриття в учнів достоїнств завдання не лише педагога, але і колективу.

Громадська думка колективу перетворює критику у самокритику, оцінку у самооцінку, контроль у самоконтроль, моральні вчинки та дії у соціальний життєвий досвід. Колектив вважається фактором розвитку лише тоді, коли вдосконалюється його діяльність, зростає важливість громадської думки.

2. Проблеми індивідуалізації у навчанні зі школярами

2.1 Особливості індивідуалізації навчання з важкими підлітками Розширення та поглиблення вивчення психології створили фундамент для нової педагогічної практики, яка базується на внутрішній свободі, демократизмі, гуманізмі.

Гуманістична психологія націлена на пріоритети особистості. Стосовно поглядів представників цього напряму учень «вихованець» спочатку є носієм суб'єктивного досвіду.

У сучасній психології на даний час розробляється теорія та практика педагогічної підтримки дітей, але багато хто вбачає в цьому авторитарне виховання.

Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю учня та педагога. Головною дійовою особою є учень. А задачею педагога є простеження його особистісного розвитку, визначення особистих переваг у вивченні навчального матеріалу, розкрити та розвинути його особисті здібності.

Педагогічна підтримка — це співпраця педагога з учнем, пошук шляхів допомоги у конкретній ситуації. Звідси і витікає завдання педагога — не давати конкретних порад як вирішити ту чи іншу проблему, а розкрити перед учнем варіанти вирішення, та допомогти обрати той шлях, який відповідає даному суб'єкту у даній ситуації.

Основні концепції педагогічної підтримки були розроблені О. С. Гасманом. На його думку педагогічна підтримка це спільне з дитиною визначення її інтересів, шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають її нормальному індивідуальному розвитку. Джерелом перешкод виступає будь-яка недостатність у самому суб'єкті (Я-ПЕРЕШКОДА).

По рівню складності перешкод їх можна розділити на:

· Перешкода — відсутність орієнтування;

· Перешкода — трудність;

· Перешкода — проблема;

Робота з кожною групою перешкод складає специфічні завдання саме педагогічної підтримки.

Автори «Психології людини» Є.І.Ісаєв та В.І.Слободчиков, вважають що розвивати та підтримувати слід суб'єктивність, а також індивідуальність особистості.

В такому випадку зміст педагогічної підтримки значно ширше поняття, ніж робота з проблемами людини.

Особливості педагогічної підтримки, а особливо терпіння вимагають так звані важкі підлітки.

У важких підлітків можуть спостерігатися затримка в розвитку, негативні якості, конфлікти при спілкуванні, недовірливість, або ж жорстокість відносно педагога.

На думку педагогів труднощі наростають з року в рік. Такий висновок був зроблений на основі запропонованого педагогам дослідження: «Найважче мені працювати з… тому що…»

Деякі педагоги назвали важкими 5−6 класи, але найпоширенішою була відповідь, що складність у спілкуванні виникає з підлітками 8−9 класів.

Аналіз показав, що складності в роботі з учнями 5−6 класів не виходять за межі шкільних проблем.

З 7 класами діапазон проблем значно розширюється. Учні стають пасивні до навчання, слово на них не діє, поводять себе вільно. Найважче з учнями 8−9 класів, тому що, у цьому віці у підлітків з’являються нові інтереси поза школою, діти дуже самолюбні, загострюється справедливість, втрачений контакт з батьками, посилюється прагнення до самостійності.

Даючи відповідь на запитання «Чим ваші учні відрізняються від тих хто на рік молодший???» викладачі відзначили що вихованці 5-го класу відрізняються від учнів 6-го класу більшою зібраністю, умінням налаштуватися на вивчення іншого предмета. Учні 7-го класу відрізняються від учнів 6-го класу, більшою зацікавленістю до себе однолітків, критично відносяться до вчителів та дорослих.

Учні 9-го класу відрізняються від учнів 6-го класу більшою серйозністю, багато хто вже визначився з планами на майбутнє, підвищився рівень інтелектуальності.

Таким чином, старший підлітковий вік виявляється найбільш складним для дорослих.

Вперше поняття «важкі діти» з’явилося в довоєнний час і практично відразу набуло широкого поширення. Проте виникло воно не в науці, а в повсякденному житті. На якийсь час таке визначення зникло, а в 50-х-60-х роках знову вчених йде дискусія про доцільність його використання. Деякі вчені вважають його образливим, особливо у спілкуванні з самою дитиною або його батьками. Тому сучасна педагогіка слова «важкі підлітки», термін «важка дитина» намагаються використовувати як можна рідше, замінюючи їх словами «підлітки групи ризику», «педагогічно запущені діти», «соціально занедбані діти» або «діти нестандартної поведінки», а то й зовсім забороняє. Такий термін можна зустріти і в зарубіжній психології, тільки там він замінюється назвою «підлітки з проблемами» .

Л.С.Виготський в 1929 році вперше дав характеристику важким дітям:

1) Важкі діти в масовій школі;

2) Безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені;

3) Психопати;

4) Розумово відсталі;

5) Глухонімі;

6) Психічно та фізично хворі;

Хевітт і Дженкінс виділяють дві категорії важких дітей:

· Діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих антисуспільних груп до яких належать.

· Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих відносинах з однолітками, мають значні емоційні розлади.

П.Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих підлітків дві групи дітей:

· Ті які не засвоїли систем норм та поведінки;

· Ті, що засвоїли антисуспільні норми;

В.І.Абраменко та О.І.Селецький подають таку класифікацію важких підлітків:

· Неорганізовані підлітки;

· Передправопорушники;

· Психічно неповноцінні;

Д.І.Фельдштейн диференціює таких підлітків, враховуючи характер домінуючих негативних потреб і відповідних їи проявів поведінки.

У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:

· Педагогічно запущені учні;

· Невстигаючі діти;

Основні причини появи важкої дитини:

1) Сімейне виховання:

— низький педагогічний та культурний рівень батьків;

— неблагополуччя сім'ї;

2) Особливості взаємодії вихованця з учителем:

— слабке знання педагогом особистості;

— неврахування індивідуальних особливостей дитини;

— негативне стимулювання поведінки дітей;

— недемократичний тип спілкування;

3) Особливості індивідуальності дитини:

— неадекватність самооцінки;

— невміння спілкуватися;

— психологічний інфантилізм;

— безвідповідальна поведінка;

4) Спілкування з правопорушниками та з тими, хто має негативні звички.

5) Конфлікти з однолітками.

6) Вплив ЗМІ.

7) Негативний вплив алкоголю та наркотиків.

8) Відхилення у фізичному та психічному розвитку.

Підлітковий періодскладний як для підлітка, так і для того, хто з ним працює.

Основні причини складності віку:

1) Перебудова моторного апарату;

2) Статеве дозрівання;

3) Деформований розвиток сексуального інтересу;

4) Неврівноваженість соціального та біологічного розвитку;

5) Прагнення стати дорослим;

6) Недостатня самокритика;

7) Проблема самостійності;

8) Конфліктність;

Ці особливості віку і є причинами появи важких дітей.

Основні напрями роботи вчителя з важкими підлітками:

· Профілактика

· Діагностика

· Корекційна робота Ефективність роботи з важкими підлітками в основному залежить від правильності добору методів та заходів виховного впливу на особистість.

Індивідуальний підхід передбачає:

· Глибоке вивчення особистості важкого підлітка.

· Розробку індивідуальної програми виховного процесу учня.

· Залучення особистості до певного виду діяльності.

· Тісна взаємодія з сім'єю.

Спеціальні форми роботи:

— з учнями:

тренінги спілкування, особисті консультації.

— з батьками:

консиліуми, школа для батьків.

— з вчителями:

особистий ріст вчителя, розвиток його комунікативних якостей.

Методи та прийоми педагогічного впливу.(ДОДАТОК А) Зрозуміло, що робота з важкими підлітками представляє чималі труднощі, вимагання сил, часу, наполегливості та терпіння.

При цьому потрібно пам’ятати: легше попередити виникнення негативних звичок, аніж потім ліквідовувати звички та навички, коригувати особистість. І якщо педагоги зуміють правильно побудувати виховну роботу з учнями з перших їх днів перебування у школі, то важких підлітків значно поменшає.

2.2 Аналіз дослідної роботи в індивідуалізації навчання старшокласників Дослідна робота проводилася з метою огляду динаміки змін деяких якостей, тоді коли проводилася індивідуалізована робота. Дослідна робота проводилася з метою того, що після діагностики були продумані методи підвищення певних якостей у навчанні.

Дослідна робота проводилася у Христинівській ЗОШ I-III ст. № 2 у 9-Б класі.

Робота виконувалася у декілька етапів.

Першим етапом було встановлення рівня вихованості учнів, вивчення їх індивідуальних особливостей.

Другим методом було використання різних методів індивідуалізації навчання.

Третім етапом була перевірка виконаних результаті та підведення підсумків.

1 етап. Колективу можна дати наступну характеристику. Складається з 23 учнів, 15 хлопців та 8 дівчат, вік 14−15 років.

Клас був сформований з 5 класу, класний керівник не змінювався. Колектив не є конфліктним, але як і у кожному, бувають суперечності, взаємодопомога виникає лише тоді, коли про це просять, на ледарів не звертають уваги.

Поряд з цим можна виділити наступні якості учні:

· старанність

· чесність

· вихованість

· дружелюбність

· акуратність З колективу можна виділити наступних учнів: Жук Андрій, Головащенко Микола, Фоміна Вікторія, Радзивіл Олександр, Романенко Андрій.

У них широко розвинені кмітливість, спорт, талант та розум. Серед вольових якостей можна виділити такі: цілеспрямованість, впевненість у собі, ініціативність.

Далі вивчався рівень вихованості

індивідуалізація виховання учень педагог Критерії визначення рівня вихованості

2 етап. Для класного колективу були проведені наступні заннятя, зокрема, класна година, бесіда «Спілкування з людьми», батьківські збори.

При цьому використовувалися методи індивідуалізації навчання.

Головна робота була приділена індивідуальному вихованню, тому що, потрібно було визначити чи є якісь зміни у тих школярів, які були обрані для дослідження.

3 етап. Був проведений аналіз всієї роботи.

Проведена бесіда «Моє значення для людей». У ході бесіди увага зверталася на те, як вихованці виявляли свою активність, вміли знайти відповіді на ті чи інші запитання.

Індивідуальні завдання для кожного учня.

Завдання давалися відповідно перед проведенням класних годин, бесід, тренінгів, батьківських зборів. Після проведення вправ, учнів просили оцінити свої дії, поведінку, їхнє ставлення до виконання завдань та після виконання.

Спостереження за дітьми які виконували завдання.

Проводилися конкурси в якому учні могли виявити свої індивідуальні особливості.

За підсумками даних досліджень була складена таблиця, де відображається, як змінився рівень розвитку та вихованості даного колективу.

Висновок Кожна особистість має місце в колективі. Педагог повинен знайти підхід до кожного, але зробити це дуже складно, не знаючи індивідуальних особливостей усіх учнів. Впливаючи на колектив педагог насамперед створює фундамент для переростання спільного в індивідуальне. Тому дуже важливим є індивідуалізація у навчанні. Щоб знайти підхід до кожного, необхідно здійснювати певні дії, тобто знаходитися у педагогічній діяльності, яка забезпечує індивідуалізацію.

Індивідуалізація — Система виховних та дидактичних способів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозводяють забезпечувати навчальну діяльність учня на рівні його можливостей з врахуванням мети навчання.

Дуже важливим є зв’язок між віковими та індивідуальними особливостями учнів. Їх необхідно враховувати насамперед.

Вікові особливості змінюються під впливом суспільного середовища та виховання. Вікові особливості виявляються по-різному, в залежності від виховання.

Вікові показники, навідміну від фізичних показників коливаються у дуже широких межах.

Задаючи питання як здійснити індивідуалізацію кожного причому не упустити нікого, ми отримуємо відповідь, що для цього необхідно знати всі методи для здійснення індивідуалізації процесу навчання. Для цього потрібно щоб грамотно була складена програма навчання.

Мною була проведена дослідна робота на основі 9-Б класу. На основі цієї доослідницької роботи зроблені певні висновки, та спроба індивідуалізації навчання. Можна сказати, що завдання які я поставила перед собою, були виконані. Дослідження показало, що індивідуалізація кожного учня можлива, якщо будуть виконуватися усі вимоги в процесі виховної роботи.

П.П. Блонський говорив: «Хороший вчитель відрізняється від поганого тим, що він вміє бачити індивідуальні особливості дітей; для хорошого вчителя всі учні різні, а для поганого — однакові» .

Список використаної літератури

1. Алімова, М.К., Козлова, В.Т. Індивідуальність учнів та індивідуальний підхід. — М.: Знание, 1992.

2. Артюхова, І.С. Виховна робота з підлітками: заняття, ігри, тести. — М.: Перше вересня, 2003.

3. Байбородова, Л.В., Рожков, М.І. Виховний процес у сучасній школі. — Ярославль, 1998.

4. Беберханова, В.П. Педагогічна підтримка індивідуалізації дитини / / Класний керівник № 3, 2000 рік, стор 39 — 48.

5. Божович, Л.І. Особистість і її формування в дитячому віці. — М.: Просвещение, 1968.

6. Болдирєв, Н.І. методика виховної роботи в школі. — М.: Просвещение, 1981.

7. Верцінская, М.М. Індивідуальна робота з учнями. — Мінськ «Народна асвета», 1983.

8. Газман, О.С., Іванов, А.В. Зміст діяльності і досвід роботи звільненого класного керівника (класного вихователя). — М., 1982.

9. Зюбин, Л.М. Психологія виховання. — М.: Вища школа, 1991.

10. Вивчення особистості школяра вчителем / Под ред. Васильєвої, З.І., Ахаян, Т.В. — М.: Педагогіка, 1991.

11. Корчак, Я. Виховання особистості. — М.: Просвещение, 1992.

12. Корягіна, О. П. Вивчення особистості учнів / / Класний керівник № 6, 2003 рік, стр.138−143.

13. Корягіна, О. П. Проблеми підліткового віку / / Класний керівник № 1, 2003 рік, стор.89−93.

14. Кочетов, А.І. Перевиховання підлітка. — М., 1972.

15. Крутецкий, В.А. Психологія навчання і виховання школярів. — М.: Просвещение, 1976.

16. Кульневич, С.В., Лакоценіна, Т. П. Виховна робота в сучасній школі. Виховання: від формування до розвитку. — М.: Ростов-на-Дону Учителю, 2000.

17. Особистість у виховній системі школи / За ред. А.В. Гавриліна і Л.І. Новікової. — Володимир, 1993.

18. Макаренко, А. С. Про виховання: Зб. — М.: Політвидав, 1990.

19. Методика виховної роботи/ За ред. Сластенина. — М.: Видавничий центр Академія, 2002.

20. Методика виховної роботи: Навчальний посібник / Байкова, Л.А., Гребенкина, Л.К., Єрьомкін, О.В., Ізвестнова, Є.В., Кирьянов, А.І. — Рязань, 1993.

21. Новосельцева, М. М. Програма та організація виховної роботи / / Класний керівник № 4, 2001 рік, стор 90 — 98.

22. Організація індивідуальної роботи з важковиховуваними підлітками. — Кіров, 1982.

23. Рабунский, Є.С. Індивідуальний підхід у процесі навчання школярів. — М.: Педагогіка, 1975.

24. Слободчиков, В.І., Ісаєв, Є.І. Психологія людини. — М., 1995.

25. Словник — довідник з педагогіки. — К.: ВДПУ, 2000.

26. Созоне, В.П. Організація виховної роботи в класі. — М.: Пед. поіск, 2000.

27. Степаненко, Л. М. Методика визначення рівня вихованості учнів гімназії № 1 м. Бєлгорода / / Класний керівник № 6, 2003 рік, стор.87−97.

28. Титова, Є.В. Якщо знати як діяти. — М., 1993.

29. Унт, І.Е. Індивідуалізація і диференціація навчання. — М.: Педагогіка, 1990.

30. Фельдштейн, Д.І. Психологія становлення особистості. — М.: Міжнародна педагогічна академія, 1994.

31. Шахмаєв, Н.І. Вчителю про диференційований навчанні. — М., 1989.

32. Щуркова, Н.Є. Виховання: новий погляд з позиції культури. — М., 1997.

33. Щуркова, Н.Є., Питюков, В.Ю., Савченко, А.П., Осипова, Е.А. Нові технології виховного процесу. — М., 1993.

34. Щуркова, Н.Є. Програма виховання школяра. — М., 1998.

Додаток А

Додаток Б Бесіда «Спілкування з людьми»

Вчимося спілкуватися з людьми Для початку подивіться на себе зі сторони. Зніміть свою промову на відео і спостерігайте, як ви кажете. Відстежите свої жести, міміку, інтонації. Зверніть увагу, наскільки ви напружені, може бути, у вас підняті плечі, підібгані губи, ви насупив або занадто похмурі.

Зберігайте впевненість в собі і спокій Тренуйтеся говорити більш спокійно. Вчіться розслаблятися і позбуватися від напруги і стежте за кожним вдихом і видихом під час розмови, дихайте м’яко і неквапливо. Поступово ви навчитеся дихати спокійно і рівно, і ваш голос стане більш приємним, а мова — плавною.

Головне — зберігати спокійну впевненість, що у вас все вийде. Впевнена поведінка — це майже гарантія, що ваші слова будуть сприйняті як належне.

Використовуйте кращі теми для розмови Ви все частіше вступаєте в бесіди, так як хочете навчитися вільно спілкуватися з людьми? Це простіше зробити, якщо ви підготуєтесь до бесід на найпопулярніші теми: чоловіки і жінки, новини і погода, і, звичайно, розмови про те, що найбільше цікавить вашого співрозмовника. Він обов’язково відгукнеться і з задоволенням підтримає бесіду.

Якщо ж порушена тема, в якій ви не дуже добре розбираєтеся, не тушуйтесь і не мовчіть. Уточнюйте, задавайте питання, повторюйте своїми словами сказане партнером. А ще співрозмовнику приємно буде почути від вас, що обговорювана тема дуже цікава, але перш вам не доводилося розмовляти з таким знавцем.

Як навчитися спілкуватися грамотно і красиво?

По-перше, стежте за своєю мовою — говорите конкретно і чітко, не зображайте задума, повільно вимовляючи «ммм …» або «еее …». Таке мукання не прикрашає вашу мову.

По-друге, читайте! Класична художня література допоможе збільшити словниковий запас, подарує гарні мовні звороти, яскраві цитати, які прикрасять ділову або дружню бесіду. І звертайтеся до словників. Дізнаючись значення нових слів, ви розширюєте кругозір і маєте більше шансів на вільне спілкування на різні теми.

По-третє, говорите по суті справи, не відволікаючись на незначущі деталі. Вони затягують спілкування і відводять від суті. Щоб такого не відбувалося, утримуйте свою увагу на головному, на цілі розмови.

І найголовніше правило, яке важливо дотримуватися: допускаючи помилку — виправляйте її. Повторіть сказане, але вже правильно. Недорікуватість і мовні помилки підуть, якщо ви будете відслідковувати їх і відразу ж коректувати.

Увага співрозмовникові

Так як ви прагнете навчитися правильно спілкуватися (саме спілкуватися, а не просто говорити), важливо стежити не тільки за своєю мовою, але й слухати партнера. Не перебивайте його, спонукайте говорити далі — кивком, зацікавленим поглядом, усмішкою.

Якщо вам здається, що міркування інших людей нецікаві або помилкові, не поспішайте засуджувати чи критикувати їх точку зору. Кожна людина має свої погляди на життя, і вам треба це визнати, бо як навчитися спілкуватися з людьми — значить успішно будувати контакти з різними співрозмовниками. Спробуйте зрозуміти, чому вони думають інакше — задумуючись над тим, що чуєте, ви показуєте свій інтерес до людини — а це приємно всім без винятку. Ще хочу порекомендувати вам які саме цікаві моменти траплялися з людьми які тільки що познайомилися.

Постійно тренуючи навик спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях, ви обов’язково досягнете своєї мети і будете цікавим співрозмовником. Головне — не кидати спроб, і все вийде!