Похід гетьмана Свірговського

Поход гетьмана Свирговского

Во другий половині XVI століття придунайські князівства Молдова, Валахія й інших з християнським, переважно, населенням перебувають у васальної залежність від Туреччини. Це полягала у тому, що постійних турецьких гарнізонів біля князівств був. Князівства платили щорічну подати, а іншому могли проводити незалежну, але дружню (!) Туреччини політику. Інакше Туреччина вводила завезеними на територію непокірливого князівства свої війська задля наведення порядку, яких могли приєднуватися війська інших вірних васалів. Зазвичай справа закінчувалося вигнанням непокірливого керівника й кількості прихильників його загонів. На території ж непокірливого князівства турки особливих звірств не лагодили, оскільки з розореній землі не доводилося потім взяти. Розумна політика!

В 1572 року молдавський господар Богдан став переговори з Польщею про можливість приєднання до неї Молдавії. Дуже вже Богдан не любив Турок! Або хоча б укласти Польщею військовому союзі для співдії проти Туреччини, пропонуючи зі свого боку виставити 20 000 вершників. Вона підготував для себе запасний варіант, купивши на Русі собі кілька маєтків, щоб було де влаштуватися у разі невдачі свого підприємства. Який завбачливий! Польський король Сигізмунд Август поставився до пропозиції Богдана дуже стримано, та й у Молдавії далеко ще не всі хотіли не воюватимемо з Туреччиною. Тому дивно, що питання став відомий у Стамбулі. Вирішили шукати нового господаря. У цей час у Стамбулі об’явився якийсь авантюрист і ренегат (християнин, прийняв мусульманську віру) Івон. Про його походження ніхто до пуття не знав. Нічого був відомо, і про походження його зі стану. Йому вдалося підкупити членів Дивана, які рекомендували Івона (своїм, мусульманина) султанові найдостойнішим претендентом на молдавський трон. До Івону ж звернулася і делегація незадоволених Богданом молдаван. Через війну двадцятитисячне армія, що складається з турків, сербів і греків, під керівництвом Івона втрутилася у Молдавію і вигнала Богдана, який по допомогу до російським. Іван Грозний його проігнорував (він взагалі дуже цікавився южно-русскими справами), а зібрані південними магнатами загони відійшли перед силою турків.

Так Івон став господарем Молдавії, і почав наводити у ній порядок. Він здирав з живих представників ворожої партії шкіру, саджав їх у кіл, выкалывал їм очі й т.п. Таким шляхом йому вдалося домогтися поваги над народом. Бо інакше внаслідок чого було його поважати? Івон знову ревним християнином, що було відомо у Стамбулі. Повідомив звідси сусід Івона господар Валахії. Він мав свої інтереси: молодший брат, що теж хотів правити, а ви тут така можливість збути його з рук! Він був звинувачувати Івона, в відступництві від віри, разом із Польщею, але було марно. Тоді він виклав останній козир: він запропонував, що його брат, ставши паном Молдавії, платитиме подвійний розмір податі (120 000 золотих червінців замість 60 000). Хіба і було не запропонувати? Не саме він має платитиме не з своїх земель! Доказ був визнаний дуже переконливим.

И ось у Ясси прибув із Стамбула посол від султана й звелів Івону щорічно платити подвійну подати, і якщо не згоден, то знайдеться інший правитель, який дасть необхідну суму. Молдавський сенат із подачі Івона обурився безпідставному збільшення розміру податі. Вирішили захищати своїх прав i майно з зброєю у руках. Івон послав посольство з Польщею з жаданням союзі і допомоги, але обраний польською престол Генріх Валуа відмовив. Понад те, було видано закон, яким ніхто з польських підданих було брати участь у війни з Туреччиною. Довелося Івону звернутися по допомогу до українським козакам, які у ті часи розташовувалися на берегах Дніпра й біля моря. Їх гетьманом у те час був Іван Свирговский (на інших літописам Дружко-Сверховский). Незважаючи на заборона польського уряду, козаки погодилися брати участь у цьому заході. Але Свирговский вирішив вирушити у вихід із невеликим загоном вершників, що складається з 1200−1400 людина. Основні ж було залишені для захисту від нападів крымцев.

Ивон з боярами і військом зустрів прибулих козаків у полі 20 березня 1574 року й влаштував їм урочистий прийом. Після лазні (!)(істинні християни!) і святкового бенкету, у якому козакам було видано грошове забезпечення, їм надано продовольство, овес і вино для ведення бойових дій в. Наступного дня пройшов спільний військовий рада, у якому обговорювалися проблеми ведення спільних бойових дій в. Командувачем усіма військами був обраний Свирговский.

К господарю Валахії тим часом прибутку 30 000 турків і 2000 угорців. Поєднавшись із валашскими військами, вони великими переходами рушили на Молдавію. Часто йти доводилося вночі, військо утомлювалося, як і зіграло з нею злий жарт. Волохи не знали, де війська Івона, й розташувалися на ночівлю, не виставивши навіть надійного охорони. А леткі групи Свирговского віддавна вели потайливе нагляд ворогом. Щойно ворог розташувався на ночівлю, як Свирговский вислав два загону для захоплення передового загону турків, чисельністю до 200 людина, як і вдалося зробити без великого шуму. Від полонених отримано додаткові дані про чисельність і розташуванні ворога. Свирговский послав за військом Івона і почав тихе оточення турків, чисельність яких за даним джерел досягала 60 000 людина. Коли турки оточили, козаки і молдавани з гучними криками напали на сплячих ворогів і почали бити їх. Організованого опору був, бо за перші ознаки нападу господар Валахії, його братик i кілька наближених сіли на коней переправилися через ріку й зникли. Практично всі турецьке військо було перебито, але Івон було дуже розсерджений, що ні знайшли трупів господаря Валахії та її брата, хоча війська стояли у бойовища чотири дні і оглядали все трупи.

Победители увійшли до Валахію і поводилися у ній, як у ворожому державі, тоді як населення цих країв було християнським. Козаки і молдавани розоряли поля, спалювали беззахисні селища, вбивали старих і дітей, гвалтували, і потім вбивали жінок. Одне слово поводилися по нравам на той час! Не злословлю. Згадайте знамениту Тридцатилетнюю війну, жертвою якого було переважно мирне населення.

Так лютуючи, козаки і молдавани сягнули Браилова березі Дунаю, оскільки Івону повідомили, у цьому місті ховаються господар Валахії зі своїми братом. Івон зажадав від коменданта міста видати йому господаря з братом, але у відповідь отримав 10 гарматних ядер і ще дві стріли, а листі Івону пропонувалося йти, він одержить таку ж подарунки. Ображений таким відповіддю, Івон відрізав послам носи і вуха і підвісив за ноги виду в міста. Потім Свирговский дав сигнал до негайному штурму міста. Козаки і молдавани швидко піднялися на стіни міста, організували кілька проламів у і ввірвалися до місто. Почалося чотириденне розграбування міста Київ і різанина з його вулицях. Нарешті все жителі міста були перебиті, а сучасник зазначав, що у вулицях не міг зустріти навіть собаки. Потім спалили саме місто. Залишився не узятим лише міської замок, який був обложено.

В цей час надійшло повідомлення, що у допомогу обложеним триває близько 15 000 турків. Свирговский надав Івону осаджувати замок, а сам відносини із своїми козаками і 8000 молдаван раптово напав на турецький загін й цілком розгромив його. Врятувалася близько тисяч чоловік, які ховалися Тейне. Свирговский погнавсь по них, але дізнався, що з Тейны збираються більша потуга турків і крымцев. Свирговский порадив Івону залишити поки Браиловский замок і прибути під Тейну. Івон послухався хорошого ради і прибув під Тейну. Крымско-турецкое військо було вщент розбите, а Тейна узята і спалена. Усі жителі міста, як водилося у те час, були перебиті.

У стін Тейны вони провели вісім днів, коли надійшло повідомлення, що з боку Аккермана рухається новий турецький військо. Турки ще було невідомо про ураженнях своїх загонів і були безтурботні. Свирговский із трьома тисячами молдован вийшов їм назустріч і вибудував своє військо на вдалою позиції. Турки, бачачи, що ворогів мало, кинулися до атаки, але Свирговский щільними залпами з вогнепальної зброї спочатку зупинив правий фланг турків, та був градом стріл звернув їх у втеча. Після цього побіг й інше військо противника. Союзники втратили вбитими трьох козаків і майже сотні молдаван. Втрати турків підрахунку не піддавалися. 250 добірних турецьких бранців були пропущені після двох низки піхоти і порубані в капусту. Козаки захопили в полон, і турецького орю. Ватажок турецького війська пропонував за себе викуп золотом удвічі своїх ваги, плюс три ваги срібла і багато перлів, і не віддавати його Івону. Але Свирговский видав орю Івону, який за кілька днів катував його, і потім наказав розтелесувати його за шматки.

После цього Свирговский і Івон з військами відійшли фортеці Уссен, щоб дати своїм військам відпочинок. Тут Івон дістав листа від своїх друзів з Стамбула повідомлення у тому, що проти збирається нове велике військо. Стало ясно, що знижує успіх всієї кампанії залежатиме контролю над переправами через Дунай. Якщо Івон контролюватиме ці переправи, то ніяке військо йому буде страшно. Охорону переправ через Дунай Івон доручив другу своєму з юнацьких часів Ієремії Чарнавичу, давши йому під командування близько 12 000 добірного війська. І але наступна зрада Чарнавича, турки ми змогли б подолати Івона в цієї кампанії.

Ивон розпустив військо на відпочинок, звелівши йому збиратися за першим сигналу труби. Саме тоді до Дунаю вийшли основних сил турків. Історики вважають, що було до 200 000 людей і близько сотні гармат. Слід зазначити, як і в турків, і в молдаван гармати були ще кам’яні. Турки спробували організувати переправу через Дунай, але легко відігнані силами Чарнавича. Тоді до Чарнавичу прибутку посланці від господаря Валахії з 30 000 червінців. Він мав обіцяно ще вдвічі більша сума і заступництво господаря Валахії, коли він зніме варти і дозволить туркам переправитися через Дунай. Чарнавич вважав докази послів задовільними, велів зняти всі варти і відійшов від річки. Понад те, вирішив заманити Івона в пастку.

Чарнавич сказав Івону, який зміг зупинити турків, та їх поки замало, й спільним ударом вони зможуть їх розбити. Назвав чисельність турків близько 12 000 людина. 9 червня 1574 року військо Івона розташувалося за три милі від сил турків. Свирговский запідозрив щось негаразд поведінці і повідомленнях Чарнавича. Він дійшов Івону і порадив їй немає поспішати зі боєм, а дозволити козакам Свирговского організувати розвідку й з’ясувати чисельність турків. Івон дав то підтримку загін молдавської кінноти. Того ж день козаки наштовхнулися на передовий турецький загін чисельністю зо шість тисяч жителів. Турки не очікували нападу й були швидко розсіяні, але у полон вдалося захопити лише одного турка, та й пораненого, який незабаром помер. Свирговский оцінив розмір передового загону і зрозумів, що турків значно більше, ніж повідомляв Чарнавич. Він довів це близько відомості Івона, але з зміг похитнути впевненості справи до Чарнавиче.

Перед тим як розпочати побудова і своєму війську битви, Івон посів пагорби і… побачив нечисленні сили турків. Коли ж вона посів пагорби після побудови, то усі навколо чорніло від багатьох турків. Івон зрозумів, що Чарнович його зрадив, але вже щось встиг, та й кращу частину війська, крім козаків, перебував під командуванням Чарнавича. Івон велів призвести до нього Чарнавича, але посланий повернувся з відповіддю, що Чарнавич вже входить у в бій із турками. Івон міг на власні очі бачити, як він найближчого друга послав війська на турків, але за першому зіткненні військ загін Чарнавича схилив прапори й здав зброю. Молдавське військо побачивши такий зради прийшов у розпач, але Івон не підлогу духом й звелів бити по туркам. Турки у перших рядках поставили изменников-молдаван, хто був все винищені гарматним вогнем військ Івона, але під прикриттям їх винищення турки підійшли впритул підходили до позицій союзників.

В народних обранців Свирговский з козаками вдарив їм у фланг. Турки побігли, але те щоб заманити козаків під вогонь своєї артилерії. Свирговский розгадав цю хитрість і до гарматах не пішов. Турки знову і знову кидалися на позиції молдаван, але кам’яні гармати методично винищували турецьке військо. Здавалося, що перемога буде за союзниками. Навіть жителі міста Облачина, що у березі Дунаю, стали збирати пожитки, побоюючись, після відомих поразки турків до міста ввірвуться переправившиеся через річку козаки і молдавани. Однак свого удару по союзникам завдала природа. Налетіла буря, і пішов злива. Порох намокнув, і кам’яні гармати союзників замовчали. Підбадьорені їх мовчанням турки завдали удару позиціям тих, хто перекинули їх. Козаки хоробро гинули в бою: до кінця битви їх залишилося лише 250 людина. А молдавська піхота безладно бігла з поля бою. Івон ніс до рук прапор, вказуючи залишкам війська місце збору.

Войска союзників відступили, увезя з собою близько 60 гармат. Івону вдалося зібрати близько 20 000 піхоти, але він зробив фатальної помилки. Івон велів військам копати окопи, але зайнятою позиції немає води. Турки оточили позиції тих, хто спалили все навколишні села, щоб не дати їхні можливості щодо купити заздалегідь продовольство. Турки були внизу, та його вогонь не робив особливих неприємностей обложеним. Навпаки союзники з високих позицій завдавали великої шкоди ворогу, як стріляниною з вогнепальної зброї, і стріляниною з луків. Але обложені дуже страждали без води. Четвертого день облоги до табору союзників з’явилися представники від турецького паші і запропонували їм здатися. Козаки Свирговского хотіли битися з турками аж до смерті, але молдавани були схильні здатися туркам на прийнятних умовах.

После довгих роздумів Івон вирішив здатися за умов особистій безпеці собі своїх людей, і навіть за умови пропуску козаків за Дністер. Прощаючись з військом Івон, роздав молдаванам усе своє золото і коштовності, а козакам віддав усе своє зброю. Це було 14 червня 1574 року. Івон доставили до Капуд-паше, але поводився з нею дуже зухвало, отже розлютований паша вдарив господаря мечем. Яничари накинулися на Івона, відрубали йому голову, а тіло розірвали двома верблюдами. Після розправи з Ивоном турки кинулися на молдаван, що з обозу, і вони винищувати всіх. Козаки спробували повернутися до окопи, але вони були вже зайняті турками. Майже всі козаки загинули, героїчно борячись із турками.

Только кількох людей потрапили до полон, зокрема і Свирговский. Турки спробували звернути полонених козаків у мусульманство, але безуспішно. Про подальшу долю Свирговского і уцілілих козаків літописі кажуть погано і глухо. Говорилося, що з бранців викупили за величезні гроші, але Свирговского у тому числі був. Чи то турки запросили для неї таку величезну суму, що її змогли зібрати всій Україні, чи він загинув турецькому полоні, говорять, що під Килией. Однак у народної пам’яті досі залишилися пісні і перекази про гетьмані Івана Свирговском:

" як того пана Івана,.

Що Свирговського гетьмани.

Та як бусурмани пиймали,.

То голову йому рубали,.

Ой, голову йому рубали.

Та на бунчук вишали.

Та у сурьми вигравили,.

З його глумовали.

А із низу хмара стягала,.

Що воронив ключа набигала,.

По України тумани слала,.

А Україна сумовала,.

Своего гетьмани оплакала.

Тоди буйни ветри загортали:

— Де ж ві нашого гетьмани сподивали? ;

Тоди кречети налитали:

— Де ж ві нашого гетьмани жалковали? ;

Тоди орлі загомоніли:

— Де ж ві нашого гетьмани схоронили? ;

Тоди жайворонки повилися:

— Де ж ві із нашим гетьманом простилися? ;

— У глибокой могили.

Биля міста Кілії.

На турецької лінії «.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.