Политическая система і государство

БАШКИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ.

КУРСОВА РОБОТА ПО ТЕОРИИ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

(варіант № 27).

«ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І ГОСУДАРСТВО».

1 курс заочного відділення (экстернат).

перевірив: викладач Галієв Ф.Х.

УФА 2000 Г.

ПЛАН. Запровадження. 1. Обгрунтування обраної теми. … 2. Завдання курсової роботи. … I. Політична система суспільства. 1.1. Поняття політичною системою. Її компоненти. … 1.2. Критерії і вивчення політичною системою. … 1.3. Класифікація політичних систем. … 1.4. Закономірності розвитку політичною системою суспільства… II. Держава у системі суспільства. 2.1. Поняття державі. … 2.2. Як основний інститут громадської системы.

2.2.1. Загальнолюдський характер держави. …

2.2.2. Громадянство. …

2.2.3. Социально-классовый характер государства…

2.2.4. Як зв’язок політичної системи та громадянського суспільства. …

2.2.5. Держава громадські організації. 2.3. Місце й ролі держава робить у політичній системі суспільства. … 2.4. Особливості держави як складеного елемента політичної системы.

Заключение

.

Список використовуваної литературы.

Нині бачиться актуальним пізнання законів взаємовпливу політичної системи та держави у тому, щоб у часи критичні розвитку й держави знати кошти та механізми можливого запобігання революційних вибухи й переконатися соціальних катастроф, різкої зміни діючих державно-політичних режимів, нейтралізації негативних тенденцій у розвитку суспільств. Ця тема бачиться цікавою у рамках курсу «Теорії держави й права». Вивченням взаємодії держави й політичною системою займаються представники багатьох наук — філософії, соціології, політології, правознавства, економічних наук, психології. З розвитком суспільства йде розвиток виробництва і політичної системи та держави, як складовою її части.

Метою справжньої курсової роботи є підставою розглянути питання про взаємозв'язку політичної системи та держави, місці держави у політичній системі суспільства і його роль ній, їх взаимовлияния.

I. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ОБЩЕСТВА.

1.1. Поняття політичною системою. Її компоненты.

Досягнення поставленої мети може роботі, передусім, дамо загальну характеристику поняття «політична система» і постараємося розкрити зміст цього понятия.

Великий юридичний словник дає таке визначення політичної системы:

Політична система (суспільства) — это.

1) (як комплексний конституційно-правовий інститут) сукупність норм, які визначають конституційно-правові статуси держави як особливого політичної освіти, політичних партій, суспільних соціальних і релігійних громадських організацій і що регулюють взаємовідносини перелічених вище субъектов;

2) (у матеріальному сенсі) сукупність державних та громадських органів прокуратури та організацій, з допомогою яких здійснюється державна (політична) власть.

Інакше кажучи Політична система суспільства — це система взаємозалежних і взаємодіючих об'єднань (організацій) людей, які базуються на різноманітних формах власності, що відбивають інтереси і волю соціальних класів, верств, груп, і націй, що реалізують політичну влада чи борються її здійснення у межах права через государство.

Політична система пов’язані з особливої сферою діяльності людей — політикою, який означає область відносин між класами, соціальними групами, колективами, особистостями щодо державної власти.

Отже, як і це випливає з визначень, компонентами (складовими частинами) політичною системою являются:

1. сукупність політичних об'єднань (держава, політичні партії, суспільно-політичні організації та движения);

2. політичні відносини, складаються між структурними елементами системы;

3. політичні норми і започаткував традицію, регулюючі політичного життя страны;

4. політичне свідомість, що відбиває ідеологічні і психологічні характеристики системы;

5. політична діяльність, що охоплює діяльність конкретних осіб як представників або членам політичних объединений.

Аналізуючи компоненти політичною системою, доходимо висновку, що політична система — цей складний кризовий багатогранне явище, що має стійкими зв’язками між своїми складовими частинами, важливу особливість якого є у ньому інтегральних якостей, не властивих його компонентами та її відносна самостійність. Звідси можна назвати ряд критеріїв до вивчення політичної системы.

1.2. Критерії і вивчення політичної системы.

Політичною іменується універсальна управляюча система государственно-организованного суспільства, компоненти якої пов’язані відносинами влади й що у кінцевому підсумку регулює виробництво і розподіл соціальних благ з урахуванням використання великими соціальними спільностями структурі державної влади, має внутрішньої впорядкованістю (організаційний критерій) і політичною спрямованістю діяльності (політичний критерій); повинна бути виражена нормативно в відповідних статутах, програмах, положеннях, що відбивають Мети створення політичної організації, її соціальне призначення, основну сферу діяльності, характер основних цілей та зняття функцій, особливості реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо. (програмний критерий).

Організаційний критерій, відбитий інституціональним підходом до вивченню політичною системою, дозволяє показати, що окремі індивіди власними силами що неспроможні виступати у вигляді елементів політичною системою. Люди народжуються як соціально біологічні, але з політичні істоти. Вони є у плані той «матеріал», з якої і формуються складові і системи загалом. Передумовами на формування виступають процеси поділу праці, освіти майново та соціально нерівних верств, груп, і класів; і навіть загальнолюдська, класова і групова солідарність. Осмислення історичних процесів призводить до розумінню те, що сам собою термін «політичне» передбачає під собою організаційне оформлення. Можна сміливо сказати, що організаційний критерій характеризує громадські форми руху матеріальної, людської основи політичною системою, виражені як установ, інститутів (держава, партії, руху…). А человек-индивид виступає в вигляді громадянина, депутата, члена партії чи организации.

Особливо слід наголосити важливість політичного критерію, який тієї чи іншої інституту політичною системою означає: по-перше, здатність висловлювати політичних інтересів певного класу, групи людей; по-друге, бути учасником політичного життя і розширення політичних відносин; по-третє, мати безпосередній стосунок до державної влади — її завоюванню, організації, або використанню; по-четверте, керуватися своєї діяльності нормами і правилами, властивими політичного життя країни проживання. Залежно від надання цього критерію до числу політичними організаціями відносять організації з дуже характерною ознакою — прямий зв’язком із політикою. Це Держава, все політичні партії, окремі громадські організації та руху. Завданням політичної організації є досягнення певної політичної мети, яка закріплюється в статутах й у її формуванні та здійсненні зовнішньої і внутрішньої політики всіх етапах розвитку організації, соціальній та політичному і ідеологічному вплив різні верстви українського суспільства і классы.

Програмний критерій дає можливість визначити рівень участі тієї чи іншого організації у політичного життя країни, зафіксувати її політичну мету і завдання, отже, включити на політичну систему.

Також, залежно від методологічних підходів до вивчення політичною системою можна виявити та інші критерии.

З позицій генетичного підходу важливе критеріальне значення має тут об'єктивна обумовленість політичних явищ економічними і соціальними чинниками. Критерій економічної детермінації політики проявляється насамперед у відносинах власності і виробництва, і, навпаки, зворотне вплив політики на економіку найбільш можливе відносинах і розподілу і управління. Критерій соціальної зумовленості свідчить у тому, що будь-який політичне явище невіддільне людей. Саме люди створюють політичні ідеї, виробляють політичні норми, встановлюють між собою зв’язку й т.п., тобто. проводить політику. Критерій соціального інтересу розкриває взаємозв'язок політичної системи та її компонентів з деякими соціальними верствами, класами і групами суспільства. Потреби й інтереси цих груп виступають вирішальними чинниками для формування політичних организаций.

Субстанциональный (сутнісний) підхід до вивчення політичної системи допомагає виявити першооснову всього політичного, то, на ніж базуються все політичні явища (ідеї, норми, відносини, процеси, інститути). Значення «Субстанція» у різних галузях наук неоднаково. У політології як субстанції розглядається політична нібито влада, а механізм її здійснення — політична система. Сутнісний критерій (влада) є наскрізним для політичною системою всіх етапах її існування незалежно від існування економічних, географічних, релігійних, національних інтересів та інших факторов.

Функціональний підхід пов’язані з розглядом політичною системою з позицій напрямів її діяльність, особливостей перебігу політичного процесу реалізації політичного режиму як системи у цілому, і її компонентами.

Регулятивний підхід до вивчення політичною системою відбиває особливість функціонування політичною системою суспільства до основі всього комплексу нормативного регулювання (звичаїв, традицій, принципів, поглядів, норм права, основі моралі й т.п.).

Ідеологічний підхід відбиває особливість поглядів, ідей, уявлень тих чи інших дослідників на цю проблему буття політичної системи суспільства, спрямовано формування конкретної політичної теории.

Є різноманітні підходи до дослідженні політичною системою, проте попри її розмаїття представляється, що вона виступає складним комплексом відносин між класами, націями, іншими соціальними групами і спільностями, особистостями та їхніми політичними инстиитутами.

1.3. Класифікація політичних систем.

Політичні системи існують у часі й у просторі, оскільки є жодну з форм руху социально-классовой матерії. Їх можна класифікувати різноманітні основаниям.

Залежно від політичного режима:

— демократические;

— тоталитарные.

З урахуванням географічних факторов:

— европейские;

— азиатские;

— североамериканские;

— і т.д.

По суспільно-економічним формаціям (з позицій марксисткою теорії) існують політичні системы:

— рабовласницького общества;

— феодального общества;

— буржуазного общества;

— соціалістичного общества.

Національні, релігійні, мовні, загальні та особливі риси визначають характер політичних систем:

— арабских;

— индуистских;

— мусульманских;

— і т.д.

Усередині політичною системою конкретного суспільства на ролі своєрідних політичних систем-образований можуть виступати й її структурні элементы:

— государство;

— політичні партии;

— суспільно-політичні движения.

1.4. Закономірності розвитку політичною системою общества.

Закономірності розвитку політичною системою є об'єктивні, стійкі, повторювані зв’язку, що характеризують сутнісне єдність і динамізм політичних явищ в різних етапах бытия.

Політична система складається з протилежних сторін, що у відносинах протиріччя. Рішення, подолання таких протиріч та становить внутрішній джерело її саморозвитку. Дозвіл внутрішніх протиріч значить їх ліквідацію шляхом знищення одній з протиборчих сторін, а набуття цим боком нових якостей, нових форм руху. Як приклад може бути діяльність демократичної держави із подолання однієї з основних протиріч класового суспільства — держави і громадянином. Принаймні свого розвитку держава під впливом демократичних інститутів громадянського суспільства створює комплекс політичних лідеріва і правових інститутів власності та режимів регулювання, які забезпечують волю і розвиток особистості. Це отримує свій відбиток у конституціях та інших правових актах. Йде постійна боротьба зі зміни співвідношень між потребами громадян, у самоврядуванні і протидією цьому бюрократичного апарату держави у бік зростання ступеня участі народних мас в управлінні державними делами.

Внутрішні протиріччя політичною системою, саме політичний конфлікт, політичну кризу, соціально-політичну кризу для демократичної політичною системою цілком допустимі й конституційні. Саме пошук виходів із цих протиріч та пояснює закономірності розвитку самої політичною системою общества.

Суперечності суб'єктивного плану, викликані розбіжністю ідейнополітичних, психологічних і правових установок окремих осіб, організацій з в суспільство мораллю, законністю, правопорядком, дозволяються шляхом знищення, викорінення негативних проявів, чи шляхом досягнення злагоди між зацікавленими сторонами. Поява і розв’язання суперечностей у сфері життя суспільства — реальний процес, соотносящийся з внутрішнім і зовнішніх порядком. Це процес, що обумовлює закономірність розвитку політичної системы.

II. Держава у системі общества.

2.1. Поняття государстве.

Звернімося до визначення поняття «держави», що дає нам великий юридичний словарь:

Держава — це (теоретично права) — певний спосіб організації суспільства, основний елемент політичною системою, організація публічної політичної влади; поширювана попри всі суспільство, виступає його офіційним представником і спирається у необхідних випадках коштом й відчуття міри примусу. Як управляюча суспільством система, має внутрішньої структурою, має спеціальні органи для реалізації своїх повноважень — механізм держави, його аппарат.

«З погляду науки теорії держави й права, держава є історично сформовану організацію політичної влади певного суспільства. У цьому вся визначенні варто виокремити такі ключові моменты:

1. Держава — це організація політичної влади. Можна сказати про економічну, релігійної будь-який інший організації товариства. Але, ведучи промову про державі, слід пам’ятати, що його — повторюємо — є організацією політичної власти.

2.Политика є стосунки між певними соціальними групами (класами, якщо пожива є і року виділяються)… Найважливіша соціальне призначення кожної держави залежить від регулюванні, стабілізації різних громадських інтересів. Не чіпаючи питання у тому, яке конкретне держава й наскільки чітко ставить собі і вирішує це завдання, ми ведемо мову у тому, яке має бути соціальне призначення держави, в такий спосіб він повинен виконувати своє політичне функцию.

3. Влада — це сила, здатна впливати на поведінка людей. З допомогою влади держава, за необхідності, втручається у громадські процеси, впливає на поведінка учасників громадських відносин. Державна влада --то окрема різновид соціальної влади, яка, на відміну від її видів (батьковій, влади у рамках різних корпоративних організацій корисною і т.д.), спирається до можливості публічного примусу із застосуванням спеціальних средств.

4. Держава є організація політичної влади певного суспільства. «Держава взагалі», як відомо, буває лише один в реории, в узагальненнях. Насправді ж функціонують конкретні держави конкретних товариств… Саме з узагальнення діянь конкретних держав виводяться параметри досконалішого держави, і з цих позицій оцінюються конкретні государства"[1].

До загальним ознаками держави ставляться: Наявність публічної влади. Публічна влада є сукупність апаратів придушення (загонів збройних людей вигляді армії, поліції та т.д.) та управління (органів законодавчої і виконавчої влади), котрі виступають носіями державного суверенітету. Державну владу у суспільстві здійснює особливий шар людей, які наділені державними повноваженнями, тобто вони теж мають можливість видавати закони, залучити до необхідних випадках державне примус, щоб підпорядкувати поведінка людей волі, відбитій в правових актах держави. Обмеження меж дії центральної влади певної територією, розподіл населення за адміністративно-територіального принципу. Поширення структурі державної влади лише з населення, яке проживає в певної країни, неодмінно веде його розподіл на адміністративно-територіальні одиниці (краю, області, округи та т.д.). Сенс цієї розподілу залежить від найкращою (оптимальної) організації державної влади управління на займаній території. Державний суверенітет. Це незалежність структурі державної влади від будь-якої іншої влади (політичної й ідеологічної) всередині країни та за її межами, котре виражається у її винятковому, монопольне право самостійно й більше вільно розв’язувати всі виття справи. Державний суверенітет має дві сторони. Це внутрішня сторона — виняткове, монопольне декларація про законодавство, управління і юрисдикцію у країні не більше всієї державної території. І зовнішній бік — самостійність і у зовнішніх справах країни, неприпустимість втручання у внутрегосударственные справи ззовні, крім обмеженої кількості випадків, передбачених міжнародним правом. Існує апарат примусу. Цей апарат складається з армії, органів безпеки і порядку, судів, прокуратури, в’язниць, місць укладання. Більше немає жодній іншій організації, що мала право утримувати такий апарат примусу. Збір податків і мит. Доходи, одержувані податків, роблять зміст армії, поліції, державної машини, і навіть на підтримку освіти, медицини, незаможних верств населення і побудову т.д.

«Усі перелічені ознаки держави мають під собою реальні підстави, відбивають той чи інший його. Проте, якщо територія, суверенна публічна влада, податки — це необхідні ознаки будь-якого держави, то такі його властивості, як, наприклад, відверто класовий, диктаторський характер притаманний лише певним історичним формам держави (фашизму, державі диктатури пролетаріату) і тому його загальне визначення включатися не должны». 2].

2.2. Як основний інститут громадської системы.

Держава вважатимуться першою Біблією політичної організацією. У різних народів держави виникали по-різному, в різних стадіях розвитку, в різні історичні часові відтинки. Але загальними їм були чинники: вдосконалення знарядь праці та його поділ, поява ринкових відносин також майнового нерівності, становлення соціальних груп, станів, класів, усвідомлення людьми спільних цінностей і групових (класових) интересов.

Держава — це єдина політична організація класового характеру. З курсу історії знаємо, що з виникненням держави й у його рамцях вирували різні недержавні організації та об'єднання, що відбивали інтереси певного кола покупців, безліч брали участь у політичного життя суспільства. Прикладами таким організаціям можуть бути об'єднання власників — громади, гільдії і цеху, сформовані в феодальному суспільстві. Або різноманітних політичні партії і рух, що є поруч із державою нашому суспільстві. Але тим щонайменше, держава займає центральне місце у політичного та громадського життя кожної країни. Це пов’язано з следующим.

2.2.1. Загальнолюдський характер государства.

Держава своєї діяльності насамперед постає як альтернатива безплідною боротьбі між різними соціальними групами, верствами тощо. Держава запобігло самознищення суспільства людей на ранній щаблі його розвитку. Хоча, саме держава протягом багатовікову історію людського суспільства ввергало своїх громадян, у міжусобні конфлікти й війни. Прикладами тому можуть бути Перша й Друга світові війни. «У одних випадках (як агресор) держава був і є знаряддя певних політичних угруповань, що відбивають інтереси панівних верств, класів суспільства. За інших випадках (як захисник) воно найчастіше висловлює загальнонародні интересы». 3].

2.2.2. Гражданство.

До того ж держава можна розглядати і як союз людей, які об'єдналися задля об'єднаного проживання. Історична, ідеологічна, соціально-економічна зв’язок людини із державою виявляється у політико-правової категорії громадянство. Кожен із співгромадян зацікавлений існування держав з його апаратом управління і примусу, так як і кожен розраховує з допомогою державної машини отримати особисту незалежність" і волю спілкуванні зі співвітчизниками, охорону сім'ї та власності, гарантії безпеки від вторгнення приватну життя. Ці гарантії, і оплачує держава на свої громадян. Як громадянин індивід набуває стійкі політичні якості, стаючи основою його у житті країни, у діяльності суспільнополітичних партій та т.д. Отже через держава людина входить у політичного життя общества.

Разом про те держави і деякими громадянами існують певні протиріччя пов’язані з протиріччями між державної бюрократичної машиною і демократичними принципами суспільства, між розвитком самоврядування і обмеженими можливостями його здійснення і т.д. Ці протиріччя можна охарактеризувати як основні протиріччя політичною системою суспільства загалом. Ці протиріччя різко загострюються, коли держава проводить яскраво виражену класову, національну чи політику стосовно громадянам, не належить до політично панівним соціальним группам.

2.2.3. Социально-классовый характер государства.

Серед чинників, що зумовили поява держави, важливе місце займає соціально-класове розшарування суспільства. Звідси випливає, що держава виступає політичної організацією економічно панівного класу. Класовий характер держави пов’язує його з іншими політичними явищами. Тому перед державою і політичною сисчтемой загалом стоять одні й такі завдання: запровадити класову боротьбу з русло цивілізованої політичних змагань, заснованої за принципами демократії та права; спрямувати зусилля протиборчих верств, класів та їх політичними організаціями на конструктивне рішення общесоциальных, а отже, і водночас класових проблем.

Держава почала першим наслідком політичної діяльності людей, якимось чином організованих і які мають інтереси певних соціальних груп, і верств. Це його претензії на загальність охоплення політичних явищ, а ознаки територіальності та публічною влада зробила реальним значення держави як форми політичного гуртожитки різних соціальних і національних утворень, і навіть виражають інтереси різноманітних організацій корисною і партій. Державність — форма буття класового общества.

У цьому це держава грається роль надклассового арбітра. У законодавчому порядку воно встановлює «правил гри», для політичних і громадських об'єднань, намагається враховувати у своїй політиці спектр їх різноманітних, часом антагоністичних суперечливих інтересів. Демократичне держава прагнути забезпечити як нормальне мирне політичне гуртожиток, а й мирну зміну структурі державної влади, якщо виникає така історична необхідність. Як форма політичного життя територією збігаються з політичної системою суспільства. По змістовним і функціональних характеристик вони виступають елементом політичної системы.

2.2.4. Як зв’язок політичної системи та громадянського общества.

Держава найважливішим інтегруючим чинником, що зв’язують воєдино політичну систему громадянське суспільство. Через своє соціальним походженням держава перебирає турботу про справах. Він змушений займатися общесоциальными проблемами — від будівництва будинків для престарілих, устрою зв’язку, транспортних артерій до енергетичного, екологічного забезпечення майбутніх поколінь людей. Як основний власник коштів виробництва, землі, її надр, воно фінансує найбільш капіталомісткими галузі науку й виробництва, несе тягар витрат на оборону. Як орган, управляючого громадськими справами, держава у вигляді апарату (поліція, в’язниця тощо.) зберігає цілісність політичною системою, забезпечує правопорядок в обществе.

Неминуче, тут постає безліч протиріч, які можна умовно було зведено до гіпертрофованого збагнути роль держави у життя нашого суспільства та приниженню значення окремої особистості. Тому варто тільки то держава має вважатися соціальним і демократичним, у якому створено умови для реалізації права і свободи человека.

Для політичною системою суспільства важливе консолідуюча значення має суверенний характер структурі державної влади. Тільки держава має право виступати усередині та межами країни від імені народу й суспільства. Входження політичною системою конкретного суспільства на світове політичну спільноту великою мірою залежить від суверенних якостей государства.

Політична система з рухливості економічних, соціальнокласових відносин, мінливості идеолигической та психологічної аури перебуває у постійному русі. Усі елементи і компоненти працюють як в однаковою мірою, пов’язуючи, погоджуючи інтереси соціальних груп, виробляючи політичні рішення. Коли постають надзвичайні громадські ситуації (відбуваються стихійними лихами, змінюється форма правління чи то політична режим), особлива роль вирішенні їх відводиться державі. Причому цьому випадку мова имдет непросто про країну, йдеться про його субстанциональном прояві - структурі державної влади. Тільки законна державна влада може забезпечити щодо безболісний і безкровний перехід до нового стану общества.

2.2.5. Держава і громадських организации.

Зблизька питання про країну, як особливого ланки політичної системи суспільства, важливо врахувати взаємозв'язку, виникаючі держави й суспільними организациями.

Взаємини держави й громадських організацій показують, наскільки загальні їх кінцеві цілі й завдання, єдині принципи побудови і функционирования.

Зміцнення та розвитку спільності та єдності цих організацій — свідчення її подальшого розвитку демократії, які забезпечують активне участь всіх членів товариства під управлінням як державними, і громадськими справами, якщо буде успішно долатися протистояння між громадськими організаціями та державою. Відносини між ними будуються по-різному залежно від місця та ролі тих чи інших громадських формувань, від характеру своєї діяльності, від їхніх насущних цілей і завдань. Таке співробітництво, взаємодопомога, координація, керівництво зі державного боку діяльністю деяких громадських організацій, визначення основним напрямом діяльністю цих структур. Нагляд тощо. У цьому зберігається внутрішня самостійність громадських організацій, їх відносна незалежність розв’язанні тих завдань з урахуванням принципів самоврядування і самодеятельности.

Стосунки між державою й суспільними організаціями завжди двосторонні. Ці відносини регламентуються нормами права, набуваючи в залежність від цього різний характер (державно-правової, цивільно-правової, адміністративно-правовій і т.д.).

Нормативна регламентація діяльності громадських організацій та стосунки з державою сприяє поліпшенню їхнього зміцнення законності і розвитку, стабілізації всязей з колишніми державними органами, розкриття всіх закладених у яких потенційних возможностях.

У нашій країні громадські організації беруть участь у виробленні і реалізації політики держави. Вони є неодмінними учасниками всіх політичних компаній, зокрема як-от всенародне обговорення проектів законів, вибори депутатів, народних засідателів тощо. Громадські організації делегують своїх представників ув склад цілого низки державні органи. Багато питань життя суспільства, його політичною системою вирішуються органами держав з врахуванням думки громадських організацій або спільно з ними. Це питання контролю над діяльністю державні органи, від імені своїх депутатів громадські організації заслуговують законодавчої ініціативи Державній думі Російської Федерации.

Слід зазначити, що суспільні організації діють у рамках правового режиму, встановленого державою, котре, як головна пануюча і організує сила покликане забезпечити нормальну діяльність высех неурядових організацій у межах їхніх статутних завдань, сприяти їхньому розвитку й удосконаленню. Передусім це виражається у наданні конституційного права громадянам на об'єднання в громадські організації, використання ними широких політичних свобод: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних маніфестацій і демонстрацій. Права і законні інтереси громадських організацій перебувають при варті державні органи (суду, прокуратури й ін.), які сприяють в реалізації окремих їх решений.

Взаємини держав з профспілками, молодіжних організацій, творчими спілками будуються за відсутності державного керівництва, тоді як діяльність таких громадських організацій, як споживацька кооперація, ряд добровільних товариств, держава керує. Але це означає якого не пішли їх «включення» до системи державного апарату. Громадські організація — це «філії» держави, а самостійні ланки політичною системою, мають своїх функцій, власне соціальне призначення. Усі завдання має вирішуватися шляхом поєднання заходів із державної лінії лінією різних громадських організацій, причому не ізольовано, а тісному контакті і за постійної взаємної поддержке.

Багато що у російської дійсності громадські організації та руху враховують у своїй політичній діяльності фундаментальні людські цінності. Поруч із політичними партіями вони служать додатковими каналами висловлювання інтересів і думок, формулювання вимог щодо адресу уряду. З огляду на своїм внутрішнім структури вони були й залишаються практичної лабораторією, оскільки підвищують політичну схильність і потенціал громадян, формують лідерів, готують їх до брати участь у великій політиці взагалі стимулюють тягу людини до демократії. Але найважливіше у цьому, такі автономні організації стають по дорозі природного, але неприпустимого прагнення державної влади для поширення і централізації свого панування, до виходу з-під контролю суспільства. У цьому сенсі вони покликані забезпечити альтернативні канали оголошення політичних поглядів, контролю над законодавчій і виконавчої властью.

Стабільність демократичного функціонування політичною системою російського суспільства" може гарантуватися в тому разі, якщо вона базуватиметься на політичну культуру компромиса. Головне — знайти підходи вирішення питань, зокрема які зачіпають конфліктні ситуации.

2.3. Місце й ролі держави у політичної системе.

общества.

Характеризуючи роль і важливе місце держави у політичній системі суспільства слід виходити, передусім, речей, що його — у будь-якій країні, й етапі розвитку суспільства — постає як наймасовіша та всеосяжна організація. Воно об'єднує чи прагнути об'єднати навколо собі різноманітні верстви населення. У конституціях і інших законодавчі акти воно прагне визначити себе, немов співтовариство всього народу, об'єднання, чинне заради спільне добро. Це прагнення закріплювалося й у Конституції СРСР 1977 г. (ст. 1 «Союз Радянських Соціалістичних Республік я є соціалістичне загальнонародне держава, лист про волю й інтереси робочих, селян, інтелігенції, трудящих всіх націй і народностей країни»), й у Конституції Російської Федерації 1993 року (ст. 2 «Людина, його правничий та свободи є вищою цінністю. Визнання, непорушення кордонів і захист правий і свобод людини і громадянина — обов’язок держави», ст. 3 «…єдиним джерелом влади Російській Федерації є його багатонаціональний народ»), й у Конституції США («Ми, народ Сполучених Штатів, з метою освіти досконалішого Союзу, затвердження правосуддя, охорони внутрішнього спокою, організації спільної оборони, сприяння загальному добробуту і забезпечення нас і нашому нащадку благ свободи, засновуємо і вводимо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки»).

Аналогічні прагнення висловлювати волю всього народу виявляли себе й у конституційних актах інших держав. «Народ» цьому часто є лише соціальним тлом, на яких приховується реальна державна влада, що належить певному класу, соціальному прошарку чи правлячої угрупованню. А насправді саме ті, у чиїх руках перебуває державна влада, є реальними творцями внутрішньої і до зовнішньої политики.

Сказане, проте, значить, держава обмежує свою соціальної бази лише що стоять при владі правлячими колами. Навпаки, держава докладає реальні зусилля задля розширення свого соціального бази, яке забезпечує стабільність. У ідеалі кожне сучасну державу прагне, що його соціальна основа, закріплена конституцією, що становлять все піддані держави, перетворилася на його реальні підстави. Для проведення ефективної діяльності, тобто повноцінної реалізації своїх можливостей держава повинна мати якомога більшу число переконаних прибічників його внутрішньої і до зовнішньої политики.

Особливе місце й ролі держави у політичній системі суспільства визначається і тих, що у руках перебувають величезні матеріальні і фінансові ресурси. У деяких країнах є монопольним власником основних засобів і знарядь виробництва, що особливо яскраво виявлялося у внутрішньополітичному діяльності колишніх соціалістичних країн. Так було в СРСР виняткової держави перебували земля, її надра, лісу й до води, і навіть кошти виробництва, у промисловості, банки, засоби зв’язку, основний житловий фонд тощо., інше майно, необхідне здійснення державних функций.

Практика показує, наявність добре розвиненою державної форми власності необхідне нормально функціонувати держави. Проте, вважають вітчизняних правознавців, необхідним умовою стабільності суспільства і політичної системи загалом є співіснування однакові правах найрізноманітніших форм власності. Держава у сенсі на повинен придушувати інші складові громадської системы.

2.5. Особливості держави як складеного елемента політичної системы.

Основне відмінність держави з інших політичних інститутів суспільства полягає насамперед у тому, що належить вищою владою в суспільстві. Його владна сила універсальна: вона поширюється попри всі населення і громадських партії цієї країни; вона тримається на прерогативах — повноваженнях скасування всякою іншою влади, і навіть на наявності засобів впливу, якими ніякі інші громадські організації, попри неї, мають. До таких засобів впливу ставляться законодавство, апарат чиновників, армія, суд т.д.

Політичні партії і масові громадські організації також може мати свої постійно діючі апарати, які мають забезпечувати їх нормальне функціонування. Проте на відміну від державної машини вони мають на свій структурі, наприклад, таких органів, які мають охороняти діючу у суспільстві правову систему — органів міліції, суду, прокуратури, адвокатури тощо., які у інтересах усіх членів общества.

Серед різних елементів політичною системою держава виділяється і те, що має розгалуженої системою юридичних коштів, які йому можливість керувати багатьма галузями економіки та впливати попри всі суспільні відносини. Маючи відповідними повноваженнями, різні державні органи не лише видають у межах своєї компетенції нормативно-правові і індивідуальні акти, а й забезпечували реалізацію. Досягають цього по-різному — шляхом виховання, заохочення Молдові і утвердження, здійсненням постійного контролю над точним здійсненням цих актів, застосуванням в необхідних випадках заходів державного принуждения.

Слід зазначити, що деякі країнах громадські організації може мати у своєму розпорядженні непритаманні їм юридичні важелі впливу. Але вони, на відміну юридичних коштів впливу, що у руках різних органів, носять обмежений характер. Виникають вони в громадських організацій над силу саму природу даних об'єднань, а результаті те, що сама держава наділило їх правом видання юридичних актов.

Нарешті, держава має суверенітетом. Суверенність політичної влади постає як одна з ознак держави. Його зміст залежить від верховенство цій владі стосовно всім громадянам і утвореним ними недержавним організаціям у країні й у незалежному поведінці країни (держави) зовнішньому арене.

Звісно, названі особливості не вичерпують всієї специфіки держави як елемента політичною системою суспільства до тлі всіх інших її структурних елементів. Але вони дають загального уявлення про державі, і навіть про чинниках, визначальних місце й ролі держави у політичній системі общества.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Отже, у різноманітних галузях життя суспільства держава незмінно постає як власне політична організація, як інститут суто політичний. Проте, абсолютизувати політичний характер держави було б помилковим: в багатогранної діяльності держави, як і його різноманітних органів, присутні як «суто» політичні, а й інші питання — такі, наприклад, як організаційні, фінансові, техніко-економічні (нормативи, стандарти тощо.). Перелічені заходи хоч і асоціюються з політичною діяльністю держави, однак самі такими не являются.

Це ж можна сказати й про окремих державних органах — парламенті, уряді, конституційному суді, різних міністерствах і відомствах та інших. Будучи невід'ємними складовими частинами політичного за своєю сутністю і характерові державного механізму, вони до того ж час виконують і неполітичні функції - економічні, фінансові та т.п.

Будь-яка політична діяльність у кінцевому підсумку однак пов’язана з державною владою. Є підстави сперечатися у тому, які лежали в основі виникнення держави, інтереси висловлюють ті чи інші сучасні державні освіти. Але аксіомою і те, що наслідком політичної діяльності покупців, безліч їх об'єднань, є державна влада. І хоч би що було зафіксовано програмних документах різних політичних партій різних часів, одне: їм потрібні державна влада реалізації своїх явних чи таємних цілей. Найістотніший аспект у державі -- не можливість об'єднання, не територія, а володіння владою. Тому безперебійного «правильного» правового механізму освіти і здійснення структурі державної влади нет.

Список використовуваної литературы.

1. Великий юридичний словарь/под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина,.

В.Є. Крутских. — М.: ИНФРА-М, 1999.

2. Клименко С. В., Чічерін О. Л. Основи держави й права: Посібник для що у юридичні вузи. — М., Зерцало, 1997 г.

3. Комаров С. А., Малька А. В. Теорія держави й права. Учебнометодичний посібник. Короткий підручник для вузів. — М.:

Видавнича група НОРМА — ИНФРА М, 1999 г.

4. Конституція Російської Федерації. — М., 1995.

5. Конституція Союзу Радянських Социалитстических Республік. — М.,.

1985.

6. Манов Г. Н. Держава і політичний організація суспільства. М.,.

1974.

7. Раянов Ф. М. Теорія держави й права. — Уфа: Видання Башкирск.

Ун-ту, 1998 г.

8. Сптридонов Л. И. Теорія держави й права. — СПб., 1995 г.

9. Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів. Під ред. В. М. Корельського і В. Д. Перевалова — М.:

Видавнича група НОРМА — ИНФРА М, 1999 р. ———————————- [1] Ф. М. Роянов. «Теорія держави й права». — Уфа: Видання Башкирск. Унта, 1998. Сс.17−18. [2] Спиридонов Л. И. Теорія держави й права. — СПб., 1995. З. 17−25. [3] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів. Під ред. В. М. Корельського і В. Д. Перевалова — М.: Видавнича група НОРМА-ИНФРА, 1999 р. Сс.78.