Хлебников і сучасність

ХЛЕБНИКОВ І СОВРЕМЕННОСТЬ

К 60-річчю М. Л. Гаспарова і друге річниці його роботи «Й.Мандельштам. Громадянська лірика 1937 року «(М. 1996).

Одновременным легендам про Хлєбнікова — архаисте і утописте — має бути зі протиставлене уточнену уявлення про неї як і лише «громадянина всієї історії «(Мандельштам, 1890/1923), а й сопричастнике багатьох «сьогоднішніх подій ». Порівн. його миттєві «відгуки «на Цусиму і смерть «Титаніка », факти громадянської війни в «Современности «(«Ази з Узи »), «Ночі в окопі «і «Голові Чеки », заголовок поеми «Справжнє «, його «знімки «і «хронікерські нотатки «в «Звіринці «чи «Трубі Гуль-муллы », невеликі, майже телевизионно-репортажные вірші від «Кузнечика «до «Ночі в Персії «тощо., зміну тимчасових планів, имепративы тощо. У його пошуках законів часу, начебто, незначний, зі звичайних мірками, «випадок «постійно виявляв «зворотне велич малого », ту «доповнюваність », яку визначає хвилева природа мира.

В нову «сучасність «90-х Хлєбніков входить із своєю безпрецедентної для культури сучасності багатосторонністю. різні «струни «його идеостиля напружені унікальним особистісним цілим: окремішності - менталітет, лингвалитет і моралитет, ratio і emotio, естетичне і гносеологічне — тут може бути роз'єднані лише деякою абстракції, не забывающей про «всьому іншому «(ср.Тынянов, 1928). Проблеми збереження та «стыдесной землі «, «совісті «мови поезії, а також прози, публіцистики і несамодавлеющей критики поставили Будетлянина в незвичне сусідство з постатями Короленка і Чехова, теж ще недоосвоенными нашої культурою. У насправді, нею органічна потреба у «чужому », в опонентові все не стане безумовним ознакою інтелігентності, а останнє - якістю так званої «еліти «і влади (resp. інтелігенції, інтелектуалів etc.).

Иного роду «консорціуми «- цілком незвичайні у тому разбросах чи перетинах «сучасники «Хлєбнікова: Піфагор, Платон і Ашока; Савонарола і Беха, але вона відразу із нею Кропоткін і Флоренський; Аріабхата, Ляйбніц, Лобачевський і Ейнштейн; Толстой і Уеллс, Тютчев і Лермонтов; Татлін, Лур'є і Пікассо; Нансен, все-таки з якоюсь однією боку; Ренувье, Чижевський, М. Васильєв, А. Фридман, Бор і Н. Д. Кондратьев — з іншого; мабуть Шенберг і Хайдеггер — з тертьей; і з четвертої - Б.П. Бєлоусов і Козирєв, Голосовкер, Любіщев, Пригожий, Сахаров і Солженіцин (поза межею, але поруч, незважаючи на природні застереження, виявляться Н. Марр, Т. Лисенка; Л. Гумільов, А. Фоменка; Д. Андреєв і Д. Панин).

В подібному движущемся неформальному «раді голів «Хлєбніков постає імморалістом і як певна передатну ланку від раніше відомих уявних областей геометрії, соціології й логіки до уявлюваним філології, історії, фізики й астрофізиці, біології, етногенезу, фізичної хімії. Неусвідомлення цього ще утрудняє аналіз стану та неупереджену оцінку фундаментальної для світобачення поета-мислителя системи його категорій (Григор'єв, 1995). У тому числі одні - категорії уяви, перетворення (метабіозу, зміни) коливання — чітко заявила про вже в 1890-е і на початку 1910;х років, інші - категорії стосунки держави й асиметрії - пізніше; ці останні, певне, безпосередньо пов’язані з відомою записом про «великому Скрябинском початку », сталі у загальний категоріальний ряд вже по смерті композитора, в 1915 р.; і з повної віддачею вони «заробили «лише Харкові, Баку та Москві - з літа 1920 р. до останньої для Хлєбнікова весни 1922;го…

Одно місце у хлебниковском «раді «- особливе. Відомо, що, по метафорі Юрія Олеші, «промені «Хлєбнікова «блискають у багатьох дзеркалах «(Олеша, 1930). Та більшість «дзеркал », слід визнати, була досить мутновато чи неуважно, надто вертляво або ж зосереджено на «собі улюбленому ». Тим привабливіше виняток під назвою Осип Мандельштам. Окремо узятий интертекст, наприклад, «табір вулиці «(Олеша і зазначив: йому передував хлебниковський «табір вулиць »), звісно, ще майже вона каже про незвичайної, поступово наростаючою глибинної посмертної через відкликання Хлєбніковим «Грифельної оди », «Знахідок підкову », «Восьмивіршів «і «Віршів про невідомому солдата ». Але її виявлення і аналіз вже сприяли висновку: Мандельштам сьогодні - це єдиний великий спадкоємець головною хлебниковской «облоги », «облоги часу », нехай «ухили від прямоти «вони за зовнішніми причин різні (див. Гаспаров, 1993 і Григор'єв, 1994 і 1992; порівн. відлік «осад-порывов «у Мандельштама і їх проекції на Хлєбнікова: Панова, 1998).

Серия наступних публікацій призвела до поширенню цього висновку служить і загадковий, головоломний, але мабуть, показовий тут понад інших текст — «сталінградськуу «» Оду «(Григор'єв, 1998 б;оспаривается С. С. Аверинцев, а й концепція М.Л.Гаспарова). Поет артистично розіграв в «Оді «різні синтаксичні вольності й займенника- «местообразия », примудрившись сховати у її «хитрих кутках «під зовні парадним портретом Сталіна образ Будетлянина: це у ньому автор, «дворушник «-акмеист, недвозначно, оскільки альтернативыне видно, виявив «близнюка «і «батька ». Неожиланно всім він, під наглядом «строчкопытов «1937 р., прославляє не «батька народів », а споріднену «по поривам «душу. Він які вже не Овідій «Tristia ». Та й схожий чи Сталін на Августа?

Теперь, здається, досить одного неупередженого обговорення «Оди «з навколишніми текстами у загальне перегляду розмитого культурологічного рейтингу Хлєбнікова й низки дискримінаційних естетичних «обойм «як спадщини застійного минулого. Втім, знаємо, наскільки важко, Про те факту, що стара опозиція Хлєбнікова квазибудетлянину Кручених перетвориться до 1930;му років, саме домінантним ознакою проникнення до будетлянской «суті «на серйозну, гносеологічну опозицію Мандельштама «чинарым »; займенник «його «в рядку «Тихо його мені прочитай… «(«Можливо, це точка безумства… »), яке зазначає на Хлєбнікова (але з Христа), багатьох інших фактів і висновків із їх интепретаций поки що бракує у тому, щоб за «трьома поэтиками «мандельштама ми все могли разглыдеть і «четверте «- його «заязыковую особистість », безпосередньо пов’язану з життєвим досвідом Будетлянина.

" Справжній ХХ століття ", по Ахматової, починався в 1913 року. Лише по-своєму у неї права. На жаль, загляшувший і тоді століття Чехов нею, як та інших видатних митців слова, стане особливо значимої точкою аксиологического відліку. А чеховське творчість дало зразок нового відносини людини до «великому «і «малому «- те що можна назвати «принципом інтелігентності «, не який привернув уваги авторів «Віх », та був, після 1913 р., в десятилітті воєн та революцій (зі своїми навмисною політизованістю «левого/правого », «старого/нового », «передового/реакционного », чи «классического/авангардного », «постмодернизма/соцреализма «тощо.), розчинилося з поняттями старих «спеців «і «радянської ителлигенции », елітарною «інтелектуальної еліти «і т.п.

Характерно, що вже у наші дні, коли в інтелектуала все-таки виникає запитання у тому, чи справді интеллигентна нинішня інтелігенція, «принцип Чехова «як і не береться до уваги (як і хлебниковские «умнечество », «траум », «лаум », «ладомир «- ні «духу », ні «шлунків » , — «Главздрвсмысел », «доумец » …) Результат: першими інтелігентами виявляються не сучасники Боборикіна XIX століття, а інтелектуали часів пушкінського Пимона чи Нестора. Проблема «інтелігентності «цим знімається (Карлів, 1998), слова в «Попрыгунье «Чехова про ікру, сир і белорыбицу, які «з'їли два брюнета і товстий актор », сюди начебто й не ставляться (порівн. Сокир, 1998). Запитань типу: «Він безсумнівно культурний людина, але чи достатньо він інтелігентний? «- навіть возникает.

Не краще ситуація з увагою до «принципу єдиної лівизни «Хлєбнікова, хоч і розвивав своєрідний пушкінський «принцип єдиної повноти «(порівн. ідею «двох пологів нісенітності «), і прирік на провал безъязычное «нове мислення М.Горбачова. Хлебниковський принцип (йдеться про інших «засадах «тут немає в розмові), очевидно, вкладається й в колізії сучасної власне наусной методології. Назву поки дві з по-різному визнаних завоювань науки: знаменитий «принцип додатковості «Нільса Бору (1927) й менш популярний, але важливий поза межами нашої теми «принцип співчуття », сформульований у роки чудовим ученим Сергієм Вікторовичем Мейеном (1935;1987).

Однажды Бору запитали: «Яке поняття є дополнительнм поняттю істини? «Його відповідь був запаморочливим: «Ясність ». Велимироведу непотрібно пояснювати, що саме тому Хлєбніков до певного часу міг говорити про Істині, которя його займала, тобто. про «Основному Законі часу », трохи більше «ясно », ніж «натяками слів «(«Свояси »). Горезвісні «складність «і «незрозумілість «його мови, який, над останню чергу через «нецікавості «філологів, справді неясний і далк «від усіх і кожного «- не сваволю поета-мислителя, забаганка «безумця «і більше не «черговий вихід будетлян », не «дзвінкі жарти і тріск в бульки, і вільні гостроти «(див. вірш. «Нею був казанок всесвіту… », 1922), а закон наукового і мистецького познания.

Соответственно ті, хто вбачає принципових різниці між поняттями «(кубо)футуризм «і «будетлянство », спираючись на слововживання поета, з його довірливість чи толерантність, чи надії, як ніби забувають, що ніхто із оточення Будетлянина ні може зрозуміти нього, і як закривають очі те що, чому ж у квітні-травні 1922 р. терпіння Хлєбнікова зрештою луснуло… (см. Григорьев, 1998 р; важливий матеріал у роботі Янгфельд, 1992, але опозицію Мандельштам/Якобсон по суті їхні стосунки до «будетлянству «автор обійшов вже у заглавии).

Слова Зангези про «злісних / Негідниках з великим підборіддям / І шлепающей і чавкающей парою губ «можна порівняти з ляпасом Мандельштама О. Н. Толстому в 1933 р. Розрив з мнимим будетлянином Маяковським, нещире самогубство Зангези — і відчайдушний крок поета для її самогубної епіграмі на Сталіна. Смерть один і чотири тяжких року в «повинною голови «іншого… В. Хлєбніков, позбавлений масиву рукописів в 1922 р.; Й. Мандельштам, який його тексти у 1920;ті 1930;ті роки, як ніхто інший; і Н. Харджиев, дослідник творчості обох, позбавившись свого архіву в 1990;ті. І що саме, Виллему Вестштейну нічого сказати нам, його знайомим і коллегам-велимироведам (див. Акинша і Козлов, 1998)? Нещадна чи чи відтаю, зрештою вона «сплітає «і розплітає будь-які читачем найнесподіваніші та дивні «вінки ». Поки ж нею стягнуті в тугий вузол «сучасності «1990;ті з 1920;ми (див. нижче), а «Держдума «в «державі часу «щось «поглиблює закон відплат » .

" Принцип співчуття «сформульований дохідливо й вишукано: «Треба подумки стати на місце опонента і всередині з його допомогою ми рассмтреть будинок, що він побудував «(Шрейдер, 1994). Зв’язки між принципами Хлєбнікова й Мейена — а і такі зв’язку, що тягнуться від вірш. «Мені мало треба!.. «(vs. «Нам багато ль треба?.. », vs. «Мені багато ль треба?.. ») до ідеям самообмеження, по Римському кулубу, Солженіцину etc., чи то з «метабіозу «і «равнебна », через Предземшаров, «вольшевиков «і «червоного будетлянина «з його ідеєю рівності як «илийства «- до «теорії конвергенції «(мабуть, як за версією А.Д.Сахарова), — це зв’язку, які мають всебічно изучить. мейен не захоплювався творчістю Хлєбнікова, але вона, зі своїми боку, схоже, по крайнього заходу вже у підході до «великому Скрябинсокму початку », сповідував саме «принцип Мейена ». А зблизивши в вірш. «Времыши-камыши… «(1908) рядки «На березі озера «і «На озері берега », поет теж хіба що сповідував чи «передбачив «принципи Бору і Эйнштейна.

Но той самий дата і у видатного визначення «самокрученого слова »: «Слово — табуретка; Слово — тканину » , — якому, проте, не все вдається привернути до себе увагу філологів. Є надія на пробний випуск «Словника російської поезії сучасності «, наверненого нестолько до філологам, як «широкому читачеві «; не випити і ми «за успіх безнадійного справи «(см. Самовитое слово, 1998; порівн.: Гаспаров 1993, про «слові узагалі «, і Григор'єв, 1992)?

остается деякою загадкою, чому такі слабко використовуються публіцистичні, «журналістські «потенци творчості Хлєбнікова (але див. Григор'єв, 1996). Серед незакритих тим хлебниковианы з її багатим прагматиконом, наприклад, вічна опозиція вещество/дух і його нейтралізація в «Дошках долі «; Доля і «свобода волі «, «метелик Хлебникова-Брэдбери «і Umwelt; суперечка навколо верлібрів чи дольників поета (тут Т. В. Скуалчевой отримані багатообіцяючі і несподівані результати; див. Мова як творчість, 1996 і порівн.: Слов’янський вірш, 1996); полеміка самого поета з Марксом-Лениным; екуменічна тема (см.ниже) й самі Предземшары.

Есть що додати такому переліку й більшої протяжності. Це теми, як явна нероздільність у Будетлянина образного і понятійного мов, «уявна політекономія «з її «ударами серця », чином «Еля «і «натхненним строєм », що йде змінюють «наказовому », антивоєнними, але антиринковими (!) сюжетами тощо. Останніми роками наполегливо підключають сюди безліч хворобливих підтем: «поэт-заумник «і потреба у нетривиальном мові для описи «божевільного «часу-простору Гулагу (ср.Подорога, 1994); війна у Чечні і «рукоять століть », яка змусила «загудіти чеченський світ «(з вар’янтів «Уструга Разіна »; порівн. як дозволено конфлікт у поемі «Медлум і Лейлин »); загальний мотив: «розбрат праці та хисткій вигоди »; мета «лікування (сліпоти) у часі «.

Намеки: «О, мусульмани знов-таки російські / І російським то, можливо іслам »; «Навіщо батьківщину стало людожером / А батьківщина його дружиною? »; «У снігу на битому шляху / Лежать борці непотрібними завісами? »; «морство «і «морцы «у зв’язку з проблемами земства. Вбивчі, але востребуемые слівця: «тухлоумцы », «лгавда », «вружба » …Нетопири, які «висять перекинуто, подібно серцю сучасного російського «(«Звіринець »). Іронія «обычия новоросійського «в «Чертике «й під. Перефразовуючи автора, — це уважні «Хлєбнікова очі «дивляться впритул на володарів тіл і дум (і СМИ-рубик).

" Основний закон часу «що ні полтвержден, ні спростують. Оголошувати його наперед відомій «утопією «або ще однієї «міфологемою «сучасності означало б забрудніть дві етикетки з розмитими краями у ще ніким невведенный, але підходящий тут за змістом та хіба що що припускає саморазоблачительный неологізм «утопема »: «Посушити мислителя… «і «Підпалити його! «- вигукували слухачі Зангези. А Хлєбніков сьогодні й справді бездумно «утоплений », «серед народного шуму й поспіху », у київському колективному «несвідомому «культурології. Але статус «утопії «коливається Філології доведеться ближайщее час переглянути звично зневажливий погляд цього поняття. Філософи вже вступили аналогічну шлях (порівн.: Чаликова, 1991; Алексєєва та Юрія Кравченка, 1994).

Тким чином, зберігають значення не лише художні підсумки творчості Хлєбнікова, але і цілісна сукупність зовні абстрактних наукових ідей поета-мислителя. так, наприклад, над його поняттям «естетичного Я «(1904 р.!) сьогодні проглядається актуальний синтез трьох особистісних іпостасей в лінгвістичної персонологии: «мовної «, «идио- «і «идеостилевой ». Всупереч сумним реставраторським, частково «новомладограмматическим », частково «поздненеопозитивистским «спробам затвердити і відстояти стерильну «чистоту лінгвістики », на чільне місце філології, мистецтвознавства, так і всієї Культури залишку ХХ і міст початку ХХІ сторіччя виходить висока інтелігентність «заязыковой особистості «.

Не менш сумнівна «чистота математики «недавно спеціально полемічно обговорювалася. Відхід в последекартовской математиці від материнського, плідного, синтезуючого «матэмногогнозиса », зневага «метафізикою «(Свасьян, 1989; порівн.: Григор'єв, 1990) можна було б співвіднести з «постструктуралистской «зрадою нашої «структурної лінгвістики «споконвічній годувальниці - Логосу, ні з «окаменным нечувствием «постмодерністського деконструктивізму щодо «самокрученого слова «перших десятиліть ХХ века.

Вместе про те зберігається, а можливо, зростає небезпека мародерского й навіть відверто демагогічного підходу і до цілісного спадщини Хлєбнікова, і до окремим його висловлювань, вырываемым з їхньої реального контексту і хронотопу, для задоволення чорносотенним, націоналістичним, застойно-реставраторским чи другм «свіжим «постмодерністським силам. У 1997 р. два новоявлених геростратика зуміли ж опублікувати своє розпуста у сфері мелиемельского мавродеризма на смузі звичайній респектабельної «Російської думки «їм вдалося поставити до стінки відразу двох — Петра Митурича і самої Велиміра (см. Григорьев, 1998 а). Ймовірно, що хтось із недругів поета щонайменше безсоромним способомантиавангардным? вульгарно-атеистическим? православно-большевизанским? — побажає вхопитися і поза такий, здається, не що друкувався фраґмент з його рукописів (РДАЛМ, ф.527, оп.1, ед. хр 56, л.9 про):

Пускай ж міцно пам’ятають ті, кто Проводят в святах свій час, Что помирав на пласі хтось ;

Московский Врятував.

(1922).

Но, гадаю, це — не мотив, щоб утриматися від його опублікування й усе ще «невчасного «або вже «невчасного » .

Мандельштам в «Оді «і оточуючих її віршах діяв «і обережно та тривожно », і «сдерзостью граничачи ». (Так було в вірш. «Серед народного шуму й поспіху… », синхронному «Оді «, «за «явно сталінським, чи біблійним, чи «сибірським », але досить дивним культовим «кедром », певне, «квітла гречка «з іншого світу, цілком земна. А розрив «відстаней полотна », нагадуючи про «Оді «, можна тільки у просторовому плані, якщо і про те хлебниковском «часу », яке «цвіте «в нього, «як черемха » …(порівн. Григор'єв, 1998 в.) Ті саме і забезпечення якості кожен по-своєму поєднує і до нашого час, як і ми, торкаючись у фіналі ще кількох «будетлянских тим » .

Одну їх, втім, підкріплює майже тривіальна аксіома. Визнаємо: «не повідомляючи і розуміння сучасного мистецтва знання класичного мертвий «(Гиждеу, 1997), Більше сміливим і, мабуть, навіть ризикованим, на чийсь погляд, виглядає такий теза: «без Матісса і Пікассо немає російської ікони як художнього явища «(див. там-таки). І його повний, «подвійний діахронічний «(чи, якщо хочете, «подвійний синхронічний »; у порозумінні, між іншим, і із хлєбніковським постулатом про «вплив майбутнього на минуле »), а чи не примитивно-враждебно сприймалася ким-небудь сенс фахівці чи стануть оспорювати. Зрозуміло ж: сенс «Розмови про Данте «навіяний Пушкіним і Рембо, і 30-ми роками (Гаспаров, 1993).

Если ж сказати, що близьке 200-річчя «сьогодення «не можна повноцінно відзначити без повноцінного уваги до Хлебникову, що, обговорюючи пушкінську «благодатну гармонію «(Меламед, 1998), ми можемо уникнути прямого обігу євро і до глибин хлебниковских «дисгармоник », його розумінню гармонії «нежногорлового «Пушкіна чи Моцарта і власного ладу (див. Гервер, 1998), і дозволимо собі співчутливо (по Мейену) та все ж недовірливо усміхнутися під час зустрічі «антихлебниковским «твердженням, що «поетові, пише по благодатному натхненням, нічого шукати зайве «(Меламед, 1998), — то опонент, найімовірніше, просто відвернеться від цього логіки: їй немає до емоційно далекого Хлєбнікова, якому без розысканий, відразу ж відмовляють в «сучасності «, принципової значимості для нього і для Пушкина.

Это сумно і безперспективно, на думку тих саме така, і велимироведам залишається як і лише терпляче й настільки наполегливо роз’ясняти непорозуміння, протистояти забобонам і звертатися до спонсорів, щоб без затримок публікувати тексти накопичених досліджень (див. у зв’язку дві з багатьох можливих прикладів: Григор'єв, 1997, 1998). Однак найчастіше ми боїмося перед темами з «метафізичної області «. Процитована чотиривірш впритул підводить нас до проблеми «Хлєбніков і релігія » .

Мандельштам лише мигцем ототожнив себе з распинаемым Христом (Гаспаров, 1993). Хлєбніков, полемізуючи в поемі «Нічний обшук «з «Дванадцятьма «Блоку, в іконний лик Спасителя зобразив «Числобога », власне обличчя з «очима досвітньої синяви », даючи зрозуміти, що долю богохульствующего Старшого та її товаришів — «убивць святих «- підпорядкована не Богу, а «основному закону часу «і «закону відплат ». Це вже їхній рівняння — «боги долі, створені мною » , — хіба що відкриті їм у світобудові. Боги відомих раніше вір — «брати! «- переконаний поет, але тепер «веродателям «доведеться поступитись місцем «меродателям ». Коріння «вір- «і «бог- «підпорядковані у цій логіці коріння «заходів- «» міг- «. Вже зацитирован теза поета: «Віра в сверхмеру — бога зміниться мірою як сверхверой «(слід дотеп — опозиція «грехвека/верчека/госчека/закончека «- РДАЛМ, ф. 527, оп.1, ед.хр.82, л.35 об.).

" Будетлянство «Хлєбнікова — це «не нове християнство «(ср.:Мельник і Мельник, 1995), це «Верослава », прихильника і «образ Христа / Його велетневу тінь на століття », і язичницьку Русалку, і православну Богоматір, а й Іслам, і Буддизм. У 1915 р. вона розмірковує та контроль «Богом 20-го століття », а вночі в окопі громадянської війни «могутня хвиля «пролетарського гімну і натомість «кам'яних баб «викликає в нього вражаюче сучасну полеміку з вірою Леніна — мережу «екуменічних «религиозно-социальных ассоциаций.

Себя може уподібнити і Порятунку, й у певної частини реплік, резвящимся «Сестрам-молниям », і крізь ланцюг ветвящихся образів, «послу коней »: «Я — білий кінь міст «і «білогривий рятівник «(«Смерть коня »; «Чу! Загомоніли вруг… »), «Лише уже димить гній, / Він для бідності Врятував «(«Гаряче полі «; порівн. поему «Справжнє «), «рятівників кров «(«Таємної вечері очей… ») і навіть — «приятель білогривий «(«Ну, тащися. Сивка… »; про Маяковського перед розривом ним). Порівн. питання у одній з версій «Ладомира »: «Хто вершник і хто кінь? / Він місто або бог? «Питання до Кмере «залишаються в поета остаточно, ег «віра «та її мрія — це «людство, верующее в людство ». «На московське питання: «Како веруеши? — кожен відповідає незалежно від сусіда » , — загальний ідеал, якого дійшов у результаті Зангези-Хлебников.

РПЦ, очевидно, буде останній з тих, хто «примириться «з нею як «політичним атеїстом », новим богоборцем-Прометеем і «слова божком »; «людинобогом «і «божестварем », сопоставившим молитві свою «волитву »; зірним на богів, і Бога «впритул і врівень »; «православним », але автором «Відкритого листи Богу «і слів про «богородах сучасниць «(«Ладомир »); творянином і творцем «Єдиної книжки «і «дощок долі «…Філософи відступаються від цього: їм це надто міцний горішок. Можливо, зате сучасні богослови підуть назустріч до проблеми й висловляться про хлебниковской естетиці, його харизмі і його ставлення до Благодаті? Його боротьбі зі Змієм і приклад духовної гордості? Його кеносисе, помислах, искушениях?

Список литературы

1. В.П. Григор'єв (Москва). Хлєбніков і современность.

2. Акинша До., Козлов Р. Поле битви дістається мародерам // Разом — № 19 (104). — 19 травня 1998 р. — С.52−67.

3. Алексєєва Т.А., Кравченка І.І. Політична філософія: до формування концепції // Питання філософії. — 1994. — № 3. — С.13 та інших.

4. Гаспаров М. Л. Поет і культура: Три поетики Осипа Мандельштама // De Visu, 10(11) «93. — С.45, 52−54, 62, 67 та інших.

5. Гервер Л. Л. Музика й музична міфологія у творчості російських поетів (перші десятиліття сучасності): Автореф.док.дисс. — М., 1998 (Моск.Гос.консерватория ім.П.І.Чайковського).

6. Гиджеу С. П. Вступна замітка до друку: Із листування М. В. Алпатова і Н. Я. Берковского // Нове літературне огляд. — 1997. — № 25. — С.132.

7. Григор'єв В. П. Велимир Хлєбніков // Нариси історії Російської поезії сучасності. — М., 1990. — Т.1.

8. Григор'єв В.П. Від самокрученого слова до самовитому словосполученням (О.Білий, В. Хлєбніков, Й. Мандельштам) // Матеріали VI Хлебниковских читань. — Астрахань, 1992. — С.8−14.

9. Григор'єв В.П. «Вперше не провал, а промір… «(Два идиостиля: Хлєбніков і Мандельштам) // Русистика сьогодні. — 1994. — № 1.

10. Григор'єв В. П. Феномен Хлєбнікова // Мова — система. Мова — текст. Мова — здатність. — М., 1995.

11. Григор'єв В. П. Про хлебниковских кандидатів в интертексты // Мова. Поетика. Переклад. — М., 1995.

12. Григор'єв В. П. Велимир Хлєбніков. Матеріали до спецкурсу. — 1997 (принтерний текст; 4,5 авт.л.).

13. Григор'єв В.П. Поезія, політика та політиканство. Про одну сторінці в «Російської думки », № 4201 // Політичний дискурс в России-2 / Матеріали робочого наради. — М., 1998 а, — С.23−30.

14. Григор'єв В.П. Пізній Мандельштам: Хитрі кути («Ода «Сталіну або/та в Хлебникову?). — 1998 б (у пресі).

15. Григор'єв В.П. «Де час цвіте як черемха… ». — 1998 в (у пресі).

16. Григор'єв В. П. Маяковський в «дзеркалі долі «Хлєбнікова. — 1998 (у пресі).

17 Григор'єв В. П. Велимир Хлєбніков. Глава на першому томи роботи ИМЛИ РАН «Історія російської літератури сучасності «. — 1998 буд (принтерний текс; 4 авт.л.).

18. Карлів Н. В. Интеллигентна чи інтелігенція… // Питання філософії. — 1998. — № 3.

19. Мандельштам Про. Буря і тиск. Тв. в 2-х т. / Сост. і подгот. тексту З. Аверинцеыв і П. Нерлера; коммент. П.Нерлера. — М.: Художня література, 1990. — С.289.

20. Меламед Ігор. Досконалість і самовираження // Континент № 95. — Париж-Москва. — 1998. — № 1. — С.294−335 (цит.с.308 та інших.).

21. Мельник В.І., Мельник Т. В. «Христового жертва «в поезії У. Хлєбнікова (про вірші «Воші тупо молилися (мені)… ») // Тези доповідей V Хлебниковских читань. — Астрахань, 1995. — С.26.

22.Олеша Ю. (Нотатки на полях вірш. Хлєбнікова «Морський берег ») // Невиданий Хлєбніков. Вып.XIX. — М.:Изд-ие «Групи друзів Хлєбнікова », 1930 (стеклограф. изд.).(Автограф РДАЛМ, ф.527, оп.1, ед.хр.59).

23. Панова Л. Г. Простір та палестинці час в поетичному мові О. Мандельштама: Автореф.канд.дисс. — М., 1998.

24. Подорога У. Мислити Гулаг? //Знаннясила. — 1994. — № 3.

25. Самокручене слово. Словник російської поезії сучасності. Пробний випуск: А-Аю-Даг. — м., 1998 (в друку).

26. Свасьян К. А. Долі математики історії пізнання нової доби // Питання філософії. — 1989. — 12.

27. Слов’янський вірш. Вірш, лінгвістика і поетика / Матеріали міжнародної цук. — М., 1996.

28. Сокир У. Не плутайте інтелігента з фахівцями // Вісті. — № 90. — 20 травня 1998 р. — С.5.

29. ТыняновЮ. Про Хлєбнікова // Хлєбніков У. Збори творів / Під загальною ред. Ю. Тынянова і Н.Степанова. — Л., 1928. — Т.1. (Передруковано з змінено.: Тинянов Ю. Проблема віршованого мови. Статті. — М., 1965).

30. Чаликова В. А. Крік єретика (Антиутопія Евг. Замятина) // Питання філософії. — 1991. — № 1.

31. Шрейдер Ю. О. Лекції по етики. — М., 1994. — С.63.

32. Мова як творчість. — М., 1996.

33. Янгфельд Бенгт. Якобсон-будетлянин. — Stockholm. 1992.