Генезис, характер, загрози і наслідки сучасного економічного глобалізму

Вступ Глобалізація, глобалізм і антиглобалізм закономірно стали найважливішою, головною темою дискусій сучасного світового суспільства. Особливого загострення набули проблеми антиглобалізму. Аналіз і бачення цієї проблеми лише на національному рівні є вже вкрай недостатнім. Бо при цьому висновки можуть носити односторонній, обмежений характер, виражаючи позиції або крайнього антиглобалізму або силового чи насильницького глобалізму в залежності від інтересів країни. Не виключаються також позиції наївного примітивізму типу утверджень, що глобальної економіки немає і ніколи не буде та інші. Аналіз еволюції світової політики і економіки фінансового світу, діяльності і розвитку нових глобальних корпорацій, глобальної міжнародної конкуренції сьогодні можна вести лише з глобальних позицій на основі комплексного підходу. З позицій інтересів глобальної демократії свободи, рівноправності і добробуту для всіх, а не лише для «золотого мільярда».

Сьогодні в світі є великий і всезростаючий стрес від глобалізації. Умови для досліджень глобалізму і процесів глобалізації дуже часто є незадовільними. Але багато представників вищої світової інтелектуальної еліти приділяють цим питанням чільну увагу. Піонерами досліджень глобалізації були і залишаються Джон Гелбрейт, Бутрос Галі, Михайло Горбачов, Ел Гор, Деннис Мидоуз, Джефрі Сакс, Збігнев Бжезінський та інші.

Генезис, характер, загрози і наслідки сучасного економічного глобалізму В сучасному світі вже встановився новий, глобальний економічний порядок. Його ініціаторами були глобальні корпорації. Еволюція національних і транснаціональних корпорацій пройшла дуже швидко. Вона охопила період 30−40 останніх років ХХ-го століття. Процеси глобалізації зростають і стають гігантськими за масштабами. Корінним чином змінився характер світового ринку. Втрачена безпека розвитку на національному рівні. Світове суспільство і особливо національні демократії вимагають від науки нових теоретичних концепцій, нових глобальних узагальнень і чіткого представлення перспектив світового і національного розвитку.

До останнього часу вважалося, що головними суб'єктами глобалізації є «країни глобалізатори» і їх уряди, тобто країни «золотого мільярда». Але дослідження останнього десятиріччя, в тому числі виконані нами дослідження показали, що уряди наймогутніших країн вже також втратили реальний контроль над процесами глобалізації. Більш того, з головних суб'єктів глобалізації вони поступово перетворюються в її об'єктів. І ці країни потрапили в капкан глобалізації. З одного боку вони — глобалізатори, що ведуть силову, насильницьку глобалізацію інших країн, а з іншого боку глобалізація «глобалізує» їх самих. В цьому один з головних загрозливих парадоксів глобалізації. Більш того, з цієї причини місце країн-глобалізаторів, що поступово перетворюються з суб'єктів на об'єктів глобалізації, впевнено займає світова промислово-фінансова еліта в формі глобальних корпорацій і глобальних банків. Вона вже сьогодні управляє новоствореним новим світовим економічним порядком. Але, як показує світовий досвід, ця глобальна еліта ще не може обійтись без наймогутніших націй-держав. Знищуючи економічно малі нації-держави глобальна еліта (новий світовий уряд) не може існувати без держав і їх об'єднань, які фактично є сучасними політичними і економічними імперіями. Ці інтереси є передумовою зрощення глобальних корпорацій з глобальними державами. Навіть малий бізнес глобалізується .

Як бачимо, імперії і економічний імперіалізм не вмерли і не відійшли в історію минулого. Оскільки існує постіндустріальний капіталізм, продовжує в модернізованій формі існувати і його вища стадія розвитку — постіндустріальний глобальний імперіалізм. Очікуваний постімперіалізм є дуже відкладеною перспективою.

Тому з точки зору нашої робочої наукової гіпотези особливо важливим є відповідь на питання про те, а чи дійсно сучасний глобалізм специфічною формою політичного і економічного імперіалізму ХХІ-го століття?

Сьогодні лише дослідники світу в умовах небаченого посилення процесів глобалізації в її силових, насильницьких формах все активніше ставлять питання саме про такий генезис і сутність глобалізації. Ми вважаємо такий методологічний підхід єдиновірним.

Проведені нами в 90-х роках ХХ-го століття дослідження і оцінка процесів глобалізації, глобальних трансформацій, наслідків і загроз глобалізації показують, що в світі виник новий глобальний імперіалізм як симбіоз модернового державного імперіалізму з імперіалізм глобальних корпорацій і міжнародних організацій.

Імперські держави діють спільно з транснаціональними глобальними корпораціями. Глобальні корпорації посилюють свій вплив на держави і використовують їх як механізм своєї експансії і впливу на міжнародні організації, такі як СОТ, МВФ, СБ та інші.

Цей новий глобальний імперіалізм ми схильні називати корпоративним або економічним імперіалізмом. Чи є можливим нове повернення світового імперіалізму? Справа в тому, що він нікуди не зникав, а лише трансформувався.

Класичний імперіалізм не сходив з історичної сцени. Він модифікувався в різні форми: то першої світової, то другої світової, то «холодної світової війни», то неоколоніалізму, то трансатлантичної інтеграції, то силової глобальної інтеграції. А природа і сутність його залишались незмінними, бо незмінними залишались і залишаються інтереси економічної конкуренції і експансії. Сьогодні в умовах глобалізації економіки провідну роль почав відігравати глобальний корпоративний імперіалізм. Але він не тільки не відміняє, а навіть посилює державний імперіалізм, особливо в умовах однополюсного світового порядку. Для обґрунтування цих робочих гіпотез особливо важливо звернутись до аналізу еволюції основних наймогутніших країн-глобалізаторів і їх міжнародних угрупувань та контрольованих ними міжнародних організацій.

Характерними в цьому відношенні є дискусії між відомими американськими дослідниками глобалізації М. Хардт і А. Негрі з одного боку та Д. Петрас (США), Г. Мартін і Х. Шуман (Федеративна Німеччина) з іншого боку. Саме ці дві групи дослідників представляють найновіші результати досліджень глобалізації, опубліковані в 2000;2001 роках. В 2000 році вийшла в світ монографія М. Хардта і А. Негрі під назвою «Empire"-"Імперія», видана найавторитетнішим в світі Гарвардським Університетом. Професор Д. Петрас, (США) на відміну від цілого ряду захоплених критиків і рецензій, оцінює цю книгу вкрай негативно, як ще одного оптимістичного постмодерного аналізу капіталістичної світової економіки, очищеного від імперіалізму, економічної кризи, держави, класів та класової боротьби. З одного боку, автори книги «Імперія» стверджують, що в результаті наукового та технічного прогресу сформувалась система нового глобального капіталізму. Ця система, з їх точки зору, перетворилась в глобальну імперію. Але, як вони вважають, вона є незалежною від націй-держав, «автономною» імперією, самокерованою тільки глобальним ринком та наймогутнішими транснаціональними корпораціями. Тобто, з їх точки зору, держави окремо, а глобальна корпоративна імперія окремо. В це дуже важко повірити навіть наївним людям.

Погоджуючись з постулатом, що в період другої половини ХХ-го століття капіталізм перетворився в «глобальну імперію», і як визначив Дж. Сорос, ввійшов в стан глибокої кризи, ми не маємо ніяких підтверджень того, що капіталізм вже став, чи може стати «автономною» світовою імперією, яка є нейтральною по відношенню до держав. Для нас це, як «науковий» постулат, є неприйнятним з точки зору вимог висунутого нами закону глобальної інтеграції, який висуває на перший план закономірність і об'єктивний характер інтеграції всіх складових структур і інститутів глобального розвитку — політичних (нації-держави), економічних (корпорації), наддержавних (міжнародні об'єднання та міжнародні організації) соціокультурних структур Білорус О.Г. та ін., Глобалізація і безпека розвитку, К., 2001, 733 с.

В зв’язку з цим, своїм завданням ми вважали знаходження нових аргументів і обґрунтувань того, що становлення і розвиток сучасної імперії глобального капіталізму є неможливим у відриві від головних імперських націй-держав. В 2001 році вийшла в світ і стала відомою дослідникам глобалізації нова книга Д. Петраса (США) під назвою «Unmasking globalization: imperialism in the new millenium», «Глобалізація без маски: імперіалізм в новому тисячолітті» Petras D. Unmasking globalization: imperialism in the new millennium, N.Y.2001. В цій монографії також проводиться ідея, що глобалізація, це трансформована форма економічного імперіалізму, базованого на імперіалізмі провідних націй — держав. Концепція імперіалізму в новому тисячолітті під маскою глобалізації містить в собі багато нових ідей. Серед них для себе ми знаходимо підтримку нашої власної гіпотези, що глобальний капіталізм не міг не використати велику політичну і економічну владу держав. І він її використовує в своїх тотальних інтересах і цілях.

В одній з своїх наступних робіт Дж. Петрас наполягає і аргументує твердження, що «…не можна, по-перше, недооцінювати роль імперської держави в капіталістичному відтворенні, а по-друге, завищувати рівень впливу інновацій, наукового й технічного прогресу на продуктивність капіталістичної економіки», бо вона перетворюється в фінансово-спекулятивну і віртуальну Петрас Д. Аромат імперіалізму, 2001. Сьогодні саме політичні і стратегічні іновації держав дуже часто визначають рівень їх конкурентоспроможності.

Вивчення робіт Дж. Петраса дає переконання, що сучасна категорія імперської держави є дуже важливою для розуміння глобального економічного імперіалізму і такої його модифікації як глобальний корпоративний імперіалізм.

Таким чином, в рамках американської і світової політології, економіки і соціології ми бачимо, з одного боку невдалу спробу викреслити імперіалізм з процесів розвитку світової економіки, а з іншого боку досить аргументоване обґрунтування імперіалістичної природи і суті силової глобалізації, а не природної глобальної інтеграції. Багато апологетів постіндустріалізму наївно, або зацікавлено поспішають, відкидаючи важливу категорію і концепцію нового глобального імперіалізму в чорну діру «постісторії». Такий підхід, за визначенням Дж. Петраса, веде до політичної деградації постмодерного теоретичного аналізу. Але, звичайно, аргументи і контраргументи різних представників американської та європейської школи глобалістики не є безсумнівними і вимагають нових глибоких досліджень теорії глобалістики і досвіду глобалізації.

Особливий інтерес викликають положення, висунуті Д. Петрасом, про те, що не тільки старі, а й нові, сучасні імперські держави вже сформувалися і стали вагомими компонентами нової світової політико-економічної системи глобалізму завдяки поширенню міжнародної експансії глобального капіталу. Концепція відрубної, ізольованої автономної імперії глобального капіталу запропонована М. Хардтом і А. Негрі принижує роль імперської держави, а через це применшує владу глобальних транснаціональних корпорацій, що не відповідає сучасній дійсності і перспективами розвитку.

Викликають разом з тим сумнів і деякі положення Д. Петраса, який відкидає твердження М. Хардта та А. Негрі про початок «нової капіталістичної епохи» — епохи інформаційної революції. Постулату «автономної імперії корпорацій» Дж. Петрас протиставляє концепцію «нового імперіалізму», як симбіозу влади держави і влади глобальних корпорацій і міжнародних організацій. При цьому в цей симбіоз включаються всі держави, що, з нашої точки зору, є помилкою.

Про які нації-держави і про які саме корпорації іде і повинна іти мова? Звичайно, що мова йде про так званих глобальних лідерів. Сьогодні і на перспективу США залишаються єдиною супердержавою в світі. Їм належать біля 50% з 500 найбільших глобальних корпорацій. США контролюють діяльність МВФ і СБ, СОТ і навіть ООН. Є і інші держави з колосальним експансіоністським потенціалом.

Звичайно, що єдина нині наддержава за своєю природою не може не мати глобальних інтересів і не може не бути локомотивом «глобальної імперії». Розуміючи це, багато американських дослідників, перш за все М. Хардт і А. Негрі, висувають дуже оригінальні захисні, апологетичні положення.

Вони розділяють і розводять поняття імперія і імперіалізм. «Імперія — це нове явище постімперіалізму». Вони говорять: «імперіалізм» — це минуле. «Сучасна нова імперія» — автономна імперія глобального капіталізму, або глобальна корпоративна імперія — це майбутнє. Вона має «імперський», але не імперіалістичний характер, так як і Конституція США, з їх точки зору, має імперський, але не імперіалістичний характер". Гра слів…і тільки, тому з цими положеннями неможливо погодитися.

Підсумовуючи, можемо сказати, що сутність цієї нової концепції американської «демократичної імперії» зводиться до ілюзії повного зникнення імперіалізму як такого, старіння і занепаду імперських держав. Розмивання держав-націй і панування якоїсь аморфної «автономної імперії глобалізації» при наявності наднаціональних керівних органів (ООН, МВФ, СБ, СОТ та інші) є ілюзорним ефектом.

На думку Дж. Петраса помилкові твердження М. Хардта і А. Негрі щодо зміни природи і суті імперських держав повторюють їх помилкові аргументи стосовно автономної імперії глобального капіталу і аргументи інших, що «світовий ринок» вищий за розвитком від національного ринку і держави. Всупереч твердженням М. Негрі і А. Хардта національні імперські держави (США) і їх об'єднання (наприклад, ЄС) активно розширюють свою діяльність. Саме вони є центральним елементом впливу на світову економіку і процеси глобалізації. «В останні роки центральна позиція імперської держави (США) була очевидною в усіх фундаментальних сферах політико-економічної, культурної й фінансово-економічної діяльності, що посилювало позиції імперських (корпоративних) сил, особливо США Петрас Д. Аромат імперіалізму. ж. «Економічний часопис», 2002, № 3, с. 10.

За своєю природою і стратегіями імперські держави схильні підтримувати, захищати і рятувати корпоративні імперії, які сформувались в їх країнах, незважаючи на те, що вони давно переросли національні рамки, стали глобальними корпораціями і вже вийшли з-під контролю матірних держав. Але найбільшим парадоксом і конфліктом є те, що глобальні корпоративні імперії, економічно підпорядковуючи собі малі нації-держави, неминуче в процесі еволюції своїх стратегій ставлять мету — підпорядкувати собі і матірні держави, навіть найбільші імперські держави, такі як США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція, Італія, Канада та інші.

Як показує аналіз, в останні десятиріччя різко посилюється тенденція зростання інтересів безпеки розвитку імперіалістичних держав і глобальних корпорацій. Так в умовах фінансових криз імперські держави, найперше США, здійснювали великі фінансові інтервенції, щоб врятувати «свої» — вже давно не свої глобальні транснаціональні корпорації та запобігти краху глобальної фінансової системи, в основі якої їх власні фінансові інтереси, інтереси долара. Характерно, що допомога США глобальним корпораціям іде, як правило через фінансові структури відповідних націй-держав. Так, в 1994 році спасаючи своїх великих інвесторів в Мексиці, США надали велику фінансову допомогу цій країні в розмірі 20 млрд. доларів. Під тиском США в умовах азійської кризи 1998;1999рр. МВФ і СБ надали велику фінансову допомогу ряду глобальних корпорацій. В результаті чого останні відкрили для себе азійські економіки і поглинули основні галузі промисловості. Захищаючи «свої» ТНК, США надали фінансову допомогу Бразилії (1999) і зовсім недавно Аргентині. Новим феноменом є те, що США все частіше використовують міжнародні фінансові організації для захисту і безпеки своїх глобальних корпорацій. Тому слід вже говорити про геометрію потрійного зростання інтересів: імперські держави — глобальні ТНК — міжнародні організації. При цьому особливу роль відіграє об'єднання великих ресурсів великих імперських країн і міжнародних фінансових організацій, які по суті, стали глобальними міжнародними корпораціями.

В останні десятиліття провідні західні країни, особливо США, активно реалізують так звані «стратегії по захисту інвестицій». Для цього створені і діють системи глобального антикризового менеджменту. «Досить часто і за допомогою великих ресурсів імперська держава відігравала провідну роль в антикризовому менеджменті, рятуючи (своїх) головних інвесторів від банкрутства, підтримуючи неплатоспроможні транснаціональні корпорації і запобігаючи краху валют. Очевидно, що більш ніж будь-коли ТНК і так звана «глобальна економіка» залежить від постійного і масового втручання імперських держав з метою керування кризою та отримання економічних вигод (купівля місцевих підприємств). Дж. Петрас, Аромат імперіалізму, ж. «Економічний часопис», 2002, № 3

В останній період, цю інтервентську практику активно застосовує Росія. При сприянні внутрішнього, підконтрольного їй державного компрадорського режиму України російські ТНК за безцінь скупили всі нафтохімічні комбінати України, підприємства кольорової металургії, гірничо-хімічні комбінати. Гордість української промисловості - концерн «Оріана» за борги ТНК-інвесторам опинився в руках російського «ЛУКОЙЛА» і перетворився в «ЛУКОЙЛ-ОР», де його чекає сумна доля. В кожному випадку експансії російських ТНК на українському ринку відчувається рука імперської держави Росії. Але ми тут бачимо, ще один елемент — участь компрадорського державного режиму України. Це є четвертий елемент в геометрії експансії глобальних ТНК. Як відомо, не без участі, а з прямою і небезкорисною участю вищих державних функціонерів була скуплена на корню цементна промисловість України, яка виробляла 23 млн. т. цементу на рік. Так ж доля була і в цукрової промисловості України. Втягуючись в систему глобального економічного імперіалізму — глобалізму національні-компрадорські режими зраджують національні інтереси.

Так, діючий в Україні режим був готовий «продати» глобальним корпораціям США 49% від більш як 30 тис. км. Глобальних транзитних нафтогазопроводів України за 1,5 млрд. доларів, тоді як його світова ціна складає більш як 30 млрд. дол. Під контролем корумпованого державно-олігархічного клану був штучно і злочинно збанкрутований потужний Білоцерківський шинний комбінат і сьогодні доля його дуже непевна. Прикладів таких безліч. Характерно, що в країнах перехідного періоду експансія глобального корпоративно-державного імперіалізму тісно пов’язується з державною корупцією і злочинним світом. Новим прикладом глобального експансіонізму є українсько-російський газовий консорціум (2002р.), який позбавив Україну економічного і енергетичного суверенітету.

Новий економічний імперіалізм характеризується тенденцією до посилення боротьби між конкуруючими імперськими державами, між глобальними угрупуваннями імперських сил. Але в усіх випадках глобальні корпорації опираються на економічну могутність «своїх» держав, прагнучи в той же час бути глобальними і незалежними від цих держав. Це добре видно і на прикладі боротьби глобальних корпорацій за нові ринки збуту і на прикладі міжкорпоративної конкурентної боротьби. В нинішніх умовах обсяги торгівлі та ринків фактично визначаються міждержавними угодами. Тому, очевидно, є недалеким від істини професор Дж. Петрас (США) заявляючи, що «…відтак автономний і добровільний процес „глобалізації“, можливо, є не тільки продуктом росту транснаціональних корпорацій, а й цих міждержавних угод.» Петрас Д. «Аромат імперіалізму, ж. «Економічний часопис», 2002, № 3 Багато дослідників солідарно заявляють, що всі провідні імперські держави спрямовують, підтримують і захищають конкуренцію своїх капіталів і захищають конкуренцією своїх капіталів, своїх ТНК, своїх внутрішніх і зовнішніх ринків. Така стратегія здійснюється шляхом прямих і непрямих субсидій держави своїм корпораціям експортного сектора, податковими знижками, ресурсним дотуванням (води, газ, електроенергія). В той же час імперські держави (США, Росія) жорстко борються з субсидіями держав-конкурентів. Так недавно (2002р.) США ввели 30% додаткові тарифи на метал з Європи. Росія ввела додатковий 20−30% ПДВ на цілий ряд видів продукції з України.

Висновки економічний глобалізм транснаціональний корпорація Отже, особливо велика роль провідних імперських держав у завоюванні ринків для своїх ТНК в державах, що розвиваються. Допомагаючи своїм глобальним корпораціям, імперські держави тиснуть на підконтрольні їм міжнародні фінансові організації, а ті, в свою чергу, використовують свої позики, щоб денаціоналізувати і приватизувати національні підприємства і захоплювати їх внутрішні ринки. Важко погодитись з твердженням, що глобалізація взагалі не існувала б «якби не була доцільною для державного втручання, так само ринки не були відкритим, якби це не було потрібно імперським державам."омічний часопис», 2002, № 3 Це підтвердження заперечує природний об'єктивний характер сучасної силової глобалізації, як глобальної інтеграції. Разом з тим глобалізаційна роль держав-глобалізаторів є незаперечною в проведенні силової глобалізації і в формуванні системи глобалізму.

Новий економічний імперіалізм характеризується різноманітними формами. Проте незмінними залишаються його цілі: захист стабільності своєї валюти, захист інтересів своїх ТНК, завоювання нових ринків, захист національних (внутрішніх ринків). Найбільший набір торгівельних обмежень і «добровільних самообмежень» нав’язують своїм партнерам США. Вимагаючи повної лібералізації торгівлі, зниження до мінімуму ввізних тарифів США обмежують експорт сталі на свої ринки під надуманими звинуваченнями у демпінгу. Очевидно, слід вже говорити про наявність добре скоординованих міжнародних стратегій силової глобалізації світу

Список використаних джерел Білорус О., Басюк В. Еколого-економічна модель розвитку // Вісник АН України. 1991. № 12.

Білорус О.Г. Глобалізація. Прийняти виклик часу.// ж. «Віче», 2000, № 12

Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. К., 2003.

Шишков Ю. В. О некоторых противоречиях глобализации. М.: Новый век, 2001. С. 35.

Савченко В. А. Ограничение виртуальной экономики как проблема геоэкономической безопасности Украины // Світова цивілізація і міжнародні відносини. 2001. № 3. С. 101.