Право Інтелектуальним власності (Україна) (WinWord (укр. 
языке) )

Київський Національний Економічний Університет.

Кафедра цивільного права.

Курсова робота на тему:

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.

Студента 3 курсу 2 групи вечірнього факультету.

спеціальньсть 6601.

Товстика Вадима Миколайовича.

Науковий керівник :

Жорін Федір Лук’янович.

Київ 2000.

ПЛАН.

| |Вступ | |1.| Зміст й поняття права власності | |2.| Поняття й види права інтелектуальної власності | |3.| Авторське право й суміжні права | |4.| Цивільно-правові засоби захисту авторських й суміжних прав | |5.| Право на відкриття | |6.| Право на інші результати творчої діяльності використовувані у | | |виробництві | |7.| Висновок | |8.| Список літератури |.

Підпис керівника: ______________________.

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.

ВСТУП.

«Людський геній є джерелом всіх витворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв й винаходів» — такий напис зроблено на куполі штаб-квартири Всесвітньої організації інтелектуальної власності у Женеві.

Один із політиків Заходу заявивши: «Кому якщо належати „мозок“ України, тієї й володітиме нею».

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в ціломуі врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня і ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією із рушійних сил розвитку цивілізації. Людина за своєю природою схильна до творчости, вон завжди в пошуку кращих умів життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте з тихий чи інших причин рівень творчої діяльності в різних країнах неоднаковий.

У сучасних умовах будь-який вид вид діяльності людини — виробництво чи оборона, охорона здоров’я тощо — без належного науково технічного забезпечення просто неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку.

Питанням розвитку всіх видів творчости надає великої уваги нова Конституція України. У ст. 54 Конституція проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової й технічної творчости. Держава гарантує надання захисту інтелектуальній власності, авторських прав громадян, їхнього моральних й матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Держава гарантує, але й, нажаль, ці гарантії мало чим підкріплені. У нашій стране процвітає піратство й існуюючий масив законодавчих актів малоефективний для боротьби із ним. Ми приречені на підібні перегони (влада й пірати) до тихий пір, поки наша економіка спроможеться тих, щоб утримувати наше сус-пільство на рівні статку необхідного для спокійного життя.

У цій курсовій роботі не будуть розглядатися проблеми й способи боротьби із піратством — ані, це тема іншої розмови, я розгляну лише запитання що стосуються відносин у галузі права інтелектуальної власності із точки зору вітчизняного законодавства.

1. ЗМІСТ І ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

У суспільстві із державно-правовою побудовою економічні відносини власності неминуче одержують юридичне закріплення. Це виражається як у системі правових норм, що регулюють зазначені відносини і утворюють інститут права власності, то й в закріпленні певної міри юридичної влади за конкретною особою, що є власником даної речі. У першому випадку говорять про право власності в про «єктивному значенні, у іншому — у суб «єктивному змісті чи про суб «єктивне право власності. Щоб визначити право власності в про «єктивному значенні, необхідно виявити специфічні ознаки, властиві суб «єктивному праву власності. Виявлення зазначених ознак дозволити відбити їхнього у визначеннях права власності як в про «єктивному, то й в суб «єктивному значенні.

Зміст права власності складають приналежні власнику правомочності по володінню, користуванню й розпорядженню річчю. Зазначені правомочності, як й суб «єктивне право власності в цілому, являють собою юридично забезпечені можливості поведінки власника, смердоті належати йому доти, поки він залишається власником. У тихий випадках, коли власник над змозі ці правомочності реально здійснити (наприклад, при арешті його майна за борги чи коли майном незаконно володіє інша особа), він не позбавляється ані самих правомочностей, ані права власності в цілому. Щоб розкрити зміст права власності, необхідно дати визначення шкірного із приналежних власнику правомочностей. Почнемо із володіння.

ПРАВОМОЧНІСТЬ ВОЛОДІННЯ — це юридично забезпечена можливість господарчого панування власника над річчю. Мова при цьому йде про господарче панування над річчю, що зовсім не потребує, щоб власник перебував із нею у безпосередньому контакті. Наприклад, їдучи в тривале відрядження, власник продовжує залишатися власником промов, що знаходяться в його квартирі.

Володіння річчю може бути й незаконним.

ЗАКОННИМ називається володіння, що спирається на якусь правову основу, тобто на юридичний титул володіння. Законне володіння часто іменують титульним.

НЕЗАКОННЕ володіння на правову основу не спирається, а тому є безтитульним. Речі, за загальним правилом, знаходяться у володінні тихий, хто має ті чи інше декларація про володіння ними. Зазначена обставина дозволяє при розгляді суперечок з приводу речі виходити із презумпції законності фактичного володіння. Іншими словами, тієї, хто має річ знаходиться, передбачається маючим декларація про володіння нею, поки не доведене зворотнє.

Незаконні власники у свою чергу підрозділяються на добросовісних й недобросовісних. Власник добросовісний, якщо він не знавши й не повинний був знаті про незаконність свого володіння. Власник недобросовісний, якщо він про це знавши чи повинний був знаті. Відповідно до загальної презумпції сумлінності учасників цивільних прав й обов «язків, варто виходити із припущення про добросовісність власника.

Розподіл незаконних власників на добросовісних й недобросовісних має значення при розрахунках між підприємцем й власником по прибутках й витратах, коли власник поставити вимогу про витребування своєї речі за допомогою виндикаційного покличу, а також при вирішенні запитання, чи може власник набути право власності по давнині володіння, чи ні.

ПРАВОМОЧНІСТЬ КОРИСТУВАННЯ — це юридично забезпечена можливість використання корисних властивостей речі у процесі її особистого чи виробничого споживання чи у виробничих цілях. Так, швейну машину можна використовувати для пошиття одягу не лише своїй сім «ї, але й й за за якусь плату комусь іще. Правомочність користування звичайно спирається на правомочність володіння. Алі іноді можна користуватися річчю, й не володіючи нею. Наприклад, ательє по прокаті музичних інструментів здає їхні напрокат з тім, що користування інструментом відбувається в помешканні ательє, скажемо, у певні годинни й дні.

ПРАВОМОЧНІСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ — це юридично забезпечена можливість визначити частку речі шляхом скоєння юридичних актів по відношенню до цієї речі. Не викликає сумнівів, що в тихий випадках, коли власник продає свою річ, здає її у оренду, в заставу, передає у вигляді внеску в господарське товариство чи спілку чи як пожертвування в доброчинний фонд, він здійснює розпорядження річчю. Значно складніше юридично кваліфікувати дії власника у відношенні речі, коли він знищує річ, що стала йому непотрібна, чи викидає її коли річ за своїми властивостями розрахована на використання лише в однім акті виробництва чи споживання. Якщо власник знищує річ чи викидає її, то він розпоряджається річчю шляхом скоєння односторонньої догоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Алі якщо право власності припиняється в результаті однократного використання речі (наприклад, Ві із «їдаєте яблуко чи спалюєте дрова в каміні), то воля власника спрямована зовсім не так на ті, щоб припинити право власності, але в ті, щоб використати корисні властивості речі. Тому в зазначеному випадку має місце здійснення лише права користування річчю, але й помиляюся розпорядження нею.

Нині чинне цивільне законодавство, як й ті, що йому передувало, обмежується перерахуванням приналежних власнику правомочностей (іноді засобів їхні здійснення), не визначаючи жодне із них. А це негативно позначається не так на розкритті змісту права власності, але й й на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, відповісти на запитання, який зміст вкладає законодавство в поняття права володіння й кого можна вважати власником речі. У цьому питанні можна було б б піти шляхом чи римського права й розмежувати поняття володіння й уримання, чи шляхом законодавств германської групи й закріпити інститут подвійного володіння із виділенням фігури слуги, що володіє. На шкода, жодного із цих варіантів законодавець не обрав. Важко тому відповісти на запитання чи продовжує власник залишатися власником речі при здачі її у оренду чи власником речі на період наймання визнається лише наймач.

Розкриття змісту права власності ще не завершується визначенням приналежних власнику правомочностей. Праворуч до того, що однойменні правомочності можуть належати не лише власнику, але й і іншій особі, у тому числі носію права господарського ведення чи права довічного (що успадковується) володіння. Необхідно тому виявити специфічну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника. Він полягає до того, що власник приналежні йому правомочності здійснює за своїм розсудом. Відносно права власності, здійснення права за розсудом, у тому числі й розпорядження їм означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон й існує незалежно від влади всіх інших осіб у відношенні до тієї ж речі. Влада ж всіх інших осіб не лише спирається на закон, але й й залежить від влади власника, обумовлена нею.

Щоправда, у новітньому цивільному законодавстві ця ознака у певній мірі размита, оскільки особини, яким належати цивільні права, усі ці права (а не лише право власності) здійснюють за своїм розсудом (див. п. 2 й п. 1 ст.9 ЦК). Вважаємо, проте, що оскільки зазначена ознака у відношенні права власності закріплена спеціально, заподіяння полягає в тому, щоб виявити властивий їй зміст відносно права власності, що й було б зроблено. Власник вправі за своїм розсудом чинити у відношенні приналежного йому майна чикотрі дії, що не суперечать закону і іншим правовим актам й не порушують права й інтереси інших осіб, що охороняються законом у тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником права володіння, користування й розпорядження майном, віддавати майно в заставу і обтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим способом.

Право власності гнучке та еластичне. Це означати, що йому властива здатність відновлятися в колишньому обсязі, як лише його обмеження, що зв «язують, відпадуть.

Право власності відноситься до числа виключних прав. Це означати, що власник наділений правом виключати вплив всіх третіх осіб на закріплену його у відношенні приналежного йому майна сферу господарського панування, у тому числі й за допомогою засобів самозахисту.

Сказане, проте, не означає, що влада власника у відношенні приналежної йому речі безмежна. Відповідно до дозволительної спрямованості цивільно-правового регулювання, власник дійсно може чинити у відношенні свого майна будь-які дії, що не суперечать законам й іншим правовим актам. Власник вол «язаний вживати заходів, що підтверджують шкоду здоровий «ю громадян й навколишньому середовищу, що може бути нанесень при здійсненні його праві. Він повинний утримуватися від дій, що приносити занепокоєння його сусідам й іншим особам, й тім понад від дій, що чиняться винятково із наміром заподіяти комусь шкоду. Крім того, власник не повинний виходити за загальні межі здійснення цивільних прав, встановлених ст. 5 ЦК. На власника також покладається обов «язок у випадках, на умовах й в межах, передбачених законом й іншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном іншими особами. Зазначені обставини підлягають врахуванню при формулюванні загального визначення права власності. Нарешті, даючи визначення права власності, варто спиратися на загальне визначення суб «єктивного цивільного права, що поширюється й на право власності. Щодо права власності, це загальне визначення винне бути конкретизоване із урахуванням властивому праву власності специфічних ознак.

Виходячи із раніше викладених положень, дамо визначення суб «єктивного права власності.

СУБ «ЄКТИВНЕ ПРАВО ВЛАСНОСТІ - це система правових норм, що регулюють відносини по володінню, користуванню й розпорядженню власником приналежною йому річчю за розсудом власника і у його інтересах, а, по усуненню втручання всіх третіх осіб у сферу його господарської діяльності.

У тихий випадках, коли власник сам володіє й користується річчю, йому для здійснення свого права звичайно достатньо того, щоб треті особини утримувалися від зазіхань на цю річ. Алі так буває далеко ще не завжди. Щоб розпорядитися річчю (продати її, здати внайми, закласти й т.д.), власник, як правило, повинний вступити у відношсини із якоюсь конкретною особою (наприклад, з тім, хто хоче купити річ, одержати її в оренду чи в заставу).

Хоча шляхом встановлення відносин із конкретною особою власник й здійснює своє право, їхнє регулювання виходить за межі права власності, а сам власник виступає под маскою продавця, наймодавця, заставника й т.д. Якщо ж право власності порушене, усі залежить від того, чи зберігається це право чи ані. Якщо зберігається, то відновлення порушених відношсин відбувається за допомогою норм інституту права власності. Якщо ж право власності не зберігається (скажемо, річ знищена), то тут для відновлення порушених прав доведеться вдатися до норм інших правових інститутів (наприклад, вол «язань з заподіяння шкоди чи страхового права). У такий спосіб норми, що утворюють інститут права власності, знаходяться в постійному контакті й взаємодії із нормами інших правових інститутів, як цивільно-правових, то й іншої галузевої приналежності. Зазначена обставина підлягає врахуванню при виборі правових норм, що регулюють ту чи іншу ділянку майнових відносин, у тому числі й відносин власності.

2. Поняття й види права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, заговорили українською у «язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самоу творчу діяльність, бо процес творчости залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на уже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному й матеріальному стимулюванню й захисту прав авторів й інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі й подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб «єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на скоєння різноманітних дій із одночасною забороною усім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські й подібні їм права (декларація про винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію й т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом й правом власності, й розділ VI Закону України «Про власність» то й називається «Право інтелектуальної власності».

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі про «єктів права інтелектуальної власності, творчому характері роботи по їхнього створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб «єктів. І не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, про «єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тім самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей про «єкт й узагалі вважати його винятково своїм. Тім понад, що у власність інших осіб переходять, як правило, не про «єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей й художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).

Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її про «єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) й заговорили українською у «язані із ними майнові права її суб «єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі і у бо тут майнові права й не просто заговорили українською у «язані із не майновими, смердоти виходять від немайнових прав й грунтуються на духовній власності творців.

У відповідності зі ст. 41 Закону України «Про власність» про «єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури й мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів й послуг, результати науково-дослідних робіт й інші результати інтелектуальної праці.

У залежності від особливостей про «єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:

1) авторське право й суміжні права;

2) декларація про відкриття;

3) промислова власність (декларація про винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);

1) інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві.

(декларація про товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).

Про «єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір чи інший результат інтелектуальної роботи. Якщо декларація про про «єкти інтелектуальної власності належить лише авторам й їхнім законним спадкоємцям, ті право власності на матеріальні носії, у які виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але й уже не так на праві інтелектуальної власності, а порядку звичайного майнового права.

3. Авторське право й суміжні права.

Цивільно-правовий інститут авторського права й суміжних прав регулює немайнові відносини й заговорили українською у «язані із ними майнові відносини в сфері створення й використання творів літератури, науки й мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд з законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право й суміжні права», у ст. 1 який указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) й майнові права авторів й їхніх правонаступників, заговорили українською у «язані зі створенням й використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), й права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права й суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності й пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

3.1 Про «єкти авторського права.

Це твори літератури, мистецтва й науки, що задовольняють таким вимогам:

По-перше, твір винний бути творчим.

Творчість — це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що воно та є новим у порівнянні із раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, то й в новій формі. Для про «єктів авторського права істотне значення має як новизна змісту, то й новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче й спричиняє визнання його про «єктом авторського права. Історія літератури й мистецтва знає чимало цьому прикладів: Шекспір бравши тими для ряду своїх транедій з творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах багатьох великих живописців й т.д.

Іншою ознакою про «єкта авторського права є про «єктивна виразність — про «єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думи, образи автора не здобули вираження поза його свідомістю — немає про «єкта авторського права. З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. І. Глінка, що написавши дві геніальні опери «Іван Сусанін» й «Руслан й Людмила», склав третю оперу, що він назвавши «Двомужниця». Глінка мовивши: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте Мені лібретиста, й через місяць опера якщо готова». Не знайшовши лібретиста й захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на води» — лікуватися де помер, й в такий спосіб ця опера не побачила світу. Для визнання твору про «єктом авторського права достатньо двох названих ознак. Не має значення, обнародуване воно та чи ані. Твір стає про «єктом авторського права із моменту його створення в якийсь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення серйозність й призначення твору. Не має значення зовнішня форма його вираження.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право й суміжні права» про «єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури й мистецтва:

1) літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного чи практичного характеру (книжки, брошури, з статтею, комп «ютерні програми тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді і інші усні твори;

3) музичні твори із текстом й без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні і інші твори, створені для сценічного показу;

5) аудіовізуальні твори;

6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії і інші твори образотворчого мистецтва;

7) твори архітектури;

8) фотографії;

9) твори прикладного мистецтва, якщо смердоті не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури і інших областей науки;

11) сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної з статтею, й опрацювання фольклору, придатні для сценічного показу;

12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів й опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороні оригінальних творів, на підставі які створені похідні твори;

13) збірники творів, збірники опрацювань фольклору, енциклопедії і антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови, що смердоті є результатом творчої роботи із добору, координації чи упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних вони творів.

Не є про «єктами авторського права :

1) офіційні документи (тексти законів й інших правових актів, рішення судів й т.п.);

2) державна символіка (прапор, герб, ордена й т. п.) ;

3) твори народної творчости ;

4) повідомлення про події й факти, що мають офіційний інформаційний характер.

3.2 Суб «єкти авторського права.

Суб «єкти авторських й суміжних прав підрозділяються на дві групи:

1) суб «єкти із початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);

2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);

Автор — головний суб «єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є про «єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення й здійснення авторського права й не потрібно реєстрації твору, чи іншого спеціального оформлення, чи дотримання яких-небудь формальностей.

Суб «єктами авторського права можуть бути як громадяни України, то й іноземці. Іноземні громадяни — автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь про «єктивній формі на територї України, а якщо ані - то відповідно до міжнародних договорів України й спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб «єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох чи более осіб.

Розрізняються два види співавторства :

1) твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля»,.

«Дванадцяти стільців» Ільфа й Петрова);

2) твір складається 16 частин, кожна із який виконана визначеним співавтором й може матір самостійне значення (наприклад, підручник, написань колективом авторів, кожний з які написавши окремі глави).

Суб «єктами авторського права є правонаступники автора — спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, перед тим переходять деякі авторські права.

Авторські права підрозділяються на особисті й майнові.

Особисті немайнові права — це право авторства, декларація про авторське ім «я, декларація про захист твору від усяких перекручувань й зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові права — право авторства, декларація про ім «я й декларація про захист твору й репутації автора безстроково. Ці права й не переходять у спадщину. Алі спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, й ці правомочності спадкоємців рядками не обмежуються.

Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право й суміжні права» й полягають у тому, щоб:

1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв «язку із використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім «я) у зв «язку із використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню чи іншій зміні твору чи чиякому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; декларація про обнародування твору.

Майнові права — це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір чи по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а законі визначаються лише мінімальні ставки.

Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору чи іншій особі, що має авторське право, належати виключні права на використання твору в будь-якій формі й будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти чи забороняти:

1) відтворення творів;

2) привселюдне виконання й привселюдне розголошення творів;

3) привселюдний показ;

4) будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі чи по кабельній мережі вже переданих в ефір творів, якщо воно та здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування і інші подібні зміни творів;

7) поширення творів шляхом продажі, відчуження іншими засобами чи шляхом здавання внайм чи до широкого прокату й іншу передачу до Першого продаж примірників твору; здавання внайм после Першого продаж, відчуження іншими засобами примірників аудіовізуальних творів, музичних творів, у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі чи у формі, що читається машиною;

8) імпорт екземплярів творів.

Автори творів образотворчого мистецтва крім названих мають доаткові права (якщо твір ставши власністю іншої особини). Це:

1) право доступу — можливість відтворювати свій твір

2) право проходження, що означає, що при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має декларація про винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.

Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі й право участі в практичній реалізації проектів цих творів.

Майнові права авторів переходять у спадщину.

Охорона прав авторів діє у поетичні рядки, установлені ст. 24 Закону «Про авторське право й суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним Законом, діє протягом усього життя автора й 50 років после його смерті.

Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя, і 50 років после смерти останнього автора.

Для творів, обнародуваних анонімно чи под псевдонімом, рядків охорони минає через 50 років после того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора чи якщо автор твору, обнародуваного анонімно чи под псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила про термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років после їхньої реабілітації. Авторське декларація про твір, опублікований протягом 30 років после смерти автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. дія рядок охорони починається із 1 января року, що іде за фатальністю, у якому малі місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, декларація про ім «я й право протидіяти перекручуванню, спотворюванню чи іншому змінюванню твору чи якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі й репутації автора, охороняються безстроково.

Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку й т.д.) й без виплати авторської винагороди. Проте при цьому повинні дотримуватися виняткові безстрокові права авторів — право авторства, право на авторське ім «я, декларація про захист твору й репутації автора (декларація про недоторканність твору).

Вільне використання авторських прав у деяких випадках, що допускаються законом, можливо й при житті автора — при цитуванні, використанні в навчальних цілях у якості ілюстрацій, при відтворенні в засобах масової інформації для загального розголосу статей по поточних економічних, політичних, соціальних, релігійних питаннях, використання привселюдно вимовлених політичних промов, виступів, доповідей й в інших випадках. При цьому повинні дотримуватися такі умови:

1) це можливо лише у випадках, зазначених у законі ;

2) лише у відношенні правомірно опублікованих творів;

1) із обов «язковим зазначенням імені автора ;

2) із зазначенням джерела (видання) ;

5) з дотриманням недоторканності твору.

Поряд із авторськими правами назв Закон докладно регулює відносини в сфері суміжних прав. Подібну назву ці права здобули бо особини, володіючі ними, творчо використовують створені іншими особами твори, й смердоті не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних й відтворюваних творів. Про «єктом для їхніх прав слугує саме виконання чи звукой відеозапис. Тому в порівнянні із авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер й зводяться по суті до дозволу (згоди) на відтворення (використання) й вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право й суміжні права» виконавці здійснюють свої права по них прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм й організації віщання повинні дотримуватись, творчо використовати створені іншими особами твори, й смердоті не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних й відтворених ними творів. Про «єктом для їхнього прав служити саме виконання чи звукой відеозапис. Тому в порівнянні із авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер й зводяться по суті до дозволу (згоді) на відтворення (використання) й вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право й суміжні права» виконавці здійснюють свої права по них прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм й організації віщання повинні додержуватися права авторів й виконавців. Організації віщання повинні додержуватися права авторів, виконавців й виробників фонограм.

3.3 Суміжні права.

Це права виконавців, виробників фонограм й організацій радіой телемовлення.

Вони є суміжними стосовно авторських прав, тобто це права близькі, що примикають, заговорили українською у «язані із авторськими. Їхня роль свого роду посередницька — між авторами й широкою аудиторією. Водночас смердоті є вторинними стосовно авторських прав, бо забезпечують використання творів авторів. Суміжні права забезпечують захист творчої роботи осіб, що доводять твори авторів до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їхньої роботи.

Специфіка суміжних прав:

1) смердоті заговорили українською у «язані із використанням певних технічних пристроїв (тому смердоті із «явилися лише в XX сторіччі, з розвитком технічного прогресу.

— винаходу звукой відеозапису, радіо, кіно, телебачення, штучних супутників) ;

2) про «єкти суміжних прав закріплюються на матеріальних носіях.

(наприклад, наявність запису виконання на магнітних плівках, касетах, видеоплівках);

3) здійснювати виконання, можливо повторно, нескінченно, перед практично необмеженою аудиторією й без живої участі самого виконавця.

3.4 Суб «єкти суміжних прав.

Суб «єктами суміжних прав являються:

1) виконавці (актори, музиканти, режисери, диригенти й т.д.) ;

2) виробники фонограм (особини, які першими виконали звуковий запис виконання) ;

3) організації ефірного чи кабельного віщання (тих, що сам чи за замовленням створили передачу й за рахунок які створена передача).

Суб «єкти суміжних прав повинні матір договір із автором твору, а виробники фонограм й організації ефірного й кабельного віщання — ще і договір із виконавцем. Всі суб «єкти суміжних прав мають виключне право на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачі). Це означає, що інші особини повинні одержувати дозвіл на первинний запис виконання, постановки, передачу в ефір чи по кабельній мережі від суб «єктів цих прав. Вони дають також дозвіл на відтворення фонограми, додатки до неї, переробку й ряд інших дій. Суб «єкти суміжних прав мають також декларація про винагороду. Ці права регулюються за допомогою договорів з користувачами, а збір й виплата винагороди — спеціальними організаціями, що керують суміжними правами, котрі створюються їхніми суб «єктами. Термін дії суміжних прав — 50 років.

Винятками є випадки, коли припускається використання записів виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих організацій без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб «єктів. Це допускається при:

1) використанні винятково із метою навчання й наукового дослідження.

;

2) для цитування у формі невеликих уривків в інформаційних цілях ;

3) включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використання в особистих цілях.

4. Цивільно-правові засоби захисту авторських й суміжних прав.

До загальногромадянських засобів відносяться :

1) визнання права;

2) відновлення права;

3) припинення дій, що порушують право чи створюють загрозу його порушення;

4) відшкодування збитків;

5) визнання догоди (договору) недійсним;

6) стягнення особливої неустойки при невчасній оплаті.

Особливі (додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним (авторським) законодавством :

1) стягнення прибутку, отриманого порушником внаслідок порушення авторських чи суміжних прав;

2) виплата компенсації в сумі від 10 до 50 тис. мінімальних розмірів оплати роботи (конкретний розмір визначається судом).

Будь-який із цих заходів потерпілий вибирає сам, але й замість відшкодування збитків.

Терміни охорони суміжних прав встановлені ст. 38 даного Закону. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років после першої фіксації виконання чи постановки. Особисті права виконавців охороняються безстроково.

Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років после Першого опублікування фонограми, а чи не був опублікована, то протягом 50 років после першої фіксації звукового запису.

Організації ефірного віщання користуються зазначеними правами протягом 50 років после першої передачі в ефір чи по кабельній мережі.

Перераховані терміни починають стікати із 1 января року, що слідує за фатальністю, у якому малі місце дані юридичні факти.

До спадкоємців виконавця й правонаступникам виробників фонограм й організацій віщання переходити право дозволяти чи забороняти використання виконання, фонограми, передача в ефір й по кабельній мережі, а також право на одержання винагороди в період частини терміну, що залишилася.

Виникнення й здійснення авторських й суміжних прав не потребує виконання яких-небудь формальностей (ст. 19, 31 Закону «Про авторське право й суміжні права»), оскільки тут охороняється насамперед форма твору, й для визнання творчого твору про «єктом авторського чи суміжного права достатньо вираження його в будь-який про «єктивній формі, що дозволяє відтворювати результат творчості.

У цьому складається їхня відмінність від інших про «єктів інтелектуальної власності, охорона які припускає дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни й встановлення особливого режиму використання. Тому термін «промислова власність» рекомендується можливим для вживання в двох значеннях: у вузькому значенні, коли в це поняття включається декларація про винахід, корисну модель й промисловий зразок (патентне право), й в широкому значенні, тобто усі види інтелектуальної власності, за винятком авторських й суміжних прав, як-от усі тих, що підпадають под охорону после попереднього формального закріплення пріоритету.

5. Право на відкриття.

Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше про «єктивно існуючих закономірностей, властивостей й явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання.

Автором відкриття признається громадянин, що зробив заявку, котра відповідає запропонованим вимогам.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових й майнових прав. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства й пріоритету у відкритті, що засвідчуються дипломом, він має декларація про присвоєння відкриттю свого імені чи спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має декларація про винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, але в ряд пільг, зокрема, декларація про додаткову житлову площу, на якої автор відкриття має право нарівні із науковцями.

Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.

Право одержати диплом мертвого автора відкриття, а також винагорода переходити у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуються судом (ст. 516 ЦК).

5.1 Патентне право (промислова власність).

Це інститут цивільного права, що регулює відношсини, заговорили українською у «язані із технічною творчістю.

На відміну від авторського права патентне право реалізується в іншій сфері творчости. Про «єкти технічної творчости заговорили українською у «язані із природними законами матеріального світу; смердоті не відбивають індивідуальність їхнього творця в такому ступені, як про «єкт авторського права. З огляду на цого про «єкти технічної творчости є відтворювані, смердоті можуть бути створені незалежно одне від одного самостійно, різними особами й тому вимагають формального офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчости спрямовані на рішення практичних завдань — мають прикладне значення.

Про «єктами патентного права (промислової власності у вузькому розумінні цого слова) є винаходи, корисні моделі й промислові зразки.

Необхідність патентного права обумовлена неможливістю прямої охорони про «єктів промислової власності засобами авторського права. На відміну від про «єктів авторського права про «єкти промислової власності можуть бути створені різними особами, незалежно одне від одного, тому їхня охорона припускає попереднє формальне закріплення пріоритету у встановленому законом порядку.

Відносини, що виникають у зв «язку з здійсненням права власності на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, регулюються законами України від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі» й «Про охорону прав на промислові зразки».

Органом, що здійснює акт визнання нововведення в якості винаходи, корисної моделі чи промислового зразка, виступає Державний комітет України із питань інтелектуальної власності (Держпатент України), іменований для стислості в зазначених законах як «Відомство».

Найважливішими умовами патентоспроможності про «єктів промислової власності є їхня новизна й промислова придатність. При цьому патентне право закріплює абсолютну (світову) новизну про «єктів промислової власності.

5.1.1 Про «єкти патентного права.

Це винаходи, корисні моделі й промислові зразки. Винаходом є технічне рішення, що відрізняється новизною (тобто невідомий рівень техніки) й промислово застосовне (тобто може бути використано в промисловості, сільському господарстві, в галузі охорони здоровий «я і інших галузей діяльності). Про «єктами винаходу можуть бути пристрій, засіб роботи, речовина, застосування раніше відомого прилаштую за новим призначенням.

Корисна модель — це технічне рішення певного прилаштую в стадії його конструктивного виконання, тобто у вигляді конструкції. Вона винна бути принципіально новою, й промислово застосовною.

Винахід (корисна модель) є результатом творчої діяльності людини в чиякій галузі технології. Про «єктом винаходу може бути:

1) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини й тварини);

2) засіб виробництва продукції.

Про «єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Не є про «єктами винаходів й корисних моделей й не охороняються законодавством, що регулює відносини цієї галузі наступні результати інтелектуальної діяльності:

1) відкриття, наукові теорії й математичні методи;

2) методи організації й керування господарством;

3) плани, умовні позначення, розклади, правила;

4) методи виконання розумових операцій;

5) програми для обчислювальних машин;

6) результати художнього конструювання;

7) топології інтегральних мікросхем;

8) сорті рослин й породи тварин й т.п.

Промисловий зразок — це художньо-конструкторське оформлення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Воно повиннео бути новим, оригінальним й промислово застосовним (тобто відтвореним промисловим засобом). Промисловий зразок забезпечує злиття утилітарної й художньої сторін, у ньому реалізується ідея одержання максимальної вигоди за допомогою зовнішнього вигляду виробу. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Про «єктом промислового зразка може бути форма, малюнок, кольорова гама чи їхнє сполучення визначаюче зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задовільнення естетичних й ергономічних потреб.

Винахід оформлюється патентом. Патент — це охоронний документ, котрий засвідчує авторство винахідника, його виключні права володільця й приорітет винаходу.

У тієї ж годину не охоплюються поняттям промислового зразка:

1) про «єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні і інші стаціонарні спорудження;

2) друкарська продукція як така;

3) про «єкти нестійкої форми із рідких, газоподібних, сипучих чи подібних їм речовин.

Суб «єктами патентного права є автори (співавтори) про «єктів промислової власності, патентовласники, а також інші особини (правонаступники чи ліцензіати), що одержують за законом чи договором визначені патентні права.

5.1.2 Суб «єкти патентного права.

Це автори, патентовласники, ліцензіати.

Автор — це фізична особа, творчою працею якого створений твір.

Патентовласник — особа, що має виключне декларація про використання винаходу. Такими можуть бути:

1) сам автор;

2) роботодавець (при службових винаходах);

3) особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту;

4) правонаступники;

5) договірний патентовласник — патент може бути переданий за договором за плату будь-якій фізичній чи юридичній особі.

Ліцензіат — особа, що одержує у визначеному договором обсязі права по використанню винаходу за плату. Ліцензійні домов бувають трьох видів :

1) виняткової ліцензії ;

2) неповної ліцензії ;

3) відкритої ліцензії.

Особливі суб «єкти права на використання винаходу — це попередній користувач й примусовий ліцензіат. Вони можуть використовувати винахід без згоди патентовласника.

Попередній користувач — особа, що до дати пріоритету (до подачі заявки іншою особою) самостійно створила незалежно від автора тотожний винахід й сумлінно його використовувала. Преждепользователь зберігає декларація про подалі безоплатне використання його без розширення обсягу використання.

Примусова ліцензія видається будь-якій особі Вищою патентною палатою, якщо патентовласник протягом чотирьох років не використовує винахід й відмовляється укласти ліцензійний договір.

Виключне декларація про використання про «єктів промислової власності належить патентовласнику, тому відповідно до чинного законодавства автор може вимагати за своїм вибором визнання лише свого авторства, чи визнання свого авторства із закріпленням його виключних прав, тобто автор може бути одночасно й патентовласником чи інакшим у силу закону чи договору. Право на одержання патентом мають автор, його спадкоємець, а також роботодавець, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створені в зв «язку із виконанням службових обов «язків чи виконанням доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше. При наявності права на одержання патентом в роботодавця автор подає йому повідомлення про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок із описом суті із достатньою повнотою й ясністю. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців з дати одержання цого повідомлення не подасть заявку в Відомство (Держпатент України), то декларація про одержання патенту переходити авторові.

Корисна модель оформляється свідоцтвом, промисловий зразок — патентом. Термін дії патенти винахід становить 20 років із дати подачі заявки до Відомства. Термін дії патентом на корисну модель складає п «ять років з дати подачі заявки у Відомство й продовжується Відомством по клопотанню власника патентом, але й не более ніж втричі рокта. Термін дії патентом на промисловий зразок складає 10 років з дати подачі заявки у Відомство й продовжується Відомством по клопотанню власника патентом, але й не более ніж на п «ять років.

Право авторства є невідчужуваним особистим правом й охороняється безстроково.

Основним особистим (немайновим) правом автора про «єкта промислової власності є право автора признаватися творцем даного про «єкта, що припускає заборону усім іншим особам іменуватися авторами цого про «єкта. Інше особисте право автора складається в праві одержання патентом на про «єкт промислової власності, а також можливості передачі цого права іншим особам.

Майнові права автора виражаються в можливості одержання прибутку від використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, у праві одержання винагороди за передачу патентом й продажів ліцензій й тощо.

Приналежне патентовласнику виключне декларація про використання про «єкта промислової власності складається до того, що ніхто не може без згоди особини, якійі належить патент, використовувати зазначений про «єкт. Патентовласник вправі передати отриманий патент чи видати ліцензію на використання.

як патент, то й декларація про його одержання переходять у спадщину. Переходять у спадщину й права авторів про «єктів промислової власності.

5. Право на інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві.

До числа інших прав на результати творчої діяльності як різновиду права інтелектуальної власності відносяться права на раціоналізаторську пропозицію, знаки для товарів й послуг, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топології інтегральних мікросхем, інтересів володарів «ноу-хау» й т.п.

Право на раціоналізаторську пропозицію являє собою сукупність правових норм, що регулюють відношсини із приводу створення і офіційного визнання технічного рішення раціоналізаторською пропозицією, його використання й стимулювання авторів.

Раціоналізаторською пропозицією признається технічне рішення, що є новим й корисним для підприємства (установи, організації), якому воно та подано, іпередбачаюче зміну конструкції виробів, технології виробництва й застосовуваної техніки чи зміну складу матеріалу.

Новизна раціоналізаторської пропозиції, на відміну від новизни винаходу, звичайно обмежується рамками відповідного підприємства, установи, організації, куди й подається раціоналізаторська пропозиція.

Автор пропозиції, визнаного раціоналізаторським, має декларація про визнання його авторства, декларація про винагороду, а також пільги відповідно до законодавства. Автору прийнятої до впровадження раціоналізаторської пропозиції видається свідоцтво, що засвідчує його авторство (ст. 520 ЦК).

Право одержати свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію й винагороду за його використання переходити у спадщину (ст. 522 ЦК).

Відносини в сфері створення й використання знаків для товарів й послуг регулюються Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів й послуг».

Знак — це логотип, по якому товари й послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів й послуг інших осіб.

Про «єктом знака можуть бути словесні, образотворчі, про «ємні і інші позначення й їхні комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи колірному сполученні.

Право власності на знак для товарів й послуг засвідчується свідоцтвом. Термін дії свідоцтва складає 10 років з дати подачі заявки у Відомство й продовжується Відомством по клопотанню власника свідоцтва, поданому протягом останнього року дії свідоцтва, щораз на 10 років.

Обсяг наданої правової охорони визначається приведеним у свідоцтві зображенням знака й переліком товарів й послуг.

Висновок.

Багато значних діячів софтферної промисловості явно з'їхали із глузду на проблемах інтелектуальної власності, позначка їхнього життя звелася доти, щоб змусити сус-пільство визнати й захистити права якого-небудь сироти, що пірати грабують серед біла дня. Яскравий приклад того — Росія, а останнім годиною й Україна: народ, уряд, парламент, одностайно приймають проблеми сироти ближче до серця, ніж свої власні.

Інтелектуальна власність — це ті, що закон вважає такою. Закони повинні працювати для суспільства. Немає закону, немає й злочину, незалежно від того, що сирота із цого приводу думає. Вважає сус-пільство потрібним — захистить його, а чи не вважає - ну, як вийде.

Я дивлюся на цю проблему об'єктивніше. Прогрес технологій, за межі не встигає законодавство, давши можливість деяким видам бізнесу — спочатку кіношникам й аж до виробників персональних програм — при деякій удачі цілком законно одержувати фантастичну, цілком безглузду норму прибутку. Їм, зрозуміло, це подобається, але й інші - причому не було за кордоном, але й і у своїй батьківщині - «скаженим» прибуткам аж ніяк не симпатизують.

1. Вешневский Л. та інших. Формула пріоритету: Виникнення та розвитку авторського і патентного права.: Наука. 1990. 2. Гаврилов Э. П. Авторське право. — М., 1988. 3. Гаврилов Э. П. Авторське право. Видавничі договори. Авторський гонорар. — М., Юрид.лит., 1988. 4. Ємельянов В. П. Громадянське це право України. — Київ: Вид. «Консум». 1996. З. 136 -149. 5. Маркова Авт. Основи громадянського права. — С-Пб., 1996. З. 80 — 87. 6. Сергєєв О. П. Авторське право Росії. — С-Пб.: Державний університет, 1994. 7. Сергєєв О. П. Патентне право. — М.: БЕК, 1994. 8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів, год. 1. — До.: Вентурі, 1997.- 544с. 9. Цивільний Кодекс Української РСР (Цивільний Кодекс України) 10. Закон України «Про авторське право й суміжні права» від 23.12.1993р. 11. Закон України «Про влвсність» від 07.02.1991р. 12. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів й послуг» від 15.12.1993р. 13. Закон України «Про охорону прав на сорті рослин» від 24.04.1993р. 14. Конституція України від 28.06.1996р.

27.11.2000 р. Підпис:______________________.