Аббасиди

Аббасиды

Аббасиды, друга велика династія арабських халіфів, обосновывавшая своє право престол походженням від Аббаса, дядька Мухаммеда.

В 750 Аббасидам вдалося скинути омейядских халіфів. Аль-Мансур переніс столицю халіфату з Дамаска до Багдада, новий місто, що він побудував на р.Тигр. При Аббасидах багато неарабы зайняли посади у державі, почалося відродження і розквіт національних культур.

Своего розквіту династія досягла при Харуне ар-Рашиде (786−809) і аль-Мамуне (813−833), чиї двори стали центрами ісламської культури. Невдовзі держава вразила корупція, настав застій, що призвело до занепаду імперії. Рабы-мамлюки, яких халіф Мутасим, який керував з 833 по 842, зробив своїми охоронцями, до середини 10 в. звели халіфів до становища маріонеток. Провінції одна одною почали відпадати потім від держави.

После руйнації Багдада монголами в 1258 Аббасиды зберігали у себе лише релігійну владу у Єгипті, де правили мамлюки. У 1517 султан Селім I прийняв титул халіфа, відправивши Мутаваккиля III в ув’язнення в Константинополь.

***

Аббас II (1874−1944), також Хильми-паша, праправнук Мухаммеда Алі, хедив Єгипту, народився 16 липня 1874 в Каїрі, хедивом став по смерті свого батька Тевфика-паши 7 січня 1892. Здобув вищу освіту в Лозанні і Відні, володів турецьким, англійським, французьким і німецькою мовами. Оточений інтриганами і з підозрою до ставився до британської політиці в Єгипті, Аббас звільняв пробритански налаштованих чиновників без консультацій із генеральним консулом Кромером, постійно втручаючись в сформовану систему управління державою. Виступав за створення місцевої судової системи, проведення податкової реформи й відчуття міри, створені задля поліпшення сфери освіти та розвитку сільського господарства, заохочував розширення іригаційних робіт у Асуані. Схвалив повторне завоювання Судану. 24 липня 1913 оприлюднили конституція, яка дозволяла створення парламенту, у складі 81 депутата, у тому числі 66 обиралися, а 17 призначалися урядом.

Когда спалахнула вибухнула Перша світова війна, хедив гостював у турецького султана Константинополі, оправляючи від ран, здобутих під час замаху його життя. 5 листопада 1914 Великобританія оголосила війну Туреччини. Оскільки Аббас II не повернулося на Каїр, він звинуватили у дезертирство. З іншого боку, його підозрювали підготовкою змови. 18 грудня 1914 Єгипет оголосили протекторатом Великобританії. 19 грудня Аббас було усунуто, султаном став Хусейн Каміль (прибл. 1850−1917), його дядько і старшого із нащадків Мухаммеда Алі. Титул хедива було скасовано і замінений титулом султана, своєю чергою, замінений титулом короля. Коли Хусейн Каміль помер 5 жовтня 1917, його спадкоємцем став принц Ахмед Фуад. Рескриптом від 13 квітня 1922, після проголошення незалежності Єгипту, колишній хедив Аббас II був із списку спадкоємців престолу, хоча це позбавляло прав на престол його прямих нащадків по чоловічої лінії. Помер Аббас ІІ Женеві 20 грудня 1944.

***

Аббас I (1813−1854), також Аббас-паша, єгипетський паша, онук Мухаммеда Алі. Воював у сучасній Сирії під керівництвом свого дядька Ибрахима-паши. Після смерті справи до 1848 став регентом, а серпні 1849, по смерті Мухаммеда Алі, пашею. Аббас-паша був консерватором і раніше вів замкнутий спосіб життя. Скасував монополії визначені види торгівлі, які заохочував його дід, закрив мануфактури і, скоротив чисельність регулярного війська. Аббас протидіяв напливу до Єгипту європейських концесіонерів, проте надав британцям концесію для будівництва залізниці Каїр — Олександрія, що була введена на дію у його правління. Під час Кримської війни надав у розпорядження турецького султана 15 тис. солдатів та флот. Аббас був убитий своєму палаці двома рабами 13 липня 1854.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.