Ярослав Володимиркович

Ярослав Владимиркович (Осмомысл) — князь галицький (помер 1187 р.), син Владимирка Володаревича. У 1153 р. воював із Ізяславом II Мстиславовичем, великим князем київським, через міст, захоплених не на Волині його батьком, яких Ярослав як хотів повертати. Бій у Теребовля був нерішучий, але Ізяслав відступив, не відібравши у Ярослава спірні міста. У 1158 р. у Ярослава відбулася сварка з Ізяславом Давидовичем, сиділи у Києві, через вигнаного галицького князя, Івана Ростиславовича Берладника, ворога Ярослава, якого Ізяслав підтримував у прагненні повернути втрачені галицькі волості. У спілці з іншими князями, з допомогою короля угорського і князів польських, Ярослав не вимагав від Ізяслава видачі Берладника, але дарма. Ізяслав, бачачи біду, примирився з Ольговичами чернігівськими і прикро вразив союз, а згодом, підбурюваний Берладником, якого запрошували княжити незадоволені Ярославом галичани, разом із половцями, торками і берендеями зробив Ярослава. Останній, з союзним князем Мстиславом Изяславовичем волинським, замкнувся у Білгороді. Невдовзі, внаслідок зради берендеїв, Ізяслав мав бігти від Бєлгорода. Ярослав і Мстислав віддали київський стіл Ростиславу Мстиславичу (1159). Іван Берладник помер вигнанні на чужині, і Ярослав аж до смерті без суперників володів галицької землею, користуючись великим значенням серед тодішніх російських князів. Дружини його брали участь у походах проти половців і він був грозою кочівників. Ярослав був у своїх близьких і родинних стосунки з візантійськими імператорами. У Галичі знайшов притулок візантійський принц Андронік (1164), гнаний імператором Мануїлом і приходившийся по матері, здається, двоюрідним братом Ярославу. Невдовзі Андронік помирився з імператором Мануїлом, і Ярослав уклав із останнім союз проти угорців (1167). У 1170 р. Ярослав допомагав вигнаному з міста Києва Мстиславу II Изяславичу повернути це місто. Взагалі Ярослав мав великий вплив в суперечках князів за великокняжий київський стіл. Про могутність Ярослава можна судити з слів сучасника, співака Слова про похід Ігорів: «Галицький Осмомысле-Ярославе! Ти високо сидиш своєму златокованном столі; підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши шлях королю (угорському); зачинив ворота Дунаю… Гроза твого імені облітає землі; ти відчиняєш ворота Києву й стріляєш з батьківського золотого столу далеких салтанов (половецьких)».. Не менше повагу в сучасників придбав Ярослав і власними турботами добробут галицької Русі. За нього торгівля, промисловість і землеволодіння процвітали; галицька земля підтримувала торгові зносини з Болгарією і Візантією; володіючи Малим Галичем, Ярослав тримав у себе ключ дунайської торгівлі. Недарма над його дбайливе, мудре правління Ярослав отримав прозвання Осмомисла (т. е. думаючого за вісьмох). Попри все могутність, Ярославу не доводилось зазнавати протидія із боку галицьких бояр, які, за прикладом сусідньої польської й угорської знаті, згуртувались у могутню й найбагатшу аристократію. Распря між Ярославом і боярами особливо виявилася під час розриву Ярослава зі своєю дружиною Ольгою, дочкою Юрія Долгорукого, що він, в 1172 р., примусив втекти, разом із сином її Володимиром. Ярослав тим часом любив іншу жінку, якусь Анастасію, і віддавав перевагу їй і його синові Олегу перед законними дружиною і сином. Партія незадоволених бояр влаштувала в Галичі заколот, схопила і спалила живої Анастасію, а князя змусила дати клятву, що житиме у порозумінні з дружиною. Наступного року, проте, Ольга із сином мали втекти з Галича в Владимир-Суздальский. Ярославу вдалося відновити своєю владою над боярами і погодитися з сином Володимиром, але він продовжував віддавати перевагу Олега й, помираючи (1187), залишив головний стіл (Галич) незаконному синові, Олегу, а старшому і законному, Володимиру — маленький Перемишль. Земське віче галицький не сміливо не послухатися цього розпорядження. Літературу про Ярославі див. у статті Галицьке княжество.