Нормативно-правові акти та їх систематизація

Курсова робота на тему Нормативно-правові акти та їх систематизація

ВСТУП нормативний правовий акт закон Актуальність теми. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, в якому закріплене забезпечуване державою формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

* видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі. Наприклад, нормативно-правові акти в Україні приймаються Верховною Радою України (ці акти називаються законами), Кабінетом Міністрів України (постанови), Президентом України (укази) тощо. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;

* містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов’язки;

* має юридичну чинність, що охороняється і забезпечується державою, примусовою силою її органів;

* має вигляд письмового документа з визначеною структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів належать назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата набрання ним чинності тощо. Основним елементом структури є стаття.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб'єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов'язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Упорядкування законодавства — одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства — це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему.

Систематизація законодавства — це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Систематизація забезпечує доступність законодавства для суспільства (для фізичних і юридичних осіб), поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів; вона повинна використовуватись насамперед для забезпечення суб'єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цього процесу не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об'єктивно з’являється у зв’язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.

Об'єктом дослідження є процес правового регулювання суспільних відносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упорядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти та їх систематизація. Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціально-галузевих методів та принципів.

Метою є дослідження загальної характеристики нормативно-правових актів, розкриття поняття, змісту та значення систематизації нормативно-правових актів, з’ясування традиційного суб'єкта здійснення систематизації та її види.

Завданням є:

· з’ясувати ознаки нормативно-правових актів;

· висвітлити поділ їх на види за різними критеріями;

· обґрунтувати юридичну силу нормативних актів (закону);

· розкрити зміст та значення систематизуючої форми законодавчого процесу;

· охарактеризувати види систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічну природу.

Структурно робота складається з трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи тридцять три сторінки.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ Нормативно-правовий акт — офіційний акт-документ уповноважених суб'єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) діючі, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;

3) відповідає Конституції, міжнародним договорам держави, не суперечить актам вищої юридичної сили;

4) приймається у формах, встановлених для кожного із суб'єктів правотворчості Конституцією, а також законами про нормативно-правові акти;

5) складається з додержання правил нормотворчої техніки — має форму письмового акта-документа і суворо визначені реквізити;

6) приймається з додержанням визначеної процедури;

7) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку — публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони і постанови парламенту містяться на сайті Верховної Ради України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України»; постанови Кабінету Міністрів — у «Зібраннях постанов уряду України» і газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у журналі «Офіційний вісник України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо.

У юридичній субординації з нормативно-правовим актом знаходяться під нормативні акти:

· інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) — мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти;

· індивідуальні (акти застосування норм права) — породжують права і обов’язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, по конкретному випадку.

Поєднує їх те, що вони усі - взаємозалежні акти правового змісту.

Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:

1. Нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, установлює нові права і обов’язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлюючим актом. Акт застосування права та акт тлумачення права не встановлюють норм права. Акт застосування права лише застосовує діючі норми, а акт тлумачення права дає роз’яснення цим нормам. Вони — піднормативні.

2. Нормативно-правовий акт містить норми права загального або локального характеру, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість.

3. Нормативно-правовий акт застосовується неодноразово, а правозастосовний акт — винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку.

4. Нормативно-правовий акт «дає життя» інтерпретаційному та індивідуальному актам — скасування нормативно-правового акта приводить до неможливості дії на його підставі правозастосовного акта й автоматичному скасуванню інтерпретаційного акта.

5. Нормативно-правовий акт має іншу процедуру прийняття, ніж акт застосування та акт тлумачення норм прва.

Слід мати на увазі, що, окрім зазначених класичних актів — нормативних, інтерпретаційних, правозастосовних, — є акти змішаного нормативно (загально)-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і правозастосовних норм. Вони характерні для ряду правових систем романо-германського типу, використовуються в Україні. Якщо в тексті правового акта містяться правові норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Широке поширення серед нормативних актів одержали договірні (контрактні) акти.

Існують також нетипові (спеціалізовані) акти — акти, що затверджують положення, правила статутів або акти, які складаються з декларацій, закликів, звернень[13, 368−370].

1.1 Юридична сила нормативно-правового акта. Ієрархія та види нормативно-правових актів Юридична сила нормативно-правового акта — специфічна властивість мати суворо позначене місце в системі правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто від того, хто є суб'єктом нормотворчості. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.

У правових системах романо-германського типу (включаючи її східноєвропейську групу — Росія, Білорусь, Україна) вища юридична сила належить закону:

1) всі акти видаються на основі і з метою виконання закону і тому є способом його конкретизації;

2) ніякі акти не можуть вступати в суперечність із законом, а за змістом повинні йому відповідати;

3) закон може бути змінений лише законом, інші акти не можуть змінити закон, як і вносити зміни в його зміст;

4) всі інші акти контролюються різними органами (прокуратурою та ін.), а закон — лише Конституційним Судом, покликаним виявляти суперечності між законом і Конституцією.

Суб'єкти правотворчості (мають право приймати нормативні акти, вносити до них зміни):

1. Громадяни України за допомогою участі в референдумах — конституційних (проводяться з метою внесення змін до Конституції України) і законодавчих (прийняття законів України).

2. Вищі органи влади і посадові особи — Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Прем'єр-міністр України у випадках, передбачених Конституцією України; Конституційний Суд України.

3. Центральні органи виконавчої влади: міністерства, комітети, інші відомства.

4. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

5. Органи місцевого самоврядування: місцеві ради і їх виконавчі органи, голови — сільський, селищний, міський; голови районного в місті (у разі створення), районної, обласної ради.

6. Голови обласних і районних державних адміністрацій.

7. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади, а також структурні підрозділи, що входять до складу державних органів або органів місцевого самоврядування (мають право видавати нормативні акти лише у випадках, передбачених законами України).

Нормативно-правові акти (за юридичною силою актів):

1. Конституція, конституційні закони.

2. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

3. Кодифіковані та звичайні (ординарні) закони.

4. Постанови Верховної Ради України.

5. Укази Президента України.

6. Постанови Кабінету Міністрів України.

7. Накази міністерств, інших центральних лорганів виконавчої влади.

8. Постанови Верховної Ради Автономної Республіки крим.

9. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

10. Рішення органів місцевого самоврядування — рад, виконкомів рад та їх голів.

11. Акти інших державних органів і їх посадових осіб у випадках, передбачених законодавством.

12. Локальні акти — акти адміністрацій підприємств, установ, організацій:

— акти територіальних громад та ін.

Види нормативних актів за способами встановлення державою:

· Ухвалені державою;

· Санкціоновані державою (акти, що одержали попередню санкцію держави);

· Визнані державою (акти, що одержали наступну санкцію держави).

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

— загальні (закон про вибори);

— спеціальні (постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях).

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

— акти встановлення норм права;

— акти зміни норм права;

— акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

· цивільні;

· кримінальні;

· адміністративні;

· міжнародні публічні;

· кримінально-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства та ін.)

Види нормативних актів за суб'єктами правотворчості:

· нормативні акти законодавчих органів;

· нормативні акти виконавчих органів;

· нормативні акти правоохоронних органів;

· нормативні акти контрольно-наглядових органів;

· нормативні акти органів місцевого державного управління;

· нормативні акти органів місцевого самоврядування та ін. 9, 449−450].

1.2 Закон: поняття і ознаки Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм [8, 12].

Основні ознаки закону:

1) є нормативно-правовим актом за змістом — на відміну від акта застосування норм права та акта тлумачення норм права;

2) є особливим різновидом нормативно-правових актів, а саме — законодавчих актів, що відрізняються від підзаконних актів за ознакою винятковості суб'єкта законодавчого процесу У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України вказується: «…визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів». ;

3) приймається представницьким вищим органом країни (в Україні - Верховна Рада) або громадянським суспільством (безпосередньо народом) — у порядку референдуму;

4) містить первинні норми права, яких раніше в правовій системі не було, притім норми з ключових, основних питань життя, установлює права і обов’язки громадян;

5) володіє вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів. Усі інші нормативні акти (державних органів, органів місцевого самоврядування, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними, тобто повинні видаватися на основі та у виконання законів, не суперечити їм;

6) є актом-документом, бо закріплює в письмовій формі норми права, які вводяться, або їх зміни;

7) приймається у суворій відповідності з Конституцією і раніше прийнятими законами;

8) приймається з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчий процес;

9) не має потреби в додатковому затвердженні;

10) може бути відмінений лише законом і перевірений на відповідність Конституції лише Конституційним Судом. Незаперечність закону полягає в тому, що ніякий інший орган, окрім законодавчого, не може його скасувати або змінити[13, 372−373].

1.3 Конституційний закон: поняття і види Конституційний закон — законодавчий акт, який виходить із конституції і має за мету конкретизувати основні конституційні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести в неї (конституцію) зміни; акт, що прийнятий з додержанням особливої ускладненої процедури і володіє стосовно інших нормативних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.

Види конституційних законів:

1) «названі» (органічні) закони, тобто закони, необхідність прийняття яких прямо передбачено чинною конституцією (або на яку є посилання в тексті конституції).

Конституційні закони мають одно порядкову з конституцією сферу правового регулювання. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до конституції (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, уряду, конституційного суду і т.д.). Вони діють разом з конституцією, оскільки їх прийняття органічно випливає з її змісту У конституціях ряду країн вони називаються органічними законами (Франція, Іспанія). Наприклад, Конституція Франції передбачає врегулювання органічними законами статусу Конституційної ради, Високого Суду правосуддя, Суду правосуддя Республіки, Економічної і соціальної рад, Вищої ради магістратури, порядку виборів палат, Парламенту та ін. Проте процедура їх прийняття відрізняється від процедури прийняття Конституції можливістю використання стосовно них права «вето» президента.

2) «реформуючі закони», тобто закони, якими вносяться зміни, доповнення в чинну конституцію[11, 58]. На відміну від названих (органічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) здобувають вищу юридичну силу і стають складовою частиною конституції. На них, я і на Конституцію, не поширюється право «вето» Президента. Вони не діють самостійно поруч з Конституцією, а стають її змістом.

Конституційні закони відрізняються від інших законів такими ознаками: а) юридичною силою; б) предметом регулювання — особлива сфера; в) порядком прийняття — особлива процедура. Як правило конституційний закон приймається конституційною більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - ¾) Процедура прийняття конституційного закону може мати спрощений, ускладнений або змішаний характер. В Україні конституційно (1996 р.) закріплена змішана процедура прийняття внесених змін у Конституцію.

Місце конституційних (органічних) законів в ієрархії нормативних актів — між конституцією і звичайними законами. Від їх наявності і дієвості залежить цілісність і стабільність правової системи.

Власне конституція і конституційні закони складають юридичну конституцію країни (те, що повинно бути). Вона може як збігатися, так і розходитися з фактичною конституцією або конституцією в матеріальному змісті (те, що є)[9, 461−462].

1.4 Кодифікований закон: поняття і види Кодифікований закон — юридично цільний, внутрішньо погоджений законодавчий акт, у якому об'єднані і систематизовані найважливіші, основні правові норми конкретної галузі права (Кримінальний кодекс), або галузі суспільних відносин (Кодекс торговельного мореплавання) чи законодавства (Основи законодавства про охорону здоров’я).

Кодифікований закон є результатом кодифікації - систематизуючої форми законотворчого процесу, у ході якого законодавство приводиться в погоджену систему. Це акт поточного законодавства, присвячений регулюванню найважливіших сфер суспільних відносин, прийнятий парламентом країни або народом у порядку референдуму відповідно до конституції і конституційних законів.

Види кодифікованих законів:

· кодекс;

· основи законодавства.

Кодекс — кодифікований закон, що являє собою систему нормативних приписів, які виражають у цільному і внутрішньо погодженому вигляді найбільш важливі норми конкретної галузі права або основних інститутів (підгалузей) права.

Ознаки:

1) є юридично і логічно цільним, внутрішньо погодженим нормативним актом;

2) має зведений характер, оскільки містить найбільший обсяг нормативного правового матеріалу, який відноситься до певної сфери суспільних відносин;

3) закріплює форми, методи і межі правового регулювання суспільних відносин;

4) служить центром галузевої системи законодавства;

5) покликаний бути таким центром щодо актів інших галузей, тобто зовні своєї галузі, при регулюванні відповідних відносин;

6) має складну, у порівнянні з іншими законами, структуру, поділяється на частини: загальну і особливу, розділи, глави, статті, пункти і частини усередині окремої статті.

Основи законодавства — кодифікований закон, що містить систему концептуальних понять, цілей, завдань і принципів, які визначають основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин і забезпечують їх погодженість з положеннями конституції держави.

Ознаки:

1) представляють певну галузь національного законодавства;

2) указують на те, що правові приписи які містяться в них, повинні бути конкретизовані в інших нормативних актах;

3) складаються, як правило, з нетипових норм — норм-цілей, норма-принципів, норм-дефініцій, якими забезпечується зв’язок і погодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права, а також мають у своєму змісті рекомендаційні норми;

4) володіють особливою юридичною силою стосовно інших нормативно-правових актів, у тому числі до законів. Їх юридична сила виражається в тому, що не кодифіковані законодавчі та інші нормативні акти повинні на них базуватися;

5) мають особливу структуру і форму викладу правових приписів: вступ або преамбулу; закріплення в узагальненій формі соціального призначення і мотивів прийняття норм, що містяться в них Основи законодавства найбільш характерні для федеративних держав, проте вони існують і в унітарних державах. В Україні це: Основи законодавства про культуру (14.02.1992), Основи законодавства про охорону здоров’я (19.11.1992), Основи законодавства про загальнообов’язкове соціальне страхування (14.01.1998). .

Види кодексів за обсягом:

· Галузеві - кодифіковані закони, які очолюють відповідну галузь законодавства (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс законів про працю та ін.)

· Спеціальні (внутрішньогалузеві) — кодифіковані закони, нормативні приписи яких виражають систему норм певної підгалузі або інституту права (Виправно-трудовий кодекс, Житловий кодекс, Сімейний кодекс, Лісовий кодекс, Повітряний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс та ін.)

· Комплексні - кодифіковані закони, нормативні приписи яких виражають систему норм декількох галузей права, які регулюють різноманітні за видовим змістом відносини (Господарський кодекс)[9, 462−464].

Отже, нормативно-правовий акт — це офіційний акт-документ суб'єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Має юридичну силу, яка визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Найвища — належить закону.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ВІДОМЧИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ВСТУП ЇХ У ДІЮ Державна реєстрація нормативно-правових актів — правотворча процедура державного обліку і контролю за практикою видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади. Вона визначає єдиний механізм проведення правової експертизи поданих на реєстрацію нормативно-правових актів та включення до Єдиного державного реєстру тих нормативно-правових актів, що підлягають такому включенню.

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Реєстрація здійснюється на підставі Указу Президента України «Про держану реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р. № 493 (з наступними змінами), Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (з наступними змінами), Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 листопада 2002 року № 102/5 та інших.

Реєстрацію здійснюють:

· Мін'юст — нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;

· Головне управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим — нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;

· обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю;

· районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції — нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

Якщо дія нормативно-правового акта, виданого місцевими органами, поширюється на території інших адміністративно-територіальних одиниць, він реєструється в управлінні юстиції за місцем перебування органу, що видав нормативно-правовий акт[28, 142].

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки.

2.1 Дія нормативно-правового акта в просторі

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим від 21.10.1998 р Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань її видання повинні відповідати Конституції України, законам України (ст. 28 Конституції Автономної Республіки Крим).

Під територією держави розуміється її:

* суходільний простір — земна територія;

* водний простір — внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль;

* повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 кілометрів;

* надра;

* військові і торговельні судна у відкритому морі;

* повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;

* космічні об'єкти під прапором і гербом держави;

* трубопроводи;

* підводні кабелі і нафтові морські вишки;

* території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Юрисдикція держави не обмежується її територією — закони держави у певних випадках мають екстериторіальну дію.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей Дипломатичні привілеї та імунітети становлять єдиний, загальновизнаний у міжнародному спілкуванні статус дипломатичних агентів, принципи і норми якого кодифіковані Віденською конвенцією про дипломатичні відносини (1961 р.). Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів.

Слід пам’ятати, що територіальний принцип у чистому вигляді в законодавстві держав майже не зустрічається, оскільки він доповнений екстериторіальним принципом: 1) національним — чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені її громадянином за кордоном; 2) реальним — чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені за кордоном і спрямовані проти інтересів даної держави, незалежно від громадянства злочинця.

У разі входження держави в різні союзи (співдружності, співтовариства, конфедерації), норми цих союзів поширюються на дану державу. Міжнародні договори, укладені державою і ратифіковані парламентом, також мають обов’язкову дію на території цієї держави[14, 234−236].

2.2 Дія нормативно-правового акта за колом осіб На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

Всі особи — суб'єкти права:

· громадяни держави;

· іноземці;

· особи без громадянства (апатриди) Закон України «Про правовий статус іноземців» охоплює терміном «іноземець» як громадян іноземних держав, так і осіб без громадянства.;

· особи з подвійним громадянством (біпатриди);

· біженці;

· почесні громадяни;

· усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види нормативних актів у дії за колом осіб:

1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов’язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов’язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах[18].

3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов’язаних із їх службовою діяльністю.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод[12, 151−152].

2.3 Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття, види та набування чинності

Підзаконний нормативно-правовий акт — нормативний акт, який видається на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Слово «підзаконний» не означає меншу юридичну обов’язковість нормативно-правового акта. Підзаконний акт володіє необхідною юридичною силою, але вона не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво законам. Він забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого, нормативного регулювання усього комплексу суспільних відносин.

Відмітні ознаки підзаконного акта: 1) приймається на основі закону, тобто відповідно до нього; 2) спрямований на його реалізацію, тобто має за мету розвиток приписів закону[9, 477−478].

Підзаконні нормативні акти різняться між собою і утворюють складну систему. Їх можна класифікувати за різними критеріями:

· За суб'єктами прийняття — підзаконні нормативні акти Президента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та ін.;

· За зовнішньою формою акта — укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила та ін.;

· За юридичною силою:

— загальні підзаконні нормативні акти, обов’язкові на всій території держави (нормативні акти Президента України або Кабінету Міністрів України);

— відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства (нормативні акти міністрів, керівників, інших центральних органів виконавчої влади, що мають внутрішнє значення);

— місцеві підзаконні нормативні акти, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці(нормативні акти голів місцевих державних адміністрацій);

— локальні підзаконні нормативні акти, які діють тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації (нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій);

· За часом дії — постійні та тимчасові;

· За характером правотворчої компетенції — прийняті в межах власної правотворчої компетенції(нормативні акти уряду_ і прийняті в порядку реалізації делегованих правотворчих повноважень (деякі нормативні акти органів місцевого самоврядування);

· За порядком прийняття — видані одноособово (нормативний наказ керівника державного комітету), прийняті колегіально (постанова правління Національного Банку України_, видані спільно двома або більше відомствами) наприклад, наказ Міністерства фінансів Країни і Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва).

Види та характеристика підзаконних нормативних актів за суб'єктами прийняття.

1. Нормативні акти Президента України. Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов’язковими до виконання на всій території України[11, ст.106]

2. Нормативні акти Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів України — вищій орган виконавчої влади — в межах своєї компетенції на основі і на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання[11, ст.117]. Акти кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань — у формі розпоряджень[19].

3. Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів[11, ст.117].

Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти:

— інструкції — акти, що видаються з метою роз’яснення порядку застосування норма права або з метою встановлення методичних правил і способів виконання певних операцій;

— положення — систематизований нормативний акт, яким визначається структура, завдання, компетенція або організація діяльності певних суб'єктів права;

— правила — акти, що закріплюють порядок організації і здійснення певного виду діяльності;

— переліки.

Акти цієї групи часто називають відомчими, за предметом регулювання вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Також виокремлюють відкриті відомчі акти і закриті відомчі акти, які доступні для обмеженого кола осіб.

Набуття чинності підзаконних нормативних актів, що містять первинні (вихідні) норми:

· укази Президента України — через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими указами і розпорядженнями, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

· постанови Верховної Ради України нормативного характеру — через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

· постанови Кабінету Міністрів України: 1) що не визначають прав і обов’язків громадян — з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набування ними чинності не передбачений у самих актах; 2) що визначають права і обов’язки громадян — не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Отже, державна реєстрація нормативно-правових актів здійснюється на підставі різних нормативних актів, різними компетентними органами держави.

Дія нормативно-правового акта у просторі відбувається у відповідності з територіальним та екстериторіальним принципами. Порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на території держави тимчасово або постійно, підпадають під дію її приписів.

Підзаконні нормативно-правові акти створені для конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов’язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

· усунення суперечностей між нормативними актами;

· підвищення якості та ефективності законодавства;

· забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів:

— кодификацію;

— інкорпорацію;

— консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп’ютері).

3.1 Поняття, принципи організації та форми обліку нормативно-правових актів Облік нормативно-правових актів — це такий вид їх систематизації, що включає в себе збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх нагромадження та пошуку.

Досвід законодавчої і правозастосовчої діяльності в Україні і зарубіжних країнах свідчить, що якість обліку нормативних актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання даних про чинні нормативні акти, про внесення до них змін і доповнень, багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективності правозастосовчої діяльності та правового виховання.

Принципи організації обліку:

* повнота інформаційного масиву нормативно-правових актів обліку, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин в інформаційному масиві;

* достовірність інформації, тобто інформація повинна бути заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд;

* зручність використання обліків, котра необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Форми обліків:

І) Журнальний облік. В основному, використовується за наявності невеликих інформаційних масивів, адже є досить обмеженим видом обліку в технічному плані. Такий облік може вестися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

* хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку у відповідному органі чи установі, реєструються в журналі (журналах) за датами їх прийняття;

* при алфавітно-предметній реєстрації, як досконалішому виді обліку нормативних актів, що надходять, у певний орган чи установу, такі акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовуються у алфавітному порядку (наприклад, аванс, акредитив тощо);

* оптимальна форма журнального обліку — тематично-предметна, коли рубрики розділів журналу всього масиву законодавства поділяються на певні галузі, підгалузі і юридичні інститути.

ІІ) Картковий облік. Як зручніший вид обліку порівняно з журнальним використовується в державних органах чи великих організаціях, установах тощо.

На картках картотеки можуть бути зафіксовані або основні реквізити акта (вид акта, його заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування), або повний текст акта, останньому надається перевага. Картки у картотеці звичайно розміщують за хронологічним, алфавітно-предметним чи предметно-галузевим принципом.

ІІІ) Електронний облік. Використання мережі Інтернет надає значно ширші можливості використання електронного обліку. До того ж, електронний облік є найбільш зручним, швидким і простим у користуванні.

В Україні забезпечується безкоштовний доступ користувачів до баз національного законодавства на офіційних порталах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, а також платний доступ до низки комерційних правових баз даних.

Офіційним різновидом електронного обліку нормативно-правових актів є державний реєстр. Він створюється компетентними з цього питання державними органами [15, 147−149].

3.2 Кодифікація як вид систематизації

Кодифікація Термін «кодифікація» введений у науковий обіг І.Бентамом (ХІХ ст.). — вид систематизації нормативних актів, що полягає в їх удосконалюванні шляхом зміни змісту вміщених там юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання (усунення протиріч, прогалин, відновлення), і в об'єднанні в новий єдиний нормативно-правовий акт.

При кодифікації має місце не лише зовнішнє упорядкування зовнішнього матеріалу, його розташування у певному порядку, а й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, вироблення нових, заповнення прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і протиріч, їх узгодження. Кодифікації найчастіше піддаються норми права, розраховані на тривалий проміжок часу.

Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства.

Види кодифікацій за обсягом:

· загальна — утворення зведених кодифікованих актів з основних галузей законодавства. Загальним кодифікованим актом конституційного права є Конституція. Має основоположне значення;

· галузева — об'єднання норм права за предметом і методом правового регулювання, тобто в межах певної галузі права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.). Займає провідне місце серед інших видів кодифікації.

· спеціальна (внутрішньогалузева) — об'єднання правових норм у межах підгалузі права або одного чи декількох інститутів (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Доповню галузеву кодифікацію.

· міжгалузева (комплексна) — об'єднання норм не за конкретними галузями права, а за предметом регулювання значної (комплексної) сфери суспільних відносин у галузі державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавання та ін.), тобто об'єднання норм різних інститутів, галузей і підгалузей права в єдиному нормативно-правовому акті. Є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, що мають, проте, істотне значення.

Види кодифікацій за формою вираження:

1) кодифіковані закони (завжди мають офіційний характер):

— конституція,

— кодекс,

— основи законодавства;

2) кодифіковані підзаконні акти (завжди мають офіційний характер):

— статут — кодифікований підзаконний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства, Статут патрульно-постової служби міліції України). Статут розробляється відповідно до вимог певного закону і затверджується наказом міністра певного міністерства;

— положення — кодифікований підзаконний акт, що становить собою систему нормативних приписів, які визначають правовий статус, завдання і компетенцію державних органів, організацій і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ). Положення як кодифікований підзаконний акт затверджується постановою уряду (в Україні - Кабінету Міністрів);

— правила — кодифікований підзаконний акт, що становить собою систему нормативних приписів, які визначають правовий порядок здійснення якого-небудь роду діяльності (Правила дорожнього руху, Правила протипожежної безпеки). Правила, які мають загальнодержавне значення, затверджуються постановою уряду. Від них слід відрізняти правила, які є локальними нормативними актами, наприклад, Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства або установи, що встановлюються адміністрацією за узгодженням із профспілкою. Останні не є кодифікованими[13, 376−378].

3.3 Інкорпорація і консолідація. Звід законів

Інкорпорамція (лат. incorporatio — приєднання) — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники, у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Види інкорпорації

За юридичною значущістю:

· офіційна — передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів компетентним органом;

· неофіційна — не має обов’язкового характеру, здійснюється науковими установами, навчальними закладами, іншими суб'єктами юридичної діяльності для зручності у користування нормативним матеріалом.

За способом упорядкування:

· хронологічна — здійснюється у певній послідовності за ознакою часу видання нормативних актів;

· предметна — нормативні акти об'єднуються на підставі однорідності суспільних відносин, що становлять відокремлений предмет правового регулювання.

За обсягом:

· загальну;

· галузеву;

· міжгалузеву;

· спеціальну.

За суб'єктами здійснення:

· правотворчого суб'єкта;

· спеціально уповноваженого суб'єкта;

· інших суб'єктів за їх ініціативою.

Існують також інші види інкорпорації, які здійснюються за такими критеріями: алфавітний порядок, галузь права, суб'єкт прийняття нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності тощо. Таким чином відбувається об'єднання цілісних нормативно-правових актів у збірники правового матеріалу за критерієм, який обирає сам систематизатор [26, 267−268].

Консолідація — вид систематизації нормативно-правових актів, що полягає в об'єднанні певної кількості розрізнених нормативних актів, виданих у різний час по тому самому предмету правового регулювання в єдиний укрупнений нормативно-правовий акт з усуненням повторень і протиріч, як правило, без зміни змісту.

Цілі консолідації: (1) систематизувати нормативний матеріал, який неможливо кодифікувати; (2) усунути множинність нормативно-правових актів, позбавити їх надмірної роздробленості; (3) об'єднати загальні положення поточної правотворчості в родинні групи (блоки).

До структури консолідованого акта, як правило, входять окремі однопрофільні статті, глави, параграфи, що розташовані у певній послідовності.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів — нової форми колишніх законів, що має силу за умови відповідності справжньому тексту цих законів, тобто Звід законів служить офіційною заміною діючих раніше актів, а правові приписи, що містяться в ньому, містять чинні норми права, які підлягають офіційному використанню.

Звід законів відрізняється від збірників нормативних актів такими ознаками:

1) може бути лише офіційним виданням: здійснюється від імені і за дорученням правотворчих органів з подальшим схваленням у цілому або кожному тому окремо;

2) є результатом великої законотворчої, юридико-технічної роботи: ліквідацією множинності актів, прийнятих по тому ж питанню, які втратили силу, застаріли або фактично не діють; усуненням наявних прогалин у законодавстві в результаті прийняття нових законів і підзаконних актів;

3) являє собою зведення в єдине ціле чинного законодавства [9, 378−380].

Отже, існує три види систематизації нормативно-правових актів:

— кодифікація;

— інкорпорація;

— консолідація.

Кожен з цих видів виконує певні призначення та функції, має свої види та форми, здійснюються компетентними органами.

ВИСНОВОК Отже, підсумовуючи все вище сказане можна сказати, що нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

Також потрібно сказати, що нормативно-правові акти можна класифікувати:

1) за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування і вдосконалення змісту нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо узгоджену систему.