Соціологія М. Грушевського

Значний внесок у подальший розвій української соціології зробили такі видатні українські вчені, як М. Грушевський, Б. Кістяковський, С. Дністрянський, М. Туган-Барановський та ін.

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М. Грушевський (1866−1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на рубежі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом. Перебування М. Грушевського у Парижі в 1903 р. на студіях мало переломне значення для його творчості, внаслідок чого він з історика соціально-економічних та суспільних явищ перетворився на історика-соціолога. Основа соціологічних інтересів М. Грушевського — фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії (О.Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін.), М. Грушевський обґрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності. У суспільстві можуть діяти лише емпіричні закони, які виключають автоматичність і механічність соціального процесу, оскільки слід рахуватися з психологією, елементами доцільності і моральної регуляції людської спільноти. Крім того, наведені закони діють лише в окремих сферах соціального життя.

Соціальний процес у цілому, на думку М. Грушевського, характеризується певним ритмом, тенденціями, формами. Завдання соціології саме в тому і полягає, щоб, відкидаючи мінливе, випадкове, вибирати типове, постійне, те, що становить властиву основу соціального ритму. Український вчений обґрунтував думку, що характерними тенденціями соціального розвитку є диференціація й інтеграція. Чергування цих тенденцій відбувається під впливом комбінації факторів, проте у визначеному соціальному просторі і часі можуть переважати то економічні, то релігійно-психологічні та ін. Отже, М. Грушевський, по суті, відстоював розуміння коливальної динаміки суспільній еволюції, яке є близьким сучасним пост класичним теоріям. У праці «Початки громадянства» він критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння і українські матеріали.

Видатним репрезентантом групи українських соціологів, які досліджували право насамперед як суспільне утворення, був Б.О.Кістяковський (1868−1920 рр.). У своїх поглядах він еволюціонував від захоплення марксизмом до неокантіанства. Праці його важливі передусім тим, що він перший глибоко вникав у методологічні питання («Социальная наука и право», «Право и наука о праве» та ін.).

Б.Кістякіський дійшов висновку, що перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дозволяє пізнати особливості соціального світу, які відрізняють його від світу природи. Реальність, яку має вивчати соціологія, є, крім економічних відносин, свідомості та її уявлень, дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами. Звернення до цієї реальності - умова здобуття соціологією статусу самостійної науки, відокремлення її від соціальної філософії. Галузь соціології - це галузь достовірного в соціальних явищах, а тому її точка зору полягає не у визначенні різних можливостей, а в установленні необхідного. З даних позицій він критикував М. Михайлівського, для якого домінуючим критерієм при виясненні соціальних явищ була категорія можливості.

Близько до зазначеної групи українських соціологів стояв і С.С.Дністрянський (1870−1935 рр.). У своїх працях «Загальна наука права й політики», «Соціальні форми права» він висунув теорію зв’язків. Соціальні зв’язки, на його думку, виникають з необхідності задоволення людьми своїх потреб. Історико-соціальні зв’язки розвиваються від найменш простих (родини) до найбільш складних, якими є народ і держава. Соціальними зв’язками є також церква, покоління, суспільні класи і стани тощо. Умова успішного функціонування соціальних зв’язків — наявність норм, які виникають з внутрішнього переконання про взаємну залежність людей в процесі задоволення своїх потреб. Кожний соціальний зв’язок живе своїм особливим життям, має свої особливі цілі і засоби їх досягнення. Одна й та ж особа, писав С. Дністрянський, належить до різних соціальних зв’язків, виконує в них різні обов’язки і дотримується різних правил. Останні твердження дають підставу для висновку, що в соціологічних студіях С. Дністрянського в імпліцитному стані наявні ідеї теорії статусу і ролей. Саме з позиції теорії соціальних зв’язків вчений розглядав право як соціальне утворення.

Вагомий внесок у розвиток української соціології зробив видатний вчений-економіст, мислитель і патріот М.І.Туган-Барановський (1865−1919 рр.), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працях «Основи політичної економії», «Суспільні основи кооперації», «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію», «Психологічні фактори суспільного розвитку» та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті. Господарство він визначав як сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення людських потреб. Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди. як вважав марксизм, перш ніж займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, повинні їсти, пити і одягатися, а й на тому, що політика, наука тощо мають свою матеріальну основу, яка створюється господарством.

На думку М. Туган-Барановсього, виробництво безпосередніх засобів до життя, що становить господарську діяльність, є нижчою сходинкою драбини, яку утворює різноманітна діяльність людей. Однак на вищих сходинках господарська робота становить все меншу частку відповідної діяльності. Звідси вчений виводить закономірність, яка полягає в тому, що чим вища потреба, тим меншу роль у діяльності по її задоволенню відіграє господарська праця. Вищі види соціальної діяльності мають своє самостійне значення, незалежне від господарства. Оскільки історичний прогрес саме і полягає в одухотворенні людини, в переміщенні центру ваги людського життя в сферу вищих духовних потреб, то і соціальне значення господарського моменту зменшуватиметься з рухом історії вперед. Такі погляди українського вченого перегукуються, зокрема, із сучасними теоріями постіндустріального суспільства.

Вважаючи себе прихильником соціалізму, зокрема етичного соціалізму, М. Туган-Барановський критично ставився до марксистської теорії класової боротьби і концепції суспільного класу. Так, у статті «Що таке суспільний клас?» на противагу марксистському він запропонував своє визначення суспільного класу, під яким розумів «суспільну групу, члени якої перебувають в однаковому економічному становищі по відношенню до суспільного процесу привласнення додаткової праці інших груп і внаслідок того мають спільні економічні інтереси і спільних антагоністів у процесі суспільного господарства». На його думку, це визначення дає ключ до вчення про суспільні класи.

М.Туган-Барановський дійшов висновку, що тільки найбідніші борються за «чисте» існування. Люди значно більше прагнуть до багатства як шляху до влади, ніж навпаки. Духовну діяльність людини трактувати з точки зору теорії класової боротьби не можна. Людина є мірою всіх речей. Класовий інтерес є критерієм доброти, істини і краси. Він писав: «Вчення про класову боротьбу є неправильне розповсюдження на всю сферу історії людства деяких уявлень, правильних відносно значно вужчого кола явищ. Ні тепер, ні раніше історія людського суспільства не була історією тільки боротьби класів, і протилежне твердження Маркса і Енгельса слід визнати величезною помилкою».

Отже, підсумовуючи розвиток української соціології у початковий період (протягом другої половини ХІХ і на початку ХХ ст. — до першої світової війни), приходимо до висновку, що ряд видатний вчених досліджували і публікували свої праці із суспільних наук, що безпосередньо стосувалися проблем соціології. Однак ці праці не були побудовані на наукових принципах і на методології новітньої соціологічної теорії. Ні один з них не дав повної теорії суспільства та його суті, досліджуючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Основного завдання — побудувати чисто теоретичну чи конкретно-соціологічну систему — вони перед собою й не ставили. Свою увагу вони зосереджували на засвоєнні суспільною думкою України західних соціологічних теорій і поширенні соціологічних поглядів серед широких верств. Цьому сприяли часопис М. Драгоманова «Громада» (Женева), журнали «Философский трехмесячник» і «Своє слово», які редагував О. Козлов, «Часопис правничий» та ін. Багато праць соціологічного характеру публікувались у «Студіях з поля суспільних наук і статистики» Наукового товариства ім.Шевченка у 1902;1912 рр. При цьому видані НТШ об'єдналася група дослідників соціологічних проблем і соціографів: В. Охрімович, В. Старосольський, В. Левитський, В. Панійко, М. Лозинський, М. Гетер та ін. соціологічний український грушевський кістяковський Основний підсумок початкового періоду полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати й зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити. Після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства в перших десятиліттях українська суспільно-політична відродженська думка стала перед переконанням: відродження народу як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики — куди і якими шляхами повинен йти народ — може знайти своє вирішення саме у соціології.

Соціологічні погляди М. Грушевського

v Значний внесок у подальший розвій української соціології зробили такі видатні українські вчені, як М. Грушевський, Б. Кістяковський, С. Дністрянський, М. Туган-Барановський та ін.

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М. Грушевський (1866−1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на рубежі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом.

v У праці «Початки громадянства» він критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння і українські матеріали.

Видатним репрезентантом групи українських соціологів, які досліджували право насамперед як суспільне утворення, був Б.О.Кістяковський (1868−1920 рр.).

v Б. Кістякіський дійшов висновку, що перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дозволяє пізнати особливості соціального світу, які відрізняють його від світу природи.

v Близько до зазначеної групи українських соціологів стояв і С.С.Дністрянський (1870−1935 рр.).

v Соціальні зв’язки, на його думку, виникають з необхідності задоволення людьми своїх потреб.

v Вагомий внесок у розвиток української соціології зробив видатний вчений-економіст, мислитель і патріот М.І.Туган-Барановський (1865−1919 рр.), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працях «Основи політичної економії», «Суспільні основи кооперації», «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію», «Психологічні фактори суспільного розвитку» та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті.

v На думку М. Туган-Барановсього, виробництво безпосередніх засобів до життя, що становить господарську діяльність, є нижчою сходинкою драбини, яку утворює різноманітна діяльність людей.

v Вважаючи себе прихильником соціалізму, зокрема етичного соціалізму, М. Туган-Барановський критично ставився до марксистської теорії класової боротьби і концепції суспільного класу.

v М. Туган-Барановський дійшов висновку, що тільки найбідніші борються за «чисте» існування. Люди значно більше прагнуть до багатства як шляху до влади, ніж навпаки.

v Отже, підсумовуючи розвиток української соціології у початковий період (протягом другої половини ХІХ і на початку ХХ ст. — до першої світової війни), приходимо до висновку, що ряд видатний вчених досліджували і публікували свої праці із суспільних наук, що безпосередньо стосувалися проблем соціології. Однак ці праці не були побудовані на наукових принципах і на методології новітньої соціологічної теорії.

v Основний підсумок початкового періоду полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати й зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити. Після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства в перших десятиліттях українська суспільно-політична відродженська думка стала перед переконанням: відродження народу як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики — куди і якими шляхами повинен йти народ — може знайти своє вирішення саме у соціології.