Місце і роль конфлікту в соціумі

Місце і роль конфлікту в соціумі

1. Визначення конфлікту

1.1 Походження поняття «конфлікт»

Про конфлікт писали стародавні мудреці. Античні філософи розглядали конфлікти як найважливіший і необхідний атрибут суспільного життя і розвитку. Зокрема, Геракліт вважав, що саме негативні наслідки зіткнень і воєн змушують людей шукати миру і прагнути до нього. Більше того, він наполягав на тому, що не тільки люди, а й боги, і весь космос існують в суперечностях і боротьбі, є джерелом появи нового в світі.

Конфлікт-це і «пережиток варварської епохи» (так його розглядали в епоху Відродження гуманісти Ф. Бекон, Т. Мор, Е. Роттердамськи, і ін.), і одночасно «природний стан війни всіх проти всіх», по І. Канту (XVIII ст.), і, ще більш виразно, «позитивне явище в розвитку суспільства», за Г. Гегелем (початок XIX ст.). Будучи прихильником сильної державної влади, Г. Гегель виступав проти різних заколотів і заворушень у суспільстві, розхитують державну єдність.

Протягом всієї історії розвитку суспільної і наукової думки, особливо починаючи з кінця XIX — середини XX ст., Конфлікти (наприклад, у соціальних дарвіністів Е. Берджесса, Л. Гумпловича, Г. Зіммеля, Р. Парка, У. Самнера, А. Смолла) як найважливіше джерело соціальних змін займають одне з центральних місць серед типів соціальної взаємодії (змагання, конфлікт, пристосування і асиміляція), які потребують трансформації і перетворень. Марксизм також активно розглядав соціальні конфлікти на всіх рівнях суспільного розвитку як найважливіші і неминучі явища життя.

Особливу увагу до досліджень в галузі вивчення конфліктів намітилося в другій половині XX ст. В основному в роботах найвизначніших зарубіжних соціологів А. Гоулднера, Р. Дарендорфа, Л. Козера, Е. Мейо, Т. Парсонса, психологів і фахівців з управління Дж.Г. Скотта, Р. Фішера, У. Юрі та ін.

Враховуючи основоположний характер відображення знань про категорії та базових поняттях, проведемо короткий екскурс в історію становлення терміна, а надалі-й поняття «конфлікт», міцно утвердився в другій половині XX ст.

Слово «конфлікт» (від лат. Conflictus) в перекладі буквально означає «зіткнення». У російській мові воно вживається з XIX ст. Однак у тлумачному словнику живої великоросійської мови В. Даля його ще немає. Лише в першій третині XX в. термін «конфлікт» з’являється в Енциклопедичному словнику Російського бібліографічного інституту «ГРАНТ» (1928;1934 рр.) з таким тлумаченням: «Конфлікт-зіткнення, суперечка, зокрема, розбіжність між урядами і народними представниками».

У Малій Радянській енциклопедії (1929 р.) поняття «конфлікт» спочатку визначалося як зіткнення інтересів, почуттів, поглядів, проте у міру перевидань уточнювалося і розширювалося.

У першому виданні Великої Радянської Енциклопедії - БСЕ (1937 р.) цього терміна немає. Друге і третє видання БСЕ визначають конфлікт як «зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень; серйозну суперечність, гостра суперечка, що тягне за собою більш складні форми боротьби».

Філософська енциклопедія (1964 р.) розглядає конфлікт як «граничний випадок загострення протиріччя».

В Українській Радянській Енциклопедії (1977 р.) термін «конфлікт» визначається як зіткнення протилежних інтересів, поглядів, серйозних протиріч, тобто розуміння конфлікту не зазнає істотних змін у порівнянні з вже викладеними. В цілому ж такий підхід призводить до обмеженого розуміння природи і сутності конфлікту, оскільки акцент в основному робиться на боротьбу протилежних сил (сторін).

У спеціальних виданнях останніх років поняття «конфлікт» суттєво уточнюється. Наприклад, у політологічному словнику (1995 р.), де, на наш погляд, дано найбільш повне і всеосяжне визначення, конфлікт розглядається як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії.

У психологічній довідковій літературі до визначення конфлікту підходять з різних сторін.

У Короткому словнику системи психологічних понять (1981 р.) конфлікт трактується як «вид спілкування, в основі якого лежать різного роду реальні чи ілюзорні, об'єктивні чи суб'єктивні і в різній мірі усвідомлені протиріччя в цілях спілкуються особистостей при спробах їх дозволу на тлі емоційних станів». Тут же виділяється поняття «внутрішній конфлікт» як «важко переживають психічний стан, викликаний амбівалентністю почуттів або тривалою боротьбою мотивів».

У психологічному словнику-довіднику керівника (1982 р.) конфлікт ототожнюється з конфліктною ситуацією, яка пояснюється як «зіткнення різних соціально-психологічних установок (оцінок, поглядів, думок)».

У словнику «Психологія» (1990 р.) конфлікт трактується як «зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів, опонентів чи суб'єктів взаємодії»; тут же виділено поняття «конфлікт продуктивний (конструктивний)».

У словниках по спеціалізованим галузям психології розглядаються адекватні різновиди конфліктів: «соціальний конфлікт», «художній конфлікт», «суперечність», «протистояння», «протиборство», «зіткнення», «сутичка» і т. п.

Аналіз наукової літератури показує, що в ній не тільки відсутня єдність розуміння терміну «конфлікт», але й наявні різні рівні його застосування:

* на рівні буденної осмислення під конфліктом розуміють сварку, спір;

* на семантичному рівні конфлікт трактується як зіткнення, розбіжності, колізія;

* на конвенціональному рівні термін визначається відповідно до предметом дослідження.

Узагальнюючи викладене, можна відзначити, що загальноприйнятого визначення терміну «конфлікт» поки ще немає. Виходячи з цього спробуємо визначити основні відмінності в дефініціях, які могли б стати предметом обговорення і були б враховані надалі в понятті «конфлікт» і розумінні його сутності.

Представлений у визначеннях характер спрямованості сил, на основі яких може виникати конфлікт, є предметом конфлікту між суб'єктами або сторонами конфлікту. Поняття «різноспрямованість» ширше поняття «протилежність спрямованості». З урахуванням цього знімаються обмеження в розумінні проблеми у цій площині і деяка її абсолютизація. Разом з тим усувається і елемент антагонізму.

Крім того, у визначення конфлікту обов’язково має бути включено спільне для суб'єктів або сторін конфлікту поле взаємодії. Інакше різноспрямованість сил не буде достатньою умовою для виникнення взаємодії сторін.

І, нарешті, слід уточнити, що таке сторона конфлікту. Враховуючи, що суб'єктом взаємодії індивід або група як джерело пізнання і перетворення дійсності і як носій активності, краще використовувати поняття «сторона взаємодії» або «сторона конфлікту».

Таким чином, конфлікт можна трактувати як зіткнення різноспрямованих сил (цінностей, інтересів, поглядів, цілей, позицій) суб'єктів — сторін взаємодії.

1.2 Види конфліктів

Вид конфлікту — варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за певною ознакою.

1. Спосіб розв’язання конфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі).

Насильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Ця сторона і виграє. Наприклад: повна поразка супротивника в суперечці, вибори органів влади і т.д.

Компромісні конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.

Наприклад: постачальник не надсилає виробникові замовлену сировину в зазначений термін. Виробник має право вимагати виконання графіка постачань, але терміни поставок вантажу змінилися з причин відсутності засобів транспортування через неплатежі. За взаємної зацікавленості досягти компромісу можливо шляхом проведення переговорів, зміни графіка постачань.

2. Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти.

Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу.

Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних конфліктів вважаються конфлікти трудові чи соціально-трудові, тобто у сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, що останнім часом виникають у нашій країні дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів великих груп працівників.

Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління.

Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функціонального закріплення за працівником прав та обов’язків; упровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці, преміювання співробітників.

3. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій.

У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник — мале підприємство.

У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб'єктів: керівники одного рівня, фахівці - між собою, постачальники — споживачі.

4. Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритих конфліктів.

Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту.

У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби.

5. Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові.

Внутрішньоособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Особливістю даного виду конфлікту є вибір між бажанням і можливостями, між необхідністю виконувати й дотриманням необхідних норм.

На вибір правильного рішення у разі внутрішньоособистісні конфлікту людина може витратити багато сил і часу, а отже, стрімко зростає емоційна напруженість, може виникнути стрес, а перед ухваленням рішення поведінка особистості може стати неконтрольованою. Прикладами є конфлікти «плюс-плюс», «плюс-мінус», «мінус-мінус».

Конфлікти «плюс-плюс» припускають вибір одного з двох сприятливих варіантів. Наприклад, куди поїхати відпочивати чи що купити (машину якої марки). Слід зазначити: вибір відбувається з двох сприятливих варіантів, однак необхідність вибору може бути настільки складною й болісною, що супроводжуватиметься стресовими ситуаціями.

Конфлікти «плюс-мінус» — це конфлікти притягання й відштовхування, ухвалення рішення, коли кожний із варіантів може мати і позитивні, і негативні наслідки, а вибрати треба один, з урахуванням розв’язання загального завдання.

Наприклад: у конфлікті керівника з підлеглим звільнення підлеглого постає для керівника як альтернатива: звільнення невигідного підлеглого (позитивний аспект) і необхідність пошуку нового співробітника, працівника для виконання поставленої задачі (негативний аспект). У даному випадку необхідно прораховувати ряд варіантів, необхідні емоційні та матеріальні витрати на реалізацію поставленої мети. Якщо залишити гарного, але невигідного працівника, змусити його працювати над поставленим завданням, то наслідки такого рішення можуть незабаром негативно позначитися на результатах, тоді конфлікт із внутрішньоособистісного переросте в конфлікт із підлеглим, тобто в міжособистісний.

Іншим різновидом внутрішньоособистісного конфлікту є рольовий конфлікт, коли в однієї особистості виникає необхідність одночасного виконання різних своїх ролей, які до того ж суперечать одна одній. Постає питання вибору, що виконувати.

Наприклад: майстрові виробничої ділянки надіслано вказівку від начальника цеху нарощувати випуск продукції, а керівник служби якості наполягає на підвищенні якості продукції шляхом уповільнення виробничого процесу. Майстрові давалися суперечливі вказівки, причому одночасно.

Даний конфлікт у результаті може бути зведено до конфлікту «мінус-мінус», оскільки майстра поставлено перед проблемою вибору: що робити, чию вказівку виконувати, за рахунок чого це робити.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не збігаються з особистими потребами чи цінностями працівника.

Наприклад: жінка-керівник давно планувала в суботу поїхати разом із чоловіком і дітьми відпочити за місто, до того ж велика увага до роботи стала погано позначатися на сімейних відносинах. У п’ятницю ввечері в її безпосереднього начальника виникли проблеми щодо виконання термінового завдання, і він наполіг, щоб вона взялася вирішувати ці проблеми у вихідні дні і навіть вийшла на роботу в суботу. Інакше під загрозою зриву опинився б украй вигідний для фірми контракт, за виконання якого відповідає підрозділ саме цієї жінки.

Складність вирішення внутрішньоособистісний конфліктів полягає в тому, що іноді відбувається зіткнення трьох складових, необхідних для досягнення поставленої мети: бажання («хочу»), можливості («можу»), необхідності («треба»).

Міжгрупові конфлікти — конфлікти між різними групами, підрозділами, у яких зачіпаються інтереси людей, об'єднаних на період конфлікту в єдині згуртовані спільноти. Слід зазначити, що ця згуртованість може зникнути відразу після припинення конфлікту, але в момент відстоювання загальних інтересів єдність групи може бути досить значною.

Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із групою, між собою, боротьбу за інтереси кожної зі сторін. Це один із найбільш розповсюджених видів конфліктів.

Залежно від порушених потреб виділяють когнітивні конфлікти та конфлікти інтересів.

Конфлікт когнітивний — конфлікт поглядів, точок зору, знань. У такому конфлікті метою кожного суб'єкта є переконати опонента, довести правильність своєї точки зору, своєї позиції.

Конфлікти інтересів можна представити як противагу конфлікту когнітивному, що означає протиборство, засноване на зіткненні інтересів різних опонентів (груп, індивідів, організацій).

У зв’язку з тим, що розподіл конфліктів на види представляється досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує, і на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті міжгрупові і т.д.

2. Місце конфлікту у соціумі

2.1 Конфлікт як рушійна сила прогресу

Саме завдяки конфронтації сторін історія отримала масу великих відкриттів.

Американський історик і соціолог Льюїс Морган ще в XIX столітті дав світові теорію про соціальної еволюції. На його думку, розвиток суспільства має три основних етапи: дикість (дитинство), варварство (юність) і цивілізація (зрілість). Відповідно розвиток людського суспільства, його вади та досягнення прямопропорційні тій ступені, на якій в даний момент воно знаходиться. Конфлікти часів дикості - це панування натури над культурою. Виглядає це приблизно так: помітив — стукнув — відібрав. На етапі варварства людство вчиться домовлятися, сили натури і культури приходять в динамічну рівновагу. У цивілізованому суспільстві культура превалює над натурою. Іншими словами, розум перемагає над тілом і його первісними інстинктами. Але це в ідеалі. У реальному суспільстві, на думку сучасних соціологів, запросто можна зустріти представників як першого, так і останнього класу. Але саме завдяки тому, що наше суспільство не ідеально, в ньому ще є місце подвигу.

Конфлікт міжособистісний: від Цицерона до Форда Якщо вірити історії та піарнику Гарольду Мехлеру, повернувшись в Рим, політик і оратор Цицерон висунув свою кандидатуру в консули, так само вчинив і його заклятий суперник — Каталіна. Щоб прибрати зі шляху останнього, Цицерон не став пускатися в розхитування нервів суперника шляхом особистих лайок і погроз. Послабити позицію опонента, а незабаром і зовсім обеззброїти його допомогла ораторська сила Цицерона: хто картає прилюдні промови і скарги. По суті своїй, це була та ж «чорна пропаганда», що і сьогодні нерідко зустрічається у передвиборній агітації: коли конфлікт протиборчих сторін не просто існує, а виноситься за рамки, залучаючи до дискурс масову аудиторію. З одного боку, такою поведінкою Цицерон довів свої відносини з суперником до точки неповернення (Каталіна навіть готував вбивство кривдника), але з іншого, завдяки залізним нервам і точно вивіреним діям, він зміг вийти переможцем і не тільки завоювати місце в сенаті, а й місце в історії.

Ще одним прикладом перетворення міжособистісного конфлікту у всенародну любов і славу став Генрі Форд, засновник першого в світі «автомобіля для всіх». Як стверджують біографи, незважаючи на колосальне працьовитість і розум, Форд славився і жорстким характером. Працювати в його команді було важко ще й тому, що він любив ставити як перед собою, так і перед іншими неможливі завдання. І чим сильніше було бажання Форда довести задумане до кінця, тим важче було тим, хто працював з ним разом. З плечей летіла не одна голова, перш ніж він досягав результату. Але саме завдяки цій якості натури і принципом управління людьми на заводі влітку 1913 Фордом був запущений перший конвеєр з виробництва автомобілів, а навесні 1932;го — з’явився перший у світі автомобіль з восьмициліндровим двигуном.

У відомого підприємця і мільярдера Вільяма Гейтса все теж з самого початку складалося не гладко. Конфлікти з викладачами, погана успішність з гуманітарних наук, відрахування на перших курсах Гарварду — здавалося, все це не обіцяло молодому програмісту нічого хорошого. Однак жага Білла бути кращим поза встановленими суспільством рамок (обов'язкове вищу освіту і поступливий характер) дала нам Microsoft і одного з найвідоміших благодійників у світі.

«Сильніше, вище, швидше…»

Конфлікт двох людей в психології - це відсутність згоди між ними. Прийти в цьому випадку до консенсусу — не така вже й неможливе завдання. Куди більш масштабна і вибухонебезпечна (у прямому сенсі слова) субстанція — конфлікт політичний. При політичному конфлікті мало домовитися з однією конкретною особою: у його підігріванні можуть брати участь цілі держави. А як небезпідставно запевняють соціологи, чим більше людей починають дотримуватися боку одного або іншого конфронтаційного табору, тим важче стає вести цивілізовані переговори їх верховним представникам. Іноді, втім, буває і навпаки. Прикладом довгограючого політичного конфлікту стала «холодна війна», яка тривала між СРСР і США з середини 40-х і аж до початку 90-х. Однак частково саме ця «гонка» дала світу безліч наукових відкриттів, яких в той період часу (будь все інакше) могло б і не бути (і мирний атом, і політ людини в космос).

Існують також і конфлікти, в яких прибрати змагальний ефект і побороти розбіжності практично неможливо. Для багатьох деструктивних конфліктів (а саме так їх називають психологи) кінцевою метою є повне завоювання ринку (на якому власне і ведеться боротьба) або беззастережне визнання диктуемой позиції громадськістю. Одним з найяскравіших прикладів деструктивної конфронтації може послужити багаторічна і безрезультатна (як і всі деструктивні конфлікти) боротьба двох суміжних американських виробників напоїв «Coca-Cola» і «Pepsi». Цікаво, що ще на самому початку боротьби цих двох марок до конфронтації були підключені і два головних політичних табори США: демократи (що вибирають «Pepsi») і республіканці (питущі «Coca-Cola»). Апофеозом PR-конфлікту того часу стала фотографія одного з епізодів зустрічі 1959 радянського прем'єр-міністра Микити Хрущова і віце-президента США Річарда Ніксона на міжнародній торговій виставці в Москві, на якій представник соціалістичної держави пив напій демократів — «Pepsi». Відповіддю «Coca-Cola» стала привітальна напис, викладений вогнями на землі і видима з висоти тисячі кілометрів (нею зустрічали поверталися космонавтів «Аполлона»): «Ласкаво просимо на Землю, батьківщину Coca-Cola».

З часом компроміс між цими двома марками так і не був досягнутий, однак, обидві сторони відмовилися від використання у своїй конфронтаційної боротьбі «важкої» артилерії.

«Відмовитися від конфліктів цілком і повністю людство не зможе ніколи, — заявляє історик-політолог Еліна Зурапова, — це, якщо хочете, свого роду рушійна сила, двигун, „запав“. Це той самий вантаж на вагах, завдяки якому дотримується загальна рівновага соціальних і політичних процесів. Неможливо позбутися його штучним шляхом. Така природа людини».

2.2 Роль конфлікту в житті суспільства

Реальне значення і місце конфлікту в суспільному житті може бути визначене на основі з’ясування наслідків або на правління його впливу на суспільство в цілому або на окремі сфери його життєдіяльності в певних часових рамках.

Будь-який соціальний конфлікт так чи інакше впливає на ба га суспільні процеси і на масову свідомість особливо Він не залишає байдужими навіть пасивних споглядачів, бо сприймається найчастіше якщо не як загроза, то, у всякому разі, як попередження, як сигнал можливої небезпеки. Соціальний конфлікт викликає співчуття одних і осуд інших навіть тоді, коли не зачіпає безпосередньо інтереси не втягнутих у нього груп. У суспільстві, де конфлікти не ховаються, чи не затушовуються, вони приймаються як щось цілком природне (якщо, звичайно, конфлікт не загрожує існуванню самої системи, що не підривають кість її основ).

Але навіть і в цьому випадку сам факт конфлікту виступає як своєрідне свідчення соціального неблагополуччя в тих чи інших масштабах, на тому чи іншому рівні громадської організації. Стало бути, він виступає і як певний стимул для внесення змін у здійснювану політику, законодавство, управлінські рішення і т.д.

Оскільки суб'єктами соціального конфлікту є, як правило, групи, складові соціальну структуру суспільства (соціально-класові, професійні, демографічні, національні, територіальні спільності), то під його впливом виникає необхідність внести відповідні корективи в трудові, соціально-економічні, міжнаціональні та тому подібні відносини, об'єктивно сформовані на тому чи іншому відрізку часу.

Проведена в колишньому Союзі РСР політика досягнення соціальної однорідності не враховувала належною мірою відмінностей у статусі соціальних груп, в їх реальному впливі на владу, участі у здійсненні владних повноважень. Залишалась за межами наукового аналізу і реально існуюча диференціація доходів (боротьба з так званими не трудовими доходами не давала належного ефекту).

У роки так званої перебудови і в післяперебудівний період, коли соціальне розшарування суспільства стало прогресувати, а соціальне невдоволення окремих груп (шахтарі, вчителі, лікарі, вчені і т.д.) приховати вже було просто неможливо, органи влади змушені були відкрито реагувати на них.

Зрозуміло, нинішня соціальна структура російського суспільства ще повністю не склалася. З’явилися в послід її час нові соціальні групи ще тільки самоосвідомлюють, усвідомлюють свої інтереси і починають вести за них боротьбу як економічними, так і політичними засобами. Їх участь у тих чи інших конфліктах або готовність взяти участь в тій чи іншій формі викликає до себе пильний інтерес Відбуваються в суспільстві зміни, зачіпаючи так чи інакше інтереси всіх соціальних груп, створюють грунт для конфліктів.

У цій ситуації гостро постає питання про необхідність взаємного пристосування нових і «старих» соціальних груп, їх адаптації до нових умов, розробка такої «соціальної технології», яка допомагала б цим процесам, попереджувати гострі соціальні зіткнення, а тим більше застосування насильства в процесі регулювання соціальної поведінки та соціальної діяльності взаємодіючих суб'єктів.

Наявність в суспільстві необхідних для його самоорганізації та функціонування політичних та інших інститутів, створення в разі потреби нових, здатних сприяти назрілим змінам і оптимізації групового взаємодій наслідком, стає особливо очевидним саме в результаті конфліктів.

У системі політичних інститутів повинні бути механізми вираження соціального невдоволення і протесту, але в певних рамках і формах, що не створюють загрозу громадському порядку. Важлива роль у цьому повинна при належному і засобам масової інформації. Від їх позиції залежить дуже багато чого, або в суспільстві буде формуватися установка на досягнення згоди (консенсусу), або буде ворожнеча і створюватимуся образи ворогів.

Виниклий конфлікт може свідчити не тільки про об'єктивні труднощі і невирішені проблеми, про тих чи інших соціальних аномаліях, але й про суб'єктивні реакції на події. Останнє не менш важливо. Американські дослідники Роджер Фішер і Уїльям Юрі відзначали в цьому зв’язку: «Зрештою, однак, причиною конфлікту є не об'єктивна реальність, а що відбувається в головах людей». Звичайно, «що відбувається в головах людей» відображає так чи інакше об'єктивну реальність і породжує відповідні реакції. Але це відображення може бути як адекватним, так і неадекватним, що вирішальним чином впливає на характер конфлікту і навіть на саме його виникнення.

По суті, негативні суб'єктивні реакції на ті чи інші події та процеси являють соціально-психологічну складову конфлікту, спроможну мати самодостатнє значення. Неадекватне відображення масовою свідомістю відбуваються в суспільстві змін (на приклад, характер і темпи економічних реформ), реакція на ті чи інші політичні рішення або спірні питання (наприклад, чи віддавати Курили Японії, надати чи військову допомогу Югославії в боротьбі з агресією НАТО) здатні самі по собі викликати конфліктну ситуацію і навіть масштаб ний конфлікт між активними групами населення і органами влади.

У даному випадку конфлікт буде виступати як свого роду попередження, вимога, заклик внести зміни в передбачувані дії, не допустити здійснення тих і и них, які суперечать загальнонаціональним інтересам. Конфлікти у сфері міжнаціональних відносин часто свідчать про стан національної самосвідомості, в стереотипах, упередженнях, баченнях. Конфлікт сам по собі ще не виражає в повному обсязі причини, його детермінованими, не вказує на соціальні джерела, що його живлять і підтримують. Все це може стати зрозумілим в результаті наукового аналізу, спеціальних соціологічних досліджень. Конфлікт лише спонукає до цього. Проте в ході конфлікту більш ясно виражаються інтереси і ціннісні орієнтації його учасників, що саме по собі надзвичайно важливо для з’ясування всіх причин і обставин, що породили конфлікт.

Соціальний конфлікт, який має значні масштаби, надає поляризується вплив на суспільство (соціальні верстви і групи), як би розділяючи його на тих, хто бере участь у конфлікті, співчуває йому, засуджує його. На тих, хто бере участь і співчуває конфлікту, останній надає вплив, згуртовує і об'єднує їх. Відбувається більш глибоке з’ясування цілей, в ім'я яких розгортається противоборство, «рекрутуються» нові учасники та прихильники.

У тій мірі, в якій конфлікт несе в собі конструктивне або деструктивне начало, сприяє або перешкоджає вирішенню протиріч, він може отримати ту чи іншу оцінку.

Конфлікт, навіть надає позитивний вплив, ставить питання про ціну здійснюваних під його впливом змін. Які б цілі не проголошувалися і як би важливі вони не були, але якщо для їх здійснення приносяться в жертву людські життя, виникає питання про моральності такого конфлікту, про його дійсної прогресивності.

Особливо це відноситься до міжнаціональних конфліктів. Як би значимі не були для людей національні цінності (а вони мають універсальне значення), ціна в процесі їх відстоювання виявляється досить часто непомірною. І якщо навіть конфлікт і сприяє консолідації власної нації, її самоствердження і самовизначитися нию, жертви і руйнування, пов’язані з ним, перекреслюють його позитивний початок. Досить згадати такі «палабчі точки» на карті колишнього Союзу, як Сумгаїт, Карабах, Тбілісі, Фергана, Сухумі, Придністров'я, Абхазія, Таджикістан, щоб погодитися з таким твердженням.

Отже, роль соціальних конфліктів неоднозначна. Їх зв’язок з громадським життям дуже різноманітна і багатоваріантна. Аналіз кожного з них дозволяє не тільки дати характеристику конкретного конфлікту, але і відніс ти його до певного класу (типу).

Висновки

Сьогодення нашого суспільства характеризується значним посиленням напруженості, зростанням суперечностей, виникненням чисельних конфліктів у різних сферах суспільного життя. Нинішня конфліктна ситуація в Україні, яка склалася в результаті трансформації безконфліктно-тоталітарного суспільства на посттоталітарне, потребує фундаментального всебічного вивчення конфліктів. Тому спочатку було б доцільно розглянути загальні положення конфліктологічної теорії.

Поняття конфлікт, консенсус, суперечка, криза, конфронтація та компроміс уже давно не лише увійшли до числа найбільш уживаних політиками сучасності термінів, не тільки детально вивчені в науковому світі, а й стали звичними для пересічного громадянина. Проте, незважаючи на такий «відрадний» факт, нам і сьогодні доводиться досить часто констатувати неперервність процесу виникнення чи згасання все нових і нових конфліктів без їх розв’язання.

Конфлікт — це явище суспільного характеру, тому природою його вважають зіткнення протилежних інтересів сторін. Підтвердженням різноманітності сприйняття конфлікту є теорія Л. Козера, який пропонує зосередитись на поняттях «боротьба за цінності і право на певний статус», «володіння могутністю і ресурсами». Аналізуючи саму конфліктну ситуацію, щоб якомога точніше встановити причини конфронтації, соціальну природу протистояння, а також можливі варіанти його вирішення, спершу треба звернути увагу на суб'єктів конфлікту.

Найбільшої майстерності дослідника вимагає конфлікт між соціальними спільнотами, групами. В даній ситуації суть проблеми полягає у зіткненні інтересів між представниками цих груп. Інколи конфлікт розростається до рівня окремих націй та народів. При дослідженні будь-якого суспільного явища, науковець не повинен забувати і про такий важливий етап роботи, як аналіз кожної стадії розвитку конфлікту. Повний цикл конфлікту, за Крисбергом, складається з п’яти стадій: 1) конфліктна ситуація; 2) усвідомлення цілей як несумісних (виникнення); 3) вибір шляху досягнення мети кожної зі сторін; 4) стадія прямої конфліктної взаємодії (ескалація і деескалація); 5) завершення. Дуже важливим моментом в цій ситуації є врахування можливостей управління конфліктом на будь-якому з етапів його розвитку. Наприклад, під час деескалації суперечки можна керуватись такими засобами як співпраця, компроміс, пристосування, змагання та уникнення.

Яку ж роль відіграє конфлікт для суспільстві? З одного боку, конфліктам надають сигнального значення, тобто там, де існує конфлікт, там у суспільних зв`язках і відносинах щось негаразд, щось потребує змін. Також він сприймається як інформація про причини, які породжують конфліктну ситуацію, а вивчення цих причин — важливий засіб пізнання суспільних процесів.

Л. Козер у дослідженні «Функції соціального конфлікту» стверджує, що конфлікти мають позитивне значення для функціонування суспільних систем. Він прагне обгрунтувати цю точку зору забезпеченням суспільного порядку і стійкості певної соціальної системи. Стабільність усього суспільства, як він вважає, залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин і зв’язків між ними, і взагалі, згідно з його теорією, чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим краще для єдності суспільства. Протилежну точку зору представляє Р. Дарендорф. Він стверджує, що там, де конфлікти відсутні, придушені або ж подумки вирішені, зміни уповільнюються і стримуються. Там, де вони визнані і керовані, процес зміни зберігається. Але в будь-якому випадку в соціальних конфліктах і зосереджується видатна творча сила суспільств.

Отже, розглянувши теоретичну сторону проблеми існування конфлікту як однієї з форм вираження суспільних відносин, ми дійшли певного висновку. Перш за все, конфлікт, дійсно є складним явищем суспільного характеру. Друге, на чому варто було б наголосити, — це розмаїття причин формування конфліктної ситуації, а також специфіка середовища, в якому відбувається загострення інтересів, тобто формується конфронтаційна ситуація, через неувагу до яких нерідко конфлікти призводять до неочікуваних наслідків.

конфлікт соціум інтерес стійкість