Отечественная війна 1812

Отечественная війна 1812

Иван Кривушин.

Отечественная війна 1812, визвольна війна Росії проти агресії наполеонівської Франції. Напад Росію було продовженням гегемонистской політики Наполеона для встановлення панування на європейському континенті. На початку 1812 більшість Європи опинилася у залежність від Франції. Росія та Великобританія залишалися єдиними країнами, які становили загрозу для наполеонівських планів.

После Тільзітського союзного договору 25 червня (7 липня) 1807 франко-русские відносини поступово погіршувалися. Росія мало надала допомоги Франції під час її війни з Австрією 1809 і зірвала проект шлюбу Наполеона із великою князівною Ганною Павлівною. Зі свого боку, Наполеон, приєднавши в 1809 до великому герцогству Варшавському австрійську Галичину, фактично відновив Польська держава, безпосередньо яка межувала з Росією. У 1810 Франція анексувала герцогство Ольденбургское, належало швагрові Олександра; протести Росії не мали дії. У тому ж року розгорілася митна війна" між двома країнами; Наполеон також не вимагав від Росії припинити торгівлю з нейтральними державами, яка давала можливість порушувати континентальну блокаду Великобританії. У 1812 франко-русские стосунки практично перервані.

Главными союзниками Франції стали Пруссія (договір від 12 (24) лютого 1812) й Австрія (договір від 2 (14) березня 1812). Проте Наполеону зірвалася ізолювати Росію. 24 березня (5 квітня) 1812 вона до союз зі Швецією, якого 21 квітня (3 травня) приєдналася Англія. 16 (28) травня Росія підписала бухарестський світ із Османської імперією, завершив російсько-турецьку війну 1806−1812, що дозволило Олександру I використовувати Дунайську армію за захистом кордонів.

К початку війни армія Наполеона (Велика армія) налічувала 678 тис. людина (480 тис. піхотинців, 100 тис. кавалеристів і 30 тис. артилеристів) і включала імператорську гвардію, дванадцять корпусів (одинадцять полінаціональних і тільки суто австрійський), кавалерію Мюрата і артилерію (1372 гармати). До червня 1812 у неї зосереджена за українсько-словацьким кордоном великого герцогства Варшавського; її основна частина і перебувала в Ковно. Росія 480 тис. чоловік і 1600 знарядь, проте ці було розсіяні величезній території; ніяких звань вона мала прибл. 220 тис., які були три армії: Першу (120 тис.) під командуванням М.Б.Барклая-де-Толли, дислоцированую на лінії Россиены-Лида, Другу (50 тис.) під керівництвом П. И. Багратиона, що у межиріччі Німану і Західного Бугу, і Третю, резервну (46 тис.) під керівництвом А. П. Тормасова, розквартировану не на Волині. З іншого боку, з Румунії йшла Дунайська армія (50 тис.) під керівництвом П. В. Чичагова, та якщо з Фінляндії - корпус Ф. Ф. Штейнгеля (15 тис.).

I період: 12 (24) червня — 22 липня (3 августа)

10 (22) червня 1812 Франція оголосила війну Росії. 12−14 (24−26) червня основних сил Великої армії перейшли Німан у Ковно; 10-ї корпус Макдональда переправився у Тільзіта, 4-й корпус Євгена Богарне — у Прены, війська вестфальського короля Жерома — у Гродно. Наполеон планував вклинитися між Першої та Другої арміями і поодинці розгромити в генеральних боях якнайближче до кордону. План російського командування, розроблений генералом К. Фулем, припускав відступ Першої армії до укріпленому табору у Дриссы на Західної Двіні, де вона мала дати генеральний бій французам. Відповідно до цього плану, Барклай де Толлі став відходити до Дриссе, переслідуваний кавалерією Мюрата. Багратіона наказали на з'єднання з нею через Мінськ, але 1-му французькому корпусу (Даву) вдалося наприкінці червня перерізати їй шлях і змусити відступити до Несвижу. Через кількісної переваги супротивника й невигідною позиції Дриссы, Барклай де Толлі, доручивши прикривати шлях до Петербург корпусу П. Х. Витгенштейна (24 тис.), відійшов до Вітебську. 30 червня (12 липня) французи взяли Борисов, 8 (20) липня — Могилів. Спроба Багратіона прорватися до Вітебську через Могилів була зірвано Даву під Салтановкой 11 (23) липня. Дізнавшись звідси, Барклай де Толлі відступив до Смоленську; героїзм корпусу А.И.Остермана-Толстого, протягом трьох днів — 13−15 (25−27) липня — сдерживавшего тиск французького авангарду під Острівний, дозволив Першої армії відірватися переслідування противника. 22 липня (3 серпня) вона з'єдналася у Смоленську з армією Багратіона, яка й здійснила широкий обхідної маневр з півдня через долину р.Сож.

На північному фланзі 2-ї (Удино) і 10-ї (Макдональд) французькі корпусу спробували відрізати Вітгенштейна від Пскова і Петербурга, але зазнали невдачі; тим щонайменше Макдональд зайняв Курляндию, а Удино з допомогою 6-го корпусу (Сен-Сір) опанував Полоцьком. На південному фланзі Третя армія Тормасова витіснила 7-й (саксонський) корпус Рейнье від Кобріна до Слониму, але потім, після бою з переважаючими силами саксонців і австрійців (Шварценберг) під Городечной 31 липня (12 серпня), відійшла до Луцьку, де поєднувалася з підійшла Дунайської армією Чічагова.

II період: 22 липня (3 серпня) — 3 (15) сентября

Встретившись в Смоленську, Перша й Друга армії зробили наступ на північний захід у напрямі Рудні. Наполеон, переправившись через Дніпро, спробував відрізати їх від Смоленська, але завзяте опір дивізії Д. П. Неверовского 1 (13) серпня під Червоним затримало французів дозволило Барклаю-де-Толли і Багратіона повернутися до міста. 5 (17) серпня французи почали штурм Смоленська; російські відійшли під прикриттям героїчно оборонявшегося ар'єргарду Д. С. Дохтурова. 3-й французький корпус (Ней) наздогнав 7 (19) серпня корпус Н. А. Тучкова у Валутиной гори, але з зміг розгромити його. Продовження відступу здійняла армії й при дворі сильне невдоволення проти Барклая-де-Толлі, котрий здійснював загальне керівництво військовими діями; більшість генералів на чолі з Багратіоном наполягало на генеральному бою, тоді як Барклай де Толлі вважав необхідним заманити Наполеона всередину з метою його максимального ослаблення. Розбіжності у керівництві й підвищити вимоги суспільної думки змусили Олександра призначити 8 (20) серпня головнокомандувачем М. И. Кутузова, який 26 серпня (7 вересня) дав французам генеральний бій біля села Бородіно. Бій був жорстоким, обидві сторони понесли величезних втрат, і їх не домоглася вирішального успіху. За словами Наполеона, «французи заявили себе гідними перемогти, російські здобули право бути непереможними». Російська армія відступила до Москви. Її відхід прикривав ар'єргард М. И. Платова, успішно отражавшего атаки кавалерії Мюрата і корпуси Даву. На військовій раді в підмосковному селі Фили 1 (13) вересня М. И. Кутузов прийняв рішення Москву спасіння армії. 2 (14) вересня війська більшість жителів залишили місто. 3 (15) вересня у неї вступила Велика армія.

III період: 3 (15) вересня — 6 (18) октября

Войска Кутузова рушили спочатку на південний схід по рязанської дорозі, але потім згорнули на південний захід і пішли старому калужскому тракту. Це дозволило б їм уникнути переслідування й прикривати головні хлібні губернії і збройові заводи Тули. Рейд кінноти Мюрата змусив Кутузова відійти до Тарутине (Тарутинский маневр), де російські 20 вересня (2 жовтня) розбили укріплений табір; Мюрат встав неподалік, у Подольська.

Соотношение сил стало змінюватися в тому користь російських. Пожежа Москви 3−7 (15−19) вересня позбавив Велику армію значній своїй частині фуражу та продовольства. У зайнятих французами областях розгорнулося партизанське рух, активно підтримане селянством; перший партизанський загін організували гусарською підполковником Денисом Давидовим. Наполеон спробував розпочати мирні переговори з Олександром І, але отримав відмову; йому і зірвалася домовитися з російським командуванням про тимчасове припинення бойових дій. Погіршилося становище французів на флангах: корпус Вітгенштейна посилився з допомогою прибулого же з Фінляндії корпусу Штейнгеля і петербурзького ополчення; Дунайська і Третя армії об'єднувалися до однієї під керівництвом Чічагова, який 29 вересня (11 жовтня) взяв Брест-Литовськ; розробили план, яким війська Вітгенштейна і Чічагова мали з'єднатися, щоб перерізати французькі комунікації і замкнути Велику російську армію Росії. У умовах Наполеон прийняв рішення про відвід в захід.

IV період: 6 (18) жовтня — 2 (14) декабря

6 (18) жовтня армія Кутузова атакувала корпус Мюрата на р. Черниша й змусила його відступити. 7 (19) жовтня французи (100 тис.) залишили Москву, підірвавши частина кремлівських будівель, і рушили по новокалужской дорозі, маючи намір дістатись Смоленська через багаті південні губернії. Проте кровопролитне бій під Малоярославцем 12 (24) жовтня змусило їх 14 (26) жовтня повернути на розорену стару смоленську дорогу. Переслідування Великої армії доручили М. И. Платову і М. А. Милорадовичу, які 22 жовтня (3 листопада) під Вязьмою завдали серйозної шкоди її арьергарду. 24 жовтня (5 листопада), коли Наполеон досяг Дорогобужа, вдарили морози, які є справжнім лихом для французів. 28 жовтня (9 листопада) вони дісталися Смоленська, проте знайшли там достатніх запасів продовольства та фуражу; тоді ж партизани розгромили у с. Ляхово бригаду Ожеро, а козаки Платова сильно пошарпали під Духовщиной кавалерію Мюрата, завадивши їй пробитися до Вітебську. Виникла реальна загроза оточення: Вітгенштейн, узявши 7 (19) жовтня Полоцьк і відбивши 19 (31) жовтня під Чашниками атаку корпусу Віктора Пінчука і Сен-Сира, рухався до Березині із півночі, а Чичагов, відтіснивши австрійців і саксонців до Драгичину, кинувся до неї з півдня. Це змусило Наполеона 2 (14) листопада залишити Смоленськ і поспішити до переправи під Борисовим. Того ж день Вітгенштейн розбив корпус Віктора під Смолянцами. 3−6 (15−18) листопада Кутузов завдав кілька ударів по растянувшимся частинам Великої армії під Червоним: французи понесли найтяжчих втрат, проте уникли повного знищення. 4 (16) листопада Чичагов взяв Мінськ, а 10 (22) листопада зайняв Борисов. Наступного дня корпус Удино вибив його з Борисова й навіть організував там хибну переправу, що дозволило відвернути увагу росіян і дозволило основним силам французів розпочати 14 (26) листопада переправу через Березину вище за течією у з. Студентка; ввечері 15 (27) листопада вони були атаковані Чичаговым на західному березі, а Кутузовим і Вітгенштейном — на східному; тим щонайменше французам вдалося 16 (28) листопада завершити переправу, хоча які й втратили половину свого складу й усю артилерію. Росіяни активно переслідували противника, откатывавшегося до кордону. 23 листопада (5 грудня) Наполеон кинув військ у Сморгони і у Варшаву, передавши командування Мюрату, після чого відступ перетворилася на панічну втечу. 26 листопада (8 грудня) залишки Великої армії дісталися Вільно, а 2 (14) грудня досягли Ковно і перейшли через Німан на територію великого герцогства Варшавського. У той самий час Макдональд відвів свій корпус від Риги до Кенігсбергу, а австрійці і саксонці відійшли від Дрогичина до Варшаві та Пултуску. До кінці грудня Росія була очищена від ворога.

Гибель Великої армії (там повернулося трохи більше 20 тис.) зламала військову міць Наполеоновской імперії і з’явилася початком її катастрофи. Перехід набік російських прусського корпусу Й. фон Вартенбурга 18 (30) грудня 1812 виявився першим ланкою у процесі розпаду створеної Наполеоном у Європі системи залежних держав, які, одне одним, стали приєднуватися до антифранцузькою коаліції на чолі з Росією. Військові дії було перенесено на європейську територію (Закордонний похід російської армії 1813−1814). Вітчизняна війна перетворилися на загальноєвропейську війну, що закінчилась навесні 1814 капітуляцією Німеччині й падінням наполеонівського режиму.

Россия з честю витримала надзвичайно скрутне історичне випробування і став наймогутнішої державою Європи.

Список литературы

Жилин П.О. Вітчизняна війна 1812 року. М., 1988.

История Великої Вітчизняної війни 1812 р. Москва, 1992.

II етап Великої Вітчизняної війни 1812 року: Проблеми вивчення. Джерела. Пам’ятки. Малоярославец, 1997.

Шеин І.А. Вітчизняна війна 1812 року: історіографічне дослідження. М., 2002.