Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, хронологічні рамки дослідження, наведено відомості про апробацію дослідження, структуру дисертації.

Перший розділ «Стан наукової розробки проблеми та аналіз джерельної бази дослідження» містить два параграфи. У першому — «Історіографія проблеми» — розкрито процес наукового осмислення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, охарактеризовано найважливіші джерела. Проведений аналіз історіографії дає змогу умовно поділити її на декілька груп. Перша — це теоретичні роботи загального характеру істориків, політологів, економістів, в яких проблеми соціально-економічних процесів в Україні наприкінці 1980;х — на початку 1990;х років подані в комплексі суспільних процесів. Серед українських істориків варто відзначити дослідження В. Барана та В. Даниленка, Н. Шевченка, С. Головка, В. Короля, Б. Лановика, З. Матисякевича та Р. Матейка.; українських політологів та економістів: М. Павловського, А. Гальчинського, А. Колодія, І. Діяка, А. Кокотюхи, В. Врубльовського, В. Хорошковського, С. Грабовського. Друга група — це праці істориків, економістів, політологів, предметом дослідження яких були соціально-економічні процеси досліджуваного періоду. Серед них варто назвати Ю. Алексєєва, С. Кульчицького, А. Слюсаренка, В. Осипова, Р. Фрідмана, А. Рапчинського, Д. Ерла, С. Ларцева, О. Бойка, В. Сікори, М. Сороки, О. Шморгуна, В. Пинзеника, Ю. Зайцева.

Значний обсяг матеріалу вміщено у працях російських дослідників: О. Богомолова, Т. Душанича, В. Вагурина, В. Шляпентоха, Ю. Сипова, А. Шохіна, А. Баришевої, А. Радченка, Ю. Чесалина. У контексті дисертаційного дослідження помітне місце посідають наукові праці зарубіжних дослідників. Варто виокремити Д. Сакса, С. Ларрена, Н. Еберстада.

У другому параграфі «Аналіз джерельної бази дослідження» проаналізовано джерельну базу проблематики соціально-економічних процесів в Україні наприкінці 1980;х — на початку 1990;х років, яка складає різні за характером, походженням, формою і змістом опубліковані й неопубліковані документи та матеріали. Їх умовно можна поділити на декілька груп.

До першої групи потрібно включити документи державних архівів України, систематизовані за характером і за місцем свого зберігання, згідно структурно-хронологічної схеми. Для вивчення теми дослідження значний науковий інтерес становлять матеріали, зосереджені у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України в м. Києві. Основу при написанні роботи становлять архівні матеріали декількох фондів: зокрема, фонд «Адміністрація Президента України Л. М. Кравчука» 5233, де знаходяться справи постійного зберігання за 1991;1994 рр. У ньому містяться Державна книга реєстрів указів Президента України, сектор контролю — документи про виконання указів, відділ листів і прийому громадян, матеріали листування Президента з виконкомами обласних рад народних депутатів, підприємствами, організаціями, установами. У фондах 1_Р «Відділ по роботі постійних комісій Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки» та Р-2 «Ради Міністрів Української РСР» знаходяться справи постійного зберігання за 1986;1990 рр., де містяться документи про плани економічного і соціального розвитку, удосконалення планування і управління народного господарства УРСР, які вносились на розгляд в ЦК КПРС, ЦК КПУ, Президію Верховної Ради СРСР та УРСР, матеріали листування з союзними, республіканськими та обласними органами влади, підприємствами, організаціями, установами; інформацію міністерств і відомств про виконання рішень партії та уряду республіки.

Доповнити і деталізувати картину розгортання і поступової видозміни соціально-економічних перетворень допомагають матеріали обласних державних архівів. Це, зокрема, Чернівецького, Львівського, Дніпропетровського державних обласних архівів та архів Тернопільської обласної державної адміністрації.

Другу групу джерел складають законодавчо-нормативні акти вищих органів влади та управління, опубліковані у пресі (всесоюзній, українській і регіональній) та збірниках документів, взяті з архівних джерел, що відносяться до соціально-економічної сфери радянського періоду, так і ті, що визначають основи становлення політичної та соціально-економічної незалежності України.

Наступну групу джерел становлять публікації в періодичній пресі, які висвітлюють перебіг змін в соціально-економічній сфері в Україні наприкінці 1980;х — на початку 1990;х років. Це статті й матеріали стосовно теми, вміщені в пресі радянського періоду та доби незалежності. Їх головна цінність полягає у значній насиченості інформацією, завдяки чому доповнюються та узагальнюються відомості попередніх груп джерел. Регулярно ці процеси висвітлювали журнали: «Економіка Радянської України», після проголошення незалежності - «Економіка України», «Відомості Верховної Ради України», «Український історичний журнал» та інші; загальноукраїнські газети: «Голос України», «Урядовий кур'єр», «День», «Робітнича газета», видання радянського періоду: «Труд», «Известия», «Правда», «Радянська Україна» та ін.

Важливе місце серед джерел з історії соціально-економічного розвитку України належить статистичним даним, різного типу інформаційним і довідниковим виданням. Допоміжним матеріалом послужили праці загального характеру та видання, що висвітлюють історію України, спеціальні праці істориків, економістів, політологів, соціологів тощо, в яких аналізуються різні аспекти досліджуваної теми.

Таким чином, для висвітлення даної теми дисертації автор використав різноманітні матеріали: архіви та опубліковані джерела, праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, а також загальні праці політичної та економічної історії України, пов’язані з питаннями соціально-економічного розвитку, статистичні та інформаційні видання тощо. Особливістю теми даного дослідження є те, що за своєю специфікою, вона більшою мірою привертала увагу економістів, аніж істориків. Різноманітні джерельні комплекси, інтенсивність та полівимірність української історії соціально-економічних процесів обумовили вибір даних підходів для виконання дисертаційної роботи.

Другий розділ «Історичні передумови кризи командно-адміністративної економіки» містить два параграфи. У першому — «Назрівання кризових явищ у політичній та економічній сферах» — розкрито процеси назрівання соціально-економічної, політичної кризи, неспроможність реформування командно-адміністративної економіки, недемократичної системи радянського суспільства.

У 1980;х роках економіка Радянського Союзу все більше набувала ознак кризового стану. Перетворення відбувалися на фоні економічного безвладдя в країні. Аналіз економічного розвитку України за останню чверть існування Радянського Союзу свідчить, що темпи приросту валового продукту, національного доходу і основних виробничих фондів мали загальну тенденцію до зниження. Можливості екстенсивного економічного розвитку неухильно вичерпувалися, а постійне нарощування виробництва поглинало величезні ресурси, без відчутної економічної віддачі. Економічний потенціал України у складі народногосподарського комплексу СРСР був доволі значний, найбільша увага приділялася розвитку в Україні сільського господарства і промисловості. Однак становище села помітно погіршилося. Будівництво, транспорт, торгівля і сфера послуг були менш розвинуті, порівняно із загальносоюзним рівнем.

Після спроби державного перевороту в серпні 1991 р., активізувався рух за самостійність союзних республік, що призвело до реальних змін у всіх сферах життя країни. Знищення монополії КПРС, втрата контролю над владними ресурсами призвели до розпаду Союзу. У зв’язку з крахом соціалістичної системи господарювання постала проблема створення нового демократичного суспільства з ринковою економікою. Однак, у спадщину Україна отримала колишню тоталітарну номенклатуру, якій вдалося зберегти реальну владу і власність. Представники нової владної генерації нерідко не мали належного досвіду управління при нових соціально-економічних умовах. Соціально-економічна криза назрівала і формувалася значно довший період, аніж політична незалежність держави, при цьому комплекс проблем перевищував можливості державних структур.

У другому параграфі «Тіньова економіка як елемент радянського суспільства та тенденції в незалежній Україні» проаналізовано деструктивне суспільне явище тіньової економіки — її приховані прояви в радянському суспільстві та негативні тенденції в незалежній Україні.

У другій половині 1980;х років в Радянському Союзі почався найбільш інтенсивний ріст організованої економічної злочинності. За абсолютними обсягами тіньової економіки перше місце посідало сільське господарство — на нього припадало близько третини обсягу тіньової економіки у сфері матеріального виробництва, на другому — знаходилися торгівля і галузь громадського харчування, на третьому і четвертому — будівництво і промисловість. У всіх цих галузях економіки темп зростання тіньового сектору визначався головною мірою збільшенням масштабів приписок, а також великих і дрібних крадіжок. В контексті відносної ваги тіньової економіки в різних галузях народного господарства, перше місце займала сфера послуг, другим за величиною був ринок тіньових рекреаційних послуг, третє - медицина, значною мірою сформувався тіньовий сектор і в освіті. Різко підвищився обсяг тіньової економіки в торгівлі і громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті, заготівлі, будівництві та сільському господарстві; у невиробничій сфері - в житлово-комунальному господарстві, охороні здоров’я, ряді інших побутових послуг. Результатом тіньової діяльності виступав інвестиційний процес.

На початку незалежності України існувало чимало чинників, які сприяли розвитку тіньової економіки. Серед них варто виділити основні: монополізація виробництва; збільшення масштабів «дикої» приватизації; амністування осіб, які вчинили економічні злочини; ідеологічний супровід процесу легалізації представників тіньової сфери; перехід колишніх компартійних функціонерів у банківську сферу; відкриття кордонів; деструктивні механізми високої інфляції; перехід національного капіталу за кордон тощо. Зволікання з реформами замість проголошуваної cоціальної справедливості створило сприятливі умови для зростання тіньового сектора економіки і концентрації власності в руках невеликого кола осіб, переважно причетних до державної влади. В основі цього були взаємопроникаючі інтереси суб'єктів кримінальної економіки і владних чиновників усіх рівнів.

Третій розділ «Визначальні чинники соціально-економічних перетворень в Україні» висвітлює ті основні фактори, що зумовили соціально-економічні трансформації в Україні. У першому параграфі «Криза фінансової системи й методів управління. Спроби реформування» — показано специфіку радянської фінансової системи методів управління народним господарством, проведені спроби реформування та їх результати.

Незбалансованість попиту і пропозиції товарів народного споживання і платних послуг суттєво перешкоджала нормалізації грошового обігу, економічним реформам у цілому. Основною причиною дисбалансу була помилкова структурна політика центральних органів управління СРСР та відсутність республіканських економічних прав. Економічна реформа перебудови не дала відчутних результатів: модель реформи вела до розладу економічних відносин; переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату стало руйнівним для економіки.

Народногосподарський потенціал України значною мірою був задіяний в експортних поставках Союзу. Проте прибутки осідали далеко за її межами, що свідчить про колоніальне становище України в Радянському Союзі. У структурі експорту головне місце посідали машини і промислове устаткування. Продукція України належала до початкової та середньої стадій обробки, тому й оцінювалася дешево. У 1990;1992 рр. зменшилося число учасників зовнішньоекономічної діяльності. Економічна безконтрольність призвела до масового відпливу товарів та валюти за кордон.

Проводилися спроби реформування методів управління фінансовою системою. Відбувалися певні позитивні зрушення у системі управління народним господарством, проте ослаблення бюрократичного керівництва за недієвих нових механізмів управління економікою призвело до ще більшого падіння виробництва і зниження життєвого рівня населення і не могло само по собі владнати наростаючі проблеми. Позитивним було ліквідування ряду республіканських органів управління, міністерств і відомств, здійснення передачі частини управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. У незалежній Україні в структурній перебудові економіки важливе місце відводилося розбудові складових власної фінансової системи. Здобувши юридичну незалежність, українська влада, не маючи досвіду управління в кризовому становищі, змушена була розпочинати політичну й соціально-економічну розбудову держави із наявним союзним спадком — всеохоплююче розладнаною економікою.

У другому параграфі «Трансформації форм власності як соціальний чинник економічних перетворень» висвітлено проблематику функціонування економіки в контексті зміни форм власності.

Поступово проходила психологічна переорієнтація в напрямку розуміння необхідності перетворень у відносинах власності. Несприйняття ж державою самої ідеї реформування було гальмом її практичної реалізації. Вільне підприємництво в аграрній сфері певною мірою реалізовувалося лише в секторі особистих присадибних господарств. Після лібералізації законодавства у деяких галузях почали діяти спільні підприємства, що дало змогу збільшити масштаби виробництва продукції, покращити її якість та розширити народногосподарські зв’язки України. Проте спільним підприємствам надавалися податкові пільги, що негативно вплинуло на конкурентоспроможність українських підприємств. Широке розповсюдження одержала оренда. Визначалося декілька напрямів роздержавлення. Частина підприємств, головним чином ті, які виробляли засоби виробництва чи належали до військового промислового комплексу, залишалися державними. У легкій, харчовій промисловості, сфері торгівлі та побутового обслуговування зміна форм власності та господарювання відбувалася у різних формах: оренда з викупом, створення акціонерних товариств відкритого типу, малих підприємств. В сільському господарстві радгоспи спочатку перетворювалися на колективні сільськогосподарські підприємства на принципах паювання з подальшим реформуванням. Приймалися законодавчо-нормативні акти, спрямовані на утвердження у власності України об'єктів народного господарства, розташованих на території України, що мали союзне підпорядкування. Були прийняті нормативно-законодавчі акти, які були спрямовані на створення умов для розвитку селянських (фермерських) господарств. До негативних моментів української приватизації слід віднести й відсутність загальної програми приватизації, котра проходила досить повільно.

Впровадження нових (недержавних) форм власності дало позитивні результати на рівні функціонування виробництва підприємств і країни загалом. Перш за все позитивні зміни відбулися в духовному середовищі людини. Сам факт роздержавлення власності заклав позитивні передумови подальших соціально-економічних перетворень.

У третьому параграфі «Динаміка виробничої сфери та роль науково-технічного прогресу в суспільних змінах» висвітлено особливості функціонування сфери матеріального виробництва — галузей промисловості, сільського господарства та специфіку розвитку науки і техніки.

Продуктивні сили і виробничі відносини як складові виробництва колишнього СРСР зазнали значних деструктивних змін — моральне відчуження робітників від виробничого процесу, нееквівалентність заробітної плати вартості робочої сили, її незалежність від кінцевого результату. Мали місце значні диспропорції між виробництвом і споживанням. Тривожні тенденції склалися в галузях, що визначали соціально-економічний розвиток республіки. Неефективність «соціалістичних методів господарювання» виразно виявилась у таких важливих галузях промисловості, як металургія, металообробна і машинобудування. Виробництво товарів народного споживання і надання платних послуг в Україні були значно нижчими від потреб населення і забезпечення умов для збалансованого розвитку народного господарства. Не розвивалися такі важливі галузі промисловості, як електронна, електротехнічна, точне машинобудування. Розвиток промисловості характеризувався зростанням важких галузей, при цьому перевага надавалася виробництву засобів виробництва. Важка промисловість не забезпечувала легку й харчову промисловість та сільське господарство новітнім обладнанням і машинами. У процесі ствердження України як окремої держави особливо гострою постала проблема незавершеності виробничих циклів та недостатня наявність власних енергетичних ресурсів. В 1987;1990 рр. було проведено масштабну акцію переведення всіх науково-технічних організацій на повний госпрозрахунок і самофінансування. Результатом було погіршення і без того скрутного становища галузей науки. Не було важливих наукових інновацій в цивільну економіку. Однак в економіці України поряд з технічно відсталими виробництвами, було чимало підприємств, які за науково-технічним рівнем не поступалися світовим.

Низька рентабельність виробництва і збитковість господарств в аграрному секторі були пов’язані з різким підвищенням цін на засоби виробництва і матеріальні ресурси, із зростанням оплати праці, скороченням обсягів реалізації продукції рослинництва і тваринництва. У другій половині 1980;х років потреби колгоспів і радгоспів України в техніці й мінеральних добривах задовільнялися лише на третину, а інколи й менше. Досить негативною виявилася ситуація в тваринництві. У 1989;1992 рр. відбувся значний спад аграрного виробництва. Потенціал аграрної сфери характеризувався як один з найнижчих у народному господарстві.

Четвертий розділ «Соціальна сфера в контексті суспільних трансформацій» містить три параграфи. У першому «Зростання прихованої інфляції та гіперінфляція: їх соціальна деструктивність» — досліджено специфіку прихованих інфляційних процесів в Радянському Союзі та негативні наслідки гіперінфляції в незалежній Україні.

У колишньому Радянському Союзі наприкінці 1980;х років інфляційні процеси були приховані. Їхнє загострення мало історичну зумовленість побудови радянської економіки. Союзний уряд впровадив безконтрольну емісію грошових знаків, а разом з тим відбулося посилення інфляції та збільшення бюджетного дефіциту. Сума вкладів з наявною грошовою масою, що перебувала у населення була близькою до річного обсягу всього товарообігу країни. За загальної тенденції зростання інфляції відбувався її перехід у явну форму. В умовах знецінюваної грошової одиниці населення прагнуло позбутися грошей, які втрачали купівельну спроможність. Надлишковий попит призводив до зростання цін за недостатнього обсягу виробництва і зумовлював інфляцію попиту. Головним джерелом інфляції, що зумовлювалась зростанням витрат, стало збільшення номінальної (але не реальної) заробітної плати та підвищення цін.

Розглядаючи інфляцію та причини її катастрофічного спалаху в Україні на початку 1990;х років, перш за все слід розділити успадковані чинники витратної економіки колишнього СРСР, та чинники некомпетентності дій влади в період незалежної України. Найбільш суттєвими причинами інфляції в Україні, як і в інших країнах СНД, була глибока деформація основних пропорцій народного господарства. Другою причиною була надмірна мілітаризація усього народногосподарського комплексу. Специфічною причиною поширення інфляційних процесів у 1992 р. були економічно необгрунтовані постанови Верховної Ради України. До внутрішніх причин інфляції слід також віднести велику кількість посередників між виробниками і споживачами; монополізація економіки; витрати держави на дотації нерентабельним підприємствам, а також на неефективне капітальне будівництво.

У другому параграфі «Рівень споживання в контексті доходів населення» розкрито взаємозв'язок недостатнього рівня споживання при наявності низької пропозиції товарів та неплатоспроможного попиту населення.

Відбулися значні зміни у формуванні складу сукупного доходу сімей. Порівняно з 1985 р. у 1992 р. збільшився сукупний доход, у тому числі й заробітна плата. Зросли витрати сімей у відсотках до сукупного доходу на харчування, непродовольчі товари, культурно-побутові послуги. У зв’язку з дефіцитом товарів, більша частина приросту заробітної плати після 1987 р. не могла бути використана на споживання. Загалом, підвищення рівня життя майже не відчувалося багатьма соціальними прошарками, що ускладнювалося й нерівномірністю збільшення доходів представників різних соціально-демографічних верств населення. Не задовільнявся попит населення на цілий ряд товарів. Незважаючи на кількісне збільшення роздрібного товарообігу, відбувалося одночасне збільшення вкладів населення, що засвідчувало неспроможність за допомогою наявних доходів достатньою мірою забезпечити себе товарами. Монополія державної власності, низький кількісно-якісний рівень виробництва товарів народного споживання, перевищення грошових доходів населення над товарною масою, підвищення цін на більшість товарів, спричинили збільшення дефіциту. Всі ці чинники, а також бюрократія та корупція ланок суспільного життя сумарно стали основними причинами взаємопов'язаних тенденцій підвищення номінальних (і лише дещо реальних) доходів населення, низького рівня споживання, негативного стану торгівлі та незадоволеного попиту.

У третьому параграфі «Суспільні перетворення у соціальній сфері» досліджено трансформації соціальної сфери.

Україна в складі Радянського Союзу, так і зі здобуттям незалежності гостро відчувала проблеми соціальної сфери, такі складові якості життя, як стан здоров’я, приховане і зростання явного безробіття, низький розмір пенсій, ліквідація наслідків катастрофи на ЧАЕС, загострення проблем транспорту. Складним питанням було розв’язанню житлової проблеми. Значна частина населення республіки займала житлову площу нижче від санітарних норм. Побутові умови життя сільського населення залишалися дуже скромними. Виявлялося негативне становище соціальної інфраструктури села. Істотно погіршилося й соціально-демографічне становище нації. Відбувався процес депопуляції сільського населення. У 1991 р. Україна перебувала в числі країн із природним скороченням населення.

До перебудови суспільство підійшло з досить нестійкою соціальною структурою. У суспільстві відбулися глибинні зрушення. Сформувався панівний прошарок управлінців усіх рангів і сфер — бюрократія, що відігравала вирішальну роль у розподілі створених матеріальних і духовних благ. У суспільному житті постав так званий середній клас, який охоплював увесь соціальний механізм. Соціальний аспект перебудови полягав у поступовому, але незворотному поверненні до економічно обгрунтованих форм господарювання. З перших днів незалежності в Україні здійснювався перехід від статусу залежного регіону до рівня самостійної держави, руйнувалася стара авторитарна система, утверджувалася нова модель суспільного розвитку із змішаною економікою, політичним плюралізмом.

У висновках підведено загальні підсумки дослідження. Дисертаційна робота дає змогу стверджувати, що Українська держава наприкінці 1980;х — на початку 1990;х років знаходилася в умовах трансформації соціально-економічного життя, становлення нового суспільства. Схожі трансформації на іншому якісному рівні, проходять і зараз. З’ясовано, що в Україні мали місце три основні чинники соціально-економічних перетворень: глибоке історичне коріння, залишене пануванням тоталітаризму; грубі помилки і прорахунки, допущені в ході ринкових реформ; а також ті фактори, що зумовлені необхідністю самої трансформації економічної системи, який, як свідчить досвід інших країн, закономірно не міг відбуватися без криз і потрясінь.

Доведено, що головні причини першої групи проблем було наступне: майже повне одержавлення економіки; загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджалися засобами виробництва республіки; існування значної кількості нерентабельних підприємств; наявність глибокої диспропорції в економіці між галузями засобів виробництва і товарами народного споживання; панування командно-адміністративних методів в управлінні економікою і слабке використання економічних важелів; відчуження робітників від засобів виробництва і результатів праці, а також від управління власністю, що спричинило тінізацію сфер народного господарства; значна мілітаризація економіки; надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет; перерозподіл значної частини національного доходу, створеного сільськими працівниками у промисловість через механізм цін; низька продуктивність праці через фізичне та моральне зношення основних фондів народного господарства.

З’ясовано, що поглиблення соціально-економічної кризи в Україні після розпаду СРСР аж ніяк не пов’язано із здобуттям незалежності. Причинами генерування руйнівних процесів в економіці стали: відсутність єдиної вертикалі виконавчої влади та професійно-прагматичного управління економікою; розрив господарських зв’язків з республіками колишнього СРСР, насамперед з Росією; що призвело до втрати традиційних ринків збуту, зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів, оскільки лише близько 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Однак не всі господарські зв’язки були раціональними, але їх слід було замінювати ефективнішими поступово. Необгрунтована емісія та лібералізація цін, призвели до гіперінфляції, яку поглибило непродумане введення купоно-карбованця. Активізувалося придушення національного виробництва, майже повна втрата внутрішнього ринку через засилля імпортних товарів. Виявилася майже повна відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з потребами соціально-економічної сфери, а також руйнівний характер конверсійних процесів. Все це поглиблювала доларизація української економіки.

Спостерігався кланово-номенклатурний характер роздержавлення і приватизації, а саме: розкрадання державної власності кланово-мафіозними угрупованнями, частиною директорського корпусу, іншими корумпованими структурами, внаслідок чого відбулася легалізація кримінального капіталу, податковий тягар унеможливив навіть просте відтворення основних фондів та спонукав розвиток тіньової економіки.

На початку 1990;х років в Україні була вкрай несприятлива інвестиційна ситуація, що поглиблювалося розростанням управлінського апарату, використанням здебільшого адміністративних важелів регулювання на макроі мікрорівнях, а також відсутність науково обгрунтованої промислової політики. Наслідки Чорнобильської катастрофи стали не лише величезним національним лихом, а й непосильним напрямком державного фінансування. Відбувалася різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формувався прошарок кланово-номенклатурної еліти, а з іншого — катастрофічно знижувався життєвий рівень абсолютної більшості громадян. Все це відбувалося на фоні незаперечних переваг, які могли б відіграти значну роль в економічному відродженні держави. Це, зокрема, вигідне географічне положення, сприятливі природно-кліматичні умови, працьовитість народу, належний рівень загальної культури.

Доведено, що найважливішими складовими частинами економічного суверенітету України стала незалежність у формуванні та розвитку виробництва, зміна відносин власності. У межах колишнього СРСР з притаманною йому командно-адміністративною системою управління, всебічною залежністю від диктату центру, Україна не мала змоги проводити власну політику щодо регулювання розвитку жодного компонента економічної системи. Нездатність адекватно відповісти на так званий виклик історії прирекла командно-адміністративну систему на руйнування. Бюрократична соціально-економічна перебудова переросла в національну революцію — успішну спробу здобуття незалежності. Проте досягнення реальної, а не лише формально декларованої незалежності стало неможливим без глибоких соціальних перетворень всередині країни, перш за все, в світосприйняті та світогляді її громадян.