Ростовчане фінансовий боєць і за Родину

У перші дні війни тисячі ростовчан мали до лав діючої армії. Мобілізація проходила організовано, з винятковим підйомом. У встановлених термінів прибували на призовні пункти мобілізовані. Десятки тисяч радянських патріотів, які одержали повісток, заявляли про добровільному бажанні бути на фронті. У військкомати приходили тисячі юнаків та дівчат, вимагаючи, щоб дали право боротися честю і незалежність Родины.

У перші місяці війни у військкомати Ростова надійшло понад 60 тис. заяв радянських патриотов-добровольцев. У тому були вчені (більш 60 науковців тільки з держуніверситету), письменники Дону на чолі з М. А. Ісаковським, який став від перших днів війни військовим кореспондентом центральної печати.

Серед перших, зустрів ворога, була 74-та стрілецька дивізія, сформована СКВО ще 20-ті роки. Дотримуючись своїм славних традицій, війни дивізії протягом кількадобового утримували рубежі річці Лозині, відбиваючи запеклі атаки гитлеровцев.

Також непохитно зустріли ворога бійці 8-го механізованого корпусу під командуванням відомого героя громадянської війни Дону генерала Д. І. Рябышева. Рішуче діяли танкісти 8-го мехкорпусу. Уміло, використовуючи бойові якості танків й КВ і Т-34, вони завдали значну шкоду частинам 3- го німецького моторизованого корпуса.

З початку іракської війни вступив у бій сформована СКВО 19-та армія під командуванням генерала І. З. Конєва. У першій половині серпня разом із іншими арміями Західного фронту 19-та армія початку наступ й заподіяла серйозної шкоди ворогу під Єльнею. У шеренгах цієї армії відзначилися ростовці, які становлять значну частину її бойцов.

Самовіддано трудилися ті, хто залишився у місті. На зміну минулим на фронт, приходили підлітки, старі, женщины.

10 липня почалося формування Ростовського стрілецького полку народного ополчення. Принаймні того як ускладнювалася обстановка на фронті, потік заяв про вступ у народне ополчення возрастал.

Ополченці у час, переважно ввечері, вивчали військову справу, займалися стройової підготовкою, опановували тактикою бою. Днем вони стояли у верстатів, показуючи високі зразки трудового героизма.

" Працювати як за себе, але й товариша, минулого на фронт. Виконувати щодня щонайменше двох норм «, — було девізом кожного що залишився в тылу.

" Усі для фронту, усе задля перемоги!", «Підтримаємо Червону Армію самовідданою працею!" — під цими гаслами від перших днів війни йшла на Ростові боротьба на трудовому фронті. Щодня посилювалася допомогу фронту.

На підприємствах машинобудування налагоджували випуск танкових корпусів, мінометів, снарядів, хв, авіабомб. Підприємства легкої й органи місцевої промисловості перекладали на випуск боєприпасів і стрілецької зброї, спеціальних тканин для парашутів, спорядження, предметів речового і продовольчого постачання армии.

Люди Ростова чудово розуміли, що нав’язана їм війна вимагає величезних витрат. Тому окремі громадяни і колективи стали звертатися до відповідні органи, висловлюючи готовність допомогти фронту своїми особистими засобами. Восени 1941 р. трудящі Ростова розпочали збору теплих речей для воїнів армії. У Ростові лише п’ять днів було зібрано 530 кожушків, 638 пар валянків, близько 3,5 тис. тілогрійок, 1,1 тис. бурок, 218 тис. шапок-ушанок. До 25 вересня містом було зібрано понад 47 тис. теплих речей різних наименований.

Гітлерівці, використовуючи перевага в танках, наближалися до міста. У жорстоких боях безсмертний подвиг зробила артилерійська батарея 606- го полку 317-й стрілецької дивізії. Батарея, якої командував старший лейтенант З. А. Оганян, оборону на кургані Бербер-Оба, неподалік села Великі Салы, що називається Артиллерийским.

17 і 18 листопада артилеристи вели бої з ворожими танками. Вони, знищивши десятки машин, загинули своєму бойовому посаді, але з пропустили ворога. Їх героїчний подвиг був високо оцінено. Командиру батареї З. А. Оганяну і політруку З. У. Вавілова посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, все батарейці нагороджені орденами.

21 листопада противник увірвався до міста. Військовий рада 56-ї Окремою армії наказав: сполукам відійти на лівий берег Дону і зайняти оборону на південному березі річки. Відхід і переправу через Дон військ 56-ї армії прикривали 33-й мотострілковий полк, 230-й полк закінчувався НКВС і полк народного ополчення. Стійка опір цих частин забезпечило вилучання 56-ї армії на лівий берег Дона.

Героїчно воювали з ворогом війни 230-го полку НКВС. Перший батальйон, несучи великих втрат, відійшов на лівий берег Дону через переправу на Буденновском проспекті, другий батальйон відходив по 29-й лінії на Зелений острів. Батальйон я не встиг ще зайняти окопи, як у наплавному мосту на острів прорвалися 12 фашистських танків. П’ять годин ворог обстрілював позиції батальйону, пропускаючи вперед танки. Тут зробили сої безсмертні подвиги У. Бондарєв і Р. Огарков. Узявши по зв’язці гранат, вони, знищили два фашистських танка. Маючи невеличке колличество гранат і кулеметів, чекісти стояли до смерті. Невдовзі артилерія 56-ї армії відкрила по острову вогонь. Фашисти змушені були вивести свої танки з Зеленого острова.

Нев’янучою славою покрила себе рота, якої командував лейтенант Левкин. У районі площі Карлу Марксу рота посіла кілька будинків культури та перетворила в неприступну фортеця. Усі вояки та командир роти боролися, як слід героям. У бою лейтенант Левкин від вибуху гранати втратив зір, але продовжував боротьбу, не пішов із поля бою. За мужність і героїзм Левкин нагородили орденом Червоного Прапора. Кожен будинок, кожен камінь мостових в Ростові зберігає пам’ять про ці боях. 29 листопада 1941 р. частини 56-ї і 9-ї армій повністю очистили Ростов від фашистських загарбників. Під Ростовом було розгромлено 14-та и16-я танкові дивізії, 49-й гірськострілецький корпус, 60-та моторизированная дивізія, дивізія СС «Вікінг». Противник поніс великих втрат у живої силі, і техніці. У середньому дивізії ворога втратили від 50 до70 відсотків особистого состава.

Поразка німецько-фашистських військ на Дону і контрнаступ Південного фронту мали значний політичне значення. Розгром противника під Ростовом зірвав його плани прорватися на Кавказ і закріпив становище радянських військ лівому крилі радянсько-німецького фронта.

На середину липня війська гітлерівських 4-й і 6-ї армій увійшли до велику закрут Дону і Путін зайняли станицю Боковскую і міста Морозовск, Міллерово. Розвиваючи наступ, гітлерівці прагнули оточити і знищити війська Південного і Південно-західного фронтов.

Героїчне опір наших воїнів завадило ворогу здійснити з його задуми. Головні сили Червоною Армією вивели з-під удару противника. Радянські війська відійшли на лівий берег Дону. 24 липня 1942 р. немецкофашистські війська знову захопили Ростов.

У місті гітлерівці стали насаджувати так званий «нового стану" — небувалий за розмахом і жорсткості режим, експлуатації і терору. З перших днів окупації фашисти розпочали плавномерному знищення жителів города.

Найактивнішими формами боротьби ростовських людей, котрі опинилися на окупованій території, з’явилися збройна партизанська війна, діяльність підпілля, саботаж населенням політичних, економічних пріоритетів і військових заходів окупаційних властей.

Коли Червона Армія у лютому 1943 р. розгорнула бої під час визволення Ростова, підпільники і партизани допомогли їй, ударивши в тил фашистам.

Самовіддана боротьба партизанів і підпільників у ворога золотий сторінкою увійшла у літопис Великої Великої Вітчизняної війни. Величний подвиг, досконалий ростовскими людьми на окупованій території, показав, що вони у найважчих умовах залишалися вірними своєї Родине.

У ніч на 8 лютого 28-а армія під керівництвом генерал-лейтенанта У. Ф. Герасименко початку штурм Ростова. Форсувавши Дон, її війська розгорнули запеклі бої у прибережній частини міста. Особливо успішне наступ вів вільний стрілецький батальйон 159-ю бригади, яким командував старший лейтенант Р. Мадоян, котрий захопив привокзальний район.

Ворогу зірвалася зломити опір радянських воїнів. Вони утримали захоплений привокзальний район на підході головних сил.

На захід від залізничного мосту діяли 248-я і 34-та стрілецькі дивізії. Вони визначили звільнення південно-західного передмістя Ростова. У обхід міста з лиця заходу вели наступ кавалерійська група генерала М. Я. Кириченко, частини 5-го Донського кавалерійського корпусу під керівництвом генерала А. Р. Селиванова.

Хоробро виборювали звільнення Ростова гвардейцы-конники з 4-го і п’ятиго козацьких корпусів Дону і Кубані. Вони форсували Дон у районі станиці Елизаветинской, перерізавши залізницю й шосе Ростов-Таганрог. Батарея 2-го конно-артиллерийского дивізіону під керівництвом Д. М. Пескова відбила атаку 16 танків, знищивши у своїй 6 машин і 30 фашистов.

На ранок 14 лютого частини 28-й армії у взаємодії з 51-ї армією цілком оволоділи Ростовом.