Природно-заповідний фонд Черкаської області

Зміст

Вступ

1. Чигирин. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин»

2. Кам’янка. Державний історико-культурний заповідник у м. Кам’янка

3. Канів. Шевченківський національний заповідник

4. Корсунь-Шевченківський. Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник

5. Трахтемирів. Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів»

6. Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура»

7. Умань. Державний історико-архітектурний заповідник «Стара Умань»

8. Шевченкове. Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка»

9. Липівський орнітологічний заказник

10. Русько-Полянський ботанічний заказник

11. Сулинський ландшафтний заказник

12. Націонамльний дендрологімчний парк «Софімївка»

Література

ВСТУП

На Черкащині багато історичних та культурних об'єктів, які відображають різні етапи розвитку історії і культури краю, життя і діяльність відомих людей, мають мистецьку і наукову цінність.

Утворена 7 січня 1954 р. Область розташована в регіоні Середньої Наддніпрянщини.

Станом на 01.01.2010 р. природно-заповідна мережа Черкаської області складає 494 заповідні об'єкти, загальною площею 57 346,43 га, що складає 2,9% від загальної площі території області. Для порівняння — відсотки природно-заповідних мереж у сусідніх областях складають: у Полтавській — 4,1%, Київській — 2,8%, Кіровоградській — 1,4%, Вінницькій — 1,02%.

В області на державний облік узято 182 пам’ятки архітектури та містобудування (з них — 56 національного значення), 2403 пам’ятки археології (з них — 16 національного значення), 1818 пам’яток історії (з них — 4 національного значення), 358 пам’яток монументального мистецтва (з них — 1 національного значення).

До Списку історичних населених місць увійшли: Городище, Звенигородка, Золотоноша, Кам’янка, Канів, Корсунь-Шевченківський, Лисянка, Сміла, Стеблів, Тальне, Умань, Черкаси, Чигирин.

Розподіл об'єктів та територій природно-заповідного фонду в межах адміністративних районів області є вкрай нерівномірним.

Загалом на території Черкаської області сформовано загальну мережу ПЗФ, яка здебільшого охоплює найцінніші природні комплекси або їх ділянки. Проте ще не всі природні комплекси та об'єкти, які заслуговують на увагу, належать до ПЗФ. Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000;2015 р., і «Національною програмою екологічного оздоровлення Дніпра та поліпшення якості питної води» (1997 р.) у Центральному Лісостеповому Придніпров'ї (в межах Черкаської обл.) передбачається створення національних природних парків, зокрема: «Нижньосульський» площею 17,0 тис. га (Черкаська та Полтавська обл.), «Трахтемирівський» — 10 тис. га (Черкаська та Київська обл.), «Черкаський бір» — 40 тис. га (Черкаська обл.), «Холодний Яр» — 6 тис. га (Черкаська обл.); «Середньодніпровський» — 300 тис. га (Черкаська та Кіровоградська обл.); розширення територій Канівського природного заповідника (довести площу до 5 858,6 га) з присвоєнням йому біосферного статусу; формування п’ятьох регіональних ландшафтних парків: Тимошівське, Рось, Сунківський, Світловодський, Дніпровсько-Тясминський, Шуляцьке, Долина Гірського Тікича та інших об'єктів ПЗФ в межах водно-болотяних угідь, лісостепових масивів, головних річок (Дніпро, Тясмин, Синюха, Велика Вись, Чорний Ташлик, Рось, Вільшанка, Гірський Тікич), водосховища, які мають основні площі біоландшафтного розмаїття. Внаслідок цього доведення площі природного-заповідання в межах Черкаської області складатимуть більше 10%. До сьогодні жоден з цих об'єктів не створено.

черкаський культурний архітектурний заповідний

1. ЧИГИРИН.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ

ЗАПОВІДНИК «ЧИГИРИН «

ЧИГИРИН. Місто розташоване по обидва боки річки Тясьмин, за 63 км від Черкас. На території Чигирина в ХІ—ХІІІ ст. існувало давньоруське поселення. У другій половині ХІV ст. Чигирин потрапляє до складу Литовського князівства, з 1569 р. — під владу польських магнатів. З першої половини ХVІ ст. Чигирин відомий як укріплений козацький зимівник. З другої половині XVI ст. він — центр Чигиринського староства. У 1589 р. Сигізмунд ІІІ закріпив землі Чигирина за О. Вишневецьким. 1592 р. місто отримує Магдебурзьке право. З 30-х рр. XVІI ст. Чигирином заволодів рід магнатів Конецпольських. У 1638—47 рр. чигиринським сотником був Б. Хмельницький. З 1648 р. він став гетьманом Війська Запорозького. У 1648—57 рр. місто було його резиденцією і столицею гетьманської держави. У 1648—1712 рр. тут центр Чигиринського полку. Двічі турки ходили походами на Чигирин (1677 і 1678 рр.). Після знищення турками і перенесення столиці до Батурина Чигирин занепав. У середині ХVІІІ ст. були спроби відродити Чигиринську фортецю. З 1797 р., після приєднання до Російської імперії, Чигирин стає повітовим містом Київської губернії.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «ЧИГИРИН «.

Державний історико-культурний заповідник створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 07.03.1989 р. за № 77 на базі пам’яток історії та культури м. Чигирина. Указом Президента України від 23.09.1995 р. за № 864/95 заповіднику надано статус національного.

До складу заповідника входять пам’ятки історії, археології, архітектури та містобудування, природи міста Чигирина та прилеглих до нього сіл Суботова, Стецівки, Медведівки, урочища Холодний Яр.

Місто Чигирин засновано у першій половині XVI ст. на кордоні Польсько-Литовської держави з Диким Полем. У 1592 р., після отримання містом Магдебурзького права, розпочалося будівництво Чигиринського замку.

Найвищого рівня розвитку Чигирин досяг у 1648—1657 рр. як гетьманська резиденція Богдана Хмельницького. У 1657—1676 рр. Чигирин був резиденцією гетьманів України Ю. Хмельницького, І. Виговського, П. Тетері, П. Дорошенка.

Унікальним є історико-культурний потенціал заповідника. Тут знаходяться пам’ятки різних часів: Мотронинське городище скіфського часу (VІІ—ІV ст. до н.е.), одне з найбільших у Східній Європі, поселення кінця бронзового та раннього залізного віків чорноліської та зарубинецької культур.

Багата природно-охоронна зона заповідника. Вона включає території Холодного Яру з 1000-літнім дубом «Максима Залізняка» на хуторі Буда, Атаманського парку із системою ставків та алей, а також цілюще джерело «Живун», три криниці в с. Суботові та криницю М. Залізняка в с. Медведівці, природний ландшафт в с. Стецівка.

У складі заповідника діє 5 музеїв: Б. Хмельницького та археологічний в м. Чигирині, історичний в с. Суботові, краєзнавчий — в с. Медведівці, етнографічний — в с. Стецівка. У фондах заповідника налічується більше 25 тис. одиниць зберігання. Розроблено та затверджено генеральний план розвитку заповідника.

З метою дослідження та відтворення унікальної пам’ятки історії українського державотворення — гетьманської резиденції Богдана Хмельницького — відповідно до розпорядження Президента України від 3 листопада 2003 року, Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну програму розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004—2010 рр.

2. КАМ’ЯНКА. ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. КАМ’ЯНКА

КАМ’ЯНКА. Засноване місто на початку XVII ст. кріпаками-втікачами з Поділля, Київщини, Полтавщини, які селилися на кам’янистих берегах річки Тясмин (звідси й назва поселення). Вперше слобідка Кам’янка згадується в історичних документах періоду визвольної війни українського народу 1648 — 1657 рр. Її колишній власник Житкевич втік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 р. передано у спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Через п’ять років російський цар Олексій Михайлович жалуваною грамотою підтвердив права Хмельницького на неї. В часи козаччини Кам’янка входила до складу Чигиринського полку. За Прутським договором 1711 р. Кам’янка підпала під владу Польщі. Після другого поділу Польщі (1793 р.), Кам’янка — у складі Російської імперії — входила до Вознесенського намісництва, а з 1797 р. — у складі Чигиринського повіту Київської губернії — як центр волості.

На початку XIX ст. Кам’янка стала одним із центрів декабристського руху на Україні. В. Л. Давидов віддав у розпорядження декабристів свою кам’янську садибу. З 1823 р. він разом з С. Г. Волконським очолює Кам’янську управу Південного товариства декабристів. Восени 1823 р. тут відбулася нарада Південного товариства, в якій взяли участь П.І. Пестель, С.І. Муравйов-Апостол, М.П. Бестужев-Рюмін та інші відомі декабристи. Проведена в Кам’янці нарада схвалила ідею здійснення в Росії революційного перевороту за участю армії та встановлення республіканського ладу.

Протягом 1820 — 1822 рр. до Кам’янки кілька разів приїздив російський поет О.С. Пушкін. Вперше він прибув сюди в листопаді 1820 р. і гостював майже 4 місяці. Тут він познайомився з родиною Давидових. Під час перебування у Кам’янці ним були написані вірші «Нереїда», «Я пережив свої бажання», закінчена поема «Кавказький бранець».

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. КАМ’ЯНКА

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1995 р. за № 541 на базі комплексу пам’яток історії, культури та природи м. Кам’янки.

На території заповідника розташовані чотири пам’ятки архітектури та містобудування: флігель садиби Давидових (Зелений будиночок); водяний млин (побудований у 1825 р. — унікальна пам’ятка архітектури господарського призначення); парк (закладений в кінці ХVІІІ ст.) та архітектурна прикраса цього парку — грот — також побудований в кінці ХVІІІ ст. Крім того, до складу заповідника входять, п’ять пам’яток монументального мистецтва (пам'ятники декабристам, О.С. Пушкіну, П.І. Чайковському, стела Декабристів, пам’ятний знак при в'їзді в Кам’янку), три пам’ятки природи (Тясминський каньйон, урочище Тростянка, Пушкінська скеля). До складу заповідника входять Літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського, історичний музей та картинна галерея.

Експозиція Літературно-меморіального музею О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського представлена предметами, пов’язаними з життям родини Давидових.

У будівлі історичного музею розміщена картинна галерея. Серед її експонатів найцікавішими є роботи заслуженого майстра народної творчості України Макара Мухи та заслуженого художника України Павла Куценка.

3. КАНІВ. ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК

КАНІВ. Місто розташоване на правому березі Дніпра, за 64 км від Черкас. Вперше згадується у літописі 1147 р. На початку н.е. тут містилися ранньослов’янські поселення зарубинецької культури.

У VII—ІХ ст. були слов’янські поселення. На території знайдено три городища, курганний могильник Х—ХІІ ст. З 1240 р. Канів знаходився під владою татаро-монголів. 1362 р. містом заволоділи литовські феодали. Після Андрусівського перемир’я 1667 р. Канів увійшов до складу Польщі, за Бучацьким договором 1672 р. — до Османської імперії. З 1674 р. місто було приєднане до Росії. З 1683 р. Канів потрапив під владу Польщі. У 1775 р. місто перейшло в особисту власність короля Станіслава Августа, який віддав його у 1777 р. князю С. Понятовському. 1800 р. маєток був поданий Боніфатію Фізикевичу. Відомі битви 1536 р. — проти Литви, 1625 р. — проти Польщі.

В Каневі зберігся Георгіївський (Успенський) собор 1144 р, тут перед похованням стояла труна з прахом Т. Шевченка.

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли українська земля навіки прийняла у своє лоно тіло співця свободи і гуманізму, пророка національного відродження, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня було виконано його заповітну волю: знайти вічний починок НА ВКРАЇНІ МИЛІЙ…

Відразу ж перейменована канівцями на Тарасову Гору, ця вершина стала одним із головних національних центрів єднання українців довкола ідеї створення Соборної Української Держави.

Найдавніший історико-культурний заповідник в Україні і перший із закладів гуманітарної сфери, удостоєних статусу національного. Створений у серпні 1925 р. відповідно до Постанови РНК УСРР «Про оголошення території могили Т. Г. Шевченка державним заповідником» з метою охорони меморіалу Т. Г. Шевченка. Постановою Ради Міністрів УРСР від 21.11.1989 р. за № 287 «Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі» заповіднику присвоєно статус національного, що підтверджено Указом Президента України «Про національні заклади культури» від 11.10.1994 р. за № 587/94. Загальна площа охоронних зон — 2500 га.

У складі заповідника 8 пам`яток культурної спадщини. Влітку 1884 р. за народні кошти на Тарасовій горі було збудовано перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю, впорядковано його могилу і встановлено монументальний чавунний пам’ятникхрест за проектом академіка архітектури В. Сичугова.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 р. із встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам’ятника (скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон) і спорудженням Літературно-меморіального музею (архітектори В. Кричевський і П. Костирко). Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977 р.) і відтворена у 1991 р. «Тарасова світлиця» — перший народний музей Тараса Шевченка.

Нині Шевченківський національний заповідник — відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) гори, здійснює на своїй території охорону пам’яток культури від доісторичних часів до сьогодення, а також природного ландшафту.

Музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тис. унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фотоі кіноматеріали, аудіота відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. При заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тис. примірників.

На базі заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції за участю відомих діячів науки і культури, міжнародні фестивалі, конкурси.

Враховуючи всю значимість Тарасової гори для формування духовності нації, розбудови державності і творення української культури, на виконання ряду рішень Кабінету Міністрів України та Указів Президента, в 2000 році було розпочато широкомасштабну програму розвитку Шевченківського національного заповідника, яка включає заходи з капітального ремонту існуючих музейних споруд з максимальним наближенням будинку музею до первісного задуму архітекторів Василя Кричевського та Петра Костирка, реконструкції під'їзної дороги та інженерних комунікацій, благоустрою території нижнього парку.

4. КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ. КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ. Місто розташоване на північному сході області на р. Рось, за 76 км від Черкас. Корсунь-Шевченківський заснований князем Ярославом Мудрим 1032 р. для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників. Входив до Пороської оборонної лінії. Вперше в письмових джерелах місто згадується в 1169 р. З 1195 по 40-і рр. ХІІІ ст. Корсунь — центр удільного князівства, яким правили представники роду Мономаховичів. У 40-х рр. ХІІІ ст. місто було зруйноване монголо-татарами. У 60-ті рр. XIV ст. Корсунь увійшов до складу Великого князівства Литовського, з 1569 р. — до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. 1580 р. князі Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей польського короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом. 1585 р. місту було надано Магдебурзьке право та утворено Корсунське староство. У роки Національно-визвольної війни місто не раз було зруйноване. З 1778 р. Корсунське староство стало власністю польського князя С. Понятовського. У 1799 р. Корсунь перейшов у власність князя П.В. Лопухіна. З 1846 р. місто входило до Канівського повіту Київської губернії.

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 08.02.1994 р. за № 79 «Про державний історико-культурний заповідник у м. Корсуні-Шевченківському Черкаської області». Загальна площа заповідника складає 106 га.

На території заповідника знаходиться 27 пам’яток археології, архітектури та містобудування, історії, мистецтва та природи.

У м. Корсуні-Шевченківському є пам’ятки архітектури XVIII — початку XIX ст. (палац, башта в'їзних воріт, триповерховий флігель, каретна, манеж, дві православні каплички, швейцарський будиночок); пам’ятка садово-паркового мистецтва XVIII — початку XIX ст. — ландшафтний парк; пам’ятка історії — могила І.М.Сошенка; пам’ятка археології — городище XI ст.; у смт Стеблові — будинок та садиба Головинських, могила батька і діда І.С.Нечуя-Левицького, Василя Авраменка; у селі Виграєві — місце остаточного розгрому польської армії українським військом під командуванням Богдана Хмельницького.

До складу заповідника входять: Музей історії Корсунь-Шевченківської битви, історичний музей, художня галерея у м. Корсуні-Шевченківському, Меморіальний музей К. Г. Стеценка у с. Квітках, філіал заповідника — Літературно-меморіальний музей І.С.НечуяЛевицького у смт Стеблові. У фондах заповідника нараховується понад 53 тис. одиниць зберігання.

5. ТРАХТЕМИРІВ. ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «ТРАХТЕМИРІВ»

ТРАХТЕМИРІВ. 1578 р. польський король Стефан Баторій передає козакам містечко Трахтемирово разом з прилеглими землями і Зарубським монастирем. За дорученням короля козаків переписали в реєстри та призначили гетьмана. Трахтемирів, фактично, став офіційною столицею реєстрових козаків. З початком визвольної війни 1648 р. була створена Трахтемирівська сотня Канівського полку. У 1649 р. Трахтемирів — місце ув’язнення коронних гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського. 1678 р. місто було зруйноване турками. Пізніше його відбудували. 1748 р. місто зруйноване гайдамаками. Нині в с. Трахтемирові залишилося козацьке кладовище ХVІІ—ХVІІІ ст.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «ТРАХТЕМИРІВ»

Створений відповідно до Рішення Черкаської обласної ради народних депутатів від 09.08.1994 р. за № 3 та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1994 р. за № 446 про Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів».

Територія заповідника розташована на правому крутосхилому березі Дніпра між селами Трахтемирів та Григорівка Канівського району, на рубежі Черкаської і Київської областей. Саме ця ділянка узбережжя Рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 19.06.1986 р. за № 185 була оголошена заповідною територією «Трахтемирів» з метою забезпечення охорони нерухомих пам’яток історії, археології та унікальних пам’яток природи.

Дослідження території розпочалося в XIX ст. У 1899 р. біля с. Зарубинці В. В. Хвойкою було розкопане поселення, яке потому дало назву археологічній культурі — зарубинецька.

Серед останніх відкриттів особливу наукову цінність має ранньослов’янське городище на горі Лисуха, де на цей час розкопано близько ста поховань давньоруського часу, а також відкрите велике середньовічне місто. На думку деяких дослідників, це може бути літописне місто Пересічень.

6. ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО — КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА»

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 284 від 13.03.2002 р. з метою збереження і раціонального використання пам’яток землеробської трипільської культури. До складу заповідника нині входить 11 поселень трипільської культури, що розташовані на території трьох районів області, а саме: Тальянки, Майданецьке, Веселий Кут, Глибочок, Піщана, Онопріївка — Тальнівський район; Косенівка, Доброводи, Аполянка — Уманський район; Вільховець, Чичиркозівка — Звенигородський район.

Загальна площа заповідника — 2045 га. У селі Легедзине створено музей поселень трипільської культури. Нині заповідник перебуває на стадії становлення. В перспективі розвитку заповідника заплановано створення об'єктів музейнотуристичного призначення, серед яких музей трипільської культури у м. Тальне. В місці проведення розкопок біля с. Тальянки планується створення критого павільйону над групою розкопаних та реконструйованих трипільських жител.

7. УМАНЬ. ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «СТАРА УМАНЬ»

УМАНЬ. Місто — районний центр Уманського району Черкаської області. Розташоване на Придніпровській височині над рікою Уманкою (басейн Південного Бугу).

З 1569 р. Уманщина перебувала у складі Польщі. В 1609 р. в сеймовому акті «пустинь, іменована Уманью», була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському та вінницькому старості Валенсію Олексію Калиновському. Вперше як містечко згадується в офіційних документах від 1616 р. В 1629 р. в Умані вже була дерев’яна фортеця з ровами і валами. Містечко належало до Брацлавського воєводства.

У 1648 р. місто стало адміністративним центром Уманського козацького полку. З 1648 по 1667 рр., Умань входила до складу козацько-гетьманської держави.

За Андрусівським перемир’ям місто знов увійшло до складу Речі Посполитої. Після руйнування міста у 1674 р. військами Дорошенка разом з турками і татарами Умань приходить в занепад, який продовжується до 1726 року, коли місто з околицями переходить у володіння Франциска Потоцького. В 1760 р. місту було надане Магдебурзьке право.

В 1793 р. Умань увійшла до складу Російської імперії і в 1795 р. стає повітовим містом Вознесенської губернії Російської імперії, а в 1797 р. входить до складу Київської губернії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «СТАРА УМАНЬ»

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 833 від 31.08.2005 р. на виконання Розпорядження Президента України від 18.04.2005 р. за № 969/2005;рп.

На території заповідника знаходиться понад 150 пам’яток археології, архітектури, містобудування та культури. До пам’яток археології відносяться залишки поселень пізнього палеоліту, трипільської культури, доби пізньої бронзи, черняхівської культури та періоду Київської Русі; архітектури та містобудування — будівлі початку XIX ст. — готелі «Брістоль», «Європа», «Лондон», «Гранд-отель», міська управа, чоловіча та жіноча гімназії, комерційний банк, римо-католицький костел та торгові ряди (ратуша). За твердженням дослідників, автором трьох пам’яток архітектури (готель «Лондон», вище міське народне училище, чоловіча гімназія) є відомий архітектор В. Городецький.

У 2006 р. фахівцями НДІТІАМ розроблений Генеральний план розвитку заповідника.

8. ШЕВЧЕНКОВЕ. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК «БАТЬКІВЩИНА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

До початку ХІХ ст. носило назву Керелівка, до 1929 р. — Кирилівка. Село розташоване на Придніпрянській височині Звенигородського району, на вододілі рік Вільшанки та Гнилого Тікичу.

Перша згадка про Кирилівку зустрічається в 1618 р. На початку ХVІІІ ст. Кирилівка була власністю польських магнатів Яблоновських. Деякий час селом володіли польські князі Любомирські. Потім Кирилівку купив князь Потьомкін. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Російської імперії Кирилівка увійшла до володінь В. В. Енгельгарда. 1855 р. маєток був проданий Е. Фліорковському.

У Кирилівці пройшли дитячі роки Тараса Шевченка. До цього часу збереглася дякова хата, де він навчався. На місці хати батьків Шевченка встановлено обеліск, у садибі Шевченків влаштовано літературно-меморіальний музей його імені.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК «БАТЬКІВЩИНА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.1992 р. на базі нерухомих пам’яток культурної спадщини і природи низки сіл Звенигородського району Черкаської області, пов’язаних з дитинством, життям і творчістю Тараса Шевченка, з метою збереження Шевченківських меморіальних місць.

Указом Президента України від 26.01.2006 р. за № 74/2006 заповіднику надано статус національного з подальшою назвою — Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Загальна площа заповідника 27,3 га.

До складу заповідника входить 43 об'єкти культурної спадщини, що мають історичну, наукову та культурну цінність і розташовані на території сіл Шевченкове (колишня Кирилівка), Моринці, Будища.

В складі заповідника діє Літературно-меморіальний музей, експозиційні матеріали якого пов’язані з життям і творчістю Т. Г. Шевченка.

9. ЛИПІВСЬКИЙ ОРНІТОЛОІЧНИЙ ЗАКАЗНИК

Липівський орнітологічний заказник був створений у 1974 р. з метою охорони місця відтворення корисної водоплавної дичини. Він займає площу 4 500 га акваторії Кременчуцького водосховища у трикутнику с. Кедина Гора — с. Чапаєвка — ст. Панське (Золотоніський район Черкаської області).

Має статус заказника загальнодержавного значення. Створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 р. № 500. Установа у віданні якої знаходиться заказник? мисливське господарство «Вільхівська дача».

Являє собою головним чином мілководні ділянки водоймища із заростями очерету вздовж берега та острівців. З метою покращення кормової бази водоплавних птахів був інтродукований далекосхідний рис. Із зменьшенням рівня води у водосховищі наприкінці осені тут оголюються великі піщані плеса, між якими залишаються протоки.

Із рослин, занесених до Червоної книги України зустрічаються сальвінія плаваюча, водяний горіх.

Найбільше значення заказник має для збережння водно-болотних птахів. Восени у заказнику збирається до 17 тис. птахів, які зупиняються тут для годування. Домінуючим є крижень, високої чисельності також досягають лиска, чернь чубата, лебідь-шипун. Відмічені зустрічі з 8 видами птахів, що занесені до Червоної книги України: лебідь малий, гоголь, крех середній, скопа, лунь польовий, орлан-білохвіст, сапсан та сорокопут сірий. Загалом у заказнику протягом року зустрічається понад 100 видів птахів.

Досить багата іхтіофауна. Існують великі запаси ляща, плітки та інших промислових видів риб. Заказник відіграє велике значення для збереження риб як місце їхнього нересту.

У заказнику заборонене полювання, риболовля, збір рослин та інші види господарської діяльності.

10. РУСЬКО-ПОЛЯНСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ ЗАКАЗНИК

Русько-Полянський ботанічний заказник? об'єкт природно заповідного фонду, створений на території Русько-Полянського лісництва Черкаського району Черкаської області. Розташований в межах Черкаського бору (кв. 106 вид. 6, 9, 10, 13, 17, кв. 107 вид. 1, 2, кв. 143 вид. 15, 17, 19, 23) та має площу 166,0 га.

Установа, яка є землевласником та у віданні якої знаходиться заказник? ДП «Черкаське ЛМГ».

Заказник має статус загальнодержавного значення, створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 11.09.1980 р. № 524.

Місце зростання реліктової рослини вовчі ягоди пахучі або вовче лико пахуче, боровик (Daphne cneorum L.), занесеної до Червоної книги України (1994, 2009).

11. СУЛИНСЬКИЙ ЛАНДШАФТНИЙ ЗАКАЗНИК

Сулинський ландшафтний заказник — природоохоронна територія загальнодержавного значення створений на території Чорнобаївського району Черкаської області та Глобинського району Полтавської області. Має площу 7871,3 га.

Установи, які є землевласниками та у віданні яких знаходиться заказник? Черкаське регіональне управління водних ресурсів, ДП «Золотоніське ЛГ», Кліщинська сільська рада, Великобурімська сільська рада, ВАТ «Велика Бурімка», Лящівська сільська рада, АКП «Лямівка», КСП ім. Старицького, КСП «Маяк», Мохнацька сільська рада, КСП «Мохнацький».

Заказник створений Указом Президента України від 9 грудня 1998 року № 134/98.

Заказник являє собою один з найбагатших за видовим складом флори і фауни водно-болотних комплексів центральної України. Є основним на Кременчуцькому водосховищі нерестовищем, місцем нагулу і зимівлі різноманітних видів риб: щуки, сазана, ляща, синця, судака тощо. Місце гніздування та відпочинку багатьох видів перелітних птахів, серед яких: чапля жовта, реготун чорноголовий, лежень, кулик-сорока, ходуличник, дерихвіст степовий, які занесені до Червоної книги України.

12. НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕНДРОЛОГІЧНИЙ ПАРК «СОФІЇВКА»

Постановою Раднаркому УРСР за N26/630 від 18 травня 1929 року «Софіївка» була оголошена державним заповідником. Оранжерея, парники і, відповідно, частина території парку залишилися в підпорядкуванні сільськогосподарського університету. Парку надається самостійний статус і він аж до 1955 року перепідпорядковується кілька разів різним відомствам, таким як Наркомос, Наркомзем, управлінню заповідників, управлінню у справах архітектури, які були створені при Раді народних комісарів тодішньої УРСР.

1945 року — парку дано повну назву: «Уманський державний заповідник „Софіївка“». У 1946 році Рада Міністрів УРСР прийняла спеціальну постанову «Про відновлення і благоустрій Уманського державного заповідника „Софіївка“». На ремонт і реставрацію парку виділяється 1 мільйон карбованців.

1948 року — затверджується генеральний план відновлення і розвитку заповідника «Софіївка». 1949 року — створюється декоративний розсадник на площі 20 га. Активно проводяться роботи з ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожно-алейної системи, скульптур парку. Проводиться інвентаризація деревних і чагарникових порід, з’являються наукові праці з історії парку, його дендрофлори, про скульптури, малі архітектурні форми. В цей же період втрачено оригінали мармурових скульптур Аполлона Бельведерського, Венери-купальниці, Меркурія, з яких залишилися копії в органічному склі, а статуя Амура, як і бюст Станіслава Трембецького, безслідно зникли, хоч пізніше знайдено мармурові крильця від статуї Амура, які зараз знаходяться в музеї.

Література

1. Природно-заповідний фонд Черкаської області / Укл. Коноваленко О. С., Карастан І.М.? Черкаси: Вертикаль, 2006.? 196 с.