Виникнення стародавнього Вавилону
Почти на дві тисячі Вавилон був однією з найбільших центрів древньої цивілізації. Він виникла у результаті низки політичних змін — у Месопотамії. Під ударами скотоводов-амореев впала централізовану державу — царство Шумера і Аккада, створене III династією Ура. Не забули ним скористатися б легкою здобиччю і эламиты, які тепер обсіли Південну Месопотамию. Так, на території Дворіччя постало безліч… Читати ще >
Виникнення стародавнього Вавилону (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Возникновение древнього Вавилона
Среди міст Стародавнього Сходу Вавилон був, мабуть, самим шанованим. Саме назва міста — Баб-Илу (Ворота Бога) — говорило про його святості, про Особливе заступництві богів. Верховному вавілонському Богу Мардуку поклонялися багато народів, навіть підвладні Вавилону, його храми і жерці отримували багаті дари від царів сусідніх держав.
Вавилон ні однією з найдавніших міст Межиріччя — шумерські міста Кр, Урук, Эриду й були приблизно тисячу років старше.
Почти на дві тисячі Вавилон був однією з найбільших центрів древньої цивілізації. Він виникла у результаті низки політичних змін — у Месопотамії. Під ударами скотоводов-амореев впала централізовану державу — царство Шумера і Аккада, створене III династією Ура. Не забули ним скористатися б легкою здобиччю і эламиты, які тепер обсіли Південну Месопотамию. Так, на території Дворіччя постало безліч малих акціонерів та середніх, царств, близько двохсот років які були друг з одним.
Почти переважають у всіх державах Дворіччя утвердилися аморейские династії, засновниками стали вожді племен завойовників. З часом прибульці асимілювалися із населенням.
Одна з аморейских династій під час чергового вторгнення завойовників близько 1895 року по зв. е. утвердилося на місті Вавилон, яке лежало у північній частині частини держави Иссин. Тривалий час знову створену державу не відігравало значної роль політичного життя Межиріччя. Цілеспрямована і ловка політика шостого царя I Вавилонської династії Хаммурапі (1792—1750 роки до зв. е.) сприяла перетворенню Вавилона до столиці величезного держави, що підкорила собі майже всі Дворіччі.
Город розташовувався на вельми зручному місці — там, де зближуються річки Євфрат і Тигр і південь від головного русла Євфрату починають відокремлюватися численні протоки. Становище Вавилона було сприятливим щоб займатися торгівлею, але амореи навряд чи думали звідси. Захоплення Межиріччя порушив сформовані зв’язку, дороги стали небезпечними, канали мелели і заростали. На позбавлених поливу полях кочівники пасли овець.
Но запустіння виявилося недолговременным. Великі царські господарства розпалися. Більше хто б гнав сільських жителів на польові роботи, не збирав весь врожай у царські комори, не вів боргових записів на глиняних табличках. Селяни працювали тепер у невеликих клаптиках землі, хто був їх власністю.
Хозяева самі вирішували, що він вирощувати — ячмінь чи фінікові пальми, і держава сама розпоряджалися врожаєм. Під час амореев в Межиріччі побільшало корів і овець. Сільські жителі змогли живити ниви гноєм і орати на бугаїв, а чи не рихлити землю вручну.
Перестали існувати й царські ремісничі майстерні: вже хто б дбав про підвезенні деревини, металів, пряжі і коштовного каміння… Зате з’явилося багато дрібних майстерень. Роздробити величезних господарських об'єднань на дрібні призвела до того, що незабаром після налагодження торгових зв’язків, каналів і зрошення занедбаних полів країни почалося підйом. Держава не придушувало активність селян ремісників і відбирало основну частину вироблених ними продуктів чи виробів. Виникає безліч ринків, де можна було продати чи купити рибу, фініки, зерно, тканини та інші товари, найняти вмілого працівника. З’являються надлишки продуктів і виробів. Їх скуповують і продають поза країни багаті торговцы-тамкары. Назад вони привозять переважно рабів: в Межиріччі стало бракувати робочої сили в.
К 1800 р. до зв. е. Межиріччі перетворилася на квітучий, дбайливо доглянутий сад. Нові способи ведення господарства сприяли зміцненню таких нових центрів, як Вавилон, оскільки старі міста з лиця працею пристосовувалися до господарської незалежності ремісників селян.
Первые правителі невеликого Вавилонського царства вели обережну політику. Вони укладали союзи з сильними сусідніми державами — Ларсой, Исином, Марі — і навіть точно вибирали найвигідного партнера. Отже, п’ять вавилонських царів змогли значно розширити свої володіння, але у рівень із своїми союзниками Вавилон доки встав.
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.