Дипломатія Стародавнього Риму

Дипломатия древнього Рима

РИМ не відразу став великим рабовласницьким державою. Спочатку Рим був невеликим містом Італії, який, в VI в. до нашої ери мав зносини лише з іншими (племенами і міською громадами Середньої Італії. У разі розпадання племінного ладу синапси і освіти класового суспільства на Римі спочатку зносини з іншими племенами і містами лежали «обов'язок міської ради старих, т. е. сенату. Ця обов’язок залишилася за римським сенатом остаточно існування республіки (т. е. до 30 «р. до зв. э.).В подальшому для ведення міжплемінних переговорів виділили жерці, фециалы, в кількості 20 людина. З середовища цих жерців виділявся старший жрець, «патер латратус», який звичайно і очолював посольства до сусіднім племенам.

Отправляясь в посольство, жерці робили різні обряди, вимовляли магічні слова, заклинання. Війна оголошувалася в такий спосіб: римські жерці були до кордону сусідньої держави, з яким Рим вступав «в конфлікт, з дерновыми накладками вся її голова — символ території - й голосно «вимовляли прокльони по адресою своїх ворогів. Одночасно пред’являлися вимоги римської громади. Якщо для цієї вимоги протягом 33 днів не надходив відповідь, то жерці знову відправлялися до кордону і крізь неї кидали обпалений дротик. Цим визначався акт оголошення війни. «У цьому вважалося, що й Рим не «порушив договору з сусіднім містом, а, навпаки, порушення йшло від сусідів, то боги будуть «на боці Риму та підтримають римське зброю» в IV-III ст. до зв. е, коли встановилися сношенья вже з далекими племенами, у Римі з’явилися б і справжні посли. «Посол» що вирушав римським сенатом, називався легатом, а посольство — легадией. Це латинське слово застосовується у цілого ряду сучасних націй й у час для позначення посольства. Легация буквально означає посольство. Легати — посли — зазвичай супроводжувалися жезлоносцами; часто сенатом прикомандировывались до послам і ораторы.

Обыкновенно посли обиралися із найдосвідченіших членів римського сенату. Їм давали суворі інструкції, як саме. Посол мав надходити відповідно до гідністю римського народа.

О римських посольствах знаємо з повідомлень грецьких істориків III-П ст. до зв. е. Римські посли їздили й у Карфаген, й у Грецію, і всі елліністичні країни. І на цю епоху зазвичай римляни призначали послами осіб із знаті, найчастіше осіб із складу сенату. Зовнішніх відзнакою посла тепер був золотий перстень-печатка скріплення договорів. Цим самим послу давалося право укладати договори від імені римського народу. Кожен римський посол направлявся зарубіжних країн, супроводжуваний почтом. Повернувшись Рим, посол мав би звітувати перед римським сенатом. У деякі важливі випадках посли звітували про своє переговорах ще й перед народним зборами, але, очевидно, це було дуже редко.

В III-II ст. до н.е. у Римі виробився особливий порядок прийому посольств інших країн, в якому розрізнялися дві лінії поведінки: прийом посольств дружніх держав зустріч посольств, які приїжджали з ворожих держав для ведення мирних переговорів і укладання мира.

Посольства, дружні Риму, приймалися римлянами з великою урочистістю. Послам влаштовували урочисті зустрічі за межами міста Риму, їх поміщали в одному з найкращих будинків, у центрі Риму. Послів старанно обслуговували, надавали їм всіляке увагу, їх запрошували брати участь у святах, в іграх і, відпускаючи, давали багаті подарунки, особливо у випадках, коли самі посли привозили до Рима дары.

Совершенно іншим було ставлення до посольствам, котрі від ворожих держав. Ці посольства интернировались, їх пускали міську лінію. Для цих послів був особливий будинок, дача поза межею міста, ізольована, зусебіч оточена високим парканом. У цьому вся ізольованому приміщенні послів харчували та давали їм усе необхідне, але нікуди межі двору виходити не дозволяли. Брав їх сенат в особливому храмі по закордонах міста Риму" у храмі богині Беллоны — богині війни. Якщо переговори закінчувалося успішно, й полягав світ, то дні перебування відправивши для оформлення договорів проходили вже в Римі, де їм .дозволялося ходити будь-куди. Бели ж мирні переговори закінчувалося невдало, то послам давали жорсткий термін, протягом якого вони повинні були залишити або територію Риму, чи навіть територію Италии.

Пока ворожі посли перебували біля Римської держави, їх охороняли; коли вони виявлялися поза ним, тоді посли позбавлялися охорони, і Римське держава ніякої гарантії їхньої цілісності дорогою не давало.

Рим почав вести переговори з іншими містами досить рано. Останнім часом правління Олександра Македонського (323 р. до зв. е.) у його Вавилон прийшли різні посли, зокрема і південь від міста Риму. Достеменно встановлено факт ведення переговорів і укладання торгових договорів між Римом і Карфагеном. Перші договори з-поміж них ставляться: одні до VI в. до до. е. і друге до IV в. до зв. е. Це був угоди про мореплаванні, про торгівлю, що були між римлянами і Карфагеном в питанні про плаванні римських кораблів до берегів Африки. Встановлювалося правило, що римські кораблі могли відвідувати Карфагенский порт, але далі вздовж узбережжя Африки плавати було неможливо. У одному із цих договорів говорилося у тому, що кораблі, що є бурею, були зобов’язані повертатися в Італію у час, не затримуючись в Карфагенском порту.

Полностью Рим втягся в міжнародні відносини з элинистическими країнами протягом III в. е. У цей час римляни вступили б тісний зв’язок з монархією Птолемеїв. До цьому ж періоду ставляться зіткнення Риму з Карфагеном через Сицилії і проникнення Риму до берегів Адриатического моря. що призвело, після захоплення римлянами острова Коркиры (229 р. до зв. е.), конфлікт з Македонией.

Постепенно Рим опинився серед середземноморських елліністичних держав, які перебувають у тісний зв’язок собою. Рим став дружньої державою по відношення до Єгипту і, навпаки, вступив у тривалий, неодноразово переходивший в збройним сутичкам, конфлікт ^Македонією, яка, своєю чергою, в разом із Селвкидами був у конфлікті з державою Птолемеев.

В цей час Рим вступив у жорстоку боротьбу з Карфагеном. Тому прагненням Карфагена стало установлние тісних дипломатичних зв’язку з Македонією, з Сеевкидами. По часу другий Пуничеокой війни (218- 01 тт. е.) усе Середземномор’я розбилося на два табору: щодо одного таборі - Рим, Птолемен, Родос, Пергам, в іншому — Македонське царство, держава Селевкідів і Карфаген.

Период другий Зачіскою війни був періодом напруженої дипломатичної боротьби, і переплетення інтересів різних держав. Відзначаючи це, Полібій вказує, що: «Раніше… події землі відбувалися хіба що .розрізнено, бо кожен з них мало окреме .місце, особливі цілі й кінець, починаючи ж із цього часу історія стає хіба що єдиним цілим; події Італії та Зливи переплітаються з азіатськими і еллінськими, і всі зводиться одного концу».

Когда Ганнібал вторгся до Італії до, розбивши римські війська при Каннах (216 р. до до. е.), погрожував самому Риму, він намагався закріпити військовий успіх дипломатичним шляхом і подав у Рим посла з нафтою відкриття мирних переговорів. Але римський сенат рішуче відкинув будь-яку думка про світу і Ганнібал вимушений був продовжувати затягивавшуюся .війну. Тому дипломатія Карфагена робила великих зусиль до того що, щоб схилити виступи проти Риму ще й Македонию.

Римский ж сенат, як Полібій, переймався як військовими діями, — він постійно посилав посольства в Сіракузи, Македонію" Грецію, Єгипет до царя Птолемею з єдиною метою недопущення виступи Македонії разом із Карфагеном проти Рима.

На першому етапі боротьби римляни, здавалася, дипломатичну гру програли. Коли Ганнібал здобув перемогу при Каннах в 216 року, то хорально-политическое вплив цієї перемоги виявилося настільки велика, що «молодий правитель Сіракуз багато часу доти колебавшийся македонський цар Філіп V, нарешті, зважилися протиставитися Риму. Сіракузи почали ворожі дії проти Риму. Філіп відправив послів в табір до Ганнибалу, і після тривалих переговорів між Ганнібалом, що перебували Півдні Італік, і Македонією уклали військовому союзі проти Риму. Згідно з договором обидві країни зобов’язалися не укладати сепаратного світу з Римом. З іншого боку, македонський цар виторгував собі невтручання Карфагена у справи Греції, яка зізнавалася сферою інтересів лише Македонії. Натомість було умовлено, що Італія стане районом інтересів лише Карфагена і Македонія в италийские справи втручатися не будет.

Далее, обидва союзника зобов’язалися спільно вести війну проти Риму, й у доповнення до письмового договору македонський цар дав усне обіцянку карфагенським послам протиставитися Риму Італії, переправивши свої війська з Македонії на Аппенінський полуостров.

Но на той момент, коли договір Карфатеяа з Македонією проти Риму став фактом, римської дипломатії вдалося здобути блискучу перемогу захоплюючою й звести нанівець самий страшний для Риму пункт в македонско-карфагенском договорі: поява військ Філіппа Італії. Римляни зуміли схилити зважується на власну бік грецькі «міста Этолийского союзу, й інші грецькі міста, враждовавшие з Македонією, по наполяганню та за підтримки Риму оголосили війну Македонії. Почалися військові дії самої Греції. Тому війська Філіппабуло неможливо бути переправлені в Италию.

В протягом низки років воєнних дій Македонії проти Риму обмежувалися дрібними сутичками з римськими кораблями. Самого ж головного, чого боялися римляни — появи македонських військ у Італії, — не совершилось.

В протягом 10 років йшла ця дрібна війна {215−205 рр. до зв. е.). Македонія, зайнята війни із Грецією, не зрушила з місця, за .це водночас Ганнібал був змушений залишити Італію. Коли ж римляни розгромили Сіракузи, а Ганнібал відтіснили римськими військами «а південь Італії та римляни з’явилися торік у самої Африці, то цінність македонско-карфагенского договору 215 р. було зведено нанівець. Македонський цар, зрозумівши безперспективність продовження подальшої боротьби, вступив з римлянами в мирні переговори, і, порушуючи своє договірне зобов’язання перед Карфагеном, уклав із Римом світ (205 т. до зв. е.). Римлянам це розв’язало рук"и, і вони, зі «всієї силою обрушившись на Карфаген, розгромили їх у 202 р. і продиктували йому світ. За рік з гаком після цього змогли звести рахунки і з Філіпом V Македонским.

В 200 р. до в. е. римляни починають війну проти Філіппа V. Нападаючи на Філіппа, вони мстилися йому за блок з Ганнібалом, але з заявляли про це й. Вони зуміли спровокувати зіткнення Філіппа із низкою малих грецьких держав" схиливши зважується на власну бік пергамского царя, місто Афіни" острів Родос й інших грецьких міст. Коли всі ці міста Київ і держави стали скаржитися Риму на образи із боку Філіппа, римляни відправили до Філіппу вимога — припинити напади проти дрібні грецькі держави, особливо у Афіни. Філіп відмовився. І потім цього відмови, котрий демонстрував загарбницьку політику македонського царя, римляни і входять у Грецію як захисники дрібних грецьких держав, їх волі народів і незалежності. Отже, завдяки вправною дипломатичної підготовці римляни виступили війну проти Філіппа V не як загарбники, бо як держава, який захищає маленькі держави від нападу зі боку македонського хищника.

Но, по суті, і Рим і Македонія були однаково агресивними рабовласницькими державами. Рим був об'єднання великих италийских рабовласників, прагнули експортувати залежність від дрібні громади Греції. А до тих цілям прагнув і Філіп V Македонський. Проте римляни зуміли зовні обставити справа в такий спосіб, і всім грецькою мовою і елліністичним світом Філіп став винною боку. Цим самим вони політично ізолювали Філіппа V.

Еще більш складну роботу провели римляни в останній момент напади проти Філіппа V .під час переговорів з селевкидоким царем Антиюхом III, що мав формальний союзний договір з Філіпом V. Коли римляни, розбивши Карфаген, виступили проти Македонії, то тут для них важливо" щоб Селевкидская держава не підтримала Македонию, Римский сенат послав Антіоху III трьох послів, запропонувавши царю гарантію Риму на утримання завойованих їм Сирії та Палестини, раніше належали союзнику Риму — Птолемеям. Саме з захоплення володінь Птолемеїв в басейні Егейського моря, и на східному узбережжі Середземного моря Македонія та Селевкидская держава уклали свого часу союз. Македонія мала захопити багато міст на островах Егейського моря: Антиох отримував. до сфери впливу Фінікію і Палестину. З метою роз'єднання союзників римляни гарантували Антіоху III його захоплення. Вони чудово розуміли, що це елліністичні царі постійно ворогують друг з одним І що Антиох III бачить у Македонії як союзника, а й майбутнього соперника, Поэтому римляни, запропонувавши Антіоху подарунок з допомогою Єгипту, бажали лише, — щоб Антиох залишався нейтральним у війні, що виникає між Римом і Македонией.

Антиох III, зі свого боку, укладаючи блок з Македонією, враховував, чого слід занадто посилювати свого союзника, маю на увазі наступні відносини. І він ввійшов порушення союзного договору, і, коли римляни накали на Македонію, Антиох III залишився нейтральною та не втрутився до боротьби Риму з Македонією, попри кількаразові прохання Філіппа V про помощи.

Римляне розбили македонського царя в 197 року. Філіп V змушений був очистити в Грецію й погодитися на оголошення грецьких міст вільними. Він також вимушений був погодитися на виплату величезної контрибуції і так обмеження своєї армії 5 тисячами человек.

Однако у тому пункті Філіп Македонський знайшов засіб обійти букву договору. Протягом наступних років він тримав на своїх службі 5 тисяч воїнів, а й чотирьох тисяч чоловік щороку відпускав і замінював їхній кругозір новими. Отже вперше у історії з’являється військовий запас. Подібним прийомом Філіп обдурив римлян та поступово підготував достатньо навчених військовій справі солдатів, які можуть бути використані македонським царем у разі виникнення нової жахливої війни з Римом.

Этот, принцип був згодом враховано деякими німецькими військовими діячами, коли Пруссія було остаточно розбито Наполеоном в 1806—1807 рр. Отже не німці, а Філіп Македонський винайшов військовий запас. Німці просто скопіювали цей прийом обходу військових статей договору, знайшовши їх у історичних творах. Таким чином організація армії, як у мирний час утворюється навчений запас, а час розгортається мобілізація призовників, вперше зустрічається ще древньої истории.

Но римляни не обмежилися розгромом Македонії. Прагнучи терміново закріпитися сході, вони вступив у боротьбу і з державою Селевкідів. Щойно римляни розгромили Філіппа V, вони наштовхуються на Антиохом III. Після розгрому Македонії Антиох прагнув зайняти ряд позицій на північних берегах Егейського моря, але становище у Греції змінилося. Словесно римляни дали грецьким містам свободу, вони просто посилили Этолийский союз, але у найважливіших грецьких містах залишилися римські війська. Свободу Греції римляни розуміли як свободу від Македонії, очищення від македонських гарнізонів і заняття цих місцевостей римськими войсками.

На словах греки отримали свободу, насправді греки підпали, замість македонського панування, під більш жорстоке панування римлян.

В народних обранців знову перед римської дипломатією постала надзичайно серйозна завдання. Потрібно було допустити втручання у війну, «і той раз Македонії. Завдання тим тяжчим, що Македонія, хіба що розбита Римом, змушена була вьполнять умови мира.

Римляне посилають у Македонію послом Тіберія Семпрония Гракхабатька знаменитих братів Гракхов. Прийшовши до македонському царю, дав йому низку обіцянок і після переговорів із ним переконав царя, що останньому вигідніше залишитися нейтральною та стояти осторонь до боротьби Антіоха Ш і римлян, що ослаблення держави Селевкідів йому нині понад вигідно, ніж військова невдача Риму. Македонський цар вирішив, що з нього складається сприятлива обстановка, дає можливість вимагати перегляду його мирний договір з римлянами. Фнлшш Македонський сподівався без війни повернути багато речей, що він мусить був поступитися римлянам. Він лише погодився залишатися нейтральним, і навіть пропустив на території римські війська і зробив їм продовольство. Таким чином римляни змогли спокійно протиставитися Антіоха у Греції і" на північних берегах Егейського моря, и завдати йому ряд ударов.

Не допомогло Антіоху і те, що у цей час щодо нього з Карфагена з’явився Гаянибал. Ганнібал намагався організувати проти Риму союз з Карфагена, Македонії й держави Селенкидов про те, щоб розгромити свого противника. Але мистецтвом римської дипломатії, роботою Тіберія Семпроврия Гракха в Македонії було зірвано плани Ганнібала. Через війну римляни боролися проти Аятиохаодин-на-один, то розтрощили флот і розгромили сухопутну армію селевкидского царя при Магнезії в 190 р. дон. э.

После того як в 190 року Антиох з’явився і був віддати римським союзникам всі свої малоазійські володіння, заплатити Риму величезну контрибуцію, римляни оголосили македонському царю Філіппу, що, власне готворя, обіцянки Гракха, зроблені царю, є лише обидві щаниями посла І що обставини змінилися таким чином, що римляни обіцянок свого посла виконати що неспроможні. Македонський цар побачив, що він обмануть, але було пізно: союзників в нього був, обпертися було ким, — і Філіп змушений був мовчати і покірно виповз знову вимоги, які продовжував пред’являти йому римський сенат через своїх послов.

Каков був основний девіз римської дипломатії? Основним правилом римської дипломатії було: «розділяй і владарюй». Римська дипломатія намагалася недопущення об'єднання своїх ворогів у союзи, всіляко заважала створенню антиримских коалиций.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.