«Українські» та «російські» аспекти державно-правової теорії Феофана Прокоповича. 
Ідеологія європейського аграризму в 1 половині ХХ ст

У XVIII столітті з осіб духовного звання не було нікого, хто б мав таке важливе значення, не тільки в сфері церкви, але і у всьому політичному ладі держави, як Феофан Прокопович. З його ім'ям тісно з'єднуються: найважливіша справа — підстава Святтейшого Синоду і перша історія цієї установи.

Феофан Прокопович народився в Києві, у 1681 році, від бідного місцевого купця, що вмер, залишивши дружину і малолітнього сина Елеазара в крайній убогості.

Єлеазар вчився в київській колегії і, відрізняючись доброю пам’яттю і живою тямущістю, став кращим учнем. Коли йому виповнилося сімнадцять років, він відправився для закінчення свого навчання в польське училище; там він незабаром був спокушений із православ’я, прийняв унію і постригся в ченці, під ім'ям Єлисея. Уніатський володимирський єпископ Заленський побачив у ньому незвичайні здібності, і, при його заступництві, молодий чернець Єлисей Прокопович був відправлений у Рим, у колегію Св. Панаса, засновану зі спеціальною метою поширювати католицтво між послідовниками східного православ’я в Греції й у слов’янських землях.

У 1702 році Єлисей повертався вже в батьківщину через Швейцарію. У 1705 році він одержав місце викладача піитики в київській академії, а в наступному році перейшов на кафедру риторики. Викладаючи те й інше, Феофан склав курси піитики і риторики і написав трагікомедію «Володимир», що, незважаючи на важкий вірш і нечисту польсько-російську мову, не позбавлена позитивних поетичних достоїнств і особливо чудова по вільнодумству і присутності таких ідей, що були вище свого століття. Феофан писав і говорив проповіді, що відрізнялися тим, що в них не було ні тодішньої шкільної рутини, ні стомлюючої довготи.