Основи економіки

1. Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів Суспільство є однією з найбільш складних форм об'єктивної реальності. На відміну від неживої природи, суспільні процеси проходять у свідомо створеному людьми середовищі та наповненні цілеспрямованою діяльністю людей. Їх пізнання ускладнюють швидкі зміни умов та чинників, що впливають на суспільне життя, яке потребує урахування фактору часу, коли історія стає ареною їх розгортання та перебігу. Зазначенні вимоги до наукового пізнання суспільства зазвичай називають парадигмою суспільства. Парадигма (з грец. Зразок, образ)-сукупність історично сформованих методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та ін. установ, прийнятих в певному суспільстві, як зразок, норма, рішення певної проблеми (Т. Кун).

Цивілізаційна парадигма почала утверджуватись відносно недавно і спирається на фундаментальні зміни в розвитку методології науки, у застосування якісно нових загальнонаукових підходів та принципів дослідженні. Вона передбачає розгляд суспільства як об'єктивного процесу послідовного проходження стадій первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, та комуністичної суспільно-економічних формацій. В основу цивілізаційної парадигми покладено системно-синергетичний підхід (модель Лейбніца, Гьоте, дарвіна, Енштейна та ін.), яка передбачає дослідження будь-якого об'єкта як системи:

1) яка має власну структурну будову; 2) знаходиться в складі іншої системи; 3) складові цих систем взаємоповязанні і взаємозалежні; 4) головною метою системи є забезпечення цілісності, недопущенні її розпуску.

Основні положенні цивілізаційної парадигми :

1) одиницею дослідженні є суспільство, що має власні, лише йому притаманні ознаки, яке розглядається як цілісне утворення, що входить до більш широких систем (сх. або зх. цивілізації).

2) Сутісними характеристиками є взаємозалежність суспільного індивіда і суспільства та емерджентні властивості суспільства (якість цілого, яка не дорівнює сумі якостей складових).

3) Суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичної, економічною, соціальною, та духовно-культурною підсистемами. Вони пов’язані між собою та впливають одна на одну.

4) Розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв'язаних процесів-диференціація (адаптація) та інтеграція (обєднання)-що забезпечують розвиток суспільства.

5) Головна мета суспільствазбереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів-досягається його організацією.

6) Принцип людино центризму-посідає центральне місце людина, свідома діяльність якої виступає рушійною силою розвитку суспільства.

Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження господарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних наук. Так, досліджують її генезис, розвиток господарської системи На різних етапах.

2. Господарство, господарська система та її еволюція Як складова суспільства, господарська сфера покликана забезпечити розв’язання однієї з ключових задач — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом. Ця функція охоплює існування відносно відокремленої структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне утворення та підсистема суспільства. Остання також розглядається на засадах системного підходу, має власну структурну будову, кожний складник якої виконує відповідно відтворювальну інтеграційну, цільову та адаптивну функції.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здійснювати виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спеціалізації виконання окремих виробничих операцій та використання нової техніки та технології, які виникають під тиском змінподілу праці. Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Суспільний поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характеризують рівень функціональної та соціальної (структурної) диференціації господарської системи суспільства.Тому вони утворюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему суспільстваТому вони утворюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему суспільства.

Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господарських одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньою взаємодії між собою та суспільством як цілим (державою). Вона здійснюється у формі взає-мообміну благами і послугами, що історично мав різний характер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалізації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (натуральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтеграції господарств, чисельність і різновиди яких постійно зростають завдяки диференціації господарської сфери суспільства. Взаємодія між окремими господарськими одиницями та державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські одиниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної політики, здійснення економічних реформ. Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарської системи.

Господарська система є об'єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Історія економіки та економічної думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-еко-номічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирапня та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпаду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли власність на засоби виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші форми суспільства, що об'єднують самостійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя, на території Західної Європи існував общинний тип організації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв’язання спільних проблем. За своєю природою община мала корпоративний характер. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функціями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов’язки перед общиною на засадах асоціації.

Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної системи обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом» ¹, які належали общині. Поряд з ними існували помістя— великі землеволодіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм королем. В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація суспільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади, зосередження основних повноважень у руках короля, зміна структури суспільства. Втрата феодалами судових функцій, права мати власну озброєну дружину, права збору податків та виконання інших функцій підірвали їхнє панівне становище. Здійснення владної функції було покладено на адміністративну систему державних органів управління. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля. Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуальність і набувати рис приватної власності на землю. Феодали перетворювалися на земельних аристократів.

Дедалі активнішу роль почали відігравати міста, що масово з’являлися на перехресті шляхів сполучення і спершу були місцем поселення торговців. Ключовою функцією міст стало забезпечення обміну предметами першої необхідності. Велика потреба в грошах представників влади сприяла розвитку міст, які одержували від феодалів та короля привілеї і вольмості. Міста стали осереддям свободи людей, що там мешкали. Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумовили особливості господарського життя в містах. Виникли добровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну. Головна мета таких утворень полягала в об'єднанні заради захисту власних інтересів, одержанні певних привілеїв, здійсненні координації виробництва, цін, збуту тощо. Так почали з’являтися перші форми економічних організацій як принципово нових форм господарств та способу взаємодії між ними.

Проникнення принципів рівності і свободи в господарську сферу суспільства обумовило появу ринкової економічної системи, найбільш глибокою основою якої стали утвердження приватної власності на ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий поділ праці. Ця система спочатку була представлена локально як ринкове господарство міст, а згодом набула більш широкого масштабу.

Ринкова економічна система, перші паростки якої з’явились у містах феодального суспільства, розпочала свій шлях становлення і розвитку в Європі завдяки: демократичним революціям, які змінили характер влади і відкрили путь для утвердження приватної власності; промисловій (індустріальній) революції, яка піднесла на небачену висоту поділ праці й обсяги створення благ і послуг, включила в обмін не тільки готовий продукт, а й ресурси; ринок охопив промисловість; римському праву; реформації церкви і просвітництва. Усе це дало змогу сформулювати нові цілі та цінності суспільства, які впливали на всі боки життя, зокрема на господарську діяльність людей.

3. Порівняльний аналіз типів господарських систем та їх змісту Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було притаманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Неолітична революція привела до появи відтворювального господарства та виникнення рільництва і скотарства як важливих характеристик суспільств первісних цивілізацій (протоци-вілізацій).

Формування в період так званого осьового часу (VIII—-ІІ ст. до и. є.) світових цивілізацій відкриває новий період у розвитку господарської сфери суспільств, яка змінюється під впливом як внутрішніх (економічних), так і зовнішніх (цивілізаційних) чинників. Тому в історичних формах господарств виявляються рівень суспільного поділу праці, розвиток техніки і технологій, наявні природні умови, а також форми власності на ресурси, особливості здійснення влади, економічні інститути. Індивід як центральна постать господарської сфери може виступати як член поліса— господарь домогосподарства, кріпак чи феодал, найманий працівник або підприємець Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з античних часів, коли з’явилися відносно незалежний індивід і територіальна община як одна з перших форм організації суспільства Індивідів, котрі діють самостійно. їхня особиста залежність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарської діяльності. Наявний рівень розвитку поділу праці спричинив натуральний характер виробництва і спорадичний обмін. Домінування військово-політичних цілей на перше місце висувало загарбницький спосіб отримання матеріальних благ і послуг, одним з яких були раби. Основним суб'єктом господарювання став власник домашнього господарства, який особисто, з рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання блага. Поділ праці здійснювався згідно з престижністю окремих видів робіт, фізичними можливостями чоловіків та жінок різного віку.

Основними формами господарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та гос-подарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного індивіда тощо. Кожній з цих форм господарювання притаманний свій статус індивідів, що господарюють, різні обсяги прав власності па ресурси, форми та способи впливу на людей в економічній сфері з боку суспільства.

В їх підґрунті лежить різна форма суспільної залежності індивідів від общини. Таку систему господарювання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі територіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала характер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв’язки, а домінантного значення набували зв’язки з полісом, органами державного управління господарською сферою суспільства.

Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпаду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли власність на засоби виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші форми суспільства, що об'єднують самостійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя, на території Західної Європи існував общинний тип організації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв’язання спільних проблем. За своєю природою община мала корпоративний характер. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функціями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов’язки перед общиною на засадах асоціації.

4. Об'єкт та предмет історії економіки та економічної думки Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадигма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу господарську систему суспільства. Науковий об'єкт існорико-економічної науки включає в себе становлення та історичний розвиток господарської системи і знанні про процеси, що проходять в ній. До наукового об'єкта належать емпіричні дані про господарське життя людей.

На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення. Предмет завжди пов’язаний з наковим об'єктом дослідження та спрямований на розкриття внутрішніх його характеристик. Сформований на засадах цивілізаційної парадигми предмет включає в себе господарські одиниці взмодії структурних елементів господарської системи. В науковому предметі відображаються як структурні, так і функціональні аспекти господарської системи.

Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з’явилися в ЇЇ історичному розвитку, Як правило, вони пов’язані з виникненням нових форм господарювання, нових способів виробництва і обміну, нових факторів виробництва та інших змін. Задача істор.ек. науки полягає у виявленні взаємозвязку між цими факторами та пошук причинїх виникнення. Господарській сис-мі притаманна певна цілісність, її основними характеристиками є: 1) відповідний рівень роз-ку, поділу праці, техніки і технологій; 2) форми власності на засоби вир-ва; 3) характер влади та ососбливості впливу держ-ви на ек. процеси; 4) особливість сусп. умов протікання цих процесів, наявні ресурси що використов у вир-ві. В історії роз-ку сусп. госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва (господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях. Включення історії економічної думки до предмета історико-економічної науки є необхідність урахування в історичному розвитку господарської системи ролі свідомої діяльності індивідів та суспільства в цілому. Історико-економічна наука повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання; «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання «як має бути?», щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є основою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої організації господарського життя суспільства, проведення економічної політики, адекватної наявним потребам. Так предмет істор.-економіч. Науки включає до себе історичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічній функції.

5. Сутність, фундаментальні принципи побудови та значення системносинергетичного підходу до аналізу суспільних та господарських процесів як складової цивілізаційної парадигми Системно-синергетична парадигма принципово змінює характер і значимість істор досліджень суспільних процесів. Окрім традиційного опису істор фактів та подій вона передбачає аналіз внутрішніх зв’язків між ними; в їх центрі перебуває розвиток людини. При цьому аналіз виконується з позиції цілісності суспільства, єдності істор витоків розвитку людства і цивілізаційних особливостей кожного суспільства. Відображення у наукових поняттях і категоріях істор процесу розвитку, обґрунтування залежностей, що характеризують тенденцію розвитку, надає істор дослідженням нової якості, перетворює їх на історико-генетичний аналіз.

Системно-синергетична парадигма дослідження екон сфери суспільства передбачає надання переваги синтезу перед аналізом, розгляд будь-яких процесів з позиції цілісності. Предмет історико-екон науки включає в себе істор форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в економічній думці. Отже, історія екон думки тісно пов’язана з реальними змінами в екон системі і відбиває етапи її розвитку — від виникнення і до сучасної системи знань економічної теорії.

6. Методи історії економіки та економічної думки та завдання дисципліни Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економічної науки обумовлюють вибір методів її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки й економічної думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної економічної теорії; методи економічної історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологіч-ний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняльний), а також методи соціологічних досліджень.

Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1) найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин;2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки;

3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу;5)використання принципу «за інших незмінних обставин» .

Методи пізнання та дослідзісення в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої динаміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з’ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;*

проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки навчального курсу;3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, структури і методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріївїх класифікації та типологізації; 4) міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін; також установлення впливу численних позаекономічних, у тому числі інституціональних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, культури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розвиток економічної думки та теорії;

5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7) каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв’язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл; 8) функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм — вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими, якими вони постають у реальній економічній дійсності та господарській практиці; 10) соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціально-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв’язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв’язок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необхідність розглядати взаємодію як основну форму зв’язків у межах системи тощо.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв’язку за допомогою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності господарства суспільства та па засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета істори-ко-економічної науки — історизм фактів і їх теоретичне відображення.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визначаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говорити про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:1) з’ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з’ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій, тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4) показ нерозривного зв’язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.

Поряд із цим Історія економічної думки такожвиконус такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічної думки; 2) розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей; 4) пізнання основних напрямів сучасної економічної думки, розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей, провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мислення майбутніх спеціалісті в-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з’ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

7. Підходи та критерії щодо періодизації господарського розвитку суспільства Проблема періодизаціїодна з найваж проблем нашої науки. Кожний варіант періодизації носить умовний відносний характер, тому що в основу будь-якого підходу кладеться 1−2 ознаки за якими класифікується істор період. Вибір періоду перідоизації залежить від мети дослідження та регіону який є обєктом уваги.

Педходи: 1) Формаційний (лінійний) — грунт. на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип екон. детермінізму, тобто, екон. явища і процеси вважають первісними стосовно інших явищ людського життя. Основа моделіспосіб виробництва як сукупність виробнич. відносин та продиктивних сил. Політич., юрид та ідеолог надбудоваце суспільно-екон. формація. 2) Основний цивілізаційний (нелінійний) — підхід в якому істор. екон. розглядається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. В їх основі лежить концепція прогресу. Представники: Десницький вирізняв 4ри стадії екон розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію. Ліст виділив 5 стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господ діяльності людей. 1) стадія дикунства—господарство мало привлас-нювальний характер (мисливство, збиральництво, рибальство). 2) скотарська (пастуша). 3) ріль-ницька. 4) рільницько-мануфактурна (сільс. господ і ремесло). Організація суспільства — станово-державна. 5) рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Організація суспільства — станово-державна. Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів та океанів у розвитку істор цивілізацій. Видокремив три основні стадії розвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людських спільнот: 1) річковий період (старо-давній період); 2) середземноморський період (Середньовіччя); 3) океанський період (Новий та Новітній часи). Гільдебранд основу своєї періодизації він поклав явища обміну і виділив 3 послідовні стадії: 1) натуральне господарство (з поч середньовіччя до сер XIII ст.); 2) грошове господ (до кінця XVIIIст.); 3) кредитне господ починаючи з XIXст. Левитський така періодизацію: 1) період замкнутого натур госпо-дарства; 2) період міського господ, який характер зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народного господ-ва, або грошового та капіталістичного господ.

Дані періодизації мають певні недоліки: відсутність визначеня суттєвих проривів в екон змінних, що характеризують ту чи іншу стадію. Вчені спирались лише на окремі прояви в нееконом інституціях, або на зовнішні події, внаслідок чого їх схеми періодизації не розкривають суто екон чинники, що викликали перехід з однієї стадії до іншої. Такий синтез зробив Маркс, який вперше зумів уніфікувати соціологію та економіку. В центрі уваги Маркса відповідність виробнич. відносин характеру і рівню роз-ку продуктив. сил. Маркс поділяв людську історію на такі 5 способів виробництва, або суспільних формацій: І) первіснообщинну, або примітивний комунізм; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5) соціалістичну (комуністичну). Маркс одним із перших запропонував продуману філософію історії, підкріпивши її екон теорією, а екон прогрес розглядав як головний двигун суспільного розвитку. Друга група — теорії історичного кругообігу, або циклічності історико-екоиомічного розвитку суспільства. Віко запроваджує метод порівняльного дослідження істор та культурних явищ. У культурній традиції кожного з народів виділяє три типи часу: І) релігійна доба (або божественна), 2) героїчна доба (або «поетична»), 3) людська доба (або цивільна).

8. Власність на засоби виробництва як одна із центральних суспільних інституцій та її вплив на історичний розвиток господарської системи Важливу роль в історичному розвитку господарства відіграє власність на засоби виробництва. З нею пов’язано процес соціальної диференціації суспільства, що є одним із чинників історичного розвитку. Тому часто власність визначають як загальносоціологічне поняття, простежують її вплив на усі аспекти суспільного життя. Повязуючи власність з головним зв’язком економічної системи, важливо розкрити його природу. З боку самостійно господарюючого індивіда суспільна залежність полягає у залежності від ресурсів, необхідних для виробництва благ, доступ до яких опосередкований суспільством. Суспільна залежність людей в господарській сферу відображає сутність власності на засоби виробництва, а форми цієї залежності, що історично змінювались, зумовили існування різних форм власності на засобі виробництва. Разом з тим економічна залежність з боку суспільства проявляється в общинній, феодальній і капіталістичній формах власності на засоби виробництва. Така їх еволюція зумовлена змінами в організації суспільств, коли вони послідовно переходили від держав общинного типу, ранньофеодальних держав і централізованих монархій-донаціональних держав. Держава встановлює умови доступу та використання ресурсів господарськими одиницями, створює відповідне середовище господарської діяльності.

Власність виникла після розпаду кровноспоріднененої общини і появи відносно відокремлених індивідів та утвердження держави як нового способу організації суспільства. Перші уявлення про власність зявляються на завершальному етапі розвитку первісного суспільства і пов’язані з феноменом влади-власності. В сукупності функції влади важливу роль відігравали організація господарського життя общинирозподіл ресурсів і благ, координація спільних дій тощо. Розпад первісного суспільства, формування територіальної общини призвело до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дістала назву общинної власності відповідно до організації суспільства в державу общинного типу. Вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини. Від влади. Що її організовувала та уособлювала. Виникнення раньофеодвльних держав спричинило суттєві змінм у власності на засоби виробництва. Нова форма особистої залежностісеньйорально-васальнавідносини покровительства і служіння між представниками влади, рицарями, селянами. З утворенням централізованих монархій королівська влада поступово усувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямого здійснення владних функційчерез створення адміністративних органів управління. Після появи національних держав і демократичної революції права людей були рівними, зняття будь-яких форм особистої залежності, була утверджена приватна власність. Максимізація вигоди приватними власниками приводить не лише до максимізації багатства, а й до зміни прав приватної власності на об'єкт власності.

9. Розкрийте особливості історико — економічного аналізу суспільств в межах формаційної і цивілізаційної парадигм

Історія екон та економ думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства.

Історія економіки у своїх дослідженнях спирається на низку фундамент-их положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва. Від розуміння природи суспільства, причин і тенденцій його істор розвитку залежить і науковий аналіз його складової — господарської сфери.

Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою істор розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної сусп-економ формацій. Утім через невідповідність її висновків реальному перебігу істор подій, ідеологічному напрямку призвели до відмови більшості дослідників від її постулатів. Тому виникла необхідність розглядати суспільні процеси на засадах цивілізаційної парадигми.

Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею істор розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характер власними етапами розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості сусп-ва, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та сусп-вами є фундаментальною характеристикою їхнього істор розвитку. Форми такої взаємодії постійн змінювалися від війн до співіснуваня, формуваня інтеграційних утворень.

Цивілізац. аналіз суспільства в центр усіх сусп процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та сусп-вом загалом. Основні риси з точки зору цивілізац. парадигми: 1) Самобутність-від-носно відокремлене самостійне існування. 2) Внутріш структурність 3) Самоорганізованість

4)Наявність внутріш джерел саморозвитку 5) Особливі духовно-культур. цінності, що відображ. цілісність сус-ва.

Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. До першої належать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близькосхідна (мусульманська), до другої— східноєвроп., західноєвроп., латиноамериканська. Істор розвиток кожного суспільства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори представлені специфікою дух-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері суспільства.

10. Порівняйте сутність та зміст формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання суспільних процесів Загальнонаукові принципи, що використовуються в аналізі суспільних процесів: принцип класичної загальнонаукової парадигми Р. ДекартаІ. Ньютона (формаційна) Принцип системно-синергетичного аналізу (цивілізаційна) Місце та роль людини у суспільних процесах: Реалізується гносеологічний підхід, а людина є суб'єктом пізнання об'єктивних процесів (формаційна) Реалізується онтологічний підхід, де людина є суб'єктом пізнання иа предметно-перетворювальної діяльності (цивілізаційна) Основна суперечність розвитку суспільства та форма розв’язання її:

Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Революційна зміна виробничих відносин і політико-юридичної надбудови (формаційна) Суперечність між відносно самостійними індивідами і суспільством. Зміна форм суспільної залежності людей, наростання свободи як сенс історії (цивілізаційна) Місце та роль держави у розвитку суспільства: держава є надбудовою над економічним базисом, має класову природу та виступає знаряддям панівного класу (формаційна) Держава є організаційним центром суспільства, що в легітимний спосіб забезпечує досягнення спільних цілей усіх членів суспільства (цивілізаційна) Структура суспільства на певному історичному етапі розвитку: Суспільство складається з базису і надбудови. Базисце сукупність домінантних виробничих відносин, які вирішальним чином впливають на структуру політико-юридичної та ідеологічної надбудови (формаційна) Суспільство є органічною цілісністю, яку утворюють політична, духовно-культурна, соціальна та економічна підсистеми.(цивілізаційна) Механізм розвитку суспільста: Розвязання антагоністичної суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, між базисом і надбудовою через соціальну революцію (формаційна) Процес диференціації усіх сфер суспільного життя задля більш ефективного досягнення суспільних цілей із наступною інтеграцією їх у нову цілісність (цивілізаційна)

Історичний розвиток суспільства: Проходження кожним суспільством історичних етапів: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, соціалістичної, суспільно-економічних формацій (формаційна)

Індивідуальний шлях розвитку кожного суспільства, що належить до певної цивілізації, яка проходить етапи свого становлення, розквіту та занепаду (цивілізаційна)

11. Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність

Історія господарства та господарської діяльності людини нерозривно пов’язана з еволюцією первісного суспільства. Період його розвитку найтриваліший в історії людства — від появи першої людини (близько 2,5 млн років тому) — до виникнення перших протидержавних утворень, які в Азії та Африці утворилися на межі IV та III тис. до п.є., в Америці — в І тис. н.е. Матеріальна структура первісного сус-ва поділяється га періоди. 1) Камяний вік (палеоліт, мезоліті неоліт). Палеолітдавній камяний вік (3млн-10 тис. Років тому). Основні заняття — єбиральництво, загінне полювання, риболовля. Події: 1) Еволюція знарядь праці від палок і примітивів камяних знарядь до мікролітів, складнихзнарядь із вкладниками. 2) Поширення використання кістки і рогу. 3) Людина навчилась добувати і підтримувати вогонь. 4) зявилися тривалі житла. МезолітОсновні заняття — збиральництво, полювання, риболовля з вудкою. Події: Винайдено лук і стріли; перші спроби приручення диких тварин; появва першого транспортуводнийколоди, плоти, човни із стовбурів дерев; знаряддя працімакріліти. Неолітхарактеризується утверджденням різних галузей гос-ва відтворення. «Неолітична еволюція». 2) Бронзовий вік (3−2тис.до н. е). Основні риси: Панування госп-ва відтворення; Швидкий роз-к тварин-ва і орного землеробства; відмежування скотарських племен (перший великий сусп. поділ праці); високий рівень сусп-го ремесла (гончарне та бронзолітіве); постійний та регіональний характер обміну (мідь. Золото, сіль, фаянс). 3) Ранній залізний вік (2−1тис.до н. е). Основні події: Зросла продуктивність с/г; тварин-во стає придомним, виник. стійлове утримання худоби; сусп. ремесло відокремлюється від с/г і стає самостійним видом госп. діяльності(залізоробне й керамічне ремесло). Перша стадія розвитку первісного суспільства характеризується пануванням привласнюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матеріальних потреб людини (їжа, житло, одяг). Зовнішні (природні), не створені людиною засоби матеріального існування були основою привласнюючого господарства. Привласнювальпий характер первісного господарства передбачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували переважно кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. Маршрути їх переміщень були детерміновані при-родно-кліматичними умовами — змінами клімату, холодними й теплими періодами, переміщеннями тварин, визріванням рослинної їжі, нерестом риби. Населення первісного сус-ва поступово зростало. У процесі розширення господарського простору в мисливсько-збиральпицьких бщинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них велике значення мало зародження осілого способу господарського життя. На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скотарів. Відбувається переорієнтауія від споживання благ (господар. Привласнення) до їх власного вир-ва (господарство відтворення або виробниче). Причини перехду: нестабільність господарства пивласнення; Можливість людини первісного сус-ва накопичувати і вдосконалювати господар. Досвід, вміння створювати та використовувати певні знаряддя праці та елементи організації гос-ва, а томупоява землеробства і приручення тварин. Від використання дарів природи люди поступово переходять до самостійного їх вирощування, яке розом із вдосконаленням техніки обробкикаменя створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого гос-ва. Основні риси переходу до вироб-го гос-ва: перхід від кочового до осілого гос-ва; перехід від мисливства до тваринництва; перехід від збиральництва до землеробства. Англійський учений Г. Чайлд називав «неолітичну революцію» аграрним переворотом. Павленко звернув увагу на три умови накопичення. Павленко звернув увагу на три умови накопичення. По-перше, наявність у природному середовищі таких видів рослин, які за своїми біологічними властивостями придатні до штучної селекції. По-друге, накопичення на базі багатотисячолітньої практики спеціалізованого збиральництва необхідного досвіду та уявлень про вегетативні властивості рослин та винайдення досконалих знарядь праці, пов’язаних саме зі збиранням диких рослин. По-третє, перехід до осілого способу існування поблизу водних джерел завдяки інтенсифікації використання харчових ресурсів водоймищ, передусім через розвиток рибальства.

12. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва Стадія роз-ку людства періоду неоліту, за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого гос-ва називається «неолітичною революцією». Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. Наявність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень (стародавніх сіл) були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства. Важливим організаційним елементом первісних форм господарства була їх родинна складова. Рід являв собою групу родичів, об'єднаних спільним походженням, мовою, ритуалами по материнській або батьківській лінії і усвідомленим визнанням себе нащадками єдиного предка. У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в первісні осередки осіло-землеробських громад. У цілісній системі общинно-родового господарства відбувається відносне відокремлення та самостійне функціонування сімейного господарства, що формується в системі відносин первісного суспільства. Сім'я — це група людей, що проживає на спільній території, веде спільне господарство і перебуває у родинних відносинах або шлюбі. Під впливом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується така господарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. У первісному суспільстві домогосподарство представляло собою групу індивідів, ядром якої була сім'я, але до якої крім класичних представників сім'ї — входили й інші особи, які не були родичами. Господарська функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших засобів існування. Узагальнюючи уявлення про організаційні форми господарства після неолітичної революції, можна стверджувати, що вони формувалися під впливом як родових, так і домогосподарських чинників. Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріальна взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Усі члени домогосподарства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засобами вир-ва, спільно вели господарство і споживали вироблене. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводилася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визначалося. Функціонування реципрокності створює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Платою за вмілі та вправні дії індивіда, який діє продуктивніше за інших членів домогос-ва, стає поступове соціальне визнання його лідерства як особи, що здатна передбачати хід подій і вживати необхідних заходів у господарському житті, а також усвідомлення членів домогос-ва свого залежного та підпорядкованого становища. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був власником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважаються колективними, але завдяки своїй соціальній ролі —- старшого і компетентного керівника господарської діяльності — він отримує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносинпринцип редистрибуції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт, вироблені колективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособлює голова громади. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, взаємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, ритуальні акції і т. Ін. На общинно-родовому рівні система редистрибуції поступово стає основним регулятором потоків речей, харчів і послуг між громадами за зосередження певних надлишків у вождя громади. Останнє робить цей процес не контрольованим з боку членів общини, і їм залишається лише вірити в те, що плоди їхньої праці реалізуються на суспільні потреби. Зі створенням такої системи починається формування підвалин експлуататорських відносин, несправедливого, нерівноправного взаємообміну.У період пізної первісності (межа V—IV тисячоліть до н.е.) відбувається перетворення родових общин у первісні сусідські общини, на основі яких виникає, і поступово формується, племінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первісного суспільства. З виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природних та інших умов мешкання окремих громад. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної революції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, розподіл праці, принципах реципроктного та редистрибуційного обміну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадковості влади.