Бухгалтерський облік та аудит фінансових результатів

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи побудови обліку і аудиту фінансових результатів та використання прибутку в ринкових умовах

1.1 Історія розвитку бухгалтерського обліку фінансових результатів та використання прибутку

1.2 Сутність прибутку, його економічний зміст та значення

1.3 Загальна фінансово-економічна характеристика ДП «Трансгарант-Україна»

2. методика обліку і аудиту фінансових результатів та використання прибутку підприємства (на прикладі ДП «Трансгарант-Україна»

2.1 Особливості обліку фінансових результатів в сучасних умовах

2.2 Методика проведення аудиту фінансових результатів

2.3 Формування інформації про фінансові результати в умовах застосування інформаційних систем обліку Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ

Фінансовий результат являє собою універсальну економічну категорію, яка враховує два чинники основної мети підприємницької діяльності - доходи та витрати. Формування інформації про доходи і витрати здійснюється послідовно та безперервно за допомогою системи бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік, звітність та господарський контроль існують в економічному середовищі та мають здатність постійно пристосовуватись до зростаючих потреб суспільства.

Економічний розвиток супроводжується змінами законодавства, що регулює підприємницьку, інвестиційну діяльність, податкову політику. На жаль, в Україні розвиток нормативної та методичної бази за різними напрямами здійснюється без відповідної узгодженості, що призвело до значних відмінностей у методиці обліку доходів витрат, визначення фінансових результатів діяльності та відображення їх у звітності для використання різними групами користувачів. Тому питання бухгалтерського обліку доходів і витрат, методики визначення фінансових результатів, оподатковуваного прибутку та контролю за їх формуванням і відображенням у звітності є досить актуальними, досліджуються як науковцями, так і практикуючими бухгалтерами, аудиторами, менеджерами.

Проблеми обліку фінансових результатів в сучасних умовах розглядаються у працях вітчизняних вчених Білухи М.Т., Дем’яненка М.Я., Гайдуцького П.І., Гарасима П. М., Кірейцева Г. Г., Кужельного М. В., Лінника В.Г., Осадчого Ю.І., Пархоменка В. М., Пушкаря М. С., Саблука П. Т., Швеця В. Г., Шпичака О. М. та інших. Питаннями аудиту формування фінансових результатів та відображення їх у звітності займаються Бутинець Ф. Ф., Голов С. Ф., Єфименко В., Зубілевич С.Я., Петрик О. А., Редько О. Ю., Сопко В. В. Вони роблять значний внесок у розвиток обліку, підходячи до нього з точки зору стандартизації звітності. Але ряд проблем залишаються не вирішеними, оскільки стандартизація обліку і звітності, становлення нормативної бази, теоретичного обґрунтування даних процесів знаходиться на стадії формування та розвитку. Особливою проблемою є неузгодженість методик обліку та визначення фінансових результатів діяльності підприємств для цілей оподаткування та формування фінансової звітності.

Відсутність науково обґрунтованої та уніфікованої методики визначення фінансових результатів на основі даних бухгалтерського обліку для відображення їх у звітності та використання різними групами користувачів гальмує розвиток обліку, послаблює роль звітності, породжує нерозуміння та недовіру до аудиту фінансової звітності.

Необхідність розробки науково-обґрунтованих підходів до формування інформації про фінансові результати у бухгалтерському обліку та відображення їх у звітності в умовах її стандартизації, з урахуванням напрацювань вітчизняної школи бухгалтерського обліку та господарського контролю визначили актуальність випускної роботи.

Метою випускної роботи є розвиток теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій з бухгалтерського обліку та аудиту фінансових результатів та використання прибутку підприємства в ринкових умовах.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначені наступні завдання:

визначити зміст фінансових результатів та використання прибутку підприємств в історичному аспекті з урахуванням факторів формування та функцій, що вони виконують в процесі сучасного економічного розвитку;

дослідити основні аспекти облікової політики щодо формування інформації про фінансові результати у звітності підприємств;

проаналізувавши досвід розвитку методики бухгалтерського обліку доходів, витрат та фінансових результатів, визначити шляхи її вдосконалення;

вдосконалити методику аудиту фінансових результатів діяльності підприємства у складі аудиту фінансової звітності.

Об'єктом дослідження є організація бухгалтерського обліку і аудиту та методика визначення і відображення у звітності фінансових результатів діяльності підприємств.

Предметом дослідження є сукупність методологічних підходів та методичних положень щодо бухгалтерського обліку, звітності та аудиту фінансових результатів.

При виконанні дослідження автором застосовувались загальні і спеціальні методи дослідження. У дослідженні застосовувались прийоми групування, статистичних порівнянь, спостереження, узагальнення. Використовувались законодавчі акти України, нормативні документи, бухгалтерські документи, праці провідних учених-економістів, матеріали періодичної преси.

Базою дослідження є ДП «Трансгарант-Україна». ДП «Трансгарант-Україна» — один з лідерів українського транспортного ринку. Компанія надає послуги з перевезення залізничним транспортом вантажів промислового призначення. Одним з важливих стратегічних завдань фірми є зміцнення відносин з клієнтами за допомогою комплексного вирішення існуючих транспортних проблем.

Компанія експлуатує понад 10 300 одиниць рухомого складу, 60% яких складають власні вагони.

Об'єми перевезень компанії «Трансгарант» мають постійну тенденцію до зростання. За 2005 рік середньомісячні об'єми перевезення досягли рівня 1,7 млн. тонн.

1. Теоретичні основи побудови обліку і аудиту фінансових результатів та використання прибутку в ринкових умовах

1.1 Історія розвитку бухгалтерського обліку фінансових результатів та використання прибутку

Бухгалтерський облік, як й багато інших наук, пройшов у своєму розвитку ряд стадій. За багаторічну історію було визначено категорії, сформовано принципи, методи та методологія обліку, які складають основу сучасного бухгалтерського обліку. Вивчення історії бухгалтерського обліку дає змогу не втратити, більш того, продовжити та розвити ті надбання, які збирались багатьма поколіннями обліковців.

Бухгалтерський облік як наука має свою історію та традиції, і ми зобов’язані їх вивчати. Вивчення історії бухгалтерського обліку дозволяє розкрити динаміку перетворення практичної діяльності в систему наукових знань про методи, принципи і способи відображення фактів господарської діяльності, визначення фінансових результатів; ознайомитися з еволюцією формування основних категорій та елементів методу бухгалтерського обліку, виявити зв’язки та закономірності між ними; простежити зміну загальних концепцій; освоїти техніку наукового передбачення.

Людина, яка знає історію бухгалтерського обліку, вміє ширше міркувати, знаходити у повсякденній роботі оптимальні рішення, передбачувати шляхи розвитку організації, любити свою професію та пишатися нею.

Розвиток обліку фінансових результатів нерозривно пов’язаний з історією розвитку усього бухгалтерського обліку, оскільки протягом усього періоду розвитку бухгалтерського обліку визначення результату діяльності було одним з найважливіших об'єктів бухгалтерського обліку.

Спочатку бухгалтерський облік виникнув лише як практична діяльність (рахівництво). Становлення ж бухгалтерського обліку, як науки, пов’язане з ім'ям італійського математика Луки Пачолі (1445−1515 рр.). Саме ним був введений основний елемент бухгалтерського обліку — подвійний запис, докладний опис і переваги використання якого Лука Пачолі зробив у своїй книзі, виданій ще в 1494 р.

У середні віки бухгалтерський облік вівся виключно в книгах, звідси і походить сучасна назва професії бухгалтер [BuchHalter] з німецького «держатель книг». У цей період бухгалтерський облік розглядався здебільшого як галузь адміністративного права і тому предметом бухгалтерський обліку вважалося практична реалізація адміністративних функцій будь-якої організації.

З початку 19 століття відбулося становлення методологічних основ бухгалтерського обліку, як науки, при цьому однією з найголовніших задач обліку вважалося забезпечення ефективності діяльності, тобто її фінансових результатів. Так, один з засновників наукової методології бухгалтерського обліку, Франчесько Віллі (1801−1844 рр.) вважав, що: «Мета бухгалтерського обліку — це контроль організації господарства і майна. Контроль же призначений для збереження цінностей і ефективного їх використання, розкриття резервів, забезпечення максимальних результатів при мінімальних витратах» .

У кінці 19 столітті сталося повне розділення теорії і практики бухгалтерського обліку, з’явилися перші обчислювальні апарати, посилилися економічні аспекти обліку, бухгалтерський облік зблизився зі статистикою.

У 19 столітті в Російській Імперії, до складу якої в той час входила Україна, бухгалтерський облік також отримав активний розвиток. Велика увага приділялася різним обліковим регістрам, на основі яких робився аналіз. Сукупність цих регістрів складала форму рахівництва. У цей час баланс ставав об'єктом економічного аналізу. Сам же бухгалтерський облік визначався К. І. Арнольдом (один з фундаторів науки про бухгалтерській облік в Росії) як наука, що займається об'єктивним звіренням приходу та витрат, що підкреслювало виключно важливу роль обліку фінансових результатів в системі бухгалтерського обліку ще в ті часи.

За часів існування СРСР промисловість, як і інші галузі народного господарства, здійснювали свою діяльність відповідно до плану, розробленого центральними органами управління.

В умовах планової економіки правління виробництвом важливе значення набував оперативний облік та жорсткий контроль за виконанням плану виробництва, відвантаження продукції та плану прибутку підприємства.

Для обліку прибутків та збитків передбачався рахунок 99 «Прибутки та збитки», на якому щомісяця відображалися прибутки або збитки від реалізації продукції, матеріальних цінностей та послуг. Кінцеве сальдо рахунку 46 «Реалізація» в промисловості (на відміну від інших галузей народного господарства) наприкінці кожного місяця списувалося на рахунок 99 «Прибутки та збитки». Загальна сума прибутку могла бути збільшеною або зменшеною за рахунок так званих позавиробничих доходів та втрат, які відображалися безпосередньо на рахунку 99 «Прибутку та збитки», обминаючи рахунок 46 «Реалізація». Позареалізаційні доходи були результатом самостійної господарської діяльності підприємства.

Таким чином, на рахунку 99 «Прибутки та збитки» відображалися всі прибутки та збитки, як від реалізації продукції, робіт, послуг та матеріальних цінностей, так і позареалізаційні доходи та втрати за підсумками місяця.

Сума чистого прибутку (збитку) показувалася у річному звіті підприємств нерозподіленою. Її розподілення відбувалося тільки після затвердження річного звіту. Платежі та відрахування від прибутку відображалися на рахунку 80 «Відвернуті кошти за рахунок прибутку» протягом усього року.

Плановий прибуток розподілявсь у наступному порядку: в першу чергу здійснювалися внески до бюджету (плата за основні та зворотні засоби, проценти за банківські кредити); потім прибуток спрямовувався до заохочувальних фондів (матеріального заохочування, соціально-культурного заохочування, фонду розвитку виробництва); частина прибутку, яка залишалася після цього розподілу, використовувалася на фінансування централізованих капітальних вкладень, збільшення власних активів підприємства, покриття витрат від експлуатації житлово-комунального господарства та інших витрат в межах сум, які передбачалися планом. Значна частина прибутку перераховувалася вищестоящим організаціям. Різниця між загальною сумою прибутку та перерахованими вище платежами і відшкодуваннями становила вільний залишок прибутку, який направлявся до бюджету.

Понадплановий прибуток використовувався об'єднаннями та підприємствами на перерахування до бюджету плати за основні фонди та зворотні засоби, фіксованих платежів, сплату відсотків за банківські позики, на поповнення фондів матеріального заохочування, соціально-культурних заходів, на житлове будівництво, розвиток виробництва, виплату премій та інші потреби. Різниця між загальною сумою понадпланового прибутку та відповідними платежами і відрахуваннями спрямовувалася до бюджету як внесок залишку понадпланового прибутку. В результаті розподілення прибутки минулого року списувалися з балансу, а рахунки 80 «Відвернуті кошти за рахунок прибутку» та 99 «Прибутки та збитки» закривалися.

Розвиток ринкових відносин, розпад СРСР та здобуття Україною в 1991 році незалежності висунули нові вимоги щодо організації бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року було затверджене положення «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні». Це положення не просто замінили ряд існуючих раніше нормативних документів щодо організації бухгалтерського обліку, а й відобразило ті зміни, які відбулися за умов формування ринкових відносин.

В умовах ринкових відносин прибуток виступає найважливішим показником господарської діяльності підприємства, які розрізнюють балансовий прибуток, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток), оприбуткований прибуток.

Для узагальнення інформації про формування та використання фінансових результатів діяльності підприємства у звітному періоді прибутки та збитки протягом всього року був призначений рахунок 80 «Прибутки та збитки». За дебетом цього рахунку відображалися збитки, а за кредитом — прибутки підприємства.

Порівнювання дебетового та кредитового оборотів за звітний період показувало фінансовий результат звітного періоду — балансовий прибуток або збиток. Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства за звітний період виражався у сумі отриманого прибутку або збитку. Доходи, які підприємство отримувало від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг відображається в обліку на кредиті рахунку 46 «Реалізація» в кореспонденції з дебетом рахунку 50 «Каса», 76 «Розрахунки з різними дебіторами й кредиторами», 62 «Розрахунки з покупцями й замовниками», 61 «Розрахунки по авансам» .

На дебетом рахунку 46 «Реалізація» також списувалися витрати на збут продукції, товарів, робіт, які були зібрані за дебетом рахунок 43 «Позавиробничі витрати»; вартість реалізованої продукції в оптових цінах підприємства, яка обліковувалась за дебетом рахунку 45 «Товари відвантажені» .

Щомісяця різниця між кредитовим та дебетовим оборотами за рахунком 46 «Реалізація» списувалася на рахунок 80 «Прибутки та збитки». Під час визначення прибутку від реалізації продукції в її складі враховуються субсидії з бюджету на державне регулювання цін, покриття збитків підприємства.

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток), уявляє собою різницю між балансовим прибутком та податковими платежами з нього.

Здійснені протягом звітного року за рахунок прибутку відрахування податків та інших обов’язкових платежів до державного бюджету, відрахування до фондів економічного стимулювання та спеціального призначення, погашення довгострокових кредитів, спрямовування прибутку на капітальні вкладення, нарахування дивідендів та відображалися за дебетом рахунку 81 «Використання прибутку» .

Інформація про формування фінансових результатів діяльності підприємства у звітному місяці відображалася в журналі-ордері № 15 за кредитом рахунку 80 «Прибутки та збитки «. Аналітичний облік рахунку 80 здійснювався відповідно до кожної статті прибутків та збитків у вигляді накопичувальної відомості, відкритої на звітний рік.

Сучасні тенденції розвитку міжнародної економічної інтеграції, та прагнення України гідно увійти до міжнародної економічної спільноти дали поштовх для впровадження на території України Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО).

Переведення бухгалтерського обліку в Україні на загальноприйняті в міжнародній практиці принципи бухгалтерського обліку викликав введення в національну теорію і практику облікової політики нових правил, якими слід керуватися під час вимірювання, оцінки і реєстрації господарських операцій та під час відображення їхніх результатів у фінансовій звітності. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності тепер виступає надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансовий стан, рух грошових коштів та результати діяльності підприємства, відповідно вимогам МСБО.

Постановка такої цілі вимагала реформування всіх напрямків бухгалтерського обліку, в тому числі обліку фінансових результатів. Ось чому зараз, згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, для відображення доходів та витрат Планом рахунків передбачений, широкоприйняті у світовій практиці, окремі класи рахунків: клас 7 «Доходи та результати діяльності» та клас 9 «Витрати діяльності» .

Рахунки класу 7, крім рахунку 76 «Страхові платежі», протягом звітного періоду за кредитом відображають суми доходів разом з непрямими податками, включеними у ціну продажу, за дебетом — суми непрямих податків та списання чистого доходу, який відноситься на рахунок 79 «Фінансові результати» .

Таким чином, за кредитом рахунку 79 «Фінансові результати» відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, за дебетом — суми в порядку закриття рахунки обліку витрат, а також суми нарахованого податку на прибуток. При цьому кожний з рахунків обліку доходів та витрат списується безпосередньо на рахунок 79 «Фінансові результати» окремою проводкою.

Для накопичення чистого прибутку підприємства в Плані рахунків передбачений окремий рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)», за кредитом якого відображається збільшення прибутку від всіх видів діяльності, а за дебетом — збитки та використання прибутку.

Реформування обліку фінансових результатів та побудова нового Плану рахунків пов’язана і з новою формою звіту про фінансові результати, в якому доходи та витрати підприємства відображаються в окремих рядках, відповідно до видів діяльності.

Інформація про доходи та витрати переноситься до Звіту про фінансові результати з Журналів № 6, який ведеться за кредитом рахунків доходів та № 5 і № 5А, які призначені призначених для накопичування інформації про витрати звітного періоду. Взаємозв'язок структури нового Плану рахунків зі інших формами звітності дозволяє безпосередньо переносити суми з бухгалтерських рахунків до відповідних рядків фінансової звітності, завдяки чому спрощується процес заповнення звітності, та істотно розширюються можливості автоматизації цього процесу.

1.2 Сутність прибутку, його економічний зміст та значення

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Поява прибутку безпосередньо зв’язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособления частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з’ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «…фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати».

Додатковий продукт — частина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток — це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва — це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією.

Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових результатів.

1.3 Загальна фінансово-економічна характеристика ДП «Трнасгарант-Україна»

ДП «Трансгарант-Україна» надає послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом з 2003 року. Є дочірньою компанією ТОВ «Фірма «Трансгарант» (Росія), яка входить до транспортної групи FESCO.

Стратегічним завданням компанії є доставка вантажів в найкоротші терміни на максимально вигідних умовах для клієнтів. Пріоритетним напрямом — обслуговування підприємств металургійної галузі.

ДП «Трансгарант-Україна» здійснює перевезення вантажів на всіх залізницях України, а також на залізницях країн СНД і Балтії.

Головний офіс ДП «Трансгарант-Україна» знаходиться в Києві. Філії компанії розташовані в Донецьку і Дніпропетровську. Планується відкриття представництва в Одесі.

Річний об'єм перевезених ДП «Трансгарант-Україна» вантажів складає більше 5 млн. тонн. Наступна діаграма показує динаміку середньої дальності перевезень у період з 2005 по 2007 роки (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Динаміка середньої дальності перевезень вантажів, км.

В управлінні компанії знаходиться понад 3 тисячі одиниць рухомого складу, з них 50% - власні вагони.

Парк рухомого складу складається з піввагонів і окатишевозів. У перспективі заплановано перевезення великотоннажних контейнерів і труб.

Основними конкурентними перевагами Компанії можна вважати:

— багаторічний досвід роботи фахівців компанії на ринку транспортних послуг;

— парк власного рухомого складу, який має стабільну тенденцію до збільшення;

— філії в Україні;

— оперативна взаємодія з Укрзалізницей.

У наступній таблиці ми розглядаємо основні фактори, що впливають на діяльність підприємства та ступінь їх впливу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Основні фактори, що впливають на діяльність підприємства [11]

Для загальної характеристики підприємства слід провести фінансовий аналіз його показників, вивчити їх у динаміці, в порівнянні з середніми показниками у галузі. Основні показники, показники платоспроможності, фінансової стійкості, автономії, маневреності оборотних засобів, фінансування, кредитоспроможності, ліквідності й інші. З метою проведення такого аналізу рекомендується складання порівняльного аналітичного балансу, до якого входять основні агреговані показники бухгалтерського балансу. Порівняльний аналітичний баланс дає змогу спростити роботу з проведення аналізу основних фінансових показників підприємства (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Порівняльний аналітичний баланс

Всі основні засоби Товариства виробничого призначення-використовуються в процесі діяльності вантажного залізничного транспорту. Середній прогнозуємий термін їх експлуатації по групам — будівлі, споруди та передавальні пристрої 20−40 років, машини та обладнання 7−13 років, транспортні засоби 5−10 років, інші основні засоби 10 років

За 2005, 2006, 2007 роки первісна вартість основних засобів збільшувалась за рахунок придбання нових основних засобів. Також спостерігається позитивна тенденція до зменшення поточних зобов’язань та до збільшення власного капіталу. Довгострокових зобов’язань підприємство не має.

У ході аналізу кредитоспроможності проводяться розрахунки з визначення ліквідності активів підприємства і ліквідності його балансу (див. табл. 1.3.).

Ліквідність балансу виявляється в ступені покриття зобов’язань підприємстві його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов’язаннями підприємства та його активами.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні умови: А1>П1, А2>П2, А3>П3 і А4<�П4.

Таблиця 1.3 Аналіз ліквідності балансу (тис. грн.)

2005 — {А1< П1; А2 >П2; А3 > П3; А4 < П4}

2006 — {А1> П1; А2 <�П2; А3 > П3; А4 < П4}

2007 — {А1> П1; А2 <�П2; А3 > П3; А4 < П4}

Аналіз виявив недостатню ліквідність балансів підприємства за три роки. У 2005 воно було не в змозі розрахуватися з негайними боргами. Найбільш ліквідні активи то зростали, то знижувались у період з 2005 по 2007 роки. Ці скачки можна пояснити нестабільністю у державі, інфляційними процесами, зростанням цін.

Коефіцієнти, які використовуються при аналізі ліквідності (табл. 1.4.), дозволяють оцінити ефективність використання активів.

Таблиця 1.4 Коефіцієнти ліквідності балансу

Ліквідність означає здатність перетворити актив в гроші без втрат його ринкової вартості. Коефіцієнти, які використовуються при аналізі ліквідності, дозволяють оцінити ефективність використання активів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена негайно. Нижня межа коефіцієнта дорівнює 0,25.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за 2004 рік становив — 0,16, за 2005 рік — 0,08 за 2006р. — 2,75, за 2007р. зменшився до 0,01, тобто тільки у 2006 рр. його значення було оптимальним.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи скільки гривень поточний активів підприємства доводиться на одну гривню поточних зобов’язань. Коефіцієнт поточної ліквідності, рівний 1 і більше, свідчить про сприятливий стан активів підприємства.

Коефіцієнт поточної ліквідності зменшився з 6,34 за 2006р. (2004 р. — 2,17, 2005 р. — 3,21) до 2,84 за 2007р., але величина коефіцієнту свідчить про сприятливий стан активів підприємства. Негативним можна визначити різкі коливання значення коефіцієнту.

Коефіцієнт швидкої ліквідності враховує якість оборотних активів, при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Орієнтовне нижнє значення дорівнює 0,6 — 0,8. Коефіцієнт швидкої ліквідності за 2004 р. становив 0,6, 2005р. — 0,95, тобто поліпшився та досягнув оптимального значення, за 2006р. він поліпшився ще, до 3,11, а у 2007 р. погіршився до 0,28, тобто впав нижче оптимального значення.

Більш наочно загальне фінансове положення становище підприємства можна відобразити за допомогою розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості. (див. табл. 1.5.)

Таблиця 1.5 Коефіцієнти фінансової стійкості

Коефіцієнт фінансової стійкості (незалежності, автономії) визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш стійко, стабільно і незалежно від кредиторів підприємство (оптимальне значення 0,5 і більш).

На протязі 2004;2006рр. значення коефіцієнта зросло до 0,94, за 2007рік зменшилось до 0,91. Тобто у 2007р. фінансова стійкість осталась в межах оптимального значення, але стала гірше.

Коефіцієнт покриття зобов’язань власним капіталом характеризує співвідношення власних і позикових коштів, та вказує залежність підприємства від залучених засобів (теоретичне значення менше 1). Чим вище цей показник, тим менше заборгованість підприємства, тим стійкіше його положення. За 2004;2006 рр. значення цього показника зменшилося до 1,07, за 2007р. коефіцієнт збільшився до 1,1. Тобто фінансова незалежність підприємства погіршилась, рівень залежності від залучених засобів збільшився.

Ділова активність у фінансовому аспекті проявляється перш за все в швидкості обороту засобів. Прискорення оборотності оборотних коштів знижує потребу в них, дозволяє підприємству вивільняти частину оборотних коштів. Швидкість обороту засобів — комплексний показник організаційно-технічного рівня підприємства.

Загальна оборотність всіх оборотних коштів складається з приватної оборотності окремих елементів оборотних коштів. Швидкість обороту (як загальна так і приватна) характеризується наступними показниками (табл. 1.6.)

Таблиця 1.6 Коефіцієнти ділової активності

У період з 2005 по 2007 р. відбуваються позитивні тенденції зниження тривалості оборотності та ріст коефіцієнтів ділової активності підприємства.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробничою, комерційною, інвестиційною), окупність витрат і так далі.

Вони більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами.

Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні (див. табл. 1.7).

Таблиця 1.7 Коефіцієнти рентабельності

Зниження показників рентабельності у період з 2006 р. по 2007 р. до -0 обумовлене підвищенням собівартості продукції, також тим, що підприємство не впоралось покриттям витрат. Витрати зростали, а політика підприємства не була досить ефективною, щоб покрити їх, тому на кінець періоду підприємство має замість прибутку чисті збитки.

Проаналізувавши показники фінансового стану Підприємства, можливо зробити висновок, що підприємство станом на 31.12.2007р. має відносно ліквідний баланс і достатній рівень фінансової стійкості та платоспроможності, але є збитковим підприємством.

Усі коефіцієнти у звітному періоді погіршились, але деякі залишились в межах оптимального значення. Загалом підприємство сировиною і матеріалами забезпечене, зарплату виплачує своєчасно. Ознаки банкрутства відсутні.

Підвищення рівня ліквідності та рентабельності можливе через раціоналізацію організації використання фінансових ресурсів, поліпшення результатів виробничої і комерційної діяльності.

2. методика обліку і аудиту фінансових результатів та використання прибутку підприємства (на прикладі ДП «Трансгарант-Україна»

2.1 Особливості обліку фінансових результатів в сучасних умовах

Формування доходів і витрат за видами діяльності і функціями. Фінансові результати за видами діяльності, в результаті яких вони виникають, поділяються на прибуток (збиток) від звичайної діяльності та від надзвичайних подій. Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або які виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладом звичайної діяльності є виробництво і реалізація продукції (робіт, послуг), розрахунки з постачальниками і покупцями, працівниками, банківськими установами тощо. Як супровідні до звичайної діяльності належать такі операції, як переоцінка активів, списання знецінених запасів, курсові різниці, які виникають по валютних операціях, економічні санкції за порушення договірних зобов’язань або податкового законодавства тощо. Звичайна діяльність поділяється на операційну та іншу (інвестиційну і фінансову). Під операційною діяльністю розуміють основну діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не належать до інвестиційної або фінансової діяльності. Основна діяльність — це діяльність, пов’язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка є визначальною метою створення підприємства і забезпечує основну частину його доходу. Так, для виробничих підприємств такою діяльністю є придбання виробничих запасів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо), виготовлення і реалізація готової продукції; для торговельного підприємства — придбання і реалізація товарів і т.д. Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями: виробництво, збут, реалізація. Вони відображаються, як відомо, на таких рахунках, як 23 «Виробництво», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності». Під інвестиційною діяльністю розуміють придбання і реалізацію тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не становлять еквівалент грошових коштів (наприклад, інвестиції в асоційовані або дочірні підприємства, сумісна діяльність тощо). Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка приводить до зміни величини і складу власного і позикового капіталу. Надзвичайна діяльність — це операції і події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. До них належать техногенні аварії, стихійне лихо, пожежі тощо. Втрати внаслідок таких подій, покриті за рахунок страхових відшкодувань та інших джерел, враховуються при розрахунку фінансових результатів від надзвичайної діяльності. Виходячи із класифікації доходів і витрат за видами діяльності і функціями і побудована система рахунків бухгалтерського обліку для відображення формування фінансових результатів діяльності підприємства та визначення чистого доходу (прибутку) чи збитку звітного періоду, а також для складання Звіту про фінансові результати. Для узагальнення інформації про фінансові результати від звичайної діяльності і надзвичайних подій Планом рахунків передбачено рахунок 79 «Фінансові результати», який ведеться за субрахунками: 791 «Результат основної діяльності», 792 «Результат фінансових операцій», 793 «Результат іншої звичайної діяльності», 794 «Результат надзвичайних подій». По кредиту рахунка 79 «Фінансові результати» та його субрахунків відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, а по дебету — суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток. По кредиту субрахунка 791 «Результат операційної діяльності» підприємства відображають суму доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та іншої операційної діяльності в кореспонденції з дебетом рахунків: 70 «Доходи від реалізації» та 71 «Інший операційний доход». На дебет субрахунка 791 «Результат операційної діяльності» наприкінці звітного періоду в порядку закриття рахунків списують: — собівартість реалізованої готової продукції, товарів, послуг (з кредита рахунка 90 «Собівартість реалізації); — адміністративні витрати (з кредита рахунка 92 «Адміністративні витрати»); — витрати на збут (з кредита рахунка 93 «Витрати на збут»); — належну за даними бухгалтерського обліку суму податку на прибуток від звичайної діяльності (з кредита рахунка 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»). Шляхом порівняння на субрахунку 791 «Результат операційної діяльності» кредитового обороту (загальна сума одержаних доходів від реалізації та інших операційний доход) з дебетовим оборотом (загальна сума операційних витрат з урахуванням суми податку на прибуток від звичайної діяльності) визначають фінансовий результат (прибуток, збиток) від основної діяльності підприємства. Визначену суму фінансового результату від основної діяльності списують на фінансово-результатний активно-пасивний рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» записом: — на суму одержаного прибутку:

Д-т рах. 791 «Результат операційної діяльності»

К-т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

на суму збитку:

Д-т рах. 442 «Непокриті збитки»

К-т рах. 791 «Результат операційної діяльності». Формування фінансових результатів основної діяльності підприємства в системі рахунків можна відобразити за такою схемою: Субрахунок 792 «Результат фінансових операцій» призначений для визначення фінансових результатів (прибутку, збитку) від фінансових операцій підприємства за звітний період. На кредит субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» наприкінці звітного періоду списують: а) в кореспонденції з дебетом рахунка 72 «Доход від участі в капіталі»; — доход від участі в капіталі (доход від інвестицій в асоційовані підприємства, в дочірні підприємства, від спільної діяльності); — в кореспонденції з дебетом рахунка 73 «Інші фінансові доходи» — інші фінансові доходи (дивіденди, одержані від інших підприємств; відсотки, одержані за облігаціями чи іншими цінними паперами, інші доходи від фінансових операцій). На дебет субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» наприкінці звітного періоду списують: а) в кореспонденції з кредитом рахунка 95 «Фінансові витрати» — фінансові витрати (нараховані відсотки за користування кредитами банків, за договорами кредитування, фінансового лізингу; витрати, пов’язані з випуском, утриманням і обігом власних цінних паперів та ін.); б) в кореспонденції з кредитом рахунка 96 «Втрати від участі в капіталі» — втрати від Інвестицій в асоційовані підприємства, від спільної діяльності, від інвестицій в дочірні підприємства тощо. Фінансовий результат (прибуток, збиток), визначений за даним субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» (порівнянням кредитового і дебетового обороту), списується відповідними записами на рахунок 44 «Нероз поділені прибутки (непокриті збитки)». Субрахунок 793 «Результат іншої звичайної діяльності призначений для визначення фінансових результатів іншої звичайної діяльності. На кредит субрахунка 793 в кореспонденції з дебетом рахунка 74 «Інші доходи» списують доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, від неопераційної курсової різниці, від безоплатно одержаних активів та від іншої звичайної діяльності (зокрема, від списання кредиторської заборгованості по закінченні строку позовної давності, від вартості негативного гудвілу, яка визнана доходом, та ін.). На дебеті субрахунка 793 «Результат іншої звичайної діяльності» в кореспонденції з кредитом рахунка 97 «Інші витрати» списують витрати, які виникли в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але які не пов’язані з виробництвом або реалізацією основної продукції (товарів) та послуг (зокрема, собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, втрати від неопераційних курсових різниць і від уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій та інші витрати звичайної діяльності). Фінансовий результат (прибуток, збиток), визначений за даними субрахунка 793 «Результат іншої звичайної діяльності», відповідними запасами списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». За даними субрахунка 794 «Результат надзвичайних подій» визначають прибуток (збиток) від надзвичайних подій. На кредит цього субрахунка в кореспонденції з дебетом рахунка 75 «Надзвичайні доходи» списують доходи, одержані від надзвичайних подій (суми відшкодованих збитків від надзвичайних подій), а на дебет (у кореспонденції з кредитом рахунка 99 «Надзвичайні витрати») — втрати від надзвичайних подій (втрати від стихійного лиха, техногенних катастроф, аварій, пожежі тощо). Сальдо субрахунка 794 «Результат надзвичайних подій» наприкінці звітного періоду списують відповідним записами на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Таким чином на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» формуються фінансові результати від усіх видів діяльності підприємства за звітний період — основної діяльності, фінансових операцій та надзвичайних подій.

На підприємстві ДП «Трансгарант-Україна» бухгалтерський облік ведеться відповідно до засад організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які передбачені чинним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності підприємства є надання внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та упередженої інформації про діяльність підприємства, його фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності несе директор підприємства.

Для ведення бухгалтерський обліку на підприємстві ДП «Трансгарант-Україна» використовується журнально-ордерна форма обліку.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють визначену систему взаємозв'язаних між собою облікових регістрів встановленої форми та змісту, які обумовлюють послідовність та способи облікових записів. Основними відокремлюючими ознаками, які визначають особливості окремих форм бухгалтерського обліку, виступають: зовнішній вигляд і побудова облікових регістрів, взаємозв'язок регістрів синтетичного та аналітичного обліку, послідовність та техніка облікової організації.

Облікові регістри — це облікові документи (книги, відомості, журнали тощо), призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах.

Сутність журнально-ордерної (або журнальної) форми обліку заключається у використанні для накопичення облікової інформації спеціальних облікових регістрів: журналів-ордерів*^* Далі у тексті роботи замість «журнал-ордер» вживається «журнал» відповідно до Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 р. та допоміжних відомостей.

Журнали уявляють собою багатографні регістри, які призначені для відображення кредитових зворотів одного або декількох рахунків, за кредитом яких відкривається журнал, при цьому сума кредитового обороту вказується в тій графі, в якій наведений рахунок, що кореспондує з головним рахунком за дебетом.