Хрестові походи

Зародження Хрестових походов.

На початку XI століття люди, населяли Європу, дуже багато знав про інший світ. Їх осередком усього життя землі було Середземномор'ї. У центрі цього дивного світу правил Папа як голова християнства. У басейні Середземного моря розташовувалися столиці колишньої Римська імперія — Рим і Константинополь.

Давня Римська імперія розпалася близько 400 г. на частини, західну і східну. Грецьку частина, Східну Римську імперію, називали Близький Схід чи Орієнт. Латинська частина, Західна Римська імперія, отримала назва Оксидент. Західна Римська імперія припинила своє існування вже під кінець X століття, тоді як Східна — Візантійська — ще существовала.

Обидві частини колишньої великий імперії розташовувалися північніше Середземного моря. Північне узбережжі цього витягнутого завдовжки водного масиву населяли християни, південну — народи, сповідуючи іслам, мусульмани, що навіть подолали Середземне морі та закріпилися на північному березі, Італії, Німеччині й Іспанії. Але тепер християни намірилися витіснити їх оттуда.

У самому християнстві також було єдності. Між Римом, резиденцією західного глави церкві та Константинополем, резиденцією східного, з давнини існували дуже напружені отношения.

Через кілька років по смерті Мухаммеда (632г.), засновника ісламу, араби з Аравійського півострова пішли в північ і заволоділи великими територіями Близького Сходу. Тепер, в ХІ ст сюди, погрожуючи Близькому Сходу, підтягнулися тюркські племена з Азії. У 1701 р. вони розбили Візантійське військо під Манцикертом, захопили юдейські і християнські святині у самому Єрусалимі, а й в усій у Палестині та проголосили Никкею своєї столицею. Цими завойовниками були тюркоязычные племена сельджуків, які взяли іслам лише кілька років назад.

Наприкінці XI століття Західної Європи розгорілася боротьба влади між Церквою і державою. З березня 1088 р. Папою став Урбан II, француз по походженню. Він збирався реформувати Римсько-католицьку церква, щоб зробити більш сильної. З допомогою реформ він хотів зміцнити свої претензії в ролі єдиного намісника Бога землі. Саме тоді візантійський імператор Олексій I попросив татова допомоги у боротьбі проти сельджуків, і Урбан II відразу ж виявив готовність допомогти ему.

У листопаді 1095 г. неподалік французького міста Клермон перед величезної натовпом котра зібралася народу — селян, ремісників, рицарів та ченців — виступив Папа Урбан II. У полум’яної промови закликав усіх взятися за зброя терористів-камікадзе і податися Схід, щоб відвоювати в невірних труну Господній і очистити від нього святу землю. Усім учасникам походу Папа обіцяв прощення грехов.

Звістка про майбутньому поході в Святу землю швидко розлетілася по Західної Європи. Взяти участь у ньому закликали священики в церквах і юродиві тут. Під упливом цих проповідей, як і за призовом свого серця, піднялися у святій похід тисячі бідняків. Навесні 1096 з Німеччині й прирейнской Німеччині рушили нестрункими натовпами по дорогах, здавна відомим прочанам: по Рейну, Дунаю далі - до Константинополю. Вони повинні були погано озброєні, страждали від браку продовольства. Це була досить дике хід, оскільки за дорозі хрестоносці нещадно грабували болгар і угорців, через землі яких проходили: відбирали худобу, коней, продукти, вбивали тих, хто захистити свою добро. Сяк-так, поклавши багатьох у сутичках із місцевими жителями, влітку 1096 р. селяни дісталися Константинополя. Кінець походу селян був сумний: восени цього року турки-сельджуки зустріли їх військо поблизу міста Никкеи і майже зовсім перебили чи, захопивши в полон, продали в рабство. З 25тыс. «воїнства Христового — вціліло лише 3 тис. «.

Перший хрестовий поход.

Влітку 1096 г. вперше у історії величезне християнське військо з представників багатьох народів вирушила в похід сходові. Це військо полягала зовсім на з благородних лицарів, в поході брали участь також натхненні ідеями хреста селяни й погано збройні городяни, чоловіки і вони. У цілому, з'єднані о шостій великих груп, у цей похід виступили від 50 до70 тисяч жителів, причому більшість їх виконало більшу частину шляху пешком.

З запрацювала похід виступили окремі перські загони на чолі з Пустельником і лицарем Вальтером на прізвисько Шарпак. Вони налічували приблизно 15 тисяч людина. За лицарем Шарпаком пішли, передусім, французи. Коли ці селянські натовпу йшли через Угорщину, їм не судилося витримати жорстокі сутички озлобленим населенням. Навчений гірким досвідом правитель Угорщини зажадав від хрестоносців заручників, що гарантувало досить «благопристойне — поведінка лицарів стосовно угорцям. Проте був одиничний випадок. Балканський півострів було розграбовано прошествовавшими по нього «христовими воинами.

У грудні 1096 — січні 1097 рр. хрестоносці прибутку до Константинополю. Найстрашніше численне військо очолював Раймунд Тулузький, у його почті був і папського легата Адемар. Боэмунд Тарентский, одне із найбільш честолюбних і цинічних керівників першого хрестового походу, поїхав із військом сходові через Середземне море. Тим самим морським шляхом досягли Босфору Роберт Фландрский і Стефан Блауский. Імператор Візантії Олексій І ще в 1095 р. звернувся безпосередньо до папи Урбана II з наполегливої проханням допомогти то боротьбі проти сельджуків і печенігів. Однак він дещо інакше уявляв допомогу, яку просив. Він хотів мати найманих воїнів, які оплачувалися з щодо його власної казни й корилися йому. Натомість поруч із убогим селянським ополченням до міста підійшли лицарські загони на чолі із своїми князями. Неважко було, що мети імператора — повернення втрачених візантійських земель — не збігалися з цілями хрестоносців. Розуміючи небезпека подібних «гостей », прагнучи використовувати їх військове запопадливість у своїх інтересах, Олексій хитрістю, підкупами і лестощами домігся більшості лицарів васальної присяги й інвестиційні зобов’язання повернути імперії ті її терени, які відвойовані у турків. Першої метою лицарського війська була Никкея, колись місце великих церковних соборів, тепер столиця сельджукского султана Кылыч-Арслана. 21 жовтня 1096 г. сельджуки вже розбили вщент селянське військо хрестоносців. Ті з селян, хто загинув у бою, були продані у рабство. Серед полеглих опинився чужий і Вальтер Шарпак. Петро Пустинник на той час ще вийшов із Константинополя. І ось, у травні 1097 г., разом з залишками своєму війську долучився до рыцарям.

Султан Кылыч-Арслан сподівався точно як і розгромити і нових прибульців, тому не сприйняв всерйоз наближення ворога. Та перешкодити йому судилося було жорстоко розчаруватися. Його легка, збройна луками і стрілами кіннота і піхота були переможені західної кавалерією у відкритому бою. Проте Никкея була розташована отож узяти її без військової підтримки з моря було неможливо. Тут необхідну допомогу хрестоносцям надав візантійський флот, і узяли. Військо хрестоносців рушила далі і одну липня 1097 г. хрестоносці зуміли перемогти сельджуками на колишньої візантійської території від Дорилея (нині Ескішехір, Туреччина). Кілька далі на південний схід військо розділилося, більшість рушила на Кесарию (нині Кайсери, Туреччина) у напрямку до сирійському місту Антіохія. 20 жовтня з боями хрестоносці проклали собі шлях через Залізний міст річці Оронт невдовзі стояли під стінами Антіохії. На початку липня 1098 г., після семимісячної облоги, місто здався. Візантійці і вірмени допомогли взяти город.

Тим більше що деякі французькі хрестоносці утвердилися в Эдессе (нині Урфа, Туреччина). Балдуин Булонський заснував тут власне держава, простиравшееся з обох боків Ефрата. Це були перші держава хрестоносців сході, південніше нього згодом виникло ще кілька таких же.

Після взяття Антіохії хрестоносці без на особливі перепони просувалися вздовж узбережжя на південь і дорогою заволоділи кількома портовими містами. 6 червня 1098 г. Танкред, племінник Боэмунда Тарентского, вступив, нарешті, зі своїм військом. У Віфлеєм, місце народження Ісуса. Перед лицарями відкрився шлях на Иерусалим.

Єрусалим грунтовно підготувався облогу, запасів продовольства не бракувало, а аби залишити ворога без води, усі криниці навколо міста було наведено став непридатним. Хрестоносцям для штурму міста не вистачало драбин, таранів і облогових машин. Довелося нею самою добувати в передмісті деревину і будувати військової техніки. А ще пішло багато часу й лише липні 1099 г. хрестоносцям взяти Єрусалим. Вони швидко розсіялися всім містом, хапаючи золото і срібло, коней і мулів, забираючи собі вдома. Після цього, ридаючи з радості, воїни попрямували до труні Спасителя Пресвятої Богородиці і загладили своєї вини перед Ним.

Невдовзі по взяття Єрусалима хрестоносці оволоділи здебільшого Східного узбережжя Середземного моря. На захопленої території у початку XII в. лицарями було створено чотири держави: королівство Єрусалимське, графство Тріполі, князівство Антиохийское і графство Эдесское. Влада цих державах будувалася з урахуванням феодальної ієрархії. Очолював її король Єрусалимський, інші три правителя вважалися його васалами, але насправді були самостійні. Величезний вплив у державах хрестоносців мала церква. Їй належали і покладають великі земельні володіння. На землях хрестоносців в ХІ ст. виникли що прославились надалі духовно-рыцарские ордена: тамплієрів, госпітальєрів і тевтонцев.

З завоюванням Гробу Господнього було досягнуто головна мета цього кр0естового походу. Після 1100 г. хрестоносці продовжували розширювати свої володіння. З травня 1104 г. їм належав Аккон, великий торговий центр на Середземному морі. У 1109 г. монголо-татари захопили Тріполі і тих округлили свої володіння. Коли держави хрестоносців досягли максимальних розмірів, їх площа простиралася від Эдессы північ від до затоки Акаба на юге.

Завоювання у першому хрестовий похід зовсім на означали кінця боротьби. Це була лише тимчасове перемир’я, бо в Сході досі жило більше мусульман, ніж христиан.

Другий хрестовий поход.

Держави хрестоносців були зусебіч оточені народами, чию територію монголо-татари захопили. Тож не дивно, що володіння загарбників раз у раз піддавалися нападу єгиптян, сельджуків і сирійців. Втім, Візантія при усякому нагоді теж брала участь у боях проти християнських держав сході. У 1137 г. візантійський імператор Іоанн II напав на Антіохію і завоював її. Держави хрестоносців були між собою у такому розладі, що й не допомогли Антіохії. Насамкінець 1143 г. мусульманський полководець Имад-ад-дин Зенги напав на графство Эдесса і вирвав її в хрестоносців. Втрата Эдессы викликала гнів засмучення й у Європі, бо виникло побоювання, що тепер мусульманські держави широким фронтом діятимуть проти неї захватчиков.

На прохання єрусалимського короля Папа Євген III знову закликав до хрестовому походу. Організацію його взяв він абат Бернар Клервоский. 31 березня 1146 г. перед знову споруджену церквою св. Магдалини в Везеле, в Бургундії, він у полум’яних промовах розраджував своїх слухачів брати участь у хрестовий похід. Незліченні натовпу пішли його призыву.

Невдовзі ціле військо виступило в похід. Німецький король Конрад III і французького короля Людовіка VII стали на чолі цього війська. Навесні 1147 г. хрестоносці вийшли з Регенсбукга. Французи віддали перевагу шлях через Середземне море. Німецькі ж війська без особливих подій пережили Угорщину й чекати увійшли до візантійські землі. Коли воїнство хреста проходило через Анатолію, воно піддалося під Дорилеем нападу сельджуків і понесло великих втрат. Королю Конраду вдалося б урятувати й потрапити до Святу землю тільки завдяки візантійським флоту.

Французам теж довелося не краще, ніж німцям. У 1148 г. неподалік Лаодикеи вони зазнали шаленого тискові мусульман. Допомога візантійської армії виявилася геть недостатньою — очевидно, імператор Мануїл в глибині душі хотів поразки крестоносцев.

Тим більше що Конрад III, Людовік VII, патріарх і король Єрусалима провели таємний рада про справжню мету хрестового походу — й вирішили усіма готівкою силами опанувати Дамаском, сулившим їм багату видобуток. Але таким рішенням тільки штовхнули сирійського правителя в обійми сельджукского князя з Алеппо, який насувався з великим військом і з яким взаємини в Сирії були доти враждебными.

Невдовзі зрозуміли, що другий хрестовий похід не досягне своєї мети — повернути втрачену Эдессу. 3 липня 1187 г. поблизу селища Хіттін, на Захід Генисаретского озера, розгорілося жорстоке бій. Мусульманське військо чисельно перевершувало сили християн. Через війну хрестоносці зазнали нищівну поразку. Незліченні безліч їх полягло в бою, а що залишилися живими було взято в полон. Ця поразка мало фатальні наслідки на розподіл державам хрестоносців. Але вони не було боєздатного війська. У руках християн знадобиться всього кілька потужних фортець на півночі: Крак-де-Шевалье, Шатель Блан і Маргат.

Третій хрестовий поход.

Отже, Єрусалим упав. Звістка ця вразила весь християнський світ. І знову у Західної Європи знайшлися люди, готові на боротьбу проти мусульман. Вже у грудні 1187 г. на страссбургском рейхстазі котрі з них прийняли хрест. Навесні наступного їх приклад наслідував німецький імператор Фрідріх I Барбаросса. Кораблів бракувало, тому було вирішено не йти морем. Більшість війська рушила суходолом, як і раніше, що шлях цей був нелегкий. Попередньо було укладено договори з балканськими державами, щоб забезпечити хрестоносцям безперешкодний прохід через території. 11 травня 1189 г. військо вийшли з Регенсбурга. Очолив його 67-річний імператор Фрідріх I. Через нападів сельджуків і нестерпною спеки хрестоносці просувалися надто повільно, у тому числі почалися повальні хвороби. 10 червня 1190 г. імператор потонув при переправі через гірську Салеф. Його загибель була заважким ударом для хрестоносців. Особливої довіри до старшому сину імператора в них було, тож багато повернули назад. Лише мало вірних лицарів продовжив свій шлях під проводом герцога Фрідріха. 7 жовтня вони підійшли до Аккону.

Французькі і англійські частини вийшли з Везеле лише наприкінці квітня 1190 г., бо між Францією і Англією постійно виникали розбрати. Тим більше що німецьке військо з допомогою пизанского флоту обложило Аккон. У квітні 1191 г. наспів французький флот, а слідом за і англійська. Саладін вимушений був капітулювати і зробити місто. Він всіляко намагався уникнути_ заздалегідь обумовленого викупу, і тоді англійський король Річард I Левине Серце без вагань наказав вбити 2700 полонених мусульман. Саладину довелося просити перемир’я. Переможці за англійським королем відійшли до півдня та направилися через Яффу убік Єрусалима. Єрусалимське королівство було відновлено, хоч Єрусалим продовжував залишатися в руках мусульман. Столицею королівства став тепер Аккон. Влада хрестоносців обмежувалася переважно смугою узбережжя, яка починалася трохи північніше Тіра і тягнулася до Яффи, але в сході не доходила до річки Иордан.

Четвертий хрестовий поход.

Поруч із цими невдалими підприємствами європейських лицарів цілком окремо стоїть 4-й хрестовий похід, сравнявший з невірними православних христиан-византийцев і призвів загибель Константинополь. Ініціатором його став Папа Інокентій III. Найпершим його турботою було становище християнства на Близькому Сході. Він захотів знову приміряти латинську і грецьку церкви, зміцнити панування церкви, і водночас власні претензії на верховне верховенство в християнському мире.

У 1198 г. він розгорнув грандіозну агітацію за черговий похід в ім'я ор1вобождения Єрусалима. Папські послання були розіслані в усі європейські держави, але, ще, Інокентій III не обминув своєю увагою чергового християнського правителя — візантійського імператора Алекскея III. Він також, на думку Папи, мав висунути військ у Святу землю. Він дипломатично, але з двозначно натякнув імператору, що у разі незговірливості візантійців у країнах знайдуться сили, які можуть протиставитися них. Насправді, Інокентій III мріяв й не так про відновлення єдності християнської церкви, як про підпорядкуванні Візантійської грецької церкви Римско-католической.

Четвертий хрестовий похід розпочалося 1202 г., і спочатку його кінцевим пунктом намічався Єгипет. Шлях туди лежав через Середземне море, а хрестоносці, всю ретельність підготовки «святого паломництва », флотом не мали і змушені через це були звернутися по допомогу до Венеціанської республіці. Відтоді маршрут хрестового походу різко змінився. Дож Венеції Енріко Дандоло зажадав послуг величезну суму, а хрестоносці виявилися неплатоспроможні. Дандоло це збентежило: запропонував «святому воїнству «компенсувати недоїмки захопленням далматинського міста Задару, купці якого конкурували з венеціанськими. У 1202 г. Задар узяли, воїнство хрестоносців занурилося на кораблі, але… вирушило зовсім на Єгипет, а опинилося під стінами Константинополя. Приводом до такого розвитку подій послужила боротьба за престол у самій Візантії. Дож Дандело, якому сподобалося зведення рахунків з конкурентами руками хрестоносців, змовився з ватажком «Христового воїнства «Бонифацием Монферратским. Папа Інокентій III підтримав підприємство — і маршрут хрестового походу був вдруге изменен.

Осадивши в 1203 г. Константинополь, хрестоносці домоглися відновлення на троні імператора Иисака II, який через підтримку обіцяв щедро заплатити, проте опинився такий багатий, щоб дотриматися слова. Розгнівані таким поворотом справи «визволителі святої землі - у квітні 1204 г. штурмом взяли Константинополь «і піддали його погрому і розкрадання. Після падіння Константинополя була захоплена частина Візантійської імперії. Для її руїнах виникла нова держава — Латинська імперія, створена хрестоносцями. Вона простояла недовго, до 1261 г., доки впала під ударами завоевателей.

Після падіння Константинополя, заклики йти звільняти Святу землю тимчасово вщухли, поки діти Німеччини й Франції не вирушили цей подвиг, який обернувся і їм загибеллю. Наступні слідом чотири хрестових походу лицарів сходові успіху принесли. Щоправда, під час 6-го походу імператору Фрідріху II вдалося звільнити Єрусалим, але «невірні «через 15 років повернули собі втрачене. Після провалу 8-го походу французьких лицарів в до Північної Африки і відтак загибелі там французького короля Людовіка IX, заклики римських священиків до нових подвигам «в ім'я віри Христової «відкликання не знаходили. Володіння хрестоносців сході поступово захоплювалися мусульманами, поки в самісінькому кінці XIII в. не перестала існувати Єрусалимське королевство.

Щоправда, у Європі хрестоносці існували довго. Хрестоносцями й ті німецькі лицарі, яких розбив на Чудському озері князь Олександр Невский.

Римські Папи до XV в. організовували відвідини Європі під ім'я винищення Єресей, але були лише відгомони колишнього. Труну Господній залишився поза «невірними ». Велика битва, що тривала 200 років завершилася. З пануванням хрестоносців було покладено край і навсегда.