Англійський роман Казуо Ішігури

" Англійський «роман Казуо Ишигуры

О. Р. Сидорова.

Британская література кінця сучасності - явище багатогранне, у тому числі кілька напрямів, і з таких напрямів характеризується критиками як постколоніальна література. У межах даного визначення об'єднуються по крайнього заходу два напрями літератури цього періоду. Одне становлять твори, написані англійській авторами — жителями колишніх британських колоній, інше представлено творчістю авторів — громадян Великобританії, котрі належать до до білої раси. У цій статті буде розглянуто последнее.

В 80-ті роки сучасності щодо англійської мові за словом «яппі «(yuppies — young upwardly mobile professional people — молоді які прагнуть угору професіонали) з’явилося слово buppies — black yuppies — чорні яппі), що відбило істотну тенденцію розвитку британського суспільства: вперше у історії у Великобританії з’явився кольорової середній клас. За даними газети «Гардіан «(1995. 20 березня.), «кольорової середній клас вже існує, і він стає дедалі більше. За даними офіційною статистикою, щодо нього можна віднести приблизно 56 тисяч чоловік із першого і другого соціального класів «1, класів, які включають у собі самих високооплачуваних управлінців і, котрі займаються розумовою працею. У 1998 року у тому числі було шість членів парламенту і кілька представників місцевих органів власти.

" Після 1945 року у Британії відчувалася помітний брак робочих, особливо некваліфікованих й низькооплачуваних, у країну було вирішено в'їзд багатьом жителям Індії, Вест-Індії і Пакистану. У період із 1955 по 1962 рік приблизно чверть мільйона жителів Вест-Індії і кілька менше людей півострова Індостан приїхали до Британію й одержали британське громадянство. Ці заходи викликали тривогу багатьох представників білого населення… У 1962 року, в у відповідь цю паніку, уряд ухвалив перший із цілої серії законів, обмежують в'їзд у країну і змінюють статус громадян країн Співдружності «2. Еміграція помітно зменшилася, але сім'ї тих, хто вже жив у Британії, прибували туди у 70−80-х роках. Тоді ж у країну прибутку китайці з Гонконгу, в'єтнамці і африканці. Сьогоднішнє небелое населення Великобританії становить приблизно 5% від населення країни, чи чотири мільйони, причому у основному цих людей осіли у промислово розвинених районах півдня країни. У Лондоні, за оцінками, кількість небілу населення 10−15%.

Большинство небелых представників середнього класу (англійською вони називаються professional people — професіонали) помітно від своїх білих однолітків соціальним походженням: «Більша частина з них випередила злиднів навіть у одне покоління » , — зазначає журналіст Анджела Джонсон. «Коли 30 років як розв’язано мати Лойны (героїня статті, соціолог. — Про. З.) приїхала до Британію з Ямайки, вона мала тут нікого, і взагалі довелося виконати першу на ніч у телефонній буді «3 .

Отношение корінного населення до який з’явився країні небелым жителям неоднозначно. За останні десятиліття сучасності британське суспільство втратило колишню расову і етнічну однорідність. Очевидно, що у побутовому рівні продовжує існувати всього спектра думок із цієї проблеми. У цьому аналіз творів мистецтва, створених у Великобританії наприкінці сучасності, підтверджує що виникла у суспільстві тенденцію прийняття та терпимості стосовно людей із іншим колір шкіри та його культурам. Наприклад, у середині 1990;х років Майк Лляй (Leigh), режисер, який славиться своїми фільмами на сучасні теми, створює фільм, який було б немислимий в середині століття. Героїня фільму, чорношкіра англійка, лікар за фахом, дізнається по смерті батьків, що у неї узята до сім'ї в ранньому дитинстві, й починає пошуки справжньої матері. З’ясовується, що її мати — біла жінка, бідна, неосвічена, в самотині що виховує дочки-підлітка, що саме відкинута багато років тому чорношкіра героїня приносить у тому життя світ, розрада і надежду.

Дети емігрантів, які виросли у Великобританії, розмовляють двома мовами і часто є носіями двох культурних традицій. Ті, кому вдасться одержати освіту у місцевих університетах (відзначимо, що систему освіти після Другої світової війни стала помітно демократичнішими), і вони становлять небелый середній клас. Для Англії освіту завжди мало підкреслено соціально значимий характер. Описуючи ситуацію ХІХ століття і значення «вигнання «для Європи на той час, Бенедикт Андерсон виділяє декілька напрямків цього процесу, ставлячи освіту на друге місці після урбанізації: «Освіта впливало зміну стратифікації суспільства насамперед у тому сенсі, що з освоєння престижного, класово та соціально маркованого мови вело усвідомлення необхідності вибудовувати ієрархію соціальних і територіальних діалектів, що дедалі більше пов’язували з можливістю отримання хорошою праці та із соціальної мобільністю «4. Мабуть, чинники, виділені Б. Андерсоном, можуть пояснити того феномена, сучасна британська література, в особливості проза, створюється дітьми емігрантів першого покоління, що саме твори цих письменників «політично коректно «називають постколоніальною літературою. Визначаючи завдання, які стоять перед представниками цієї групи авторів, можна говорити, що намагаються переглянути концепцію національної самосвідомості та взаємовідносин культур, піддати сумніву багато усталені канони привернути увагу суспільства до того що факту, у сучасному світі монолітна культура дедалі більше поступається місце культурному різноманіттю. Ось як описує цю ситуацію Салман Рушді: «Отже, чарівна країна Оз зрештою стає домом; уявлюваний світ стає реальним, як це було на нас, оскільки щоправда у тому, що, оскільки ми залишили місце, де провели своє дитинство й які самі почали будувати своє життя, маючи тільки те, які мали і що ми були, зрозуміли, що справжній секрет рубінових туфельок зовсім не від у цьому, що немає кращого за дім. Справжній секрет у цьому, що немає більше такого місця, як будинок, ще вдома, який ми самі створюємо чи який створюють нам, країни Оз, а вона невідомо що й скрізь, тільки там, якого ми пішли «5 .

Приведем ще одне цікаве свідчення: «Немає нічого незвичного у цьому, що письменниками стають діти іноземців. У цьому, як мови «чіпляються «друг за друга в сприйнятті дитини, є щось таке, що змушує її хотіти записувати ці речі. Дитині хочеться вимовляти цілі пропозиції знову і знову, то, на однією мовою, то, на іншому. Не обійтися, звісно, і синтаксичних помилок, які, хоч їх і намагаються прибрати наполегливою працею в класі, за необхідності допоможуть письменнику поставити речення з ніг на голову і розкрити його національний шовіністичний сенс. Тоді письменник може усміхнутися, задоволений » , — пише критик Грейс Пэли в передмові до збірки віршів (1974) чорношкірою поетеси Кларис Линспектор.

Возможно, найвідомішим представником постколоніальною літератури є Салман Рушді, який народився 1947 року у Бомбеї, приїхав до Англію в 1960 року, отримав там освіту, став письменником, постійно живе у Лондоні. Його роман «Діти півночі «отримав Букерівську премію в 1981 року. Тімоті Мо, що у Гонконгу, потрапив у Англію у віці 10 років. «Він, безумовно, є письменником двох імперій, Китаю та Британії, він описує точки їх дотику, спочатку жваво, спостережливо, весело, пізніше — широкими епічними мазками «6. Нігерієць Бен Окрі, також який здобув освіту Британії, удостоївся Букерівської премії 1989 року за роман «Дорога голоду ». У 80-ті роки сучасності постколоніальна британська культура створила низку своєрідних і вони справді яскравих произведений.

Так, роман Кэрил Філліпс «Останній прохід «(1985) розповідає про життя жінок у Британії молоді - вихідцями з країн Карибського басейну; фільм режисера Ханифа Курейши «Приміський будда «(1990) — весела, повна парадоксів історія пакистанського хлопчика («майже англійця з народження й освіті «), який живе у одному з лондонських передмість; у книзі поета Девіда Дабидина «Наречений «(1991) розповідають, як гвінейський хлопчик намагається осмислити свою культуру в нетрях південного Лондона — ось тільки окремі представники «баппи «у культурі сучасної Великобританії. Ще один знамените ім'я плеяди — Казуо Ишигуро.

Казуо Ишигуро народився Нагасакі 1954;го, приїхав до Англію в 1960 року, отримав освіту у двох англійських університетах — університеті Кента і університеті Східної Англії. Постійно живе у Лондоні. Його перший роман — «Неясний вид пагорбів «(1992) — отримав премію Королівського літературного нашого суспільства та було переведено 13 мовами. Розповідь у романі ведеться від імені літній японки Етсуко, яка розмірковує про своє самотнього життя у чужий нею Англії й повертається на спогадах в Нагасакі, який пережив жахи ядерного вибуху, в то повоєнний літо, коли реконструюється все місто й змінюються долі тисяч людей. Місце дії цього другого роману письменника — «Художник в мінливому світі «(1986) — Японія, де сам Ишигуро не бував з часів свого раннього дитинства. Третій роман — «Залишок дня «(1989) — удостоївся Букерівської премії і підтвердив високу його творця. Вперше нинішнього творі Ишигуро цурається зображення Японії робить предметом описи і пильної уваги Англію сучасності - країну середини 1930;х, до війни, і середини 50-х. Це надзвичайно характерний нього метод відбору матеріалу та її уявлення, використані переважають у всіх трьох романах, коли змальовується саме історичну подію, яке переддень і наслідки не для життя звичайних, далекі від політики людей, який завжди усвідомлюють зв’язок великого історичного часу й малого часу свого життя. Парадоксально, але факт: роман «Залишок дня «присвячений феномену английскости, того штибу Англії, що склався у свідомості самих англійців і у свідомості иностранцев.

Стивенс, оповідач та головний герой твори, служить дворецьким лорда Дарлингтона у його маєток Дарлингтон-холл. У 1956 року він робить автомобільне подорож захід країни й одночасно у спогадах — на власне минуле, до середини 1930;х. Традиційна композиційна схема дає читачу можливість відбути подорож у часі, у просторі, до глибин свідомості. До. Ишигуро використовують у творі весь традиційний набір характерних, майже розхожих героїв і атрибутів: маєток з його прекрасним домом (вітальня, портрети предків, буфетна зі їдальням сріблом і рідкісним порцеляною, каміни, бібліотека, кімнати слуг на верхньому поверсі й багато іншого) і садом, господар маєтку, зразковий джентльмен лорд Дарлингтон, його хрещеник, його гості, його дворецький, його економка міс Кентон, величезний штат слуг, деталі побуту, описані зі скурпулезной точністю, майже з благоговінням, — кому прислужувати за одним столом, яка з цих двох китайських статуеток має стояти в вітальні, як і що чистити столове срібло (останньої поблеме присвячені дві сторінки тексту), мандрівку країні ситуація з путівником початку століття, пошуки й впізнавання описаних у ньому місць, мало змінених пейзажів, пагорбів, лук, заходів, сільські готелю, вежі, собори, паби і що, багато іншого. У Стивенса свій погляд світ образу і на місце у цій мире.

Принципиальный питання, що він постійно вирішує собі: «Що таке гідність дворецького? ». Він шукає і знаходить тих осіб, які відповідали б найвищим вимогам професії: це герої оповідань, майже легенд, такі, як дворецький з Індії, расправившийся з що забрався до вітальні тигром, поки гості хазяїна мирно пили чай у сусідній кімнаті, і доложивший хазяїну з кам’яним виразом обличчя, що із прикрою подією покінчено; це її батько, якому колись довелося прислужувати офіцеру, винному в загибелі його старшого сына-солдата, і він і єдиним поглядом не видав своїх почуттів, це колеги Стивенса з деяких інших маєтків: «За часів лорда Дарлингтона, коли леді і джентльмени приїжджали з візитами набагато днів, легко було визначити хороше порозуміння із своїми колегами. Справді, у ті напружені дні у вітальні для слуг збиралися кращі професіонали Англії й вели розмови далеко запівніч перед палаючим каміном «7 .

Сам Стівенс ніколи, за очі, Демшевського не дозволяє собі оцінювати дії свого хазяїна. То як захоплений які входять у моду ідеями фашизму лорд Дарлингтон звільняє двох горничных-евреек, Стівенс мовчки підкоряється, і лише крізь кілька місяців економка міс Кентон, бурхливо протестовавшая проти несправедливого рішення, дізнається, що Стивенсу воно було неприємно. Така позиція, коли душевні руху придушуються ритуалом, коли гідність дворецького, цілком осмислене у тих роману майже синонім английскости, тріумфує над індивідуальністю, наводить Стивенса до відмові особистому житті і від щастя. Він може підійти до ліжка вмираючого батька, оскільки прислужується на важливому обіді і розпоряджається слугами; неспроможна над силу того, що дозволять, а силу усвідомлення власної боргу. З тих самих міркувань він дозволяє міс Кентон вийти заміж за іншу людину, і потім через 20 років (!) їде до неї, вважаючи, що «може виправити цю помилку ». Як це і особисте щастя, яке проходить повз героя Ишигуры, повз нього проходить велика історія, і він теж хоче її помічати. Лорд Дарлингтон прагне брати участь у житті країни, у його маєток часто приїжджають провідні міністри, дипломати, посли. У Дарлингтон-холле він веде міжнародну конференцію, намагаючись примирити навіть європейські держави з Німеччиною, у якій до партії влади рвуться фашисти. Стоячи за стільцем хазяїна чи обносячи гостей напоями, Стівенс зустрічає відомих політичних діячів, присутній під час переговорів, чує і запам’ятовує, але будь-коли оцінює, коли хрещеник хазяїна, не розмежує його політичної позиції і потім загиблий на війні, намагається поговорити із ним правах старого друга. Лояльність Стивенса хазяїну безмежна: він вірний лорду Дарлингтону у його славні дні, і після війни, коли людина доживає свої дні у самотині, засуджуваний усіма за своє минуле. Відданість, стриманість, гідність слуги неможливо Стивенсу висловлювати свою думку про те, що відбувається навколо неї, та його недоліки є зворотним боком його достоїнств, і не тільки судить профашистські погляди свого господаря, але й обходить мовчанням роки поневірянь, убоге харчування за картками, бомбардування і смерть навколо; звикнувши йти якось обраному шляху, не критикує, але й скаржиться. І що стоїть Дарлингтон-холл, куплений після змети лорда Дарлигтона багатим американцем, в ньому буде Стівенс, який зуміє навіяти повагу свого нового хазяїну і допоможе їй зрозуміти щось Англію і англійців. За всієї його обмеженості втіленням английскости у романі стає Стивенс.

Таким чином, английскость одержує у романі Казуо Ишигуры подвійну оцінку, і це, очевидно, відбувається передусім з допомогою подвійного бачення автора, погляду одночасно зсередини і з боку. На думку відомого англійського літературознавця Малькольма Бедбери, як та інших романах письменника, в «Залишку дня «» важливо, чого роман не розповідає, ті деталі, які раскрываются… в результаті розширення зрештою, сам Ишигуро пише змінюваний світ вражень, а чи не чітко прописаних сюжетів «8. Його проза ощадлива і стримана, але очевидно, що предмет описи його останнього роману і авторські оцінки, приховані в підтексті, вгадувані, ледь зазначені, викликали ефект впізнавання й розуміння насамперед англійської аудиторії. Крім Букерівської премії, цю оцінку підтверджує іще одна факт: 1992 року режисер Джеймс Альвари зняв за романом «Залишок дня «однойменний фільм, що зібрав зоряний акторський склад (Ентоні Гопкінс, Емма Томпсон, Г’ю Грант та інших.). Фільм мав надзвичайний успіх, творці обов’язково діятимуть за за текстом роману, створюючи зорові образи английскости на экране.

Авторы постколоніального покоління, в такий спосіб, як створюють картину світу, в якому співіснують багато культур, але у деяких випадках поглиблюють розуміння англійської культури. «Коли ти знаходишся з кінця культур, то гостріше відчуваєш речі, які багато просто більше не помічають. Може, саме тому перший словник російської становив зросійщений датчанин Даль » , — таке думка висловлює А. Найшуль, представник культурного прикордоння з России9. У значною мірою британська література кінця сучасності збагачується завдяки творчому потенціалу авторов-представителей різних культур.

Список литературы.

1 Johnson А. The Buppie Blues // Guardian Weekly. 1995. March 20. Р. 18.

2 Х’юїтт K. Зрозуміти Британію. Оксфорд; М. Новгород, 1993. З. 27.

3 Johnson А. Op. cit.

4 Benedict А. Exodus. // Critical Enquiry. 20. 1994. Р. 327.

5 Rushdie P. S. The Wizard of Oz. L., 1992. Р. 68.

6 Bradbury M. The Modern British Novel. L., 1993. Р. 423.

7 Kazuo Ishiguro. The Remains of the Day. L., 1989. Р. 17.

8 Bradbury M. Op. cit. Р. 424.

9 Реформи потребують перекладу російською мовою // Комсомол. щоправда. 2000. 25 апр. З. 5.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.