Засоби сміху та ефекти комізму у «Смішних манірницях» Мольєра

План Вступ

1. Салон маркізи де Рамбуйє, як одне з головних місць створення преціозної літератури

2. П'єса «Смішні манірниці», як пародія Мольєра на преціозність

3. Основні моменти виявлення комізму у п'єсі

4. Кві про Кво як основний засіб вираження комізму

5. Актуальність п'єси у наш час Висновок Список використаної літератури

Вступ Мольєр не загравав зі світом, не підлещувався ні до кого. Він за словами Гете «панував над звичаями свого народу» — виховував людей, даючи їм їхнє правдиве зображення.

Сила Мольєра — в його прямому зверненні до своєї сучасності, в безжалісному викритті її соціальних потворств, в глибокому розкритті основних протиріч часу в її драматичних конфліктах, в створенні яскравих сатиричних типів, що втілюють в себе найяскравіші пороки сучасного йому дворянсько-буржуазного суспільства.

Джерелом величі Мольєра було прекрасне знання дійсності та палка любов до народу, з яким він спілкувався як в житті так і зі сцени театру.

Звичайно великий комедіограф не ставив перед собою ніяких політичних цілей, він ще не усвідомлював неминучості антагонізму між народом та абсолютизмом, не міг зробити народний тип головним героєм своїх комедій. Але коли Мольєр виступав проти пороків сучасного суспільства, він захищав інтереси народу, коли він висловлював свої критичні погляди на сучасність, він діяв, слідуючи здоровим судженням народу, коли йому потрібно було протиставити своїм сатиричним персонажам натури здорові, розумні і діяльні, він знаходив їх найчастіше в середовищі народу. Нам пам’ятні чудові слова Л. М. Толстого «Мольер едва ли не самый всенародный и потому прекрасный художник нового искусства». [2]

А тепер хотілося би перейти до преціозної літератури та її значення у п'єсі «Смішні манірниці».

Предметом дослідження є сама п'єса.

Об'єктом дослідження є засоби сміху та ефекти комізму.

Мета дослідження: виявити прояви манірності у стосунках між героями.

Мода на преціозність у Франції VII ст.

Преціозна література (відфр. precieux— дорогоцінний; витончений, манірний) — аристократичний напрям у французькій літературі бароко XVII століття. Була своєрідним протестом переможеної феодальної знаті проти політики абсолютизму. Антидемократична за характером, преціозна література вимагала повної відмови від «низької» дійсності й народної мови, їй властиві алегоричність, умовність, лицарсько-пасторальні сюжети. Виникла в салоні маркізи де Рамбуйє. Найвідоміші представники: поети В. Вуатюр, А. Годо, Ж. Скюдері, Ж. Ф. Саразен, Ж. Шаплен, романісти— О. д’Юрфе, М.Л. де Гомбервіль, Мадлен Скюдері. [3]

література преціозний мольєр комізм

1. Салон маркізи де Рамбуйє, як одне з головних місць створення преціозної літератури Салон Рамбуйє став центром літературної фронди проти абсолютизму і одним з головних місць, де створювалася преціозна література. 4]

Відмінність салону, який вона тримала разом зі своєю дочкою, від звичайних будинків, відкритих для прийому в той час, була в тому, що простір складався з декількох невеликих кімнат, де гості могли б рухатися і знаходити більше усамітнення, ніж у великих прийомних залах. Для цих цілей Готель був перебудований в 1618 році, і до 1650 він зберігав своє значення в якості соціального та літературного центру. Практично всі найбільш помітні представники французького світла і культури не уникли його блакитних віталень, особливо в 2-у чверть століття, коли цей салон знаходився на піку слави, якою, зокрема, він був зобов’язаний красі своєї господині.

«Пані де Рамбуйє сказала якось, що камера, в якій померли Пюілоранс, маршал Орнано і великий пріор Вандомский, цінується на вагу миш’яку, і ці слова повторювалися на всі лади».

Олександр Дюма, «Двадцять років потому»

Салон маркізи де Рамбуйє (засн. В 1608) вплинув на становлення преціозної культури, культури витонченого світського дозвілля, що передбачає особливі властивості серця і розуму, благородні манери. У преціозності намагалися поєднати традиції куртуазної культури з сучасним хорошим смаком.

Мадам де Рамбуйє була відома під прізвиськом «незрівнянна Артеніс» (Arthйnice) — анаграма її імені, створена Франсуа де Малерба і Оноре де Бюем, сеньйором де Раканя (Honorat de Bueil).

«Les Prйcieuses» (дорогоцінні, піднесені, витончені) — слово, яким позначалися великі дами: Катаріна де Вівон, маркіза де Рамбуйє, принцеса Монпансьє, Жюлі д’Анжанн, дівиця Скюдері, — користувалися величезною повагою в світському суспільстві Франції, групувати при дворі або недалеко від нього. («Літературна Енциклопедія»).

Найбільше запам’яталися епізоди історії Готелю Рамбуйє - «війна сонетів» між ураністамі та іовістамі, з яких найвидатнішими стали вірші Вуатюра і Бенсерада; а також участь всіх знаменитих поетів того часу у створенні «Гірлянди Жюлі» — збірки віршів про різних кольори, присвяченої в1641 р. дочці самої мадам — Жюлі д’Анжанн, що стала пізніше герцогинею де Монтозье (duchesse de Montausier). Шарль де Сен-Мар, її майбутній чоловік, який став герцогом в1664 р, до того моменту, як йому прийшла в голову ідея створення подібного збірника, залицявся до неї 7 років, і потім вона змусила чекати його ще 4 роки. Сама ж Жюлі несе відповідальність за ту манірність, через яку Салон буде пізніше висміюватися. Звичаї салону і наслідування йому в буржуазному суспільстві висміяв Мольєр в комедіях «Вчені жінки» і «Смішні манірниці».

Салон залишався чинним до смерті своєї господарки.

Взагалі, щодо мене це звичайно гарно, коли люди можуть використовувати у своїй розмові певні літературні прийоми, підкріплювати свої думки цитатами. Мені наприклад таких людей приємно слухати, тобто стає видно, що людина начитана,і навіть з’являється бажання спілкуватися з нею у такому ж тоні. Проте, коли ця літературність переходить повністю межі умісного, то стає, знаєте якось бридко слухати ці нісенітниці. Наприклад: «Не надала б ти мені такої честі, відвідати зі мною цей божественний заклад харчування?» Це можна виразити простими словами — «Не хочеш піти в МакДональдс?» (це був приклад манірності).

Саме цю «красоту общения» висміяв Мольєр у своїй комедії «Смішні манірниці.»

2. П'єса «Смішні манірниці», як пародія Мольєра на преціозність

«Смішні манірниці» — це перша опублікована Мольєром п'єса. Взагалі він не хотів цього робити, проте він був вимушений, для того щоби випередити видавництво Ж. Рибу, який викрав екземпляр п'єси та хотів її видати без відома автора.

До сер. XVII в. в паризьких салонах панувала мода на преціозність (манірність). Народжена з преціозної літератури, через салон маркізи Рамбуйє вона захопила вищий світ. Основою її стала вишукана манірність, химерність, люди розмовляли на штучній мові, насиченій метафорами, пасторальними образами, грою слів і розуму. У салонах обговорювалися ідеї вільного кохання на противагу буржуазному шлюбу. Однак, покинувши межі салону, мода стала затверджуватися і в буржуазних колах, де стала приймати спотворені, часто доведені до абсурду форми. І вже в 1645 р Поль Скаррон в комедії «Смішний спадкоємець» зачіпає цю тему.

Мольєр у своїй комедії наслідує мови манірниць, пародіює відомі романи того часу (зокрема, «Артамен, або Великий Кир» і «Клелия» Мадлен де Скюдері) і наряджає своїх героїв в пародійні костюми з перебільшено великими пір'ям, стрічками, перепудреннимі перуками і т.буд. Салони не прийняли сатиру. Літератор Сомюз відповів памфлетом «Справжні жеманниці». Протягом двох тижнів уявлення перебувало під забороною. Однак успіх комедії був очевидний, — каса збирала потрійні збори, вистава була зіграна за сезон тридцять вісім разів.

Попутно Мольєр критикує і акторів конкуруючого театру Бургундський готель: «Только они и способны оттенить достоинства пьесы. В других театрах актеры невежественны: они читают стихи, как говорят, не умеют завывать, не умеют, где нужно, остановиться. Каким же манером узнать, хорош ли стих, ежели актер не сделает паузы и этим не даст вам понять, что пора подымать шум». [5]

Таким чином можна зробити висновок, що Мольєр не боявся висміяти цей порок. Проте є одна особливість подачі п'єси — він не вважав це «образою», а трактував так, ніби невмілі «мавпи» намагаються відобразити «високе».

3. Основні моменти виявлення комізму у п'єсі

Важливо підмітити, що критикуючи салон маркізи де Рамбуйє, він не вказує прямим текстом, що це пародія саме на її салон «манірності», а просто дає тонкий натяк. Цей натяк можна побачити у іменах героїнь. Вони досить співзвучні із іменами засновниці найзнаменитішого у Парижі преціозного Салона Катрін де Рамбуйє (яка власне була присутня на прем'єрі п'єси) та власницею другого за популярністю салону, письменницею Мадлени де Скюдері, романи якої «Артман або Великий кір» та «Клелія», фігурують у розмовах Мольєрівських героїнь. [6]

Також цю манірність можна прослідкувати у самій поведінці Мадлон і Като — вони з провінції, а прагнуть міської, столичної популярності (тут можна відмітити збіг із поведінкою молоді у наш час), через наслідування преціозній культурі. Що саме смішне — так це те, що провінціалки (я виділила це слово) так загордилися собою, що відторгли вельможних женихів, бо бачите-но романчиків перечитали. Цей факт я можу підкріпити цитатою (Мадлон звертається до батька): «Полноте, отец, вот и кузина скажет Вам то же что и я, что в брак нужно вступать после довгих приключений. Если поклонник желает понравиться, он должен уметь изъяснять свои возвышенные чувства, быть нежным, кратким, страстным — одним словом, добиваясь руки своей возлюбленной, он должен соблюдать известный этикет. Хороший тон приписывает поклоннику встретиться с возлюбленной где-нибудь в церкви, на прогулке или на каком-нибудь народном празднестве, если только волею судеб друг или родственник не введет его к ней в дом, откуда ему надлежит выйти задумчивым и томным. Некоторое время он таит свою страсть от возлюбленной, однако ж продолжает ее посещать и при всяком удобном случае наводит разговор на любовные темы, предоставляя обществу возможность упражнятся в остроумии…»

Так я просто, як дівчина не розумію їхньої логіки — вони дочки знатного громадянина, до них сватаються достатньо заможні молоді люди і вибачте через те, що вони були буржуа, а не сповідували принципи манірності дівчата відмовили. Логіки — як у горобця під коліном. Проте вони не розрахували, що люди можуть бути злопам’ятними. Лагранж і Дюкруазі захотіли провчити панянок, підіслати слуг (які вважали інших ніким, а себе «царями»), а дівчата повелися. Ефект комізму можна спостерігати і у стилі спілкування, я маю на увазі не просто використання літературної мови, а сам акт — дівчата просто піддакували і восхваляли. (Мадлон і Като про вигляд Маскариля) «Маскариль: Что вы скажете об отделке моего костюма? Подходит ли она к моему кафтану? — Като: Bполене; Маскариль: Xорошо ли подобрана лента? — Мадлон: Прямо ужас как хорошо. Настоящий Пердрижон; Маскариль: A наколенники? — Мадлон: Прямо загляденье…».

У мене таке відчуття ніби їм було все одно про що їм говорять, аби лише за їхнє підтакування, вони могли вибитись у вищий світ. Тут якраз можна прослідкувати ставлення Мольєра до вишів і до народу. Мадлон і Като, будучи провінціалками (я знову обмовлюсь цим словом) подумали, що вони вище інших. Це можна прослідкувати, як у ставленні до слуг, так і до батька (дядька) — (розмова Маротти (служанки) з Мадлон) «Маротта: Вот тут лакей чей-то пришел, спрашивает, дома ли вы, говорит, что его господин желает вас видеть. — Мадлон: Дура! Оставь ты эти свои мужицкие речи! Скажи: явился, мол, гонец и изволит спрашивать дозволено ли будет его господину вас лицезреть…».

Одне лише підлизування, фальш, я читала і мені було гидко — ну як, як таким можна бути, хоча я розумію, що ця тема актуальна і в наш час. Люди роблять все аби вибитись в вищий світ. Шкода, що багато хто йде до мети нечесним способом. Це був такий ліричний відступ, але потрібно повернутись до теми. Окрилені мрією, в піднесеному настрої - дівчата відчувають себе на вершині, що ось-ось мрія збудеться. Проте, це лише мить. Женихи приходять і знімають пелену з їхніх очей. Мрія скидає їх на землю. І тут можна прослідкувати нотки лицемірства дівчат — коли вони прийняли слуг за вельмож, то будь ласка, милості просимо — а коли взнали, що це слуги — то ідіть геть. Хех смішно, проте це був крах. Женихи би ні за які коври більше б не пішли до них залицятися. Та я впевнена, що будь-який вельмиповажний пан чи навіть буржуа не захотів би взяти їх у дружини, бо слава або бруд розносяться зі швидкістю світла. Мадлон і Като опозорились не тільки перед женихами, а й опозорили свого батька. Тепер, це все — вони посміховисько. Ось до чого призвела манірність — довипендрювались. Тепер дуля їм, а не життя. І тут яскравий підтекст Мольєра — все хватить! Манірність віджила своє - вона вже всіх бісить. Це я можу підкріпити словами батька Мадлон: «…А вы, негодницы, скажите спасибо, что я не разделался таким же манером и с вами. Теперь мы станем притчей во языцех, всеобщим посмешищем — вот до чего довели ваши причуды! Прочь с глаз моих, бесстыдницы! Не хочу я вас больше знать! А ви, виновники их помешательства, — пустые бредни, пагубные забавы праздных умов романы, стихи, песни, сонеты и сонетишки, — ну вас ко всем чертям!».

4. Кві про Кво як основний засіб вираження комізму Квипроквом (отлат. qui pro quo— «кто вместо кого») — фразеологи змлатинского происхождения, обычно используемый в испанском, итальянском, польском, португальском, французском и русском языках, обозначающий путаницу, связанную с тем, что кто-то или что-то принимается за кого-то или что-то другое. В английском языке используется другой, очень похожий по звучанию, но имеющий иное значение фразеологизм латинского происхождения— «Quid pro quo». [8]

В цій п'єсі кві про кво можна порівняти з лицемірством. Чому я використала це слово? Так тільки тому, що героїні з одними героями вели себе по-одному, а з іншими по-іншому. Це я можу підкріпити наступними цитатами:

1. З женихами — ніби непідкорені, дівчата їх жостко відшили. (Розмова Лагранжа і Дюкруазі) «Лагранж: Я, признаюсь, глубоко возмущен. Помилуйте! Какие-то чванливые провинциалки жеманятся сверх всякой меры, обходятся свысока с порядочными людьми! Как это они еще догадались предложить нам кресла! И позволительно ли в нашом присутствии все время перешептываться, зевать, протирать глаза, поминутно спрашивать: „А который теперь час?“. И на все вопросы ответ один „Да“ или „Нет“. Согласитесь, что, будь мы самыми ничтожными людьми на свете, и тогда нельзя было бы нам оказать худший прием, не так ли?». [7. 4] Вот і все. Хлопці виявились не промах за позор відплатили позором. Все дівчатка більше не будуть випендрюватись. Тепер їхнє життя — сором. Ніхто не захоче більше з поважних людей одружитися з ними. Мораль: «Ніколи не знаєш, де впадеш».

2. З батьком — як до тупого, нічого не розуміючого телепня — «Като: И точно дядюшка — сестрица здраво о вещах судит. Пристало ли принимать нам людей, которые в хорошем тоне ровно ничего ничего не смыслят? Я готова об заклад побиться, что эти неучтивцы никогда не видали карты Страны Нежности, что селения Любовные Послания, Любезные Услуги, Галантные Изъяснения и Стихотворение Красоты — это для них неведомые края. Ужели вы не замечаете, что само обличье этих господ говорит об их необразованности и что вид у них крайне непривлекательный? Явиться на любовное свидание в чулках и панталонах одного цвета, без парика, в шляпе без перьев, в кафтане без лент!.. Это невыносимо, нестерпимо! Еще, я заметила, что брыжи у них — от плохой мастерицы, а панталоны на целую четверть уже, чем прийнято. — Горжибюс: Неужто у них и спрям рассудок помутился? Стрекочут, стрекочут — в толк не возьму, что они болтают». А батько ж не зможе переконати своїх «кобилиць» — «Чим би дитя не тішилось, аби лиш не плакало». І за свою небажаність міняти ситуацію, він теж був опозорений.

3. Зі слугами — як до бидла. Хочеться використати раніше взяту мною цитату. (з розмови служанки і Мадлон) «Маротта: Вот тут лакей чей-то пришел, спрашивает, дома ли вы, говорит, что его господин желает вас видеть. — Мадлон: Дура! Оставь ты эти свои мужицкие речи! Скажи: явился, мол, гонец и изволит спрашивать дозволено ли будет его господину вас лицезреть…». Ну хіба так робиться? Те, що вона служанка не значить, що вона тупа. Можна підмітити, що Маротта — це образ народу, який постійно притискається вишами. Хоча які виші суспільства? Провінція! Хех, як то кажуть — «Из грязи — в князи».

4. З перевертнями (Маскариль, Жодле), як до вельмишановних панів (із розмови Мадлон і Маскариля). «Мадлон: Ах, сударь, мы были бы вам признательны, до крайних пределов признательности, если бы вы оказали нам такую любезность! Для того, чтобы принадлежать к высшему обществу, необходимо со всеми этими господами познакомиться. В Париже только они создают людям извесность… Я же особенно ценю то, что в общении со столь просвещенными особами научаешся многим необходимым вещам, составляющим саму сущность остроумия… Каждый день узнаешь от них какие-то светские новости, тебе становится известен изящный обмен мыслей и чувств в стихах и прозе. Вот что придает цену в обществе, и, по моему мнению, кто всем этим принебрегает, тот человек пустой!». Ви знаєте, мені не хочеться використовувати нецензурного слова, але це сраколизтво. Лисиці, зроблять все, для того, щоб досягти мети. Сумно те, що робиться це все нечесним шляхом. Вони захотіли все і сразу, а Маскариль, був лише пішаком їхніх планів. Мені тут імпонує цитата Амброза Бірса: «Вежливость: самая приемлимая форма лицемерия». Та, що можна сказати — не всі мрії здійснюються…

5. Актуальність п'єси у наш час Що тут можна сказати — лицемірство завжди є, було і буде. Я звичайно згідна, що у житті багато хорошого, що у всьому потрібно шукати плюси, що потрібно вміти прощати і т.д., проте я вважаю, що необхідно не забувати, що «Життя — це — гра, а люди в ньому актори.» В. Шекспір. Кожен грає свою роль. І не факт, що це добреньке личко, таїть в собі ніжне серце. Вас можуть обдурити, всунути ніж в спину ті, від кого ви ніколи не очікували, а ваші вороги можуть, навпаки, вам допомогти. Я вважаю, що потрібно завжди бути на чеку, тримати вушка на макушці, багато є тих, хто не проти нажитися на наших спинах. Багато лицемірів. Особливо багато провінційних, що приїжджають у великі міста. Приїжджають добрі, щирі, з твердими намірами, але як вони змінюються, що вони тільки не виробляють заради цілі - підстави, образи, інтриги, у цьому міняється обличчя людини. Мало хто залишається тим ким був, приїжджаючи, наприклад, додому з великого міста. Не люблю це. На своїй шкурі переконалася! Найкраща подруга почала на мені наживатись, а як проблеми, то одразу я винна, і всі докори, все лайно на мене. Я відмовилася від такої подруги. Дружба — це не підстава, це — взаємоповага та взаємодопомога. Якщо цього нема, то це всього лише корисливість. Можна зробити висновок із п'єси, що красиві слова не завжди означають щирі наміри та подальші вчинки. Потрібно вистояти, ми повинні витримати цей натиск. Краса, а з іншого боку потворність, мед — а з іншого боку — яд. Я не кажу, що не можна не вірити людям, але я закликаю остерігатись — чи дійсно ця людина говорить правду? Чи ви не пішак в її грі? Потрібно не дозволити красі слів скрутити нам шию. Ми повинні орієнтуватись і намагатись розбиратись в людях. Потрібно іти по життю, досягаючи всього власними силами, але не по головах інших. Та навіть якщо допомогли — потрібно не забувати добро, яке нам зробили — відплати добром на добро.

Висновок Було здійснено ознайомлення з модою на преціозність. Яскравим прикладом такої культури був Салон Маркізи де Рамбуйє. Основним джерелом преціозності було використання літературної мови, та посилання на певні романи такої тематики. Мольєр у своїй п'єсі «Смішні манірниці» спародіював цей тип спілкування та розкритикував Салон. Комічним можна вважати те, як головні героїні (Мадлон і Като) наслідують моду манірності, як вони мислять та спілкуються з іншими, які у них наміри на подальше життя. Але тут є одне але — їхнє спілкування — це всього лише фарс, лицемірство. Своїх слуг вони вважають бидлом, а брехунів (як потім вияснилиось) вельмишановними панами. Завдяки своїм гарним словам, вони хотіли вибитися в люди — типове лицемірство, проте вони були покарані. Я вважаю, що так їм і треба. Женихи молодці. А що випендрюватися? Так як ніби ви царі? Шанс є (про одруження) — так хапайтесь, а не стройте з себе незрозуміло кого. Проте нажаль лицемірство воно як було тоді, так і існує в наш час. Кожен намагається вижити за рахунок іншого. Хіба не актуально?

Мені ця п'єса стала близькою по духу, тому що я терпіти не можу лицемірство та будь — якого роду підлабузництво. Просто я бачу одразу, коли мене хочуть використати. Чому я говорю про себе, так тому, що хотілось поділитися своїми враженнями. Я сповідую такий принцип — коли потрібна моя допомога — попроси ясно і не викручуйся типу: «Машенька ти така хороша і т.д.». Я не люблю такого фарсу. Якщо мені, припустимо, потрібна допомога, то я дію за правилом «бумеранга» — ти мені я тобі. Коли мені допомагають, я просто не можу не віддячити. А що, я така яка я є. Можливо я старомодна, проте щира. Мене вважають слабкою. Але насправді я просто не боюсь бути справжньою, щирою і чесною. Життя у великому місті зробило мене морально сильнішою. Звичайно це так, а кого столиця не міняє? Часто стається переворот — людина починає вважати себе вище інших (як у п'єсі Мольєра), хоча ти розумієш, що вона така як і ти. Мені сподобалась цитата Еліаса Канетті «Ничто не мешает исполнителю носить под одной маской другую».

Я вважаю, що не слід загорджуватися собою досить рано, тому що приїхавши у місто, ми ще не доросли до такого рівня. Це стосується як розуму (у нас є потенціал, проте ми ще його не використали), так і грошей (ми не багаті, щоб випендрюватися перед іншими). Як я їхала в Київ навчатися, я поставила собі за мету — не змінитись (звичайно неможливо не змінитись, проте, щоб не змінились і не притупились мої основні якості характеру). А як ми показуємо наші ставлення до людей? — через слова. Я ціную манеру спілкування людини, проте я відкриваюсь не одразу. Хто зна, може вона хоче встромити мені ніж у спину. Але тут я хочу зробити плавний перехід, використавши цитату англійського письменника Оскара Вайльда:"Человек ценен только тогда, когда его мысли совпадают с его действиями". Людина може бути прекрасним оратором, проте я більше надам уваги її вчинкам, а не мові.

П'єса ще раз дала мені зрозуміти — тримай вушка на макушці, прислухайся до того, що тобі говорять, не всі гарні слова мають на увазі хороші наміри. Вона дозволила ще раз мені усвідомити, що всього потрібно досягати самотужки, йдучи чесним шляхом, виражатись коротко і ясно без використання незрозуміло чого, вести себе пристойно з будь-ким і не випендрюватись. Тому я ще раз хочу побажати Вам не зламатись у цьому жорстокому світі. Дякую за увагу!

Список використаної літератури

1. Ж. Б. Мольер. Собрание сочинений в двух томах. Т. 1 — М., ГИХЛ, 1957.

2. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974;1985.

3. Таллеман де Рео. Маркиза де Рамбуйе // Занимательные истории / пер. с фр. А. А. Энгельке. — Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1974. — С.141−151.

4. «Мольер. Сочинения.» Составитель А. М. Горбунов. — М.: «Книжная палата», 2003

5. Текст: Мольер Ж. Б. Собр. соч.: В 2 т. М., 1957. Т. 1.