Синтаксическая і фонетична стилистика

СИНТАКСИЧНА СТИЛИСТИКА.

Кожному функціональному стилю властиві свої особливості синтаксичних побудов, свої типові конструкції, які в художнє твір і взаємодіють у ньому зі спеціальним стилістичним ефектом. Для розмовної мови, наприклад, характерні надмірність синтаксичного побудови, перерозподіл кордонів пропозиції, еліптичні пропозиції, усунуті конструкції, у яких кінець пропозиції дається будь-якому іншому синтаксичному ладі, ніж початок, і, нарешті, відособлені друг від друга елементи однієї й тієї слова. Всі ці риси йдуть на передачі прямої мови: Boy, did I gallop! With those three sons of Africa racing after me and hissing! (K. Mac-In nes. Absolute Beginners) Полуотмеченные структури a grief ago є інший приватний випадок розбіжності між ситуативно що позначає населення і традиційно що позначає. Їх слід відрізняти від випадків транспозиції, де одна існуюча у мові структура замінюється інший, також існуючої, але характерною й інші вживанні чи значении.

Незвичний розміщення елементів пропозиції — инверсия.

Емоційність і експресивність можуть бути у мові як спеціальним вибором слів, як те йшлося вище, а й особливим їх розміщенням. У англійській в кожного члена пропозиції, як відомо, є звичайне місце, обумовлений способом його синтаксичного висловлювання, зв’язками з інакше й типом пропозиції. Порушення звичайного порядку прямування членів пропозиції, у результаті якого який-небудь елемент виявляється виділеним і він здобуває спеціальні конотації емоційності чи експресивності, називається інверсією. Інверсія визначається становищем синтаксично пов’язаних між собою членів пропозиції щодо друг друга. Зміна порядку слів може бути необмеженим, воно підпорядковане деяким правилам, т. е. використовуються далеко ще не всіх можливих розміщення, лише некоторые.

Експресивна і функционально-стилистическая забарвлення інверсії характерна переважно для прози, що у віршах порядок слів підпорядковується ритмико-интонационной структурі вірша, а розташування компонентів синтаксичних конструкцій щодо свободно.

Типові випадки инверсии.

1. Предикатив, виражений іменником чи прикметником, може передувати що підлягає і связочному дієслову: Beautiful those donkeys were! (До. Mansfield. The Lady «p.s Maid) Цей тип інверсії особливо характерний для розмовної мови, де зараз його часто узгоджується з эллипсом, розчленованим і іншими типовими для розмовної мови особливостями: Artful — wasn «t it? (До. Mansfield. The Lady «p.s Maid), Queer how it works out, isn «t it? (J. B. Priestley. Dangerous Corner).

У книжкової промови еліпса у разі немає, зате часто, хоча й обов’язково, слід інверсія зв’язкового дієслова і що підлягає: Uneasy lies the head that wears a crown. (W. Shakespeare); Sure I am, from what I have heard, and from what I have seen… (G. G. Byron).

Засобом виділення знаменного глагола-сказуемого служить також постановка його перед підлягає, котрого супроводжує допоміжний чи модальний дієслово: Go I must.

2. Пряме доповнення з єдиною метою эмфазы може надійти першу місце: Her love letters I returned to the detectives for filing. (Gr. Greene. End of the Affair).

3. Визначення, виражене прикметником або кількох прикметниками, за нормальної постановки після що визначається надає висловом урочистий, кілька архаизированный, піднятий характер, організує його ритмічно, може акцентироваться говірками чи спілками і навіть отримує відтінок предикативности: Spring begins with the first narcissus, rather cold and shy and wintry. (D. H. Lawrence); In some places there are odd yellow tulips, slender, spiky, and Chinese looking. (D. H. Lawrence).

4. Обстоятельственные слова, висунуті місце, як акцентуються самі, а й акцентують підлягає, яке за цьому виявляється висунутим на останнє місце, а останнє місце є також эмфатической позицією: Hallo! Here come two lovers. (До. Mansfield); Among them stood tulips. (R. Aldington).

Особлива жвавість і динамічну оповідь створюється висуванням на місце постпозитива: off they sped, out he hopped, up you go.

Переосмислення, чи транспозиція, синтаксичних структур

Позитивні формою пропозиції можуть використовуватися як питання, якщо запитувач хоче показати, що вона вже здогадується у тому, який буде відповідь, і його це байдуже. Вони також можуть бути як спонукування дії. Так звані риторичні запитання служать эмфатическим твердженням, а наказові пропозиції можуть іноді передавати не спонукання до дії, а загрозу чи глузування. Всі ці зрушення, тобто. вживання синтаксичних структури невластивих їм денотативних значеннях і з додатковими конотаціями, називаються транспозицией.

Транспозиція, т. e. прямий порядок слів у питаннях Стенлі (And that «p.s supposed to be cultured? і And this is what you want to study at Cambridge?), насичує опікується цими питаннями іронією і навіть сарказмом. Прямий порядок слів свідчить у тому, що запитувач здогадується, яким може бути ответ.

Риторичне питання передбачає відповіді і ставиться задля того, щоб спонукати слухача повідомити щось невідоме говорящему. Функція риторичного запитання — привернути увагу, посилити враження, підвищити емоційний тон, створити піднесеність. Відповідь у вже підказаний, і риторичне запитання лише втягує читача в міркування чи переживання, роблячи його активним, нібито примушуючи самого зробити вывод.

Транспозиція питальних пропозицій можлива як на кшталт риторичного запитання на той эмфатическое твердження, але й переходом в спонукальні і знаки оклику пропозиції, обов’язково більш експресивні, ніж форми без транспозиции.

Експресивність отрицания.

З погляду теорії інформацій інформаційне ув’язнення кожного повідомлення є функцією від можливості назв елементів. Якщо позитивні й негативні пропозиції мали б однакову ймовірність з тексту, тобто. зустрічалися б однаково часто, то семантико-синтаксическая характеристика складових текст пропозицій б не була як така інформативною. Але оскільки у насправді негативні пропозиції зустрічаються загалом в багато разів рідше, ніж позитивні, появу виявляється особливо информативным.

З іншого боку, експресивність заперечення залежить з його функції вказувати те що, що зв’язок між названими у пропозиції елементами реально немає. Через війну всяке заперечення передбачає контраст між можливим і дійсним, що створює експресивний і оціночний потенциал.

На експресивності заперечення грунтується лексична фігура, звана литотой чи зменшенням (understatement) і яка полягає у вживанні частки з антонімом, вже що містить негативний префікс: it is not unlikely = it is very likely; he was not unaware of = he was quite aware of. Конструкція з литотой може мати різні функції разом із різною стилістичній забарвленням. У розмовному стилі вона передає переважно виховану стриманість чи іронію. У науковому стилі вона повідомляє висловом велику строгість і обережність: it is not difficult to see = it is easy to see.

Види і функції повторов.

Повтором, чи репризою, називається лексична фігура, що складається в повторенні звуків, слів, морфем, синонімів чи синтаксичних конструкцій в умовах достатньої тісноти низки, т. е. досить близько друг від друга, щоб їх можна було помітити. Також, як й решту фігур промови, які посилюють промовистість висловлювання, повтори так можна трактувати у плані розбіжності між традиційно що позначає і ситуативно що позначає як деяке цілеспрямоване відхилення від нейтральній синтаксичної нормЫ, на яку досить однократного вживання слова: Beat! beat! drums! — blow! bugles! blow! (W. Whitman).

Розмаїття властивих повтору функцій надто виражено в поезії. Деякі автори^ навіть вважають повтори стилістичним ознакою поезії, який вирізняє його від прози, і поділяють повтори на метричні і эвфонические элементы.

До метричним елементам відносять стопу, вірш, строфу, анакрузу і эпикрузу, а до эвфоническим — рими, асонанси, дисонанси, рефрен.

Хиазм у тому, що у двох сусідніх словосполученнях (чи пропозиціях), побудованих на паралелізмі, друге будується в зворотної послідовності, отже виходить перехресне розташування однакових членів двох суміжних конструкций.

Розрізняють ще эпифору, т. е. повторення слова наприкінці двох чи більше фраз, і кільцевої повтор, чи рамку. Повторення союзовназывается полисиндетон.

Тавтологією прийнято називати повтор, нічого до змісту висловлювання не додає. Як очевидно з наведених прикладів, це стосується лише у логічному змісту повідомлення, до інформації першого типа.

Синтаксичні способи компресії (перепустку логічно необхідних елементів высказывания).

Пропуск логічно необхідних елементів висловлювання може приймати різні форми плюс різні стилістичні функції. Сюди відносяться використання односоставных і неповних пропозицій (еліпс), бессоюзие, замовчування чи близька до нього апозиопезис і зевгма.

Пропуск спілок то, можливо продиктований вимогами ритму. При довгих перерахування він надає стрімку зміну картин чи підкреслює насиченість окремими приватними враженнями не більше загальної картини, неможливість перерахувати їх все.

Використання бессоюзной зв’язку призводить до того, що синтаксична цілісність складного єдності виявляється вираженої співвідношенням основних конструктивних одиниць і ритмомелодическими засобами, що дає промови велику стисненість, компактність і найчастіше динамичность.

Умовчання і близька до нього апозиопезис перебувають у емоційному обриві висловлювання, але за умовчанні який провіщає свідомо надає слухачеві здогадатися про недосказанном, а при апозиопезисе він справді чи удавно неспроможна продовжувати від хвилювання чи вагання. Обидві постаті настільки близькі, що й часто важко различить.

Синтаксична конвергенция.

Синтаксичної конвергенцією називається група кількох які збігаються по функції елементів, об'єднаних однаковим синтаксичним ставленням до подчиняющему їх слову чи предложению.

До синтаксичної конвергенції слід також віднести перечислительные пропозиції, т. е. бессоюзные складні пропозиції, які з низки однорідних вигаданих пропозицій. Ефект синтаксичної конвергенції то, можливо грунтується на семантичної неоднорідності синтаксично однорідних членів. Силлепсисом називається об'єднання двох чи більше однорідних членів, так чи інакше різняться в граматичному отношении.

ФОНЕТИЧНА СТИЛИСТИКА.

Виконавчі фонетичні средства.

Виконавчими назовают фонетичні кошти, допускають варіювання, маю на увазі, що з перекодуванні твори з письмовій форми в усну можливі, у межах, деякі розбіжності у інтерпретації його звучання, що, природно, змінює і значеннєву интерпретацию.

Навпаки, фонемного склад тексту, його інструментування і віршований розмір цілком від автора; ці фонетичні кошти може бути авторскими.

Від виконавця залежать найбільше звані просодические елементи, тобто. зміни і протиставлення висоти тону, тривалість проголошення, гучність, прискорення і уповільнення, взагалі темп промови, розриви в проголошенні, паузи, розстановка більш-менш сильних значеннєвих і эмфатических ударений.

Авторські фонетичні стилістичні средства.

Авторські фонетичні кошти, що б експресивність мови і її емоційна, і естетичне, вплив, пов’язані з звуковий матерією промови через вибір слів та його розташування і повтори. У своїй сукупності ці кошти розглядаються вченням про благозвучии, чи эвфонией. Эвфонией, чи інструментуванням, називають ще й самий об'єкт цього вивчення, тобто. відповідну настрою повідомлення фонетичну організацію высказывания.

Звукописью називається відповідність звукового складу фрази зображуваному, тобто. першої, чи денотативної, частини повідомлення, тоді як інструментування пов’язані з коннотативной його частью.

Приватним випадком звукописи є звуконаслідування, тобто. використання слів, фонетичний склад яких нагадує звані у тих словах предмети і явления—звуки природи, крики тварин, руху, що супроводжуються якимось шумом, і різні звуки, якими люди висловили настрій, волю тощо. д.

Парономасия — це близькість звучання контекстуальний пов’язаних слов.

Алітерація у сенсі слова є повтор згодних або гласних звуків на початку близько розташованих ударних складів: Doom is dark and deeper than any sea dingle. (W. Auden) Алітерацією називають також повтор початкових літер: Apt Alliteration «p.s artful aid. (Ch. Churchill).

Ассонансом, чи вокалической алітерацією, називається повторення ударних гласних всередині рядки чи фрази чи кінці його вигляді неповної рифмы.

Римою називається особливий вид регулярного звукового повтору, саме повторення більш-менш подібних поєднань звуків на кінцях рядків чи інших, симетрично розташованих частинах віршів, яке виконує організуючу функцію в строфической композиции.

Рима, в такий спосіб, має подвійну природу: як і кожен эвфонический звуковий повтор, вона є фактом інструментування, як і регулярний повтор, вона виконує композиційну функцию.

Звукові повтори — одного з головних ознак, які різнять поезію від прози. «Віршові ряди скріплені між собою єдністю стійкою повторюваності одного, кількох чи всіх конструктивних елементів». Розрізняють эвфонические і метричні повтори. Рима належить до эвфоническим типам повтору, куди ставляться також алітерація, рефрен, асонанси, дисонанси, анафора, эпифора, парономасия, паралельні конструкції. Метричні повтори — це стопа і кратні її повтори (розмір) і строфа.

Найчастіше римуються, т. е. збігаються звучанням, саме кінці рядків, починаючи з останнього ударного стилю, проте можливі також рими в середині рядки (цезурные), на початку рядки (головні) і акромонограммы.

Становище рими у вірші і строфі підпорядковується тій чи іншій схемою. По вертикальному розміщення розрізняють рими суміжні (аа, bb), перехресні (аЬ, аЬ) і опоясывающие (аЬ, Ьа). Важливо зазначити відстань між віршами, з'єднаними римою, і кількість віршів, об'єднаних однієї римою. По складовому обсягу рими діляться на чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі) і дактилические (наголос на третьому від кінця складі). Для англійського вірша, завдяки редукції закінчень і переважної в споконвічних словах односложности, характерні чоловічі рифмы.

Однаковість позицій може бути різною: за подібністю положення у вірші розрізняють кінцеві рими, внутрішні, початкові (рідкісний вид) і рифменные акромонограммы.

Початковими, чи головними, називають іноді рими, що з'єднують кінець рядка з початком наступній. Інше, більш спеціальне їх назва — рифменная акромонограмма. Акромонограмма є лексико-композиционный прийом — слоговое, лексичне чи рифменное повторення з кінця рядків. Лексична акромонограмма називається також подхватом, анадиплозисом і стиком, але у таких випадках важливий повтор, а чи не його розташування з кінця строк.

З погляду подібності звучання рими може бути точними (heart — part) і приблизними. Приблизні рими поділяють на асонанси, у яких при однаковості гласних згодні різні (advice — compromise), консонанси, у яких збігаються, навпаки, згодні (wind—land, grey—grow), і дисонанси, у яких збігаються неударні голосні й приголосні, а ударні не збігаються (devil—evil).

У консонансной римі (її також називають парарифмой і полурифмой) збігаються згодні, попередні незбіжним ударним гласним (star—- stir). Якщо за ударними голосними йдуть ще згодні, збігаються і вони (hall—hell).

Залежно від кількості які збігаються звуків розрізняють рими бідні (by — cry) і багаті (brevity — longevity), тобто. які з значної частини однакових звуков.

Ритм.

Ритмом називається всяке рівномірний чергування, наприклад прискорення і уповільнення, ударних і неударных складів і навіть повторення образів, думок та т.д. Ритм має значення як для музики, віршів, але й прози. Але тоді як поезії ритміка невіддільні від метрики, т. е. різноманітних віршованих розмірів, заснованих на виключно наголосу, то прозі справи дещо інакше. Ритм прози грунтується переважно на повторі образів, повторі тим гаслам і інших великих елементів тексту, на паралельних конструкціях, на вживанні речень із однорідними членами, специфічному розташуванні определений.

Ритм, отже, має лише виразну, а й символічну і образотворчу функції і не зводиться до метриці. У процесі перетворення життєвого досвіду, відносин, почуттів та ідей у матеріал літератури, він організує їх, надає їм структурность.

Ритм може імітувати рух, поведінка, обстановку, як і вірші Р, Кіплінга про крокують по африканської пилу солдатів чи як і описі морських хвиль у Р. Мелвілла. Він може передавати напруга, хвилювання, загальне настрій, як і «Вороні» Еге. По.

Розділ поетики, присвячений ритмічною структурі літературних творів та її ефективності у передачі думки та емоції, називається просодией.